Розвиток дошкільної освіти півдня України (60-70-ті роки ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 373.2(477.7)(09)»19»(043.3)

Розвиток дошкільної освіти півдня України (60-70-ті роки ХХ століття)

Ходаковська Л.В.

У статті авторами стисло висвітлено історико-педагогічний аспект проблеми розвитку дошкільної освіти південного регіону в період 60-70-х років ХХ століття як складової дошкільної освіти України. На основі аналізу досліджень провідних вітчизняних науковців, архівних матеріалів, статистичних звітів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, виокремлено основні тенденції розвитку дошкільної освіти в регіоні, схарактеризовано законодавчі акти, які регламентували в 50-ті роки ХХ століття діяльність ясел та дитячих садків, а також закладу нового типу - «ясел-садка». Надано увагу розгляду проблеми оздоровлення дітей на півдні України з урахуванням географічних та кліматичних умов у період, який досліджується, впливу соціально-економічних змін, які відбувалися в регіоні в другій половині ХХ століття на діяльність дошкільних закладів.

На основі проведеного дослідження зроблено висновки про стан розвитку дошкільної освіти півдня України в період 60-70 років ХХ століття, який безпосередньо був підпорядкований загальним тенденціям розвитку дошкільної освіти України. Цей історичний період відзначено продовженням розширення мережі дошкільних установ, удосконаленням методичного та програмового забезпечення організації освітньої діяльності в дошкільних установах, оздоровленням дітей, якому сприяли переваги географічного та кліматичного розташування південного регіону.

Дослідження не вичерпує всього кола питань розвитку дошкільної освіти на півдні України в другій половині ХХ - початку ХХІ століття. Не дослідженими залишаються проблема ролі вихователя в організації діяльності дошкільних установ в означений період, вивчення передового педагогічного досвіду колективів дошкільних закладів в означений період. Ці питання є актуальними для нашого подальшого наукового пошуку.

Ключові слова: дошкільна освіта, південний регіон, кліматичні умови, оздоровлення, специфіка розвитку, тенденції, дитячі садки нового типу, ясла-садки, програмно-методичне забезпечення.

Динамічні зміни, що відбуваються в Україні на сучасному етапі розвитку державності, зумовлені курсом на інтеграцію в європейський простір, гуманізацію та демократизацію суспільного життя. Ці процеси не можливі без глибокого реформування освіти, змін у меті й завданнях, що ставить перед освітою держава й суспільство. Освіта є безумовним віддзеркаленням усіх суспільних процесів та супроводжує розвиток людства з давніх часів.

Дошкільна освіта є першою ланкою неперервної освіти України. Саме в період дошкілля закладаються передумови для подальшого розвитку особистості, прагнення до пізнання, формування національної свідомості та позитивних моральних якостей кожного громадянина. Підпорядковуючись загальним освітнім тенденціям, дошкільна освіта зазнає реформаційних змін. Однак будь-який конструктивний рух неможливо здійснювати без урахування досвіду попередніх поколінь, утілення позитивних прикладів розвитку освіти, зокрема, дошкільної.

Провідні науковці минулого та сучасності надавали великого значення дослідженням проблем дошкільної освіти. Л. Артемова, З. Борисова, Л. Лохвицька, Т. Поніманська та ін. у своїх дослідження розглядали питання становлення та розвитку суспільного дошкільного виховання в Україні, надаючи великого значення впливу видатних педагогів минулого (С. Русова, Л. Лубенець, О. Дорошенко та ін.). Питання організації освітнього процесу в закладах дошкільної освіти, проблеми дошкільного виховання та методичні питання розглядали Г. Аніщенко, А. Богуш, Н. Гавриш, М. Чернявська. У контексті нашого дослідження особливу увагу приділено працям О. Венгловської, Т. Головань, С. Стягунової, Н. Туренко, І. Цюпак, у яких ураховано особливості розвитку дошкільної освіти в певних регіонах України, висвітлено тенденції розвитку мережі закладів дошкільної освіти в певні історичні періоди.

