Відкрита освіта в європейському просторі: стратегія розбудови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут педагогіки НАПН України

Відкрита освіта в європейському просторі: стратегія розбудови

УДК 37.01/.09(004.9)

Олена Локшина

ORCID ID 00000-0001-5097-9171 DOI 10.24139/2312-5993/2018.02/075-086

Анотація

Метою статті є огляд стратегічних орієнтирів розвитку відкритої освіти в ЄС. У статті підкреслено актуальність компаративного дослідження відкритої освіти в контексті інтенсифікації співробітництва між Україною та ЄС із розбудови інформаційного суспільства; проаналізовано трансформацію концепту відкритої освіти у світовому просторі; окреслено сучасні підходи до трактування феномену відкритої освіти в умовах цифрової революції і глобалізації; охарактеризовано позицію ЄС щодо відкритої освіти, розкрито характер ініціатив ЄС із розбудови відкритої освіти.

Ключові слова: відкрита освіта, відкриті освітні ресурси, цифрова освіта, Україна, ЄС, стратегія.

Резюме

Локшина Елена. Открытое образование в европейском пространстве: стратегия построения.

Целью статьи является обзор стратегических ориентиров развития открытого образования в ЕС. В статье подчеркнута актуальность сравнительного исследования открытого образования в контексте интенсификации сотрудничества Украины и ЕС по построению информационного общества; проанализирована трансформация концепта открытого образования в мировом пространстве; очерчены современные подходы к трактовке феномена открытое образование в условиях цифровой революции и глобализации; охарактеризована позиция ЕС по открытому образованию; раскрыт характер инициатив ЕС по построению открытого образования.

Ключевые слова: открытое образование, открытые образовательные ресурсы, цифровое образование, Украина, ЕС, стратегия.

Summary

Lokshyna Olena. Open education in the European space: strategy of development.

The aim of the article is to review the strategic benchmarks for the development of open education in the EU. A complex of methods was used for conducting research, in particular: the method of terminological analysis for revealing the essence of the open education phenomenon; methods of analysis, synthesis and generalisation for the study of normative and strategic documents of the EU as well as research results of scholars on open education.

The author of the article emphasizes the topicality of the comparative study of open education in the context of the intensification of cooperation between Ukraine and the EU on the development of the information society; analyses the transformation of the concept of open education in the world space; outlines modern approaches to the interpretation of the phenomenon of open education under digital revolution and globalization.

It is concluded that over a fairly short period of time there was an evolution of the concept of "open education", i.e. from the initial one, associated with the idea of the first open universities (free access to learning), to modern, which, in addition to open access to educational resources, presupposes active participation and interaction of participants under lifelong learning and life-wide learning dimensions.

The EU position on open education is characterized, the nature of the EU initiatives on building open education is revealed. The strategy of open education is seen as an integral part of the education and training development strategy, as well as strategies for building the EU on the basis of knowledge economy and social cohesion. The Strategy comprises three components, i.e. open learning environments: opportunities to innovate for organisations, teachers and learners; open educational resources: opportunities to use open knowledge for better quality and access; connectivity and innovation: partnerships for infrastructures, new products and services, and interoperability. It is stressed that the strategy involves interaction at all levels and of all stakeholders vertically and horizontally: between EU and the Member-States, central government, regional and local educational authorities, educational institutions; the education sector and employers; educators, students, parents; formal and informal education.

Key words: open education, open educational resources, digital education, Ukraine, EU, strategy.

Вступ

Постановка проблеми. Підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом остаточно затвердило інтеграцію України в європейський економічний та суспільний простори. Угодою передбачено зокрема інтенсифікацію співробітництва щодо розвитку інформаційного суспільства (Стаття 389). Співробітництво має на меті імплементацію національних стратегій інформаційного суспільства, розвиток всеохоплюючої нормативно-правової бази для електронних комунікацій та розширення участі України в дослідній діяльності ЄС у сфері ІКТ (Стаття 390) [15].

