Іншомовна освіта як соціальна та філософська категорія

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК [378.016:811.111](477)

ІНШОМОВНА ОСВІТА ЯК СОЦІАЛЬНА ТА ФІЛОСОФСЬКА КАТЕГОРІЯ

І.І. Оніщук

Сучасні тенденції освіти у суспільно- політичних та економічних умовах нашої країни по лягає у посиленні вимог до професійної підготовки майбутніх спеціалістів, у тому числі у розвитку ко мунікативних здібностей людини, формування пот реби постійного підвищення професійної кваліфікації та професійної мобільності. У наш час гостро постає питання про приєднання людини XXI століття до світової культури, про наближення її культурного рівня до європейської стандарту, про володіння декі лькома іноземними мовами, що, у свою чергу, вима гає формування мовної особистості та її реальних комунікативно-пізнавальних та культурних компете- нцій, що становлять основу системи навчання. Роз ширення міжнародних зв'язків, включення нашої кра їни у світову цивілізацію привели до зростання ролі іноземного мови і в житті суспільства, і в професій ній діяльності сучасного спеціаліста. Іноземна мова сьогодні є об'єктивним засобом не лише міжособис- тісного, але й міжнародного спілкування.

Для сучасного спеціаліста володіння інозем ними мовами є однією з умов професійної компетен тності. Іноземна мова дозволяє йому продуктивно спілкуватися у мовному середовищі, дає можливість ознайомлюватись із новою інформацією, котра є ці кавою з професійної точки зору.

Таким чином, для спеціаліста іноземна мова сьогодні стає і засобом спілкування в іншій країні, і дієвим фактором професійно-особистісного розвит ку, саморозвитку та професійно-творчої самореаліза- ції, визначаючи ступінь його професійної мобільності та продуктивності.

1. Літературний огляд.

Не дивлячись на те, що у наукових досліджен нях існують розробки багатьох аспектів визначеної проблеми, можна констатувати, що розвиток іншо мовної освіти майбутніх вчителів гуманітарних спе ціальностей у педагогічних університетах України є недостатньо розробленою проблемою і потребує більш детального аналізу.

Сучасні глобальні суспільно-політичні та еко номічні зміни сприяли посиленню інтересу до інозе мних мов, що супроводжується вивченням і співстав- ленням обрядів, традицій, настроїв, різних народів. Неповна інтерпретація особливостей іншої культури порушує процес комунікації, ускладнює взаємодію носіїв різних культур, а також може викликати між- культурні конфлікти [1].

В останні роки вітчизняними науковцями ак тивно здійснюються пошуки шляхів розвитку іншо мовної освіти, зокрема професійної підготовки май бутніх учителів іноземних мов у вищих педагогічних навчальних закладах.

У XXI столітті педагогічні науки, як і багато інших, переглядають свої цілі, прагнучи відповідати високим вимогам, згідно часу та суспільству. Дані зміни викликані гуманізацією освіти в цілому та сис теми вищої освіти, зокрема, яка буде побудована з урахуванням особливостей вузів, а головне, з ураху ванням рівня підготовки та задач розвитку духовного потенціалу особистості.

2. Мета та задачі дослідження

Мета дослідження - на основі вивчення теорії і практики розвитку іншомовної освіти у педагогічних університетах Україні у середині ХХ - на початку ХХІ століття розглянути її як філософську та соціа льну категорію.

Для досягнення мети були поставлені наступні задачі:

1. Вивчити умови реалізації іншомовної освіти як соціальної категорії.

2. Проаналізувати філософські тлумачення на уковцями поняття «іншомовна освіта»

3. Умови розвитку іншомовної освіти як со ціальної та філософської категорії

Дослідження показало, що педагогічна систе ма навчання іноземних мов, зокрема англійської мо ви, є соціальною системою, тому її функціонування, перш за все, визначається соціально обумовленими цілями навчання. Вони відображені в нормативних документах різного рівня з питань вищої педагогічної освіти і послідовно реалізуються через систему вищої професійної освіти в програмах конкретного навча льного закладу, професійній підготовці фахівців. Під впливом соціального замовлення суспільства та мето дики як науки мета навчання іноземній мові конкрети зується в завданнях, що визначають зміст навчального предмета, методи, форми та засоби навчання [2].

