Фасилітація - провідна компетенція сучасного педагога

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 378

Фасилітація - провідна компетенція сучасного педагога

Комінарець Т.В.

У статті аналізується сутність та значення педагогічної фасилітації в умовах сучасного суспільства та окреслюються особливості здійснення цього процесу в початковій школі.

Актуальність поданих матеріалів полягає в необхідності зміни традиційної моделі педагога, адже нині перед учителем постають додаткові завдання - спрямувати учнів не тільки на отримання знань, а й на їх творче осмислення, виховувати здатність застосовувати свої знання в навчальних і життєвих ситуаціях - усе це має сприяти формуванню творчої особистості дитини. Узагальнено, що під педагогічною фасилітацією зазвичай розуміють створення такої взаємодії, коли актуалізується індивідуальний досвід учасників, відбувається взаємодія та взаємотрансляція індивідуальних контекстів розуміння навчальної інформації, виникає необхідність і можливість оперативного та індивідуально мотивованого застосування оновленого досвіду, тобто відбувається становлення суб'єктності як стильової характеристики навчальної діяльності. Автором проведено різнобічний аналіз функціонування педагогічної фасилітації в умовах сучасної початкової школи.

Визначаючи мету, яку забезпечує фасілітаційна підтримка в навчанні, автор статті вказує, що учитель-фасилітатор прагне до формування особистості учня, виявлення та розвитку його потенційних здібностей, задатків; створення умов для саморозвитку, самовизначення, самовдосконалення, самореалізації його особистості.

Окреслено форми організації діяльності вчителя-фасилітатора на уроці в початкових класах. Наголошено, що основною такою формою взаємодії є групова.

Зроблено висновок, що фасилітація є феноменом сучасності, здатним зробити навчання та виховання суб'єктів освітньої діяльності більш продуктивним за рахунок їхнього особливого стилю спілкування й особистості педагога. Перспективами подальшого дослідження визначено пошук практичних механізмів (форм, методів, прийомів та засобів) щодо впровадження педагогічної фасилітації в умовах Нової української школи.

Ключові слова: фасилітація, педагогічна фасилітація, вчитель, початкова школа.

Дитиноцентрична спрямованість сучасної освіти передбачає наявність гуманістичного, творчого педагога початкової ланки освіти: конкурентоспроможного, який убачає свою діяльність у вихованні самодостатньої, активної особистості, готової до сприйняття швидкоплинного світу, вона знає, яким чином не загубитися в ньому, ставить перед собою мету й знає шляхи її досягнення. Суспільне замовлення на такого вчителя зумовлює й значний науковий інтерес до актуальних проблем професійної діяльності та формування нових професійних компетентностей педагога.

Сучасна освіта кардинально змінила свої функції та суспільне значення - вона визначає не лише інтелектуальний рівень особистості, а й її матеріальний стан, соціальний статус, професійні амбіції, духовний світ, урешті-решт - сам спосіб життя. Вона вже перестала бути лише технологією передачі знань від однієї людини до іншої. Вона стала не тільки засобом поширення життєвих практик, набутого досвіду й світоглядних уявлень, а й високорентабельною й інвестиційно привабливою галуззю економіки. Ось чому на сьогодні більшість експертів єдині в тому, що найближчим часом головним світовим дефіцитним ресурсом стане саме високоякісний людський капітал.

А оскільки в умовах трансформації глобальної економічної системи на ринку ідей та знань виграватимуть саме ті країни, які орієнтуватимуться на безперервні нововведення та інновації, передусім у сфері освіти, то для того, щоб гідно витримувати конкуренцію, Україні слід модернізувати чинну систему освіти, яка останнім часом стрімко втрачає конкурентні переваги [7, с. 19].

Якщо ми обираємо шлях ефективної освіти, то нашим головним завданням є навчити учнів думати та працювати. Першим і основним складником такого ефективного навчання є, передовсім, створення вільного навчального середовища. Лише тоді, коли в класі є свобода й кожен без обмежень може пізнавати світ, ми можемо говорити про те, що створений плідний, ефективний простір для навчання. Ефективне навчання не може здійснюватися в умовах тиску, примусу та погроз, оскільки страх повністю паралізує пізнавальні процеси людини. Для того, аби людина вчилася, вона повинна знаходитися у вільному, психологічно безпечному просторі [11].

