Сучасний педагог: шляхи розв'язання проблеми адекватного оцінювання рівня професійної діяльності педагогів

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 371.15

сучасний педагог: шляхи розв'язання проблеми адекватного оцінювання рівня професійної діяльності педагогів

Світлана шадий,

викладач терапії Рівненського державного базового медичного коледжу

Статтю присвячено проблемі адекватного оцінювання рівня професійної діяльності педагогів. На основі аналізу, узагальнення та систематизації наукових джерел доведено, що професійна діяльність педагога значною мірою залежить від його професійної компетентності. Визначено, що важливими складовими професійної компетентності є інформаційна, психологічна, предметна, комунікативна та соціальна.

Ключові слова: педагог, компетентність, професійна діяльність, професійна компетентність.

Статья посвящена проблеме адекватного оценивания уровня профессиональной деятельности педагогов. На основе анализа, обобщения и систематизации научных источников доказано, что профессиональная деятельность педагога во многом зависит от его профессиональной компетентности. Установлено, что важными составляющими профессиональной компетентности являются информационная, психологическая, предметная, коммуникативная и социальная.

Ключевые слова: педагог, компетентность, профессиональная деятельность, профессиональная компетентность.

Key words: teacher, competency, professional work, professional competency.

Ураховуючи те, що професія педагога передбачає складну систему взаємин із «різнохарактерними і різноспрямованими людьми, групами, співтовариствами», компетентність педагога потрібно розглядати значно ширше, ніж компетентність будь-якого іншого професіонала.

Рівень професійної компетентності викладача - це його знання, вміння, особистий досвід. Бути компетентним - означає бути здатним мобілізувати в певній ситуації здобуті знання і досвід, але професійна компетентність викладача потребує постійного розвитку й удосконалення.

Проблема підвищення професійної компетентності педагогічних кадрів в різних аспектах розглядається у працях Ю. К. Бабанського, С. Я. Батищева, І. Бондаря, О. Н. Владиславлєва, Ю. З. Гільбуха, У Гончаренка, М. І. Дробнохода, С. Б. Єлканова, В. І. Лозової та інших науковців [1].

Мета статті - на основі аналізу, узагальнення та систематизації наукових джерел довести, що професійна діяльність педагога залежить від його професійної компетентності.

Поняття «професійна компетентність педагога» виражає єдність теоретичної та практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності й характеризує його професіоналізм. Педагогічний професіоналізм, педагогічна компетентність розглядаються в контексті безперервної педагогічної освіти й педагогічної діяльності, вимог до вчителя і його підготовки.

Підвищенню компетентності викладача сприяє післядипломна освіта, яка тримається на трьох «китах»: самоосвіті; курсовій перепідготовці; участі у методичній роботі [4].

Сьогодні, в період інформатизації, вирішальну роль у творчому і професійному становленні викладача відіграє самоосвіта. Самоосвіта - це процес свідомої самостійної пізнавальної діяльності, що здійснюється добровільно, планується, керується, контролюється самим педагогом. Для викладача самоосвіта є об'єктивною потребою.

На сучасному етапі розвитку освіти, як ніколи, гостро стоїть завдання осмислення й пізнання буття, створення нової філософії освіти, відкритої до таємниць життя людини, її прагнень, життєвого потенціалу. На цій підставі має формуватися нова педагогіка - педагогіка компетентної, відповідальної людини.

Компетентне ставлення особистості до життя передбачає:

- потребу в самопізнанні, саморозумінні, самореалізації в різних видах творчої діяльності;

- опанування наукових знань про сутність власного «Я», принципів і методів життєздійснення;

- усвідомлене й адекватне оцінювання результатів своєї життєдіяльності [2, с. 68].

Педагогічний професіоналізм, педагогічна компетентність - це категорії, пов'язані із професією педагога, а отже, появу їх можна розглядати в контексті безперервної педагогічної освіти і педагогічної діяльності, вимог до викладача і його підготовки.

