Концепція педагогічного паритету

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 378.046-021.68:[37.015.31:316.42]

Концепція педагогічного паритету

Стребна О.В.

У статті розглядається одна з головних теоретичних праць Януша Корчака - «Право дитини на повагу», у якій сконденсовано викладена його педагогічна філософія. Докладно аналізується мисленнєвий шлях педагога, який привів його до утвердження ідей дитиноцентризму. Відзначається критична рецепція Я. Корчака сучасних йому підходів до сприйняття дорослими світу дітей, до домінуючих у ті часи виховних прийомів, стереотипів. Наголошується на деструктивності ментально-вікового розподілу членів соціуму на «менших» і «старших», проти чого виступав визначний педагог. Аналізується дихотомічна опозиція «дитина»-«дорослий», яку послідовно заперечував Я. Корчак як чинник неадекватного ставлення й оцінки дітей. Детально обсервується провідна теза педагога- мислителя про нерівноправ'я світів дітей і дорослих - на психологічному, ментальному, матеріальному й навіть фінансовому рівнях. Акцентується на фундаментальному висновку видатного педагога про важливість стратегічної переоцінки ставлення до дітей та їхнього світу. Значна увага приділяється тезам автора «Права дитини на повагу» про те, що світ дітей є так само складним, психологічно насиченим, самобутньо організованим, як і світ дорослих. Робиться висновок про інноваційний підхід Я. Корчака до розуміння феномену дитини, дитячого колективу, із потребами яких дорослим необхідно якнайповніше рахуватися. Праця «Право дитини на повагу» не лише генерує основні ідеї та висновки, викладені педагогом у попередніх дослідженнях, а й спирається на його багаторічну практичну діяльність, у тому числі й на терені України. Акцентується, що Корчак-мислитель розпочинається з власної практики в інтернатних закладах. Підсумком статті є меседж великого педагога про співпрацю і співжиття наставників, вихователів із дітьми. Наскрізною є думка про теоретичне обґрунтування й практичну реалізацію Я. Корчаком концепції педагогічного партнерства, якою пройнята вся його діяльність.

Ключові слова: дитина у світі дорослих, меседж Я. Корчака, дитиноцентризм, педагогічний паритет, опозиція «менший» - «старший», «Право дитини на повагу», дитина як суб'єкт виховання, рівноправ'я в процесі виховання.

Педагогіка Януша Корчака (Janusz Korczak) давно стала не лише континентальним, але й світовим соціально-освітнім явищем. Висловлені й апробовані ним ідеї, концепції, методики нині успішно реалізуються в країнах Західної і Центральної Європи, Північній Америці, Ізраїлі та розвинених країнах Азії, в Австралії. Я. Корчак був серед тих педагогів-творців, які у висновках ішли від власної практики, які утверджували роль дитини як надзвичайно важливого учасника освітньої системи, які наголошували на необхідності сприймати особистість дитини, учня як одного з провідних центрів виховного й розвивального процесу. Завдяки його досвіду й концепціям педагогічна філософія дитиноцентризму стала невід'ємною часткою й ознакою новочасного цивілізованого світу. Духовне значення педагога в другій половині ХХ століття стало настільки беззаперечним і загальновизнаним, що до його сторічного ювілею рішенням ЮНЕСКО 1978 рік був оголошений Роком Я. Корчака.

Важливість вивчення соціодуховної й формувально-виховної спадщини Я. Корчака для сучасних українських реалій зумовлена не лише європейським та світовим звучання його ідей та поглядів, але й ще однією суттєвою обставиною, яка полягає в тому, що педагог був досить тісно пов'язаний із Україною. У період першої світової війни, проходячи службу в дивізіонному польовому госпіталі російської армії (Я. Корчак 1898 року вступив до медичного факультету Варшавського університету, а весною 1905 року отримав диплом лікаря), він працював на Західній Україні, у Тернополі, а згодом - у Києві, де знаходився з літа 1917 року й до червня 1918 року [4, с. 486-487]. Виконуючи функції військового лікаря, він опікувався також і педагогічними проблемами як теоретичного, так і практичного характеру, зокрема, у київському дитячому притулку.

