Методичні аспекти викладання дисциплін з інформатики

Є. В. ГЕДЕЛЕВИЧ

Початок першого пропедевтичного етапу (1959-1985 pp.) можна віднести до 1959-1960 навчального року, коли як експеримент почалось вивчення основ програмування та обчислювальної техніки в школах м. Москви. На початку 1960-х pp. було порушене питання про необхідність включення основ програмування і обчислювальної техніки у зміст загальної освіти, створені перші навчальні посібники з програмування (C. Шварцбурд, В. Монахов, В. Ашкінузе, А. Брудно, Р. Гутер, П. Резніковський та ін.), розроблена методика навчання програмуванню машинними кодами (В. Монахов, Р. Гутер, П. Резніковський та ін.), в змістовних позначеннях (А. Брудно, В. Монахов), алгоритмічними мовами (І. Антипов, С. Абрамов, В. Щенніков, Ю. Первін, Г. Звенигородський). Було досліджено загальноосвітні аспекти навчання програмуванню і питання взаємозв'язку програмування та математики (C. Шварцбурд, В. Монахов), аспекти вибору засобів опису алгоритмів (Н. Бальцюк, Е. Кузнєцов), визначено шляхи і засоби формування алгоритмічної культури учнів у курсах математики та програмування (В. Монахов, М. Лапчик, Л. Червочкіна), проведено аналіз можливості вивчення в школі інформатики (А. Єршов, Г. Звенігородський. Ю. Первін та ін.) і елементів кібернетики (B. Лєдньов, О. Кузнецов, В. Касяткін, C. Шапіро). Було розроблено методику вивчення основ алгоритмізації в курсі алгебри 8 класу (В. Монахов) і методику використання в навчанні математики і програмування мікрокалькуляторів (І. Антипов, В. Болтянський, М. Ковальов, С. Мінєв, C. Шварцбурд та ін.). В Україні, крім того, було розглянуто підходи до вивчення основ алгоритмізації, арифметичних і фізичних принципів дії ЕОМ, чисельних методів математики, імітаційного моделювання, основ програмування на базі мікрокалькуляторів (В. Глушков, К. Ющенко, M. Жалдак, Ю. Рамський, П. Лященко, А. Верлань, Н. Морзе та ін.) тощо.

На другому етапі (1985-1990pp.) формувалася методична система навчання курсу інформатики, основна мета якого полягала у формуванні комп'ютерної грамотності учнів. Разом з тим вивчення предмета в старших класах не забезпечувало того, що знання, набуті школярами, могли бути в достатньо використані ними у вивченні інших навчальних предметів. Реалізація першого етапу базувалася на досвіді навчання учнів 10-11 класів основам програмування на факультативних курсах, на практиці гурткової роботи і літніх шкіл юних програмістів, які організовувались в окремих регіонах країни.

Суттєвою особливістю другого етапу було зміщення акцентів з вивчення основ алгоритмізації і програмування на підготовку користувачів готових програмних засобів як найважливіших складових нових інформаційних технологій. Уперше в колишньому СРСР такий підхід до побудови змісту шкільного курсу інформатики та методичної системи його вивчення було запропоновано в 1988 р. в посібнику для вчителів „Изучение языков программирования в школе” (автори M. Шкіль, M. Жалдак, Н. Морзе, Ю. Рамський). Зараз такої концепції дотримуються в більшості країн світу, зокрема, в Білорусії, Болгарії', Польщі, Росії, Україні та ін.

Завдяки такому підходу стало можливим здійснення наступного етапу (1990-1995 pp.), який пов'язаний з перенесенням курсу в неповну середню школу (в 7-9 класи), що дозволило учням використовувати навички і уміння, сформовані на уроках інформатики, в їх навчальній діяльності з інших предметів. Перенесення курсу в середні класи потребувало не тільки адаптації змісту предмета до особливостей школярів цього віку, а й істотних змін у всій методичній системі навчання предмета. Необхідною умовою успішної реалізації проекту повинно бути оснащення всіх шкіл відповідною обчислювальною технікою та програмним забезпеченням, доцільність збереження курсу інформатики як навчального предмета в старших класах. Теоретичні дослідження в цій галузі дозволяють дати, позитивну відповідь на це питання. Однак цілі та завдання навчання в старших класах водночас істотно змінюються. На перший план, на відміну від попереднього етапу, виходять вже не задачі з формування комп'ютерної грамотності, а задачі формування інформаційної культури школярів, ознайомлення учнів з основами інформатики як фундаментальної галузі наукових знань.

На четвертому етапі (1995-2001 pp.) на основі формування нових інформаційних технологій навчання, які спираються на широке застосування засобів обчислювальної техніки, вже не просто змінюються методичні системи навчання, а докорінно перебудовується увесь навчальний процес. Це спричинює радикальні зміни в методичних системах навчання всіх предметів, у тому числі й інформатики. Зокрема актуалізується проблема співвідношення різних засобів навчання: підручника та педагогічних програмних засобів, комп'ютера та традиційних технічних засобів навчання, врахування міжпредметних зв'язків, нових організаційних форм, значного ухилу до навчально-пізнавальної діяльності дослідницького спрямування, використання евристичних та проблемних методів навчання, творчої діяльності учнів і вчителів.

