Розвиток освіти в общинах старообрядців в другій половині XIX – початку XX століття та їх внесок в історію педагогіки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 101.17.37

Чернігівський національний педагогічний університет ім. Т.Шевченка

Розвиток освіти в общинах старообрядців в другій пол. XIX - поч. XX ст. та їх внесок в історію педагогіки України

В історії педагогічної думки України, зокрема «радянського» періоду ми можемо знайти багато прикладів негативної характеристики навчально- освітнього розвитку в общинах старообрядців. Адже історики і педагоги тієї доби свої методологічні підходи та принципи історичного дослідження будували відповідно до ідеології, котра, не зважаючи на факти, повинна була возвеличувати «радянську» систему світи, а всі інші, особливо пов'язані з релігійною вірою, критикувалися. Тому позбавлені ідеологічних кліше, або незаангажовані історико-педагогічні дослідження, в яких висвітлено період в історії педагогічної думки старовірів з другої половини XIX - початку XX століть, з'являються лише після здобуття Україною незалежності.

Саме через це, на нашу думку, монографічні роботи українських науковців останніх років: Ю. В. Волошина [1], П. В. Єремеєва [2], О. А. Пригаріна [3], С. В. Таранця [4], дають можливість сучасним дослідникам зрозуміти увесь спектр проблем пов'язаних з історією життя старообрядців та їх навчально-освітнім розвитком. Зокрема, Ю. Волошин зробив детальний історико- демографічний аналіз життя розкольників-старовірів Північної Гетьманщини. П. Єремеєв дослідив соціальну структуру та кількісні характеристики старообрядців Харківської губернії (1825-1917 рр.). О. Пригарін висвітлив процес формування етноконфесійної спільноти старообрядців у нижньому Подунав'ї (другої половини XVIII - першої половини XIX століть). С. Таранець охарактеризував джерельну базу з історії старообрядництва Правобережної України кінця XVIII - початку XX століть.

Проте, віддаючи належну шану нашим українським науковцям-історикам за їх вагомий внесок в справу висвітлення історії життя і діяльності старовірів на території сучасної України, слід наголосити, що проблематика пов'язана з історією навчально-освітнього розвитку общин старовірів періоду з другої половини XIX - до початку XX ст., на нашу думку, потребує більш Грунтовного дослідження.

Виходячи з цього, метою нашої статті є аналіз історії розвитку навчання і освіти в общинах старообрядців в період з другої половини XIX - початку XX ст. та виділення її ідейних зв'язків з історією педагогічної думки України. Поставлена мета нашої розвідки націлює нас на вирішення таких завдань:

1. Проаналізувати джерельні дані пов'язані з історією розвитку навчання і освіти в общинах старовірів в період з другої половини XIX - поч. XX ст.

2. Розкрити ідейні зв'язки навчально-освітньої системи старообрядців з історією педагогічної думки України.

Рухаючись в окресленому історико-дослідницькому річищі, ми ставимо за мету на належному науковому рівні проаналізувати дані з досліджень пов'язаних з громадами старовірів на території сучасної України істориків і педагогів, як минулих століть, так і наших сучасників. Це дозволить нам в історико-педагогічному ракурсі відобразити реальний внесок старообрядців в навчально-освітній розвиток людей, які жили в населених пунктах України в різні періоди нашої історії.

Адже, історія нашої української освіти, світського чи релігійного характеру, в багатьох аспектах пов'язана з європейською історією. Тому, досить доречно з цього приводу висловився в XIX ст. К. Д. Ушинський: «Кожний освічений народ тільки тоді має значення в науці, коли збагачує її істинами, які лишаються такими для всіх народів» [5, с. 43].

Ми, враховуючи слова видатного українського педагога, вважаємо, що сьогодні багато українських істориків, дослідників навчально-освітнього розвитку громад старовірів, мають за мету відобразити дійсний процес навчання, освіти і виховання в середовищі старообрядців в минулому та його зв'язок з європейською історією. Саме тому і нас зацікавила дана проблема, бо життя старовірів на території України в XIX - поч. XX ст., було нерозривно пов'язане з буттям українського народу. При цьому між людьми відбувався специфічний взаємовплив, як на практично-побутовому так і на навчально-освітньому рівнях.

