Неуспішність молодших учнів як педагогічна проблема в дослідженнях зарубіжних науковців 1950-70-х років

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 37.035.3

неуспішність молодших учнів як педагогічна проблема в дослідженнях зарубіжних науковців 1950-70-х років

Світлана Георгіївна Долженко,

учитель хімії,

здобувач лабораторії загальної педагогіки та історії педагогіки Інституту педагогіки НАПН України, м. Київ

У статті проаналізовано праці зарубіжних науковців 1950-70-х років, присвячені проблемі шкільної неуспішності. Головну увагу було зосереджено на працях педагогів і психологів з США, Великої Британії, Німеччини та Польщі. Виокремлено декілька підходів щодо осмислення явища шкільної неуспішності: біологічний, психологічний, соціологічний та дидактичний. Визначено підгрунтя кожного з підходів і розглянуто праці головних представників. Описано окремі теорії, що виникли в межах зазначених підходів (нативістська, зрілості, глибинно психологічна, соціально-психологічна, ціннісних орієнтацій). Висвітлено підходи зарубіжних науковців стосовно способів подолання шкільної неуспішності.

Ключові слова: неуспішність, біологічний підхід, психологічний підхід, соціологічний підхід, дидактичний підхід, полікаузальна зумовленість шкільної неуспішності.

Dolzhenko Svitlana, Teacher of Chemistry, Researcher of Laboratory of the General Pedagogics and the History of Pedagogy of the Pedagogic Institute of NAES of Ukraine, Kyiv, Ukraine

EDUCATIONAL ISSUE OF JUNIOR SCHOOL STUDENTS' UNDERACHIEVEMENT IN FOREIGN STUDIES OF 1950-70s

The article analyzes the works by foreign scientists of the 1950-70s dealing with the issue of academic failure. The primary attention is given to the work of educators and psychologists from the USA, UK, Germany and Poland.

Key words: underachievement, biological approach, psychological approach, sociological approach, didactic approach, polycausal phenomena of underachievement in school

Долженко С. Г., учитель химии, соискатель лаборатории общей педагогики и истории педагогики Института педагогики НАПН Украины, г. Киев

НЕУСПЕВАЕМОСТЬ МЛАДШИХ УЧЕНИКОВ КАК ПЕДАГОГИЧЕСКАЯ ПРОБЛЕМА В ИССЛЕДОВАНИЯХ ЗАРУБЕЖНЫХ УЧЕНЫХ 1950-70-х ГОДОВ

В статье проанализированы труды зарубежных ученых 1950-70-х годов, посвященные проблеме школьной неуспеваемости. Основное внимание сосредоточено на работах педагогов и психологов из США, Великобритании, Германии и Польши. Выделены несколько подходов в осмыслении явления школьной неуспеваемости: биологический, психологический, социологический и дидактический. Выяснены основания каждого из подходов и рассмотрены труды основных представителей. Описаны отдельные теории, возникшие в рамках указанных подходов, в частности, нативистская, зрелости, глубинно психологическая, социалъно-психологическая, ценностных ориентаций. Освещены взгляды зарубежных ученых на пути преодоления школьной неуспеваемости.

Ключевые слова: неуспеваемость, биологический подход, психологический подход, социологический подход, дидактический подход, поликаузальная обусловленность школьной неуспеваемости

шкільний неуспішність подолання науковець

Для періоду 1950-70-х рр. в Європі та США характерним було значне розмаїття наукових течій, які досліджували проблеми індивідуального розвитку людини. Тема дитини в школі стала предметом наукових зацікавлень багатьох зарубіжних педагогів, психологів і соціологів. Значну увагу вчені приділили такому складному явищу шкільної дійсності, як неуспішність у навчанні.

Однак через ідеологічну заангажованість гуманітристики в СРСР, у радянській педагогічній і психологічній літературі використання підходів зарубіжних науковців до проблеми шкільної неуспішності не набуло поширення, а їхні праці сприймали переважно в критичному ключі. У цьому контексті показовим є таке зауваження відомого радянського педагога-компартивіста Бориса Вульфсона: «Сучасний етап розвитку економіки, техніки і науки висуває відомий комплекс подібних вимог до систем освіти в країнах із різним суспільно-економічним ладом. Відносна спільність багатьох проблем, що постали перед школою в соціалістичних і буржуазних державах, ще більш різко відтіняє принципово різний підхід до їх розв'язання» [1, с. 3].

