Реалізація ціннісних концептів мовно-літературної освіти в аспекті нової української школи

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕАЛІЗАЦІЯ ЦІННІСНИХ КОНЦЕПТІВ МОВНО-ЛІТЕРАТУРНОЇ ОСВІТИ В АСПЕКТІ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ

Володимир ЛАВРЕНЧУК, кандидат філологічних наук,

доцент, завідувач кафедри суспільно-гуманітарної освіти

Рівненського ОІППО, вчитель-методист



Анотація

У статті розглянуто науково-методичні засади та ефективність упровадження ціннісно-компетентнісних моделей навчання мови і літератури в закладах загальної середньої освіти.

Ключові слова: метод, прийом, форма, технологія, компетенція, компетентність.



Аннотация

В статье рассмотрены научно-методические основы и эффективность использования ценностно-компетентностных моделей обучения языка и литературы в общеобразовательных учебных заведениях.

Ключевые слова: метод, приём, форма, технология, компетенция, компетентность.



Annotation

In the article the scientific-methodical principles and the effectiveness of implementing the value-competency models of language and literature training in institutions of general secondary education is considered.

Key words: method, reception, form, technology, competence.



Виклад основного матеріалу

Провідною метою освіти на сучасному етапі трансформації нашого суспільства є створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України. Найважливішим показником якості освіти є духовний світ розвинутої особистості, який значною мірою формується в шкільному курсі української мови, української літератури, зарубіжної літератури. Найважливішим елементом внутрішньої структури особистості, її духовного світу є ціннісні орієнтації як форма відображення особистісних цінностей.

У сучасній соціологічній та психолого-педагогічній літературі тлумачення ціннісних орієнтацій досить багатозначне, зокрема увага звертається на максимально узагальнений характер і сутність поняття, на певні цінності в конкретній ситуації. У дослідженнях сучасних вітчизняних культурологів ціннісна орієнтація розглядається як вибіркове ставлення до сукупності матеріальних, соціальних і духовних благ та ідеалів, що існують як об'єкти мети й засоби для задоволення потреб особистості чи соціальної групи. ціннісний компетентнісний моральний освіта

Теоретичні засади формування моральних цінностей і ціннісних орієнтацій засобами творів світової культури і літератури закладено в працях М. Бахтіна, В. Біблера, Л. Виготського, Д. Лихачова та ін. Обґрунтовуються концепції активного існування людини в культурному просторі (М. Бахтін, В. Біблер); наголошується на сутності культури і літератури як специфічної форми відображення морально-ціннісного досвіду людства в його суспільній свідомості (Д. Лихачов, Л. Столович, В. Сухомлинський).

Видатні українські методисти О. Білецький, О. Дорошкевич. А. Машкін, І. Огієнко, Т. Бугайко і Ф. Бугайко успішно розробляли актуальні проблеми національної освіти та виховання. Так, опорним у концепції І. Огієнка є те, що національна культура повинна розвиватися як тип відкритої культури, що поєднує пізнання історичного досвіду свого народу з усвідомленням його приналежності до загальнолюдського культурологічного процесу. Актуальним для сучасних шкіл залишилися положення науковця про виховання національної свідомості на уроках мови і літератури, необхідність у процесі вивчення літератури розвивати образне мислення учнів. Значну роль в утвердженні національної системи виховання учнів відіграв і О. Дорошкевич, методика літератури якого була спрямована на формування загальнолюдських ідеалів, виховання національної свідомості засобами літератури.

У методичній спадщині України вагоме місце займають праці методиста, літературознавця О. Білецького, концепція якого мала багато позитивних моментів: урахування специфіки літератури, особливостей образного мислення, своєрідності відображення письменником життєвих явищ тощо.

У визначенні оптимальних умов формування ціннісних орієнтацій старшокласників спираємося на ідеї: розробки в контексті сучасних мовознавчих, літературознавчих, філософських та культурологічних концепцій (О. Авраменко, Є. Волощук, В. Гладишев, Н. Голуб, О. Глазова, В. Звиняцковський, Ю. Султанов, Б. Шалагінов); інноваційних форм викладання зарубіжної літератури (О. Ісаєва, Ж. Клименко, Л. Мірошниченко, О. Куцевол, О. Ніколенко, В. Гладишев); діалогічної природи взаємодії культур (В. Доманський); технологізованого навчання літературного аналізу (А. Ситченко). Ці теоретичні засади дають змогу розробити ефективну методику формування ціннісних орієнтацій.