Законодавчу базу розбудови інформаційного суспільства в Україні визначають Закони України «Про національну програму інформатизації» (1998) [6], «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» (2007) [7].

Стратегічні орієнтири розбудови інформаційного суспільства окреслено у Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні (2013). У Стратегії зазначено, що в той час, як національна інформаційна сфера перебуває у стані активного становлення, включення у глобальний світовий інформаційний простір, рівень розбудови інформаційного суспільства в Україні не відповідає потенціалу та можливостям України. За результатами міжнародних досліджень рейтинги України за окремими індексами, що стосуються впровадження ІКТ, становлять: індекс технологічної готовності 2011-2012 (WEF Technological Readiness Index) - 82 місце із 142 держав; індекс мережевої готовності 2011-2012 (WEF Networked Readiness Index) - 75 місце із 142 держав; готовність уряду (Government readiness) - 122 місце із 138 держав; використання урядом ІКТ (Government usage) - 75 місце із 138 держав; рейтинг за електронною готовністю 2010 (EIU eReadiness Ranking) - 64 місце із 70 держав; індекс електронного уряду ООН 2012 (UN e-Government Index) - 68 місце із 193 держав [14].

І хоча наразі спостерігається певний прогрес - наприклад, відповідно до WEF Networked Readiness Index 2016, Україна за рівнем розвитку ІКТ року посіла 64 рейтингову позицію серед 139 країн світу [29] - Україна продовжує відставати від розвинених країн світу в розбудові інформаційного суспільства. Тому актуальним вбачається осмислення позитивного досвіду ЄС у цьому контексті і зокрема простору відкритої освіти в умовах євроінтеграційних устремлінь України.

Аналіз актуальних досліджень. Актуальність проблеми інформаційно-комунікаційних технологій в освіті інтенсифікує наукові розвідки, які в Україні охоплюють багатовимірний спектр питань: комп'ютеризацію навчальних закладів, програмні засоби навчального призначення, дистанційне навчання, підготовку та перепідготовку кадрів із інформатики, комп'ютерно-орієнтовані системи навчання для людей із особливими потребами тощо. Проблемі відкритої освіти присвячено праці В. Бикова, Т. Вдовичин, О. Висоцької, О. Захарової, С. Здіорук, А. Іщенка, Л. Ляхоцької та ін. [1; 2; 3; 10; 16].

Напрацювання українських компаративістів у царині цифрової освіти зосереджено на розкритті інноваційних здобутків світової спільноти - глобальних освітніх мереж, віртуальних освітніх спільнот, інформаційної та медіа грамотності, D-інновацій, електронних освітніх ресурсів, хмарних сервісів тощо (О. Гриценчук, І. Іванюк, О. Кравчина, І. Малицька, О. Овчарук, А. Сбруєва) [8; 9; 11; 12; 13; 17].

Відкрита освіта в компаративному баченні розглядається крізь призму термінології, ґенези становлення, сутнісних характеристик. Зокрема, М. Лешенко та А. Яцишин, аналізуючи ґенезу використання поняття «відкрита освіта» вітчизняними й зарубіжними вченими, наголошують, що відкрита освіта є невід'ємною складовою інформатизації суспільства, відображає загальну тенденцію послідовного переходу освітніх процесів із одного стану в інший, формування визначального інформаційного і комунікаційного базису розвитку освіти [9].

О. Овчарук із посиланням на Б. Шуневич пише про розбіжності у трактуванні терміну «відкрита освіта» в Україні та зарубіжжі. Науковець підкреслює, що відкрита освіти на Заході розуміється як: можливість кожної людини отримувати освіту незалежно від місця проживання, віку, національності, фізичного стану тощо; підтримка цієї можливості державою у вигляді різних пільг, стипендій; застосування новітніх технологій навчання. В Україні під цим терміном поки що розуміють першу частину вищезгаданого розуміння даного терміну на Заході [12].