Виняток становили педагоги з країн, які належали в повоєнний період до радянського блоку, а тому праці окремих дослідників із цих країн перекладали (наприклад, «Основи загальної дидактики» Ч. Купісевича) і були доступними для радянських педагогів. Дещо краща ситуація була з перекладом праць зарубіжних психологів, які досліджували психологічні особливості індивідуального розвитку дітей молодшого шкільного віку.

Подібна ситуація наявна і в сучасній педагогічній науці. Таким чином, ознайомлення з підходами зарубіжних дослідників до проблеми шкільної неуспішності є актуальним як для збагачення інтелектуального горизонту вітчизняної педагогіки, так і в контексті кращого розуміння цього явища вчителями- практиками.

Отже, метою цієї статті є аналіз і характеристика підходів зарубіжних дослідників 1950-70-х рр. до проблеми шкільної неуспішності.

Історіографія окремих праць зарубіжних дослідників 1950-70-х рр., що присвячені проблемі шкільної неуспішності, розглянуто у теоретичних частинах дисертаційних робіт Є. Морозова та А. Курєпіної.

У дисертації Є. Морозова, що присвячена використанню педагогічної терапії під час розв'язання проблеми шкільних невдач, визначено зміст поняття «шкільні невдачі» та причини їх виникнення у працях зарубіжних науковців. Так, автор ґрунтовно вивчає погляди на цю проблему відомого польського педагога Ч. Купісевича [5, с. 14-32].

У дисертації А. Курєпіної в історико-педагогічній перспективі розглянуто соціальні, організаційно- педагогічні, психофізіологічні причини неуспішності, термінологічний апарат, за допомогою яких цю педагогічну проблему осмислювали вітчизняні та зарубіжні дослідники. Окремий розділ праці присвячено дослідженню неуспішності як освітнього феномену в XX століття. Однак використовуючи та аналізуючи праці окремих зарубіжних педагогів і психологів (Ж. Піаже, Е. Хьон, Ч. Купісевич), автор зосереджується переважно на поглядах вітчизняних дослідників [2].

Підходи зарубіжних учених до проблеми попередження шкільної неуспішності є недостатньо вивченими. Вони не стали предметом окремого розгляду в українській педагогічній літературі.

У працях 1950-70-х рр. зарубіжні дослідники виокремлюють біологічний, соціологічний, психологічний і дидактичний підходи до проблеми шкільної неуспішності. У межах кожного підходу можна виділити окремі теорії. Наявні теорії у вивченні явища шкільної неуспішності у вітчизняній літературі розподіляють на однофакторні та багатофакторні. Проте однофакторних у чистому вигляді майже не існує, адже будь-яке теоретичне осмислення складного соціального явища не може обмежуватися констатацією лише однієї причини його виникнення, враховувати одні факти та ігнорувати інші.

У межах біологічного підходу шкільну неуспішність пояснюють причинами, що зумовлені біологічним розвитком особистості: вродженими здібностями, фізичними даними тощо. Однією з біологічних теорій є нативістська. її прихильники визначають розвиток людини як результат ендогенних факторів. Яскравим представником цієї теорії був американський дослідник А. Гезелл (Arnold Gesell). Він вважав, що існує дві базові рушійні сили, що спрямовують процес розвитку. Роль домінанто! сили він приписував генам, а другою силою вважав соціальне оточення, яка впливає на оформлення процесу розвитку організму, що диктують гени. Процес розвитку за наявності однакової генетичної програми в різних дітей може відбуватися різними темпами. Однак А. Гезелл вважає, що існує єдиний (залежний від генів) розклад розвитку від ембріонального стану до останніх хвилин життя. Тому найкраще виховання дитини полягає в тому, щоб чітко слідувати цьому розкладу і не починати навчати її того, до чого вона біологічно не дозріла [4, с. 299].

В одній зі своїх праць А. Гезелл писав: «у дитини є вродженні властивості та схильності, що визначають, як і коли необхідно її навчати». Визначальною для успіху дитини у школі в межах нативістської теорії вважають природну обдарованість дитини [11, s. 37].

До біологічних теорій також належить теорія зрілості, яку у 1967 р. розробив німецький дослідник А. Керн (Artur Kern). Відповідно до цієї теорії, учнів початкової школи ділять на такі групи: «цілковита зрілість», «середня зрілість», «недостатня зрілість». Оскільки головною причиною успішності постає не інтелектуальний рівень, а ступінь біологічної та емоційної зрілості, то належність до названих груп і визначає рівень успішності дитини. Головною тезою А. Керна є така: «якщо ми почекаємо з навчанням дитини, поки вона не досягне необхідного рівня розвитку, тоді для кожної дитини можливе відносно легке та успішне просування шкільними дорогами» [15, s. 67].