На думку В. Кременя, в освіті досі діє своєрідна адміністративно-командна система, в основі якої оцінювання кількісних характеристик формально засвоєних результатів навчального процесу. І що більше дитина навантажена якимись знаннями й більше їх зможе, часто механічно, відтворити під час контролю, то успішнішим уважається процес навчання. А тим часом взаємозв'язок між засвоєними знаннями й творчим розвитком особистості є недостатнім. З поля зору вчителя часто випадає саме розвиток і саморозвиток дитини, її особистісне самодостатнє становлення. У результаті після закінчення відповідного рівня освіти отримуємо людину формально освічену, носія певної суми знань, але недостатньо особистісно розвинену, нездатну виявити в житті й діяльності усі свої потенційні можливості. Суспільство, що має критичну масу таких людей, неспроможне до динамічного інноваційного розвитку, що якраз і визначає нині місце кожної нації під сонцем [4].

Особливістю сучасної освіти є формування й розвиток особистісних якостей здобувача освіти. При цьому значуще не стільки формування певних властивостей, якостей, пізнавальних процесів, знань, умінь, навичок, скільки розвиток прагнення й здатності до самостійності, саморозвитку й самореалізації особистості. У міжособистісній взаємодії суб'єктів освіти, педагогів та учнів, створюються умови для розвитку освітньої мотивації, надання навчанню характеру співпраці, і на цій основі досягаються цілі й виконуються окреслені завдання.

Актуальність вивчення можливостей фасилітації педагога в умовах сучасної освіти обумовлена необхідністю активізації діяльності вчителя навчально-професійної діяльності учнів в умови

Нові поняття «педагог-фасилітатор», «педагогічна фасилітація» в педагогіці і психології виникають на основі теорій, запропонованих у 50-х рр. XX ст. К. Роджерсом [6].

Сьогодні вивчення фасилітативносгі (у працях В. Абрамова, І. Авдєєвої, Андрєєва, А. Болотової, О. Врубльовської, О. Дімової, О. Кондрашихіної, О. Левченко, П. Лушина, Г. Межиної, Л. Петровської, О. Шахматової та ін.) охоплює понятійній апарат, зміст та структури цього феномену, визначає властивості суб'єктів процесу, досліджує особливості фасилітативного впливу, аналіз чинників формування фасилітативної компетентності тощо.

Отже, педагогічна фасилітація - порівняно нове поняття, активно втім наразі використовуване в педагогіці та педагогічній психології. Позитивний вплив на учня, для створення сприятливої атмосфери, підвищення впевненості учнів у своїх силах, стимулювання й підтримка в них потреби в самостійній продуктивній діяльності стають основними орієнтирами під час аналізу феномену педагогічної фасилітації [11].

Метою статті висвітлення сутності педагогічної фасилітації, її значення в сучасній освіті та суспільстві й окреслюються шляхів здійснення цього процесу в початковій школі.

Під педагогічною фасилітацією зазвичай розуміють створення такої взаємодії, коли актуалізується індивідуальний досвід учасників, відбувається взаємодія та взаємотрансляція індивідуальних контекстів розуміння навчальної інформації, виникає необхідність і можливість оперативного та індивідуально мотивованого застосування оновленого досвіду, тобто відбувається становлення суб'єктності як стильової характеристики навчальної діяльності [1, с. 38].

Уперше в 1898 році було встановлено (Н. Триплет, 1898; Ф. Олпорт, 1920; Travis, 1925), що люди можуть досягати кращих результатів у присутності інших людей, у порівнянні з тим, коли вони діють на самоті. Цей феномен отримав назву соціальної фасилітації (від англ. facilitate - полегшувати або facility - легкість, сприятливі умови), тобто особливість людей виконувати краще прості завдання та гірше складні, коли поруч присутні інші, а результати їхньої роботи можна оцінити [8, с. 439].

