Структура процесу засвоєння студентами візуально-семантичного образу ієрогліфу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Структура процесу засвоєння студентами візуально-семантичного образу ієрогліфу

Будь-який процес опанування іноземних мов є досить трудомістким. Його ефективність залежить від мети суб'єкта, відповідного рівня мотивації, необхідного рівня засвоєння, докладених зусиль тощо. На лінгвістичних факультетах вишів вимоги до методології викладання іноземних мов є досить високими, оскільки від студента - майбутнього мовознавця, вимагається оволодіння широким колом мовних компетентностей. У відповідності з цим, а також інтенсивними змінами, що відбуваються у інформаційно насиченому суспільстві, постійно актуалізується потреба у оновленні методів викладання та засвоєння мов.

Ієрогліфічні мови представляють значні складності у їх засвоєнні для носіїв фонематичного мовлення через незвичну знакову структуру ієрогліфічного письма та взаємозв'язки його графічних та фонематичних компонентів. Аналіз ієрогліфічних знаків щодо їх інтерпретаційних можливостей показав, що вони докорінно відрізняються від звичного для європейського мислення способу мовної кодифікації дійсності.

Зокрема, В. Пирогов розбіжності між абетковим письмом та ієрогліфічним пояснює характером сприйняття і трактування картини світу представниками ієрогліфічної і не-ієрогліфічної культур. «Перші є носіями ієрогліфізованої свідомості, що сприймають і трактують світ крізь призму переважно ідеографічних знаків - образів, в той час, як другі - на основі референтів звуків, тобто буквено-фонетичних знаків» (Пирогов, 2013: 88-89). У Стрижак відмінність абеткової та ієрогліфічної писемності демонструє через способи запису: перша є фонографічною (послідовною, лінійною, одномірною), друга - логографічною (паралельною, дискретною, двовимірною) (Стрижак, 2005). Перша визначає звучання одиниці запису, друга - смисл. І. Кочергін відмінність цих систем письма пояснював, перш за все, характером встановлення зв'язку між знаками письма і значеннями, що вони транслюють. Зокрема, у буквених системах письма графічна номінація будується на основі «звук - буква (комбінація букв) - значення», ієрогліфічна ж номінація встановлює зв'язок «знак - значення». Тобто звична для абеткової мови інтерпретація смислу за ланцюгом «знак - звучання - значення» для ієрогліфічної мови скорочується до «знак - значення» (Кочергін, 2006).

Зроблений нами теоретичний аналіз робіт з особливостей засвоєння ієрогліфічної писемності, показав, що образна природа її графічного елементу - ієрогліфічного знаку - згадується спеціалістами у галузі східних мов від моменту його появи у первинних піктографічних, орнаментних зображеннях до сприйняття та закріплення у пам' яті сучасного знаку у комплексі його візуально-смислових ознак. Якщо виходити із першовитоків виникнення ієрогліфів, які первинно були піктографічними зображеннями зовнішньої дійсності, відбитої спочатку у свідомості їх творців, а потім закріпленими у символі, знаку, що поступово зазнавав трансформацій, узагальнень, спрощень, схематичності, втрачаючи первинний зв' язок з предметом, що його позначав, образна природа ієрогліфу може бути представлена наступною схемою: предмет (явище) оточуючої дійсності - суб'єктивний образ (відображення у свідомості давніх китайців) - піктограма, орнамент (зображення) - ієрогліф (знак) - трансформація його у сучасний вигляд - суб'єктивний візуальний образ (у сприйнятті того, хто засвоює) - семантичне розуміння (вторинний образ, образ поняття, змісту, смислу) - запам'ятовування (збереження) - засвоєння (відтворення у письмі та комунікативній діяльності).

В існуючих російських та українських методиках засвоєння ієрогліфічної писемності значна увага приділяється сприйняттю ієрогліфічних образів, розпізнаванню їх смислів (значень), запам'ятовуванню та мотивованому адекватному використанню на письмі та при читанні (Бурцева, 2015; Кочергін, 2006; Молоткова, 2014; Паюсов, 1954; Резаненко, 1978; Стрижак, 2005; Халімова, 2015 та ін.). У той же час, на наш погляд, мало уваги приділяється вивченню більш широкого формату когнітивних процесів, що беруть участь у засвоєнні цього виду писемності суб'єктами навчання.