Зважаючи на головні постулати Концепції Нової української школи, в якій визначено, що ціннісний підхід має бути наскрізним у навчанні всіх базових предметів, виникла необхідність створення моделей ціннісних концептів освітньої галузі «Мови і літератури».

Метою статті є теоретичне обґрунтування та створення в шкільній практиці моделей навчання мови і літератури для формування ціннісних орієнтирів учнів.

Цінності - термін, започаткований Аристотелем. Значущість певних реалій дійсності з точки зору задоволення матеріальних і духовних потреб, інтересів людини - те, що може цінувати особистість, що є для неї значущим і важливим. Саме цінності наповнюють сенсом існування людини і суспільства, саме вони духовно відтворюють людину.

Але цінності - це ще й еталон належного в досягненні потреб. В Енциклопедії освіти зазначено: «Аксіологія (від грец. А&а - цінність) - наука про природу духовних, моральних, естетичних та інших цінностей, їх зв'язок між собою, із соціальними, культурними чинниками та особистістю людини» [8, с. 992].

Концепція (від лат. conceptio - розуміння) - система поглядів, те або інше розуміння явищ і процесів; єдиний, визначальний задум. Концепція істотно відрізняється від теорії не тільки своєю незавершеністю, а й недостатньою верифікованістю. Очевидно, її можна вважати сурогатною формою теорії. Головне призначення концепції полягає в інтеграції певного масиву знання, у прагненні використовувати його для пояснення, пошуку закономірностей. Проходячи через горнило перевірки фактами, концепція уточнюється як за змістом, так і з погляду її пізнавальних меж. При цьому вона може й не витримати випробування практикою і бути знехтуваною. Особливо часто це відбувається на тих етапах розвитку науки, коли потреба у поясненні об'єктів зумовлює виникнення безлічі концептуальних підходів, які інтегрують знання і дають більш-менш коректні пояснення.

Концепт - інноваційна ідея, що містить у собі творчий сенс; продукт, що демонструє цю ідею, називають концепт-продукт, тобто модель, що випускається виробником в єдиному екземплярі, призначена для демонстрації громадськості, наприклад, концепт-кар; вміст якогось поняття.

Концепт у філософії і лінгвістиці - сенс поняття, смислове значення імені (знаку). Відрізняється від самого знаку і від його предметного значення (денотата, об'єму поняття). Ототожнюється з поняттям і сигніфікатом.

Концепт у філології - стійка мовна чи авторська ідея, що має традиційний вираз; те ж, що й мотив.

За основу ми візьмемо дефініцію концепту як інноваційної ідеї, що несе у собі творчий сенс.

У Концепції «Нова українська школа» знаходимо таке визначення компетентності: «Компетентність - динамічна комбінація знань, способів мислення, поглядів, цінностей, навичок, умінь, інших особистих якостей, що визначає здатність особи успішно провадити професійну та/або подальшу навчальну діяльність» [11].

Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти 2011 року так трактує поняття компетентності та компетенції: «Компетентність - набута у процесі навчання інтегрована здатність учня, що складається із знань, умінь, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці; компетенція - суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень у певній сфері діяльності людини» [7].

За ієрархією компетентності поділяють на: наскрізні або ключові, тобто ті, які формуються наскрізно у навчанні усіх базових предметів; міжпредметні; предметні або галузеві.

У Концепції Нової української школи окреслено 10 ключових життєвих компетентностей, серед них:

- спілкування державною (українською) мовою;

- спілкування іноземними мовами;

- математична компетентність;

- основні компетентності у природничих науках і технологіях;

- інформаційно-цифрова компетентність;

- уміння вчитися впродовж життя;

- ініціативність і підприємливість;

- соціальна та громадянська компетентність;

- культурна обізнаність та самовираження у сфері культури;

- екологічна грамотність і здорове життя [11].

Міністр освіти і науки України Лілія Гриневич у своєму коментарі зазначила, що Нова українська школа має базуватися на засадах емпатії.

