Визначення сутності поняття "соціокультурна складова освіти майбутніх судноводіїв"

У статті розглянуто сутність поняття «соціокультурна складова освіти майбутніх судноводіїв» за допомогою аналізу його базових термінів «освіта» та «соціокультурна компетентність». Акцентовано увагу на тому, що в контексті дослідження важливим є співвідношення понять «освіта» та «культура», оскільки фахівець може займатися освітою тільки оволодівши культурою. Актуальність соціокультурної складової освіти судноводіїв зумовлена міжнародною співпрацею, необхідністю толерантного ставлення до полікультурного екіпажу, розумінням соціальних та релігійних звичаїв та традицій тощо. Саме соціокультурні знання сприяють веденню міжкультурного діалогу та ефективній взаємодії в системі «людина-людина».

Українське сьогодення характеризується інтеграційними процесами, створенням єдиного інформаційного простору, підвищеними вимогами до вищої професійної освіти. Майбутні фахівці по закінченні освітнього курсу повинні володіти рядом компетентностей, які забезпечать ефективну професійну діяльність. Більша увага приділяється практичним навичкам застосування набутих теоретичних знань. Це безпосередньо стосується й судноводіїв, які повинні вміти застосувати знання не просто у фаховій діяльності, але, зокрема, у стресових, конфліктних або небезпечних аварійних ситуаціях, коли на кону не тільки збереження вантажу, судна, але й людських життів. Показником якості освіти майбутніх судноводіїв є їхня готовність до саморозвитку, становлення їхньої індивідуальності, а також соціокультурної та професійної компетентності. Оскільки морські фахівці працюють в інтернаціональній команді, надзвичайно важливими стають аспекти духовності та морально-етичних норм, тому уважаємо актуальним розгляд поняття соціокультурної складової освіти майбутніх судноводіїв як однієї з ключових. соціокультурний освіта судноводій екіпаж

Дослідженню освіти взагалі приділяло увагу багато вчених, серед них М. Братко,

О. Вознюк, С. Гончаренко, Р. Гришкова, О. Дубасенюк, С. Сисоєва, А. Ярошенко. Наголошують на необхідності її соціокультурної складової Л. Вольнова, О. Касаткіна,

А. Клебанська, О. Коломинова, М. Максимець, А. Мурзіна. Проблеми соціокультурної складової в морській галузі вивчали М. Бабишена, Н. Бобришева, С. Козак, О. Фролова та ін. Проте більшість доробків стосуються досліджень компетенцій та компетентностей, розмежування даних понять.

Метою статті є визначення сутності поняття «соціокультурна складова освіти майбутніх судноводіїв».

Насамперед, зауважимо, що поняття «соціокультурна складова освіти» у зв'язку з його складністю та різноманіттям тлумачень потребує аналізу його базових термінів («освіта», «соціокультурний») та дотичних понять.

Звернемося до визначення освіти у «Словнику української мови», де воно трактується як: 1) сукупність знань, здобутих у процесі навчання, освіченість; 2) піднесення рівня знань, навчання, процес засвоєння знань; 3) загальний рівень знань; 4) письменність, грамотність [14, с. 755].

В «Українському педагогічному словнику» С. Гончаренко визначає освіту як «духовне обличчя людини, яке складається під впливом моральних і духовних цінностей, що є надбанням її культурного кола» [7, с. 241]. Учений наголошує на необхідності поєднання знань із особистісними якостями та вмінні самостійно розпоряджатися своїми знаннями. А в «Енциклопедії освіти» він розкриває цей термін як «процес і результат засвоєння особистістю певної системи наук, знань, практичних умінь і навичок і пов'язаного з ними того чи іншого рівня розвитку її розумово- пізнавальної і творчої діяльності, а також морально-естетичної культури, які у своїй сукупності визначають соціальне обличчя та індивідуальну своєрідність цієї особистості» [6, с. 614].

Як один з головних чинників розвитку особистості освіта визначається й у Національній доктрині розвитку освіти (2002 р.), де зазначено: «Освіта - основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта відтворює й нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства. Освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету й конкурентоспроможності держави на міжнародній арені» [10, с. 3].

