Педагогічна інноватика в медичному виші: до питання впровадження коучинг-технології

3) окреслити значення кочингу при перевірці та оцінюванні студентських досягнень.

Виклад основного матеріалу. Нас зацікавив коучинг саме в медичному виші, тому що сучасна реформа вишівської медичної освіти в Україні на засадах Болонської декларації має на меті привести рівень підготовки лікарів у відповідність до Європейських критеріїв, які мають значні переваги над вітчизняною системою навчання. Для досягнення успіхів на шляху вдосконалення системи підготовки висококваліфікованих фахівців необхідно підвищити якість освітньої діяльності вищих медичних навчальних закладів. Якість освіти особливо вирізняється ступенем відповідності теоретичних знань та вмінь їх практичного використання у професійній діяльності. Важливим завданням вищої медичної освіти є підготовка досвідчених лікарів, здатних до саморозвитку.

Роль помічника і наставника при цьому відводиться педагогу, який має на меті виформовування свідомої і творчої особистості, розвиток і досягнення якої нетотожні до кількості засвоєної під час учіння теоретичної інформації. Головним стає швидке й раціональне реагування, логічний відбрів навчального матеріалу та вміння доречно його використовувати у професійному житті. Обов'язковою вимогою до викладача є володіння коучинговою компетентністю - "складовою професійної компетентності педагога, яка сприяє його активній та усвідомленої особистіс- нозорієнтовній позиції в коучинговій взаємодії з суб'єктами освітнього процесу [4, с. 5], що, безумовно, сприяє кращому розумінню особистості студента, усвідомленню його цінностей та внутрішньої мотивації.

Підвищення якості підготовки спеціалістів можна досягти через створення єдиної цілеспрямованої системи етичного виховання, інтеграції можливостей усіх загальних і професійних дисциплін. Особливу значущість має вивчення психології (емоційно-емпатійні та рефлективні навички), вивчення філософських наук (забезпечення знаннями про існуючі етичні системи та розвиток когнітивних навичок), а також мовна підготовка (формування комунікативної культури). На цьому наголошує дослідниця Т.О. Лещенко: "А вдосконалення мови майбутніх лікарів, тобто студентів медичних вишів, відбуватиметься тільки за умов цілеспрямованих і кваліфікованих дій усього професорсько-викладацького колективу навчального закладу, що загалом підвищить рівень професійного спілкування. Кожен викладач мусить володіти взірцевою професійною мовою, дотримуватися правил етики й естетики спілкування, аби власним прикладом впливати на студентів, постійно стежити за їхньою усною і писемною мовою, усувати її недоліки, забезпечувати засвоєння майбутніми лікарями галузевої терміносистеми, формувати навички володіння науковим стилем, звертати увагу на правильне оформлення документів, історії хвороби, на дотримання бібліографічних стандартів, правил цитування тощо" [5, с. 4].

Попри те, що в сучасному освітньому просторі роль викладача - наставництво, розвиток студентського внутрішнього потенціалу - нагадує тренерську, зворотній зв'язок у навчально-пізнавальній взаємодії уможливлює контроль та оцінювання результату. Свою інтерпретацію наперед спланованих кроків до досягнення поставленої цілі подають Ю.Н. Юрлов та Г.Л. Орлянська [10]. Учені переконані в результативності узгодженої роботи з коучем за умови вибудовування плану особистого розвитку, де активна роль відводиться студентові, а навчальна програма лише містить рекомендований тематичний континуум. Для максимально швидкої концентрації на потенційних рішеннях, які студент має усвідомити і може реалізувати, у навчальному процесі варто використовувати техніку 3D [Там само].

Результативність спільної праці залежить від мети, а саме її конкретності, істинності, доречності, актуальності і, безумовно, досяжності за окреслений термін. Завдання педагога - продумане використання вправ, спрямованих на формування умінь постановки цілей, стратегічного планування.

