Сутність поняття "соціальна активність молоді"

За останнє десятиліття значно зростала кількість, рівень та обсяг соціально-педагогічних досліджень та науково-теоретичних розвідок із питань соціального становлення молоді різних регіонів, соціальних груп, що відображається в наукових публікаціях, дисертаційних дослідженнях, монографіях тощо. Це обумовлено стрімким зростанням соціального значення розвитку демократичного суспільства з орієнтацією на потреби людей, зокрема молоді. Особливості сучасного життя молодої особистості висуває вимоги, що потребують активного включення в соціальні відносини з іншими людьми, соціальними інституціями в політичних, громадських, економічних сферах. Прагнення молоді до незалежності, самостійності в прийнятті рішень, вибору ціннісних орієнтацій, шляхів самореалізації призводять до інтенсивного розвитку волонтерства, різних форм лідерства, участі в громадському житті, діяльності інститутів громадянського суспільства та інших форм соціальної активності.

У різні періоди розвитку суспільства формувалися уявлення про активну особистість, робилися спроби проаналізувати зміст поняття соціальна активність, виявити механізми та шляхи її формування, визначити мотиви, що спонукають до активної громадської діяльності чи навпаки чинників, що призводять до асоціальної поведінки. Аналіз концептуальних підходів до процесу формування соціальної активності в соціально-педагогічному аспектах показав орієнтованість дослідників на особистісно-орієнтовані, діяльнісні підходи, що базуються на характеристиці особистості, способу життєдіяльності тощо. Водночас, хоча проблема формування, розвитку та стимулювання соціальної активності не є новою в педагогічній, психологічній науковій думці, проте зважаючи на актуальні вимоги суспільства виникає потреба актуалізації наукових досліджень щодо пошуку нових форм і методів формування соціальної активності сучасної молоді з урахуванням їхніх поглядів і світоглядних орієнтирів. При цьому першочерговим завданням виявляється систематизація понятійного апарату дослідження.

Розвиток громадянського суспільства невід'ємно пов'язаний в активністю суспільства, в тому числі молоді, яка визначає власні пріоритети та орієнтири соціальної діяльності. Водночас дослідження пов'язані з економічними, соціальними, педагогічними, культурними, державотворчими змінами в суспільстві підтверджують актуальність формування соціальної активності молоді в умовах сучасного децентралістичного євроорієнтованого спрямування розвитку держави.

Мета статті - проаналізувати та систематизувати термінологічні засади поняття «соціальна активність».

Теоретичний аналіз підходів до визначення соціальної активності. Вивченню аспектів соціально-педагогічної роботи присвячені дослідження низки вітчизняних та зарубіжних авторів, серед яких: Д. Бєлухін, В. Бочаров, Л. Буєва, О. Беспалько. М. Євтух, І. Звєрєва, Л. Коваль, О. Кузьменко, А. Мудрик, О. Сердюк, С. Харченко, С. Хлєбік та інші. Питання соціалізації ставало предметом наукових розвідок науковців, таких як: Е. Белинська, С. Воронков, А. Волохов, Е. Єршова, В. Єхало, В. Іванов, С. Іваненков, А. Касжанова, А. Ковальова, О. Кодатенко, І. Кон, В. Костюкевич, Г. Лактіонова, Н. Лавриченко, М. Лукашевич, П. Плотніков, Т. Стефаненко, С. Савченко, В. Скрипка та інші.

Різним аспектам формування соціальної активності молоді присвячені дослідження педагогів, таких як: Г. Ареф'єва, П. Бабочкін, О. Баранков, Б. Бітінас, В. Бочарова, В. Волков, Н. Галустян, В. Дегтерьов, С. Грабовська, М. Докторович, О. Капустіна, А. Капто, В. Кірічук, Н. Клімкіна, А. Крупнов, І. Ларіонова, В. Панок, Ю. Привалов, А. Ребенко, Т. Мальковська, С. Тетерський, А. Сапрянчук, Г. Сухобська, О. Харланова, В. Хайкін, К. Ямкова та інші.