Послідовником цієї теорії був також швейцарський педагог Л. Кайзер (Lothar Kaiser), який дав власне визначення поняття шкільної зрілості [12, s. 12]. Показовим є те, що послідовниця цієї теорії, американська дослідниця Б. Карл (Barbara Carll) запропонувала визначати рівень зрілості за допомогою спеціальних тестів, не пов'язаних з коефіцієнтом розумової обдарованості [9, р. 62]. Ключовий недолік теорії зрілості полягає в тому, що дослідниця не враховує соціального впливу на формування особистості дитини.

У світовій літературі описаного періоду шкільну неуспішність визначають як психологічну проблему. Для психологічного підходу характерною є зосередженість на індивідуальності дитини. Німецький психолог Е. Хьон (Elfriede Hohn) у своїй праці «Поганий учень» (1967) описала чотири аспекти неуспішності: навчально-психологічний, глибинно- психологічний, психопатологічний та соціально- психологічний. Учену цікавила «психологічна реальність» явища шкільної неуспішності, а тому для неї важливо, щоб відставання розглядали у зв'язку з особистісними якостями дитини [12, s. 10]. Німецька дослідниця зазначає, що навчально-психологічний аспект неуспішності було розроблено у працях Е. Торндайка, Е. Хельма, К. Левіна та ін. Ще Е. Торндайк наголошував, що успіх і невдача - це рушійні сили навчально-виховного процесу, тобто діти навчаються на власних досвіді та помилках. Неуспіх - це зло, якого необхідно уникати, що є важливою передумовою навчання. Так, К. Левін не погодився з Е. Торндайком і зазначав: «оскільки висота рівня вимог визначає, чи сприймати певне досягнення як невдачу, то звичайний засіб подолати невдачу та запобігти майбутній поразці - зниження рівня потреб. Тривалі невдачі рано чи пізно призводять до втоми». До того ж, Е. Хьон підтримує думку К. Левіна і стверджує: «повторювані та довго тривалі невдачі негативно впливають на успішність учнів» [там само].

Послідовники глибинно психологічної теорії неуспішності встановлюють зв'язок неуспішності з порушенням норм поведінки внаслідок фрустрації (стану, пов'язаного з порушенням почуття власної гідності внаслідок повторюваної ситуації неуспіху у школі). Фрустрація викликає агресію, порушення психіки: «якщо поганий учень впертий, злий і нестерпний, то це, згідно з глибинно психологічною інтерпретацією, не є причиною його неуспішності чи супутнім явищем, що підтверджує, який він поганий у всіх сен- сах цього слова, а є безпосереднім наслідком невдачі» [там само].

Так, С. Розенцвейг, К. Хорні, Дж. Доллард та інші представники глибинно психологічної теорії шукали причини зазначених порушень у прихованих конфліктах, а видимі причини (нестачу уваги) вважали вторинними. Цим вони підважували віру в незмінність розумових параметрів. Однак зведення причин неуспішності до підсвідомих явищ, недооцінює соціально-психологічні аспекти вказаної проблеми. У працях представників психопаталогічного напряму досліджено явище неуспішності у зв'язку з особливостями поведінки особистості в ситуації навантаження. Результати проведених експериментів показали, що тривалі неуспіхи призводять до порушень поведінки різного ступеню тяжкості. Встановлено, що «погані учні боязливі, невпевнені, менш самостійні, вони гірше пристосовуються, показують менше старанності й активного співробітництва, погано володіють собою, несконцентровані, незібрані» [там само].

У педагогічній літературі вказаного періоду наявні праці, де втілено соціологічний підхід у контексті пояснення причин шкільної неуспішності.

Основоположником «середовищезнавства» й одним із перших, хто почали досліджувати питання впливу соціальних факторів на шкільні успіхи дитини, був у 1920-30-х рр. А. Буземан (Adolf Busemann). Його праці мали значний вплив на погляди видатного російського психолога Л. Виготського, який вважав, що одним із досягнень німецького вченого є подолання «теорії двох факторів» (середовища та спадковості) В. Штерна через введення нового фактора - особистості дитини, яка виявляється як у діяльності, так і в рефлексії [3, с. 103].