Для того, щоб якомога повніше проаналізувати й усвідомити багатогранність впливу педагогічної системи Я. Корчака на сучасність, потрібен цілісний підхід до його спадщини. Такий підхід має увібрати в себе обсервування його діяльності в товаристві «Допомога сиротам», що займалося створенням інтернату для єврейських дітей «Дім Сиріт», в інтернаті для польських дітей «Наш Дім» - «прогресивних сирітських притулків, заснованих за принципом комун» [2], у літніх дитячих таборах; аналіз його численних педагогічних книжок (а їх нараховується понад 20), його лекцій, публічних виступів у Вільному польському університеті й на Вищих єврейських педагогічних курсах [там само], розгляд його редакторської праці в тижневику «Maly Przeglуd» («Малий огляд»), його публіцистичних виступів на польському радіо, для яких він обрав собі псевдонім Старий Доктор і в яких «поєднував житейську мудрість із лукавим гумором» [там само]; ознайомлення з його літературно-художніми творами (оповіданнями, повістями, драматургією), а також з його останньою працею під назвою «Pamitnik» («Щоденник»), яку він вів до останніх днів свого життя, і яка була опублікована

у Варшаві по смерті визначного педагога-мислителя - 1958 року. Безперечно, лише системний підхід дасть змогу побачити цілісність і багатовимірність усього, чим протягом свого життя переймався один з найсамобутніших педагогів ХХ століття.

Проте й аналітичний розгляд окремих знакових подій, явищ, праць спроможний дати достатньо уявлення про основоположні константи педагогічної доктрини Я. Корчака, виділити ті аксіологічні постулати, на яких вона заснована й була реалізована. До таких знакових явищ належить його педагогічно-публіцистична праця «Prawo dziecka do szacunku» («Право дитини на повагу»), що вийшла друком у Варшаві 1929 року і яку варто класифікувати, без будь-якого сумніву, як концептуальне дослідження Я. Корчака.

Педагогічне корчакознавство відрізняється давньою й сформованою історією й презентоване вченими, дослідниками багатьох країн. Серед польських послідовників та науковців, що аналізують і поширюють концепції Я. Корчака, необхідно виокремити таких, як-от: Я. Біньчицька, І. Мержан, Є. Мойтліс, І. Неверлі, Й. Ольчак-Ронікер, М. Якубовський та ін., - які не лише приділяють увагу його теоретичним викладкам і постулатам, але й докладно висвітлюють розмаїтість його практичної формувально- розвивальної діяльності, пов'язаної зі становленням особистостей вихованців. Особливо важливим слід визнати докладний монографічний життєпис Йоанни Ольчак-Ронікер «Януш Корчак. Сторінками біографії», що був перекладений українською мовою й видрукуваний видавництвом «Дух і літера» 2012 року. Серед північноамериканських дослідників виділяється Бетті Джин Ліфтон (США), яка підготувала й опублікувала монографію «Король дітей. Життя і смерть Я. Корчака», що містить чимало безцінного фактологічного матеріалу. З-поміж українських дослідників та інтерпретаторів, які обсервують спадщину видатного педагога, виділимо таких, як-от: Р. Атоян, С. Денисюк, І. Казанжи, М. Кальницький, Л. Коваль, О. Мельниченко, В. Мисько, Ю. Орел, М. Петровський, С. Сисоєва, Г. Урсу, В. Ханенко та ін., - поле інтересу яких складають фундаментальні основи взаємодії Я.Корчака з дитячою аудиторією.

Мета статті - дослідити основні теоретичні положення книжки Я. Корчака «Право дитини на повагу», що оформилися в стратегію педагогічного паритету під час роботи як із конкретною дитиною, так і з дитячим колективом.

«Право дитини на повагу», з одного боку, підсумовує його багаторічні роздуми, спостереження, висновки за складним, суперечливим феноменом дитини й дитячого світу, а з другого - намічає, проектує нові засади, принципи взаємодії з вихованцями, формулює нові виклики, завдання, що постають перед сучасною для Я. Корчака педагогікою. Необхідно відзначити, що книжка «Право дитини на повагу» була підготовлена попередніми стадіями діяльності, дослідженнями педагога-інтелектуала й своїми провідними ідеями, насамперед, пов'язана з такими його розвідками, як «Momenty wychowawcze» («Виховні моменти») і «Jak kochac dziecko» («Як любити дитину»). Цікаво зазначити, що перші редакції двох останніх названих праць побачили світ також у Варшаві за десять років перед цим - 1919 року.