Емпатія (від англ. Empathy та грец. patho - співпереживання) - це розуміння відносин, почуттів, психічних станів іншої особи у формі співпереживання. При цьому в понятті «емпатія (від рим. patho - глибоке, сильне, чутливе почуття (відчуття), близьке до страждання) - префікс «ем» означає спрямований (скерований) усередину [8].

Емпатія може бути розглянута як афективна (емоційна) форма ідентифікації. Якщо при ідентифікації стан іншої людини визначається на основі раціональної інтерпретації, то при емпатії - на основі емоційного співпереживання. Емпатія пов'язана з прийняттям іншої людини такою, якою вона є. Її також називають емоційним резонансом на переживання іншої людини. Емпатія базується на почуттях, а не залежить від інтелектуальних здібностей.

Значення емпатії: хто уважно слухає, той може зрозуміти, що думає, відчуває інший (це поєднує людей); емпатія підтримує сприйняття іншого таким, який він є; емпатія дозволяє краще розуміти інших, приносить їм радість з того, що хтось їх розуміє.

У дослідженнях проблеми емпатії провідними науковцями виокремилися два основних напрямки: когнітивний та емотивний.

Представники когнітивного напрямку розуміють емпатію як інтелектуальний процес пізнання іншої людини через аналіз її особистісних якостей. За такого підходу емпатія визначається як усвідомлення внутрішнього світу іншої людини (Р. Карамуратова, 1986). Серед прихильників цього напрямку існує погляд на емпатію як на інтуїтивне пізнання емоційного стану іншої людини (А. Ковалев, 1975; Т. Шибутані, 1969). Психологи так пояснюють значення поняття «емпатія»: ірраціональне розуміння іншої особистості, відчуття її внутрішнього світу, вміння частково випробувати ті ж емоції, що й у співрозмовника, одночасно відокремлюючи їх від власного сприйняття.

Щодо емоційної емпатії, то під нею розуміють таку форму розумової діяльності, що заснована на проектуванні й наслідуванні реакцій іншої людини. Її можна назвати «побутовою» емпатією: як правило, спілкування більшості людей базується саме на цій формі, коли одна людина бачить почуття співрозмовника і проектує їх на себе.

Когнітивна емпатія включає не лише вміння емоційно відчути почуття іншої людини, а й здатність інтелектуально проаналізувати її слова, дії і поведінку, тобто зрозуміти людину розумом. Так працює форма когнітивної емпатії, основа якої - аналіз і порівняння. Цей вид використовується при веденні наукових дискусій і в ході полеміки.

Процесуальний компонент освіти в його триєдності позначають терміном едукація (від лат. educare - навчання, виховання; educandum - навчений, вихований) - єдність освітнього процесу навчання, розвитку і виховання.

Концепція «Нова українська школа» [11] визначає едукацію як триєдиний освітній процес - навчання, виховання, розвиток.

У формулі нової української школи одним із важливих компонентів є наскрізне формування цінностей. «Найосвіченіша людина може стати найгіршим злочинцем, якщо не розуміє і не поділяє загальнолюдських цінностей. Нова українська школа буде формувати ціннісні ставлення і судження, які слугують базою для щасливого особистого життя та успішної взаємодії з суспільством. Ми пропонуємо вживати поняття «освіта», «освітній процес» в їх сучасному розумінні, що охоплює навчання, виховання і розвиток. Виховний процес буде невід'ємною складовою всього освітнього процесу і орієнтуватиметься на загальнолюдські цінності, зокрема морально-етичні (гідність, чесність, справедливість, турбота, повага до життя, повага до себе та інших людей), соціально-політичні (свобода, демократія, культурне різноманіття, повага до рідної мови і культури, патріотизм, шанобливе ставлення до довкілля, повага до закону, солідарність, відповідальність). Нова школа буде плекати українську ідентичність. Нова українська школа буде виховувати не лише відповідальність за себе, а й за розвиток і добробут країни та всього людства» [11].

Мова і література є тим морально-духовним ресурсом, який допоможе плекати людські чесноти та вічні цінності, формувати важливі ключові компетентності, цілісне сприйняття світу. Мовний код не лише ідентифікує національну автентичність, неповторність особистості, а й консолідує її носіїв до еволюції та сталого розвитку. Тому рідна мова та світова культура і література є ціннісним маркером для сучасного суспільства.

