Компетентнісний підхід до формування комунікативної компетентності майбутніх учителів початкової освіти: історія та сучасність

До спеціальних (фахових, предметних) компетентностей за переліком відповідного кваліфікаційного рівня HPK [14] дослідниками віднесено знання, уміння, комунікацію, автономність і відповідальність.

Критерієм оцінювання професійної компетентності майбутнього вчителя є не лише система загальних чи предметних компетентностей, а й позапредметних, не прив'язаних до конкретних навчальних предметів, зокрема сформованість у майбутніх фахівців відповідно до соціального замовлення ключових компетентностей, що проявляються в інтелектуальній, комунікативній, інформаційній, суспільно-політичній і особистісній сферах [15]. Це пов'язано, насамперед, із розширенням функціональної професійної діяльності вчителя. Як засвідчує практика професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів у ВНЗ, сьогодні, поряд із дидактичною й виховною, розширюються функції, пов'язані з пошуковою, науково-дослідницькою, соціальною, культурно-просвітницькою компетентностями, що реалізуються в педагогічній системі загальноосвітнього закладу. Компетентності формуються змістом освіти. У кінцевому ж результаті - формуванням професійної компетентності - у майбутнього фахівця початкової школи мають бути сформовані й комунікативні здатності (загальнокультурні, педагогічні, спеціальнопредметні), тільки тоді з'явиться можливість вирішувати в повсякденному житті реальні проблеми - від побутових до виробничих та соціальних.

Узагальнюючи вищезазначене, дослідники стверджують, що професійна компетентність педагога - характеристика теоретичної й практичної підготовленості фахівця до здійснення педагогічної діяльності, представлена сукупністю загальнопедагогічної, спеціальної, технологічної, комунікативної і рефлексивної компетентностей і виражається в здатності самостійно, відповідально, ефективно виконувати відповідні професійні функції.

Розглянемо сутність та складові ключової комунікативної компетентності майбутнього вчителя в загальному вигляді.

Поняття «комунікативна (від лат. communicatio, communico - роблю спільним, зв'язую, спілкуюсь) компетентність» було сформульовано американським лінгвістом Д. Хаймзом, а у російську наукову термінологію введено М. Вятютневим, який наголошував, що володіння мовою передбачає: 1) мовну компетенцію, досліджувану і описану представниками власне лінгвістики; 2) комунікативну компетенцію (вибір і реалізацію програм мовленнєвої поведінки залежно від здібностей людини орієнтуватися в обставинах у процесі спілкування; вміння класифікувати ситуації залежно від теми, задач, комунікативних установок, що виникають в учасників до бесіди, а також під час бесіди у процесі адаптації; знання країнознавчого характеру.

Зарубіжними й вітчизняними лінгвістами було сформульовано визначення комунікативної компетентності як здатності правильно використовувати мову в різноманітних соціально детермінованих ситуаціях. Суперечливість визначень цього поняття відображається у класифікації його підвидів. Як показав аналіз наукових джерел, лінгвісти, лінгводидакти виділяють мовну, лінгвістичну, мовленнєву, комунікативну, лінгвонародознавчу, соціокультурну, етнокультурознавчу, діяльнісну (стратегічну) складові.

Ряд дослідників розглядає комунікативну компетентність як єдине ціле, складовою якого є лінгвістична. Такої думки дотримуються М. Вятютнев, Н. Гез, Д. Ізаренков, Л. Федорова та ін. Так, розглядаючи комунікативну компетентність детально, Н. Гез виділяє в її складі вербально-когнітивну, лінгвістичну, вербально-комунікативну і метакомунікативну складові. Вивчаючи формування комунікативної компетентності стосовно національної школи, С. Токсанова стверджує, що її базовими складовими є лінгвістична, мовна, мовленнєва і країнознавча. Деякі вчені відносять до складу комунікативної компетентності лінгвістичний, мовний, мовленнєвий компоненти (Л. Федорова).

