Академічні цінності як основа культури якості у вищій освіті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут вищої освіти НAПН України (Укрaїнa, Київ)

Актуалізуються академічні цінності як передумови культури якості у вищій освіті. Розкрито основні параметри та змістовні характеристики академічних цінностей, зокрема принципів академічної свободи, автономії університетів, академічної доброчесності, соціальної відповідальності в контексті реформування університетської освіти.

Розглянуто потенційні виклики реалізації академічної свободи в європейських інституціях вищої освіти. Уточнено поняття академічної автономії в якості сфери самостійного і незалежного прийняття рішень академічною спільнотою щодо змісту наукових досліджень і освіти, методів пізнання і навчання, а також правил гідної поведінки, норм раціональності, стандартів науковості та освіченості. Наголошується, що академічна свобода і соціальна відповідальність -- ключові цінності науково-дослідної діяльності, які необхідно визнавати і пропагувати. Для забезпечення культури якості у вищій освіті ці цінності мають не суперечити, а посилювати одна одну.

Ключові слова: вища освіта, якість освіти, університет, культура якості вищої освіти, академічна свобода, автономія університету, академічна доброчесність, соціальна відповідальність, академічні цінності, освітні перетворення.

Annotation

The article focuses on academic values as a prerequisite for a quality culture in higher education. The main parameters and meaningful characteristics of academic values, in particular the principles of academic freedom, autonomy of universities, academic integrity, social responsibility in the context of university education reform, are revealed.

The potential challenges of the realization of academic freedom in European institutions of higher education are observed. The term of academic autonomy as an area of self-contained and independent making decision by academic community about scientific researches and education contents, methods of studying and learning, as well as rules of decent behavior, moral norms and standards of scholarship and education are clarified. It is mentioned that academic freedom and social responsibility are the basic keys of scientific researches. It should be admitted to proclaim. In order to provide culture quality in higher education these values should not argue but strengthen each other.

Keywords: higher education, education quality, university, culture quality of higher education, academic freedom, autonomy of university, academic integrity, social responsibility, academic values, education reform.

Світові тенденції спрямовано на забезпечення культури якості вітчизняної вищої освіти, що в свою чергу актуалізує проблему академічних цінностей сучасного університету. Без культури якості вищої освіти, на наше переконання, забезпечити якість вищої освіти неможливо. Для України важливо, спираючись на досвід розвинутих країн, сформувати власну академічну культуру, яка в відповідала загальноєвропейській і сприяла процесу реформування вищої освіти. В даній статті ми спробуємо охарактеризувати ключові академічні цінності сучасного університету як основи культури якості у вищій освіті.

Гострий інтерес до опублікованих праць з питань забезпечення культури якості вищої освіти проявився після того, як наукове співтовариство в нашій країні усвідомило необхідність реформування університетської системи освіти. Серед вітчизняних науковців, які досліджують проблеми забезпечення якості університетської освіти, академічної свободи, автономії університетів, академічної культури слід назвати В. Андрущенка, М. Згуровського, В. Єрмоленка, С. Калашнікову, В. Лугового, В. Савельева, О. Слюсаренко, В. Рябченка, 3. Самчука, Ж. Таланову, Т. Добко, С. Гришко, Т. Фінікова, В. Турчиновського та багатьох інших.

Ідея академічної свободи в основному знаходить відображення у працях зарубіжних вчених - В. Гумбольдта, Дж. Локка, Т. Гобса, Ж. Дерріди, Ю. Габермаса, Ф. Альтбаха, Лі Бенніх-Бьоркман, М. Квієка, Д. Палфей- майна та багатьох інших.

Роботи зарубіжних дослідників Л. Харвея, Б. Стенсекера, Дж. Ланареса, Ю. Еглерса, П. Велса, Д. Флорея та інших присвячені розумінню поняття і формулювання концепту культури якості освіти, а також питанню формування власне самої культури процесу забезпечення якості освіти у конкретних освітніх інституціях.

Одним із шляхів реформування системи освіти, забезпечення культури якості університетської освіти є накопичення досвіду реалізації освітніх потреб і прав учасників освітнього процесу, створення європейської системи забезпечення якості, складовою якої мають стати академічні цінності.