Актуальним досі є твердження з однієї зі статей вченого: «чим гірші соціальні умови, в яких зростає та розвивається дитина, тим нижчі її здібності до навчання» [8, s. 308].

Педагоги 1950-70-х рр. розвинули ідеї німецького дослідника. У своїх працях вони зазначають, що кожна культура та соціум впливають на розвиток дитини, однак не зосереджуються на вихованні як засобі подолання неуспішності.

Соціальні аспекти формування неуспішності охоплює теорія ціннісних орієнтацій, яку подано у працях англійського соціолога О. Бенкс (Olive Banks). Ціннісні орієнтації дослідниця визначає як принципи, якими людина керується у процесі мислення та під час розв'язання повсякденних проблем [7].

Послідовники О. Бенкс прагнули встановити залежність між ціннісними орієнтаціями батьків та успішністю дітей. Деякі дослідники сприйняли ціннісні орієнтації як критерії, що визначають успішність дітей. Було відокремлено фактори, які визначають характер ціннісних орієнтацій: активність чи пасивність, орієнтування на минуле чи майбутнє, колективізм чи індивідуалізм.

У ФРН та США в досліджуваний період популярною була соціально-психологічна теорія. її послідовники шукали причини неуспішності в неблагополучних соціальних взаєминах вдома, порушенні групової структури сім'ї чи в належності учня до непривілейованої групи. Наприклад, чорношкірі студенти отримували гірші результати, якщо знали, що їх порівнюватимуть із результатами «білих» студентів. Відчуття, пов'язані з усвідомленням чорношкірими студентами нижчого соціального статусу, заважали розвитку їхніх потенційних здібностей [14].

Американські психологи 1950-70-х рр. також здійснювали активні дослідження навчальної мотивації. Так, Д. Макклелланд (David McClelland) та А. Альшулер (Alfred Alschuler) з колегами розробили спеціальні тренінги для формування мотивації досягнення успіху в навчанні, що набули популярності за кордоном [18, с. 6].

Група американських психологів на чолі з Р. де Чармсом (Richard de Charms) створила тренінг особистого спричинювання. Концепція тренінгу полягає в тому, що людину розуміють як «джерело», причину змін. Мета тренінгу - навчити учнів і вчителів бути суб'єктами діяльності, а не об'єктами маніпулювання. Після проведення тренінгу спостерігалося підвищення показників успішності в навчально-виховній діяльності (зокрема, відвідуваності), покращення психологічного стану вчителів та учнів [10].

У комуністичних (радянських) країнах переважав дидактичний підхід до проблеми шкільної неуспішності. Його прихильники не зосереджувались на причинах шкільної неуспішності та індивідуальності учня, а шукали пояснення відставання в недостатній професійній діяльності педагогічного колективу, а також намагалися віднайти оптимальні форми організації виховної та навчальної діяльності.

Яскравим прикладом такого підходу є теорія педагога з НДР В. Вольфа (Walter Wolf), який вважав, що ефективна педагогічно-методична діяльність вчителя, - це основний фактор успішності в навчанні.

На його думку, «головну причину відставання та дру- горічництва окремих учнів необхідно шукати в якості викладання, у професійній діяльності вчителя, в його ідеологічній зрілості, педагогічному вмінні та знанні предмета» [19, s. 8].

Необхідно згадати дослідження іншого педагога з НДР Ганса Льове (Hans Lowe) «Причина невдач у школі» (1971). Для нього характерним є всебічний розгляд проблеми шкільної неуспішності. Науковець комплексно досліджував соціально-економічні, психологічні та фізіологічні особливості дитини та дидактичні питання. Він дійшов висновку, що «розв'язання проблеми залежить головним чином від застосування ефективних освітніх та виховних методів в усіх сферах життя. Це стосується, педагого-психологічної діяльності в школі - підвищення якості навчання та виховної роботи в сім'ї» [17, s. 211].

У працях польського педагога Ч. Купісевича (Czeslaw Kupisiewicz) також можна простежити дидактичний підхід до аналізу проблеми неуспішності в навчанні. Науковець трактує неуспішність як невідповідність підготовки частини дітей виробленим суспільством стандартам, визначеним шкільною освітою. Він вважає, що головними причинами неуспішності є:

методичні помилки, допущені вчителем унаслідок недостатнього знання педагогічних теорій;

методичні чи виховні помилки, пов'язані з недостатнім знанням учителем учнів;

недостатня турбота вчителя про учнів, які не встигають у навчанні.