У методиці викладання іноземних мов з'явила ся ціла низка робіт, автори яких надають фоновому знанню особливу роль у процесі інтеграції культури в систему мовної освіти. Це було продиктовано різ ким зростанням в останні часи культурних, наукових та економічних контактів країн і їх народів, що не минуче висуває проблему «мови та культури» в чис ло найважливіших соціолінгвістичних проблем [3].

Вивчаючи наукову літературу за даною про блемою, ми з'ясували, що багатозначність терміна «культура» не дає можливості для чіткого, змістов ного та однозначного трактування. Однак зусилля багатьох учених наблизили нас до розуміння культу ри як складного соціального явища, що має відно шення буквально до всіх сторін суспільного та інди відуального життя. У сучасних гуманітарних науках поняття «культура» відноситься до ряду фундамен тальних. Закономірно, що воно є головним і в міжку- льтурній комунікації.

У Великому енциклопедичному словнику по няття культура трактується як «... історичний певний рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений у видах та формах організації життя та діяльності людей, у їх взаємозв'язках, а та кож у створюваних ними матеріальних та інших цін ностях» [2].

Один з основоположників та визнаних класи ків етнографії та культурології писав, що культура в широкому етнографічному розумінні складається із знання, мистецтва, законів, обрядів та деяких інших можливостей усвідомити себе повноправним членом суспільства [4].

Суттєву роль у реалізації професійного стано влення студентів відіграє саме викладач іноземної мови, який сьогодні повинен вільно орієнтуватися в полікультурному світі, розуміти його цінності та сенс, реалізовувати їх у достойних проявах цивілізованої поведінки в навчальному процесі, а також у процесі взаємодії з представниками професійної спільноти як у нашій країні , так і на міжнародному рівні.

Між тим, аналіз сучасної практики свідчить, що рівень комунікативної компетенції студентів гу манітарних спеціальностей не відповідає сучасним вимогам: при достатньо високому рівні рівня лінгвіс тичної компетенції рівень соціокультурної та інтер- соціальної компетенції залишається низьким, тому значна частина випускників відчуває труднощі в іно земній комунікації міжкультурного та міжособистіс- ного характеру. Все вищезазначене підкреслює важ ливість вдосконалення мовної підготовки майбутніх фахівців, перегляд її змістовної та технологічної ос нови з позицій соціокультурного підходу, тобто істо тна зміна ціннісних орієнтацій у підготовці майбут нього спеціаліста [2].

Незважаючи на те, що в теоретичних дослі дженнях існує ряд наукових праць, нам доводиться констатувати, що педагогічний та змістовно- методичний аспекти розвитку міжкультурної комуні кації у майбутніх випускників гуманітарних вузів залишаються недостатньо дослідженими.

У зв'язку із цим виникає об'єктивне протиріч чя між:

- потребами суспільства у висококваліфікова них спеціалістах з розвиненою міжкультурною кому нікацією, призначеними вирішити питання на рівні соціокультурної компетенції, розвивати культуру усного та письмового іншомовного спілкування в умовах неофіційного спілкування, представлення країни в умовах іншої мови міжкультурного прос тору та недостатнього рівня теоретичних та практи чних знань, культури інших народів, готовність до виконання професійних функцій у міжкультурній комунікації;

- потребами вузів у теоретичному обґрунту ванні та науково-методичному забезпеченні процесу формування міжкультурної комунікації та недостат ньої розробленості методів формування у студентів міжкультурної компетентності [5].

Розвиток соціокультурних традицій в освіті, породжує потребу пошуку основних пріоритетів їх розвитку, що визначають характер і зміст освіти но вого століття. У цих умовах відбувається зміна пріо ритетів, стає можливим посилення культуро- визначальної ролі іноземної мови, з'являється новий ідеал «людини світу», що володіє розумовою, етич ною, естетичною, суспільною та духовною толерант ністю. Одним із засобів і умов досягнення цієї ідеї стає формування міжкультурної комунікації спеціа ліста, що включає в себе цінісно-орієнтований, куль- туро-комунікативний та особистісний компоненти.