На особливу увагу в контексті нашого дослідження заслуговує питання співвідношення понять «освіта» та «культура». Зокрема, Р. Гришкова дотримується думки, що людина може займатися освітою, тільки оволодівши культурою, а самоосвіта можлива на основі зразків, створених культурою. Згідно з її визначенням, «освіта - це уведення людини до світу культури на різних етапах її життя; тоді її можна охарактеризувати як оволодіння культурою різних видів діяльності та спілкування, як оволодіння знаннями, історично відібраними зразками діяльності та соціального спілкування» [5, с. 138]. Але зближення цих понять не означає їхнього повного ототожнювання.

Р. Гришкова, розглядаючи процес формування в студентів нефілологічних спеціальностей соціокультурної компетенції в процесі вивчення англійської мови, підтримує культурологічний, а не фактологічний підхід. Вона зосереджує увагу на «культурологічних знаннях студентів, що передбачає залучення їх до культурних цінностей, знайомство з кращими творами світового мистецтва, формування навичок толерантної поведінки в різних життєвих ситуаціях. Такий підхід створить умови для зосередження уваги студентів на загальнолюдських цінностях, сприятиме зростанню інтересу до чужої культури й мови та подоланню культуроцентризму» [там само].

На широке розуміння поняття «освіта» вказує й С. Сисоєва. На її думку, освіта - це «процес зовнішнього впливу на засвоєння індивідом узагальненого об'єктивного, соціального досвіду, норм, цінностей тощо; спеціальна сфера соціального життя; унікальна система, своєрідний соціокультурний феномен; сутнісна характеристика етносу, суспільства, людської цивілізації, способів її самозбереження й розвитку; процес, тобто цілісна єдність навчання, виховання й розвитку, саморозвитку особистості; збереження культурних норм із орієнтацією на майбутній стан культури; соціокультурний інститут, що сприяє економічному, соціальному, культурному функціонуванню й удосконаленню суспільства; результат, тобто рівень загальної культури й освіченості людей» [12, с. 23]. Основні контексти освіти, які виділяє вчена, це - «цінність (державна, суспільна, особистісна); система різноманітних навчальних закладів і освітніх установ; особливий процес; різнорівневий результат; соціокультурний феномен; соціальний інститут, що впливає на стан свідомості суспільства» [там само].

У декількох визначеннях, уміщених у словнику базових понять із курсу «Педагогіка», знаходимо такі, що безпосередньо вказують на взаємозалежність освіти та культури, а саме: «освіта - така сторона виховання, котра полягає в оволодінні системою наукових та культурних цінностей, накопичених людством; освіта - творення Людини; зафіксоване досягнення рівня культури, загальних чи професійних знань, набутих у процесі навчання» [13, с. 59].

Про соціокультурну ситуацію в освіті згадують О. Вознюк та О. Дубасенюк. Вони акцентують увагу на поліпарадигмальності, що притаманна освіті, вичерпаності основної педагогічної парадигми, незавершеності структур і структурних компонентів сучасної освіти. Серед ряду виділених ними освітніх парадигм виокремимо ті, що засвідчують зв'язок освіти з культурою: гуманістична, гуманітарна, культурознавча (культуротворча), комунікативна, духова, людиномірна, світовимірна, поліфонічна. Освіта повинна бути інтегративною та узагальнювати освітні парадигми, поєднувати навчання і виховання, науку і світогляд, моральне і фактологічне, належне і дійсне, індивідуальне та колективне, спиратися на філософське обґрунтування вчення про людину і її місце в природі, історії, культурі, виражати принцип єдності людини та світу [3].

М. Братко визначає освіту як полісмислову педагогічну категорію, на його думку, «освіта розглядається одночасно як педагогічний процес, як результат засвоєння особистістю системи знань, умінь, навичок, які дозволяють особистості самореалізуватися та бути повноцінним членом суспільства; соціальний феномен у сукупності соціальних характеристик (вид соціальних відносин, соціальна система, соціальна організація, соціальний процес, соціокультурний інститут зі специфічними функціями, які одночасно забезпечуть збереження, відтворення, зміну й розвиток структури суспільства)» [2].

