Ідея університету у Львівсько-Варшавській школі. Стаття 5. Взаємини між викладачем і студентами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ідея університету у Львівсько-Варшавській школі. Стаття 5. Взаємини між викладачем і студентами

Ідеал педагогічної діяльності Казимира Твардовського, спрямованої на єдність наукових досліджень, дидактичних занять та виховання студентської молоді, був високо оцінений його учнями. Про це свідчать їхні праці, промови, спогади, листи.

Владислав Вітвіцький з нагоди двадцять п'ятої річниці викладацької діяльності Казимира Твардовського на кафедрі філософії у Львівському університеті відніс свого вчителя до тих видатних осіб, сферу впливу яких відповідно до їхнього покликання «діяти власними цінностями на маси» важко охопити: «Не можна підрахувати, у скількох осіб і на якому рівні пробудив критицизм та потребу ясного мислення, скількох осіб ввів в опосередкований чи безпосередній контакт з духовною культурою Греції і філософією Західної Європи і завдяки цьому дав фундамент для вільного від протиріч і міфів раціонального погляду на світ і життя, скількох з них надихнув на самостійні дослідження та озброїв належним методом чи принаймні відкрив їм доступ до розуміння й поваги чужих досліджень, скількох навчив пунктуальності, точності й порядку у діях чи принаймні виховав у них повагу до цих рис, скільком молодим людям допоміг у скрутному становищі» [14, s. XVIII].

Промова Тадеуша Чежовського «Казимир Твардовський як викладач» (1938) виявляє, що найважливішим елементом методу викладання творця Львівсько - Варшавської школи був приклад, який він давав власним життям і творчістю: «Усі елементи, які утворювали ідеал Його педагогічної діяльності, він з'єднав у своїй особі, впливаючи крізь нього з безмежною сугестивною силою на оточення - силою, яка мала чудовий приклад реалізації цілей, що вказували на досягнення» [3, с. 10]. Праця Тадеуша Котарбінського «Ретельність і помилка» (1956) також вказує на те, що Казимир Твардовський вніс до справи викладання ті цінності, якими володів сам, тому кожному учневі він дав «щось зі своєї майстерності» [7, с. 13].

Зі спогадів Ізидори Домбської довідуємось, що любов її вчителя до двох життєвих ідеалів - праці та морального добра - йшла у нього в парі з любов'ю до молоді. Тому у душі молодих людей польський філософ намагався вдихнути те, що було найкращого у його власній душі - щира любов до праці, палке замилування істиною та посилена жага до справедливості: «Велике і палким почуттям переповнене серце, з повноти якого ми усі черпали, зробило з Твардовського ловця людських душ на взірець Сократа. Власне, воно й створило нерозривний зв'язок, що єднав учнів з майстром та учнів між собою, зв'язок справжньої дружби» [5, с. 482].

Як бачимо, учням Твардовського йшлось не лише про прагнення свого вчителя якнайкраще передати їм знання і методи дослідження, але також про його особисте ставлення до них, тому духовній близькості між викладачем і студентами вони надавали вагомого значення в університетському навчанні. Ставлення викладача до студентів описав у праці «Про університет тауніверситетське навчання» (1946) Тадеуш Чежовський. Питання освітньої комунікації в університеті порушила у статті «Ще про університети» (1929) Марія Оссовська. Про необхідність взаємодії між викладачем і студентами у сучасному університеті йдеться у книжці Юзефа Марія Бохенського «Між логікою та вірою» (1992). Отже, якими мають бути взаємини між викладачем і студентами з точки зору Львівсько-Варшавської школи?

