Духовність як професійна якість майбутнього фахівця-культуролога

Размещено на http://www.allbest.ru/

Духовність як професійна якість майбутнього фахівця-культуролога

Воронова Надія

Анотація. У статті розглянуто феномен духовності як професійної риси майбутнього фахівця з культурології. Зосереджена увага на змісті поняття «духовність», здійснена його кореляції з особистісно-професій- ними якостями майбутнього фахівця-культуролога. Обґрунтовано духов-ність як процес сходження особистості до власного «Я» у багатовимірній системі суспільних відносин, без якої неможлива продуктивна соціально- культурна діяльність. Виявлено вплив інформатизації та глобалізації сус-пільства на формування культурних феноменів Постмодерну і транс-формацію культури й духовності. духновність професійний культурологія фахівець

Ключові слова: духовність, професійні якості, фахівець-культуро- лог, особистість, інформатизація, глобалізація.

Постановка проблеми. Кінець ХХ - початок ХХІ ст. породили нові культурні феномени: глобалізацію, інформаційно-комп'ютерну ре-волюцію, і на цій основі віртуалізацію життя взагалі та освітнього прос-тору зокрема. Глобалізація як загальносвітовий процес інтеграції освітніх, економічних, фінансових, соціокультурних аспектів життєдіяльності країн світу не лише відкриває нові можливості для професійно-педаго-гічного розвитку, але й трансформує культуру, спосіб життя людей, сис-тему цінностей і настанов, що визначають систему професійної підготов-ки майбутніх культурологів новітніми засобами. Становлення Інтернет- суспільства супроводжується повсюдною інформатизацією та розшире-нням меж навчального середовища від традиційного, міжособистісного до штучного, дистанційного, що змінює не лише механізми професійної підготовки, а й особистісні якості майбутнього фахівця.

На жаль, культурологічна освіта перебуває на периферії сучасних педагогічних досліджень. Між тим, її формування має для майбутнього культуролога не тільки особистісно-індивідуальне, але й суспільне, гро-мадянське значення. «Сучасні розвинені суспільства характеризуються зростанням культурного розмаїття, зумовленого, зокрема, припливом економічних і політичних мігрантів» (Новаковська, 2017, с. 186). Лише морально високий, духовно багатий, естетично розвинений фахівець зда-тен виховати ці якості у своїх учнях, навчити їх розрізняти красу та по-творність в усіх аспектах їхньої діяльності, долучитися до творчості за зразками української та світової культури. Такий культуролог не тільки прагне навчити вибудовувати своє життя, спираючись на глибинне розу-міння законів мистецтва й краси, але й здійснює важливу прагматичну функцію - допомагає учневі підвищувати свій соціальний капітал у сус-пільстві ХХІ ст., у структурі якого важливе місце займають не так фахо-ві знання, як світоглядні орієнтації його носіїв.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У науково-педагогічній літературі справедливо йдеться про необхідність і процеси формування тих чи тих професійно-орієнтованих якостей особистої культури майбут-ніх фахівців. Так, з'ясовуються: професійна культура майбутнього вчителя (Ф. Аліпханова, Є. Козирєва, М. Ситникова, М. Щербань); технологічна культура учителя (В. Баженов); інформаційна культура спеціаліста (Н. Ген- діна, А. Григор'єв, С. Каракозов, Є. Кондракова, С. Конюшенко, Л. Ла-зарева, Є. Хмара, І. Шевердін); методологічна культура (В. Дармограй, П. Кабанов, А. Ходусов); розвиток творчої індивідуальності (І. Росквас) світоглядна культура (Н. Ольхова), діагностична культура (А. Іванов), дослідницька культура (Л. Каірова); управлінська культура учителя (М. Ко-ноненко); корпоративна культура, екологічна культура (Л. Морозова); психологічна культура (Н. Певзнер); моральна культура (В. Подрезов); загальна культура фахівця (Й. Магон (Mahon, 2017); проектна культура (C. Туркан, В. Тімпе-Лаугхлін, С. Папгеоргіо (Turkan, Timpe-Laughlin, & Papageorgiou, 2017); культура професійного мислення студентів педаго-гічного вишу (C. Маккей (McKay, 2018); економічна культура студентської молоді (А. Глухова), культура навчальної діяльності (В. Крайник) та ін.