Японський підхід до засвоєння ієрогліфів передбачає формування графічних та орфографічних навичок та умінь, запам'ятовування та відтворення (читання та письмо) значення ієрогліфа на усіх етапах шкільного навчання (Асадчих, 2017; Стрижак, 2005 та ін.). Таким чином, за рахунок широкого

застосування методично обґрунтованої системи вправ з багаторазовим написанням (спочатку базових графічних елементів ієрогліфів, а потім й самостійних ієрогліфів та їх сполучень), створюються умови для оволодіння учнями ієрогліфічним мінімумом, затвердженим у 2010 році Урядом Японії, і який становить 2136 знаків. Передбачається, що опанування цим мінімумом дозволяє японцю розуміти переважну більшість інформації, поданої ієрогліфами в ЗМІ, літературі неспеціалізованого характеру та ін. Відповідно, вищезгаданий ієрогліфічний мінімум цілком знаходить застосування при навчанні ієрогліфіки іноземців. Японськими методистами-науковцями ретельно розробляється учбовий матеріал для вивчаючих японську мову різних рівнів підготовки (системи вправ, тексти, підручники, учбові ієрогліфічні словники, тести тощо). Тобто, цілком природно, що японці при розробці матеріалів для іноземців, так чи інакше спираються на японське сприйняття, виходять переважно з японського досвіду у розробці учбових матеріалів з ієрогліфіки. На нашу думку, можна припустити, що врахування специфіки сприйняття ієрогліфа як образу (студентами країн, писемність яких не є ієрогліфічною) у розробці відповідних учбових матеріалів може мати помітний позитивний вплив на успішність засвоєння ієрогліфічного матеріалу.

Слід зазначити при цьому, що останнім часом серед японських науковців з'явились праці, присвячені питанням оволодіння ієрогліфічним письмом саме іноземцями, які вивчають японську мову і рідна мова яких не пов'язана із ієрогліфами (Kano, 2016 та ін.).Утім, їх кількість не є достатньою, до того ж помітно бракує відповідних праць теоретичного спрямування.

Відтак, з огляду на образну за походженням і знакову за формально закріпленою у письмі природу ієрогліфу, нами зроблено припущення, що продуктивним напрямком засвоєння студентами іноземної мови з ієрогліфічною писемністю (зокрема - японської мови) є опанування студентами навичок формування візуально - семантичних образів графічних елементів цієї писемності. Вибір образу як формату знання характерний для тих випадків, коли у пізнаваного предмету важко виділити якусь одну помітну ознаку, в силу чого він сприймається цілісно, а для його ідентифікації необхідний інший, відомий суб'єкту пізнання об'єкт, що співвідноситься з пізнаваним за значущою сукупністю ознак. Таким знаним об'єктом є існуюча у свідомості студента картина світу предметів та явищ (закріплена у власному досвіді), лексичний запас знань своєї мови, знання інших мов тощо. Образ застосовується у випадках концептуалізації, зберігання, обробки і передачі знання, заснованого на спільності ознак предметів при їх порівнянні, тоді як поняття дозволяє виявити і зафіксувати спільність предметів, включених в одну й ту ж систему координат, що володіють при цьому загальним категоріальним статусом (Голованова, 2014).

Метою статті є опис структури процесу засвоєння візуально-семантичних образів ієрогліфів студентами у процесі вивчення ними ієрогліфічної мови.

У реалізації мети даної статті використано теоретичні методи дослідження, а саме: аналіз психологічної та психолінгвістичної літератури; аналіз та синтез предмету дослідження; систематизація; структурування; узагальнення отриманих результатів.

Категорія візуально-семантичного образу по відношенню до знакової системи, якою є ієрогліфічна писемність, не розкрита у науці. Взагалі, ієрогліфічний знак як джерело психічного образу не були предметом психологічних досліджень, окрім, мабуть, робіт доктора філологічних наук, українського суспільствознавця, спеціаліста з китайської та японської ієрогліфічної писемності В. Резаненка, де представлено глибокий психолінгвістичний аналіз зорових образів сприйняття ідеограм тексту та особливості їх формування (Резаненко, 1978).

