Умови створення сприятливого освітнього середовища для формування соціально-правової компетентності майбутніх соціальних працівників

У сучасних мовах активно триває процес осмислення ролі в освітньому процесі такого феномену як освітнє середовище вищого навчального закладу, пошук ефективного управління його функціонуванням та розвитком для забезпечення очікувань здобувачів вищої освіти, підвищення якості вищої освіти в цілому. Тому, звертаючись до проблеми соціально-правової підготовки майбутніх соціальних працівників, ми акцентуємо увагу на такому компоненті змодельованої нами системи формування соціально-правової компетентності студентів як соціально-середовищний, який передбачає створення спеціального освітнього середовища в межах процесу університетської підготовки майбутніх соціальних працівників. Вивчення феномену середовища носить міждисциплінарний характер, оскільки ця проблема характеризується поліструктурністю, багатогранністю. Так, вплив середовища на особистість, організація середовища з метою позитивного впливу на розвиток особистості досліджуються філософією, екологією, етикою, соціологією, психологією, педагогікою. У цьому контексті актуальною у науковому просторі є проблема теоретичного осмислення освітнього середовища вищого навчального закладу, дослідженню якої присвячені праці А. Артюхіної, М. Братко, Є. Васильєвої, О. Данилюка, Е. Зєєра, В. Козирєва, М. Князевої, О. Кузьмінської, В. Мастерової, В. Новікова, В. Ясвіна та ін. Наукові дослідження у яких розглядається проблема формування соціально-правової компетентності студентів (Т. Волох, Б. Іралін, Я. Кічук, А. Коротун, Г. Хасанова та ін.) також звертаються до розгляду впливу освітнього середовища на якість підготовки студентів, а тому існує необхідність узагальнення різних підходів, що дозволить створити сприятливе освітнє середовище для формування соціально-правової компетентності майбутніх соціальних працівників.

Метою статті є теоретичний аналіз та осмислення освітнього середовища вищого навчального закладу як педагогічного феномену та його специфіки в умовах формування соціально-правової компетентності майбутніх соціальних працівників.

Професійна підготовка та особистісне становлення студентів у вищому навчальному закладі відбувається у певному соціокультурному та просторово-предметному середовищі - освітньому середовищі вищого навчального закладу. А тому одним із актуальних завдань сучасної вищої школи є створення у вищому навчальному закладі такого середовища, яке б максимально сприяло ефективності та результативності процесу здобуття особистістю фахової освіти, забезпечувало можливості для її саморозвитку та стимулювало активність, адже освітнім середовище освітнього закладу стає тільки тоді, коли виконує свої основні завдання: сприяє підготовці кваліфікованого фахівця відповідного рівня і профілю, розвитку особистісних якостей та підвищенню загальнокультурного рівня студентів. Здебільшого під освітнім середовищем сучасні вчені (Б. Боденко, А. Куракін, Ю. Мануйлов, А. Хуторськой та ін.) розуміють природне і штучно створене соціокультурне оточення людини, яке включає зміст і різні засоби освіти, що забезпечують продуктивну діяльність студентів і спрямовують процес розвитку особистості за допомогою створення сприятливих для цього умов. Саме система організаційних, психолого-педагогічних умов створює можливості для розкриття як уже сформованих здібностей та індивідуальних особливостей особистості, так і тих, що ще не проявилися. Виходячи з цього, освітнє середовище вищого навчального закладу, виступає багатосуб'єктним та багатопредметним системним утворенням, що має можливості цілеспрямовано впливати на професійно-особистісний розвиток майбутнього фахівця, забезпечуючи його готовність до професійної діяльності та/або продовження навчання, успішного виконання соціальних ролей та самореалізації у процесі життєдіяльності. За своєю природою - це комплекс умов-можливостей та ресурсів (матеріальних, фінансових, особистісних, технологічних, організаційних, репутаційних) для освіти особистості, що склались цілеспрямовано в установі, яка виконує освітні функції щодо надання вищої фахової освіти, забезпечує можливості для загальнокультурного та особистісного розвитку суб'єктів освітнього процесу [1, с. 15]. навчальний педагогічний соціальний працівник

У контексті нашого наукового дослідження ми дотримуємося характеристики, яку подає В. Ясвін, вказуючи, що „освітнє середовище становить систему впливів і умов формування особистості за заданим зразком, а також можливостей для її розвитку, що містяться в соціальному і просторово- предметному оточенні” [4, с. 14]. Необхідно уточнити, що ми розглядаємо освітнє середовище у локальному вимірі, тобто як функціональне і просторове об'єднання конкретних суб'єктів освіти, між

якими встановлюються тісні різнопланові групові взаємозв'язки [4, с. 175]; як професійно і особистісно стимулююче середовище, яке є сукупністю матеріальних, педагогічних і психологічних факторів вузівської дійсності, що спонукають суб'єктів освітнього процесу до професійно-особистісного розвитку і саморозвитку [3]. Виходячи з цього, ми спрямовуємо увагу на розв'язання низки завдань, зокрема на організацію умов і можливостей для ефективного розвитку і саморозвитку особистості; створення умов і визначення пріоритетів для навчальної, самоосвітньої діяльності студентів, реалізації їх індивідуальної освітньої траєкторії; організацію умов і можливостей для формування соціально-правової компетентності майбутніх соціальних працівників.