Аналіз наукових досліджень дає змогу підтверджувати значний інтерес вітчизняних науковців до проблем дошкільної освіти України. Водночас маємо констатувати невелику кількість досліджень, присвячених саме регіональному розвитку дошкільної освіти в різні історичні періоди, зокрема, південного регіону.

Мета статті: на основі аналізу досліджень вітчизняних науковців, архівних матеріалів та законодавчої бази здійснити аналіз розвитку дошкільної освіти півдня України в історичній ретроспективі, зокрема, періоду 60-70-тих років ХХ століття, з урахуванням загальних тенденцій розвитку дошкільної освіти України періоду.

Як зазначає Т. Денисюк, перша половина 50-х років XX століття була «найбільш сприятливою для Української РСР за економічними показниками: стабільно, на 5 % щороку, зростала продуктивність праці, підтримувалася товарно-грошова збалансованість. У кінці 50-х років почалися деякі економічні труднощі, але індустріальне виробництво в 60-70-ті роки продовжувало зростати. У цей період Радянський Союз досягнув своєї найбільшої могутності. Однак згодом, для другої половини 70-х років минулого століття, була характерною стагнація державно-соціалістичної економіки; на початку ж 80-х років економіка знаходилася уже в стані глибокої кризи. СРСР досяг високого рівня виробництва, особливо у військово- промисловій сфері, проте, оскільки механізму гнучкого оновлення інтелектуальної та технічної культури не існувало, економіка фактично існувала за рахунок системи економічного насильства, яка не розв'язувала протиріч, а заганяла їх углиб» [2, с. 1].

Повоєнні 50-ті роки ХХ століття в наукові літературі визначено як період зростання економічних показників, розбудови індустріального комплексу та розвитку сільського господарства України, зокрема, півдня України. Відповідним віддзеркаленням цих процесів став розвиток дошкільної освіти України, зокрема, південного регіону. Головною характеристикою цього періоду став розвиток мережі дошкільних установ за рахунок відомчих закладів, натомість у сільській місцевості залишалось невирішеним питання охоплення дітей дошкільною освітою. За відсутності кваліфікованих вихователів гнучкою була політика забезпечення кадрами ясел та дитячих садків. Однак протягом певного періоду поступово ця проблема вирішувалась за рахунок відкриття відділень «Дошкільного виховання» в педагогічних училищах регіону та факультетів на базі педагогічних інститутів. Цей період відзначено позитивними змінами в розвитку дошкільної освіти на півдня України.

Новим поштовхом для розвитку освіти, зокрема, дошкільної ланки стало прийняття в 1958 році Закону Верховної Ради СРСР «Про зміцнення зв'язку школи з життям та про подальший розвиток системи народної освіти СРСР». Реформування охопило освіту в цілому, і, як наслідок, торкнулося дошкільної ланки.

19 червня 1959 року, у світлі Закону, що став імпульсом розвитку дошкільної освіти, в УРСР було прийнято Постанови ЦК КП і Ради Міністрів України «Про заходи по подальшому розвитку дитячих установ, покращенню виховання й медичного обслуговування дітей дошкільного віку» [8]. У цьому документі визначено необхідність подальшого розвитку мережі дошкільних закладів, та зумовлене відсутністю зв'язку між організацією роботи ясел та дитячого садку створення дошкільної установи нового типу «ясла-садок» та відповідне підпорядкування цього закладу Міністерству освіти. Постановою планувалось збільшення асигнувань на будівництво дошкільних закладів, розширення мережі та контингентів дітей, підвищення якості виховної роботи з дітьми дошкільного віку» [1, с. 50].

У своїх дослідженнях проблеми розвитку дошкільної освіти України І. Улюкаєва підкреслювала позитивний вплив цієї Постанови 1959 року «на розвиток суспільного дошкільного виховання й розширення мережі дитячих садків» [6, с. 331]. За висновками дослідниці, «протягом 60-х років ХХ століття спостерігалася стабільна динаміка росту дошкільних установ і кількості дітей, які їх відвідували. У 1960 році в Україні функціонувало 4770 стаціонарних дитячих садків, які відвідувало 330670 дітей. Загалом у постійно діючих і сезонних дошкільних установах виховувалося понад 1000200 дітей, із них 852000 - у колгоспних закладах. У 1959-1962 роках було відкрито 2049 нових дитячих садків на 322000 місць. У 1963 році було введено в дію 1168 дитячих садків [там само, с. 330-331]. Науковець визначає, що «активну роль у будівництві дошкільних установ відігравали промислові підприємства, а також колгоспи й радгоспи. Найбільші темпи росту спостерігалися в промислових центрах - Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській і Харківській областях [там само, с. 331].

