Ідея університету у Львівсько-Варшавській школі Стаття 3. Автономія університету

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 37.013.73(477.83+438)

Національна академія Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького (Україна, Хмельницький)

Ідея університету у Львівсько-Варшавській школі Стаття 3. автономія університету

Гончаренко О. А.,

кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри педагогіки та соціально-економічних дисциплін, olgegoncharenko@gmail.com

Анотація

автономія університет педагогічний рефлексія

Розкрито зміст поняття «автономія університету» з огляду видатних вчених -- представників всесвітньо відомої інтелектуальної формації «Львівсько-Варшавська школа» (ЛВШ) (1895--1939). Здійснено аналіз філософсько-педагогічних рефлексій на тему автономії університету у працях таких представників ЛВШ, як Юзеф Марія Бахенський, Тадеуш Котарбінський, Тадеуш Чежовський, Станіслав Оссовський. При цьому проведено порівняльний аналіз з думками сучасних філософів на ту ж саму тему, а саме з поглядами Жака Дерріди, Марека Квєка, Стіва Фулера та Сергія Курбатова. Виявлено, що під автономією університету представники ЛВШ розуміли право на самоврядування, відкриту діяльність, служіння народу та суспільству. Звернено особливу увагу, що автономію університету філософи ЛВШ не ототожнювали з абсолютною ізоляцією від нурту суспільного життя. На думку учнів Казимира Твардовського автономія університету повинна полягати у відкритості на користь праці для загальнолюдського блага.

Ключові слова: ідея університету, Львівсько-Варшавська школа, філософія освіти.

Annotation

Honcharenko O. A., Ph.D.,Associate Professor, Associate Professor ofthe Social and Economic Disciplines Departmentofthe National Academy of State Border Service ofUkraine named after Bohdan Khmelnytskyi (Ukraine, Khmelnitsky),olgegoncharenko@gmail.com

The idea ofUniversity in Lviv--Warsaw School.

Article 3. The University autonomy

In this paper I disclose the concept of «University Autonomy»fromfamous scientists' point of view, who represented «Lviv--Warsaw School» (LWS) (1895-- 1939). The subject is determined by the relevance of an autonomyfor a university in the global transformationsframework. Philosophical and pedagogical reflections on the topic ofthe university autonomy made by Yuzef Maria Bohenskyi. Tadeush Kotarbinskyi, Tadeush Chezchovskyi, Stanislav Ossovskyi have been analyzed. The comparative analysis 'with modern philosophers' ideas on this on this subject, in particular Jacque Derrida, Marek Qwek, Steve Fuller and Serhiy Kurbatov has been carried out. Itwas revealed thatLWS representatives considered the university autonomy right to self-government, to conduct open activity, to serve people and society. The particular attention is paid to that LWS philosophers did not identify the university autonomywith absolute isolationfrom the social life. They associated itwith openness in favor oflaborfor the common good.

Keywords: the idea of university, Lviv--Warsaw School, educational philosophy.

Розглянута Казимиром Твардовський у промові «Про достойність Університету» (1933) проблема духовної автономії університету була розвинута у його школі. Так, Юзеф Марія Бохенський у статті «Автономія університету» (1987) з'ясував: чи повинен університет мати автономію, якою повинна бути автономія університету, яким чином повинна бути реалізована на практиці автономія університету; Тадеуш Котарбінський у промові «Прагнення наукових організацій протягом історії» (1957) автономію науково-дослідного інституту визначив вирішальною умовою поступу суспільства; Тадеуш Чежовський у праці «Про університет та університетське навчання» (1946) проаналізував питання автономії університету стосовно міста; Станіслав Оссовський у статті «Про шляхи поширення духовної культури на вищому рівні» (1944) розрізнив автономію університету від його ізоляції. У ситуації відстоювання незалежності та самостійності університету у вирішенні важливих навчальних та організаційних питань польські науковці часто апелюють до аргументів школи Твардовського на користь автономії університету. Отож, цікаво з'ясувати, особливо в контексті глобальних трансформацій, чому представники Львівсько- Варшавської школи так наполягали на автономії для університету.

Під автономією університету Бохенський розумів право на самоврядування, відкриту діяльність, служіння народу та суспільству. З погляду філософа це означає, що: по-перше, університет не претендує на існування типу «держава у державі», оскільки єдиною суверенною інституцією є держава; по-друге, університет не прагне уникнення будь-якого суспільного контролю, а навпаки зацікавлений у тому, щоб його діяльність була відома широкому загалу; по-третє, університет не розуміє під своєю автономією привілею для професорів, а їхню доцільність для суспільного поступу. З огляду на так зрозумілу автономію університету Бохенський вважав, що «університет не може обійтись без автономії, якщо має якнайкраще та якнайповніше виконати своє завдання» [6, с. 64], тому що «університет є єдиною інституцією в суспільстві, присвяченою теорії» [6, с. 64].

