Розвиток середовищного підходу у вищій освіті в умовах глобальних змін

Розвиток середовищного підходу відбувається в напрямах розроблення теорії, методології, технологій, інструментарію моделювання, проектування, діагностики освітнього середовища, виокремлення видів середовища згідно з розвитком наукового, технічного, інноваційного прогресу. Кожному цивілізаційному періоду людства відповідає побудова адекватної системи освіти. Тому наступною актуальною проблемою еволюції середовищного підходу у вищій освіті стає управління розвитком освітнього середовища вищого навчального закладу з урахуванням глобальних змін, тенденцій національних систем вищої освіти, стратегій розвитку вищих навчальних закладів у конкурентних умовах.

Глобальні зміни та потреби в актуальних навичках. Швидкий розвиток технологій змінює світ і сьогодні вже людство переживає початок четвертої технологічної революції. Розкриваючи її особливості, Клаус Шваб виокремив три взаємопов'язані блоки мегатрендів та технологічних драйверів майбутнього: 1) фізичний блок, до якого увійшли: безпілотні транспортні засоби, 3D-друк, передова робототехніка, нові матеріали; 2) цифровий блок, до якого віднесено Інтернет речей; 3) біологічний, до якого належать інновації в біологічній сфері, зокрема генетика, генна інженерія, синтетична біологія [20].

Глобальні зміни висувають до національних систем вищої освіти нові орієнтири до якості підготовки та особистісно-професійного розвитку молоді, зокрема, формування актуальних навичок, загальних та професійних компетентностей.

Так, Інститутом майбутнього (The Institute for the Future IFTF) спільно з науково-дослідним інститутом Фенікса (The Phoenix Research Institute) представлено результати форсайту для прогнозування дій із розвитку актуальних навичок майбутнього, у якому серед ключових глобальних факторів змін виокремлено такі: надзвичайне довголіття, популярність інтелектуальних машин, світ обчислень, соціальні технології суперструктурування організацій, нові засоби масової інформації, глобально пов'язаний світ [25, с. 3-5]. До переліку актуальних навичок 2020 року в цій роботі віднесено: правильні рішення, соціальний інтелект, нестандартне й адаптивне мислення, міжкультурна компетентність, обчислювальне мислення, грамотність у галузі інноваційних ЗМІ, трансдисциплінарність, проектний спосіб мислення, когнітивне управління, віртуальна співпраця [25, с. 8-12].

За результатами дослідження «Навички для розвитку України 2030: погляд бізнесу та освіти», підготовленого ініційованим Центром розвитку корпоративної соціальної відповідальності, було визначено, що серед актуальних навичок в українських роботодавців «у перспективі 2030 р. найбільший попит матиме емоційний інтелект, уміння працювати в команді, когнітивні навички, критичне та стратегічне мислення» [9, с. 15].

Очевидно, що професійна підготовка молоді в закладах вищої освіти має орієнтуватися на те, що її професійна та особистісна життєдіяльність відбуватиметься в умовах теперішнього та майбутнього, що швидко змінюються й мають нові соціальні, технологічні, економічні прояви, нові вимоги ринку праці до підготовки фахівців.

Глобальні тенденції розвитку вищої освіти. «Переважна більшість дослідників до основних тенденцій розвитку вищої освіти відносять глобалізацію, інтеграцію, інтернаціоналізацію, демократизацію, неперервність, гуманізацію, гуманітаризацію, навчання впродовж життя, відкритість освіти, автономізацію освіти» [5, с. 204].

Глобальні зміни впливають на розвиток освітньої галузі в світі. Так, Британською Радою виокремлено такі глобальні тенденції вищої освіти та нові можливості до 2020 року: міжнародна студентська мобільність, поява нових моделей партнерських відносин у сфері глобальної вищої освіти, інтернаціоналізація та комерціалізація досліджень [24]. У звітах ЮНЕСКО при відстеженні академічної революції, серед глобальних тенденцій вищої освіти висвітлюються: глобалізація та інтернаціоналізація; доступ та забезпечення справедливості; гарантія якості й відповідність рамки кваліфікацій; студентський досвід; навчання, викладання і оцінювання; інформаційно-комунікаційні технології та дистанційна освіта; дослідження; університетські галузеві зв'язки; фінансування вищої освіти, питання приватної вищої освіти; криза академічної професії [22].

Тенденції розвитку вищої освіти постійно відображаються у звітах проекту «Тенденції Європейської освіти» (Trends in European Higher Education) Європейської асоціації університетів. «Цей проект супроводжує Болонський процес із моменту його заснування й допомагає в розумінні напрямів та особливостей розвитку європейської вищої освіти, що стрімко змінюється» [4, с. 5]. Так, у проекті «Trends 2015: Learning and Teaching in European Universities» було зосереджено увагу на стратегіях діяльності університетів, пов'язаних із демографічними тенденціями та фінансово-економічною кризою, глобалізацією, збільшенням уваги до інституційного позиціонування, розвитком інформаційно-комунікаційних технологій, зростанням стратегічного значення інтернаціоналізації. Якість вищої освіти забезпечується завдяки вдосконаленню навчання та викладання, мобільності студентів і викладацького персоналу, урахуванню результатів досліджень, думки роботодавців та професійних асоціацій, упровадженню нових методів навчання [26].