Виокремлення молоді як суспільної групи відбувається за іншими, ніж класоутворюючі, ознаками й критеріями, отже глибокого та комплексного аналізу потребує дослідження якісних соціальних характеристик молоді: соціального складу, специфічних форм свідомості та соціальної діяльності. Молодь, що навчається має свою специфіку, власні соціальні характеристики. Водночас досить різниться молодь, що здобуває середню та вищу освіту, що обумовлено віковими особливостями, а також ціннісними орієнтирами (Плотніков, 2004, с. 20).

Дефініція «активність» використовується в різних галузях науки як самостійне поняття, так і в якості додаткового елемента в різних системах. Похідними даного терміну в науковій думці застосовуються поняття «активна особистість», «ініціативність», «соціальна ініціатива» тощо. Ураховуючи широке змістове наповнення та спектр застосування виникає потреба більш уважної диференціації названих термінів. Водночас різноманіття та неоднозначність теоретичних підходів обумовлює доцільність систематизації дефініцій навколо проблеми формування соціальної активності молоді в різних інституціях.

«Словник із соціальної педагогіки» визначає активність як діяльнісний стан відображення та перетворення дійсності, що бере активну участь в розвитку людини, становленні її особистості. Тоді як активність особистості виокремлюється як здатність людини виробляти суспільно корисні перетворення в світі на основі прояву творчості, вольових актів, спілкування (Мардахаєва, 2002, с. 16). Водночас «Енциклопедія освіти» характеризує активність як вищу форму розвитку діяльності, що відзначається самопідпорядкованістю, готовністю та здатність до діяльності (Кремень, 2008, с. 344).

Ураховуючи специфіку соціального становлення молоді в сучасних умовах, К. Ямкова (2011) визначає сутність активності в здатності людини на самостійні вольові прояви, що виражаються в постановці мети, особистій організації самої дій, спрямованих на досягнення цієї мети. Будь-яка ініціатива виходить за межі обов'язків і спрямована на вияв активності, самостійності. Тому одним з основних завдань навчання є підвищення активності особистості та включення її до різних видів діяльності (с. 360).

Соціальна змістовність активності все ж таки базується на фізіологічних, психофізіологічних, психічних видах та формах активності особистості. Серед основних форм активності людини виділяються діяльність, спілкування, пізнання та рефлексія. Поряд із формою виокремлюють ще й таку одиницю диференціації як вид. Так, у якості видів виділяються моторна, сенсорна, вольова, інтелектуальна, соціальна, інформаційно-комунікативна, спонукальна, пізнавальна, творча активність. У кожному з них окреслюється ступінь її виявлення - високий, середній та низький. Нагромадження різних видів активності в онтогенезі зумовлює утворення простору людської активності - індивідуального та загального (Харланова, 2011, с. 360).

Близьким до поняття «активність» у психолого-педагогічних джерелах виділяють термін «ініціативність» як сукупність соціально значущих якостей. Ініціативність, на думку науковців, виступає складною багатофункціональною особистісною якістю, що пов'язана з цілеспрямованістю, активністю, самостійністю, дисциплінованістю, відповідальністю. У соціальній ініціативі вдало поєднується індивідуальне та суспільне, а їх злагодженість залежна від ступеня розвитку соціальних відчуттів, переживань та емоцій, що відображають ставлення до себе, суспільства, інших людей та діяльності. Тому соціальну ініціативу характеризують як особистісну та суспільну якість, потребу до зміни або перетворення дійсності, мотив діяльності (Окушко та ін., 2015, с. 10).

Із іншого боку, соціальну ініціативу важливо розглядати як сукупність дій з висунення, узгодження, розповсюдження та реалізації соціально корисних ідей, що свідомо та самостійно здійснюються суб'єктом, але водночас виступають характеристикою, формою прояву соціальної активності особистості (Мардахаєва, 2002, с. 105).