Іншими словами, ефективність процесу формування соціально-правової компетентності майбутніх соціальних працівників забезпечується організацією спеціального освітнього середовища в межах університетської програми підготовки майбутніх соціальних працівників. Основними складовими даного середовища ми виділяємо: 1) організаційно-педагогічне забезпечення; 2) просторово- предметну організацію; 3) соціальну взаємодію. Розглянемо ці складові детальніше.

Організаційно-педагогічне забезпечення є основою утворення освітнього середовища сприятливого для формування соціально-правової компетентності і базується на концептуальних підходах до процесу підготовки студентів та визначених нами педагогічних умовах, які сприяють оптимальній організації системи зв'язків між усіма елементами освітнього середовища та зумовлюють формування особистості соціального працівника, здатного виявляти соціально-правову компетентність у професійній діяльності.

Аналіз основних концептуальних підходів як методологічної бази організації процесу формування соціально-правової компетентності майбутніх соціальних працівників, дозволяє виділити такі релевантні для функціонування системи підходи: системно-цілісний, діяльнісний, контекстний, особистісно-орієнтований, синергетичний, технологічний, компетентнісний. Зокрема, системний підхід (Б. Ананьєв, О. Аверьянов, В. Афанасьєв, І. Блауберг, А. Брушлінський, Л. Виготський, В. Загвязинський, Т. Ільїна, Н. Кузьміна, С. Рубінштейн, В. Сластьонін, В. Шадриков та ін.) дозволяє нам розглядати процес формування соціально-правової компетентності майбутніх фахівців соціальної сфери як систему з урахуванням усіх чинників, що діють на педагогічне явище. Контекстний підхід (А. Вербицький, Т. Дубовицька, А. Федорова та ін.) сприяє моделюванню в навчальному процесі майбутньої професійної діяльності студентів спрямованої на практику соціально-правового захисту клієнтів. Завдяки особистісно-орієнтованому (В. Бєліков, Є. Бондаревська, В. Бочарова, В. Шадриков, І. Якиманська та ін.) та діяльнісному (О. Леонтьєв, І. Підласий, М. Скаткін) підходам відбувається формування особистості майбутнього соціального працівника в діяльності, що відображає соціально- правову складову професійної підготовки. Синергетичний підхід (О. Князєва, С. Курдюмов І. Пригожин, Г. Хакен та ін.) забезпечує варіативність, поліфункціональність та взаємодоповнюваність складових системи формування соціально-правової компетентності. А технологічний (А. Алексюк, В. Беспалько, Р. Вайнола, І. Звєрєва, І. Підласий, А. Капська, О. Карпенко, Т. Лаврикова, Г. Селевко, С. Смирнов та ін.) та компетентнісний (О. Акулова, В. Болотова, П. Гальперін, І. Зимняя, В. Козирєв, Г. Селевко, А. Хуторський та ін.) підходи зорієнтовують освітній процес на гарантований сукупний освітній продукт і кінцевий результат - соціально-правову компетентність випускника.

Орієнтуючись на вказаний кінцевий результат, ми визначили і основні педагогічні умови, які забезпечують функціонування соціально-середовищного компоненту системи формування соціально- правової компетентності:

1) забезпечення особистісно-професійного розвитку студента;

2) забезпечення систематичної об'єкт-суб'єктної взаємодії викладача й студента;

3) формування мотиваційно-ціннісного ставлення майбутніх соціальних працівників до соціально-правової підготовки та діяльності у сфері соціально-правового захисту;

4) підготовка майбутніх соціальних працівників до реалізації соціально-правової компетентності в професійній діяльності.

Характеризуючи наступну складову - просторово-предметну організацію освітнього середовища, відмітимо, що ця складова включає в себе просторові умови і предметні засоби, сукупність яких забезпечує можливість необхідних просторових дій і поведінки суб'єктів освітнього процесу. Для функціонування системи формування соціально-правової компетентності майбутніх соціальних працівників важливими є і матеріально-технічна інфраструктура, і фонд навчально-методичного забезпечення, і умови та можливості самостійної і практичної підготовки тощо. Зокрема, можемо запропонувати наступні кроки у цьому напрямку, які було ініційовано і реалізовано у межах нашого дослідження:

- обладнання спеціалізованої аудиторії соціально-правового захисту;

- виготовлення тематичних стендів та плакатів;

- формування банку електронних джерел соціально-правової тематики;

- організація/ініціювання постійних та періодичних виставок, демонстраційних показів літератури, відео-матеріалів тощо.