Глобальний цивілізаційний рух та тенденції трансформації вищої освіти спонукають до побудови стратегій розвитку національних систем вищої освіти. Так, наприклад, Канадський шлях оновлення вищої освіти передбачає певні зміни, серед яких є бачення того, що: 1) навчання більше не буде визначатися за часом, місцем або інституційними пропозиціями; 2) студенти створюватимуть власні навчальні програми, які відображатимуть їх власну кар'єру, особистісні та життєві цілі протягом життя; 3) студенти забезпечать свої навчальні результати через поєднання формального, неформального, самостійного, інструкторського форматів, аудиторно та дистанційно; 4) студенти чекають індивідуальних підходів та підтримки в їх власних програмах навчання; 5) на ринку з'являться нові механізми для реалізації особистих програм навчання; 6) навчальні курси будуть менш важливими, ніж наставництво, коучинг, консультування; навчальні матеріали будуть доступні на різних платформах; 7) будуть з'являтися різноманітні та нові форми визнання кваліфікацій, що відображатимуть різні потреби студентів, роботодавців, соціальних агентств, інноваційних організацій та підприємців. [27, с. 7-10].

Як бачимо, серед провідних тенденцій простежується побудова освітнього середовища з орієнтацією на відкритість, персоналізацію навчання, підтримку індивідуальних освітніх потреб студента, задоволеність стейкхолдерів вищої освіти, гарантії якості, інформаційно-комунікаційні технології.

У Національній стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки серед ключових напрямів державної освітньої політики простежується орієнтація на: філософію людиноцентризму; компететнісний підхід; урізноманітнення освітніх моделей, форм та засобів отримання освіти, доступність та неперервність освіти впродовж життя; національне виховання, розвиток, соціалізацію; здоров'язбережне середовище; забезпечення якості на інноваційній основі; інформатизація освіти, розвиток матеріально-технічної бази [18].

Розглянутий перелік змін торкається й суттєвого оновлення поглядів на розвиток освітнього середовища закладу вищої освіти, з урахуванням векторів змін, на які він має орієнтуватися. До зовнішніх векторів змін належать: інтеграція в європейський та світовий освітній простір, інтернаціоналізація освітніх процесів; відкритість освітнього простору; інтенсивний розвиток технологій та інформатизація, які стали невід'ємною частиною суспільного життя; безперервність навчання протягом життя; індивідуалізація соціальних та освітніх процесів; орієнтація на зацікавленість зовнішніх стейкхолдерів у якості результатів вищої освіти.

До внутрішніх векторів змін, на які має орієнтуватися розвиток освітнього середовища закладу вищої освіти належать: а) цільові орієнтири забезпечення якості освітніх послуг та результатів вищої освіти не тільки за національними, а й міжнародними стандартами, задоволення індивідуальних освітніх потреб здобувачів вищої освіти; б) соціально-психологічні орієнтири зміна характеру взаємодії викладачів, студентів, керівників від академічного впливу до підтримки, заохочення, залучення; в) змістовні орієнтири включення в освітні програми, програми навчальних дисциплін завдань із формування актуальних навичок і компетентностей, які дозволять людині бути конкурентною й успішною в умовах розвитку технологій, робототехніки, штучного інтелекту, інформаційної насиченості, багатовимірності завдань; г) діяльнісні орієнтири з одного боку, кооперація дій суб'єктів освітнього процесу, з іншого, персоналізація та індивідуалізація надання освітніх послуг; д) ресурсні орієнтири зміна можливостей управлінських, педагогічних, дидактичних, комунікаційних процесів завдяки постійному розвиткові інформаційно-комунікаційних технологій; урізноманітнення форм освітніх послуг та способів доставки навчальних матеріалів, створення просторово-предметних умов із сучасним обладнанням для формування актуальних функціональних навичок та професійних компетентностей. глобальний педагогічний середовищний професійний

В умовах глобальних змін середовищний підхід у вищій освіті, на нашу думку, стає стратегією управління розвитком соціально-педагогічної системи закладу вищої освіти, спрямованою на модернізацію місії, цілей, умов (впливів, можливостей, ресурсів), формальних та неформальних результатів для забезпечення якості вищої освіти відповідно до цивілізаційного розвитку людства, глобальних тенденцій вищої освіти, змін соціального, інформаційного, економічного, культурного середовища.

Як методологічний підхід середовищний підхід у вищій освіті є стратегією вирішення теоретичних і практичних проблем щодо підготовки фахівців із вищою освітою, особистісно-професійного розвитку та успішності суб'єктів закладу вищої освіти, відповідності якості освітніх послуг індивідуальним і соціальним потребам, інституційним, державним, міжнародним вимогам (стандартам), запитам ринку праці шляхом перетворення освітнього середовища або побудови комплексу освітніх середовищ на локальному (інституційному) рівні.

Таким чином, розглядаючи, з одного боку, становлення середовищного підходу, з іншого, глобальні зміни та тенденції розвитку вищої освіти, можемо відстежити їх взаємозв'язок і виокремити особливості, сутнісні характеристики середовищного підходу, а саме: вихідні позиції (поняття феномену освітнього середовища закладу вищої освіти), принципи, методи діяльності, ціннісно-цільові пріоритети (табл. 2).

Характеристики розвитку середовищного підходу
в умовах глобальних змін