Мовленнєвий етикет викладача економічних дисциплін у закладах вищої освіти - складова педагогічної майстерності

На сьогодні недооцінюється роль мовленнєвої культури педагога у вищій школі, а тому в статті розкрито актуальне питання сучасної педагогічної теорії і практики: мовленнєвий етикет викладача економічних дисциплін у закладах вищої освіти як важлива складова педагогічної майстерності. З'ясовано, що проблеми мовленнєвого етикету педагогів в Україні зумовлені наявністю психологічних, політичних, соціальних, організаційних бар'єрів, які виникають у процесі міжособистісної комунікації. Підкреслено, що усне й писемне мовлення педагога - основний інструмент в роботі викладача, а тому він повинен бути предметом самоаналізу та постійного самовдосконалення в процесі нарощення професійної компетентності кожного фахівця педагогічної галузі. Зроблено акцент на тому, що професійна майстерність викладача вищої школи регламентується не тільки накопиченням фахових та професійних знань, а й рівнем мовленнєвого етикету через розвиток мовної, предметної, педагогічної і комунікативної компетенцій. Відзначено, що в Законі України «Про освіту» мовою освітнього процесу в закладах вищої освіти визнана державна мова - українська.

На сьогодні проблема мовної культури загострюється, і це не лише проблема України, а взагалі людської цивілізації. Ці процеси обумовлені впливом факторів як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру на розвиток особистості. Негативні процеси пов'язані, насамперед, із «глобальним поширенням у світі системи електронної комунікації, яка за наявності значної кількості переваг одночасно сприяє руйнуванню звичних людських відносин» [2, с. 243] та спілкуванням у двомовному середовищі, тому питання щодо нарощення мовленнєвої культури є актуальним для сучасної педагогічної науки. На жаль, сьогодні недооцінюється роль мовленнєвої і мовної культури педагога у вищій школі.

Один із важливих напрямків роботи викладача - розвиток професійної та загальної культури студентської молоді, де мовна культура є фундаментом пізнавальної діяльності людини. Педагог повинен власним прикладом спрямовувати навчання здобувачів освіти, як на нарощення фахової компетентності, так і мовної культури. Викладач закладу вищої освіти повинен бути всебічно розвинутою особистістю, людиною з високим рівнем культури та ерудиції. Це висококваліфікований фахівець педагогічної галузі, що широкоформатно знає свою галузь науки та досконало володіє педагогічною технікою, правилами мовленнєвої етики тощо. Він повинен усвідомлювати роль та значення культури мовлення в своїй професії, використовувати © Кузьменко Ю. В.

увесь арсенал виражальних засобів спілкування, знати українську мову й уміти нею грамотно користуватися. Саме тому окреме місце в набутті педагогічної майстерності викладача економічних дисциплін у вищій школі посідає мовленнєвий етикет.

Проблемами підвищення рівня мовленнєвої культури займалося широке коло науковців. Зокрема, теоретичні основи культури мовлення розкрито у роботах Б. Головіна, М. Вашуленка, В. Костромарова, М. Пантелюк, Л. Щерби, Н. Шведової; підготовці майбутнього вчителя в контексті розвитку комунікативних навичок присвячені дослідження О. Біляєва, Т. Годованюк, О. Глазової, О. Горошкіна, О. Захарчук-Дуке, В. Приходька, М. Приходько, В. Ястребової; розвиток мовної особистості педагога відображено у працях Г. Богіна, А. Богуш, Т. Дрідзе, І. Дроздової, Ю. Караулова, І. Суслова; мовленнєвому етикету в професійній культурі педагога присвячено наукові розвідки С. Дубовик, І. Звягіної, Л. Лужецької, Г. Сукачової, Л. Степанчука та ін. В усіх дослідженнях висловлено думку про те, що мовленнєвий етикет педагога - значно більш складна категорія, ніж звичайний мовленнєвий етикет. мовленнєвий етикет викладач педагогічний

Мета статті - схарактеризувати мовленнєвий етикет викладача економічних дисциплін у закладах вищої освіти як важливу складову його педагогічної майстерності.