Це дає нам можливість зробити певні узагальнення які стосуються належного розвитку освіти і культури в середовищі старовірів, які мешкали на території України. І тут слід відмітити, що на цей факт звертали увагу науковці-історики в різні періоди, як в XIX ст. М. Лілеєв [6], так і в XXI ст. О. Пригарін [3]. навчання освіта педагогічний виховання

Науковці-дослідники відмічають, що переважна більшість навчально-освітніх ідей старовірів були вдалими для того часу, як за змістом, так і за методами втілення на практиці, але вони не подобалися керівництву Російської імперії, бо порушували релігійну доктрину царизму: «один Бог на небі, один цар на землі російській». Проте ніякі заборони і погрози російських можновладців не змогли зупинити навчально-освітній розвиток старовірів. Саме на цих фактах з історії життя і навчально-освітньої роботи старовірів концентрують увагу науковці. Зокрема в дослідженні М. Лілеєва [6], наведено кількісні дані пов'язані з навчально-освітнім розвитком людей в громадах старообрядців.

В своїй науковій праці мислитель наводить приклади наявності декількох тисяч книг в общинах старовірів Чернігівської губернії і виділяє позитивну динаміку рівня грамотності серед населення сіл, в яких мешкали старообрядці. Його дані вказують на доволі значний відсоток грамотних людей в їх середовищі, а ще крім цього і володіючих логічним мисленням, вміло маскуючи свою «неграмотність», коли «перевіряючі» імперські чиновники хотіли щоб старовіри прочитали сторінку з книги.

На вмілому володінні логічним мисленням старовірами наголошував і дослідник І. Кирилов [7]. Він виділяв той факт, що в середовищі старовірів більшість чоловіків на досить високому рівні «працювали думкою». Тому на наше переконання, педагогічну ідею про всебічний розвиток людини в середовищі старовірів, на свій манер, втілювали в життя ще в XIX ст. Але в повній мірі цю ідею в Російській імперії не можна було реалізувати, оскільки права і свободи людини на старообрядців-розкольників не поширювалися. Через це вони змушені були відчувати себе «ізгоями» в суспільстві, усамітнюватися в своїх «скитах» в лісах, а також емігрувати у пошуках кращої долі, волі і свободи в країни Південної і Північної Америки.

Ключовим стимулом який рухав навчально-освітній розвиток старовірів, на думку багатьох дослідників були такі фактори. По-перше, це заборона в Російській імперії з середини XIX ст. старовірам навчатися у середніх і вищих навчальних закладах пов'язаних з педагогічною роботою. По-друге, об'єктивне прагнення старовірів до самозбереження своїх релігійних і культурних традицій, передача і закріплення яких відбувається головним чином через навчально-освітню систему. Ці фактори здебільшого і націлювали педагогів-старовірів на втілення в життя своїх планів активної релігійної і навчально-освітньої діяльності.

Тому, ми сьогодні можемо констатувати факт розвитку навчально-освітньої системи старовірів в XIX - поч. XX ст., як результат супротиву Російським імперським заборонам. Педагогічні прийоми які застосовували учителі-старовіри не могли претендувати на все загальність, але вони виявилися ефективними для

XIX - поч. XX ст. Імперські чиновники самі створили таку ситуацію в навчально-освітньому розвитку старообрядців, що вони змушені були шукати виходи для релігійно-культурного самозбереження.

Таким чином, можна твердити, що сьогодні історики- дослідники життя і діяльності громад старовірів знайшли логічну відповідь на питання пов'язані з ключовими стимулами до навчально-освітнього розвитку старообрядців. Виходячи з їх висновків, ми можемо констатувати суттєву роль релігійно-культурної рефлексії в педагогічній роботі учителів-старовірів, що і забезпечило позитивні результати у їх діяльності.

Крім цього, на нашу думку, при історико- педагогічному аналізі розвитку навчання і освіти в громадах старообрядців, слід враховувати і деякий вплив українського буття на старовірів, які проживали на землях України. Адже робота учителів-старовірів в той час була дотична до буття українських людей і не могла не поєднувати в собі освітні надбання української культури та педагогіки. В даному випадку доречно процитувати українського мислителя XIX ст. К. Д. Ушинського: «Ні в якому разі не можемо ми переробити всю сферу нашого життя так, щоб крізь неї не проривалася наша національність і та народна атмосфера, серед якої ми живемо» [5, с. 217].

Факти ідейних зв'язків та переплетення навчально- освітньої системи старообрядців з історією педагогічної думки України, ми можемо відшукати в прагматичному функціонуванні освіти в суспільстві, в світоглядній, гуманістичній, соціальній та культурологічній спрямованості.

В даному ракурсі доречно зробити екскурс в історію і наголосити, що на території сучасної України, ще з часів Київської Русі мислителі-язичники своїм супротивом і звитяжною працею, продовжували розвивати знання і вчення «волфів» і «кощунів». Саме вони в давні історичні часи були виразниками суспільної свідомості, націлювали людей на позитивне перетворення дійсності, а також навчали і виховували молоде покоління в духовно-практичному плані. В деякій мірі, подібно до них в XIX ст. працювали і вчителі-старовіри. Ці процеси ми можемо прослідкувати на конкретних подіях які відбувалися в історії України з глибокої давнини. Бо в суспільстві яке проживає на певній території завжди відбувається культурний діалог пов'язаний з навчально- освітньою сферою.