О. Коржилова розкриває сутність відкритої освіти через такі ключові характеристики, як: доступність (можливість доступу до освіти різних соціальних груп); гнучкість (здатність слухачів навчатись у зручний час та у зручному місті); модульність (можливість сформувати індивідуальну навчальну програму, яка складається з набору незалежних курсів-модулів); паралельність (здійснення навчання одночасно з професійною діяльністю, без відриву від виробництва або іншого виду діяльності); економічність (економія витрат матеріальних, фінансових і людських ресурсів засобами використання технологій відкритої освіти); соціальна рівність (реалізація ідей соціальної рівності в освіті через отримання рівного доступу до її здобуття); інтернаціональність (можливість одержати освіту в навчальних закладах іноземних держав, не виїжджаючи зі своєї країни та надавати освітні послуги іноземним громадянам і співвітчизникам, які проживають за кордоном); координованість (упровадження посади наставника-консультанта й уведення функції координатора навчального процесу) [8, 50].

Дана стаття є внеском у дослідження стану й тенденцій упровадження відкритої освіти в зарубіжжі. Метою статті є огляд стратегічних орієнтирів розвитку відкритої освіти в ЄС.

Методи дослідження. Для проведеного дослідження було використано комплекс методів, зокрема: метод термінологічного аналізу для розкриття сутності феномену відкритої освіти; методи аналізу, синтезу та узагальнення для вивчення нормативних і стратегічних документів ЄС щодо відкритої освіти, результатів досліджень науковців.

Джерельна база нашого дослідження охоплює:

- документи міжнародних організацій (передусім, ЄС) з питань відкритої освіти та цифрового порядку денного в Європі;

- монографічні дослідження та аналітичні доповіді авторства зарубіжних науковців, присвячені розгортанню феномену відкритої освіти (D. Araya, P. Blessinger, T. J. Bliss, J. Castano-Munoz, A. Inamorato dos Santos, R. G. Britez, M. A. Peters, Y. Punie, S. Tukdeo);

- наукові розвідки українських компаративістів із питань інновацій у галузі цифрової освіти (М. Лещенко, О. Коржилова, О. Овчарук, А. Сбруєва, А. Яцишин та ін.)

Виклад основного матеріалу

Концепт відкритої освіти ґрунтується на відданості ідеї відкритості, - зазначається в дослідженні «Відкрита освіта та освіта для відкритості» (2008). Відкритість в освіті веде початок від відкритості в контексті вільного програмного забезпечення та відкритих ресурсів середини 80-х років ХХ ст.; а коріння живиться принципами Просвітництва з такими його цінностями, як свобода, знання для всіх, соціальний прогрес та індивідуальний розвиток [26, xvii].

П. Блессінжер і T. Дж. Блісс у дослідженні «Відкрита освіта. Перспективи для вищої освіти» (2016) до витоків відкритої освіти відносять створення в 1969 р. Відкритого університету у Великій Британії з метою надання освітніх можливостей усім, хто бажає вчитися та має потенціал [25].

Хронологія розвитку феномену відкритої освіти також охоплює:

- запровадження Д. Уейлі в 1998 р. терміну «відкритий контент», який учений трактував як креативну роботу, яку інші можуть копіювати, поширювати й модифікувати. Також учений розробив базову ліцензію для тих, хто дозволяє, щоб їхні праці отримали статус відкритих ресурсів.

- рішення Массачусетського інституту технологій у 2001 р. про розміщення у відкритому доступі всіх своїх навчальних курсів і матеріалів;

- започаткування у 2002 р. на Форумі ЮНЕСКО поняття «відкриті освітні ресурси» та створення ЮНЕСКО за підтримки Фонду Вільяма і Флори Хьюлетт у 2000 р. глобальної спільноти «Відкриті освітні ресурси».