Рефлексія наукових джерел із зазначеної теми дозволяє сформулювати висновок про те, що ряд учених (В. Виноградов, Е. Гез, Д. Ізаренков, Л. Линникова, С. Токсанова, Л. Федорова та ін.) зараховує лінгвістичну компетентність до складу комунікативної.

Відповідно до іншого погляду на різновиди компетентностей (Н. Шанський, М. Баранов, Є. Бистрова, А. Дейкіна, Т. Кудрявцева та ін.). Поняття лінгвістичної й комунікативної компетентностей не тотожні: комунікативна компетентність означає володіння вміннями і навичками в різних видах мовленнєвої діяльності, а лінгвістична компетентність пояснюється як знання в галузі мови.

Визначення, запропоноване Є. Бисторовою, дозволяє розуміти комунікативну компетентність як багатоаспектне поняття: «Комунікативна компетентність - це знання, уміння і навички, необхідні для розуміння чужих і породження власних програм мовленнєвої поведінки, які є адекватними цілям, сферам і ситуаціям спілкування. Вона охоплює в себе: знання основних понять лінгвістики мовлення (у методиці їх, зазвичай, називають мовленнєвими) - стилі, типи мовлення, побудова опису, розповіді, роздуму, способи зв'язку речень у тексті тощо; уміння і навички аналізу тексту, і, зрештою, власне комунікативні вміння - уміння і навички мовленнєвого спілкування в різноманітних сферах з урахуванням адресата, стилю.

Комунікативна компетентність і раніше була характеристикою, типовою для педагогічної діяльності. Але сьогодні володіти нею особливо важливо з огляду на те, що, як ніколи, збільшилася кількість, частотність та різноманітність контактів. Як повітря, необхідна культура спілкування, формування якої найчастіше розпочинає вчитель молодших класів. Комунікативна компетентність передбачає особливий вид спостережливості, уміння діагностувати й усувати недоліки чи труднощі в спілкуванні школярів, здатність до контакту, володіння спеціальними технологіями і техніками.

Оволодіти комунікативною компетентністю в процесі вивчення мови нелегко. Тому важливим завданням викладача є створення уявних та реальних ситуацій спілкування на практичних заняттях зі шкільного курсу мови з методикою її вивчення з використанням різних технологій, інтерактивних методів, прийомів формування і розвитку комунікативної компетентності студентів (проектування, моделювання, рольові ігри, творчі проекти тощо). Не менш важливим завданням є залучення майбутніх спеціалістів до культурних цінностей народу - носія мови. Велике значення має використання в навчальному процесі автентичних матеріалів (малюнків, текстів, звукозаписів тощо), адже ознайомлення з життям країни, мова якої вивчається, відбувається в основному через текст та ілюстрації до нього. У сучасних підручниках з вивчення мови, на нашу думку, недостатньо країнознавчої інформації з огляду на засвоєння мови як культурного знаку.

Основна мета комунікативного навчання полягає в тому, щоб навчити студентів спілкуватися іншою мовою в типових ситуаціях повсякденного життя. Кожному вчителеві початкових класів відомо, з яким великим бажанням і зацікавленістю розпочинають школярі вивчення нової для них мови. Однак минає кілька років, й інтерес до предмета різко знижується. На нашу думку, це трапляється тому, що в процесі навчання недостатньо враховується фактор реальної комунікації. Комунікативна модель освіти повинна будуватися тільки на активному спілкуванні. Як відомо, комунікативна спрямованість навчального процесу є головною складовою сучасної теорії навчання.

Наближення процесу навчання до потреб комунікації можливе лише за умови організації вивчення матеріалу не навколо «розмовних тем» і «граматичних явищ», а навколо мовленнєвих ситуацій, мовленнєвих і мовних задач, функцій. Засвоївши матеріал для виконання однієї мовленнєвої задачі, студент оволодіває одним із «вузлів» загального механізму системи мовлення і може не чекати наступного завдання, а з партнером відпрацьовувати подібне чи видозмінене завдання чи брати участь у аналізі мовленнєвої діяльності студентів групи. Просуваючись в оволодінні комунікативною компетентністю (за рахунок розширення сфер спілкування і ситуацій з одного боку та постійного їх концентричного поглиблення з наступною рефлексією - з іншого) майбутній учитель на кожному етапі процесу навчання зможе почувати себе компетентним мовним партнером. Ці вміння згодом будуть реалізовані в майбутній професійній діяльності.