У зв'язку з цим постає питання про зміст на вчального матеріалу, який повинен готувати майбут нього фахівця до міжкультурної комунікацій. Сього дні необхідні нові підручники і навчальні посібники. Підручник необхідний як орієнтир, що задає основні принципи та напрямки роботи і дозволяє оцінити процес розвитку студентів. Необхідний відбір навча льних текстів і літератури для самостійного вивчення студентами з метою прищеплення толерантності під час обговорення загальнокультурних гуманітарних проблем.

Вивчення іноземної мови є діяльністю в сфері взаємодії двох культур. Мова має постати перед ви вчаючою її людиною як унікальне явище культури, як гуманітарна цінність. «Мова - це знаряддя, ін струмент культури. Він не існує поза культурою, по за особистістю. Особистість - це продукт мови і ку льтури. Мови повинні вивчатися в нерозривній єдно сті зі світом і культурою народів, які спілкуються цими мовами. Іноземна мова сприяє підвищенню загального культурного рівня, розвиває логічне мис лення. Це викликає розвиток нових якостей особис тості, терпимості, доброзичливості, альтруїзму» [6]. На заняттях з іноземної мови студенти виявляють схожість і відмінність у культурах, виділяють їх спе цифічні особливості і бачать особливості культур і цінностей народу. Це порівняльний принцип вивчен ня культур. Порівняння - це аналіз фактів, феноме нів, які долучають до нової культурної реальності. «Методична модель розвитку гуманітарної культури студентів у процесі іншомовної освіти в закладі ви щої освіти включає наступні компоненти: мета, зміст, методи, прийоми, засоби, форми, які носять соціоку- льтурну спрямованість.

Дослідники виділили такі педагогічні методи розвитку гуманітарної культури в процесі навчання іноземної мови: комунікативний, метод групової вза ємодії, проблемно-культурознавчий, ігровий, проект ний, тестовий. Комунікативний метод передбачає організацію процесу розвитку гуманітарної культури в ході іншомовної освіти як процесу реального спіл кування, процесу діалогу, в якому студенти вступа ють в особистісний, емоційний та змістовний контак ти один з одним, з викладачем. Діалогічність висту пає однією з сутнісних характеристик навчального процесу» [6]. У спілкуванні відбувається обмін вміннями та навичками. «Слід звернути увагу на те, що спілкування, що ставить за мету досягнення професійних цілей, не може бути ефективним, якщо партнери нічого не знають один про одного. Тому майбутньому фахівцю потрібні комунікативні нави чки: він повинен вміти розповісти про себе, свої інтереси, культуру своєї країни і країни, що вивча ється» [7]. Комунікативний підхід дозволяє залучи ти студента до соціокультурного досвіду країни мо ви, що вивчається; створити умови для активізації нового лексико-граматичного матеріалу в спеціаль но розроблених ситуативних завданнях; запам'ято вувати новий матеріал в умовах активної мовленнє вої діяльності; усвідомлювати значимість формова них умінь і навичок для своєї майбутньої професій ної діяльності.

Таким чином, у процесі навчання іноземної мови спілкування виступає в декількох іпостасях: як мета навчання даної дисципліни, як засіб досягнення цієї мети і як загальнопедагогічна категорія, що за безпечує формування особистості. Використання методу групової взаємодії в процесі розвитку гумані тарної культури студентів забезпечує розвиток нави чок логічного мислення, розвиток усіх видів пам'яті, що веде до більш міцного засвоєння матеріалу. Про цес розвитку гуманітарної культури студентів нероз ривно пов'язаний з розвитком умінь витягувати цін нісний зміст із гуманітарних текстів культури.

Робота студентів у групі (малих групах, парах) сприяє спільним рішенням комунікативних та пізна вальних завдань, де може бути використано метод мозкового штурму, проводитись вікторини, бліц опитування, міні-дослідження і тому подібне. Про- блемно-культурознавчий аспект передбачає вивчення наступних проблем: соціокультурний портрет країн, їх народів і мов, історико-культурний фон, культурну спадщину, культурну ідентичність, соціокультурний аспект.