Ми акцентуємо увагу на чотирьох найголовніших, на наше переконання, академічних цінностях: академічна свобода, автономія, соціальна відповідальність, академічна доброчесність. Для предметного розгляду академічних цінностей, перш за все слід розпочати з розкриття їх основних параметрів та змістовних характеристик.

Академічна свобода - одна з основних цінностей вищої освіти. Сьогодні поняття «академічна свобода» має потребу в деякому переосмисленні під впливом нових факторів, що впливають на вищу освіту, - масовості, комерціалізації та підзвітності університетів. Необхідним є повернення до ключової концепції академічної свободи, розробленої Гумбольдтом, згідно з якою академічна свобода, перш за все, це право професора навчати в галузі своєї кваліфікації без будь-яких обмежень, проводити дослідження, друкувати публікації і висловлювати свою думку в засобах масової інформації (газетах, Інтернеті і т.д.). Академічна свобода захищає право професора на працю і дає йому найбільш непорушні гарантії, які тільки можливі - через контрактні договори, систему державної служби чи інші домовленості [6, с. 26].

В інтерв'ю професора Університету Уппсали (Швеція) Лі Бенніх-Бьоркман академічна свобода розглядається як «ключовий принцип університетського життя, який дозволяє університету успішно здійснювати свої соціальні функції. Дослідниця стверджує, що академічна свобода означає, що особисто ти визначаєш проблеми, які намагаєшся вирішити, обираєш методи дослідження та відстоюєш своє особисте бачення програми дослідження» [2].

Витоки академічної свободи закріплені в таких документах як Декларація академічної свободи і повноважень Американської асоціації університетських професорів (1966 р.), Лімська декларація «Про академічну свободу і автономію вищих навчальних закладів» (1988р.), Декларація «Великої хартії університетів» (1988 р.), Декларація про академічну свободу і автономію університетів, прийнята Міжнародною неурядовою організацією «Всесвітня служба університетів» (1990 р.), Ерфуртська декларація «До відповідального університету двадцять першого століття» (1996 р.), Рекомендація про статус викладацьких кадрів вищих навчальних закладів, прийнята Генеральною конференцією ЮНЕСКО (1997 р.), Всесвітня декларація про вищу освіту для 21 ст.: підходи та практичні заходи (прийнята Організацією об'єднаних націй з питань освіти, науки та культури 1998 р.), Болонська декларація (1999 р.), Лісабонська декларація (2007 р.), Хартія університетів України «Академічні свободи, університетська автономія та освіта» (ухвалена на Міжнародній конференції «Ольвійський форум - 2009»), Закон України «Про вищу освіту» (2014 р.) тощо [3, с. 127].

Розглянемо лише деякі з них. Зокрема, важливим документом, що формує вектор академічної свободи у сфері вищої освіти є Лімська декларація [11]. Ця декларація проголошує, що академічна свобода трактується в дусі освітнього лібералізму і являє собою, в першу чергу, свободу членів академічної спільноти, особисто або колективно, у знаннях, розвитку або поширенні знань шляхом науково-дослідної роботи, вивчення, обговорення, документації, виготовлення, створення, навчання, викладання, писання.

Сьогодні традиційна академічна свобода перебуває під загрозою, і це змушує більш пильно розглядати сучасні проблеми, починаючи від жорстких санкцій, які накладаються на професора за навчання, дослідження або висловлення думки, аж до звільнення, тюремного ув'язнення або навіть насильства. Навіть у США, в країні, де існує в цілому ефективна система заходів щодо захисту академічної свободи, починають виникати проблеми такого роду. За недавнім рішенням суду, професор, який відкрито виступає проти політики свого університету і карається за свої дії, не перебуває під захистом академічної свободи. Зростаюча кількість викладачів-погодинників в багатьох країнах позбавлені ефективного захисту своєї академічної свободи, оскільки часто приймаються на роботу для ведення лише одного курсу на невизначений період часу.

Ф. Альтбах наголошує, що для академічної свободи не так несуттєво як здійснюється процес управління університетом, чи достатньо він фінансується або навіть як оплачується праця професури. Привілей академічної свободи не гарантує, що професура повинна брати участь в управлінні університетом, але вона гарантує, що викладачі можуть висловлювати свою думку з питань внутрішнього управління, не побоюючись покарання. Академічна свобода не пов'язана з підзвітністю. Університети цілком законно можуть вимагати відповідних результатів і продуктивності від професорсько-викладацького складу. Роботу професури можна оцінити, і неадекватний результат роботи може призвести до певних санкцій, або навіть, в крайньому випадку, звільненню, але тільки лише після ретельної процедури, що не порушує академічної свободи. Академічна свобода захищає свободу професури на навчання, дослідження і висловлення думки - і нічого більше [14].

