Основні напрями фахового навчання в хоровій педагогіці

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Сучасні соціально-економічні та політичні зміни в Україні, її прагнення до світового співтовариства, стан та розвиток культурно-мистецької сфери, зокрема вокально-хорової виконавської практики, вимагають від вищої освіти підвищення її якості, пошуку раціональних шляхів оновлення змісту, форм і методів навчально-виховного процесу в мистецьких вишах країни. Вимоги переорієнтації та деякого переосмислення підготовки фахівців торкнулися також і ВНЗ культури та мистецтв, основним завданням яких є мобільність та гнучкість виховання випускників, ураховуючи стан розвитку культури і мистецтва в нових соціально-політичних умовах та швидкозмінні вимоги національного й міжнародного ринків праці.

Аналіз наукових досліджень і публікацій. Питання викладання музичних дисциплін представлені в науково-педагогічних працях багатьох вітчизняних науковців. Переважно всі вони присвячені науковим розробкам й обґрунтуванню методологічних засад, принципів і методів викладання мистецьких навчальних дисциплін. Так, С. Горбенко, О. Михайличенко, О. Олексюк, В. Орлов досліджують теоретичні та методичні засади підготовки майбутніх учителів музики, О. Рудницька та Г Падалка питання теорії і методики викладання мистецьких дисциплін для різних рівнів музично-освітніх закладів. Із методики викладання хорових дисциплін варто згадати видані раніше наукові праці Л. Андрєєвої, Л. Безбородової, О. Єгорова, А. Мархлевського, Я. Мединь, які не втратили своєї актуальності й до сьогодні.

Стосовно нових досліджень, де розкриваються методики навчання хорових дисциплін, то їх, на жаль, немає.

Зважаючи на викладене вище, метою статті є висвітлення питань ефективної фахової підготовки хорових диригентів, зокрема дотримання єдності диригентсько-виконавської та хормейстерської підготовки.

Професія хорового диригента одна з найскладніших у музичному та художньому світі, адже вона поліфункціональна. Диригент хору повинен володіти не лише різнобічними музичними даними, а й бути педагогом, психологом, організатором, мати сформовані знання й уміння музичного режисера та актора. Напружена, творча робота хорового диригента з колективом співаків вимагає від нього всебічного розвитку, який, з одного боку, залежить від ступеня та якісної сторони його талановитості, хисту, а з іншого професійної підготовки.

Основне творче завдання диригента донести художній результат хорового твору до слухачів. Для цього необхідно володіти законами психології сприйняття музики. В складній художньо-інформаційній структурі «композитор диригент хор слухач» саме на диригента покладено найбільш відповідальне творче навантаження. Його завдання внутрішньо сприйняти і переосмислити художньо-музичний зміст хорового твору, ніби «привласнити» його, «запалити» хор своєю інтерпретацією, аби згодом яскраво і переконливо донести її до слухача. З огляду на це, роль хорового диригента як художнього керівника, так і вихователя музичного смаку хористів і слухача надзвичайно вагома. Крім того, хормейстер повинен бути відкритим до музичних інтонацій та ідей, які формує час, епоха, суспільство (слухач і композитор), уміти переосмислювати музичний матеріал, розвивати здатність до переінтонування його через нові прийоми, види і форми диригентсько-хорового виконавства. Зважаючи на це, диригент повинен володіти специфічними особливостями: внутрішнього відчуття і бачення музичного матеріалу, а також одночасного миттєвого усвідомлення творчої концепції розвитку музичного образу і поступового послідовного його розкриття в часі. Безперечно, що для вирішення таких складних завдань диригент повинен володіти високою культурою, бути музично і художньо освіченим. А ще знати закони філософії, психології та естетики.

Для вирішення проблем якісної підготовки і виховання хорового диригента високої кваліфікації, на нашу думку, слід дотримуватися таких теоретичних і методологічних установок: зв'язок навчання із життям, з художньо-виконавською і музично-педагогічною практикою; органічне поєднання диригентсько-виконавської та хормейстерської (практичної) підготовки; дотримання принципів загально-педагогічної дидактики; оволодіння методикою вокальної майстерності; осягнення мистецтва інтонування слова-музики; розвиток стильового та жанрового мислення; інструментальна підготовка (володіння яким-небудь музичним інструментом, окрім фортепіано).