У сучасній школі педагог повинен застосовувати інноваційні технології, бути ініціативною, творчою, готовою до пошуку й змін людиною. Перед учителем постають додаткові завдання: важливо направити учнів не тільки на отримання знань, а й на їхнє творче осмислення, виховувати здатність застосовувати свої знання в навчальних і життєвих ситуаціях - усе це має сприяти формуванню творчої особистості дитини.

У педагогічну теорію та практику термін «фасилітація» був уведений К. Роджерсом [6].

Сутність фасилітуючої педагогічної позиції досліджували Є. Врублевська, Жижина, С. Коломийченко, О. Фісун. Проте нами не виявлено достатньо дослідницьких робіт, у яких розкривається проблема фасилітації як фахової компетентності вчителя початкової школи.

Важливість вивчення готовності педагогічних працівників до фасилітації, формування її структурних компонентів визначається рядом чинників. По-перше, це запити сучасного світу, які висувають вимоги до школи як соціального інституту розвитку, що повинен сприяти саморозвитку та самовихованню кожної дитини. По-друге, реалізацією особистісно орієнтованого підходу в освіті, який передбачає наявність у педагога таких якостей, що забезпечують створення психологічно комфортних умов для повноцінного навчання дітей на основі співпраці, взаємоповаги та довіри. По-третє, важливістю для самого педагога володіти такими психологічними якостями, що виявляються засобами підвищення його професійної компетентності [3].

Фасилітація - це організація процесу колективного розв'язання проблем у групі, який керується фасилітатором (ведучим, головним). Це одночасно процес та сукупність навичок, які дозволяють ефективно організовувати обговорення складної проблеми без втрат часу та за короткий термін виконати усі заплановані дії із максимальним залученням учасників процесу. Фасилітація відрізняється від простого управління тим, що вона не має директивного характеру. Якщо за традиційних форм управління суб'єкт змушує учасників групи виконувати власні інструкції та розпорядження, то у випадку з фасилітацією її суб'єкт має поєднувати в собі ознаки керівника, лідера та учасника процесу [12].

Фасилітація в процесі формування ключових компетентностей особливо важлива у зв'язку з тим, що відповідає за формування креативних якостей здобувача початкової освіти.

Молодший шкільний вік - це вік відкритого, довірливого ставлення до вчителя, до його оцінок і суджень, коли діти ще тяжіють до гри, емоційні та безпосередні. Учителю початкової школи важливо враховувати потребу молодших школярів у теплому спілкуванні, в емпатії, тому від нього вимагається вміння підтримувати цю емоційність і зберігати безпосередність дітей, виховувати в молодших школярів співпереживання до інших людей і навколишнього світу. Велике значення таке вміння набуває в організації навчальної діяльності - тут разом із особистісним сприйняттям дитини здійснюється оцінка навчальних дій. Учителю початкової школи важливо не змішувати оцінку навчальної діяльності, успішності й особистості школяра.

Найулюбленіше заняття дітей у початковій ланці освіти - це гра. В основі ж інтелектуальної гри лежить застосування учасниками своєї ерудиції та інтелекту. Цей вид навчальної діяльності не тільки задовольняє інтелектуальні потреби учня, а й розвиває різні грані його особистості: уміння працювати в команді, нестандартно мислити, застосовувати знання, отримані на уроках і самостійно.

Інтелектуальні ігри дозволяють урізноманітнити навчальний процес, зі звичайного уроку зробити свято. Використовуючи інтелектуальні ігри в позаурочній діяльності, педагог допомагає дитині зорієнтуватися в профорієнтаційному напрямі. Грамотна організація позаурочної діяльності дозволяє вирішити цілий ряд дуже важливих завдань: полегшує процес соціально-психологічної адаптації; створює умови для індивідуального розвитку. Подібні ігри можуть застосовуватися як у межах одного предмета для перевірки засвоєного матеріалу учнями й включати конкурентоспрямовані розділи, наприклад, з граматики, лексики, так й охоплювати кілька освітніх напрямів, що дозволяє реалізувати інтегрований зміст освіти.