Сьогодні йдеться про новий вимір відкритої освіти - Д. Арайя, Р. Брітец, М. Пітерс, Ш. Такдео ведуть мову про перехід до парадигми відкритої освіти, яка в їхньому баченні не обмежується відкритими ресурсами, а є інтегральною складовою цифрової економіки та відкритого суспільства [26, XVII].

Саме таке розуміння відкритої освіти проголошено в Кейптаунській декларації відкритої освіти «Відкриваючи майбутнє відкритим освітнім ресурсам» (2007), де відкрита освіта трактується як така, яка окрім відкритих освітніх ресурсів охоплює відкриті технології, що сприяють співпраці та гнучким підходам до навчання, відкритий обмін навчальними практиками для взаємозбагачення освітян, нові підходи до оцінювання, акредитації та спільного навчання. Декларація закликає учнів, освітян, викладачів, авторів і видавців, а також школи, коледжі, університети, фонди, професійні об'єднання й наукові товариства, політиків та урядовців, разом створювати і популяризувати відкриту освіту й застосовувати три стратегії збагачення відкритих освітніх ресурсів і зростання їхнього впливу:

1. Освітяни та учні. Декларація закликає освітян та учнів брати активну участь у новому русі відкритої освіти. Участь передбачає створення, використання, адаптацію та поліпшення відкритих освітніх ресурсів; запровадження освітніх практик співпраці, пошуку і творення знань; широкого залучення колег.

2. Відкриті освітні ресурси: Декларація закликає освітян, авторів, видавців та освітні інституції видавати відкриті навчальні матеріали. Вони повинні ліцензуватися таким чином, щоб дозволяти кожному використання, доопрацювання, переклад, покращення та обмін. Ресурси повинні публікуватися у форматах, які дозволяють використання та редагування, ураховуючи відмінності між технічними платформами.

3. Відкрита освітня політика: Уряди, школи, коледжі, університети та інші заклади освіти повинні надавати перевагу відкритій освіті. Освітні ресурси, створені коштом платників податків, повинні бути відкритими освітніми ресурсами. Репозитарії навчальних матеріалів повинні включати у свої колекції та популяризувати відкриті освітні ресурси [28].

Відкрита освіта за концепцією Дж. С. Брауна, Т. Іійосі, В. Кумара, С. Лермана та ін. не дорівнює відкритому доступу й не зводиться виключно до відкритого доступу до навчальних і освітніх матеріалів. Сучасна освітня практика потребує інструментів не тільки публікації і зберігання навчальних матеріалів, а й розвинутого комплексу засобів колективної роботи з усіма матеріалами за чітко визначеними критеріями в межах освітніх систем як у самих системах, так і поза ними. Необхідно надати користувачам можливість колективно працювати з матеріалами, модифікуючи їх та пристосовуючи до потреб власної викладацької чи навчальної роботи, підкреслюється в дослідженні «Відкрита освіта: колективний розвиток освіти через відкриті технології, відкритий контент і відкрите знання» (2009) [4, 10].

Така позиція домінує сьогодні у світовому науковому просторі. П. Блессінжер та T. Дж. Блісс у дослідженні «Відкрита освіта. Перспективи для вищої освіти» (2016) пропонують розширене бачення концепту відкритої освіти, доповнюючи його, крім категорії доступу, категоріями діяльності, власності, участі та досвіду. Відкрита освіта передусім руйнує традиційні бар'єри, з якими стикуються люди, коли отримуються знання. Доступ є фундаментом відкритої освіти та базовим принципом, який формує рух відкритої освіти у світі. Водночас, відкрита освіта виходить за межі доступу: вона передбачає діяльність/взаємодію/участь педагогів та учнів/студентів і надає їм можливість брати участь у навчанні. Важливим також є аспект власності. Посилаючись на Д. Уейлі, автори дослідження пишуть про так звані 4 R, які охоплюють права на пере-використання (reuse), перегляд (revise), пере-розповсюдження (redistribute) та переформатування (remix) інформації [25, 13-14]. освіта євросоюз україна