У хоровій педагогіці потрібно враховувати специфічні особливості навчання професії хорового диригента. Як відомо, в перші роки навчання цій професії студент не може контактувати зі своїм інструментом (хором) як це роблять студенти оркестрової спеціальності, а тому основне завдання на цьому етапі пройти підготовку під керуванням викладача з фаху в класі диригування. Варто зазначити, що диригент-хормейстер перед тим, як стати до хору, повинен володіти навичками і прийомами передрепетиційної підготовки. Крім того, він безпосередньо не добуває звучання, не контактує з хором, як це робить музикант-інструменталіст, а впливає на нього засобами особливої художньої мови диригентського жесту, погляду, міміки, пантоміми. Диригент, на відміну від інших музикантів-виконавців, особисто несе відповідальність не лише за інтерпретацію твору, а й за виконання його хором, тобто за художній результат виконання.

Як відомо, виховання диригента-хормейстера, прищеплення і формування йому диригентсько-хорових навичок та вмінь передбачає два основних взаємопов'язаних напрямки підготовки: диригентсько-виконавський та хормейстерський (формування навичок, способів і прийомів репетиційної роботи з хоровим колективом). Досвід засвідчує, що підготовка хорового диригента здійснюється здебільшого в хоровому та диригентському класах, де концентруються, використовуються і вдосконалюються знання, вміння та компетентності, набуті студентами на інших спеціальних предметах диригентсько-хорового та музичного циклів. Проте в сучасній системі хорової освіти, всупереч практичній спрямованості виховання хормейстерів, активного розвитку набула диригентсько-виконавська підготовка.

Наявна навчальна практика переконує, що підготовка та виховання хорових диригентів зосереджується в класах диригування під фортепіано, а це поступово призводить до відриву хорового диригування від хорового класу. Хор як об'єкт вивчення посунувся на другий план, навчання студентів хоровій роботі, мистецтву хорового співу, хоровій специфіці колективного виконавства відіграє не систематичну, недостатньо глибоку, а зазвичай поверхову роль. Виходячи з цього, випускники мистецьких вишів (за незначним винятком) недостатньо професійно володіють методами і прийомами репетиційної роботи з хором чи вокальним ансамблем, методикою навчання хорового співу, постановки голосу, вокальною культурою.

Вимагає вдосконалення і система підготовки хормейстера гри на фортепіано. Крім виконавських навичок і володіння інструментом, необхідно виховувати ґрунтовні практичні навички ансамблевої гри, концертмейстерські навички (акомпанування хору, вокальному ансамблю, добір акомпанементу на слух), навички читання з нот та вміння транспонувати музичний матеріал.

Зважаючи на складність сучасних хорових творів для виконання, якісну і кількісну неукомплектованість хорових партій вокальними голосами, плинність учасників хору, на практиці виникає потреба пристосовувати хорові партитури до наявних умов виконання. В цих умовах необхідно приділяти більше уваги навчанню навичкам хорового аранжування, що конче необхідно для подальшої практичної діяльності майбутніх хорових диригентів у контексті створення і добору художньо-цінного репертуару.

Ураховуючи вищезазначене, диригентсько-виконавська підготовка в класах хорового диригування, не дивлячись на значні успіхи та досягнення, потребує перебудови навчального процесу, перенесення акценту професійного виховання на практичну підготовку фахівців хорової справи, на зв'язок навчання із сучасною практикою хорової культури виконавства, музичного просвітництва, масової музичної освіти.

На нашу думку, слід також змінити підходи до підготовки диригентів-хормейстерів. Вони полягають в органічному злитті та збалансуванні диригентсько-хорової освіти й хормейстерської підготовки.

Всі заняття з диригування нарівні з технічно-виконавськими завданнями повинні бути спрямовані на підготовку до практичної хормейстерської діяльності завдяки використанню новітніх технологій навчання (застосування наочно-інформаційних, практично-пошукових, практично-евристичних і комплексних методів). Викладачі з диригування повинні пам'ятати, що вони насамперед мають навчити студента працювати з хором та керувати ним. Саме посилення та вдосконалення практичної спрямованості у підготовці хорового диригента значно покращить виконавську підготовку хормейстерів.