Здійснений теоретичний аналіз категорії образу у психології дозволяє стверджувати відсутність єдиного підходу до його тлумачення. Коротко образ можна охарактеризувати як результат психічного відображення, як суб'єктивну картину світу чи його фрагментів. Суттєвими його характеристиками є вторинність по відношенню до об'єкту та активність суб'єкта у процесі його побудови. Вітчизняна психологія категорію образу традиційно розглядає у контексті теорії психічного відображення, започаткованої І. Сєченовим, який сформулював загальні положення про предметність психічного образу, його віднесеність до предметів (явищ) об'єктивної дійсності, які виступають у якості змісту образу.

У контексті теорії відображення образ постає інтегральним продуктом взаємодії людини з реальним світом, що розкриває основні функції психіки, і дозволяє побачити специфіку процесу відображення на різних рівнях психічної організації людини: сенсорно-перцептивному, рівні уявлень та вербально-логічному рівні (Анохин, 1978; Барабанщиков, 2006; Веккер, Ломов, 1961; Леонтьев, 1979; Ошанин, 1999; Рубинштейн, 2000 та ін.).

Сенсорно-перцептивний рівень у системі образного відображення формується на початкових етапах психічного розвитку індивіда і протягом усього його життя збагачується і трансформується. Цей первинний образ формується у ситуації «тут і тепер» у той момент, коли предмет сприйняття діє на органи чуття. Другий рівень відображення - рівень уявлень - дозволяє продукувати образи, які не пов'язані із безпосереднім впливом реальності на органи почуттів. Образ-уявлення називають феноменом «чисто» психічної діяльності, який має самостійне існування, не «нав'язане нашому розуму ззовні» (Сеченов, 2011).

Ці образи зумовлені дією образної пам'яті та уяви. Образна пам'ять дозволяє фіксувати і надалі відтворювати образи, що виникли при сприйнятті; уява бере участь у створенні нових образів шляхом трансформацій і комбінацій тих, які збереглися у пам'яті. Вони менш чіткі й яскраві, ніж сенсорно-перцептивні образи, а також відрізняються меншою стійкістю і повнотою. Формування образів - уявлень визначає більш прогресивну лінію розвитку когнітивних процесів, оскільки передбачає дію елементарних процесів узагальнення та абстракції.

Третій - вербально-логічний рівень - забезпечується роботою мислення та мовленнєвими процесами. Цей рівень - рівень понятійного відображення, раціонального пізнання, що забезпечує розуміння смислу пізнаванного.

Таким чином, дослідниками виділяються первинний (перцептивний) образ як результат сприйняття зовнішньої реальності світу, представленої у відчуттях при безпосередній дії впливів на аналізатори, та вторинний образ (уявний, мисленнєвий, розумовий) як результат опосередкованого пізнання предметного світу у його зв'язках та відношеннях.

Ми припускаємо, що при опануванні східних мов з ієрогліфічною писемністю ієрогліф, як її графічний елемент, що містить і передає значення, представлено у нашій психіці складним візуально-семантичним образом. Як візуальний образ він входить до складу чуттєвої тканини і є основою при формуванні образів вищих порядків (за Березіною, 2012). Як носій значення - представлений другою сигнальною системою (за Павловим, 1973), і є понятійним відображенням, раціональним пізнанням.