Які потенційні виклики реалізації академічної свободи? Девід Палфеймайн називає п'ять викликів академічній свободі у ВНЗ [16]:

- по-перше, ВНЗ занадто залежить від одного основного джерела фінансування (зазвичай, це держава, уряд, платник податків) і скомпрометований необхідністю бути політично підзвітним через зовнішнє мікрокерування. Як кажуть, хто платить, той і замовляє академічну мелодію;

- по-друге, ВНЗ скомпрометований комерційними І ринковими відносинами з фінансовим спонсором, який очікує на «правильний» академічний результат;

- третя причина безпосередньо пов'язана з другою, управління є ризикованим через надмірний ентузіазм з приводу «підприємницької моделі університету»;

- по-четверте, конфлікт між академічною свободою і ортодоксальністю політкоректності;

- по-п'яте, тиск на студентів чи викладачів ВНЗ, які діють проти політичного консенсусу, що визначається впливовими спонсорами та політиками, які запевняють, що представляють «більшість».

Ці причини можуть, звичайно, перетинатися в деяких складних випадках. академічний цінність університетський освіта

Соціальна відповідальність. Поняття академічної свободи ми не можемо розглядати безвідносно до поняття соціальна відповідальність, оскільки «зміцнення академічної свободи» і «посилення відповідальності» - два боки однієї медалі - процесу формування «нових відносин» між «зацікавленим суспільством» і вищими навчальними закладами, зміцнення довіри між ними. Відбувається перехід від «старого врядування», основою якого був «традиційний спосіб академічного самоврядування замкненого співтовариства вчених» до «нового типу врядування». Традиційний баланс між автономією, владою та підзвітністю в освіті переглядається усіма зацікавленими сторонами.

Як слушно зауважує Т. Добко, «фундаментальною проблемою вищої школи в Україні є брак довіри між різними стейкголдерами університету. Як наслідок - постійно виникає спокуса встановити дедалі жорсткіше законодавче обмеження діяльності вищої школи та Університет, академічна культура і забезпечення якості її підпорядкування централізованому контролю від виконавчої влади чи університетського керівництва. Цей шлях «веде в нікуди». Патерналістична система стосунків деморалізує здорову інтелектуальну спільноту, для якої свобода є conditio sine qua non її професійного життя. Тож чи можливий простір публічної довіри в українській вищій школі? Крига не скресне, доки сама академічна спільнота одностайно» [9, с. 64-65].

У праці «Відповідальність університету перед суспільством» Г. Нів представляє шість запитань, які кожне суспільство ставить щодо своїх університетів. На чому заснована «спільнота», якій університет підзвітний? Якою мірою центральний уряд наглядає і управляє університетом? Яка роль академічної спільноти у нації? Університет призначений для підтримання стабільності чи заохочення зміни? Яку роль у розвитку суспільства відіграє знання, відтворене і створене університетом? Чи треба суспільству - через свій уряд - визначати, який різновид знання повинен бути пріоритетним для університету? [10, с. 98-99]. На переконання Ніва, вони залишаються осьовими і для університетів XXI сторіччя.

На національному рівні питання соціальної відповідальності університетів актуалізують В. Андрущенко, Т. Андрущенко та В. Савельев, які стверджують, що «модерний університет із часу свого існування ніс відповідальність, перш за все, перед національною державою, яка, в свою чергу гарантувала йому і фінансування, і автономію. У світі, який «дедалі більше глобалізується та інтегрується, аргумент про державу та націєтворчу роль університету втрачає свою ґрунтовність». У свою чергу, держава вже не може гарантувати ані фінансування в режимі «welfare state», ані традиційну автономію. Остання із самодостатньої цінності перетворилась у свого роду заручницю процесу побудови системи взаємовідносин в трикутнику: університет - держава - «зацікавлене суспільство» (stakeholder society). Дискурс збагатився концепцією «обумовленої автономії» (conditional autonomy). Відповідно до неї,-зазначаєГ. Нів,-«рівень забезпечення інститутом власного самовизначення безпосередньо залежить від того, як він виконує окреслені ним же зобов'язання перед суспільством». «Академічна свобода - це, по суті, соціальний обов'язок» [1, с. 185-193].