Сучасні мультимедійні технології відкривають нові можливості у варіації завдань і активному вико ристанні різноманітних допоміжних технічних засо бів. Комп'ютер, аудіо та відеозаписи як опори явля ються прекрасними джерелами сучасної країнознав чої інформації, відображенням культури будь-якого суспільства. Метою читання текстів країнознавчого характеру є формування умінь переглядового, озна- йомлювального і вивчаючого читання, тобто умінь віднаходити інформацію у потрібному обсязі для вирішення конкретного мовного завдання, напри клад, міжкультурної комунікації. Проводиться також організація спілкування за допомогою текстів про блемного характеру. Це тексти з опущеними змістов ними ланками. Це логічні завдання, побудовані у вигляді загадкових ситуаціями. Вирішення даних ситуацій вимагає нестандартного підходу, оригіналь них рішень. У ході виконання завдань проблемного характеру студенти звертаються до довідкової літе ратури та збагачують лексичний запас, вчаться розу міти культурне різноманіття світу.

При навчанні іноземної мови використовують ся також можливості ігрового методу в рішенні про блеми розвитку гуманітарної культури студентів, так як гра - невід'ємний атрибут культури. У рольових і ділових іграх моделюються життєві ситуації, закріп люються властивості, якості, вміння, здібності, необ хідні особистості для виконання соціальних, профе сійних і творчих функцій. Таким чином, гра - це ме тод, засіб, прийом, вид розвиваючої соціальної діяль ності [8].

При вирішенні ігрових завдань мовна актив ність поєднується з розумовою та емоційною: в грі необхідно швидко прийняти рішення, проявити ви нахідливість, кмітливість, фантазію та зіграти певну визначену роль. Проводяться різні уроки- конференції, уроки-граматичні шоу, уроки-дискусії та інші. Ігрові ситуації цінні не тільки тим, що моде люють вживання конкретного мовного матеріалу, але і створюють атмосферу зацікавленого спілкування, а значить, підтримують високу мотивацію вивчення іноземної мови в цілому.

Володіння іноземною мовою у наші дні стало одним з найважливіших засобів успішності у профе сійній діяльності людини. «Освіта - безпосередня форма культури, котра покликана сприяти засвоєнню гуманістичних цінностей як необхідної умови вижи вання сучасної цивілізації, тому рівень результатив ності освіти, виражений у якісних характеристиках можна співвіднести з рівнем сформованості в суспі льній свідомості гуманітарної культури [9].

Іншомовна освіта - одна з пріоритетних галу зей освітньої політики України, для якої сьогодні створюють системи навчання іноземних мов у закла дах вищої освіти на основі спільних документів, ди ректив та рекомендацій, розроблених інституціями з освітньої та мовної політики Ради Європи.

У працях учених України актуалізовано різні аспекти проблеми іншомовної освіти:

- особливості її розвитку й функціонування в контексті сучасних підходів до викладання іноземних мов у європейських країнах;

- соціокультурний компонент змісту навчання іноземної мови у контексті європейської освіти;

- порівняльний аналіз тенденцій управління базовою освітою в сучасних європейських державах; іншомовний освіта науковий свідомість

- лінгвістичні засади проблем формування іншомовної мовленнєвої компетенції школярів і студентів.

Розглянемо поняття «освіта». У Вікіпедії це поняття визначається як процес, що сприяє учінню, або здобуття знань, умінь, навичок, цінностей і пере конань. У «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» освіта визначається як «сукупність знань, здобутих у процесі навчання;система навчаль но-виховних заходів» [10]. В обох визначеннях сут тєвою вважаємо наявність не лише знань, умінь і на вичок, але й цінностей, переконань, системи вихов них заходів, що свідчить про надзвичайну складність завдань освітян. Зазначається, що, насамперед, - це галузь прикладної лінгвістики, хоч може також вва жатися й міждисциплінарною галуззю, адже в іншо мовній освіті є чотири основні напрями: комунікати вні компетентності, здатності, міжкультурний досвід та обізнаність з широкого кола питань.