Спираючись на дослідження вітчизняних науковців із проблем дошкільної освіти України, одним із показників розвитку дошкільної освіти у південному регіоні нами визначено динаміку формування мережі закладів дошкільної освіти впродовж досліджуваного періоду. Для порівняння кількісних показників та визначення тенденцій розвитку мережі дошкільних установ звернемось до архівних джерел.

Згідно з статистичним звітом про дитячі садки та ясла-садки за 1960 рік дитячих садків у містах нараховувалося 528, у яких виховувалось 50849 дітей; у сільській місцевості - 6728 дітей у 173 закладах [4, арк. 51, 30, 55, 101]. За інформацією зведеного статистичного звіту про дитячі садки і ясла-садки за 1972 рік у Запорізької області в містах функціонувало дитячих 147 садків, із контингентом вихованців - 28561 дитина, у сільській місцевості - 28, відповідно - 1592 дитини; ясел-садків: у містах - 99, вихованців - 23479; у сільській місцевості 22, дітей - 1276; санаторних закладів - 4, контингент дітей - 460, у літній оздоровчий період на дачі було вивезено 145 дітей [5, арк. 15]; у Миколаївській області в містах функціонувало 108 дитячих садків та ясел-садків із контингентом вихованців 18875 дітей, у сільській місцевості - 78, відповідно - 3863 дитини, всього ясел-садків: у містах - 92, вихованців - 17018, у сільській місцевості 22, дітей - 1276, санаторних закладів - 4 з контингентом дітей - 460, відпочивало на дачах - 2318 дітей [там само, арк. 24]; в Одеській області в містах функціонувало 189 дитячих садків - 189, із контингентом вихованців 29847 дітей, у сільській місцевості - 65, відповідно - 4202 дитини; ясел-садків: у містах - 124, вихованців - 22 474, у сільській місцевості - 45, дітей - 3 595, у літній оздоровчий період на дачі вивезено 664 дитини [там само, арк. 25]; у Херсонській області у містах функціонувало дитячих садків - 89, із контингентом вихованців - 15944 дитини, у сільській місцевості - 35, відповідно - 2094 дитини, ясел-садків: у містах - 57, вихованців - 11946, у сільській місцевості - 35, дітей - 2082, санаторних закладів - не було, у літній оздоровчий період на дачі дітей не вивозили [там само, арк. 35].

Порівнюючи статистичні данні в областях південного регіону України на прикладі 1972 року можемо зазначити, що тенденція розвитку мережі закладів дошкільної освіти тісно пов'язана зі станом розвитку промисловості, виробництва та сільського господарства. Пропорційно економічним та соціальним чинникам спостерігаємо розвиток мережі дошкільних установ та кількості вихованців у закладах. Контингент дітей у дитячих садках вказує не тільки на охопленість дошкільною освітою, але й на демографічний стан у областях південного регіону в означений період.

Потреба в забезпеченні наступності між раннім вихованням дітей ясельного віку та вдосконаленням навчально-виховного процесу з дошкільниками середнього та старшого віку зумовила створення нового типу закладу «ясел-садків». Цей процес вимагав законодавчого та методичного забезпечення діяльності ясел-садків, пояснень щодо організації діяльності закладу, установлення на законодавчому рівні правил прийому до закладу дошкільної освіти, розроблення режиму роботи, вирішення питань організації навчально-виховного процесу, методичного забезпечення.