Найважливіша парадигма сучасної української освіти - це компетентнісний підхід до освітнього процесу. Компетентність як інтеграційна здатність учня складається з таких компонентів: знаннєвий (когнітивний); емоційно-ціннісний (мотиваційний); діяльнісний (операційний); рефлексивний (оцінювальний). Таким чином, два важливих компонента компетентності пов'язані з ціннісними аспектами.

Концепція «ключових компетенцій» була прийняла Радою Європи у 1996 році як освітній результат. Це:

- розвиток когнітивних якостей (вміння відчувати навколишній світ, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, узагальнювати, обробляти інформацію);

- розвиток креативності (гнучкість розуму, творчість, чуйність до протиріч);

- організаційно-діяльнісні якості (здібності усвідомлення мети, вміння її пояснити, організувати її досягнення);

- комунікативні якості, обумовлені необхідністю взаємодіяти з іншими людьми, з об'єктами навколишньої природи та інформаційними потоками;

- світоглядні якості, що визначають емоційно-ціннісні установки, здатність до самопізнання та самовдосконалення.

Загалом ключових компетенцій понад 150.

Зважаючи на цей перелік необхідних якостей та проаналізувавши різноманітні варіанти типологій, необхідних сучасному учню знань і вмінь, пропонуємо таку класифікацію ключових освітніх компетенцій:

1. Ціннісно-смислові (ціннісні орієнтири учня, його досвід самопізнання, осмислення свого місця у світі, вибір ціннісних, цільових, смислових установок дій).

2. Загальнокультурні (пізнання особливостей національної та загальнолюдської культури, духовно-моральних основ життя, традицій окремих народів, розуміння ролі науки і релігії в житті людини, їх впливу на світ).

3. Пізнавальні (знання і вміння організації цілепокладання, планування, аналізу, рефлексії, самооцінки навчально-пізнавальної діяльності; здобування знань безпосередньо із реальності, володіння прийомами дій в нестандартних умовах, евристичними методами рішення проблем) [1].

Якщо розглянути нині чинні освітні програми з української літератури та зарубіжної літератури, то однією з найважливіших змістових ліній цих програм є емоційно-ціннісна змістова лінія.

Концепцією Нової української школи також окреслено такі інноваційні концепти:

Концепт дитиноцетризму, людиноцетризму (найважливіший постулат - «орієнтація на потреби учня в освітньому процесі, дитиноцетризм», «Я-концепція», а найважливіша парадигма - особистісно зорієнтована);

Концепт цілісної картини світу. Ціннісна (аксіологічна) картина світу - комплекс найважливіших для нації та особистості оцінних суджень, що співвідносяться з правовими, релігійними, моральними кодексами, загальноприйнятими судженнями й уявленнями певної спільноти. Ціннісна картина світу - це частина не лише мовної, а й концептуальної картин світу, складова концептосфери нації. О. Глазова відзначає, що виховання національно свідомої мовної особистості неможливе без формування ціннісних орієнтирів. Формуючи мовну особистість, словесник впливає на формування мовної картини світу свого учня, частиною якої є ціннісна картина світу.

Концепт революції цінностей. Модель Нової української школи - це насамперед «цілісна особистість, усебічно розвинена, здатна до критичного мислення. Патріот з активною позицією, який діє згідно з морально-етичними принципами і здатний приймати відповідальні рішення, поважає гідність і права людини». В Україні поняття «цінності» стало дискурсивним (тобто таким, що перемістилося в центр публічних дискусій) приблизно у 2006-2008 роках, у час, коли зрозуміли, що Помаранчева революція зазнала краху, і що Україна не дійде до очікуваних змін. Ціннісний дискурс з'явився як реакція на цей крах, зокрема з потреби не лише зрозуміти причини поразки, а й сформувати нову, позитивну програму реформ. Кульмінацією цього дискурсу став Євромайдан, котрий не випадково називали Революцією Гідності або революцією цінностей [6].

Концепт соціально-політичних цінностей. Виховний ідеал: учора і сьогодні. Виходячи з історичних обставин, на зміну образу козака-запорожця мають прийти образи борців за самостійну Українську державу: січового стрільця, бійця Української повстанської армії, після них - образ українського дисидента, який боровся за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність. Ідеалом може бути журналіст, учений, військовий, громадський активіст. Сьогодні - український військовий і волонтерка [3].