Аналіз історії педагогічної думки України та її ідейних зв'язків з навчально-освітньою системою старовірів, на наше переконання, доцільно проводити шляхом зіставлення. Адже освіта старообрядців має невелику історію, а педагогічна думка України укорінена в віках і відображена в великій кількості культурно-освітніх джерел. Саме це дає нам можливість використовувати надбання науковців, істориків, педагогів, в плані дослідження історії освіти громад старовірів, у контексті історії України її культури і освіти.

При цьому ми повинні враховувати той факт, що на всіх етапах історичного розвитку українська освіта відповідали онтологічним запитам суспільства і відображала суспільні потреби. Освіта громад старовірів в плані розвитку залишалася консервативною бо вона відповідала моделі їх «закритого» буття. Проте українські науковці: Ю. Волошин, О. Пригарін, С. Баранець, в своїх дослідженнях, завжди враховують той факт, що історія життя і діяльності громад старовірів та історія педагогіки є науками історичними, а тому їх висновки повинні враховувати надбання загальної історії людської культури і цивілізації.

Це дає нам можливість розглядати ідейні зв'язки навчально-освітньої системи старовірів з історією педагогічної думки як України зокрема, так і світу в цілому. Бо педагогічні прийоми мали і мають світове призначення, вони в своєму історичному розвитку пронизують віки залишаючись актуальними для різних націй і народностей, різних релігій і віросповідань.

Тому, учителі-старовіри в своїй роботі часто застосовували ті «новації» які були наявні ще в історико- освітньому досвіді минулого України і стали актуальними для сьогодення. Зокрема це стосувалося навчання разом дівчаток і хлопчиків в громадах старовірів в XIX ст. Актуальність цієї «новації» ми можемо позитивно оцінити з позицій сьогодення. Тобто значущість тих чи інших педагогічних правил і прийомів учителів- старовірів можна прослідкувати в історико-культурному вимірі в різних ситуаціях минулого і теперішнього часу. Це дає нам можливість констатувати факт позитивної динаміки розвитку педагогічної майстерності учителів в громадах старовірів та відповідність їх діяльності суспільно-освітнім запитам молодого покоління.

Тому, історія розвитку навчання і освіти в громадах старовірів які проживали на території України, повинна аналізуватися нами не лише з позицій іншого релігійного світогляду і пов'язаного з ним способу життя, а як невіддільна частина українського народу, його різнобарвної культури і різних релігійних течій. При цьому, як випливає із нашого дослідження, всі українці незалежно від релігійної приналежності і віросповідань, в різні історичні часи розвивалися у тісному взаємозв'язку зі світовим суспільно-освітнім розвитком. На що вказують об'єктивні історичні факти.

Враховуючи історичні факти прямих гонінь, переселень і освітніх заборон пов'язаних з громадами старовірів і висновки науковців стосовно їх навчально- освітнього розвитку. Ми в змозі констатувати, що соціальна група чи релігійне об'єднання, які зазнають значних утисків від державної влади, шукають і знаходять нові шляхи свого навчально-освітнього розвитку, а це в свою чергу робить їх сильними і успішними. До такого висновку ми прийшли аналізуючи і співставляючи, як статистичні дані, так і дані з досліджень науковців- істориків котрі пов'язані з проблематикою навчально- освітнього розвитку громад старовірів.

Духовна сила старовірів надихала їх на освітній розвиток і торувала шлях до змін. Саме це й привело до того, що керманичі Російської імперії на початку XX ст. вирішили поступитися старовірам у плані їх навчально- освітнього розвитку і законодавчо закріпили право на організацію навчальних закладів та працю вчителів- старовірів з можливістю викладання старообрядницьких Божих законів і правил життя. На нашу думку, це стало маленькою перемогою старовірів і ще раз довело можновладцям силу їх згуртованості і віри. Також ми переконані, що прагнення справедливості, прав і свобод притаманне українському народу до якого належали і старообрядці. їх давні історичні зв'язки з територією України, народною культурою, менталітетом, традиціями і звичаями, вказують на спільне історико-культурне та навчально-освітнє коріння.

При цьому індивідуальна культура людини формується під впливом різних факторів, а не лише релігійного. Цей аспект нам вдалося висвітлити аналізуючи педагогічні прийоми які використовували вчителі-старовіри, котрі були новацій ними для того часу. Адже історія педагогіки поєднує в собі безліч фактів і педагогічних прийомів від найдавніших часів до наших днів, які використовували педагоги в Україні і в усьому світі для навчання освіти і виховання молодої людини, не залежно від раси, нації чи віросповідання. Влучно з цього приводу писав історик педагогіки І. Зайченко: «У центрі історії освіти, школи і педагогічної думки (історії педагогіки), перебуває людина, яка соціалізується в суспільство і в ім'я якої вибудувана динамічна панорама педагогічних ідей і теорій...» [8, с. 14].