Автономія. Основною теоретичною проблемою, на наше переконання, є питання про методологічне підґрунтя університетської автономії. Іншими словами, проблема полягає в знаходженні та обґрунтуванні принципу, через який потреба в автономії могла б бути виправданою і реалізованою.

Відповідаючи на запитання, чому університетам потрібна автономія, Асоціація Європейських Університетів [4], наголошує, що «інституційна автономія важлива для сучасних університетів. У той час як це поняття було підтверджено емпірично в різних дослідженнях, слід також відзначити, що однієї автономії нечасто достатньо. Хоча інституційна автономія є дуже важливою умовою, що дозволяє університетам досягнути своїх місій найкращим чином, інші елементи однаково необхідні для забезпечення успіху на практиці.

Відносини між університетською автономією та продуктивністю широко обговорюються. Наприклад, у своєму доробку «Вищі прагнення: Порядок денний для реформування європейських університетів», Агійон та ін. аналізують співвідношення між продуктивністю в рейтингу, статус автономії і рівнями державного фінансування. Вони виявили, «що університети у високопродуктивних країнах, як правило, користуються певною автономією у прийнятті на роботу або у встановленні заробітної плати» і що «рівень бюджетної автономії та досліджень позитивно взаємозв'язані.

Крім того, автономія сприяє покращенню стандартів якості. Дослідження АЄУ «Тенденції IV» виявили, що «існує явне свідчення того, що успіх у покращенні якості в межах установ безпосередньо корелює зі ступенем інституційної автономії». Ця кореляція була підтверджена найбільш новим дослідженням АЄУ «Тенденції VI».

Сьогодні в судженнях щодо залежності академічної свободи від автономії закладів вищої освіти домінують уявлення, які є зафіксованими в авторитетних міжнародних документах. Так, в Magna Charta Universitatum (Великій хартії університетів) [17], яка була підписаною на святкуванні 900-річчя Болонського університету 18 вересня 1988 р., вказується, що «університет є автономною установою, яка критичним чином створює і поширює культуру через наукові дослідження та освіту. Аби адекватно реагувати на потреби сучасного світу, він повинен мати моральну та інтелектуальну незалежність по відношенню до будь-якої політичної й економічної влади, реалізуючи свою діяльність в галузі досліджень і освіти» [7, с. 158]. Тут виражена історично виправдана думка про академічну свободу, коли автономія не наділяється будь- яким специфічним змістом, відмінним від академічної свободи (ці два ключових поняття вжиті синонімічно).

Таке широке визначення академічної свободи дає право вважати, що в ньому міститься і сутність технічної автономії університетів, яка полягає в можливості університетів безцензурно видавати нові книги, журнали, підручники, методичні посібники і т.д.

Але вже в «Рекомендації про статус викладацьких кадрів установ вищої освіти» (ЮНЕСКО, Париж, 11 листопада 1997 р.) безапеляційно фіксується, що «право на освіту, викладання і дослідницьку діяльність може бути реалізованим в повному обсязі лише в умовах академічної свободи і автономії закладів вищої освіти» [13, с. 25]. Відносини ж між академічною свободою і автономією закріплені так, що «автономія є інституціональною формою академічної свободи», і для того «щоб належним чином користуватися академічною свободою ... заклади вищої освіти повинні мати автономію» [13, с. 27]. У цьому документі покладається початок змістовному розрізненню і функціональному підпорядкуванню понять автономії та академічної свободи.

Отже, найбільш вагомим аргументом прихильників інституціональної автономії закладів вищої освіти вважається твердження про нерозривний зв'язок університетської автономії та академічної свободи. Теза вибудовується таким чином, що ідея автономії знаходить своє виправдання через стереотипні цінності, в якості яких виступають свобода, людські потреби, громадянське суспільство. Аргумент при цьому зводиться до твердження про те, що інституційна автономія установ вищої освіти є необхідною умовою реалізації академічної свободи. Автономія підноситься до традиційної і навіть системної цінності, одержує легітимність через ту особливу роль, яку вона відіграє відносно академічної свободи.

