Історія виникнення комунікативного методу викладання іноземної мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія виникнення комунікативного методу викладання іноземної мови

О.В. Васильєва

У статті розглядається історія виникнення та еволюція поняття «комунікативний метод», проаналізовано різні погляди вітчизняних та закордонних лінгвістів на його сруктуру та зміст.

Ключові слова: комунікація, комунікативна компетентність, , комунікативний метод.

Статья посвящена проблеме истории формирования и эволюции понятия «коммуникативный метод», анализируются различные подходы к его пониманию отечественными и зарубежными лингвистами.

Ключевые слова: коммуникация, коммуникативная компетентность, коммуникативный метод.

The article is devoted to the problem of history of formation and evolution the concept «communicative method», various approaches to understanding of its structure by different linguists are analyzed.

Key words: communication, communicative competence, communicative method.

комунікативний компетентність іноземний мова

У сучасний період розвитку України та реформування системи освіти увага науковців концентрується на проблемі підвищення рівня підготовки майбутніх учителів початкових класів до формування комунікативної компетентності учнів. Керуючись Законами України "Про освіту", "Про загальну середню освіту", майбутні вчителі повинні забезпечити реалізацію принципів гуманізації освіти, її демократизацію, методологічну переорієнтацію процесу навчання на розвиток особистості учня, формування його основних компетентностей. Розбудова системи освіти в Україні призвела до формування нової освітньої парадигми, згідно з якою відбуваються інноваційні процеси, йде пошук нових, демократичних, результативних систем її розвитку. Особливого значення в підвищенні науково-практичного рівня майбутніх педагогів набуває необхідність формування комунікативної компетентності. Ефективне досягнення цієї мети можливе за умов використання комунікативного методу, зокрема, викладання іноземної мови. Аналіз науково-методичної літератури свідчить, що проблема виникнення комунікативного методу, його історичного розвитку досліджена недостатньо, тому виникає необхідність виявити та проаналізувати основні етапи формування комунікативного методу.

Метою статті є аналіз становлення та розвитку комунікативного методу навчання іноземної мови в роботах вітчизняних та закордонних учених.

Комунікативний метод навчання іноземної мови сьогодні є широко поширеним у світі. Числені науковці вважають його прогресивним. Основоположниками комунікативного методу стали британські лінгвісти Х. Стерн, М. Халлідей та американські соціолінгвісти - Д. Хаймс, С.Савінгтон, М. Лабов. Комунікативний метод з'явився в Британії, коли англійська мова поступово почала набувати статус мови міжнародного спілкування. Тоді й з'ясувалося, що випробувані та надійні, традиційні методики того часу перестали задовольняти потреби більшості іноземців, які вивчають англійську мову. До того моменту панувало поняття ситуативного підходу до навчання англійської мови саме як іноземної. Такий підхід спрямований на вивчення базових структурних одиниць у вигаданій ситуації [1, с.5].

У 60-х роках, згідно з рішеннями Ради Європи, здійснено низку заходів, спрямованих на розробку програми інтенсифікації навчання іноземних мов на континенті. У 1971 році група експертів вивчила можливості створення системи навчання іноземним мовам дорослих. Це стало відправним пунктом цілої серії досліджень, спрямованих на розробку концепції, яка могла б сфокусувати увагу на формуванні та розвитку здатності спілкуватися іноземною мовою. В результаті сформувалася ідея розробки порогових рівнів як специфічних цілей оволодіння іноземною мовою. Те, що спочатку призначалося для дорослих учнів, було згодом адаптовано до цілей і змісту навчання в школі та інших навчальних закладах. У 1982 році результати проведених досліджень були викладені та проаналізовані в документі «Modern languages: 1971-81. [6, c. 15]. Це дозволило значно розширити можливості практичного використання комунікативного методу. У подальшому, в 80-90-х роках, здійснено ряд дослідних проектів, що мали на меті формування системи комунікативного навчання. Важливе місце зайняв проект «Learning and teaching modern languages for communication», в якому особлива увага в інтегрованому комунікативному підході, систематизованому на основі теоретичних розробок і практичного досвіду навчання іноземних мов у Великобританії, Франції, Німеччини, Італії, Іспанії та інших західноєвропейських країнах, приділяється комунікативній спрямованості навчальних занять, іноземна мова розглядається як засіб спілкування в навчальному процесі [7, c. 42].

