Вища освіта Литви: проблеми модернізації та комерціалізації досліджень

Постановка проблеми. Однією із визначальних рис інформаційної економіки є зростаюча роль секторів і галузей, спроможних до генерації нових знань, інновацій, ідей, винаходів, розробок, технологій тощо. Це спричинює підвищення інтересу вчених і практиків до питань розвитку та модернізації вищої освіти країни як сектора, в якому консолідовано потужний інтелектуальний та інноваційний потенціал держави.

Вища освіта України, характеризуючись вагомим потенціалом, не вирізняється високими параметрами конкурентоспроможності на світовому ринку освітніх послуг. Результати наукових досліджень вітчизняних учених залишаються практично незатребуваними суб'єктами підприємницького сектора, а отже, не комерціалізованими та не впровадженими у виробничий процес. Подальше соціально-економічне зростання країни в умовах глобалізації та високої динамічності зовнішнього економічного середовища можливе лише за умови активізації та підвищення ефективності науково-дослідної, інноваційної й освітньої діяльності сучасних вищих навчальних закладів. При цьому варто наголосити на важливості налагодження ефективного співробітництва елементів чотириланкової спіралі Quadruple Helix (освіта - уряд - бізнес - громадськість).

Актуальним для України в цьому контексті є вивчення світового досвіду, дослідження ефективних моделей функціонування вищої освіти з метою виявлення кращих світових практик та адаптації їх до вітчизняних реалій, практики, законодавства, менталітету тощо. Зокрема, цікавим є досвід Литовської Республіки, з огляду на наявність спільних рис у національних системах вищої освіти та враховуючи набутий Литвою досвід за період перебування у складі Європейського Союзу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика розвитку вищої освіти провідних країн світу, у тому числі Європейського Союзу, досліджується такими вітчизняними вченими, як Каленюк І., Чухно А., Антонюк Л., Куклін О., Цимбал Л., Боголіб Т., Грішнова О., Варналій З., Сацик В., Вербицька А., Мотова Г., Конограй В. та ін.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Незважаючи на наявність ґрунтовних наукових публікацій з досліджуваної тематики, доречним є деталізований аналіз світового досвіду модернізації системи вищої освіти в різних країнах світу (у межах цієї статті - Литовської Республіки). При підготовці статті було використано офіційні дані сайтів Європейської статистики, Литовського Департаменту статистики, Державної служби статистики України (в частині міжнародних порівнянь).

Постановка завдання. Мета статті: визначити сучасні тенденції та проблеми модернізації системи вищої освіти Литви й ідентифікувати прикладні засади комерціалізації результатів університетських наукових досліджень.

Виклад основного матеріалу. Литовський досвід модернізації системи вищої освіти може бути достатньо аплікабельним для України, передусім, з огляду на наявність подібних рис і схожих підходів до:

- визначення груп вищих навчальних закладів: університети та коледжі [6];

- наявних освітньо-кваліфікаційних рівнів: перший - бакалавр; другий - магістр; третій - науковий ступінь доктора [5];

- визначення ступенів організації навчального процесу - модульна та семестрова;

- поєднання вищими навчальними закладами навчальної, виховної та дослідницької діяльності (вимоги щодо: наявності кореляції між тематикою досліджень і навчальними дисциплінами; щонайменше 50 % науково-педагогічних працівників мають бути дослідниками) [6];

- законодавчо задекларованої пріоритетності розширення співробітництва в рамках чотирикутника «Quadruple Helix» (освіта - уряд - бізнес - громадськість);

- переважання чисельності державних вищих навчальних закладів (27 у Литві у 2015 році) над приватними (19) у структурі установ, що перебувають у підпорядкуванні міністерства освіти [5; 7]. Станом на початок 2015 року структурно вища освіта Литовської Республіки була представлена 14 державними і 8 приватними університетами, 13 державними і 11 приватними коледжами. У цілому в Литві - близько 150 тис. студентів, із яких приблизно 4 тис. осіб є іноземцями [2; 5; 7].