Проаналізувавши основні сучасні вимоги до організації інфраструктури освітнього середовища, можна зробити висновок, що основна мета даних вимог - забезпечення актуального стану і можливостей розвитку навчального закладу як навчально-виховної системи, що створює оптимальні умови для розвитку особистості людини відповідні до її індивідуально-психологічного складу. А тому просторово-предметна організація освітнього середовища університету повинна відповідати наступним вимогам (за В. Ясвіним [4]):

- гетерогенність і складність середовища (має надавати можливість постійного просторового і предметного вибору усіма учасниками освітнього процесу, складатися з різноманітних елементів, необхідних для формування і оптимізації всіх видів діяльності, для створення відповідних мікросередовищ);

- пов'язаність функціональних зон середовища (можливість багатофункціонального використання тих чи інших елементів предметного середовища і включення їх в різні функціональні структури освітнього процесу);

- гнучкість і керованість середовища (можливість функціональних змін різних предметів в залежності від умов освітнього процесу; забезпечення прояву творчої, перетворюючої активності суб'єктів освітнього процесу);

- забезпечення символічної функції середовища (організація середовища як носія символічної інформації, що забезпечує додаткові можливості пізнавального, естетичного, етичного розвитку, розвитку згуртованості, колективізму, підвищення професійної мотивації учасників освітнього процесу);

- індивідуалізованість середовища (можливість задоволення потреби у персоналізованому просторі);

- аутентичність середовища (можливість життєдіяльності в найбільш сприятливому для людини ритмі, що відповідає її віковим, індивідуальним і іншим особливостям).

Наступна складова, соціальна взаємодія в освітньому середовищі несе на собі основне навантаження щодо забезпечення можливостей задоволення і розвитку потреб суб'єктів освітнього процесу у відчутті безпеки, у збереженні і покращенні самооцінки, у визнанні з боку суспільства, у самоактуалізації - тобто комплексу соціально орієнтованих потреб. Відносно створеної нами системи формування соціально-правової компетентності майбутніх соціальних працівників доцільно організувати „розвиваючу” міжособистісну взаємодію суб'єктів, опосередкований вплив на особистість відповідних стимулів і включення її у відповідну діяльність у контексті соціально-правової підготовки. Соціальна організація такого освітнього середовища має відповідати наступним вимогам: взаєморозуміння і задоволеність суб'єктів та об'єктів системи взаємовідносинами; переважаючий позитивний настрій суб'єктів та об'єктів системи; авторитетність викладачів; ступінь участі усіх суб'єктів в управлінні освітнім процесом; згуртованість і відповідальність суб'єктів та об'єктів системи; продуктивність суб'єкт-об'єктних взаємовідносин.

У науковій літературі вживається низка термінів, що мають безпосереднє відношення до змісту соціальної взаємодії в освітньому середовищі: „соціально-психологічний клімат”, „морально- психологічний клімат”, „психологічний настрій групи”, „емоційно-психологічний настрій колективу”, „психологічна атмосфера”, „соціально-психологічна обстановка” та ін. Соціальна складова розвиваючого освітнього середовища в цілому відповідає психолого-педагогічному феномену, який визначається як „продуктивний стиль взаємодії”, тобто „результативний спосіб контакту партнерів, що сприяє встановленню та продовженню відносин взаємної довіри, розкриття особистісних потенціалів і досягнення ефективних результатів спільної діяльності” [4].

Як критерії ефективності розвитку соціально-середовищного компоненту в системі формування соціально-правової компетентності майбутніх соціальних працівників ми включаємо такі параметри: широта (різноманітність освітніх траєкторій; партнерська взаємодія з іншими освітніми та соціальними закладами; міжвузівський обмін педагогами та студентами; можливості вибору освітніх мікросередовищ, вибору викладача, отримання додаткової професійної соціально-правової кваліфікації тощо); інтенсивність (насиченість освітнього середовища умовами, впливами, можливостями та концентрованість їх прояву; оптимальне навантаження; організація активного і змістовного відпочинку); модальність (наявність умов та можливостей для розвитку активності та самовираження студентів); ступінь усвідомлюваності (свідома включеність та особиста зацікавленість суб'єктів і об'єктів системи в досягненні результатів); стійкість (часова стабільність розробленої системи); емоційність (взаємовідносини в педагогічному колективі та зі студентами, емоційність оформлення просторово- предметного середовища); домінантність (значимість даної системи в освітньому процесі, її місце в освітній програмі підготовки майбутніх соціальних працівників); когерентність (узгодженість впливу на особистість даної системи із впливами інших чинників та складових освітнього процесу); активність (включеність системи в соціум через реалізацію соціально значущих ініціатив, трансляцію досягнень і доробків, громадську активність тощо); мобільність (здатність системи до органічних еволюційних змін в контексті актуальних проблем сьогодення; адаптації до суспільних змін, що, з одного боку, враховує нове соціальне замовлення, а з іншого - не спричиняє деструктивні ситуації в освітньому середовищі).

Таким чином, освітнє середовище системи формування соціально-правової компетентності майбутніх соціальних працівників як цілісна структура, що розвивається й самоорганізовується, є засобом багатофакторної детермінації формування особистості студента, основним чинником його продуктивної діяльності та активних проявів соціально-правової компетентності майбутнього фахівця. