Розвиток мережі соціальних інститутів державного утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні (кінець 80-х - 90-ті роки ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток мережі соціальних інститутів державного утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні (кінець 80-х - 90-ті роки ХХ століття)

Миколаївський національний університет

імені В.О. Сухомлинського

У статті розглядаються тенденції розвитку мережі інституційних закладів державного утримання й виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні у період з кінця 80-х - впродовж 90-х рр. ХХ століття. Визначено концептуальні засади соціального виховання дітей в інтернатних закладах освіти. Обґрунтовано створення дитячих будинків сімейного типу як альтернативної форми державного утримання дітей. Акцентовано увагу на тенденціях розширення впродовж зазначеного періоду мережі інституційних закладів та збільшення контингенту вихованців у них.

Ключові слова: соціальне виховання, школи-інтернати, діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, дитячий будинок сімейного типу.

Султанова Н.В.

Николаевский национальный университет имени В.А. Сухомлинского

РАЗВИТИЕ СЕТИ СОЦИАЛЬНЫХ ИНСТИТУТОВ ГОСУДАРСТВЕННОГО ОБЕСПЕЧЕНИЯ И ВОСПИТАНИЯ ДЕТЕЙ-СИРОТ И ДЕТЕЙ, ЛИШЕННЫХ РОДИТЕЛЬСКОЙ ОПЕКИ В УКРАИНЕ (КОНЕЦ 80-х - 90-е ГОДА ХХ ВЕКА)

Аннотация

В статье рассматриваются тенденции развития сети институциональных учреждений государственного обеспечения и воспитания детей-сирот и детей, лишенных родительской опеки в Украине в период с конца 80-х - в течение 90-х гг. ХХ века. Определены концептуальные основы социального воспитания детей в интернатных учебных заведениях. Обосновано создание детских домов семейного типа как альтернативной формы государственного содержания детей. Акцентировано внимание на тенденциях расширения в течение указанного периода сети институциональных учреждений и увеличение контингента воспитанников в них.

Ключевые слова: социальное воспитание, школы-интернаты, дети-сироты, дети, лишенные родительской опеки, детский дом семейного типа.

Sultanova N.V.

V.O. Sukhomlynsky National University of Mykolayiv

THE NETWORK DEVELOPMENT OF THE SOCIAL INSTITUTES OF SUPPORT AND EDUCATION OF ORPHANS AND CHILDREN DEPRIVED OF PARENTAL CARE IN UKRAINE (THE END OF THE 80's - 90's OF THE TWENTIETH CENTURY)

Summary

The article deals with the tendencies of the network development of social institutes of the support and education of orphans and children deprived of parental care in Ukraine from the late 80's - during the 90's of the twentieth century. The conceptual foundations of children's social education in boarding schools are defined. It is grounded the creation of family-type children's homes as an alternative form of state child support. The attention is focused on the tendencies of the network expansion of social institutions and the increase of the contingent of pupils in them during the above mentioned period.

Keywords: social education, boarding schools, social and educational activities, orphans, children deprived of parental care, family-type children's homes.

Постановка проблеми

Період розбудови вітчизняної педагогічної науки, розпочатий в Україні з 1991 року з прийняття Національної доктрини розвитку освіти та створення нового освітнього законодавства, характеризується розбудовою національної освітньої самоідентифікації, створенням функціональної системи освіти та державного утримання дітей. Початок ХХІ століття та, особливо, сьогоденна освітня політика мають вектор розширення та збільшення впливу трансформаційних процесів європейської інтеграції країни. Цей період, формування, реалізації та реформування сьогодні державної освітньої політики, залишив у своїй основі прогресивні традиції минулого, водночас, накопичуючи інноваційний потенціал подальшого розвитку, став краще відповідати суспільним вимогам людського розвитку та формування конкурентоспроможності фахівця.

Незважаючи на низку позитивних зрушень в системі розвитку педагогічної освіти впродовж 90-х рр. ХХ століття, маємо констатувати накопичення невідповідностей національної освіти передовій європейській практиці, збільшення числа та проблем соціально незахищених категорій дітей, а також невирішеність актуальної проблеми реформування інституційних закладів освіти в Україні донині. Отже, вивчення досвіду функціонування інтернатних закладів освіти кінця 80-х -- впродовж 90-х рр. ХХ ст., розкриття механізмів вирішення та, водночас, тенденцій поглиблення соціальних проблем дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування та інших категорій підлітків, що опинилися у складній життєвій ситуації, уможливлюють доцільність реформації та модернізації сучасної освітньої та соціальної політики в країні щодо інституційних закладів утримання та виховання дітей.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Серед дослідників проблематики становлення і функціонування інтернатних закладів в Україні, висвітлення теоретико-методологічних засад виховання в них дітей слід виділити фундаментальні праці А. Бондаря, В. Вугрича, Ю. Грицая, Б. Кобзаря, А. Макаренка, А. Наточія, Б. Мельниченка, Г. Покиданова, Є. Постовойтова, В. Слюсаренка та ін.