Чежовський вважав, що студенти не є дітьми, а дозрілими людьми, які іноді можуть бути не на багато молодшими від самого викладача, тому лише у школі можливим є піддавання учнів впливові школи, внаслідок чого обмежується їхня самостійність й усю відповідальність за результати навчання бере на себе учитель. В університеті ж студенти є самостійними, вони переважно самі вирішують яким має бути перебіг навчання та перш за все самі несуть відповідальність за його результати. Тому й дисципліна в університеті є відмінною від шкільної дисципліни: її зовнішні форми залишаються збереженими, проте вони набувають характеру товариського етикету. Так, нерегулярне відвідування лекцій, особливо закритих семінарів, а також спізнення вважається негідним студентів не тому, що вони порушують університетські правила, а тому, що це свідчить про відсутність у них поваги до викладача та його лекцій. Водночас викладачу, попри його поважне становище, яке вже може a priori передбачати повагу до нього зі сторони студентів, потрібно ще заслужити на неї, так як популярність не є тим самим, що повага і любов. Крім цього викладач цікавиться не лише науковою працею студентів, але й їхнім особистим життям, здоров'ям, матеріальними потребами.

На думку Чежовського, викладач впливає на студентську аудиторію змістом своїх лекцій та їх риторичною формою. У змісті лекції на перший план висуваються інтелектуальні елементи, проте велику роль відіграють елементи її чуттєвої дії: значущість теми, краса поняттєвої конструкції, емоційна цінність життєвих рекомендацій, що випливають з теорії. «Добра лекція, - писав філософ, - викликає у слухачів переживання, які єднають професора зі слухачами. Чим багатший інтелектуальний зміст, який проникає зі слів викладача до розумів слухачів, тим ближчий, глибший та триваліший утворений контакт» [4, с. 25]. У зв'язку з цим Чежовський наполягав, що лекцію не можна замінити самостійним читанням книжок. Такої думки вчений дотримувався, виходячи найперше з дидактичних міркувань, оскільки лекція, з одного боку, діє на студентів безпосередністю промовленого слова, а з іншого боку - сприяє формуванню у них самостійності мислення. Разом з тим книжку Чежовський визначав тільки результатом чиєїсь колишньої розумової праці, який є мертвим витвором стосовно неї. Це означає, що читач звісно може у процесі читання оживити наново зміст книжки власного розумовою працею, він може також наново пережити те, що пережив автор, втім це досить рідке явище, так як пересічний читач у більшості випадків присвоює собі зміст книжки напам'ять, тобто пасивно сприймає те, що автор подав йому як готовий результат. Лекцію ж учень Твардовського мислив живою дією, яка безпосередньо вводить слухачів у світ наукової творчості та створює інтелектуальний контакт між викладачем і студентами, який нічим не можна замінити: «Тому що тільки тоді творча думка, подана у лекції, запліднює розуми слухачів, надихає їх на співпрацю, викликає обмін думками і дискусію, єднає співучастю у творенні» [4, с. 32].

Відомо, що Джон Генрі Ньюмен також відстоював значення лекції в університетському навчанні. Хоча книжка, на думку вченого, має неоціненну перевагу Utera scripta через те, що фіксує джерело правди й авторитету, втім не є достатньою у пошуках довершеності і досконалості у кожній царині знання, оскільки людина потребує звернення до тих, «у чиїх серцях воно вже зараз живе і пульсує» [2, с. 39].

Твердження наче лекція у добу швидкого та дешевого книгодрукування є середньовічним пережитком спростувала у Львівсько-Варшавській школі Марія Оссовська. На думку учениці Тадеуша Котарбінського, по-перше, лекцію можна повністю заступити книжкою, якщо студенти уже вміють читати книжки. Але саме цього їх якраз і потрібно навчити. Адже дуже багато потрібно часу, щоб навчити людину виявляти суттєве у книжці та виробляти належну пильність щодо її сугестивного впливу. Власне лекції у єдності з семінарами покликані навчити студентів працювати з книжкою. По-друге, лекція створює умови для комунікації, завдяки якій викладач має можливість поділитися зі студентами тими міркуваннями, які лише формуються у його думках, які він сам ще не вважає за дозрілі, «але які мають велике значення і важливу дидактичну цінність» [11, с. 167]. По - третє, лекція економить зусилля студентів, позбавляючи їх аналізу сили-силенної літератури, який здійснює викладач та подає у перетвореній формі. По-четверте, лекція сприяє збільшенню контактів між студентами і викладачем.

