Наукове обґрунтування ефективних шляхів корекції наявних рухово-координаційних порушень у слабочуючих школярів засобами міні-футболу

Аналіз науково-методичної і спеціальної літератури та ознайомлення з практикою роботи спеціальних шкіл для слабочуючих дозволяє стверджувати, що зміст корекційних програм з фізичного виховання слабочуючуючих школярів є недостатньо розробленим. Наявність суперечностей між психологічними, соціальними і фізичними потребами слабочуючих дітей молодшого шкільного віку та їхніми можливостями визначає пошук і наукове обґрунтування ефективних шляхів корекції наявних у них рухових порушень засобами фізичного виховання та необхідність створення відповідних умов для їхньої соціальної інтеграції [10, c. 17-21].

У результаті аналізу було з'ясовано, що особливості фізичного розвитку дітей з розладами слуху зумовлюють корекцію та компенсацію негативних наслідків дефекту за рахунок виконання різноманітних фізичних вправ (Р. Бабенкова, Н. Байкіна, О. Романенко, Б. Сермеєв) [2; 3 та ін].

Втрата слуху, особливо в ранньому віці, негативно позначається на формуванні індивідуальності людини, розвитку функціональних систем і гальмує її соціальну, побутову і психологічну адаптацію (В. Засенко, Ф. Рау, Б. Сермеєв, І. Соловйов, М. Шеремет), тому обґрунтування і вибір ефективної методики корекції рухових порушень у слабочуючих стає актуальним [9, с.7-9].

Дисгармонійність розвитку дітей з розладами слуху знаходить свій вияв у нижчому, порівняно з нормою, рівні розвитку фізичних якостей і реалізується у вигляді рухових порушень (І. Бабій, В. Зайцева, О. Романенко, Б. Шеремет) [1; 9 та інші]. У зв'язку з цим важливого значення набуває впровадження у спеціальній школі для дітей означеної нозології відповідної системи педагогічних заходів, яка б забезпечувала належний рівень розвитку фізичних якостей в поєднанні з корекційно-оздоровчою спрямованістю процесу адаптивного фізичного виховання.

У зв'язку з цим, суттєвого значення для корекційної фізкультурно-оздоровчої діяльності слабочуючих школярів набувають питання оптимальної організації їхньої рухової активності, реалізації розвивальної функції, що дозволяє визначити пріоритетні напрями розвитку фізичних якостей. Учені довели, що за рахунок оптимальної організації рухової активності цих дітей можна не лише частково ліквідувати недоліки в розвитку рухової сфери, але й підвищити рівень їхнього фізичного розвитку та покращити функціональний стан основних систем життєзабезпечення, що сприятиме їхній соціальній інтеграції та професійній підготовці (І. Бабій, Н. Байкіна, І. Ляхова) [1; 2; 3].

Актуальною в даний час є проблема оптимізації фізичного стану у дітей з порушенням слуху, корекція недоліків їх рухових функцій за рахунок збільшення обсягу рухової активності, пошуку ефективних засобів і методів фізичного виховання.

З ігрових видів спорту - засобу всебічного впливу на функції організму дітей є міні-футбол. З огляду на комплексний характер ігрової діяльності, можна припустити, що саме цей вид спорту ефективно сприятиме підвищенню фізичних і просторових орієнтувань у дітей з порушеннями слуху.

В останні роки все більш актуальною стає проблема розвитку просторової орієнтації за допомогою елементів міні-футболу для адаптації дітей до трудової діяльності і поліпшення міжособистісних відносин. Тому, наукове обґрунтування ефективності застосування міні-футболу, як засобу соціальної фізичної реабілітації слабочуючих дітей є проблемою досить актуальною і практично значущою [5, с. 122-131].

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати та апробувати методику розвитку рухово-координаційних здібностей дітей молодшого шкільного віку з вадами слуху засобами міні-футболу.

У зв'язку з рішенням поставлених завдань нами були вивчені роботи, статті, збірники, дисертації, пов'язані з проблемою оптимізації фізичного стану глухих і слабочуючих дітей, корекція недоліків їх рухових функцій за рахунок збільшення обсягу рухової активності, пошуку ефективних засобів і методів фізичного виховання. Для розвитку рухово-координаційних здібностей у дітей молодшого шкільного віку недостатньо методичних розробок, програм, рекомендацій. Здійснюються лише фрагментарні дослідження рівня розвитку рухово-координаційних здібностей у дітей молодшого шкільного віку, будь-якого обліку сенситивних періодів, особливостей формування рухової сфери [8, с. 32-34].