Концепт моральних авторитетів. Значення терміна моральний авторитет (від лат. auctoritas - судження, вплив, вага, приклад) - особа, підставою загальновизнаного впливу якої на різні сфери суспільного життя є її знання, моральні достоїнства, досвід - у тому разі, якщо суспільство визнало їх критерієм або ідеалом поведінки, за яким оцінюються установки і соціальні дії інших членів суспільства. Архієпископ Любомир Гузар зазначав: «Цей почесний титул надають особам, які мають певний вік, високу освіту, широке знання, багатий досвід, практичну мудрість, приклад життя. Особлива прикмета таких людей - їхнє слово приймають, бо вважають правдивим і справедливим».

Концепт «м'яка сила». «М'яка сила» - це моральний авторитет наукових, технічних і спортивних досягнень і творів високого мистецтва, привабливість гуманістичної ідеології, ефективної економічної політики та раціональної адміністративної системи, спокуса масової культури, симпатія до національної культури, звичаїв та моделей поведінки. Три компоненти, з яких складається цей феномен: культура держави (у тому, чим вона приваблює інших), її цінності (чи дотримується вона їх у внутрішній та зовнішній політиці), зовнішні відносини.

Концепт «сучасний український вчитель». Нова українська школа робить ставку на вчителя: «Виховання не буде винесено в окремі «заняття з моралі». Формування характеру можливе лише через наскрізний досвід. Усе життя Нової школи буде організовано за моделлю поваги прав людини, демократії, підтримки добрих ідей. Ключовим виховним елементом стане приклад учителя, який покликаний захопити дитину» [11].

Ціннісно-компетентнісний підхід у навчанні - це формування здатності діяти в ситуації невизначеності при рішенні актуальних для учнів проблем.

А.І. Богосвятська подає таку класифікацію та характеристику базових технологій, що підтримують компетентнісно орієнтоване навчання:

- технологія проблемного навчання;

- технологія проектної та дослідницької діяльності;

- технологія когнітивного навчання;

- технологія навчання в глобальному інформаційному співтоваристві;

- технологія рішення винахідницьких завдань;

- ідея особистісно орієнтованого підходу (І. Якиманська);

- ідея діяльнісного підходу, тобто «навчання через діяльність» (Д. Дьюї, Г. Цедровицький, А. Дергач, О. Анісімов;

- ідея розвиваючого навчання (П. Гальперін, Л. Занков, В. Давидов);

- технологія розвитку критичного мислення (Дженні Л. Стіл, Кертіс С. Мередит, Ч. Темпл, С. Волтер) та ін. [1].

Компетентнісний підхід передбачає не засвоєння учнем окремих знань і вмінь, а оволодіння ними в комплексі, адже мета розвитку компетенцій - допомогти дитині адаптуватися в соціальному світі.

Як моделювати сучасний ціннісно-компетентнісний урок?

Мистецтво художнього слова має справу з різноманітними відтінками почуттів і смислів. Тож розвиток емоційного інтелекту (EQ) і загальнолюдських цінностей - головне завдання формування компетенції пропонованого типу.

Сучасний урок має починатися з емпатії, з уміння прогнозувати та моделювати внутрішній стан суб'єктів освітнього процесу.

Важливо створювати приємну психологічну атмосферу уроку, коли взаємовідносини між учителем і учнями будуються на принципах співробітництва, довіри, взаємної поваги, коли словесник оберігає право учня на самостійний вибір, право на помилку, право на почуття власного достоїнства.

Ціннісно-смислові компетенції при вивченні літератури передбачають:

- здатність до власної інтерпретації вивчених художніх творів;

- розуміння авторської позиції та своє відношення до неї;

- застосування духовно-морального досвіду в життєвих ситуаціях.

Література як мистецтво передбачає емоційний характер навчання, адже відсутність емоцій на уроці - джерело байдужості учнів та їхнього небажання навчатися. При оцінці творів, персонажів, мистецьких епох намагатися підвести дітей до емоцій, розфарбованих творчою діяльністю; прагнути до виявлення читацьких почуттів (співчуття, добра, симпатії тощо); прагнення до того, щоб учні, відповідаючи, обирали в усних і письмових монологах такі слова, які яскраво передають емоційний стан і почуття героїв сюжету.