Отже, соціальна ініціатива функціонує в комплексі з цілою низкою якостей особистості: цілеспрямованістю, настирністю, рішучістю, відповідальністю, дисциплінованістю, працьовитістю тощо і знаходить виявлення у діях, що, в свою чергу, забезпечує можливість суб'єкта до самореалізації, формування самосвідомості, відповідальності, волі, самодисципліни, збагачення власного досвіду (Сапіянчук, 2010, с. 160). Водночас, розглядаючи соціальну ініціативу як невід'ємний елемент участі особистості в суспільному житті, важливо відзначити при цьому ступінь самостійного виділення важливих соціальних проблем та шліхів їх вирішення, проте далеко не завжди вона знаходить реальне впровадження, реалізацію ідей та ініціатив. Отже, виникає потреба визначити особливості соціальної активності та проблеми їх формування для цього важливо систематизувати термінологічні підходи даного поняття.

Підходи до поняття «соціальна активність». Аналіз енциклопедичної, психолого-педагогічної літератури дав можливість виокремити наступні підходи до поняття «соціальна активність», що характеризуються особистісно-орієнтованою, діяльнісною спрямованістю:

* як динамічна характеристика особистості: реалізується в певній системі цільових настанов, мотивів, що визначають інтереси особистості, її залучення до діяльність із задоволення потреб, які виникають (Мальковська, 1973, с. 10); відображає рівень спрямованості здібностей, знань, навичок, концентрації вольових і творчих зусиль особистості на реалізацію невідкладних потреб, інтересів, мети, досягнення ідеалів завдяки опануванню (О. Баранков, М. Докторович, О. Капустіна); визначає динамічний стан особистості, спрямований на становлення та підтримку її зв'язків з оточуючим світом; сукупність форм людської діяльності, усвідомлено орієнтованих на вирішення певних завдань, що постають перед суспільством, класом, соціальною групою в певний історичний період (Мардахаєв, 2002, с. 18-19); характеризує активне відношення до суспільно значимої діяльності та як форма прояву потреб в соціальній участі (Хайкін, 2000, с. 286);

• як спосіб життєдіяльності: сукупність методів, процедур спрямованих на зміну соціальних умов відповідно до потреб, інтересів, цілей та ідеалів особистості, на висунення й реалізацію соціальних інновацій, формування в собі необхідних соціальних якостей (Звєрєва, 2013, с. 81); уміння діяти за власним бажанням, реалізуючи особистісний початок у нових формах і видах діяльності, виявляти здатність у разі потреби швидко опановувати різні види діяльності (Ямкова, 2010, с. 357);

• як зв'язок особистості з соціальним середовищем: направленість особистості на оволодінні соціальним середовищем, самореалізацію, прояв власного потреб, трансформацію особистих прагнень в суспільство (Сухобська, 2007, с. 215); свідома, цілеспрямована взаємодія особистості та соціуму з урахуванням особистісних мотивів за якими люди здійснюють вплив один на одного та різні види суспільнокорисної діяльності (Ларіонова, Дегтярьов, 2010, с. 146); забезпечення неперервної взаємодії суб'єкта зі світом (Крупнов, 1984, с. 28); виявляється у формі усвідомлення сенсу життя, здорового суперництва, примноження своїх достоїнств тощо (Ямкова, 2010, с. 358); система морально-етичних знань про норми поведінки в суспільстві, соціальні цінності, переживання, вчинки, які характеризують ставлення до суспільства, інших людей та самого себе (Клімкіна, 2009, с. 18).

Наведені сутнісні характеристики поняття «соціальна активність» звичайно не вичерпують всіх аспектів термінологічних засад, проте виступають певними орієнтирами, що в руслі дослідження проблеми формування соціальної активності молоді дозволили визначити соціальну активність як інтегровану особистішу діяльність людини щодо ініціювання, планування, реалізації суспільно-корисної діяльності в комунікативному соціальному середовищі з урахуванням власних потреб, потреб суспільства та особистісних якостей, що сприяють її впровадженню.