Працю «Право дитини на повагу» можна уважати ціннісною квінтесенцією, моральним кредо, філософсько-педагогічною Біблією Я. Корчака, який виклав і сформулював у ній сутність своєї методології у стосунках, взаєминах із дітьми.

У дослідженні «Право дитини на повагу» Я.Корчак проаналізував реальний статус дитини в навколишньому його соціумі й показав пряму залежність дитячого єства від психології, поведінки, стереотипів, притаманних дорослим. Він одним із перших виявив ієрархічний принцип організації соціуму, що ґрунтується за маркувальною ознакою «менший» - «старший», за якою перевага однозначно віддається тому, хто «більший» за віком, за кількісним, формально вираженим життєвим досвідом. «Пошану й подив викликає велике, те, що займає більше місця. Малий - звичайний, нецікавий. Малі люди, малі потреби, радощі і смутки» [1, с. 3], «... про дитину радяться й виносять постанови. Але хто наївно спитається думки й згоди, що ж дитина може сказати?» [там само, с. 5], «не знає, скільки та й що їсти, скільки й коли пити, не знає меж утоми. Отже, треба стати на сторожі дієти, сну й відпочинку» [там само, с. 8], «їй не треба піклуватися про репутацію» [там само, с. 7], «існують начебто двоє життів: одне серйозне, шанобливе, інше - яке поблажливо толерують, воно має меншу вартість» [там само, с. 14], - такими думками й характеристиками педагог окреслює сутність ієрархічної моделі організації соціуму, що відділяє, роз'єднує людей за віковим принципом.

Головна його думка полягає в тому, що маленька дитина, навіть підліток зазвичай виконують функцію інструменту в руках дорослих. Як маленька дитина, так і трохи старша не лише позбавлені будь-яких ознак рівноправ'я з дорослими, але й не можуть претендувати на нього, оскільки це відкидається усталеними цінностями й педагогічними підходами у світі дорослих. Більше того, Я. Корчак доходить висновку про те, що дитина перебуває майже в абсолютній залежності від світу дорослих і сама, без зовнішньої участі, не в змозі подолати, вирватися із цієї принизливої та руйнівної залежності. «А дитина тупцює безпорадно з підручником, м'ячем і лялькою. Передчуває, що без неї, понад нею відбувається щось важливе й нездоланне, щось таке, що визначає долю й недолю, карає, винагороджує й ламає» [1, с. 5], - підсумовує він власні багаторічні спостереження над несвободою дітей у світі дорослих. Дитина традиційно виступає лише об'єктом виховних зусиль із боку старших - батьків, учителів, родичів, які ухвалюють за неї рішення й визначають її життєві шляхи. В ієрархії соціуму, за концепцією Я. Корчака, дитина посідає чи не найнижче місце, оскільки вона є матеріально безправною.

Для гранично переконливого вираження цієї думки він вдається до контрастно образної аналогії, зіставляючи речові, майнові можливості дитини й тих, хто через життєві обставини опинився на самому дні соціуму. Про це педагог розмірковує так: «Жебрак розпоряджається милостинею, як забажає, у дитини ж немає нічого власного, вона має цінувати кожну безкоштовно отриману річ» [там само, с. 6]. Цю думку Я. Корчак доводить до гранично прозорого завершення, висловлюючи своє ставлення до цієї проблеми: «Через убогість дитини та її матеріальну залежність ставлення дорослих до дітей є здеморалізованим» [там само]. На переконання педагога, психологічна, ментальна залежність маленької дитини у світі дорослих посилюється й суто матеріальним, фінансовим безправ'ям, яке призводить до ситуацій, коли вона змушена поводитися не так, як би їй хотілося, а так, як того хоче, вимагає, потребує цей жорсткий і деспотичний світ.