Для розвитку емоційної компетенції можна використовувати такі завдання:

- передача настрою, враження, почуття від музики, архітектури, кіно;

- змалювання внутрішнього світу літературного героя в кольоровій палітрі;

- розучування ролей в окремих драматичних творах або уривках;

- створення твору-імпровізації під музику;

- виписування із твору найбільш яскравих рядків, які сподобались учню;

- опис почуттів, які народилися під впливом даного поетичного твору;

- прийом «палітра емоцій» (із поданого переліку вражень, почуттів підкреслити три слова, що відповідають вашому стану душі: задумливість, співчуття, легенький смуток, захоплення, спокій, переживання, радість, журба, розчарування, світла печаль, умиротворення).

Сьогодні багато учителів-філологів проводять уроки почуттів: урок-емоційне враження; урок-сповідь; урок-подяка; урок-інтрига; урок-одкровення; урок-засудження; урок-реквієм; урок-сумнів; урок-оберег; урок-рефлексія та ін.

Учнів потрібно навчити сприймати за прочитаним текстом життя із його сумом та радістю, відчувати роздуми та переживання, висловлені автором.

Для вчителя постає проблема орієнтації в сучасних багаточисельних культурологічних моделях (серед найпоширеніших назвемо антропоцентристську, аксіологічну, структурну, ігрову, семіотичну).

У дослідженнях семіотиків (семіотика - наука про знаки) зазначено, що кожна культура семіотично неоднорідна, і постійний обмін текстами здійснюється не лише усередині певної семіотичної структури, але й між різними за своєю природою структурами. Уся ця система обміну текстами може бути у широкому сенсі визначена як діалог між по-різному збудованими, проте контактними генераторами текстів.

Майбутнє школи пов'язане із синтезом різних навчальних дисциплін, насамперед предметів гуманітарного циклу в парадигмі культури та розробкою інтегрованих курсів, які характеризуються системністю, комплексністю, цілісністю, синтезом і гармонією. Інтеграція мистецтв на уроках літератури - плідний шлях освоєння культурного «фону» художнього твору. Об'єднання літератури з іншими видами мистецтва веде до ситуації, коли один вид мистецтва може переводитися на мову іншого.

На уроках літератури все більшого поширення отримують уроки-діалоги і уроки культурологічного аналізу. Твір прочитується, як правило, у декількох паралельних культурних шарах: як факт духовної культури народу; як свідоцтво певної культурної епохи та її своєрідного стилю; як дзеркало неповторного культурного світу письменника; як акумуляція й відображення знань про інші культурні сфери: філософію, історію, політику, психологію, мистецтво тощо.

Не менш популярні інтегровані уроки, на яких поєднуються: світова література - рідна література; література - музика - живопис - архітектура - театр; література - філософія - релігія.

Вивчаючи літературу в широких культурних контекстах, учень починає розуміти художній твір як складову частину загальнокультурного процесу. Досвідчений учитель помічає усі культурні шари тексту й допомагає учням почути якомога більше голосів твору.

Специфіка предмета зарубіжної та української літератури полягає в тому, що, засвоюючи систему світових цінностей, юний читач мимоволі стає «планетарною людиною», адже жити в культурі автоматично означає бути космополітом, себто чутися «у себе вдома» в усій світовій культурі одночасно. Учень підіймається сходинками світової культури, оволодіває знаками, кодами, символами різних видів мистецтва та навчається дивитися на світ очима людини усіх часів і національностей. Тому діалогічне пізнання на уроці літератури - це завжди співтворчість, співбесіда, спів-відкриття, спів-відчуття та багато інших спів-. І в такому сенсі художня культура існує не лише як сума певної інформації, але й починає жити у духовному світі людини як своєрідний код її життєдіяльності, програма цивілізації [1].

Аби впевнитися, що розроблений урок дійсно і повною мірою відображає компетентнісний підхід, необхідно запитати себе, на що спрямована організована діяльність учнів. Те, що вони роблять, має значення для них, чи затребуване це в сучасному суспільстві? Де і в чому виражається застосування сьогоднішнього досвіду дітей? «Ми просто приречені на компетентнісний підхід. Якщо він не відбудеться, школу ніхто не буде «купувати» і вона сама собою згорнеться, як інституція», - стверджує вчений А. Пінський.