Для усіх зазначених досліджень характерне тлумачення особистості в певній культурі, а не культури в особистості. Зміщення акцентів украй необхідне для професійної підготовки майбутніх культурологів, адже во-ни, власне, й будуть презентувати собою «людину культури». Адже ре-альністю є те, що нинішнє українське суспільство досить помітно втра-чає інтерес до духовності, культури й мистецтва у відповідь на складні соціально-економічні виклики, загострення суперечностей розбудови ук-раїнської культури та державності, в результаті чого в суспільстві по-дальшого значення набувають ресентиментні та нігілістичні настрої. До того ж, соціальна нестабільність хронологічно збіглася з активними про-цесами модернізації української освіти, яка, хоча й має яскраво вираже-ну спрямованість на зростання якості, проте не позбавлена великої кіль-кості суперечностей, зокрема, щодо розуміння потенціалу гуманітарних дисциплін у процесах підготовки фахівців, що відповідним чином впли-ває на гуманітарні спеціальності загалом.

Мета статті - культурологічна рецепція духовності як професійної якості майбутнього фахівця-культуролога. Реалізація поставленої мети передбачає послідовне розв'язання таких завдань: актуалізація змісту по-няття «духовність» та здійснення його кореляції з особистісно-професій- ними якостями майбутнього фахівця-культуролога; виявлення впливу ін-форматизації та глобалізації суспільства на формування культурних фе-номенів Постмодерну і трансформацію культури й духовності майбут-нього фахівця-культуролога.

Виклад основного матеріалу. В сучасній науковій літературі не існує єдиного підходу до дослідження феномену духовності. Саме поня-ття «духовність» вкоренилося у науковій думці в середині ХІХ ст. Без-посередньо феномен духовності розглядався з часів Античності, здебіль-шого його витоки вбачалися у мистецтві та красі, а його осмисленням займалися філософи (Аристотель, Платон, Сократ). Епоха Середньовіч-чя додала релігійного забарвлення до змісту цього поняття, надавши йому однієї спонукальної мети - прагнення наблизитися до Бога (Аврелій Ав-густин, Фома Аквінський). В епоху Відродження духовність розглядали з позицій гідності людини, її морального розвитку (Л. Валла, Дж. Ма- нетті, П. дела Мірандола). У Новий час «духовність» розглядалася з точ-ки зору наукового, теоретичного знання і подекуди ототожнювалася зі свідомістю, особливостями внутрішнього «Я» (Р. Декарт, Г.-В. Ляйбніц, Б. Спіноза). ХІХ ст. додало до змісту цього поняття специфічних рис. Розмаїття значень варіюється від прояву свідомості та самосвідомості (Ґ. Г е- ґель), прагнення до єдності сутнісних сил (Ф. Шеллінг) до становлення особистості як істоти суспільної (К. Маркс, Ф. Енгельс). У ХХ ст. духов-ність розглядалася як спрямованість на пошук духовних ресурсів, які за-безпечували б цілісність та автономність внутрішнього світу людини (А. Ка- мю, Г. Марсель, Ж.-П. Сартр, К. Ясперс). У ХХІ ст. проблема форму-вання духовності посідає визначальне місце, і вже навіть на державному рівні їй почали надавати увагу, створюючи певні державні програми та закони. Сучасний український філософ С. Кримський (2000) зазначає: «Духовність - це засіб переводити універсум зовнішнього світу, буття у внутрішній світ, завдяки якому реалізується самототожність людини, її свобода від жорсткої залежності від ситуації, що постійно змінюється. Духовність, зрештою, приводить до свого роду смислової космогонії, об'єднуючи образ світу з моральними законами особистості» (с. 57).

Дослідження духовності як професійної якості майбутнього фахівця- культуролога дає змогу розтлумачити її як процес сходження особис-тості до власного «Я» шляхом самоосмислення, самовдосконалення, са-морозвитку в процесі професійної підготовки; духовність постає як най-вищий особистісний та професійний рівень розвитку у багатовимірній системі освітнього простору та суспільних відносин. Це особливий спо-сіб розвитку майбутнього магістра культурології у соціальному інформа-ційному просторі. Не претендуючи на остаточне вирішення, зазначимо, що духовність як професійна якість фахівця-культуролога, допомагає спів-віднести своє життя з абсолютними цінностями, актуалізувати духовні сили особистості на основі інформації, яка сприймається, та творчо інтер-претувати її. Адже, як зазначає І. Росквас (2017): «Задля того, щоб у сту-дента відбувався індивідуально-творчий розвиток, він має не лише за-пам'ятовувати та механічно сприймати інформацію, а й творчо її інтерпре-тувати, оригінально перетворювати, формувати особистісне ставлення до неї, оцінювати значення й ефективність переконань» (с. 242).

Культурологічна рецепція духовності як професійної якості майбут-нього магістра культурології зумовлює використання філософсько-антро- пологішого, соціокультурного та культурно-історичного підходів. Філо-софсько-антропологічний підхід дає підставу розглядати духовність як особливий феномен особистості. Внаслідок цього можна простежити, які саме чинники впливають на формування професійних якостей фахівця- культуролога, і як вони передусім визначають духовність. Культурно- історичний підхід виявляє сутність та механізми впливу духовності на формування майбутнього магістра культурології у постсучасності. Соціо- культурна природа духовності допомагає проаналізувати й виявити її структуру та функції, вкорінені в культурі сучасного суспільства.