У дослідженнях вітчизняних науковців (І.О. Зимня, Г.О. Китайгородська, О.О. Леонтьєв) комунікативний метод носить діяльнісний характер, оскільки мовне спілкування здійснюється за допомогою «мовної діяльності», яка, у свою чергу, служить для вирішення завдань «соціальної взаємодії». Учасники спілкування намагаються вирішити реальні та уявні завдання спільної діяльності за допомогою іноземної мови. О.О. Леонтьєв підкреслює: «Мовленнєвої діяльності, як такої, не існує. Є лише система мовленнєвих дій, що входять у відповідну діяльність - цілком теоретичну, інтелектуальну або частково практичну». Згідно ж точкою зору І.О. Зимньої «мовна діяльність являє собою процес активного, цілеспрямованого, опосередкованого мовою і зумовленого ситуацією спілкування, взаємодії людей між собою» [2, c. 93]

На думку Є.І. Пассова, дослідника комунікативного методу, «комунікативність передбачає мовну спрямованість навчального процесу, яка полягає в практичному користуванні мовою». Є.І. Пассов визначає комунікативний метод як модель процесу комунікації, що передбачає активну мовленнєву спрямованість навчання та виділяє такі ознаки комунікативного методу:

- диференційність (будь-який метод має забезпечувати досягнення відповідної мети);

- незалежність від умов навчання ( метод визначає стратегію навчання, а не його тактику);

- здатність методу охоплювати всі сторони навчання відповідному виду мовленнєвої діяльності;

- наявність домінуючої ідеї вирішення головної методичної задачі.

Автор розглядає комунікативний метод як сукупність принципів мовленнєвої спрямованості, індивідуалізації, функціональності, ситуативності, новизни [4, c. 40].

М.Б. Рахманіна, аналізуючи сутність комунікативного методу, зазначає, що «…мовне партнерство залежить значною мірою від комунікативної поведінки вчителя, що, нарешті, теж входить в аспект мовної спрямованості навчання й обумовлено діяльнісним характером спілкування» [5, c. 53].

У сучасних дослідженнях комунікативного методу українські вчені (Ф. Бацевич, О. Вовченко, О.П. Петращук , Т. Стеченко та ін.) пов'язують його з рівнем сформованості міжособистісного досвіду, необхідного індивіду, щоб у межах власних здібностей та соціального статусу успішно функціонувати в суспільстві; готовністю людини здійснювати спілкування як складну багатокомпонентну динамічну цілісну мовленнєву діяльність, на характер якої можуть впливати різноманітні фактори [3, c.18]. Зазначають, що під впливом комунікативного підходу комунікативна компетентність має бути основною метою при вивченні мови.

Комунікативний метод (Communicative Approach) розвиває всі мовні навички - від усного та писемного мовлення до читання та аудіювання [8, c.270]. Граматика ж освоюється в процесі спілкування мовою: студент спочатку запам'ятовує слова, вирази, мовні формули й тільки потім починає розбиратися, що вони собою представляють у граматичному сенсі. Мета - навчити студента говорити іноземною мовою не тільки вільно, але й правильно.

Правила, значення нових слів пояснюються вчителем за допомогою знайомої студенту лексики, граматичних конструкцій, виразів, жестів, міміки й малюнків. На відміну від аудіолінгвального та інших методів, заснованих на повторенні й запам'ятовуванні, комунікативний метод передбачає вправи «з відкритим фіналом». Ситуації використовуються щоразу нові. Комунікативний метод полягає в уподібненні навчання процесу комунікації, точніше кажучи, він заснований на тому, що процес навчання є моделлю спілкування, дещо спрощеною, але за основними параметрами адекватної, подібної реальному процесу комунікації.

Є.І. Пассов виділяє такі позитивні сторони комунікативного методу навчання іноземних мов:

1. Лише в комунікативному методі ми знаходимо основні ознаки діяльнісного типу навчання, тому зустрічаємо його широке використання, коли мова йде про навчання читання, аудіювання, перекладу.

2. Практична мовна спрямованість є не тільки метою, але й засобом навчання.

3. Сучасний комунікативний метод являє собою гармонійне поєднання багатьох принципів навчання іноземним мовам.

4. Використання комунікативного методу навчання знімає мовний бар'єр.