Докази на користь автономії університету філософ мав такі: знання є безвідносною цінністю та водночас найбільш практичною з усіх практичних цінностей. Це означає, що: по-перше, знання є цінністю для людства не тільки відносно матеріальних благ, але також цінністю самою по собі тобто духовним благом, тому не можна науку підпорядкувати практиці, а університет практичним інституціям, тому що таке підпорядкування загрожує фальсифікації самого сенсу знання; по-друге, чисте знання тільки на перший погляд виглядає дуже непрактичним, проте парадокс полягає у тому, що саме чисте знання є рушієм радикальних змін у суспільстві, тому майбутнє суспільства у першу чергу залежить саме від свободи університету творити чисте знання.

Наведені докази дозволили Бохенському висунути три аргументи на користь автономії університету, а саме: по-перше, університет найкраще виконує своє завдання, коли має автономію, тому підпорядкування його державі є недоцільним, а отже, хибним; по-друге, університет не може виконувати своє завдання за принципом «хто платить, той керує», тому що цей принцип не діє у сфері духовного життя, де справжнім меценатом вважається не той, хто керує, а той, хто фінансово підтримує і залишає свободу генію; по-третє, історія університету доводить, що професори були не тільки добрими адміністраторами, але й організаторами високого рівня, тому твердження про нездатність керівництва не можна поширювати на усіх професорів [6, с. 65-66].

На питання «Якою повинна бути автономія університету?» Бохенський сформулював відповідь у формі шести принципів:

1. Університет повинен бути самостійним суб'єктом права.

2. Організація досліджень і навчання - внутрішня справа університету.

3. Університет повинен сам здійснювати вибір своїх працівників.

4. Університет повинен бути вільним у виборі своїх представників.

5. Університет повинен сам керувати призначеними йому коштами.

6. Дисципліна досліджень і навчання - внутрішня справа університету.

На питання «Яким чином повинна бути реалізована на практиці автономія університету?» Бохенський відповідав наступним чином: діяльність університету впливає на цілість життя суспільства, але й суспільство впливає на цілість життя університету, тому між університетом і суспільством повинна існувати співпраця, Грунтована на низці компромісів:

1. Під жодним приводом університет не можна позбавляти самостійності.

2. У жодному випадку університет не можна позбавляти права вибору своїх представників.

3. Суб'єктом будь-яких рішень повинен бути університет як цілість.

4. Університет не можна змушувати йти на поступки на користь будь-якої іншої інституції.

Таким чином, університет, згідно з Бохенським, не повинен бути підпорядкований ні державі, ні костелу, ні будь-якій іншій інстанції, яка здійснює його фінансування. Університет повинен бути автономним, навіть у певному сенсі суверенним, тому що тільки спрямованість університету на чисту науку та спекулятивні теоретичні дослідження може гарантувати суспільству досягнення найвищої духовної цінності - знання. Контроль університету державою, костелом чи будь-якою іншою інстанцією, яка здійснює його фінансування, рівнозначний гальмуванню поступу теоретичної науки, який спричинить своєю чергою гальмування поступу практики, а отже, й гальмування поступу суспільства.

Відстоювання Юзефом Марією Бохенським автономії університету співзвучне з поглядами Жака Дерріди, який у лекції «Закон достатньої підстави: Університет очима його послідовників» (1983) звернув увагу наукової та академічної спільноти на цінність фундаментального дослідження, не відданого «наперед у заставу якійсь утилітарній меті» [2, с. 251], тому що єдиним завданням такого дослідження буде знання тобто «неупереджене застосування розуму під єдиним законом підстави» [2,с. 252]. Чудовим прикладом протиставлення фундаментального і орієнтованого на кінцевий результат дослідження Дерріда вважав астрономію, яка після тривалого неупередженого споглядання стає дедалі корисніша суспільству. Тому французький філософ одним із найважливіших завдань наукової та академічної спільноти для збереження її гідності визначав пильність стосовно звуження державою чи силами, які вона представляє, випадковості у дослідженнях.

Стаття Бохенського «Автономія університету» (1987) є цінною у контексті глобальних трансформацій, оскільки вказує на те, що зміна інстанції фінансування університету не повинна вплинути на виконання його завдань. З цих позицій роздуми польського філософа Марека Квєка у лекції «Національна держава, глобалізація та Університет як модерний заклад» (2000) [3] на тему «кризи ідентичності» сучасного університету у контексті зменшення ролі держави та посилення глобалізаційних процесів повинні радше вказувати на розширення місії університету - від національної держави до глобального співтовариства - аніж на пошук його нової ідеї, тому що знання є безвідносною цінністю як для народу, так і для глобального суспільства, знання - це загальнолюдська цінність. У контексті глобальних трансформацій має змінитись не ідея університету, а інстанція його фінансування та визнання цією інстанцією автономії університету.

Важливе значення для розуміння автономії університету має також промова Котарбінського «Прагнення наукових організацій протягом історії» (1957). Автономію наукових організацій філософ не ототожнював з абсолютною ізоляцією від нурту суспільного життя. На його думку, автономія наукових організацій повинна полягати у відкритості на користь праці для загальнолюдського блага. Здобування наукової істини за такого підходу повинно бути сконцентрованим на довгострокових дослідженнях, а «не одразу з дня на день плідних результатах» [8, с. 122]. У цьому контексті Тадеуш Котарбінський піддав критиці ідею автономії науково-дослідного інституту Френсіса Бекона, презентовану ним в утопічній новелі «Нова Атлантида» (1624).

Згідно Котарбінського ідея Бекона про принципове невтручання держави у світ науки та взаємна повага між науковцями і представниками влади є дуже важливою у сучасному житті, оскільки наука дійсно повинна бути самостійною у тому значенні, що зміст вирішених проблем, які ставлять собі дослідники, не може навіть у загальних рисах бути визначений якоюсь адміністрацією, а отриманий виключно дослідниками як відповідь, яку дає дійсність на питання, поставлене дослідниками: «Тому що тільки тоді отримане вирішення буде пізнавальним відображенням дійсності і тільки тоді наші плани перетворення дійсності не будуть Грунтовані на ілюзіях» [8, с. 124]. Разом з тим із поглядами Бекона на організацію науково-дослідного інституту Котарбінський пов'язував низку проблем.

По-перше, Бекон мав різний погляд на природничий і гуманітарний пошук істини, відповідно до якого у царині природознавства і техніки можливі спостереження та індукція, у царині ж мислення про суспільний устрій слід залишатися вірним традиції і послуху. Натомість Котарбінський вважав, що «усі істини органічно пов'язані з усіма істинами, тому відношення до істини повинно бути тим самим у всьому просторі її можливого пошуку» [8, с. 125].

По-друге, Бекон позитивно ставився до включення окремого дослідника у планову колективну наукову діяльність. Котарбінський, навпаки, мав сумнів чи відповідає це власним зацікавленням окремого дослідника. На його думку, у науковому пошуку як цілковита свобода загрожує хаосом і марнуванням сил, так і тотальне керівництво загрожує спустошенням індивідуальної винахідливості.

По-третє, Бекон ціллю науково-дослідного інституту визначав «пізнання причин і прихованих сил усіх можливих речей та розширення влади людини над природою, допоки усе не стане для неї можливим» [1, с. 509]. Котарбінський ототожнив цю ціль Бекона із закликом дослідників до утилітарного підпорядкування чистих досліджень плановим завданням: «Втім такий обгрунтований утилітаризм легко переходить у жорстку дефектну форму, у так званий вузький утилітаризм, який визнає тільки короткострокові дослідження з практичними результатами» [8, с. 125].

Як бачимо, у розумінні Котарбінського розвиток науки є цінним для суспільства тільки тоді, коли є об'єктивним, самостійним і безкорисливим. Така позиція філософа суголосна розрізненню сучасним англійським вченим Стівом Фулером термінів «соціальний капітал» і «суспільне благо»: «Соціальний капітал виробляється самоорганізованими групами, які отримують від нього і найбільші переваги. Але він може призвести до падіння держави. Суспільні блага виробляються державою, тому що їх продукування ні для кого окремо не є нагальним, хоча майбутні переваги отримають усі. І це вже може призвести до падіння ринку» [5, с. 197]. Це підводить до висновку, що утилітарна орієнтація університету є критичною як для окремої держави, так і для світового співтовариства, натомість розрізнення інстанціями, що фінансують Університет, коротко- та довгострокової соціальної корисності дає можливість зберегти ідею творення університетом знання як загальнолюдського блага.

Цікавими видаються у цьому контексті міркування Чежовського стосовно автономії університету по відношенню до міста. Адже відомо, що середньовічний університет перебував під особливою опікою короля та єпископа. Натомість Чежовський мислив автономію університету як співіснування з містом. У професорах та студентах філософ бачив культуральне обличчя міста. З одного боку професори поширюють культуральні цінності у місті у формі загально університетських лекцій та у формі різноманітних наукових товариств, часописів та видань. З іншого боку студенти оживлюють культуральне життя міста своїм запалом: «Театри, промови, культуральні засідання різноманітного характеру знаходять охочих перш за все з-поміж цієї молоді, яка не рідко стає ініціатором і виконавцем» [7, с. 65-66]. Проте не тільки університет пронизує своєю діяльністю культуральне життя міста. Від міста також залежить діяльність і розвиток університету, тому що університет контролюється містом: місто реагує на кожне зусилля як серед професорів, так і серед студентів. В результаті такого співіснування у професорів та студентів виробляється почуття гідності, пов'язане з приналежністю до університету.