Мета та завдання технології: розвивати індивідуальні та пізнавальні здібності кожної дитини; максимально виявляти, ініціювати, використовувати індивідуальний (суб'єктивний) досвід дитини; допомогти особистості пізнати себе, самовизначитися і самореалізуватися, а не формувати заздалегідь задані якості.

Основні принципи: індивідуалізація навчання; максимальне наближення навчального матеріалу до реалій життя; принцип спіралевидної будови навчального матеріалу дозволяє повертатися до раніше вивченого і розглядати його всебічно на більш складному рівні, що дає можливість слабшим учням закріпити, а сильнішим поглибити знання; принцип постійної самооцінки учнями власної навчальної діяльності

Характеристика суб'єкту та об'єкту технології, особливості їх взаємодії. Особистість учня - мета освітньої системи, він співтворець уроку, а учитель - передумова формування виховання, він спільник учня в пізнавальній меті. «Вектор» розвитку будується не від навчання до навчання, а, навпаки, від учня до визначення педагогічних впливів, що сприяють його розвитку.

Типологія: гуманно-особистісні технології; технології співпраці; технології розвиваючого навчання; технології вільного виховання; ехнологія рівневої диференціації навчання та ін.

Технологічна карта: орієнтація ^ визначення мети ^ проектування ^ організація ^ реалізація ^ контроль ^ корекція ^ оцінка.

Основні прийоми і методи: «Співзвучність позицій», «Якби я був автором...», «Написання творів-перевтілень», «Станьте творцем афоризмів», «Читаючи твір, я бачу. чую. відчуваю.», «Щоденник подвійних нотаток», «Персонажі твору і я», «Пошук асоціацій», «Палітра емоцій» та ін.

Прогнозовані результати: підвищення вмотивованості учнів до навчання; збільшення пізнавальної активності учнів; створення умов для самостійного управління ходом навчання; диференціювання та індивідуалізація навчального процесу; створення умов для систематичного контролю (рефлексії) засвоєння знань учнями; можливість врахування рівня навченості й освіченості практично кожного учня [15].

Отже, як свідчить аналіз праць, «стратегічний напрям розвитку системи шкільної освіти у різних країнах світу пролягає шляхjv розв'язання проблеми особистісно та компетентнісно орієнтованої освіти - такої освіти, в якій особистість учня була б у центрі уваги педагога, психолога, в якій освітня діяльність суб'єктів стане едукативним процесом виховання, розвитку та навчання в тандемі «учитель - учень - батьки - громадськість».

Саме так побудована система освіти в країнах світу, що є лідерами. «Філософія для дітей», концепт дитиноцетризму розглядає освітній процес із позицій ціннісно-компетентнісного підходу, визначається здатністю розв'язувати проблеми різної складності на основі здобутих знань, володіти способами діяльності, що дають змогу ці знання застосовувати на практиці. Варто наголосити: знаннєвий компонент не ігнорується, він лише змінює свій статус, адже основну увагу зосереджено не на знаннях як таких, а на їх корисності і здатності учня використовувати у процесі розв'язання різних проблем.

Як бачимо, структура уроків поповнюється новими компонентами, а саме: мотивацією, опорою на особистий досвід, цілевизначенням, рефлексією. Важливого значення на кожному уроці набувають навчальні ситуації, через які учень усвідомлює особистісні сенси, риси характеру, особистісні ставлення, у прийнятті рішень керується ціннісними орієнтирами, вчиться рефлексії.

Дидакти наголошують на доцільності цілевизначення, особистісних освітніх цілей. Відповідно ціль учителя розглядають як механізм професійного мислення, як уявлення про особистісний досвід учня.

Активно задіяними на кожному уроці мають бути психологічні прийоми й методи (актуалізація, заохочення, створення інтриги, ігрова ситуація, цінування та ін.), що загалом формують ситуацію успіху, розвивальне навчальне середовище.

Набуває актуальності проблема цінностей, котрі, за висновками дослідників, мають пройти етапи переосмислення, сприйняття учнями, набуття особистісного сенсу й відродження у його досвіді.