Такий напрямок думок дає підстави Я. Корчаку сформулювати наступний важливий висновок: із самого початку життя дитина позбавлена можливостей бути такою, якою від природи є її єство. Від перших своїх років дитина змушена підлаштовуватися під вимоги й ціннісні координати старших, які для неї самої не є органічними. А це, у свою чергу, починає руйнувати психіку, свідомість дитини й надалі може відчутно позначитися на її долі. Інакше кажучи, дитина стає об'єктом пригнічення, тиску, деконструктивних впливів із боку дорослих, які не сприймають її за повноцінну людину зі своїм індивідуальним характером, мисленням, зі своїми відмінними потребами. «Шмаркач, усього лише дитина, людиною стане колись у майбутньому, не тепер. Справжньою буде потім», - викладає він домінуючу точку зору світу дорослих на маленьку дитину, яка пояснює ментальні витоки стратегічного нерівноправ'я за маркувальною ознакою «менший» - «старший» [там само, с. 7]. У такій градації «старший» означає усезнаючий, усевирішуючий, і отже, усевладний, а «менший» - неясний і непевний прообраз, тільки паросток, і отже, ще не зовсім повноцінний.

Важливо закцентувати на тому, що Я. Корчак був одним із перших педагогів, які відзначили й зафіксували опозицію понять «дитина» - «дорослий». Реальне існування такої опозиції він уважав глобальним недоліком чинної для його часу практики й системи виховання. «Дитина» і «дорослий», світ дітей і світ дорослих, за традиційними людськими стереотипами, протиставлені одне одному. А якщо протиставлені, то це означає, що ці двоє понять (й ціннісні виміри) перебувають у конфліктних відносинах, що знаходить своє вираження в явних або прихованих формах. Викладаючи сутність внутрішньої конфліктності в парі «дитина» - «дорослий», Я. Корчак у «Праві дитини на повагу» висловлює «дихотомічну опозицію» так, говорячи про сприйняття дорослими світу дітей та особливостей їхньої психології: «Первісна людина підозріла. Вона виглядає покірною, невинною, та насправді вона вертка й підступна» [1, с. 8], «ми маємо навчати, скеровувати, прищеплювати, угамовувати, стримувати, виправляти, застерігати, накидати й поборювати» [там само], що, за поширеною рецепцією старших, зумовлено тим, що «сама дитина напевне тягнеться до поганого, вона вибирає гірший, небезпечніший шлях» [там само, с. 9], «із віком недовіра змінюється, але не меншає, навіть зростає» [там само, с. 8]. Якщо розглядати стосунки «дитина» - «дорослий» крізь призматику «дихотомічної опозиції», то в ній педагог-мислитель був однозначно на боці дитячої натури, дитячого єства. Цим аксіологічним баченням пройняті не лише «Право дитини на повагу», а й «Як любити дитину» та «Виховні моменти». Я. Корчак концептуально відмовився від погляду на внутрішній простір дитини крізь систему координат дорослих, що було пріоритетом у «докорчаківській» педагогічній думці й практиці. Власною діяльністю в «Домі Сиріт», «Нашому Домі», літніх дитячих таборах, своїми статтями, теоретичними працями він став розвивати ідею автономності, навіть незалежності світу дитини й дитячого колективу. Й у цьому криється сутність феномену Я. Корчака-педагога та його, мабуть, одного з найбільших відкриттів: він почав утверджувати концепцію розвитку дитини, дитячого товариства за іншими ціннісними категоріями, вимірами, аніж тими, що притаманні дорослим та організованому ними соціуму. Я. Корчак почав стверджувати, що дитячий світ у жодному разі не є підпорядкованим простору дорослих, що це становить намагання виключно старших за віком і досвідом людей. За його педагогічною доктриною, на практиці реалізованою, зокрема, в умовах «Дому Сиріт» і «Нашого Дому» [5], світ дитини, дітей становить собою не меншу, а, можливо, й більшу самоцінність і самодостатність, ніж простір дорослих, тому що розвивається, формується за своїми ментальними канонами, які нерідко недоступні й, на жаль, не зрозумілі простору старших людей.

Я. Корчак дійшов, можна сказати, для свого часу надзвичайно сміливого висновку про те, що внутрішнє й зовнішнє життя дітей складає собою принципово іншу реальність, ніж у дорослих, що в цій «дитячій» реальності домінують, правлять не по-дитячому серйозні механізми й закони, які не тільки не завжди відкриті й очевидні дорослим, але і, як правило, недоступні останнім. Саме це і спричиняє непорозуміння, конфлікти в дихотомії «діти» - «дорослі». Світ дитини посутньо відрізняється від норм і порядків, установлених тими, у кого значно більший життєвий досвід; світ дитини є не менш складним і не менш організованим, аніж «доросле» існування; він так само важливий, так само емоційно й психологічно насичений, драматичний, має такі ж права, як і світ дорослих - ось так можна представити смислову гаму основоположного педагогічного меседжа, сформульованого й утіленого Я. Корчаком.