Проведений економіко-статистичний аналіз дозволив виявити такі ключові тенденції розвитку литовської вищої освіти:

- суттєвий вплив демографічного чинника на динаміку студентського контингенту закладів вищої освіти;

- оптимізація структури вищих навчальних закладів країни;

- значна питома вага осіб з вищою освітою серед населення віком 20-34 роки (2013 р. - 51,3 %, 2015 р. - 57,6 %; для порівняння: середнє по Європейському Союзу значення у 2015 р. - 38,7%) [2-3];

- переважання чисельності студентів бакалаврських програм над кількістю студентів магістратури (більш ніж на 60 % у 2016 р.);

- скорочення частки дорослого населення у структурі студентів литовських університетів;

- зменшення чисельності випускників (на 8124 осіб протягом 2012-2016 рр.) [1] - табл. 1;

- невисокий попит абітурієнтів на послуги закладів професійно-технічної освіти;

- студентська мобільність - від'їзд на навчання в інші країни Європейського Союзу;

- міграція наукових кадрів за кордон тощо.

Таблиця 1

Після вступу до Європейського Союзу Литва стикнулась з нагальною необхідністю модернізації системи вищої освіти, що характеризувалась низкою проблем, типових у тому числі для України. Переважно ці проблеми стосувались:

- якості освітніх послуг - застарілий освітній контент, недостатня відповідність запитам роботодавців, бюрократизованість, переважно теоретизоване навчання, повільне впровадження педагогічних інновацій;

- результативності освітньої діяльності - невисока конкурентоспроможність випускників вищих навчальних закладів на ринку праці;

- ефективності наукової діяльної - нерозвиненість механізмів трансферу і комерціалізації результатів наукових досліджень, їх невідповідність потребам підприємницького сектора;

- матеріально-технічного забезпечення - морально та фізично зношене обладнання й устаткування, необхідне для реалізації дослідницької та навчальної діяльності, повільне впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій;

- демографічної ситуації - скорочення студентського контингенту університетів, відтік молоді на навчання до інших країн Європейського Союзу;

- фінансових аспектів - недостатність фінансування, низький рівень диверсифікованості фінансових джерел, недостатня розвиненість фандрейзингової діяльності тощо.

Необхідно зазначити, що Литві досі не вдалося повністю усунути зазначені вище проблеми. Проте спостерігається систематичний поступ до їх розв'язання чи мінімізації. Литовські університети, так само як і вищі навчальні заклади інших країн Європейського Союзу, визнають факт того, що в епоху інформаційного суспільства та на етапах становлення інформаційної економіки першочергового врахування та впровадження потребують принципи: гнучкості (оперативної реакції на зовнішні виклики), адаптивності (легкої пристосовуваності до змін зовнішнього середовища), динамічності (швидкості модернізації) й інноваційності (активності імплементації та освоєння сучасних інформаційно-комунікаційних технологій). Від спроможності закладів вищої освіти функціонувати на основі перелічених принципів залежить рівень їх конкурентоспроможності як на національному, так і на світовому ринку освітніх послуг.

Першочерговий акцент при модернізації литовської системи вищої освіти робиться на перманентному зростанні рівня якості освітніх послуг, що особливо актуалізувалось із приєднанням до Болонської декларації. Із цією метою на загальнодержавному та локальному (університетському) рівнях реалізується комплекс заходів, зокрема:

- постійне вдосконалення механізмів ліцензування й акредитації (дворівнево: вищого навчального закладу та спеціальностей);

- ретельний контроль за дотриманням ліцензійних умов надання освітніх послуг;

- відстеження дотримання вищими навчальними закладами встановлених правил провадження освітньої діяльності;

- регулярне оцінювання якості вищої освіти зарубіжними експертами (а саме - представниками інших країн Європейського Союзу);

- здійснення внутрішнього моніторингу якості вищої освіти - спеціально створеним у 1995 р. Центром з оцінки якості вищої освіти (напрями діяльності: інституційна оцінка; акредитація; оцінка заявок на відкриття вищого навчального закладу; первісна оцінка програм; консультаційно-інформаційна діяльність [11]).

Модернізаційні процеси в системі вищої освіти Литовської Республіки сконцентровано передусім на забезпеченні високого якісного рівня освітніх послуг, що передбачає, у тому числі, налагодження дієвих механізмів моніторингу. Можна виокремити два рівні моніторингу: внутрішню самооцінку та зовнішню експертну оцінку якості. При внутрішній оцінці експертами перевіряються програми підготовки студентів за такими ключовими блоками: визначені цілі й очікувані результати, обґрунтованість структури програми, кадрове та матеріально-технічне забезпечення, оцінка менеджменту програми [9].