Ефективність сучасних методик чи технологій визначається здатністю їх вивищувати практичний складник над теоретичним і виводити практику на новий рівень, що дасть змогу забезпечити цілісне розв'язання багатьох освітніх і життєвих проблем.

На жаль, не розв'язаними досі лишаються проблеми оцінювання (визначення об'єкта оцінювання, розроблення критеріїв), співвіднесення знаннєвого й інших компонентів і відображення усіх елементів зазначених підходів у Держстандарті, програмах і підручниках, що й потребує додаткових досліджень.



Список використаної літератури

1. Богосвятська А. І. Методика компетентнісного викладання на уроках літератури / А. І. Богосвятська // Зарубіжна література в школах України. 2012. № 7-8. С. 56-63.

2. Вахрамєєва О. Розвиток раціональної продуктивної компетентності на уроках української літератури [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://osvita.ua/school/theory/6513/.

3. Виховний ідеал: учора і сьогодні [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://studall.org/all3137793.ht.ml.

4. Ганаба С. «Навчати мисленню»: епістемологічний проект Метью Ліпмана [Електронний ресурс] / С. Ганаба // Вісник Інституту розвитку дитини. 2013. Вип. 29. С. 5-11. (Серія «Філософія, педагогіка, психологія»). Режим доступу: http://irbisnbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe.

5. Голуб Н. Б. Діалогізація процесу навчання української мови учнів основної школи / Н. Б. Голуб // Наукові записки Національного університету «Острозька академія» / ред. кол.: І. Д. Пасічник, Р. В. Каламаж, І. М. Хом'як та ін. Острог: НУ «Острозька академія», 2014. Вип. 29. С. 3-8. (Серія «Психологія і педагогіка»).

6. Грицак Я. Цінності українців і модернізація України: куди рухаємося? [Електронний ресурс]. Ре - жим доступу: http://uainfo.org/blognews/1434530744tsinnosti-ukrayintsiv-i-modernizatsiya-ukrayini-kudiruhaemosya-.html.

7. Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/ua/oftenrequested/ state-standards/.

8. Енциклопедія освіти / АПН України ; гол. ред. Г. Кремень. К.: Юрінком Інтер, 2008. 1040 с.

9. Життєва компетентність особистості: від теорій до практики: науковометодичний посібник / за ред. І. Г. Єрмакова. Запоріжжя: Центріон, 2005. 640 с.

10. Ісаєва О. Про основні парадигми шкільної літературної освіти / О. Ісаєва // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. 2011. № 1. 2-4.

11. Концепція «Нова українська школа» [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.mon. gov.ua/ua/often-.

12. Краевский В. В. Основы обучения. Дидактика и методика: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / В. В. Краевский, А. В. Хуторской. М.: Академия, 2007. 352 с.

13. Лесюк О. Філософія для дітей - нове слово у розвитку демократії [Електронний ресурс] / О. Лесюк // Gazeta. ua. 2014 - Режим доступу: http://gazeta.ua/articles/life/_filosofiya-dlya-ditej-noveslovo-u-rozvitku-demokratiyi/ - Назва з екрана.

14. Наріжний Ю. О. Чи будуть діти в Україні навчатись філософії в школі? / Ю. О. Наріжний // Постметодика. 2013. № 6 (115). С. 9-14.

15. Особистісно орієнтована технологія навчання [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zarlit19.blogspot.com/2014/12/blog-post_34.html.

16. Пікуль Л. В. «Уроки мислення» В. Сухомлинського і «Філософія для дітей» Метью Ліпмана / Л. В. Пікуль // Постметодика. 2013. № 6 (115). С. 22-24.

17. Подмазин С. И. Личностно-ориентированное образование: социально-философское исследование / С. И. Подмазин. Запорожье: Просвита, 2000. 250 с.

18. Сафарян С. Формування компетентної особистості починати з себе / С. Сафарян // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. 2011. № 1.

19. Эльконин Д. Б. Детская психология: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Д. Б. Эльконин ; ред.-сост. Б. Д. Эльконин. Изд. 4-е, стер. М.: Издательский центр «Академия», 2007. 384 с.

Размещено на Allbest.ru

...