Принагідно зауважимо, що ми вважаємо спра ведливою думку про те, що назва «іноземна мова» є категоріально неправильною, спотворює сутність предмету та спричинює безліч хибних рішень, що, в результаті, гальмує розвиток іншомовної освіти. Вчений пропонує більш точний, на його думку, тер мін «іншомовна культура». Мова є частиною культу ри, процес її опанування передбачає спілкування йо го учасників даною мовою, їхнє співробітництво та взаємодію, пізнання культури один одного, розвиток різноманітних здатностей студентів. Моделювання процесу реального спілкування передбачає не лише оволодіння всіма видами мовленнєвої діяльності як засобами спілкування, але й моральне виховання учасників комунікації [7].

Оновлюються цілі, зміст, освітні технології, ресурсна база викладання ІМ. У навчання ІМ активно запозичуються новітні світові досягнення. Вітчизняні науковці і громадські діячі відстоюють думку про те, що вивчення мов європейських народів дасть змогу прищепити молодим поколінням українців усвідом лення належності нашого народу до європейської цивілізації і дозволить вести паритетний діалог з єв ропейцями, ознайомитися з цивілізаційними ціннос тями народів європейського простору, цілісно осмис лити європейську історію [11].

Описуючи сучасну стратегію навчання інозе мної мови в Україні, філологи притримуються думки, що індивід, який володіє лише однією мовою, пере буває в обмеженому інтелектуально-розумовому та когнітивно-психологічному просторі. Оволодіння хоча б однією іноземною мовою знімає певні обме ження, і цей простір подвоюється. З вивченням тре тьої мови досягається справжня різноманітність, за вдяки якій комунікантам відкриваються шляхи до пізнання, сприйняття, розуміння і самовдосконален ня. [12].

Одним із стратегічних напрямів в модернізації освіти вважається подолання репродуктивної масової освіти і перехід до нової освітньої парадигми, яка забезпечує пізнавальну активність і самостійність мислення тих, хто навчається. «Школа повинна на вчити мислити і навчити вчитися -- ось педагогічні імперативи сучасної епохи».

Знання суті психічних процесів, які супрово джують будь-який навчальний процес, зокрема на вчання спілкуванню іноземною мовою, допоможе педагогу створити відповідні педагогічні умови і за безпечить ефективність всього освітнього процесу.

Психологи вбачають у мовленні особливий вид діяльності, спрямований на задоволення комуні кативної потреби. Мовлення, як і будь-яка інша дія льність, характеризується двома протилежними сто ронами: зовнішньою і внутрішньою. Внутрішня сто рона (що в мовленні є мислення, впорядкування ду мок, пошук необхідних, «влучних» слів або словос получень) регулює зовнішню. В мовленні такою вну трішньою стороною виступає процес вираження змі сту або мовленнєве оформлення [8]. Зовнішню сто рону науковці називають ще моторною або виконав чою, вона виражена артикуляцією. При цьому слід зауважити, що зовнішній процес мовлення являє со бою не просто вокалізацію внутрішнього мовлення, а насамперед його реконструкцію і вдосконалення.

Отже, мовлення як діяльність характеризуєть ся єдністю двох вищевказаних сторін. «Воно почина ється з мотиву і плану та завершується результатом, досягненням наміченої на початку цілі; в середині ж лежить динамічна система конкретних дій і операцій, спрямованих на це досягнення» [6].

Розглянемо послідовність навчання іншомов ного мовлення з позицій психології. Потреба виконує роль «пускового механізму», «енергетичного джере ла» мовленнєвої діяльності. Проте вона може лиши тись нереалізованою при відсутності відповідних умов. І лише коли має місце поєднання актуальної потреби (в нашому випадку комунікативної) з умо вами, здатними її задовольнити (такими умовами у випадку навчання іноземних мов є наявність мовлен нєвої ситуації), в організмі людини виникає певний динамічний стан, що виражається в психологічній готовності здійснювати акти поведінки у відповідно му напрямку. Така готовність організму до діяльності називається «установкою». Таким чином, початковим механізмом є приведення в дію мотивації.