У цьому контексті сучасні сумніви стосовно доцільності лекції у суспільстві знання самі видаються не доцільними, так як вони позбавляють студентів можливості зустрічі з викладачами у єдиному духовному вимірі, в якому не існує чітко визначеного поняття «навчання», але існує вроджений потяг до знання. Сьогодні це не буде означати, що лекція претендує на те, щоб заступити собою джерельну базу віртуального світу, а лише те, що лекція є необхідною для навчання раціональної роботи із нею.

Зв'язок між викладачем і студентами, обмежений спілкуванням у викладацькій залі, Чежовський вважав однобічним через те, що під час лекції можливі лише короткі діалоги, спровоковані питаннями чи то зі сторони викладача, чи то зі сторони студентів. Необхідним же доповненням лекції вчений визначав зустріч викладача зі студентами у лабораторії, якою може бути локація семінару, читальний зал, кабінет, бібліотека, тому що «тільки там студент виявляється поряд з професором стосовно живих проблем науки, він стає його колегою у праці над з'ясуванням проблем пізнання, він не тільки поглинає знання, але є співпрацівником у його примноженні, входячи - розпочавши від елементарних вправ - щораз глибше і щораз самостійніше у методи наукової праці» [4, с. 26]. У такій співтворчості Чежовський бачив щось від втаємничення стародавніх містерій.

Найближчий контакт між викладачем і студентами виникає, на думку Чежовського, тоді, коли студенти, науково дозрівши, розпочинають брати участь у творчій науковій праці під керівництвом свого викладача, коли отримані знання вони розпочинають використовувати у цілком самостійному вирішенні проблем. Тоді взаємини між викладачем і студентами стають особливо близькими, так як з цього моменту їх розпочинає єднати взаємне розуміння і визнання: викладач оцінює інтелектуальні досягнення і характер студентів, а студенти сповна розуміють, що вони отримали від викладача. У цей момент взаємодія між викладачем і студентами наближається до критичної точки, так як студенти відчувши свою дозрілість і самостійність, розпочинають виходити з-під опіки викладача. Проте коли кризовий період вдається щасливо подолати, а це можливо за умови великої поваги викладача до студентів, тоді взаємини між ними можуть тривати протягом усього життя, виявом яких стане глибока дружба.

У цьому контексті заслуговує на увагу думка Бохенського, який з плином часом велику кризу у вищій школі пов'язав з загальною тенденцією, спричиненою тиском держави, щоб з університету зробити вищу школу у точному значенні цього слова тобто заклад, в якому люди будуть готуватися до практики. Враженнями від цих змін, що негативно відобразилися у першу чергу на стосунках між викладачем і студентами, філософ поділився у розмові з Яном Парисом: «Державний університет у Буенос-Айресі має 150 000 студентів. Я сам викладав у залі, яка мала 6000 місць. Це не можливо, це вже не університет. Мій ідеал університету близький до ремесла. Університет - це заклад, в якому майстер працює в оточенні молодих людей, які приглядаються до того, як він здійснює дослідження, а потім самі пробують» [9, с. 35]. Тому тогочасні взаємини між викладачем і студентами видавалися Бохенському абсурдними, так як професор ставав міфом для студента, бо він ніколи не бачив його під час досліджень, хоча саме проведення дослідження є головним завданням професора.

На сучасному етапі цінність освітньої комунікації в університеті обгрунтувала в Україні дослідниця у царині філософії освіти та етики Наталія Бойченко. Поняття освітньої комунікації вчена визначила, відрізняючи його від педагогічної комунікації: «якщо остання відбувається під контролем педагога, то перша базується на визнанні рівних прав участі усіх учасників комунікації в реалізації своїх освітніх компетенцій» [1, с. 162]. На переконання дослідниці «самостійна освіта та самовиховання дають академічний ефект лише якщо вони включені у рамки освітньої комунікації, яка має з самого початку задати основні виховні та освітні цілі та засоби їхнього досягнення (на перших, настановних лекціях), супроводжувати самоосвіту та самовиховання (за рахунок індивідуальних консультацій з куратором чи науковим керівником впродовж усього процесу навчання) і завершувати такі самоосвіту та самовиховання (за допомогою поточного і підсумкового контролю знань, заліків, іспитів, тестування та інших форм перевірки рівняакадемічнихдосягнень)» [1, с. 167].