У науково-педагогічній літературі під педагогічною майстерністю розуміють «комплекс властивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі» [3, с. 25]. Цілком логічно, що кожен учитель повинен нарощувати свій рівень фахової компетентності та професійної культури упродовж своєї кар'єри й життя.

Назвемо складові елементи педагогічної майстерності викладача вищої школи: гуманістична спрямованість педагогічної діяльності, професійна компетентність, педагогічні здібності й талант, педагогічна техніка [там само]. Розвиток майстерності регламентується не тільки накопиченням фахових та професійних знань, а й рівнем мовленнєвого етикету. З цих позицій педагог повинен здійснювати самоосвіту через розвиток таких компетенцій, як-от:

- мовну - застосовувати мовні засоби відповідно умов і мети спілкування, як в усній так і писемній формах;

- предметну - розкривати на занятті науковий підхід до бачення світу через активне використання загальноприйнятої та професійної лексики;

- педагогічну - здійснювати науково-педагогічне спілкування в конкретній галузі наук, установлення конкретних зв'язків у процесі професійного інформаційного взаємообміну;

- комунікативну - уміти організувати процес спілкування через правильний вибір необхідних форм, типів та стилів мовлення, дотримання норм української літературної мови.

Плануючи заняття, кожен педагог має:

- продумати шляхи розкриття й пояснення своєї теми (діяльнісна мета спілкування), особливості свого мовлення й комунікативної поведінки (комунікативний сенс спілкування);

- творчо володіти лексичним запасом та необхідними граматико-синтаксичними схемами; уживати граматичні форми української мови відповідно до норм граматики тощо.

Не можна забувати й про швидкість мовлення (оптимальний темп - приблизно 120 слів/хв.), інтонацію (її природність), стилістичне чуття мови, правильність вимови, наголосів, дикції, пауз, вдале використання ораторських прийомів та позамовних засобів виразності спілкування (міміки, жестів, рухів, поз, погляду, посмішок), доречне вживання фразеологічних зворотів, крилатих слів, образних виразів, приказок. Серед багатої палітри інтонаційних засобів недоречно використовувати лише монотони, а серед звернень до студентів - імперативи.

У системі післядипломної освіти науково-педагогічних кадрів ужито ряд заходів щодо розвитку педагогічної майстерності шляхом поліпшення мовленнєвого етикету,

проте поки що ці підходи не дають значного позитивного результату. Негативні наслідки стійкої тенденції зниження рівня цього виду підготовки як у системі закладів неперервної освіти, так і під час самоосвіти, виявляються через погіршення показників процесу соціалізації педагогів, їхнього формування індивідуальної «Я-концепції»: зменшення потреб у природному спілкуванні зі студентами, батьками та колегами внаслідок зменшення кількості годин на навчальний предмет разом із викладачем в аудиторії, збільшення навчальних годин на самостійну роботу студентів та на дистанційні форми навчання; вплив полікультурного простору спілкування на чистоту мовлення; використання лише інформації з інтернету та надмірне захоплення можливістю вступати у віртуальний світ симулякрів; відсутність фінансової можливості для організації спілкування з вітчизняними та зарубіжними колегами на конференціях, симпозіумах, круглих столах тощо.

На сьогодні в усіх куточках нашої держави викладачі навчають студентську молодь державною українською мовою. Ця вимога прописана у статті 7 Закону України «Про освіту» (2017 р.): «Мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова» [1]. Відповідно вона є віддзеркаленням в освітньому процесі посилення ролі національномовної самосвідомості, а також виявом бажання любити мову свого народу, дотримання норм літературної мови, удосконалення своїх навичок спілкування державною мовою у двомовному середовищі, збагачення лексики в активному словниковому запасі, формування корекційних навичок щодо правильності вживання граматичних форм тощо.

Разом із тим, варто відзначити й той факт, що проблеми мовленнєвого етикету педагогів в Україні зумовлені наявністю психологічних, політичних, соціальних, організаційних бар'єрів, які виникають у процесі міжособистісної комунікації. Окреслимо типові труднощі, що на сьогодні притаманні процесу комунікації суб'єктів педагогічного спілкування: нелогічність оформлення думок, смислова неточність, неспівимірність мовленнєвих засобів та стилю викладу матеріалу, невідповідна інтонація, емоції та почуття, низький рівень емпатії та соціальної перцепції, швидкий темп, крикливість чи монотонність, недостатнє врахування психологічних ознак суб'єкта спілкування тощо.