Проведений аналіз наукових положень щодо специфіки засвоєння нового знання, психології образу, особливостей ієрогліфічної писемності у відмінності її від фонематичного письма тощо, дозволили нам визначитись з поняттям візуально-семантичного образу, яке є головною дефініцією нашого дослідження. Так, під візуально-семантичним образом графічної одиниці ієрогліфічної писемності, якою є ієрогліф, ми розуміємо складний когнітивний комплекс (розумовий образ), який є інтегральним продуктом візуального сенсорно-перцептивного сприйняття (чуттєвий образ) усіх графічних елементів формальної структури ієрогліфу, цілісного уявлення про нього (закріпленого в образній пам' яті) та понятійного (смислового) відображення, закріпленого значенням. Структура цього образу (у відповідності до моделі Василюка, 1993) представлена знаком (графічними елементами ієрогліфу); предметом (явищем), який він передає; значенням (загальноприйнятим, словниковим світом мови), особистісним смислом (суб'єктивним значенням) та чуттєвою тканиною як спеціальним перцептивним вимірюванням, що наділяє образ специфічними емоційно забарвленими ознаками. Тобто, візуально-семантичний образ є результатом складної обробки свідомістю студентів інформації, що отримується ними у процесі освоєння ієрогліфічної писемності.

У відповідності до проаналізованого, ми розробили схему процесу засвоєння візуально-семантичного образу ієрогліфу як письмового знаку, що має образно-логіко-символічний характер і містить значення тієї мовної одиниці, яку він записує. Схема описаного процесу представлена на рис. 1.

При побудові даної моделі, ми виходили з тих положень, що:

1) засвоєння - це складний процес присвоєння індивідом сукупності знань, способів дій (уміння, навички), соціально - культурного досвіду поколінь, етичні норми поведінки у суспільстві тощо; має результуючий ефект (якість, міцність, системність), що дозволяє адекватно вирішувати певні навчальні, життєві, професійні ситуації; критеріями засвоєння виступають можливості використовувати знання у формі вміння вирішувати на їх основі нові завдання, можливість екстеріорізації знань, тобто втілення їх у зовнішніх, практичних предметних діях та творчих проектах;

2) складовими процесу засвоєння (Рубинштейн, 2000) є: сприймання, початкове ознайомлення з матеріалом; осмислення; робота із закріплення матеріалу (запам'ятовування і збереження); оперування засвоєним у різних умовах для вирішення відповідних завдань;

3) ієрогліф є графічною одиницею ієрогліфічної мови, що передає когнітивне значеннячерез накреслення, і завдяки його сигніфікативним смислам можна зчитувати той образ, з яким даний ієрогліф асоціюється;

4) первинною, базовою складовою образу є чуттєвий образ або чуттєва тканина, яка формується на сенсорно-перцептивному рівні у системі образного відображення; результатом другого рівня відображення є уявлення, що продукуються широким колом психічних процесів, найважливіші яких серед - образна пам'ять та уява; на рівні понятійного відображення продуктом є раціональне пізнання, а когнітивні процеси, що беруть у цьому учать, - розуміння, вербально-логічне мислення, мовлення;

5) засвоєння візуально-семантичного образу ієрогліфу відбувається у випадку освоєння суб'єктом навику формування образу, його збереження та відтворення, але не зводиться лише до процесів пам'яті і включає більш широкий діапазон когнітивних процесів: сприйняття, уяву, образне та понятійне мислення, мовлення, особистісні когнітивні стратегії засвоєння нового тощо;

6) засобами реалізації процесу засвоєння візуально - семантичних образів ієрогліфів є когнітивний та компетентнісний підходи у навчанні, які в інших наших роботах вже описані та обґрунтовані.

Таким чином, структура процесу засвоєння візуально - семантичного образу ієрогліфа представляє собою свідоме формування навику. Первинний, чуттєвий цілісний візуальний образ ієрогліфу виникає при безпосередньому сприйнятті графеми. Вторинний семантичний образ є результатом когнітивного опрацювання значення ієрогліфу (шляхом розпізнання, вербально - логічного мислення, розуміння, використання мовлення) у відповідності із його співвіднесенням із вже відомим, схожим, аналогічним із рідної мови або через реалізацію більш складної розумової роботи по його розтлумаченню і виробленню відвідного предметного уявлення. Візуально-семантичний образ є інтегральним продуктом візуального сенсорного сприйняття усіх графічних елементів формальної структури ієрогліфу, предметного уявлення про нього (закріпленого в образній пам'яті) та понятійного (смислового) відображення, закріпленого значенням.