У навчальному посібнику В. О. Сластьоніна, І. Ф. Ісаєва, О. І. Миценко, Є. М. Шияцова «Педагогіка» (1997) [2] досліджено сутність поняття «педагогічний професіоналізм», науково обгрунтовано його основні компоненти (професійну компетентність, професійну діяльність, професійну творчість, професійні вміння, професійну майстерність), розкрито становлення, розвиток і вдосконалення особистості педагога як професіонала в умовах безперервної освіти. В. О. Сластьонін (1998) розглядає компетентність педагога як професіоналізм, що полягає в єдності теоретичної та практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності.

У науковій літературі останнім часом правомірно визначається пріоритет компетентності як однієї з головних якостей особистості викладача поряд із гуманізмом, демократизмом, духовною культурою, кому- нікативністю, організаторським талантом.

У навчальному посібнику «Освіта: ідеали і цінності» З. І. Равкін дає таке визначення цього поняття: «Професіоналізм (компетентність) педагога - високий рівень спеціальної загальнокультурної підготовки, широка професійна й загальна ерудиція, педагогічна майстерність, що забезпечує його конкурентоздатні якості на ринку праці; послідовна орієнтація на розвиток і зміцнення в цілісному педагогічному процесі соціальних, інтелектуальних, моральних і естетичних цінностей освіти» [5].

Е. І. Рогов трактує поняття «професіоналізм» як синонім терміна «компетентність», що визначається як «сукупність психофізичних, психічних особистісних змін, які відбуваються в людині у процесі опанування й тривалого виконання діяльності, що забезпечують якісно новий, більш ефективний рівень рішення складних професійних завдань в особливих умовах» [1, с. 224].

Аналіз його концепції дозволив визначити три основних напрями формування професійної компетентності:

- формування особистісного стилю діяльності у результаті зміни системи виконання діяльності, її функції та ієрархічної побудови;

- становлення професійного світогляду на основі зміни особистості суб'єкта;

- становлення професійної культури [1].

У більшості європейських країн показником, що найбільшою мірою відповідає сучасним вимогам підготовки людини до життя, визнано компетентність як інтегральний соціально-особистісно-поведінковий феномен, що поєднує в собі мотиваційно-ціннісний, когні- тивний і діяльнісний компоненти. Компетентність сьогодні трактують як інтелектуально й особистісно обумовлений життєвий досвід соціально-професійної життєдіяльності людини, що грунтується на знаннях, цінностях, нахилах, здобутих під час навчання.

Сьогодні за активної підтримки Міжнародної організації праці (МОП) у багатьох країнах визначився напрям підготовки фахівців на основі стандарту компетентності. Наприкінці 1990-х років уведено в науковий тезаурус поняття «ключові компетенції». Воно покладено в основу більшості сучасних моделей, представлених закордонними вченими, та передбачає загальну здатність людини мобілізувати в ході професійної діяльності здобуті знання й уміння, а також використовувати узагальнені способи виконання дій [6].

Джон Равен визначає компетентність як специфічну здатність, необхідну для ефективного виконання конкретної дії в конкретній галузі, яка включає вузькоспеціальні знання, особливі предметні навички, способи мислення, а також розуміння відповідальності за свої дії [1].

Результати багаторічних досліджень знайшли відображення в рекомендаціях Ради Європи і сформульовані у п'яти ключових положеннях, рівень опанування яких є критерієм якості отриманої освіти. Идеться, зокрема, про політичні й соціальні компетенції, що реалізуються в полікультурному суспільстві та визначають опанування усного та писемного спілкування, пов'язані з виникненням інформації й реалізують здатність і бажання навчатися впродовж життя.

У багатьох країнах підготовка кадрів, орієнтована на розвиток компетентності, є нині найбільш розповсюдженою концепцією, де передбачено, що поняття «компетентність» ширше, ніж поняття «кваліфікація». Воно означає не лише професійні знання, навички й досвід в означеній спеціальності, а й ставлення до справи, визначені (позитивні) схильності, інтереси і прагнення, а також здатність ефективно використовувати знання і вміння, особисті якості для забезпечення необхідного результату на конкретному робочому місці в конкретній ситуації.