Необхідно педагогам слідкувати за правильністю вживання слів, а також здійснювати потрібну корекцію мовленнєвої діяльності своїх студентів у цьому напрямку. Не опанувавши належного рівня професійного мовлення, педагоги допускають ряд грубих помилок. У таблиці 1 наведено приклади типових помилок у правописі та вимові викладачів економічних дисциплін.

Цілком логічно, що «мовлення викладача - це такий інструмент професійної діяльності педагога, за допомогою якого можна виконати різні педагогічні завдання: зробити складну тему уроку цікавою, а процес її вивчення - привабливим; створити щиру атмосферу спілкування у групі, установити контакт зі студентами, досягти взаєморозуміння з ними; сформувати почуття емоційної захищеності, вселити в них віру в себе» [4, с. 8]. Це основний і незамінний інструмент у роботі кожного педагога як в усному, так і писемному слововжитку. Саме тому мовленнєвий етикет повинен стати предметом самоаналізу та постійного самовдосконалення в процесі нарощення педагогічної майстерності фахівця педагогічної галузі.

Важливою складовою нарощення педагогічної майстерності сучасного викладача вищої школи є розвиток мовленнєвого етикету через технологію удосконалення культури українського мовлення на орфографічному, словотвірному, граматичному та комунікативному рівнях. Серед шляхів підвищення особистої культури мовлення педагога науковці окреслюють такі:

- «виробити стійкі навички мовленнєвого самоконтролю й самоаналізу;

- не говорити квапливо, «ковтаючи» слова;

- частіше «заглядати у словник» (М. Рильський), правопис, посібники зі стилістики тощо, вивчати мовлення майстрів слова;

- читати вголос (особливо прозові тексти) із дотриманням усіх аспектів нормативності;

- заучувати напам'ять художні твори, при чому не тільки віршовані;

- опанувати жанри, види писемного мовлення, зокрема, ділового;

- привчити себе до систематичного запису власних думок і спостережень, щоденних записів тощо;

- виробити звичку читати з «олівцем у руках» - жоден цікавий і вартісний вираз не повинен бути втраченим для вас» [4, с. 9].

- «уміння відчувати та підтримувати зворотній зв'язок у спілкуванні;

- уміння керувати собою, керувати психічним станом, тілом, голосом, мімікою; уміння керувати настроєм, думками, почуттями; уміння знімати м'язові затиски;

- здатність до непідготовленої комунікації;...

- здатність до педагогічної імпровізації» [5, с. 26].

Підсумовуючи вищевикладене, зауважимо: дуже важливою в діловому та мовленнєвому етикеті є умова удосконалення культури мовлення, спілкування кожного учасника навчального процесу. Важливо постійно розширювати горизонти вираження своїх думок, професійного спілкування за допомогою багатства рідної мови, поповнювати словниковий запас, зокрема, і науково-професійною лексикою. Головна умова успіху - збільшення грамотної мовної практики, що впливає на удосконалення мовленнєвих умінь і навичок, засвоєння і стабільне вживання літературних норм у процесі професійного спілкування. Усі ці підходи сприятимуть нарощенню педагогічної майстерності. Особливої уваги на сьогодні вимагає вирішення завдання формування мовленнєвого етикету як під час навчання майбутніх фахівців, так і в системі післядипломного професійного росту педагогічних кадрів, у процесі удосконалення впродовж життя. Кожен педагог - це приклад для наслідування, і він повинен бути взірцем в усіх сферах своєї професійної діяльності.

У статті не вичерпано всіх аспектів порушеної проблеми, тому виникає необхідність подальших наукових розвідок у цьому напрямі. Зокрема, розробки методичних рекомендацій для викладачів економічних дисциплін щодо нарощення мовленнєвого етикету в умовах роботи у вищій школі.

Література