Вагомим, як вважають В. Андрущенко, Т. Андрущенко та В. Савельев, є твердження, що «автономія університету означає його цілковиту підзвітність та відповідальність перед суспільством». У цьому випадку виникає запитання: про яке суспільство йдеться? Мабуть, не про сучасне українське, оскільки до реальної автономії нашим вищим навчальним закладам ще далеко. Якщо ж ідеться про розвинуте суспільство, то тоді бажано знати хто і як репрезентує його цілі «не як соціальної абстракції, а конкретного живого тіла?». Інакше кажучи, перед ким конкретно нести відповідальність? З огляду на всезростаючу складність та розгалуженість зв'язків університету із навколишнім середовищем, наприклад, у США. Як правило, згадуються «споживачі освітніх послуг», «громада», «держава», «спонсори», «фонди» тощо. Чи доречно, з огляду на існуючу нині практику освітнього врядування в розвинутих країнах, вести мову про «цілковиту підзвітність та відповідальність» університету перед кожним із названих представників «зацікавленого суспільства» (stakeholder society)? [1, с. 193].

Академічна доброчесність. В проекті Сприяння академічній доброчесності в Україні [12], наголошується, що «академічна доброчесність означає, що в процесі навчання чи досліджень, студенти, викладачі та науковці керуються, передусім, принципами чесності, чесної праці та навчання. Плагіат, списування, несанкціоноване використання чужих напрацювань є неприйнятним і жодним чином не толеруються в спільноті. Академічна доброчесність стосується не лише якості освіти - вона напряму впливає на те, яких громадян виховує система вищої в країні, які цінності закладаються під час навчання в університеті та яким є «секрет успіху» в суспільстві. Чи це важка і наполеглива праця, яка допомагає досягати успіхів як окремому індивіду, так і країні в цілому, чи це обман, шахрайство та сумнівна спритність, які потім стають нормами суспільних відносин і тягнуть країну на дно.

В більшості українських університетів та коледжів все, що пов'язане з академічною доброчесністю, нечасто потрапляє в публічну площину. Більшість учасників навчального процесу визнають, що прояви нечесності і корупції мають місце, але визнавати їх системними проблемами адміністрації ВНЗ не готові. Діюча система управління вищою освітою (академічне, адміністративне, фінансове управління) була успадкована ще з часів Радянського Союзу, а після розпаду останнього не змогла протистояти проявам корупції.

Новий закон «Про вищу освіту» заклав основи для університетської автономії, а відповідні підзаконні акти дали змогу університетам впроваджувати академічну, фінансову, кадрову автономію. Цей час є найкращим для того, щоб поєднати впровадження університетської автономії з розвитком академічної доброчесності в українських ВНЗ.

Проект Сприяння академічній доброчесності в Україні, що його розпочинають Американські ради з освіти за участі Міністерства освіти і науки України та за підтримки Посольства Сполучених Штатів, охопить 10 українських університетів - з різних регіонів і з різними характеристиками. Результатом роботи Проекту повинні стати своєрідні «історії успіху», які можна використати для трансформації системи вищої освіти загалом. В рамках Проекту сприяння академічні доброчесності в Україні студенти, викладачі та персонал ВНЗ отримають практичні знання та навички про основні принципи поняття «Академічна доброчесність», а також план дій по впровадженню цих принципів в своєму ВНЗ. Проект SAIUP повинен зіграти одну з визначальних ролей в трансформації українського суспільства - змінюючи систему вищої освіти, він одночасно змінюватиме суспільні цінності, носіями яких стануть випускники і студенти університетів.

Н. Бойченко переконує, що «крім академічних цінностей варто розглядати за моделлю контрфактичності також і інші цінності університетської освіти. Причому самі академічні цінності слід позбавити значної частини їхньої ідеалізації - це цінності, які набувають в реальній освіті саме регулятивний, а не абсолютний характер. Якщо розглядати академічні цінності як певний 287 абсолютний і самодостатній ідеал, то можна виявити деякі їхні характеристики як певної символічної і у цьому сенсі також ціннісної системи. Якщо ж звернутися до академічних цінностей в структурі ціннісних орієнтацій окремих університетських спільнот - вони набувають варіативності. Тобто, якась частина академічних цінностей по-різному витлумачується професурою та студентством, адміністрацією та іншими університетськими спільнотами. Причому ця варіативність має характер, який виглядає девіантним лише за умови прийняття якоїсь версії академічних цінностей за абсолютну норму. Якщо ж кожну версію академічних цінностей розглядати як самодостатню у своїй контрфактичності ціннісну підсистему, тоді отримуємо плюралістичну картину академічних цінностей, у якій різні версії їхньої інтерпретації частково доповнюють одна одну, але також можуть частково суперечити одна іншій. Причому контрфактичні академічні цінності можуть доповнюватися іншими контрфактичними університетськими цінностями, наприклад, інституційними» [5, с. 287-288].