Отже, за досить нетривалий проміжок часу відбулася еволюція концепту «відкрита освіта» - від початкового, який асоціювався з ідеєю перших відкритих університетів (вільний доступ до навчання), до сучасного, що визначається цифровими технологіями в освіті. Сьогодні відкрита освіта трактується світовим співтовариством як комплексний феномен, який окрім відкритого доступу до освітніх ресурсів передбачає активну участь та взаємодію учасників навчання у вимірі навчання протягом життя (lifelong learning.) та повсюдного навчання (life-wide learning). Зокрема:

- «Відкрита освіта охоплює ресурси, засоби і практики, які формують рамку відкритого користування для покращання освітнього доступу та ефективності у світовому вимірі» - Консорціум Відкритої Освіти [23];

- «Відкрита освіта може розширити доступ до освіти, зробити участь ширшою, створити нові можливості для майбутніх поколінь викладачів та учнів, підготувати їх, щоб стати повністю цифровими громадянами. До того ж, відкрита освіта може сприяти трансферу знань та активізувати якість і стійкість, забезпечуючи соціальне включення, формуючи культуру між- інституційного співробітництва та обміну - Шотландська декларація відкритої освіти (2013) [27].

ЄС в умовах цифрової революції позиціонує відкриту освіту як інструмент соціальної справедливості та розбудови економіки знань. Відкрита освіта є важливим пунктом порядку денного політики ЄС, наголошується в дослідженні «Відкриваючи освіту. Підтримувальна рамка для інституцій вищої освіти», виконаному під егідою Європейської Комісії у 2016 р. До переваг відкритої освіти віднесено:

- надання освітніх можливостей кожному індивідууму на будь-якому етапі життя та розвитку кар'єри;

- ліквідація бар'єрів в освіті (вартість, географія, час, вступні вимоги);

- сприяння модернізації освіти, оскільки відкрита освіта реалізується через цифрові технології;

- розбудова освіти впродовж життя, оскільки відкрита освіта створює місток між формальною й неформальною освітою [24].

Про надання пріоритетності відкритій освіті свідчить Повідомлення Комісії Європейському Парламенту, Раді, Європейському економічному і соціальному комітету та Комітету регіонів «Відкриваючи освіту: інноваційне викладання і навчання для всіх засобами технологій і відкритих освітніх ресурсів» (2013). У документі запропоновано дії для перетворення освіти на більш відкриту з метою підвищення її якості та ефективності, оскільки «відкритість, яка охоплює відкритий контент, відкриті дані та відкриті ресурси в поєднанні з прозорістю та вільним доступом до інформації перетворюється з тенденції на світову цінність» [20, 6].

Пропозиції є відповіддю на виклики, пов'язані з упровадженням цифрових технологій у кордонах ЄС. З одного боку, молоді європейці дійсно можуть називатися цифровим поколінням. Станом на 2012 р. Інтернет є невід'ємною частиною життя дітей, починаючи з 7-9 років; 33 % молоді перебувають он-лайн, користуючись гаджетами, 87 % використовують Інтернет вдома і 63 % - у школі; 75 % - спілкуються в соціальних мережах; 56 % - використовують ІКТ для он-лайн ігор, закачування фільмів та музики, поширення контенту [18, 20]. Водночас, 63 % 9-ти річних школярів не навчаються у школах, які мають цифрове обладнання високої якості (нові комп'ютери, широкосмуговий доступ до Інтернету); від 50 % до 80 % учнів у ЄС ніколи не використовували електронні підручники, відеоматеріали, електронні навчальні ігри; більшість учителів використовують ІКТ лише у процесі підготовки до уроків, а не на самих уроках [20, 2].

Проведені в межах підготовки Повідомлення дослідження й консультації уможливили виокремити такі групи проблем, на подолання яких запропоновані відповідні дії (табл. 1) [систематизовано автором на основі 20]:

Таблиця 1 Проблеми в секторі відкритої освіти та окреслені ЄС ініціативи для їх подолання