Хоровим педагогам у викладацькій практиці слід застосовувати слухово-руховий метод постановки диригентського апарату, що заснований на вихованні м'язових відчуттів. При цьому викладачі не повинні захоплюватися технологічними завданнями, пам'ятати, що диригентський процес насамперед пов'язаний із музикою і словом, що несуть зміст і характер звучання, залежно від жанрових та стильових особливостей твору. Неабияку роль слід відводити жанрово-стильовому вихованню диригента та його виразній, осмисленій, змістовній жестикуляції, пам'ятаючи при цьому, що поганих жестів не існує, бувають недоречні жести.

Крім того, у підготовці хорового диригента варто враховувати зв'язок хорової музики зі словом, зокрема високого художнього змісту. Слово, поєднуючись із музичною інтонацією, набуває більш рельєфного, художньо-змістовного рівня. Не лише музична інтонація і виразне слово, а й синтез слова та музичної інтонації повинні застосовуватися для виховання тонкого й виразного диригентського жесту.

Особливе значення в диригентських класах необхідно приділяти швидкому запам'ятовуванню студентами хорових творів напам'ять (диригування, гра хорової партитури на фортепіано і, особливо, спів партій). Це допоможе розвинути важливу для професійної діяльності здатність внутрішнє чуття і бачення хорової партитури.

Хормейстерська підготовка передбачає опанування навичками, прийомами та вміннями репетиційної роботи з хоровим колективом: основними принципами побудови заняття-репетиції; різноманітними методичними підходами до розучування творів різних жанрів, стилів, а також різного ступеня складності; методикою роботи над строєм, ансамблем, дикцією, орфоепією, штрихами, ритмікою та іншими компонентами музичної виразності; активним свідомим слуховим контролем; вокальною роботою; розкриттям образно-емоційного складу та змісту твору тощо.

Для набуття вищевказаних навичок у ході роботи зі студентом у класі диригування необхідно усвідомлено й систематично, з особливою глибиною і фундаментальністю проводити практичні заняття, поєднуючи техніку диригування та методику роботи з хором. На нашу думку, цю роботу слід спрямувати в таких основних напрямах: підготовка в класі диригування для роботи з хором та, власне, практична робота в хоровому класі.

Перший напрям передбачає застосування таких видів роботи: а) гра хорової партитури на фортепіано, спів партій, акордів напам'ять; б) вивчення музично-літературного змісту та стилю творів;

в) попереднє знаходження у творі складних фрагментів (стильових, ритмічних, ансамблевих, динамічних, артикуляційних, теситурних, вокально-виконавських тощо); г) планування черговості вивчення різних епізодів для подолання означених вище складних моментів; д) утілення в жесті техніко-виконавських, смислових, м'язово-рухових відчуттів; е) деталізація та узагальнення музичного матеріалу в процесі вивчення твору. Другий напрям, у свою чергу, передбачає: а) розвиток та закріплення хорових навичок та вмінь на практиці; б) оволодіння прийомами розспівування хору, робота над строєм, дикцією, артикуляцією, диханням, звукоутворенням, ансамблем тощо; в) оволодіння прийомами роботи над хоровим твором і загальною методикою розучування хорового твору.

Навчання різноманітних навичок та прийомів роботи з хором повинно проводитися не лише завдяки спеціальним вправам, а й у ході роботи над конкретними хоровими творами.

Набуття навичок й умінь роботи з хором у хоровому класі доцільно спрямувати в чотирьох напрямках, які попередньо вивчаються та готуються в класі хорового диригування, а також на предметах хорознавства та методики роботи з хором. Майбутній хормейстер, як уже відзначалося, повинен оволодіти, окрім прийомів розспівування хору, роботою над строєм, дикцією, артикуляцією, диханням, звукоутворенням, ансамблем.

