Формування інтегрованої системи природничонаукової та професійно-практичної підготовки майбутнього лікаря

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Необхідність удосконалення системи професійної підготовки лікарів зумовлена динамічними змінами у вітчизняній охороні здоров'я, сучасними вимогами до рівня якості підготовки медичних кадрів для створення моделі конкурентоспроможного працівника. Нині продовжується розробка законодавчої бази щодо стандартизації, сертифікації та акредитації навчання, яка, з одного боку, має відповідати документам Європейського союзу, а з іншого зберегти позитивні традиції української освіти. Ця проблема є важливою для системи вищої медичної освіти «у зв'язку з організацією підготовки лікарів для високоефективної медичної допомоги пацієнтам.

Тому перед вищою медичною освітою стоїть питання не лише про зміст, структуру й технології підготовки високопрофесійних фахівців, а й вирішується завдання формування особистих якостей майбутніх фахівців, здатних відповідати викликам часу» [6, с. 228].

Інтегративні процеси реалізують цілісний системний підхід до професійної підготовки майбутнього лікаря. Водночас реалізація інтегративної функції педагогіки, пов'язаної з використанням знань, запозичених з інших наукових дисциплін, виступає як одна з методологічних умов педагогічного моделювання.

Із проблемою інтеграції знань і вмінь, змісту, форм і методів навчання пов'язані також і питання формування цілісної особистості фахівця, який має задовольняти не лише сучасні потреби, а й ті що виникатимуть у майбутньому.

Аналіз наукових досліджень і публікацій. Порушену нами проблему представлено в дослідженнях таких відомих учених, як С. Гончаренко, В. Загвязинський, О. Сергеєв, М. Чапаєв Особливості інтегративних процесів у професійній школі розглядають Р. Гуревич, Л. Дольнікова, Ю. Козловський, О. Левчук та ін. Основним джерелом для нашого дослідження слугують праці системологів П. Анохіна, В. Беспалька, І. Блауберга, Н. Кузьміної, В. Садовського, Е. Юдіна та ін. Зокрема, наукові розробки Н. Стучинської та Т. Темерівської сприяли становленню інтегративного підходу у професійній медичній освіті.

Аналіз підготовки майбутніх лікарів у закладах вищої освіти в Україні, проведений низкою дослідників, а також власний досвід викладання дозволяють виокремити ряд проблем, а саме: вища медична освіта не повністю задовольняє потреби суспільства, зокрема має місце зниження якості підготовки фахівців; консерватизм у застосуванні сучасних технологій, що зумовлює суперечності між «об'єктивною потребою системи охорони здоров'я у висококваліфікованих кадрах і готовністю молодих фахівців до використання сучасних медичних знань у професійній діяльності; сформованим рівнем професійних знань, умінь і навичок та можливостями їх реалізації у професійній діяльності» [6, с. 228].

Водночас малодослідженою залишається проблема формування систем природничонаукової та професійно-практичної підготовки майбутніх лікарів, що й зумовило вибір тематики пропоновнаої статті.

Мета статті теоретично обґрунтувати доцільність створення інтегративної системи природничонаукової та професійно-практичної підготовки майбутніх лікарів, висвітлити сутність та етапи її формування.

В сучасних умовах важливим є осмислення лікарем не лише своїх вузькопрофесійних цілей, а й орієнтація в проблемах охорони здоров'я, пристосування до змін, що відбуваються навколо. Інтеграція природничонаукової та професійно-практичної підготовки майбутніх лікарів забезпечує можливість постійного поповнення знань та розширення практичних умінь і навичок; формування конкурентоспроможного професіонала, що володіє новітніми досягненнями медичної науки, сучасними методами діагностики, профілактики, лікування та диспансерного спостереженням за хворими. Така інтеграція характеризується як в аспекті універсальності, так і особливостей розвитку процесу становлення майбутнього лікаря. Особливості якісної визначеності взаємозв'язку його природничих та фахових знань залежать від ступеня наукового обґрунтування інтеграційних процесів як у змістовому, так і у процесуальному аспектах.

Насамперед розглянемо феномен «інтегративна система природничонаукової та професійно-практичної підготовки майбутнього лікаря» на основі сутнісних понять системного підходу.

С. Гончаренко та В. Кушнір [3] виокремлюють низку переваг системного підходу в ході дослідження складно-організованих об'єктів, який дає можливість: структурувати педагогічне явище й вирізнити в ньому складові різної природи; результативний ефект впливу розглядати як системний ефект у контексті оптимізації процесів; одночасно вести дослідження з позиції диференціації й цілісності на основі принципу їх взаємної доповнюваності; використовувати синтез знань різних наук; будувати систему дослідження у вигляді ієрархічної чи мережевої моделей або їх комбінацій, що дає можливість виокремити між складовими не лише зв'язки субординації, а й зв'язки координації; виокремити об'єкт дослідження із середовища з одночасним встановленням зв'язків і взаємодій.

За системного підходу, стверджує В. Садовський [5], основна увага акцентується на аналізі цілісних інтегративних властивостей об'єкта. Ключовими принципами системного підходу є принципи цілісності, складності й організованості. Цілісність дозволяє визначати об'єкт у єдності компонентів і зв'язків; складність передбачає ієрархічність будови об'єкта, послідовне розчленовування цілого на частини, розглянуті в єдності; організованість це структурна впорядкованість об'єкта.

Складові педагогічної системи також є своєрідними підсистемами зі специфічним призначенням, самостійною системою цілей, засобів, форм і методів навчання. Структурність педагогічної системи пропонує наявність прямих і зворотних зв'язків між компонентами системи, які забезпечують її цілісність і функціонування відповідно до поставлених цілей. Взаємозв'язок педагогічної системи із навколишнім середовищем виявляється лише у взаємодії з процесом навчання в цілому. Ми поділяємо твердження В. Володька [2] про те, що педагогічна система виступає як самостійна і водночас є підсистемою соціальної системи. Сучасна педагогічна система має бути відкритою, динамічною, не хаотичною, інваріантною та орієнтованою. Вона має вдосконалюватися і розвиватися за висхідною спіраллю.

В основу системного підходу покладається насамперед прагнення зафіксувати науковими засобами цілісність, організованість системних об'єктів за допомогою формулювання наукового апарату їх дослідження, аналізу гносеологічних засобів, що застосовуються у системних дослідженнях, розробки спеціальних методів для вивчення їх системних властивостей [1].

Системний підхід вимагає розгляду всіх явищ та процеси у їх взаємозв'язку й орієнтує дослідників на розгляд педагогічних явищ із точки зору таких категорій, як «система», «відношення», «зв'язок», «взаємодія». Так, зв'язок означає встановлення спільного, єдності; він сполучає в єдине ціле всі елементи системи. Зв'язок пов'язаний із відношенням, але останнє є ширшим, оскільки зв'язок це різновид відношення. Щоб встановити зв'язок, необхідна наявність хоча б двох умов: здатність елемента встановлювати зв'язки з іншими елементами так звана контактна здатність; наявність в елемента спрямованості впливу на інші елементи.

На нашу думку, природничонаукову та професійно-практичну підготовку майбутнього лікаря доцільно розглядати в єдності як інтегровану систему. навчальний природничонауковий професійний лікар