Розглянемо потреби, специфічні для іншомов ного мовлення. Аналізуючи мотиваційну сферу сту дентів вузів, дослідники дійшли висновку, що особ ливе значення для ефективності освітньої діяльності має актуалізація таких потреб: пізнавальної, комуні кативної, творчої, а також потреби в досягненнях мети. Комунікативна потреба одностайно визнана психологами однією з основних соціогенних потреб людини. Вона є найбільш значимою у навчанні усно го мовлення, в мотиваційній сфері студентів вона займає одне з провідних місць. Створення найкращих умов для розвитку мотивації та творчого характеру освітньої діяльності можливе саме у процесі спілку вання. Відповідно і процес навчання іноземних мов доцільно будувати як модель процесу спілкування. Слід навчати самій діяльності, через оволодіння за собами і способами якої буде формуватись і той, хто навчається [8].

До зовнішніх мотивів відносять орієнтування на самоствердження, престижність, обов'язок, необ хідність, уникнення неприємностей і т. п. Внутрішні ж мотиви складаються всередині самого процесу дія льності і, звичайно, бажано, щоб вони переважали. Інакше мотивація, що привела людину до ситуації учіння, може виявитися надто слабкою, щоб утрима ти її у цій ситуації, а згодом може призвести взагалі до відмови людини від діяльності. Переважання у студентів внутрішньої або зовнішньої мотивації бага то в чому залежить від викладача, від його вміння створити проблему і зробити тему особистісно- значущою, від емоційності і власної зацікавленості самого вчителя в предметі свого викладання. Тоді мотивація буде високою, студенти бачитимуть перед собою конкретну мету і докладатимуть усіх зусиль до її досягнення. Певна мета є поштовхом до розду мів або мислення; як результат виникають думки і ідеї. Досить влучним є порівняння думки з навислою хмарою, з якої ось-ось поллється дощ слів, а мотива цію з вітром, який цими хмарами рухає. Тема на вчання мислити дуже актуальна сьогодні, адже роз виток мислення є важливою передумовою самороз витку і самовдосконалення. Таким чином, володіння мовою знаходиться в непохитній єдності і безпосере дньому зв'язку з мисленням [5].

Розвиток і вдосконалення мислення відбува ється протягом всього життя людини. В цьому про цесі виділяють «домовленнєву» і «мовленнєву» ста дії. В розвитку мовлення дитини ми безсумнівно мо жемо констатувати «доінтелектуальний період», так як і в розвитку мислення -- «домовленнєвий етап». До певного моменту той і інший розвиток йде по різ них лініях, незалежно одне від іншого. У певному пункті обидві лінії перетинаються, після чого мис лення стає мовленнєвим, а мовлення стає інтелектуа льним [13].

Отже, як ми бачимо, усне мовлення є склад ним психологічним процесом. Тому, навчаючи, не обхідно приділити належну увагу важливим компо нентам цієї системи, в першу чергу розвитку мислен ня, яке особливо істотну роль відіграє в оволодінні спілкуванням.

Тренувати потрібно і можливості студентів як декодувати отриману інформацію, так і зберігати її в пам'яті; навички у вимові або акустичні навички по требують розроблення і відповідного налаштування мовленнєвого апарату.

Проте, слід брати до уваги не лише психологіч ні особливості мовленнєвого процесу, а й психологічні особливості студентів як особистостей, адже психоло гія є наукою про той предмет, на який повинен впли вати кожний педагог.

4. Результати дослідження

Інтерес до мови, її походження і характерис тики та інші пов'язані з мовою проблеми виходять за рамки лінгвістики і, можна сказати, є однією з най важливіших філософських проблем.

Пізніше, в середні віки, велику увагу стали приділяти співвідношенню слів і понять, що змістило акцент зі слова на речення, суб'єктом якого вважало ся те, що має певні властивості і бере участь у відно синах. У контексті філософії дискурс не обмежується аналізом окремих речень, розглядаються й тексти, що є складеними з речень, що не суперечать одне одному.

Розвиток філософії речення сприяв тому, що філологи, філософи, логіки, психологи почали фоку сувати свої зусилля на вивченні теорії значення і смислу та законів синтаксису, оскільки стратегічною метою філософії речення було досягнення максима льної ясності в розумінні мови.