Буття людини впливало і завжди буде впливати не лише на історію навчально-освітнього розвитку конкретного суспільства, а й на історію розвитку педагогічної думки. Бо її роль як випливає з нашого дослідження особлива і дуже важлива. Адже історико- педагогічний процес, наповнений широким культурним, релігійним і антропологічним сенсом. Він заключає в собі співвідношення різних педагогічних прийомів і прогресивних ідей, які пов'язують педагогічну культуру народу в історичному розвитку від минулого до сьогодення.

Педагогічна діяльність вчителів-старовірів дає нам можливість зрозуміти, як на практиці проходив навчально-освітній процес пов'язаний з формуванням індивідуальної культури молодої людини-старовіра. І в цьому процесі не останню роль відіграє територіальна прив'язка громади старовірів. Тому ми і відмічаємо вплив історії та культуру українського народу на навчально-освітній розвиток старовірів, на це прямо вказують праці науковців: Ю. Волошина, О. Пригаріна, С. Таранця та наявна джерельна база.

Підводячи підсумки нашого дослідження стосовно розвитку освіти в общинах старообрядців в другій пол. XIX - поч. XX ст. та аргументуючи їх внесок в історію педагогіки України, слід зробити висновки.

Перший, як свідчать джерельні дані пов'язані з історією розвитку навчання і освіти в общинах старовірів в період з другої половини XIX - поч. XX ст., і проаналізовані нами в статті. Старовіри в своїх громадах навчанню і освіті молодого покоління надавали суттєвої уваги. Тому, переважна більшість старовірів, не лише володіла грамотою, але й вміло оперувала логікою мислення, на що вказують праці істориків.

Другий, нам вдалося розкрити ідейні зв'язки навчально-освітньої системи старообрядців з історією педагогічної думки України. Бо праця вчителів- старовірів поєднувала в собі увесь спектр педагогічних прийомів які були пов'язані з історією і культурою українського народу, його менталітетом та елементами віри. Адже історія педагогічної думки на рівні з іншими історіями, сприяє засвоєнню ідей з минулого як народних культурно-освітніх першоджерел. Старовіри, які проживали на території України, крім своєї релігійної культури, засвоювали культурні стереотипи українського народу і цей процес проходив спонтанно при взаємодії людини зі специфічними умовами життя.

Список використаних джерел

1. Волошин Ю. В. Розкольницькі слободи на території Північної Гетьманщини у XVIII ст.: історико-демографічний аналіз. - Полтава, 2005. -312 с.

2. Єремеєв П. В. Старообрядництво Харківщини (18251843 рр.): чисельність, локалізація, конфесійний та становий склад / П. В. Єремєєв // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Збірник наукових праць. - 2010. - Вип.13. -С.109-120.

3. Пригарин А. А. Русские старообрядцы на Дунае: формирование этноконфессиональной общности в конце XVIII - первой половине XIX вв. / Одесский национальный университет им. И. И. Мечникова [монография] / Отв. ред. О. Б. Демин. - Одесса- Измаил-Москва: «СМИЛ» - «Археодоксия», 2010. - 528 с.

4. Таранець С. В. Джерела з історії старообрядництва Правобережної України кін. XVIII - поч. XX ст. - Київ, 2007. - 456 с.

5. Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори: В 2-х т. Т.І. Теоретичні проблеми педагогіки. -К., 1983. -488 с.

6. Лилеев М. И. Из истории раскола на Ветке и Стародубье XVII-XVIII вв. - Киев, 1895.-Вып.1. - 596 с.

7. Кириллов И. А. Правда старой веры. - Барнаул, 2008. - 502 с.

8. Зайченко І. В. Історія педагогіки. У двох книгах. Книга I. Історія зарубіжної педагогіки. - К.: «Слово», 2010. - 624 с.

Анотація

Висвітлюється історія розвитку навчання і освіти в общинах старообрядців в другій non. XIX -- поч. XX ст. та виділяються її ідейні зв'язки з історією педагогічної думки 'України. Посилаючись на монографічні дослідження істориків та педагогів, зроблено відповідні висновки про рівень навчання освіти і виховання в середовищі старовірів. Наголошено, що наявна джерельна база та історичні факти, дають можливість науковцям прослідкувати розвиток освіти в общинах старообрядців в другій пол.ХІХ -- поч.ХХ ст. та відобразити їх внесок в історію педагогіки 'України.

Ключові слова: історія, педагогіка, освіта, виховання, старовіри.