Ґрунтовно реалізується підхід до організації та провадження зовнішньої оцінки якості вищої освіти. Група міжнародних експертів формується із представників інших країн Європейського Союзу - включаючи співробітників міністерств, університетів (у тому числі ректорів), влади (переважно - органів місцевої влади) [11]. Завдяки цьому значною мірою вдається підвищити рівень транспарентності, об'єктивності моніторингу, знизити корупційні ризики, а також забезпечити модернізацію діяльності вищих навчальних закладів на основі імплементації провідного світового досвіду.

Описаний вище досвід Литви в моніторингу може виявитись корисним для України, оскільки саме якість освітніх послуг є однією із найболючіших проблем вітчизняної системи вищої освіти. Більше того, корупцій- ність, забюрократизованість і невисока динамічність української системи вищої освіти спричинюють порівняно низький рівень довіри з боку населення. Останнє несприятливо відбивається на обсягу попиту студентів (у тому числі іноземних) на освітні послуги вищих навчальних закладів. З огляду на це, відпрацьовані литовськими вишами механізми внутрішньої і зовнішньої оцінки висококваліфікованими експертами з країн Європейського Союзу можуть посприяти підвищенню прозорості діяльності навчальних закладів. Це, своєю чергою, можна розглядати як фактор зростання привабливості послуг вітчизняних університетів на національному рівні та на міжнародній арені.

Проблема якості освітніх послуг обумовлює виникнення труднощів у працевлаштуванні випускників вищих навчальних закладів. На ринку праці Литви спостерігається дефіцит висококваліфікованих фахівців із необхідними професійними компетенціями у сферах інформаційно-комунікаційних технологій, транспорту та логістики, медицини [3]. Роботодавці зазначають недостатню розвиненість у випускників університетів навичок критичного мислення (critical thinking), розв'язання проблем (problem solving), роботи в команді (teamwork) [3], які Світовим економічним форумом визначені як одні з найбільш перспективних і затребуваних на період до 2020 р. [15].

Розбалансованість відносин між вищими навчальними закладами країни та суб'єктами підприємницького сектора, загострення демографічних проблем, посилення міграційних процесів (у тому числі академічну мобільність), за умов зростаючої інтернаціоналізації науково-освітнього простору і посилення конкуренції на ринку освітніх послуг, спричинюють ускладненням фінансового положення литовських університетів. Ці проблеми характерні також для української системи вищої освіти, що актуалізує науковий пошук ефективних фінансових механізмів і дієвих інструментів диверсифікації джерел фінансування університетів.

Традиційно основним джерелом фінансування вищої освіти в Литві є державний бюджет. Інфляційні процеси та скорочення ВВП країни спричинить поступове скорочення обсягів фінансування з державного бюджету - зокрема, на 20 % у період з 2008 року по 2014 р. Причому така ж тенденція спостерігалась у Великобританії, Ірландії, Угорщині та деяких інших країнах Європейського Союзу [10]. Критеріями, за якими визначається обсяг фінансування литовських вищих навчальних закладів, є: результативність їх науково-дослідної діяльності, чисельність студентів, успішність реалізації стратегічних планів розвитку університету.

У Литві відпрацьовано механізми обліку та звітності за використанням залучених ресурсів: як з державних, так і з приватних джерел. Невитрачені протягом року кошти вилучаються до державного бюджету або мають бути перенесені на наступний рік. Ретельний контроль здійснюється за коштами підприємницького сектора, інвестованими у вищі навчальні заклади. Литовські університети регулярно звітують про використання коштів перед організаціями, якими було виділено фінансові ресурси на підготовку фахівців [8].

Проведений аналіз засвідчив, що основні надходження до бюджетів університетів Литви формуються за рахунок освітньої діяльності. У результаті реформування освітньої сфери у 2009 р. було ідентифіковано галузі спеціалізації, що фінансуються з державного бюджету: гуманітарні, соціальні, біомедичні, фізичні, технічні науки, математика та мистецтво [4]. На основі конкурсного відбору абітурієнти можуть отримати право навчання на бюджетних місцях; решта претендентів на здобуття вищої освіти сплачує комісію у розмірі вартості навчання (табл. 2).

Вартість навчання в Литві за галузями та освітньо-кваліфікаційними рівнями, євро