Специфіка вчителя початкової школи полягає в тому, що він першим починає навчально-виховний процес, закладає в учня основи вміння вчитися й навчальної діяльності, уміння спілкуватися на уроках. У шкільній практиці склалося досить велика кількість прийомів і способів, за допомогою яких вчителі й спілкуються з дітьми на уроці й учать їх спілкуватися. Умовно їх можна представити у вигляді двох великих груп:

1. прийоми і засоби, із якими вчитель спеціально знайомить дітей для досягнення високого рівня взаєморозуміння в найменший проміжок часу (жести, поза, слова-коди, картки-коди, кивок головою, плескання руками, рухи тіла, виразу обличчя, система договорів і т. д.);

2. прийоми й способи спілкування, із якими вчитель спеціально не знайомить дітей, але використовує їх з метою реалізації психічних закономірностей розвитку в процесі навчання (дистанція, дотик, гумор, інтонація, сила голосу, багатозначне мовчання, погляд, авансування, похвала, прохання, критика тощо).

Аналізуючи досвід учителів початкової школи, вивчаючи праці вітчизняних і зарубіжних учених, ми дійшли висновку, що в процесі інтегрованого навчання знання початківців набувають системної якості, уміння стають узагальненими, комплексними, посилюється світоглядна спрямованість пізнавальних інтересів. Безумовно, цей підхід до вивчення навчального матеріалу не новий. Але він ефективний і актуальний, оскільки сприяє розвитку в дітей ключової компетентності «уміння вчитися протягом життя».

Виникає потреба організувати саме викладання не як трансляцію інформації, а як фасилітацію процесів осмисленого навчання. Стосовно школи під фасилітацією слід розуміти освітній метод, що забезпечує позитивний вплив на учня, клас для створення сприятливої атмосфери, підвищення впевненості початківців у своїх силах, стимулювання й підтримка в них потреби в самостійній продуктивній діяльності.

Сьогодні зміст професійної готовності вчителя акумульовано в професіограмі. Професіограма - це свого роду ідеальна модель, що включає характеристики професійної діяльності та характеристики особистості, вона моделює результат, який існує ідеально, але повинен бути досягнутий після певного терміну освіти студента, вона дає можливість передбачити конкретні шляхи, засоби, критерії професійної підготовки та професійного вдосконалення вчителя [5].

У наш час професіографія педагогічної праці налічує понад 100 професійно значущих й особистісних якостей педагога. Не можна не погодитися, що реформа освіти повинна ґрунтуватися на перебудові певних особистісних рис учителя, що реалізуються в процесі його партнерської взаємодії з учнями.

На думку О. Врублевської, здатність педагога до фасилітуючого спілкування - це іманентна якість особистості вчителя, яка розвивається та дозволяє здійснювати педагогічну взаємодію як таку, що надихає й спонукає вихованця до інтенсивної, свідомої самозміни відповідно до особистісно пріоритетних сенсів життєдіяльності, тим самим актуалізуючи процес його спрямованого й продуктивного саморозвитку.

Новий рівень завдань вимагає від педагога сформованих «еталонних» особистісних характеристик. Визначальними для реалізації фасилітації педагога є розвиток трьох якостей особистості: аттрактивність (від лат. Attrahere залучати - природний стан чого- небудь, що не викликає роздратування, а навпаки, вабить, що викликає симпатію), толерантність (від лат. Tolerantia терпіння - терпимість до іншого роду поглядів, вдач, звичок) і ассертивність (від англ. assertiveness - наполегливість, упевнений захист своїх інтересів або своєї точки зору з урахуванням думок інших людей) [10].

К. Роджерс назвав цей комплекс особистісних якостей вчителя «необумовленою позитивною увагою до людини». Учитель, який розуміє й приймає внутрішній світ своїх учнів, поводить себе природно й відповідно до своїх внутрішнього стану й доброзичливо ставиться до учнів, створює тим самим всі необхідні умови для забезпечення й підтримки (фасилітації) їхнього сумлінного навчання та особистісного розвитку в цілому .