Заслуговує на увагу позиція Н. Богданової, В. Войлошникової, А. Величко, О. Квасник, О. Кивлюк, котрі сприймають освіту як соціокультурний осередок. Н. Богданова уважає, що в соціокультурному освітньому осередку людина навчається сама творити важливі для себе світоглядні й аксіологічні знання, переконання, ідеали.

Освіта, на її думку, - це комунікативне середовище, у якому кожен член є самодостатнім суб'єктом, активно спрямованим на самовдосконалення й таким, що шукає найоптимальніші шляхи й методи такого самовдосконалення [1]. В. Войлошникова та А. Величко надають таке визначення: освіта - це сфера створення світоглядно- ціннісних смислів життєдіяльності людини, яка є комунікативно-творчим середовищем формування фундаментальних характеристик особистості, на основі яких відбувається й буде відбуватися протягом наступного життя реалізація і самовтілення всіх форм її життєтворчої активності [4]. О. Квасник зазначає, що освіта - це своєрідне єдине комунікативне поле, де забезпечується активна взаємодія його учасників, наповнення інформаційних потоків курсу викладання відповідним змістом, спадковість та узгодженість усіх етапів та структурних елементів [8]. О. Кивлюк указує на соціокультурну роль освіти. На її думку, освіта - це не факт, а соціально- епістемологічний процес діяльності в суспільстві. Як свідчить сьогодення, освіта - процес безперервний, який, у свою чергу, означає здобування освіти протягом усього життя. Бо освіта може виступати як засобом дослідження світу (наука, література, мистецтво і т.д.), так і засобом, що протидіє освоєнню особистістю технологій життєдіяльності. Головна мета освіти - сформувати та розвинути людину як інтелектуальну, творчу, моральну, культурну, духовну, самостійну особистість та кваліфікованого спеціаліста й найвищу цінність суспільства [9, с. 194].

Ідея безпосереднього зв'язку освіти з духовністю, з соціальними інститутами, з особистісним розвитком притаманна роботам Т. Андрущенко, Є. Богданова, А. Євтодюк, М. Конох, Н. Піщуліна, І. Степаненко, З. Тюмасевої, К. Хоруженко, Н. Щербак та ін.

Реалізація змісту соціокультурної складової освіти передбачає формування в майбутніх фахівців соціокультурної компетентності, яка має дві складові - соціальну (готовність особистості до адаптації в соціумі) й загальнокультурну (володіння знаннями про особливості української національної та інших культур, про звичаї, традиції, свята різних народів світу й використання цих знань на практиці).

Існує багато трактувань поняття «соціокультурна компетентність», але більшість дослідників визначають його як здатність і готовність взаємодіяти у соціокультурному просторі (табл. 1).

Таблиця 1 Трактування вченими поняття «соціокультурна компетентність»

Освіта майбутніх судноводіїв, як і будь-яка інша соціальна діяльність, здійснюється в певному соціокультурному контексті, у якому перебуває майбутній фахівець. Контекст визначає фактори в навчальній аудиторії та за її межами. Зокрема, освіта за тією самою програмою, але в іншій країні буде відрізнятися в силу різних політичних та соціальних відносин. Освіта українського судноводія відрізняється від освіти судноводія-філіпінця, зокрема, наявністю різної релігійної та суспільної культури.

Актуальність соціокультурної складової освіти судноводіїв зумовлена міжнародною співпрацею, необхідністю толерантного ставлення до полікультурного екіпажу, розумінням соціальних та релігійних звичаїв та традицій тощо. Саме соціокультурні знання сприяють веденню міжкультурного діалогу та ефективній взаємодії в системі «людина-людина».

Отже, ураховуючи вищезазначене, можна визначити соціокультурну складову освіти майбутніх судноводіїв як змістовну компоненту їхньої професійної освіти, що поєднує знання, уміння та навички, які допомагають ефективно здійснювати професійну діяльність із урахуванням суспільних, мисленнєвих, соціальних, культурних, ціннісних факторів та вести ефективну діяльність у полікультурному середовищі.

У сучасному суспільстві дослідження соціокультурної складової освіти судноводіїв є надзвичайно актуальним, тому в подальших наукових пошуках уважаємо необхідним з'ясування структурних компонентів соціокультурної складової освіти майбутніх судноводіїв.

Література