Для урегулювання питань діяльності закладу нового типу та роз'яснень щодо діяльності закладу «ясла-садок» було розроблено Положення про об'єднану дошкільну дитячу установу (ясла-садок), затверджене Постановою ради Міністрів УРСР за № 1132 від 11 липня 1960 року. У Положенні було визначено: «ясла-садок» є державною установою громадського виховання дітей віком від двох місяців до семи років, здійснює завдання зі всебічного розвитку дітей, відповідає завданням наступності виховання дітей у школі, сприяє участі жінок-матерів у виробничому та громадсько-політичному житті країни» [7, арк. 5]. У Положенні також визначалося підпорядкування ясел-садків; вимоги до будівель ясел-садків, групових кімнат (окремо для ясельного й дошкільного віку), ділянки навколо дошкільної установи та її обладнання; варіанти укомплектування ясел- садка віковими групами; тривалість перебування дітей у яслах-садках (залежно від потреб - 9-10, 12, 24 годин на добу); типи ясел-садків (загального типу, цілодобові, ясла-садки для дітей із фізичними вадами, ясла-садки санаторного типу); поділ дітей на вікові групи; правила прийому, переведення з групи в групу, відрахування; вимоги до працівників ясел-садків та їхні посадові обов'язки [6, с. 332].

За даними статистичних звітів, у 1972 році кількість закладів складала у Запорізькій області - 121 [5, арк. 15] (зведені дані по містах та сільській місцевості), у Миколаївській - 160 [там само, арк. 24]; в Одеській - 169 [там само, арк. 25]; у Херсонській - 92 [там само, арк. 35]. Порівнюючи кількість ясел-садків із іншими регіонами України, наведемо дані: у Вінницькій області - кількість ясел-садків не зазначено [там само, арк. 5]; у Дніпропетровській області - 263 [там само, арк. 8]; у Київській - 98 [там само, арк. 17]; у Харківській - 204 [там само, арк. 31].

Аналіз наведеної інформації про різні регіони України дав можливість констатувати позитивні кількісні зміни щодо збільшення числа дошкільних закладів типу «ясла-садки». Однак найбільш високими показниками відрізнялись індустріальні області не тільки південного регіону. Ця тенденція зберігалась в цілому на теренах УРСР у період, що досліджується. Аналізуючи чинники, що сприяли розвитку дошкільної освіти та дошкільного виховання в Херсонській області, І. Цюпак зазначала: «Як показує практика 50-80 рр. ХХ століття, від зайнятості населення залежить потреба в розширенні мережі суспільного дошкільного виховання [9, с. 96].

Актуальними питаннями щодо покращення роботи закладів дошкільної освіти залишались підвищення матеріального стану закладів, забезпечення санітарних норм, організація харчування, розвиток дошкільного виховання, удосконалення навчально-виховного процесу. З цією метою 1959 року Колегією Міністерства освіти Української РСР, за участі Республіканського комітету профспілки працівників освіти, вищої школи та наукових установ було ухвалено постанову «Про соціалістичне змагання областей, міст і районів за кращу підготовку шкіл і дитячих установ до нового навчального року». Ця постанова сприяла включенню підприємств, колгоспів, радгоспів, трудових колективів дошкільних закладів України в змагання щодо створення «належного санітарного стану приміщень, забезпечення різноманітного і якісного харчування дітей, удосконалення навчально-виховної роботи, також було визначено умови проведення змагання, критерії визначення областей-переможців» [3, с. 246]. Це змагання не тільки сприяло поліпшенню роботи дошкільних закладів, але й покращенню їхнього матеріально-технічного та методичного забезпечення.

Проведення соціалістичних змагань, громадських оглядів у містах, районах та областях на кращу підготовку до навчального року сприяло не тільки поліпшенню роботи закладів й можливості виявити певні недоліки у питаннях дошкільного виховання.

Досліджуючи чинники розвитку дошкільного виховання Є. Коваленко зазначила: «Перший громадський огляд дошкільних закладів України було проведено в травні- червні 1960 року. У наказі Міністерства освіти УРСР «Про підсумки громадського огляду дошкільних установ Української РСР» від 25.10.1960 р. визначалися як досягнення: значне зростання мережі дитячих садків, зміцнення їхньої матеріальної бази, поліпшення стану виховної роботи з дітьми. Огляд виявив і певні недоліки: недостатня увага до сенсорного розвитку дітей, захоплення заняттями за рахунок прогулянок, невміння керувати творчими іграми дітей, значна кількість завідувачів дошкільних закладів і вихователів не мала спеціальної фахової підготовки, були виявлені недостовірні дані щодо кількості дошкільних закладів у певних областях тощо. Колегія Міністерства освіти УРСР, розглянувши матеріали про підсумки громадського огляду, накреслила низку заходів, спрямованих на подолання цих недоліків» [3, с. 246].