Т. Фініков наголошує, що «в розділі «Цінності та принципи» Бухарестської Декларації з етичних цінностей та принципів вищої освіти в Європейському регіоні були чітко визначені роль академічної етики, культури та спільноти (academic ethos, culture and community), академічна доброчесність в процесах викладання та навчання (academic integrity in the teaching and learning processes), демократичне та етичне керівництво та управління (democratic and ethical governance and management), дослідження, що базуються на академічній доброчесності та соціальній відповідальності (research based on academic integrity and social responsiveness).

Окреслюючи значення академічної культури для кожного вищого навчального закладу, було акцентовано, що вона «...повинна активно і постійно підтримувати - через заяви про місії, інституціональні хартії та кодекси академічної поведінки - ті цінності, норми, практики, переконання та висновки, які створюють в інституціональній спільноті етос, який Грунтується на принципах поваги гідності людини, її фізичної і психічної цілісності, навчання впродовж життя, поліпшення» [15,с. 13-14].

На переконання Т. Добко та В. Турчиновського, «академічна культура не може бути перенесена чи запозичена. Як правило, вона вистраждана ціною спроб і помилок, ціною постійної комунікації та саморефлексії університетської спільноти над собою і своїм проектом. Вона не є раз і назавжди сформованою і сталою, а потребує постійного оновлення і підживлення. Але наполеглива праця над нею, як показує досвід УКУ, себе виправдовує стократ. Упізнавана академічна культура є не лише візитною карткою, а й відчутною конкурентною перевагою університету. Вона є не предметом розкоші, який з'являється лише тоді, коли всі системи управління та забезпечення діяльності вищого навчального закладу вже налагоджені і добре працюють. Академічна культура створюється повсякчас, з перших кроків існування і є дуже важливим чинником покращення управління, забезпечення академічної якості і фінансової оптимізації діяльності університету. Здорова академічна культура є безцінним символічним капіталом навчального закладу, знаходить своє вираження у писаних і неписаних нормах, які визнаються університетською спільнотою не стільки з огляду на букву законодавства» [8, с. 49-50].

Висновки

Академічна свобода і соціальна відповідальність - ключові цінності науково-дослідної діяльності, які необхідно визнавати і пропагувати. Для забезпечення культури якості вищої освіти ці цінності мають не суперечити, а посилювати одна одну. Викладачі й дослідники, всі разом і кожен окремо, в рамках академічної свободи мають право вільно висловлювати свою думку про наукові аспекти дослідницьких проектів і їх результати і утримуватись від участі в проектах, які протирічать їх переконанням.

Свобода і відповідальність не привілеї, що надані академічній спільноті в її власних інтересах. Автономія і академічна свобода передбачають вагому соціальну відповідальність. Академічна автономія передбачає відповідальність в першу чергу співтовариства. У цьому світлі можна трактувати поняття академічної відповідальності, як системи заохочень та стягнень, прийнятих в академічному співтоваристві, які існують в якості академічного етосу.

Академічна свобода в своєму етичному вимірі - умова соціальної відповідальності академічної спільноти в цілому і окремих його членів. Цінність знання та академічної свободи як умови його здобуття, збереження і розвитку в даному випадку вимірюється його об'єктивною значимістю для широких верств населення.

Формування культури якості університетської освіти постає глобальною цінністю і умовою стратегічного розвитку конкурентоспроможного суспільства. Для забезпечення культури якості освіти необхідні істотні структурні зміни, які повинні мати за мету розвиток участі суспільства в забезпеченні якості освіти. Для цього необхідно визнати, що проблема української освіти не вирішується лише адміністративними або законодавчими вольовими рішеннями «згори», а потребує глибших суспільних перетворень. Проблема полягає в знаходженні та обґрунтуванні принципу, через який потреба в культурі якості вищої освіти могла б бути виправданою і реалізованою.