Слід розрізняти професійну підготовку фахівця і його професійну компетентність. Перше поняття відображає процес опанування необхідних знань і навичок, а друге - результат цього процесу, якісну характеристику. Компетентність - це ще і певна перспектива, яка так чи інакше доступна конкретному фахівцеві через його індивідуальні можливості та різні об'єктивні фактори.

Професійна компетентність викладача - це інтегрування відповідного рівня його професійних знань, умінь та навичок, особистісних якостей, що виявляються в результаті діяльності (рівень вихованості й освіченості студентів).

Більшість науковців серед ключових позицій професійної компетентності викладачів виводять на перше місце саме продуктивну компетентність та розглядають її не лише як уміння працювати, а насамперед як здатність до створення власного продукту, прийняття певних рішень, відповідальність за них.

У сучасній науково-педагогічній літературі відсутні як єдине визначення самої дефініції «професійна компетентність», так і єдине розуміння, тлумачення її змісту. «Ключових компетентностей», які формують цілісний образ «компетентної людини», дослідники налічують від 3 до 140. Компетентностей може бути значно більше. Зважаючи на те, що їх можна певним чином групувати, систематизувати, структурувати, виділяють декілька структурних елементів поняття «професійна компетентність» [5].

Таким чином, професійно компетентною варто вважати людину, яка:

- успішно вирішує завдання навчання і виховання, готує для суспільства потрібний «соціальний продукт» - випускника з бажаними якостями (об'єктивні критерії);

- особисто прихильна до професії, мотивована до праці в ній, задоволена професією (суб'єктивні критерії);

- досягає бажаних сьогодні суспільством результатів у розвитку особистості учнів/студентів (результативні критерії);

- прагне індивідуалізувати свою працю, а також усвідомлено розвиває індивідуальність засобами професії (індивідуально-варіативні критерії);

- досягає вже сьогодні необхідного рівня професійних якостей, знань і вмінь (критерії наявного рівня);

- відкрита для постійного професійного навчання, накопичення досвіду (критерії професійної навченості);

- збагачує професійний досвід за рахунок особистого творчого внеску (критерії творчості);

- готова до якісної і кількісної оцінки своєї роботи, вміє це робити, готова до диференційованої оцінки своєї роботи у балах, категоріях, спокійно ставиться до участі у професійних іспитах, тестах (якісні та кількісні критерії) [3,с.180].

Виокремлюють такі основні компоненти професійно-педагогічної компетентності:

- етичні установки викладача;

- психолого-педагогічні знання;

- знання із предмета, який викладає;

- загальну ерудицію, засоби розумових і практичних дій;

- професійно-особистісні якості [1].

Професійно компетентними педагогами слід вважати виключно позитивно вмотивованих людей із нестандартними, творчими підходами до педагогічного процесу. Відповідальне ставлення до викладання в таких педагогів поєднується з вірою у здібності своїх учнів. Найважливішим показником висококваліфікованої педагогічної роботи залишається прагнення або бажання бути хорошим учителем/викладачем, а отже, професійний успіх визначає сама особистість [4].

Сучасному викладачеві для продуктивного виконання професійних обов'язків необхідна здатність до саморозвитку, потреба у творчій діяльності, самовизначенні, самоосвіті, конкурентоспроможності (автономізаційна компетентність). При цьому слід ураховувати готовність, спроможність та потребу педагога жити за традиційними моральними нормами (моральна компетентність). Формування цих норм можливе лише на основі особистісних якостей викладача, а саме: терпимості, доброзичливості, чуйності, врівноваженості, витонченості, толерантності, людяності, рефлексії.

При цьому більшість науковців відзначають, що неодмінними складовими професійної компетентності вчителів є інформаційна компетентність, яка передбачає опанування інформаційних технологій, уміння опрацьовувати різні види інформації, а також психологічна компетентність, бачення якої полягає у здатності використання психологічних знань, умінь та навичок за організації взаємодії в освітній діяльності, та предметна компетентність, до змісту якої входить володіння певними знаннями, вміннями та навичками в навчальному процесі (спеціальність) [2].