Розвиткові мережі закладів нового типу (ясел-садків) також надавалось велика увага під час проведення оглядів. «У 1964 році проводився громадський огляд із визначення стану роботи об'єднаних дошкільних закладів (ясел-садків), який приурочено до п'ятиріччя прийняття Постанови 1959 року. Під час його проведення було констатовано, що завдяки впровадженню дошкільного закладу нового типу в системі суспільного дошкільного виховання відбулися позитивні зрушення» [6, с. 332].

Зазначимо, що громадські огляди з 1960 року стали традиційними й проводились протягом майже трьох десятиріч, були дієвим чинником у розвитку дошкільної освіти України, зокрема, південного регіону.

Особливого значення в той період надавалось оздоровленню дітей дошкільного віку. Специфіка південного регіону, а саме, кліматичні умови, сприяли цьому процесу. Почала активно використовуватися така форма оздоровлення дітей, як вивіз на дачі, функціонування яких у більшості забезпечували великі промислові підприємства регіону, а відповідно охоплювались оздоровчою роботою діти, які відвідували відомчі дошкільні заклади. Високі показники охоплення дітей системою оздоровлення на дачах відповідно до статистичного звіту за 1965 рік відзначено в Одеській та Запорізькій областях. Ця тенденція зберігалась протягом певного періоду та підтверджена відомостями статистичного звіту за 1972 рік, у якому зазначено, що в Одеській області оздоровлено на дачах 664 дитини [5, арк. 25], у Запорізькій - 145 дітей [там само, арк. 15]. Порівнюючи показники інших регіонів, розглянемо приклад Харківської області - 86 дітей [там само, с. 31]. Наведена інформація дає змогу стверджувати, що кліматичні умови та природні ресурси південного регіону мали позитивний вплив на організацію оздоровчої роботи, та можуть бути прикладом для впровадження такого досвіду на сучасному етапі розвитку дошкільної освіти.

Аналіз дисертаційних досліджень та архівних матеріалів дозволив зробити висновки про стан розвитку дошкільної освіти півдня України в період 60-70 років ХХ століття, який безпосередньо був підпорядкований загальним тенденціям розвитку дошкільної освіти України. Цей історичний період відзначено продовженням розширення мережі дошкільних установ, зокрема, за рахунок створення закладу нового типу «ясла-садок», підвищенням ролі громадськості в забезпеченні не тільки матеріально-технічної бази закладів, а й удосконалення методичного та програмового забезпечення організації освітньої діяльності в дошкільних установах, організації оздоровлення дітей, якому сприяли переваги географічного та кліматичного розташування південного регіону.

На жаль, позитивні зміни, що відбувались протягом означеного періоду не в повній мірі задовольняли потребу в закладах дошкільної освіти, проблемними залишались питання охоплення дітей дошкільною освітою та задоволення запитів батьків щодо місць у закладах. Попри стрімкий розвиток дошкільної педагогіки та дошкільного виховання, потребувало подальшого удосконалення методичне та програмове забезпечення освітнього процесу в дошкільних установах.

Наше дослідження не вичерпує всього кола питань розвитку дошкільної освіти на півдні України. Недослідженими залишаються проблема ролі вихователя в організації діяльності дошкільних установ другої половини ХХ - початку ХХІ століття, вивчення передового педагогічного досвіду колективів дошкільних закладів півдня України. Ці питання є актуальними для подальшого наукового пошуку.

дошкільний освіта південний

Література

1. Венгловська О. Основні тенденції розвитку дошкільної освіти Київщини (1958-1984 рр. ХХ століття). Історико-педагогічний альманах: збір. наук. праць УДПУ ім. П. Тичини. Умань : РВЦ «Софія», Ч. 1. 2011. 96 с.