Фасилітатор у педагогіці - це той, хто допомагає (стимулює, сприяє, полегшує, супроводжує, актуалізує тощо) під час народження думки, ідеї, хто не тільки досконало володіє матеріалом і вміє передавати нові знання, а й розвиває навички й уміння, допомагає учасникам зробити узагальнення, висновки, спираючись на їхній досвід, але не робить висновки за них, створює ситуацію успіху та працює на розвиток групи й кожного індивідуально. В основі фасилятивності (педагогічної фасилітації) лежить глибока духовна основа, яка передбачає турботу про іншого і його успішний розвиток, прийняття людини без засудження, уміння прощати й бути вдячним, любити людину, позитивно сприймати все, що навколо відбувається, власну відповідальність за свої думки, дії і вчинки. Для визначення керівних положень, що відображають загальні закономірності процесу фасилітації, дають краще розуміння її сутності ми визначили наступні принципи фасилітації: гуманізму й любові до людини; позитивного мислення та сприйняття світу; віддачі й вищих цілей; вдячності; толерантності, прийняття й прощення; успіху та емоційності; співробітництва, ефективної комунікації та партнерства; відповідальності цілеспрямованості; індивідуального підходу [2].

Визначаючи мету, яку забезпечує фасилітаційну підтримку в навчанні, учитель прагне до формування особистості учня, виявлення та розвиток його потенційних здібностей, задатків; створення умов для саморозвитку, самовизначення, самовдосконалення, самореалізації його особистості.

У результаті в здобувачах освіти формується особистісна мотивація до навчання, творчості, досягнення цілей; навички взаємодії з учителями, батьками, однолітками в процесі пізнання; орієнтація на успіх у навчанні та творчості. В очікуванні результати рівня взаємодії можна винести: сформованість особистості учня; ціннісна, емоційна, поведінкова, комунікативна, політична, правова соціалізація особистості; досягнення ситуації успіху, самореалізація особистості.

Основна форма організації діяльності на уроці вчителя-фасилітатора - групова. Для успішної організації такої роботи необхідно:

- уміти ставити мету, до якої прийде група в кінцевому результаті, формулювання не повинно бути розпливчастим і повинно бути зрозумілим усім учасникам процесу;

- приділити велику увагу розробці процесу, у якому бере участь група, а також послідовності виконання завдань;

- налагоджувати продуктивне спілкування між членами груп, уміти управляти конфліктами і спрямовувати в потрібне русло хід дискусій;

- у процесі роботи зуміти розкрити здібності учасників, оцінити наявні навички й допомогти розвинути нові прихованні потенціали, віднайти рушійні сили й спрямувати енергію на ефективне виконання навчального завдання;

- підтримувати учасників груп і, використовуючи діалог, ураховувати думку кожного члена групи;

- заохочувати лідерські якості в інших членах групи.

Найвище досягнення фасилітатора - це створення в членів групи враження, що всю роботу вони виконали самостійно.

Особливість феномену фасилітації в тому, що він не виникає випадково. Йому передують саморозвиток і самоосвіта педагога. Перехід учителя традиційних поглядів на новий для нього стиль діяльності відбувається поступово, оскільки він пов'язаний із глибокою і, отже, досить повільної особистісної перебудовою і його самого, і учнів, тому провідними є не стільки зміни змісту й методів викладання, скільки становлення й зміцнення основних особистісних якостей, постійне професійне зростання педагога-фасилітатора.

В умовах сучасних освітніх трансформацій суть навчально-виховного процесу в педагогічній теорії та практиці розглядається як організація суб'єкт-суб'єктної взаємодії його учасників, спрямованої на узгодження зовнішніх впливів із внутрішніми властивостями особистості, що забезпечує зміни в її свідомості та поведінці. Така інтерпретація відповідає сучасній освітній парадигмі, новим концептуальним підходам - гуманістичній, конструктивістській, особистіснозорієнтованій педагогічній ідеології [9].

Отже, фасилітація - феномен міжособистісного спілкування, який робить більш продуктивним навчання або виховання суб'єктів освітнього процесу за рахунок їхнього особливого стилю спілкування й особистості педагога.

Перспективи подальших досліджень полягають у визначенні форм, методів та засобів здійснення педагогічної фасилітації в умовах Нової української школи.

фасилітація педагогічний початковий

Література

1. Авдеева И. Психологическая характеристика фасилитативных педагогических технологий. Часть 1: Субъектная направленность. Горизонты образования. № 2 (35). 2012. С. 37-43.