Так, особистість протягом історії людства розглядалася з різних точок зору: як пов'язана з іншими людьми система відносин; як діяльна, матеріально-предметна істота; як носій певної культури; як «вінець при-роди»; як довершене творіння Бога тощо. Проте, незважаючи на бага-тогранність та різноманітність функцій, виявів, проявів, характеристик, якими наділяється людина, фундаментально-основоположною її якістю є духовність, що має універсальний характер.

Протягом історичного розвитку роль духовності відбивалася у різ-них аспектах: у формі інтеріоризації, через мистецтво, віру, творчість, са- моідентифікацію, свободу, екзистенцію. В епоху Постмодерну духовність визнається однією з визначальних якостей людини взагалі, та професіо-нала зокрема. Аналіз факторів становлення особистості показав, що саме духовність є провідним з них у формуванні гуманістичного типу люди-ни, умовою її розкриття і реалізації у професійній діяльності.

Культурологічна рецепція дає можливість комплексно проаналізу-вати становлення духовності як професійної якості фахівця-культуролога. Виділимо основні функції культурологічної рецепції, що впливають на формування професійних якостей: аксіологічна, інструментальна, моти-ваційна, прогностична, смислова, конверсійна, критична. Запропонуємо структурні компоненти культурологічної рецепції: регулятивний, репре-зентативний, формотворчий, рефлексивний, оцінювальний, розвивальний, ціннісний, змістовний, моделювальний.

З'ясуємо особливості культури Постмодерну, на основі яких фор-муються нові культурні феномени у контексті глобалізації та інформати-зації суспільства, що мають безпосередній вплив на становлення духов-ності як професійної якості фахівця-культуролога. Постмодерн почався разом із виникненням постіндустріальної цивілізації (Х. Кюнг і В. Вельш, Л. Дротянко, П. Козловський). До культурних феноменів постсучасності, що безпосередньо впливають на становлення духовності як професійної якості, можна віднести не тільки новітні феномени, що стали витвором саме цієї епохи, але й ті явища, що вже були відомими й раніше, та саме в епоху Постмодерну набули масштабних розмахів і долучилися до фе-номенів культури: віртуалізація, персоніфікація, ризомність світу, інфор-маційна розірваність, інформаційна завершеність, гіпервіртуалізація, стрімкі зміни темпоральності життєвого світу людини, зокрема віртуального, поява «людини-знаку», інформаційна циркуляція і замкнутість, віртуаль-ний ескапізм, споживацтво - головна цінність життя, моральний реляти-візм. Більшість культурних феноменів Постмодерну можуть призвести до девальвації духовних цінностей, їх підміни. І. Підласий дотримується думки про те, що світ став бездуховним, що суспільство перебуває у ду-ховній кризі. Внаслідок цього люди все більше відходитимуть від духов-ності й ставатимуть все більше бездуховними, або псевдодуховними. Є тільки один шлях - духовне оновлення (Підласий, 2004, с. 3). Виникає загроза втратити власний вектор спрямованості. Формуються такі риси фахівця-культуролога: знеособленість, багатоваріативність, нестійка сис-тема уявлень та ставлень, зміни якої швидкоплинні, а підвалини - мінливі.

На перший погляд, складається враження, що новітні феномени культури мають негативний характер, проте науковий прогрес, поліпше-ння якості життя, доступність інформації та інформаційна розірваність ведуть до легшого оволодіння знаннями та швидкого їх застосування. Так, наприклад, одним з основних навчальних інтернет-ресурсів є веб- квест (webquest), що передбачає проведення проекту за участю всіх сту-дентів, які висловлюють свою думку, роблять висновки та дають відпо-відь на загальне запитання дискусійного характеру (Smith & Baber, 2005). Вебквести спонукають майбутніх фахівців до аналізу, творчості, критич-ного мислення, спільної роботи у групах (Moeller & McNulty, 2006, c. 66). Глобалізація певною мірою веде до полікультурності. Гіпертолерантність і рівноправність на нинішньому етапі існування людства призвели до того, що проблема цінності життя постає чи не найважливішою. Плюральність і фрагментарність збільшують свободу вибору особистості в процесі фор-мування професійних якостей культуролога, оскільки цінності інших куль-тур стають більш доступними, що передусім збагачують особистість. Важко стверджувати остаточно, до яких змін у професійних якостях фахівця-культуролога призведуть новітні культурні феномени. Можна лише окреслити тенденції такого розвитку, а в які тони вони будуть за-барвлені - негативні чи позитивні - можна буде говорити лише після того, як сформуються основні риси духовності людини ХХІ ст.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Культурологіч-на рецепція духовності як професійної якості майбутнього фахівця-куль- туролога сприяла виявленню складових елементів цього феномену, його особливостей у різні епохи, де провідну роль відігравали творчість, від-повідальність, віра та ін. Духовність як професійну якість майбутнього магістра культурології слід розуміти як процес сходження особистості до власного «Я» у багатовимірній системі суспільних відносин. Духов-ність виступає професійною якістю фахівця-культуролога, без якої немож-лива продуктивна соціально-культурна діяльність. Вона допомагає спів-віднести своє життя з абсолютними цінностями, актуалізувати духовні сутнісні сили. Це здатність працівника культурно-освітнього закладу ус-відомлювати своє місце у житті, розуміти необхідність постійного само-вдосконалення, саморозвитку, потреби жити у гармонії із собою і навко-лишнім світом, впроваджуючи означені цінності у професійній діяльності.