Список використаних джерел

1. Андрущенко В. Конституціалізація освітнього простору Європи: аксіологічний вимір / В. П. Андрущенко, Т. В. Андрущенко, В. Л. Савельев. -К.: «МП Леся», 2014. - 523 с.

2. Академічна свобода означає, що особисто ти визначаєш проблеми, які намагаєшся вирішити... Інтерв'ю з Лі Бенніх- Бьоркман // Філософія освіти: науковий часопис [Електронний ресурс]. - 2013. -№2 (13). - Режим доступу: http://philosopheducation. com/images/Files/PDF/2013_issue_2/2013-2_8.pdfi

3. Аналіз провідного вітчизняного та зарубіжного досвіду гуманізації вищої освіти як засобу забезпечення її якості (частина І): препринт (аналітичні матеріали) / Авт.: О. І. Бульвінська, М. В. Гриценко, В. І. Рябченко, 3. Ф. Самчук, Л. М. Червона / За ред. 3. Ф. Сам- чука, М. В. Гриценко. -К.: ІВО НАПН України, 2015.- С.127.

4. Асоціація Європейських університетів. Автономія університетів України: Аналіз і план дій [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.eua.be/.

5. Бойченко Н. М. Етичні цінності сучасної університетської освіти: філософська рефлексія: дис. ... доктора філос. наук: 09.00.10 - філософія освіти; 09.00.07 - етика / Бойченко Наталія Михайлівна. -К., 2016. -431 с.

6. Гриценко М. В. Академічна свобода і соціальна відповідальність у вимірі якості вищої освіти / М. В. Гриценко // Вища освіта України: Теоретичний та науково-методичний часопис. - №2. - Додаток 1: Наука і вища освіта. - Київ, 2015. -С.165-169.

7. Денжуа Ж. Истоки централизации и абсолютной власти в государстве / Ж. Денжуа // Логос. - 2003. -№1.-С.158.

8. Добко Т. Академічна культура та доброчесність, як соціальний капітал сучасного університету / Т. Добко, В. Турчиновський // Академічна чесність як основа сталого розвитку університету Міжнарод. благод. Фонд «Міжнарод. фонд, дослідж. освіт. Політики»; за заг. ред. Т. В. Фінікова, А. Є. Артюхова - К.: Таксон, 2016. - 234 с.

9. Імператив якості: вчимося цінувати і оцінювати вищу освіту: навч. посіб. / За ред. Т. Добка, М. Головянко, О. Кайкової, В. Терзіяна, Т. Тіхонена. - Львів: Видавництво «Компанія «Манускрипт»», 2014. -С.64-65.

10. Квієк М. Університет і держава: вивчення глобальних трансформацій / М. Квієк; пер з англ. Т. Цимбала. - К.: Такочн, 2009. -С.98-99.

11. Лімська декларація «Про академічну свободу і автономію вищих шкіл» (1988 р.) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://auu.kma.mk.ua/index.php?option=com_content&view=article&id = 112&lang=en.

12. Проект сприяння академічній доброчесності в Україні (SAIUP) Американські ради з міжнародної освіти. - http://www. americancouncils.org.ua/uk/pages/34/Strengthening%20Academic%20 Integrity%20in%20Ukraine%20Project%20(SAIUP).html

13. Рекомендация о статусе преподавательских кадров высших учебных заведений, принятая Генеральной конференцией на ее 29-й сессии. Париж, 21 октября - 12 ноября 1997 г. (Отдельное издание). - Париж: Издание ЮНЕСКО, 1998. - С.25-27.

14. Филип Г. Альтбах. Академическая свобода: реалистическая оценка [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ihe.nkaoko.kz/ archive/14/292/.

15. Фініков Т. Академічна доброчесність: глобальний контекст та національна потреба // Академічна чесність як основа сталого розвитку університету / Міжнарод. благод. Фонд «Міжнарод. фонд, дослідж. освіт, політики»; за заг. ред. Т. В. Фінікова, А. Є. Артюхова -К.Лаксон, 2016. - 234 с.

16. Is academic freedom under threat in UK and US higher education? David Palfreyman, Director, OxCHEPS (New College, Oxford, OX1 3BN, UK) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://oxcheps.new.ox.ac.uk/MainSite%20pages/Resources/OxCHEPS_ OP23.pdf.

17. Magna Charta Universitatum [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://cicic.ca/docs/bologna/Magna_Charta.en.pdf.

Размещено на Allbest.ru