У дослідженні взяли участь учні молодшого шкільного віку з вадами слуху в кількості 19 осіб, які навчаються у Полтавському спеціалізованому навчально-виховному комплексі №45 та у Полтавській обласній школі-інтернаті для глухих дітей.

Основними методами дослідження були - тестування, педагогічний експеримент - констатувальний та контрольний, апробація експериментальної програми з міні-футболу.

Педагогічне спостереження проводилося протягом усього часу дослідження. На початку дослідження педагогічне спостереження здійснювалося в процесі фізкультурних занять з метою уточнення досліджуваного питання на практиці у формі виконання тестових завдань. Під час проведення тестування за допомогою педагогічного спостереження ми оцінювали якість виконання тестових завдань, а також вміння зосередитися і показати максимально можливий результат. Педагогічне спостереження здійснювалося за практичним використанням розробленої методики розвитку рухово-координаційних здібностей дітей молодшого шкільного віку з вадами слуху з метою отримання даних про якість оволодіння навичками міні-футболу. Також за допомогою візуального спостереження за зовнішніми ознаками втоми оцінювалася правильність побудови занять і послідовність застосування різних засобів і методів. Отримана інформація дозволила коригувати тестуючу програму і конкретизувати завдання і зміст експериментальної частини дослідження.

Педагогічне тестування проводилося на етапі констатувального дослідження і в формуючому експерименті. При виборі тестів для слабочуючих дітей молодшого шкільного віку ми спиралися на думку І. Горської, Т. Синельникової про доцільність використання однакових тестів для людей з вадами слуху і практично здорових дітей, так як однакові тести дають можливість виявити ступінь відставання дітей-інвалідів від здорових однолітків [5].

У процесі педагогічного експерименту використовувалися рухові тести для оцінки координаційних здібностей, описані в роботах В. Ляха та С. Євсєєва. Всі команди слабочуючих дітям подавалися жестами [7, c. 44-52].

Нами було використано наступні тести.

1. Тести з визначення абсолютних і відносних показників координованості, що відносяться до різних груп рухових дій „Човниковий біг (3x10 м) в початковому положенні обличчям вперед” [7].

2. „Три перекиди вперед”. Час виконання трьох перекидів вперед від команди „Можна” до того, як випробуваний прийме вихідне положення. Після виконання всіх перекидів потрібно обов'язково зафіксувати вихідне положення. Дозволяється дві залікові спроби, і кращий результат заноситься в протокол [7].

3. Тести для оцінки здатності до динамічної рівноваги „Повороти на гімнастичній лавці”. Час виконання чотирьох поворотів з точністю до 0,1 секунди. Якщо фіксується втрата рівноваги (випробуваний впав або торкнувся землі), нараховується одна штрафна секунда. При торканні землі більше трьох разів тест повторюють заново [7].

4. Тест для оцінки здатності до орієнтації в просторі „Біг до пронумерованих набивних м'ячів”. Випробуваний встає перед м'ячем вагою чотири кілограми. Позаду нього на відстані трьох метрів і під кутами в півтора метра один від одного лежать п'ять трикілограмових м'ячів з цифрами від одиниці до п'яти (розташування довільне). Експериментатор показує на картці цифру, випробуваний повертається на 180° і біжить до відповідного набивного м'яча, торкається його і повертається назад до чотири кілограмового м'яча. Як тільки дитина торкнеться м'яча, експериментатор показує іншу картку з цифрою і т.д. Вправа вважається закінченою після того, як випробуваний три рази її виконає і після цього торкнеться набивного м'яча вагою чотири кілограми [7].

Результати тестів піддавалися математичній обробці [3, с. 117-121].

З урахуванням підготовки та індивідуальних особливостей кожної дитини з порушенням слуху, була адаптована методика розвитку просторової орієнтації у дітей 9-10 років на фізкультурно-оздоровчих заняттях з елементами міні-футболу, спрямована на навчання технічним елементам гри, що дозволило впливати на ефективність запропонованих вправ. Особливістю формувального експерименту стала адаптована методика занять з елементами міні-футболу з дітьми молодшого шкільного віку, які мають вади слуху. Програмний матеріал для методики був узятий з Вісника спортивної науки (авт. В. Нікітушкіна, Ю. Разінова, C. Маліновського, А. Аулова). Вона складалася з вправ, які впливають комплексно і за спрямованістю на розвиток здібностей до орієнтації в просторі, диференціювання, рівноваги, реакції і ритмічних здібностей. Спеціальні вправи проводились у підготовчій та основній частинах заняття і склали 70% від всього заняття, загально-розвиваючі вправи (ЗРВ) проводилися у підготовчій і заключній частинах заняття і склали 15% і дихальні вправи проводилися в ході всього тренувального процесу та склали 15%.