На цьому етапі в 1996 р. Міністерством освіти України було затверджено нову програму навчання інформатиці в школі, експериментальний варіант якої був опублікований у 1993 р., а вдосконалений варіант було затверджено в 2001 р. Авторами цієї програми були M. Жалдак, Н. Морзе, Г. Науменко [3].

На сьогоднішній день програми з дисципліни „Інформатика” змінюється та вдосконалюється під впливом розвитку інформаційного суспільства.

Забезпечувати розвиток особистості в процесі навчання інформатиці важче, ніж подавати основи теоретичних знань. В умовах корекційної освіти потрібно поєднувати різні типи навчання:

індивідуальний та колективний, діалоговий та диференційований, створюючи всі умови для творчої діяльності та застосовуючи активні й інтерактивні методи навчання.

Використання комп'ютерної техніки робить урок цікавим і сучасним. Тому мета викладача не лише передати учням окреслену програмами та підручниками систему знань, а й підготувати їх до повноцінної плідної життєдіяльності в сучасному суспільстві.

Відтак викладачу необхідно постійно поглиблювати свої знання, опрацьовувати додаткову літературу, привчати до цього і своїх учнів. Донести до них таку аксіому: підручник - не єдине джерело знань, тому варто вивчати різні погляди на тему за допомогою посібників, словників, довідників.

Інформатика як предмет, який з'явився порівняно недавно, від самого початку орієнтована на форми та методи роботи, притаманні інноваційним технологіям. Інтерактивні форми та методи є невід'ємною частиною роботи викладача інформатики. Індивідуальна робота кожного учня на персональному комп'ютері поєднується із груповою роботою під час вивчення нового матеріалу, роботи над проектами, роботи в мережі. Використання комп'ютерної техніки та мультимедійних засобів, які рекомендовані на інших предметах, є звичайними засобами навчання на уроці інформатики [2].

В умовах розвивального навчання необхідно домогтися максимальної активності учнів (студентів), що забезпечується інтерактивними методами навчання. На відміну від активних методів, інтерактивні орієнтовані на більш широку взаємодію учнів (студентів) не тільки з викладачем, а й між собою, та на домінування активності студентів у процесі навчання.

Для розв'язання навчальних завдань викладач застосовує такі інтерактивні форми [1]: кейс-технології; „круглий стіл”; дебати; ділові ігри; case-study; тренінги; відеоконференції; „мозковий штурм”; фокус-групи; рольові ігри; групові дискусії; метод проектів.

Викладачу потрібно ретельно готуватись до кожного уроку, продумувати хід заняття, добирати ефективні методи та прийоми.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що використання під час вивчення курсу інформатики інноваційних технологій навчання значно підвищує інтерес учнів до цієї дисципліни та забезпечує зростання ефективності засвоєння навчального матеріалу.

Новітні технології навчання передбачають не просто отримання знань, а творче відношення до них, сприяють розвитку таких особистісних якостей як комунікабельність, співробітництво, уміння відстоювати свою точку зору, йти на компроміси тощо. Також інноваційні технології сприяють формуванню і вихованню освіченого, творчого, професійно здібного кваліфікованого робітника.

Отже, інноваційні технології заслуговують на право поповнити традиційні форми навчання та виховання учнів [2].

Таким чином, інноваційні технології супроводжуються не лише у вивченні дисципліни „Інформатика”, але й всіх дисциплін, що вивчаються за допомогою комп'ютерів не тільки в школах, але й в коледжах, інститутах та університетах. Крім того, отриманні на заняттях з інформатики знання є фундаментом для вивчення таких дисциплін, як „Інформаційні технології в галузі”, „Інформаційні системи і технології у фінансах” та інших подібних дисциплін, що розкривають спеціалізацію відповідного фахівця.

В статті було показано інформатику як навчальний предмет, причини введення дисципліни у навчальний процес, цілі навчання, її основна мета, завдання курсу інформатики, роль та місце інформатики в системі навчальних предметів, етапи становлення предмета „Інформатика” та методичні аспекти її викладання. А також зазначимо, що дисципліна є не лише фундаментом вивчення таких дисциплін, як „Інформаційні технології в галузі”, „Інформаційні системи і технології у фінансах” та інших подібних дисциплін, що розкривають спеціалізацію відповідного висококваліфікованого фахівця, а й допомагає вдосконалювати знання з багатьох інших дисциплін. Дана дисципліна має величезне значення для формування високопрофесійного спеціаліста будь-якої галузі в сучасному інформаційному суспільстві. Вона відноситься до дисциплін, що постійно вдосконалюються і змінюються, оскільки змінюється і розвивається інформаційне суспільство, тому постійно потребує дослідження і вдосконалення методик вивчення.

інформатика навчальний предмет викладання

Список використаних джерел