Станіслав Оссовський у праці «Про шляхи популяризації духовної культури на вищому рівні» (1944) теж підкреслював, що хоча наукова праця вимагає ізоляції, проте це не повинна бути абсолютна ізоляція, тому що періодичний контакт з духовним життям широких мас може навіть стимулювати працю дослідника. Тому вчений вважав, що академічні школи як центри творчої наукової праці можуть без шкоди для своїх основних функцій взяти певну участь у поширенні безкорисливої духовної культури, і що «променювання цих центрів повинно відчуватися не тільки у вищих школах, але й на терені усієї країни» [9]. Задля реалізації цієї мети науковець пропонував створити при вищих школах вільні колегіуми, призначені для безкорисливого навчання на вищому рівні й пристосовані до умов життя людей, які вже професійно працюють. Тоді наукові працівники мали б обов'язок публічного надання інформації про цікаві результати досліджень, проведені у своїх установах, а може теж обов'язок періодичних наукових лекцій у провінції, завдяки яким утворився б безпосередній зв'язок між центрами наукової творчості та провінційними центрами поширення культури, для яких навіть не частий, але безпосередній, особистий зв'язок з людьми, які «торують науці нові шляхи, мав би велике моральне значення, мав би сильний надихаючий вплив» [9].

Можна помітити, що протиставлення у Львівсько-Варшавській школі автономії університету його ізоляції тобто трактування автономії університету відкритою діяльністю суголосне сучасній «третій місії» університету, яка згідно з Сергієм Курбатовим та Марією Рогожею «орієнтує його на активну співпрацю з центральною і місцевою владою, громадськими організаціями і громадськими активістами у питаннях створення і реалізації спільних соціальних, економічних, культурних проектів, як-от надання додаткових освітніх послуг, професійне консультування, проведення експертизи й тому подібні акції» [4, с. 41]. Вочевидь, така позиція представників Львівсько-Варшавської школи - відображення сумнівів Твардовського щодо головної цінності ідеї університету Гумбольдта: самотності дослідницької праці.

Отже, під автономією університету у школі Твардовського розуміли право на самоврядування, відкриту діяльність, служіння народу та суспільству. Автономії університету є передумовою творення ним найвищих духовних цінностей. Перетворення університету на підприємницьку організацію є загрозливим у контексті глобальних трансформацій, оскільки розвиток інтелектуальної праці, виміряний встановленою ринковою ціною позбавляє права усього людства отримати майбутні переваги від чистої науки.

Список використаних джерел

1. Бэкон Ф. Новая Атлантида / Френсис Бэкон И Бэкон Ф. Сочинения в двух томах. - М.: «Мысль» (Философское наследие), 1978.-Т.2.-С.485-518.

2. Дерріда Ж. Закон достатньої підстави: Університет очима його послідовників / Жак Дерріда П Ідея Університету. Антологія; [упоряд.: М. Зубрицька, Н. Бабалик, 3. Рибчинська; відп. ред. М. Зубрицька]. - Львів: Літопис, 2002. - С.237-265.

3. Квєк М. Національна держава, глобалізація та Університет як модерний заклад / Марек Квєк П Ідея Університету. Антологія; [упоряд.: М. Зубрицька, Н. Бабалик, 3. Рибчинська; відп. ред. М. Зубрицька]. - Львів: Літопис, 2002. - С.269-294.

4. Рогожа М., Курбатов С. Місія університету в західноєвропейській культурі / Марія Рогожа, Сергій Курбатов П Філософія освіти. Philosophy ofEducation. - 2017. - №2 (21) - С.29-45.

5. Фулер С. Що робить університети унікальними? Оновлення ідеалу для доби підприємства / Стів Фулер // Університетська автономія. - Київ: Національний університет «Києво-Могилянська Академія». - Дух і Літера. - 2008. -№19.-С.195-221.

6. Bochenski J. М. Sens zycia і inne eseje / JozefMaria Bochenski.

- Wydawnictwo Antyk - Marcin Dybowski, 2008. - 190 s.

7. Czezowski T. О uniwersytecie і studiach uniwersyteckich / Tadeusz Czezowski. -Torun: NaklademKsi^gaminaukowej T. Szczesny і S-ka, 1946. - 46 s.

8. Kotarbinski T. D^zenia zrzeszen naukowych w toku dziqjow / Tadeusz Kotarbinski // Kotarbinski T. Studia z zakresu filozofii, etyki і nauk spolecznych. - Wroclaw-Warszawa-Krakow: Zaklad Narodowy im. Ossolinskich, 1970. - S.116-128.

Размещено на Allbest.ru