Так, вивчення методики розспівування хору передбачає тренування співацького апарату та виховання вокальних навичок хорових співаків. Уведення в диригентські класи, особливо на початковому етапі навчання, постійного, систематичного, професійно-грамотного, виразного співу напам'ять хорових партій із текстом з одночасним диригуванням може частково компенсувати хормейстерську підготовку студентів. Зрозуміло, що це не замінить відчуття хорового ансамблю, хорової дикції, хорового дихання, тембрів та колориту хорових партій, проте допоможе студентам у вирішенні вокально-технічних виконавських завдань.

Основним напрямком у практичній роботі з навчальним хором, на нашу думку, є освоєння студентами організації та методики роботи над хоровим твором. З організаційної точки зору, в практиці визначилися такі етапи (фази) розучування хорового твору, як підготовчий, основний та заключний, що передбачають ознайомчі, технологічні та виконавські завдання репетиційної роботи. Не варто стверджувати, що такий поділ діяльності на фази сприяє відокремленню їх один від одного. Це необхідно лише для того, щоб вказати, на що слід звернути увагу на даному етапі розучування хорового твору. Не можна, вивчивши хоровий твір технічно, відкинути цей момент у роботі в період його художньої обробки, і навпаки, в період технічного вивчення забути про зміст твору.

У зв'язку з цим роль диригента на хорових репетиціях і його прийоми диригування на різних етапах вивчення хорового твору не однакові. На фазі технічного засвоєння хорової партитури в роботі диригента превалює педагогічний бік його діяльності, а на етапі художньої роботи творчий бік його обдарування.

Неабияке значення має освоєння студентом основних принципів, методів і прийомів роботи з хором. До них відносяться короткі словесні пояснення, показ голосом, гра хорової партитури на інструменті, диригентські прийоми управління та специфічні методи, застосування яких може використовуватися в будь-яких творчих ситуаціях. Про це не лише варто пам'ятати на заняттях із хорового диригування, а й опрацьовувати означені прийоми і методи на конкретних хорових творах.

У репетиційній роботі співакам надзвичайно корисно слідкувати по партитурі (партіях) за виконанням твору (гра партитури на фортепіано, запис твору на аудіота відеозасобах із подальшим його прослуховуванням і аналізом). Це сприяє визначенню виконавсько-виражальних завдань, а також дає можливість хору відпочити від співу.

Дають свої позитивні результати метод попереджування помилок, коли хормейстер демонструє зразкове виконання складних моментів, та спів окремих хорових партій закритим ротом.

Досить розповсюджений у практиці прийом проспівування складних місць у повільному темпі з поступовим наближенням до звичайного. Розучування твору слід проводити без супроводу та підтримки інструментів, пам'ятаючи при цьому, що спів без супроводу пов'язаний із нетемперованим, натуральним строєм. Вивчення твору із супроводом корисно починати з розучування хорової партитури без інструментальної частини, що допомагає хористам краще чути один одного.

Не слід забувати стратегічний прийом послідовного осмислення хорового твору протягом визначеного часу, який дає можливість довести його виконання до художньо-виразного рівня. Для ефективності цього методу користуються образними порівняннями та аналогіями.

У ході роботи з хором неабияку роль відіграє диригентсько-мануальна підготовка студента й оволодіння прийомами диригування, які допомагають налаштувати ансамбль (рівень звучання голосів хорових, партій, виділити тематичний матеріал, приглушити голоси, що акомпанують, та другорядні голоси), вивірити та скорегувати інтонацію й стрій (пониження чи підвищення окремих голосів і хорових партій), а також інших музично-технічних та художньо-виконавських компонентів.

Ряд технічних та виконавських намірів можна виявити через диригентський жест, погляд, міміку. До словесних пояснень на репетиції слід звертатися лише в окремих випадках, зокрема, коли диригентські прийоми та жести з певних причин не дають бажаного результату.

Важливе значення в підготовці студента до роботи з хором має вироблення в класі диригування психології майбутнього керівника. Хормейстер-початківець повинен навчитися успішно володіти собою, гнучко та дипломатично впливати на поведінку хористів, ураховувати при цьому їх настрій і ставлення до зауважень, відчувати психологічну норму уваги та навантаження співаків, володіти основами психологічного переключання, виховувати в себе почуття артистизму, творчого настрою і стану підйому та інших елементів психології творчих стосунків.