Для новітнього часу характерно розглядати мову з точки зору філософії ціннісних настанов: мова створюється і використовується людьми не довільно, а відповідно до їх цілеспрямованої діяльності, прак тики, при цьому людину цікавить не просто істина (як у філософії речення), яка показує об'єкт таким, яким він є безвідносно до цілей людини, а значення (цінність) об'єкта для людини [3].

Одні науковці притримуються думки, що в мові людини закладена сила, «енергія», яка великою мірою впливає на її свідомість у всіх сферах духовної культури, у тому числі й у сфері науки, хоча він не ототожнював наукову і мовну картини світу. Інші визнають владу мови над науковою свідомістю на початковому етапі діяльності вченого, спрямованої на дослідження того чи іншого предмета. «...відправною точкою будь-якого теоретичного пі знання є вже сформований мовою світ: і натураліст, і історик, і навіть філософ бачить предмети спочатку так, як їм їх подає мова» [2].

Спочатку ХХІ століття в змісті іншомовної освіти з'явилася нова наукова парадигма - компетен- тнісна, яка прийшла на зміну традиційній побудові змісту освіти в форматі «знання - вміння - навички». Сутність та специфіка компетентнісної парадигми найбільш чітко проявляються в її порівнянні з цілями навчання в контексті традиційної парадигми, особли вості якої дослідники пов'язують зі спрямованістю на отримання знань. Орієнтація, спрямована на отри мання знань, як підкреслює Е. В. Бондаревська, скла лася в той період, коли за допомогою освіти держава вирішувала гострі соціальні проблеми: спочатку - навчання всіх громадян грамоті, потім - підвищення рівня освіченості населення, підготовка професійних кадрів для різних галузей виробництва та культурної сфери . У тих умовах психологічна парадигма була необхідною і продуктивної. Дійсно, не можна запе речувати, що традиційна школа у нашій країні зав жди забезпечувала міцне засвоєння основ наук і мала стабільну і результативну систему навчання.

1. Іншомовна освіта - є невід'ємною складо вою процесу навчання.2. Вивчено умови реалізації іншомовної освіти3. Проаналізовано філософські тлумачення науяк соціальної категорії.ковцями поняття «іншомовна освіта».

Література

1. Крючков Г. Стратегія навчання іноземних мов в Україні // Іноземні мови в навчальних закладах. 2002. № 1-2. С. 10-13.

2. Войтович И. К. Иностранные языки в контексте непрерывного образования: монография / ред. Т. И. Зеленина. Ижевск: Удмуртский университет, 2012. 212 с.

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови / ред. В. Т. Бусел. Київ-Ірпінь: Перун, 2005. 1728 с.

4. Гуссерль Э. Идеи к чистой феноменологии и феноменологической философии / Москва: Академический проект, 2009. 496 с.

5. Витгенштейн Л. Культура и ценность. О достоверности / Москва, 2010. 256 с.

6. Тарасова М. В. Культура и образование: принципы взаимодействия / Красноярск: Сибирский федеральный униве рситет, 2012. 360 с.

7. Пассов Е. И. Танк модернизации на ниве образования / Москва: Глосса-пресс, 2008. 276 с.

8. Радченко О. А. Язык как миросозидание. Лингвофилософская концепция неогумбольдтианства / Москва: КомКни- га, 2006. 312 с.

9. Коваленко О. На шляху до демократизації суспільства // Іноземні мови в навчальних закладах. 2005. № 3. С. 92-100.

10. Борисенков, В. П. Вызовы современной эпохи и приоритетные задачи педагогической науки / Педагогика. 2004. № 1. С. 3-10.

Анотація

Іншомовна освіта - одна з пріоритетних галузей освітньої політики України. До її основних завдань, окрім навчання студентів іноземної мови, можна віднести збагачення внутрішнього світу людини, що робить її більш ерудованою та виводить суспільство на новий рівень. У даній статті іншомовна освіта розглядається як соціальна та філософська категорія, що доводить її масштабність та багатогран ність

Ключові слова: іншомовна освіта, іноземна мова, моделювання проекту мовленнєвої діяльності, освітня парадигма

Размещено на Allbest.ru