На цій підставі педагог-мислитель у книжці «Право дитини на повагу» робить іще один вагомий педагогічний посил, смисл якого полягає в тому, що необхідно відмовитися від опозиції «дитина» - «дорослий», яка тільки поглиблює прірву між цими ментально-віковими категоріями й загострює стосунки в і без того складному соціумі. Альтернативу такій опозиції, такому протиставленню він убачає в ментальній єдності дітей і дорослих, для досягнення чого саме дорослій людині необхідно здійснити кардинальну переоцінку своїх цінностей, відмовитися від «доктринерства», від «позиції зверхності й зробити крок назустріч світу дитини» [6]. Я. Корчак був переконаний, що дорослим украй важливо почати психологічно зближуватися зі світом і цінностями дітей, коректно і вдумливо вивчати їх, учитися розуміти дитячі запити, емоції, переживання. Він стверджував, як достеменну педагогічну мантру, що «дитина - це розумна істота, вона добре знає власні потреби, труднощі й перешкоди свого життя» [1, с. 18], і на цій підставі проголошував інноваційні для свого часу педагогічні підходи, нову парадигму роботи з дитячою аудиторією, суть яких вкладається в такий висновок із «Права дитини на повагу»: «Не деспотичний наказ, накинута дисципліна й недовірливий контроль, а тактовне порозуміння, віра в досвід, співпраця і співжиття» [там само]. Я. Корчак належав до тих педагогів світового рівня, які висловлювали й утверджували думку про те, що дитина, учень не виступає виключно в ролі об'єкта виховання й освіти. Більш того, він концептуально заперечував такий підхід, таку методологію роботи з дітьми. Я. Корчак наполягав на тому, що «маленька людина», як він називав дитину, є повноправним суб'єктом процесу виховання, що старшим людям, наставникам конче необхідно встановлювати тісний контакт із дітьми, спиратися на їхнє розуміння життя (відповідно до досвіду), на їхню підтримку. Для успішного, плідного виховання необхідний тандем дитини й наставника, без цієї умови співпраця старших і менших учасників процесу виховання, розвитку людини обертається формальністю, що стає тягарем для обох сторін. Отже, рівноправ'я і взаємоповага в стосунках дітей і їхніх наставників - ось два базові посили педагогіки Я. Корчака. Це якраз і становить те, що, послуговуючись сучасною термінологією, є всі підстави схарактеризувати як презентування й маркування основних положень концепції педагогічного паритету. У цьому й полягає один із найбільш фундаментальних внесків Я. Корчака у світову педагогічну думку й практику.

Отже, практична й теоретична спадщина Я. Корчака, зокрема, його праця «Право дитини на повагу», стали одним із чинників активної демократизації навчально- виховного процесу, що набула поширення в європейській системі другої половини ХХ століття, а також безпосереднім джерелом концепції дитиноцентризму, що притаманна педагогіці високорозвинених країн Західної Європи.

Говорячи про перспективи досліджень у межах корчакознавства, необхідно відзначити, що свого детального обсервування чекає система практичної діяльності (методик, прийомів, організаційних технологій) педагога в літніх дитячих таборах, дитячих притулках, у інтернатних закладах «Дім Сиріт» і «Наш Дім» [5]. Вагомість цих перспективних розвідок полягає в тому, що саме кількадесятилітня практика Я. Корчака й забезпечила педагогічну життєвість його рефлексій, висновків та ціннісних формул. Відомий педагог, немов аксіологічний заповіт, говорив: «Люби свою дитину будь-якою - неталановитою, неуспішною, дорослою. Спілкуючись із нею, радій, оскільки дитина - це свято, яке поки що з тобою» [6].

корчак дитиноцентризм педагогічний паритет

Література

1. Корчак Януш. Право на повагу / упоряд. І. Ковальчук, пер. з пол. І. Ковальчук, Б. Матіяш, Р. Свято. Київ: Дух і Літера, 2012. 382 с.