Поняття «компетенції» та «компетентності» значно ширші за поняття «знання», «вміння», «навички», адже містять:

- спрямованість особистості (мотивацію, ціннісні орієнтації);

- здібності особистості до подолання стереотипів, відчуття проблеми, прояв принциповості, гнучкість мислення;

- характер особистості - самостійність, цілеспрямованість, вольові якості [2].

Особистість учителя розглядаємо у цілісності, де професійне й особистісне «Я» тісно пов'язані із системою цінностей, проявами можливостей та здібностей. Тому неможливо розглядати розвиток компетентності викладача поза розвитком його власної особистості.

Особистий приклад викладача в усьому (ставлення до справи, дітей, вміння поважати та в міру вимагати, допомагати) - невід'ємна якість компетентного професіонала.

У Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті визначено важливу роль освіти в сучасному суспільстві та зобов'язання держави щодо забезпечення всім громадянам доступу до якісної освіти.

Якість освіти є тим показником, за яким визначається ефективність функціонування системи освіти будь-якої держави на будь-якому етапі її розвитку, особливо у період її модернізації. За цих умов оновлюються професійні вимоги до педагога, зокрема акцент із професійних знань переноситься на рівень професійних компетентностей і суб'єктивної позиції викладача щодо здійснення професійної діяльності.

Одним зі стратегічних завдань, окреслених у Державній національній програмі «Освіта» (Україна ХХІ століття), є створення умов для формування освіченої творчої особистості. Ставиться завдання виховання нової генерації педагогічних кадрів, розробки комплексу теоретичних і методичних основ щодо забезпечення підготовки педагога. Зважаючи на це, в практику роботи організаторів методичної роботи повинна увійти діагностика професійної діяльності викладачів, що забезпечить науковий підхід до організації роботи з педагогічними кадрами, їх професійний розвиток і саморозвиток. Проведення діагностування (зокрема самодіагностування) педагогічної діяльності слід спрямувати на оволодіння кожним викладачем навичками самоаналізу, самооцінки, що дозволить перевести роботу в режим активного саморегулювання та самокоригування, а також реалізувати одну із функцій методичної роботи стосовно конкретного педагогічного працівника - аналітично оцінювальну, сутність якої полягає передусім у критичному осмисленні існуючої педагогічної практики, особистого професійного досвіду та їх оцінювання [2].

Затребуваний сьогодні викладач - це і професіонал, і особистість.

На педагогічну систему, що включає державні освітні стандарти, мережу освітніх установ, впливають державна політика, економічна і соціальна системи. Новизна ситуації полягає в тому, що освіта також може впливати на всі державні інституції, змінюючи ситуацію на користь підвищення якості життя.

Сучасна вища школа в умовах переходу до національної моделі освіти потребує «нового» типу викладача - такого, який творчо мислить, володіє сучасними методами і технологіями освіти, способами самостійного конструювання педагогічного процесу в умовах конкретної практичної діяльності, вмінням прогнозувати кінцевий результат.

Список використаної літератури

1. Васильченко Л. В. Професійна компетентність керівника школи / Л. В. Васильченко, І. В. Гришина. - Х. : Вид. група «Основа», 2006. - 224 с.

2. Зверева В. И. Диагностика педагогической деятельности учителя (фрагменты будущей книги) / В. И. Зверева. - М. : Новая школа, 1992. - 68 с.

3. Карамушка Л. М. Психологічні основи управління в системі середньої освіти : навч. посібник /Л. М. Карамушка. - К. : ІЗМН, 1997. - 180 с.

4. Коломінський Н. Стиль поведінки керівника в конфліктній ситуації: діагностування та шляхи опти- мізації / Н. Коломінський, О. Бондарчук // Освіта і управління. - 1998. - Т. 2. - № 1. - С. 91.

5. Розвиток професійної компетентності вчителя [Електронний ресурс]. - Режим доступу : osvita.at.ua.

6. Фетискин Н. П. Социально-психологическая диагностика развития личности и малых групп / Н. П. Фетискин, В. В. Козлов, Г. М. Мануйлов. - М. : Изд-во Института психотерапии, 2002. - 490 с., с. 272-273.

Размещено на Allbest.ru