Слід зазначити, що розробкою ідей соціального виховання дітей, їхньої трудової підготовки, організації дозвілля, побуту та розвитку соціальної компетентності вихованців свого часу займалися такі дослідники та громадські й політичні діячі системи освіти як С. Ананьїн, П. Блонський, Г. Гринько, М. Грищенко, М. Гриценко, В. Дурдуківський, В. Дюшен, В. Зіньківський, О. За- лужний, О. Музичеко, А. Макаренко, Я. Мамонтов, О. Попов, Я. Ряппо, С Русова, М. Скрипник, К. Ушинський, Я. Чепіга, С. Шацький, Е. Яновська та ін. Окремий науковий інтерес для нашого дослідження становлять дисертаційні дослідження та монографії В. Покася «Інтернатні заклади освіти: філософія, історія, стратегія розвитку», А. Наточого «Виховання підлітків у загальноосвітніх школах-інтернатах України: теорія і практика», Л. Канішевської «Виховання соціальної зрілості старшокласників загальноосвітніх шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності», Ж. Петрочко «Дитина у складних життєвих обставинах: соціально-педагогічне забезпечення прав»,

О. Кузьміної «Теоретичні аспекти формування життєвої компетентності учнів старших класів загальноосвітніх шкіл-інтернатів», дисертаційне дослідження В. Слюсаренко, у якому розкрито соціально-педагогічні функції установ інтернатного і напівінтернатного типу й умови їх реалізації в Україні та інші наукові праці.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми

Водночас, незважаючи на певну розробленість проблеми навчання та розвитку вихованців інтернатних установ, розкриття історичних витоків діяльності інтернатних закладів освіти в Україні з часів їх започаткування, питання дослідження досвіду соціального виховання у них дітей у період з кінця 80-х -- впродовж 90-х рр. та тенденцій й трансформацій його змісту, чисельності контингенту та поширення проблем соціально незахищених категорій дітей в Україні залишаються недостатньо вивчені, а відтак потребують системного аналізу, критичного переосмислення та виокремлення суперечностей, що лежать в основі розв'язання актуальних проблем реформування інтернатних установ та виховання молодого покоління.

23 травня 1991 року Верховна Рада приймає Закон України «Про освіту», який із змінами та доповненнями у 1996 р., у зв'язку із необхідністю посилення уваги на соціально-економічному й духовному розвитку держави, актуалізував здійснення суттєвих змін у системі освіти та діяльності освітніх закладів взагалі. Форми й методи виховання дітей, зміст освіти та шляхи її модернізації були визначені й іншими нормативно-правовими документами, серед яких важливими були: схвалена на І Всеукраїнському з'їзді працівників освіти у 1992 році Державна національна програма «Освіта. Україна ХХІ століття» (затверджена постановою Кабінету Міністрів України (1993 р.), Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти від 18 червня 1996 р., Закон України «Про загальну середню освіту», ухвалений Верховною Радою України 13 травня 1999 р.; закони України «Про охорону дитинства» (2001 р.), «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» (2001 р.) та Національна доктрина розвитку освіти, затверджена Указом Президента України № 347 від 17 квітня 2002 р.

Так, у Законі України «Про загальну середню освіту» (від 13 травня 1999 р.), який сприяв системному реформуванню системи освіти в Україні відповідно до існуючих вимог суспільства та визначав організаційно-методологічні засади її функціонування, до інтернатних закладів освіти відносяться: загальноосвітні школа-інтернат, яка визначалась як навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги; спеціальна загальноосвітні школа (школа-інтер- нат) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку; загальноосвітні санаторна школа (школа-інтернат) з метою тривалого лікування дітей відповідного профілю та школа соціальної реабілітації для дітей, які потребують особливих умов виховання (створювалися окремо для хлопців і дівчат) [9].

Проте, слід зазначити, що ще у кінці 80-х рр. в України відбувається визнання більш гуманістичного напрямку соціальної політики та врахування міжнародного досвіду утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а саме проголошенні пріоритети їхнього сімейного влаштування. Це сприяло розвитку в Україні відносно інноваційних соціальних інститутів -- дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей.

Так, у 1987 році ЦК КПРС та Рада Міністрів СРСР приймає постанову «Про заходи щодо корінного поліпшення виховання, навчання та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, залишених без батьківського піклування». З цього часу в країні розпочалася дослідно-експериментальна робота з пошуку альтернативних форм утримання та виховання цієї категорії дітей. Такою формою стало сімейне влаштування дітей, які залишилися без опіки батьків. Юридично вона була закріплена прийнятою у 1988 році постановою Ради Міністрів СРСР «Про створення дитячих будинків сімейного типу», а у 1989 році затвердженням «Тимчасового положення про дитячі будинки сімейного типу». В останньому дитячий будинок сімейного типу визначається як «сім'я, яка, маючи своїх кровних дітей, бере на виховання 5 або більше дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування». Сьогодні у Законі України «Про охорону дитинства» цей термін трактується як «окрема сім'я, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування» [11].