Для підготовчої частини використовувалися вправи з урахуванням стандартного проведення уроку з фізичної культури. Основна частина заняття полягала в навчанні технічним елементам гри у міні-футбол: пересування і переміщення по майданчику, ведення м'яча і допоміжні ігри підвідного характеру. У заключній частині заняття застосовувався стрейчинг і заминка в легкому темпі до повного відновлення після тренувального навантаження [3, с. 14-17].

Фізкультурно-оздоровчі заняття включали 2 уроки, які проводились 1 місяць по 2 заняття в тиждень. Підготовча частина становить 12-15 хвилин, основна частина - 35-40 хвилин, заключна частина - 10-15 хвилин.

Для практичних занять рекомендується проводити їх у формі тренувальних завдань, які розучуються з дітьми молодшого шкільного віку з порушенням слуху з урахуванням принципу від простого до складного, і проглядається рівень виконання вправ, якщо дитина не може сформувати рухову навичку, робота проводиться до того, щоб у неї залишилися поняття про елемент і збереглося підсвідомо в довготривалій пам'яті. База вправ бралася з урахуванням теми і спрямовання на розвиток рухово-координаційних здібностей у дітей молодшого шкільного віку з порушенням слуху. Ми враховували сенситивні періоди, рівень розвитку координаційних здібностей у хлопчиків і дівчаток з 8-12 років: що пов'язано з бурхливим розвитком центральної нервової системи і перебудовою організму індивідуально і у кожного проявляється в різні вікові рамки.

Критерії оцінки діяльності:

1) стабільність складу груп;

2) динаміка приросту індивідуальних показників психофізичного розвитку та основних фізичних якостей дітей;

3) оволодіння основами міні-футболу, навичками самоконтролю і самостійного контактування зі своїми партерами по команді і тренером, вміння орієнтуватися в навколишньому середовищі і незнайомій обстановці [7, с. 16-18].

Відповідність основних фізичних якостей - це вимога забезпечення оптимального співвідношення рівня фізичних якостей у юних футболістів. Закономірності біологічного розвитку і передовий досвід підготовки дозволяють рекомендувати розвиток фізичних якостей: на фізкультурно-оздоровчому занятті у віці 8-12 років переважно розвивають координацію і швидкість [1, с. 187]. У роботі зі слабочуючими дітьми особлива роль відводиться показу, який необхідно поєднувати з доступним поясненням за допомогою жестового, тактильного, усного та писемного мовлення [1, с. 188].

У міні-футболі обсяг рухів різноманітний, багатий, а його специфіка передбачає велику варіативність бігових вправ. Якщо охарактеризувати спрямованість на початковому періоді, то це буде оздоровча, ігрова та загально фізична підготовка. Якщо характеризувати завдання початкової підготовки, то цілі були наступні:

1. Привчити дітей до регулярного тренувального режиму з 3-разовими заняттями в тиждень. Дитина повинна „захворіти” міні-футболом.

2. Закласти фундамент різноманітної фізичної підготовленості та розвитку координаційних здібностей.

3. Ознайомити з основними технічними елементами і найпростішими ігровими прийомами [7, с. 34-37].

В якості основних передумов оволодіння методикою слабочуючими дітьми були вказані такі параметри, які передбачають досить високий рівень довільності: вміння дітей свідомо підпорядкувати свої дії правилу, яке узагальнено визначає спосіб дії; вміння орієнтуватися на задану систему вимог; вміння слухати, говорити і виконувати завдання; вміння самостійно виконати завдання, що сприймається за зоровим зразком [6, с. 455].

У зв'язку з віковими особливостями молодших школярів є доцільним:

- не вимагати виконання вправ дітьми у великому темпі;

- не застосовувати багато вправ, де юним футболістам доводиться швидко і точно реагувати на мінливу обстановку;

- не вивчати на одному занятті більше двох-трьох технічних прийомів;

- розпочинати навчання з ведення м'яча носком і підйомом по прямій;

- оволодіння індивідуальними і груповими тактичними діями в двосторонніх іграх 3х3, 4х4 на малих ігрових майданчиках [7, с. 56].

Оптимальним варіантом, з точки зору дозування навантаження, збереження вміння і навичок, підвищення якісного засвоєння матеріалу були дворазові заняття на тиждень тривалістю 1 годину.

Оскільки ми проводили заняття зі слабочуючими дітьми, то враховували їх психофізичні і вікові особливості розвитку організму. До навчання основам гри у міні-футболу ми приступали з дітьми 8-річного віку.