Постановці комунікативної мети і можливості її реалізації в лінгводидактиці значною мірою сприяли результати лінгвістичних досліджень, зокрема мовних функцій, функціональних стилів мовлення, їх співвідношення з усною та письмовою формами літературної мови, функціонально-стилістичної співвіднесеності мовних засобів усіх рівнів, що обслуговують певні сфери спілкування, невербальних засобів усіх рівнів тощо. Тобто лінгвістичну основу комунікативного методу вивчення мов становить переорієнтація з форми на функцію, з лінгвістичної компетентності на комунікативну, з мовної правильності на спонтанність та автентичність (природність комунікації, котра розглядається як серія мовленнєвих актів, за Дж. Остіном), що використовується для певної мети. Навчання методики мови передбачає усвідомлення студентами мети комунікативного акту і досягнення цієї мети за допомогою адекватних мовних форм.

У процесі мовленнєвої комунікації люди користуються засобами мови - її лексикою та граматикою - для побудови висловлювань, які були б зрозумілі адресату. Однак знання тільки слів та граматики недостатнє для того, щоб спілкування даною мовою було успішним: потрібно знати умови використання тих чи інших мовних одиниць та їх сполучень. Тобто, крім граматики, мовець повинен оволодіти «ситуативною граматикою», що вимагає використання мови не тільки відповідно до змісту лексичних одиниць та правил поєднання їх у реченні, а й залежно від характеру стосунків між співрозмовниками, -- від мети спілкування та інших факторів, знання яких у сукупності з мовними знаннями становить комунікативну компетентність.

Отже, під комунікативною компетентністю ми розуміємо динамічну комбінацію знань, умінь і практичних навичок, сукупність способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, ініціатив та комунікативного досвіду особистості, необхідних для розуміння чужих та продукування власних програм мовленнєвої поведінки, адекватних цілям, сферам, ситуаціям спілкування; здатність до активної професійної взаємодії з іншими мовленнєвими суб'єктами.

Комунікативна компетентність охоплює знання законів спілкування, норм професійної етики, технології і психології педагогічного спілкування, національно-специфічних особливостей спілкування; основних понять лінгвістики (стилі, типи, тексту, способи зв'язку слів у реченні, відповідних форм-реплік тощо); уміння і навички аналізу тексту та власне комунікативні вміння - володіння комунікативною компетентністю з мови та вмінням навчати учнів мовленнєвого спілкування відповідно до різних сфер та ситуацій, з урахуванням адресата та мети спілкування.

Явище комунікативної компетентності та її природа вимагає залучення до її моделі багатьох елементів. Це широкий діапазон комунікативних каналів та змісту, який є у носія мови, та його здатність на основі цього змісту та своїх намірів вибирати із мовних і соціальних навичок відповідні засоби передавання вербальної та невербальної інформації.

Висновки та перспективи подальшого дослідження

Підсумовуючи вищезазначене, можемо констатувати, що врахування історичного й сучасного досвіду реалізації компетентнісного підходу в процесі сучасної професійної підготовки майбутнього вчителя початкової освіти має бути спрямованим на формування і розвиток професійно необхідної якості - комунікативної компетентності, що сприяє у подальшому формуванню в молодших школярів здатності до продуктивної кроскультурної комунікації. Перспективами подальших наукових розвідок у зазначеному напрямі є вивчення зарубіжного досвіду використання ІКТ у процесі професійної підготовки майбутніх фахівців початкової ланки освіти.

Список використаних джерел та літератури

1. Єгоров Г. С. Тенденції розвитку змісту базової освіти у країнах Заходу. - Київ, 2003. - 186 с.

2. Державний стандарт початкової загальної освіти // Закон України «Про загальну освіту». Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2004 р. № 1717.

3. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи / під заг. ред. О. В. Овчарук. - Київ, 2004. - 112 с.

4. Советский энциклопедический словарь. - М., 1990. -- С. 621.

5. Толковый словарь русского языка. - Москва, Советская Энциклопедия, 1939. - 1424 стлб.

6. Словарь современного русского литературного языка. - М. : Изд-во Акад. наук СССР, 1967. - 1676 стлб.

7. Кокорев И. Компетентность персонала - необходимое развитие человеческого капитала // Кадровик, 2000. - № 10. - С. 48-55.

8. Маркова А. К. Психологический анализ профессиональной компетентности учителя // Советская педагогика, 1990. - № 8. - С. 82--88.

9. Хуторской А. Ключевые компетенции как компонент личностно ориентированной парадигмы образования / А. Хуторской // Народное образование, 2003. - № 2. - С. 58--64.

10. Хуторской А. Деятельность как содержание образования / А. Хуторской // Народное образование, 2003. -- № 38. - С. 107-114.

11. TUNING - http://www.unideusto.org/tuningeu/.

14. Закон України «Про вищу освіту» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: - http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1556-18.

13. Розроблення освітніх програм: методичні рекомендації [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ihed.org.ua/images/biblioteka/rozroblennya_osv_program_2014_tempus-office.pdf.

14. HPK - http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1341-2011-п.

15. Рашкевич Ю.М. Болонський процес та нова парадигма вищої освіти. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: - Users/Dell/Downloads/BolonckyiProcessNewParadigmHE.pdf

References

1. Y ehorov H. S. Tendentsiyi rozvytku zmistu bazovoyi osvity u krayinakh Zakhodu. Kyyiv, 2003. 186 s.

2. Derzhavnyy standart pochatkovoyi zahal'noyi osvity // Zakon Ukrayiny «Pro zahal'nu osvitu». Zatverdzheno postanovoyu Kabinetu Ministriv Ukrayiny vid 16.11.2004 r. № 1717.

3. Kompetentnisnyy pidkhid u suchasniy osviti: svitovyy dosvid ta ukrayins'ki perspektyvy / pid zah. red. O.V.Ovcharuk. Kyyiv, 2004. 112 s.

4. Sovetskyy entsyklopedicheskyy slovar'. M., 1990. S.621.

5. Tolkovyy slovar' russkoho yazyka. - Moskva, Sovetskaya entsyklopediya, 1939. - 1424.

6. Slovar' sovremennoho russkoho literaturnoho yazyka. - M.: Izd-vo Akad. Nauk SSSR, 1967. -

1676.

7. Kokorev I. Kompetentnost' personala - neobkhodimoye razvitiye chelovecheskoho kapitala // Kadrovik, 2000. - № 10. - S.48-55.

8. Markova A.K. Psykhologicheskiy analiz professional'noy kompetentnosti uchitelya. // Sovetskaya pedagogika, 1990. - № 8. - S.82-88. (S. 82.).

9. Khutorskoy A. Klyuchevyye kompetentsyi kak komponent lichnostno oriyentirovannoy paradigmy obrazovaniya // Narodnoye obrazovaniye, 2003. - №2. - S.58-64.

10. Khutorskoy A. Deyatel'nost' kak soderzhaniye obrazovaniya // Narodnoe obrazovaniye, 2003. № 38. - S.107-114.

11. TUNING - http://www.unideusto.org/tuningeu/.

14. Zakon Ukrayiny Pro vyshchu osvitu» - http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1556-18.

13. Rozroblennya osvitnikh prohram: metodychni rekomendatsiyi -

http://ihed.org.ua/images/biblioteka/rozroblennya_osv_program_2014_tempus-office.pdf.

14. HPK - http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1341-2011-p.

15. Rashkevych Yu.M. Bolons'kyy protses ta nova paradyhma vyshchoyi osvity - file:// D:Users/Dell/Downloads/BolonckyiProcessNewParadigmHE.pdf

Размещено на Allbest.ru