Перспективним напрямком засвоєння студентами іноземної мови із ієрогліфічною писемністю є опора на образну сферу студентів, а саме візуально-семантичні образи графічних елементів цієї писемності, які представляють собою складний когнітивний комплекс (розумовий образ), що є інтегральним продуктом візуального сенсорно-перцептивного сприйняття усіх графічних елементів формальної структури ієрогліфу, цілісного уявлення про нього та понятійного (смислового) відображення, закріпленого значенням.

Запропонована структура опанування студентами навику формування візуально-семантичного образу як основи ефективного засвоєння ієрогліфічної писемності є методологічною основою побудови експериментальних частин дослідження, результати реалізації яких буде опубліковано у наших подальших роботах.

Література

ієрогліф семантичний фонематичний

1. Анохин П.К. Философские аспекты теории функциональной системы: избр. тр. / Отв. ред. Ф.В. Константинов, Б.Ф. Ломов, В.Б. Швырков; АН СССР, Ин-т психологии. Москва: Наука, 1978. 399 с.

2. Асадчих О.В. Навчання японської мови у вищій школі: інтегративна система формування і розвитку академічної грамотності. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2017. 356 с.

3. Барабанщиков В.А. Психология восприятия. Организация и развитие перцептивного процесса. Москва: Когито-Центр, 2006. 240 с.

4. Березина Т.Н. Психические образы высших порядков в структуре образной формы. Психология и психотехника. 2012. №1. С. 13-24.

5. Бурцева Е.В. Актуальность запоминания иероглифов студентами в современных условиях доступа в глобальное информационное пространство. Сибирский педагогический журнал. 2015. №6. С. 113-119.

6. Василюк Ф. Структура образа. Вопросы психологии. 1993. №5. С. 5-19.

7. Веккер Л.М., Ломов Б.Ф. О чувственном образе как изображении. Вопросы философии. 1961. №4. С. 47-59.

8. Голованова Е.И. Образ, понятие, гештальт как формы профессионального знания. Вестник Челябинского государственного университета. Серия: Филология. Искусствоведение. 2014. Вып. 88. №6 (335). С. 122-125.

9. Кочергин И.В. Очерки лингводидактики китайского языка. Серия: Лингвистика и межкультурная коммуникация: золотая серия. Москва: АСТ. Восток-Запад, 2006. 192 с.

10. Леонтьев А.Н. Психология образа. Вестник МГУ. Сер. 14. 1979. №2. С. 3-14.

11. Молоткова Ю.В. Обучение иероглифическому письму студентов языкового вуза (китайский язык): автореф. дисс…. канд. пед. наук: 13.00.02. Минск, 2014. 27 с.

12. Ошанин Д.А. Предметное действие и оперативный образ. Москва: Моск. психол.-соц. ин-т; Воронеж: Изд.-во НПО «МОДЭК», 1999. 508 с.

13. Павлов И. Двадцатилетний опыт объективного изучения высшей нервной деятельности (поведения) животных. Москва: Издательство «Наука», 1973. 661 с.

14. Паюсов Е.И. Методика обучения иероглифике: дисс…. канд. филол. наук. Москва, 1954. 241 с.

15. Пирогов В.Л. Логографічне письмо як інструмент пізнання й моделювання світу. Вісник КНЛУ. Серія Філологія. 2013. Том 16. №1. С. 88-97.

16. Резаненко В.Ф. Психолингвистические механизмы восприятия иероглифических знаков: дисс…. канд. филол. наук / КГУ ім. Т.Г. Шевченка. Київ, 1978. 162 с.

17. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. Санкт-Петербург: Питер, 2000. 712 с.

18. Сеченов И.М. Элементы мысли. Впечатления и действительность. Из наследия мировой психологии. Москва: Издательство «Либроком», 2011. 230 с.

19. Стрижак УП. Система обучения иероглифической письменности: Японский язык: дисс…. канд. пед. наук: 13.00.02. Москва, 2005. 155 с.

20. Халимова А.В. Обучение иероглифике китайского языка с использованием методов эффективного запоминания информации. Современные концепции научных исследований. 2015. Часть 6. №4 (13). Москва: Евразийский союз ученых. С. 16-18.

Размещено на Allbest.ru