При використанні коуч-методу "слід розрізняти моніторинг та оцінку", - наполягають Ю.Н. Юрлов та Г.Л. Орлянська [10, с. 110]. Моніторинг - "регулярна перевірка процесу реалізації плану особистого розвитку" [Там само], оцінка - "аналіз висновків плану особистого розвитку відразу ж після його остаточного виконання" [Там само]. Педагог-коуч реалізовує основні функції моніторингу студентських досягнень: діагностує ефективність і доцільність використаних ним методів і прийомів, визначає можливості подальшої роботи кожного студента, добирає систему завдань та вправ, що сприяють узагальненню, поглибленню і систематизації знань, розвитку логічного мислення й ерудиції. Перевірка здійснюється як для повторення, уточнення рівня освоєння навчального матеріалу, так і для корегування процесу оволодіння новими знаннями, з'ясування результатів на шляху до повного виконання окресленого викладачем над завдання. Як на нас, доцільно створити атмосферу неконфліктної дискусії, конструктивного діалогу між мовником і студентом. Педагог ставить запитання, залучаючи до активної комунікації. Кожен студент має змогу доповнювати, корегувати, уточнювати відповіді інших, апелюючи до власних інтелектуальних резервів. Більше того, Н.М. Горук переконана, що "спілкування у стилі "коучинг" вимагає від педагога щирого зацікавлення студентами і прийняття такими, якими вони є, емоційної компетентності, емпатії як здатності співпереживати, неупередженості, активного і глибинного слухання, професійних знань, технологій і досвіду, що особливо важливо для майбутнього лікаря [3, с. 317]. Умотивоване використання злагодженої бесіди передовсім тоді, коли постає потреба перевірити підсумки навчальної роботи чи хід її виконання групою студентів, долучених до виконання певного колективного завдання.

Важливими умовами формування самоосвітньої компетентності у процесі застосування технології коучингу є усвідомлене ставлення до студентів як до відповідальних творців своєї навчально-пізнавальної діяльності, які успішно інтегрують самоуправління (вибір змісту, форм, методів і засобів навчання) із самоконтролем (оцінюванням і моніторингом власної когнітивної діяльності); залучення студентів до формулювання навчальних цілей та вибору стратегій для їхнього досягнення; забезпечення співробітництва і кооперації у навчальному процесі; використання групових форм і методів навчання; формування потреби у самопізнанні, саморозвитку, постійному самовдосконаленні та пізнанні своїх можливостей; залучення студентів до прийняття рішень у навчальному процесі; діагностика і підтримка індивідуальних пізнавальних інтересів, надання можливостей вибору, індивідуалізація та диференціація навчання; застосування аналізу та критичних рефлексій; ведення студентами щоденників своєї навчально-пізнавальної діяльності та залучення до її оцінювання.

Для формуванню умінь самоорганізації і саморегулювання освітньої діяльності студентів Н.М. Горук радить використовувати традиційну для коучингу чотириступеневу модель GROW, розроблену Дж. Уітмором [3, с. 101]. Розглядуваний взірець містить низку почергових кроків, як-от: постановка мети, перевірка її реальності, розгляд всіх можливих варіантів дій, утвердження волі до дії.

Звісно, логічно і раціонально вибудуване зростання тісно переплетене не лише з умінням активного і глибинного слухання, а й із самоконтролем. Самоперевірка має стимулювати пізнавальну активність студентів, розвивати вміння критично ставитись до отриманих знань та сформованих навичок.

Отже, підвищення якості підготовки майбутніх лікарів можна досягти через створення єдиної цілеспрямованої системи виховання, інтеграції можливостей усіх загальних і професійних дисциплін. Значущим і своєчасним стає коучинг як перспективна технологія, що потребує раціонального впровадження в освітній діяльності. Її застосування посприяє підвищенню мотивації студентів до навчання, зростанню їхньої фахової компетенції, налагодженню ефективності суб'єкт-суб'єктних взаємин викладача й студента, створенню умов для творчості в індивідуальній і колективній роботі, наданню свободи вибору шляхів виконання навчальних завдань, перетворенню контролю студентських досягнень на позитивний елемент педагогічного дискурсу. Коучинг сприяє становленню культури професійного саморозвитку, організовуючи освітній процес як процес самостійного руху студента-медика.

Подальше дослідження феномена коучингу може бути здійснене в напрямі вивчення особливостей його використання та моніторингу результативності розглядуваної технології з ціллю значного підвищення рівня продуктивності навчального процесу.