В епоху Постмодерну духовність виявляється основоположною якіс-тю професійної діяльності майбутнього фахівця-культуролога, здатного оптимально ефективно діяти в сучасному світі. Зміни, що виникають в куль-турі епохи Постмодерну, зокрема інформатизація та глобалізація, вима-гають самостійних відповідальних особистостей. А сформуватися такий спеціаліст може тільки розвиваючи власну духовність. Остання, як про-фесійна якість магістра культурології, удосконалюється тільки за розви-нутої індивідуальної свідомості. Саме духовність забезпечує постійне праг-нення фахівця-культуролога до удосконалення, до пошуків нових знань, до духовного зростання, що приведе до поліпшення соціокультурної ді-яльності. Найсуттєвішими явищами, що безпосередньо впливають на ду-ховність особистості, є гіпервіртуалізація, розмивання кордонів між ре-альним і віртуальним світами, надшвидкісні зміни темпоральності буття, створення невїдомих ранїше засобїв манїпулювання людьми, інформа-ційна розірваність та завершеність, інформаційна циркуляція, вїдступниц- тво та ескапїзм, гіперперсоналізація, споживацтво як надцінність.

Усі зазначені феномени призводять не лише до перегляду чинної системи цінностей, але й до девальвації справжніх духовних цінностей. З одного боку, це створює умови для формування нових якостей фа-хівця, що здатний відповісти викликам сучасності. З іншого - така розга-лужена мережа стає важко контрольованою, а плинність схем та сцена-ріїв, якими може користуватися майбутній культуролог, спричиняє роз-мивання культури, розрізненість визначень духовних орієнтирів, що мо-же призвести не до саморозвитку на шляху до духовності, а до псевдо- духовності, антикультурності, антиморальності. Проте епоха Постмодерну тільки формується, тому будь-які прогнози щодо розвитку професійних якостей фахівця, його духовності та культури можуть стати результатом подальших ґрунтовних досліджень.

Література

Крымский, С.Б. (2000). Философия как путь человечности и надежды. Киев: Курс, 308 с.

Новаковська, І. (2017). Міжкультурна освіта як пріоритетне завдання сучасної освіти. Людинознавчі студії: зб. наук. праць ДДПУ імені Івана Франка. Серія «Педагогіка», 4/36, 186-196.

Підласий, І. (2004). Повернення душі. Духовність особистості, методологія, теорія і практика: зб. наук. праць, 3, 3-17.

Росквас, І. (2017). Психолого-педагогічні чинники розвитку творчої індиві-дуальності майбутніх кваліфікованих робітників. Людинознавчі студії: зб. наук. праць ДДПУ імені Івана Франка. Серія «Педагогіка», 4/36, 239-248. Mahon, J. (2017). Intercultural and Multicultural Education. The International Encyclopedia of Intercultural Communication, 1-9. doi: 10.1002/978111878 3665.ieicc0183.

McKay, S. (2018). Globalization, English Language Teaching, and Teachers. The TESOL Encyclopedia of English Language Teaching, 1-7. doi: 10.1002/9781 118784235.eelt0705.

Moeller, A.J., & McNulty, A. (2006). WebQuests, teacher preparation and language learning: theory into practice. Retrieved from http://digitalcommons.unl.edu/ cgi/viewcontent.cgi?article=1173&context=teachlearnfacpub.

Smith, D.G., & Baber, E. (2005). Teaching English with Information technology. London: Modern English Publishing Ltd., 181 p.

Turkan, S., Timpe-Laughlin, V., & Papageorgiou, S. (2017). An Exploratory Study of Teaching Tasks in English as a Foreign Language Education. ETS Research Report Series, 1-16. doi: 10.1002/ets2.12188.

Размещено на Allbest.ru