Польський педагог також порушив питання про приховані дидактичні невдачі, класифікував їх, а також проаналізував дидактичні невдачі у взаємозв'язку з економічними, соціальними та іншими причинами неуспішності [16, s. 97]. На думку дослідника, головною формою діяльності вчителя на уроці має бути проблемне навчання, що постає одним із засобів успішної боротьби зі шкільними невдачами. Важливим етапом є своєчасна педагогічна діагностика, що передбачає контроль та оцінювання результатів навчання. Це дає змогу виявити прогалини в знаннях і вміннях учнів. Підґрунтям подібної діагностики є бесіди вчителя з учнями і батьками, спостереження за учнями, контакт з їхніми сім'ями, тестові дослідження, а також збори вчителів, методику проведення яких описано в працях польського педагога [5, с. 80-81].

Таким чином, ознайомлення з працями зарубіжних науковців 1950-70-х рр., що присвячені дослідженню проблеми неуспішності молодших учнів, надає можливість дійти висновку, що це явище ґрунтовно досліджували вчителі, психологи та соціологи з різних методологічних позицій. У вказаний період активно розвивали біологічний, психологічний, соціологічний та дидактичний підходи для розуміння цього явища. Це було втілено в сучасних теоріях: нативістській, зрілості, глибинно-психологічній, соціально-психологічній, ціннісних орієнтацій. І якщо деякі з цих теорій мають здебільшого «архівний» інтерес (наприклад, нативістська, яку було сформовано під враженням від постання нової науки генетики в першій половині XX ст., тощо), то соціально-психологічна і теорія ціннісних орієнтацій забезпечують цікавий інструментарій для поглибленого осмислення явища шкільної неуспішності. Цей інструментарій можна застосовувати в умовах сучасної України для кращого розуміння кореляції шкільної неуспішності з належністю учнів до різних соціальних груп, а також для вироблення дієвих рецептів для подолання цього явища. Окрім цього, актуальності не втратили дидактичні напрацювання польського педагога Ч. Купісевича та ґрунтовні дослідження навчальної мотивації американських психологів. Перспективним видається застосування мотиваційних тренінгів разом із традиційними для вітчизняної школи виховними та дидактичними засобами подолання неуспішності.

Використані літературні джерела

1. Вульфсон Б. Л. Школа современной Франции / Б. Л. Вульфсон, Е. Н. Кузьмина. - М. : Педагогика, 1970. - 320 с.

2. Курепина А. В. Историко-педагогическое исследование проблемы неуспеваемости школьников: дис. ... канд. пед. наук : 13.00.01 / А. В. Курепина. - Таганрог, 2003. - 191 с.

3. Леонтьев Д. А. Траектории личностного развития: реконструкция взглядов Л. С. Выготского / Д. А. Леонтьев, А. А. Лебедева, В. Ю. Костенко // Вопросы образования. - № 2. - C. 98-112.

4. Лукацкий М. А. Педагогическая наука : история и современность : учеб. пособие / М. А. Лукацкий. - М. : ГЭОТАР-Медиа, 2012. - 448 с.

5. Морозов Е. А. Использование педагогической терапии в решении проблемы школьных неудач: дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01 / Е. А. Морозов. - Тобольск, 2002. - 190 с.

6. Alschuler A. S. Teaching Achievement Motivation: Theory and Practice in Psychological Education / A. S. Alschuler, D. Tabor, J. Mc Intire - Middletown : Education Ventures, 1970. - 232 p.

7. Вanks О. The Sociology of Education / O. Banks. - New York : Schocken Books, 1968. - 224 р.

8. Busemann A. Zur Psychologie des "Sitzenbleibens" / A. Busemann // Zeitschrift fur padagogische Psychologie und Ju- gendkunde. - Leipzig, 1932. - XXXIII. Jahrgang. - S. 305-308.

9. CarllB. The School with no Problem Children / B. Carll // Parent's Magazine. - 1968. - Vol. XLIII. - No. 9. - Р 62-63.

10. De Charms R. Motivation Enhancement in Education Setting / R. de Charms // Research on Motivation in Education / Eds. C. Ames, R. Ames. - New York : N.Y. Academic Press, 1984. - Vol. 1. - Р 275-310.