У методиці на основі елементів міні-футболу задіяні вправи, які допомагали створити уявлення і сформувати знання через зоровий аналізатор, що давало дітям з порушенням слуху адаптуватися, при цьому ефективність уроку накопичувалася поступово. Особливість методики полягала в тому, що структура побудови уроку відрізнялася від уроків фізкультури, і основний механізм успішного оволодіння навичками це показ, послідовність, регулярність, інтенсивність виконання вправ, режим відпочинку.

Особливо важливим у даній методиці було те, що для слабочуючих і глухих дітей потрібна демонстрація прийомів, яка доповнювалася демонстрацією наочної допомоги (жести, плакати, фільми, схеми і т. п.). Також використовувалася імітація і пробні спроби дітей при виконанні технічних прийомів. Вивчення елементу техніки доцільно починати стоячи на місці з подальшим виконанням його при ходьбі і бігу, удосконалювати в різних перешикуваннях, давати додаткові завдання перед виконанням рухових дій [8, c. 44].

Після реалізації даної програми було повторно проведено тестування. Результати повторних тестів довели, що використана методика навчання технічним прийомам гри у міні-футбол дітей з вадами слуху на основі використання додаткових прийомів навчання, побудованих на наочності, є ефективною. слабочуючий футболіст фізичний

Аналіз науково-методичної літератури показав, що основна проблема при підготовці слабочуючих дітей молодшого шкільного віку, що займаються міні-футболом, пов'язана з недостатньо точним орієнтуванням у просторі, відносним сповільненням оволодіння руховими навичками і низьким рівнем просторового орієнтування, обмеження можливостей в комунікації, що знижує ефективність виконання вправ.

Розвиток рухово-координаційних здібностей у дітей молодшого шкільного віку з вадами слуху проходив у підготовчій частині за рахунок використання стандартної розминки і підготовки організму до майбутнього навантаження. В основній частині заняття використовувалися спеціальні вправи і рухливі ігри, спрямовані на поліпшення міжособистісних відносин і організацію навчання техніко-тактичних дій, які сприятливо впливають на розвиток координаційних здібностей. Основою навчання технічним елементам за даною методикою було використання методичних прийомів наочності - жестів, плакатів, схем, відео та інше.

Проведені тести дозволили провести педагогічне спостереження і отримати висновок про те, що діти з вадами слуху без додаткових методичних наочних прийомів не мають уявлення або не повне уявлення про виконуваний рух, а використання додаткової наочності у розучуваних вправах допомогло привнести новизну в методику, підняти тонус в міжособистісних стосунках, підвищило ефективність розвитку рухово-координаційних здібностей.

Подальші наші дослідження вбачаємо у застосуванні додаткового зорового орієнтира у процесі оволодіння груповими технічними діями гри у міні-футбол.

Список використаних джерел

1. Бабій І. М. Корекція рухової сфери у глухих підлітків на заняттях з легкої атлетики // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки. - Київ-Запоріжжя, 2000. - С. 187-189.

2. Байкина Н. Г. Коррекционные основы физического воспитания глухих школьников: автореф. дис. ... докт. пед. наук. - Москва, 1992. - 30 с.

3. Байкина Н. Г. Диагностика и коррекция двигательной сферы у лиц с нарушениями слуха. - Запорожье: ЗГУ, 2003. - 232 с.

4. Буланова Л. М. Соціалізація дітей з особливими потребами: соціально-творчий проект // Шкільний світ. Позашкілля. - Київ, 2011. - №7 (42). - С. 14-17.

5. Горська І. Ю. Теоретичні та методологічні основи вдосконалення базових координаційних здібностей школярів. - Омськ, 2001. - 455 с.

6. Колишкін О. В. Корекція рухових порушень дітей з вадами слуху та їх соціальна адаптація // Молода спортивна наука України: матеріали VI Міжнар. наук.-практ. конф. - Львів: ЛДІФК, 2002. - Т. 2. - С. 455-457.

7. Лях В., Витковски З. Координационная тренировка в футболе. Москва: Радянський спорт, 2010. 216 с.

8. Розанова Г. В. Развитие двигательной памяти у глухих и слышащих школьников / О психическом развитии глухих и нормально слышащих детей. - Москва: Просвещение, 1962. - 75 с.

9. Шеремет М. К. Формирование готовности слабослышащих детей к школьному обучению: автореф. дис. ... канд. психол. наук. - Москва, 1979. - 17 с.

10. Ярмаченко Н. Д. Проблема компенсации глухоты. - Киев: Освіта, 1976. - 53 с

Размещено на Allbest.ru