Створення творчого підйому та більш глибоке розуміння художньої інтерпретації твору засобом диригування передбачає вивчення творчості авторів тексту і музики, стилю, прийомів композиції, а також застосування методів аналогії, порівняння й протиставлення із творами інших видів мистецтва або художніми явищами чи інтерпретаціями хорових творів, що вивчаються.

Важливим у підготовці диригентів-хормейстерів є також вироблення в них творчих якостей, що дозволяють на репетиціях показати власне високохудожнє бачення виконання хорового твору, яке «запалить» спочатку хористів, а потім і слухачів. З цією метою хоровий диригент повинен бути наділений відповідними знаннями, бути всебічно розвиненим, знати особливості музичних історично сформованих жанрів та стилів. Це допоможе йому яскраво та осмислено донести до слухачів хорові твори різних категорій та напрямів. Виховання художньої культури в студента надзвичайно важлива проблема диригентсько-хорової освіти. Важлива риса становлення хормейстера як виконавця-інтерпретатора хорових творів виховання в нього стильового та жанрового осмислення.

Теоретично знання про різноманітні стилі та жанри формуються в класі диригування, хоча процес їх пізнання повинен відбуватися послідовно, зокрема в ході опанування музично-історичних та хорознавчих дисциплін. Особливістю творчого осмислення художніх явищ, стилів та жанрів буде їх виконавська інтерпретація, тобто процес перевтілення у визначені прийоми, манери, риси виразної жестикуляції.

Важливою рисою виховання стильового та жанрового мислення є включення до навчального процесу диригента хорових творів різних стилів та жанрів. Крім того, слід уникати формалізованого визначення жестів при виконанні різностильових, хорових творів, а як наслідок у вихованні виконавського почуття, стилю чи жанру вимагається не зовнішній стандартний прояв визначеної характерної жестикуляції, а глибокий інтонаційно-смисловий зміст того чи іншого художнього стильового напрямку.

Підсумовуючи наведені у статті прийоми та методологічні установки, вироблені в сучасній хоровій педагогіці, слід відзначити, що диригент хору формується не лише в хоровому та диригентському класах, а завдяки опануванню всіх наявних диригентсько-хорових дисциплін. Найважливіше, щоб диригентсько-хорова освіта та практична спрямованість виховання хормейстерів завжди були в полі зору викладача, орієнтувалася на розвиток професійних якостей майбутніх хорових диригентів.

Зберігаючи традиції підготовки майбутніх диригентів хору, на сучасному етапі слід розуміти й ураховувати нові тенденції в хоровій виконавській практиці, новітні технології в музичній педагогіці, намагатися забезпечити єдність загального розвитку особистості та формування її професійної й педагогічної майстерності. Усе це, без сумніву, принесе гарні результати на ниві збереження та розвитку українського хорового мистецтва, а мистецькі ВНЗ посідатимуть чільне місце у підготовці фахівців хорової справи.

Література

викладацький диригентський хоровий педагог

1. Єгоров О.О. Теорія і практика роботи з хором: навч. посібник / О.О. Єгоров. Київ: Державне вид-во образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1961. 238 с.

2. Егоров А. Очерки по методике преподавания хоровых дисциплин / А. Егоров. Ленинград: Музгиз, 1958. 187 с.

3. Мархлевський А.Ц. Практичні основи роботи в хоровому класі / А.Ц. Мархлевський. Київ: Музична Україна, 1986. 96 с.

4. Падалка Г.М. Педагогіка мистецтва. Теорія і методика викладання мистецьких дисциплін: навч. посібник / Г.М. Падалка. Київ: Освіта України, 2008. 272 с.

5. Рудницька О.П. Педагогіка: загальна і мистецька: навч. посібник / О.П. Рудницька. Тернопіль: Навчальна книга Богдан, 2005. 360 с.

6. Шульгіна В.Д. Українська музична педагогіка: навч. посібник / В.Д. Шульгіна. Київ: ДАККіМ, 2005. 271 с.

Размещено на Allbest.ru