11. GesellA. Saugling und Kleinkind in der Kultur der Ge- genwart / A. Gesell. - Bad Nauheim : Christian, 1953. - 380 s.

12. Hohn E. Der schlechte Schuler / E. Hohn. - Munchen : Piper, 1967. - 238 s.

13. Kaiser L. Schulversager / L. Kaiser. - Meiringen : Verlag der Kunstanstalt Brugger, 1966. - 48 s.

14. Katz I. Effect upon negro digit-symbol performance of anticipated comparison with whites and with other negroes / I. Katz, E. G. Epps & L. J. Axelson // The Journal of Abnormal and Social Psychology. - 1964. - Vol. 69 (1). - Р 77-83.

15. Kern A. Sitzenbleiberelend und Schulreife. Ein psychologisch-padagogischer Beitrag zu einer inneren Reform der Grundschule / A. Kern. - Freiburg : Herder, 1954. - 141 s.

16. Kupisiewicz Cz. Niepowodzenia dydaktyczne / Cz. Kupisie- wicz. - Warszawa : Panstwowe Wydawnictwo Naukowe, 1965. - 418 s.

17. Lowe H. Probleme des Leistungsversagens in der Schule / H. Lowe. - Berlin : Volk und Wissen, 1971. - 242 s.

18. McClelland D. C. What is effect of achievement motivation training in the schools? / D. C. McClelland // Theachers College Record. - 1972. - Vol. 74 (2). - P 129-145.

19. Wolf W. Untersuchungen uber das Zuruckbleiben einzelner Schuler im Unterricht / W. Wolf. - Berlin : Volk und Wissen, 1955. - 65 s.

References

1. Vulfson, B. L. & Kuzmina, E. N. (1970). Shkola sovremennoy Frantsiyi [School of Modern France]. Moscow [in Russian].

2. Kurepina, A. V (2003). Istoriko-pedagogicheskoye issledovaniye problemy neuspevaemosti shkol'nikov [Historical and pedagogical research on the problem of unsuccessfulness of schoolchildren]. Taganrog [in Russian].

3. Leontiev, D. A., Lebedeva, A. A., Kostenko, V. Yu. Traektoriyi lichnostnogo razvitiya: rekonstruktsyya vzglyadov L. S. Vygotskogo [The trajectories of personal development: the reconstruction of the views of L. S. Vygotsky]. Voprosy obrazovaniya - Questions of education. 2, 98-112 [in Russian].

4. Lukatskiy, M. A. (2012). Pedagogicheskaya nauka: istoriya i sovremennost [Pedagogical science: history and modernity]. Moscow [in Russian].

5. Morozov, E. A. (2002). Ispol'zovaniye pedagogicheskoy terapiyi v resheniyi problemy shkol'nykh neudach [The use of pedagogical therapy in solving the problem of school failures]. Tobol'sk [in Russian].

6. Alschuler, A. S., Tabor, D., & Mc Intire, J. (1970). Teaching Achievement Motivation: Theory and Practice in Psychological Education. Middletown.

7. Banks, О. (1968). The Sociology of Education. New York.

8. Busemann, A. (1932). Zur Psychologie des "Sitzenbleibens". Zeitschrift fur padagogische Psychologie und Jugendkunde, Leipzig.

9. Carll, B. (1968). The School with no Problem Children. Parent's Magazine. Vol. XLIII, 9, 62-63.

10. De Charms, R. (1984). Motivation Enhancement in Education Setting. In: Eds. Ames С., Ames R. Research on Motivation in Education, Vol. 1. New York.

11. Gesell, A. (1953). Saugling und Kleinkind in der Kultur der Gegenwart. Bad Nauheim.

12. Hohn, E. (1967). Der schlechte Schuler. Munchen.

13. Kaiser, L. (1966). Schulversager. Meiringen, Verlag der Kunstanstalt Brugger.

14. Katz, I, Epps, E. G. & Axelson, L. J. (1964). Effect upon negro digit-symbol performance of anticipated comparison with whites and with other negroes. The Journal of Abnormal and Social Psychology. Vol. 69 (1), 77-83.

15. Kern, A. (1954). Sitzenbleiberelend und Schulreife. Ein psychologisch-padagogischer Beitrag zu einer inneren Reform der Grundschule. Freiburg.

16. Kupisiewicz, Cz. (1965). Niepowodzeniadydaktyczne. Warszawa.

17. Lowe, H. (1971). Probleme des Leistungsversagens in der Schule. Berlin.

18. McClelland, D. C. (1972). What is effect of achievement motivation training in the schools? Theachers College Record. Vol. 74 (2), 129-145.

19. Wolf, W (1955). Untersuchungen uber das Zuruckbleiben einzelner Schuler im Unterricht. Berlin.