Розрізнення Бойченко освітньої комунікації від педагогічної підтверджує цінність думок представників Львівсько-Варшавської школи стосовно значимості міжособистісних взаємин в університеті, Грунтованих на етиці комунікацій, а не на асиметричних відношеннях формального характеру. Проте якщо Бойченко визначає межі освітньої комунікації, початок яких - перші лекції, а кінець - підсумковий контроль знань, тобто суто освітні практики, то учні Твардовського вважали, що тривалість та своєрідність взаємин між викладачем і студентами залежить виключно від них самих, точніше від цінності, яка єднає їх між собою. У школі Твардовського мова йшла про комунікацію без означення «освітня». Таке припущення підтверджують учні учнів Твардовського.

Учні Тадеуша Котарбінського з нагоди п'ятнадцятиріччя викладацької діяльності у Варшавському університеті їхнього професора писали, що між ним та його учнями утворився особливий зв'язок, який не послаблювало те, що він єднав людей різних теоретичних зацікавлень, різних наукових поглядів і суспільних переконань» [6, с. 3]. Так як кожна міра часу є відносною, то для учнів Котарбінського мірою часу була не кількість обертів землі навколо сонця, а сума створених їхнім учителем інтелектуальних і моральних цінностей.

Стефан Свєжавський згадував, що його вчителя - Казимира Айдукевича - напевно боялися учні, а саме його немилосердного та гострого критичного підходу в усіх справах, де йшлось про правдивість у царині істини, «але водночас він був людиною цілком виняткової привабливості, яка володіє майстерністю дуже людського підходу до іншої людини» [13, с. 196 - 197]. Для Свєжавського Айдукевич назавжди залишився взірцем людини великого серця і справжнього філософа - гуманіста.

На погляд Анни Моньки-Станікової її учитель - Богдан Наврочинський - прищепив у розумах і думках своїх учнів та студентів раціоналізм і правдивість власної думки: «Він вчив їх відрізняти істину від омани, полову від зерна, удаваність від сутності речі» [10, с. 44]. Для Моньки-Станікової Наврочинський став справжнім учителем - науковцем, викладачем і вихователем.

Учень Ізидори Домбської - Єжи Пержановський - з великої поваги написав про неї те саме, що вона сама колись написала про Казимира Твардовського: «Велике і палким почуттям переповнене серце, з повноти якого ми усі черпали, зробило з Домбської ловця людських душ на взірець Сократа. Власне, воно й створило нерозривний зв'язок, що єднав учнів з майстром та учнів між собою, зв'язок справжньої дружби» [12, с. 22]. Для Пержановського Домбська стала майстром його часів.

Аліція Кучинська, пригадуючи сферу взаємин її учителя - Владислава Татаркевича - з молодими людьми, студентами, асистентами, вихованцями, писала, що для нього ця сфера була одним із проявів життя, в якому вчений реалізовував ідею єдності філософування і мистецтва життя: «Це була єдність, що містила одночасність похвали філософії у двоякому розумінні: філософії як теорії і філософії як мистецтва перебування між книжками і життям» [8, с. 454]. І хоча у часи Татаркевича поняття діалогу ще не було загально уживаним для позначення міжлюдських стосунків, проте для Кучинської саме це поняття найбільш точно характеризує взаємини її вчителя зі студентами.

Таким чином, взаємини між викладачем і студентами мислились у школі Твардовського у дуже широких межах: спочатку вони є далекими, але поступово стають щирими та сердечними. Єднає викладача зі студентами спільна безвідносна цінність - істина. Саме безкорисливе прагнення до істини здатне змінити стосунки між викладачем і студентами на глибокий і тривалий зв'язок, в якому викладач дає студентам те, що має найкращого у самому собі, а взамін отримує їхню любов і вдячну прихильність.

Список використаних джерел

школа лекція викладач студент

1. Бойченко Н.М. Етичні цінності сучасної університетської освіти: філософська рефлексія: дис…. докт. філос. наук: 09.00.10; 09.00.07 І Бойченко Наталія Михайлівна. - К., 2016. - 431 с. І Boychenko N. М. Etichni tsinnosti suchasnoyi universitetskoyi osviti: filosofska refleksiya: dis…. dokt. filos. nauk: 09.00.10; 09.00.07 I Boychenko Nataliya Mihaylivna. - K., 2016. -431 s.

2. Ньюмен Дж.Г. Ідея Університету. Ідея Університету: Антологія / Джон Генрі Ньюмен // Ідея Університету. Антологія; [упоряд.: М. Зубрицька, Н. Бабалик, 3. Рибчинська; відп. ред. M. Зубрицька]. - Львів: Літопис, 2002. - С. 37-64.1 Nyumen Dzh. G. Ideya Universitetu. Ideya Universitetu: Antologiya / Dzhon Genri Nyumen // Ideya Universitetu. Antologiya; [uporyad.: M. Zubritska, N. Babalik, Z. Ribchinska; vidp. red. M. Zubritska]. - Lviv: Litopis, 2002. - S.37-64.

3. Czezowski T. Kazimierz Twardowski jako nauczyciel / Tadeusz Czezowski // Kazimierz Twardowski. Nauczyciel - Uczony - Obywatel. - Lwow, 1938.-S.7-12.

4. Czezowski T. О uniwersytecie і studiach uniwersyteckich / Tadeusz Czezowski. - Torun: Nakladem Ksi^garni naukowej T. Szczesny iS-ka, 1946. - 46 s.

5. D^mbska I. Filozofia na Uniwersytecie Jana Kazimierza we Lwowe w latach 1918-1939 / Izydora D^mbska // Kazimierz Twardowski. Wybor pism psychologiznych і pedagogiznych. - Warszawa, 1992. - S.479-482.

6. Fragmenty filozoficzne. Ksi^ga pami^tkowa ku uczczeniu pi^tnastolecia pracy nauczycielskiej w Uniwersytecie Warszawskim profesra Tadeusza Kotarbinskiego. - Warszawa: Nakladem uczniow, 1934. - 214 s.

7. Kotarbinski T. Sprawnosc і bl^d / Tadeusz Kotarbinski. - Warszawa: Panstwowe Zaklady Wydawnictw Szkolnych, 1956. - 104 s.

8. Kuczynska A. Wladyslawa Tatarkiewicza wizja Innego / Alicja Kuczynska H Filo-Sofija. - 20U/2-3.-Nr.l3-14. - S.451-458.

9. Mi^dzy Logik^ a Wiar^. Z Jozefem M. Bochenskim rozmawia Jan Parys. - Montricher: Les Editions Noir sur Blanc, 1992. -328 s.

10. Monka-Stanikowa A. Wst^p // Bogdan Nawroczynski. Dziela wybrane [wyb. A. Monka-Stanikowa] / Anna Monka-Stanikowa. - Warszawa, 1987, - T.I.-S.11-125.

11. Ossowska M. Jeszcze о uniwersytetach // Maria Ossowska. О czlowieku, moralnosci і nauce. Miscellanea / Maria Ossowska. - Warszawa, 1983. - S.166-169.

12. Perzanowski J. Rozum - Serce - Smak w mysli Izydory D^mbskiej / Jerzy Perzanowski // Rozum - Serce - Smak. Pami^ci Profesor Izydory D^mbskiej (1904-1983) [red. naukowa J. Perzanowski, red. tomu P. Janik]. - Krakow, 2009. - S.13-22.

13. Swiezawski S. Wspomnienie о profesorze Ajdukiewiczu // Stefan Swiezawski. Czlowiek і tajemnica / Stefan Swiezawski. - Krakow: Znak 1978. - S.189-197.

14. Witwicki W. Kazimierz Twardowski / Wladyslaw Witwicki // Przegl^dFilozoficzny. - R.23. - 1920. - S.IX-XIX.

Размещено на Allbest.ru