5. У процесі навчання можуть широко використовуватися комп'ютери з CD, інтернет, телевізійні програми, газети, журнали. Все це сприяє пробудженню у студентів інтересу до історії, культури, традицій країни, мова якої вивчається.

Серед недоліків комунікативного методу навчання М. Свеін відзначає недостатню увагу граматичним аспектам засвоєння іноземної мови [9, c.77].

Використання комунікативного методу сприяє формуванню комунікативної компетентності (О.О. Аршавська, І.А. Воробйова, Д.І. Ізаренков, С.Д. Максименко, Д. Хаймс, Н. Хомський, М. Canale, E. Levіnstone, S. Savignon, М. Swain,), дозволяє підвищувати професійний рівень майбутніх педагогів.

Формування комунікативної компетентності має відбуватися, починаючи з початкової ланки освіти, адже саме комунікативний метод, основу якого складає переорієнтація з форми на функцію, з мовної правильності на спонтанність та автентичність, забезпечує природність комунікації.

Комунікативна методика навчання іноземної мови є ефективною, особливо, коли мова йде про організацію навчання у ВНЗ. Реалізація цієї методики повністю буде залежати від бажання, компетенції та ерудиції викладача. На занятті необхідно закласти основи володіння іноземною мовою саме як засобом спілкування, що відкриває можливість переходу від розглядання мови як об'єкту вивчення до використання її на практиці як корисного інструменту. Вміння залучити студентів у процес активного засвоєння іноземної мови є справою досить складною і в багатьох випадках визначається намаганням студентів вдосконалити свої мовні та мовленнєві вміння й навички.

Отже, комунікативний метод навчання іноземної мови протягом багатьох років є широко поширеним у світі. Основоположниками комунікативного методу стали британські лінгвісти Х. Стерн, М. Халлідей та американські соціолінгвісти - Д. Хаймс, С.Савінгтон, М. Лабов. У 60-х роках ХХ століття члени Ради Європи здійснили низку заходів, спрямованих на розробку програми інтенсифікації навчання іноземних мов. Серед вітчизняних науковців варто зазначити І.О. Зимню, Г.О. Китайгородську, О.О. Леонтьєва, які значною мірою вплинули на формування комунікативного методу. Сьогодні числені українські вчені (Ф. Бацевич, О. Вовченко, О.П. Петращук , Т. Стеченко та ін.) пов'язують комунікативний метод із рівнем сформованості міжособистісного досвіду, готовністю людини здійснювати спілкування як складну багатокомпонентну динамічну цілісну мовленнєву діяльність, та зазначають, що під впливом комунікативного методу комунікативна компетентність має бути основною метою при вивченні іноземної мови.

Звичайно, наше дослідження не може охопити всіх аспектів поняття «комунікативний метод» та «комунікативна компетентність». Перспективою подальшої роботи є створення експериментальної моделі формування комунікативної компетентності майбутніх учителів початкових класів.

Література

1. Баграмова Н.В. Комунікативно-інтерактивний підхід як спосіб підвищення оволодіння іноземною мовою / / Матеріали XXXI Всеросійської науково-методичної конференції викладачів і аспірантів. - Вип 18. - С. 3-6.

2 Зимня І.А. Психологічні аспекти навчання говорінню іноземною мовою. - М., 1989. - 222 с.

3. Мильруд Р.П., Максимова І.Р. Сучасні концептуальні принципи комунікативного навчання іноземних мов / / Іноземні мови в школі - 2000 - № 5. - С.17-21.

4. Пассов Е.И.. Коммуникативный метод обучени я иноязычному говорению. М.: Просвещение, 1991. - 223 с.

5. Рахманіна М.Б. Типологія методів навчання іноземним мовам. - М., 1998. - 246с.

6. Modern languages: 1971-81. - Strasbourg. Council of Europe Press, 1981

7. Learning and teaching modern languages for communication. - Strasbourg: Council of Europe Press, 1988

8. Hymes D. On Communicative Competence. In J.B.Pride and J.Holmes (eds.), Sociolinguistics. Harmondsworth: Penguin. - 1972. - P. 269-293.

9. Swaіn, M. A critical look at the communicative approach (2). ELT Journal, 39(2), 1985. - Р.76-87.

Размещено на Allbest.ru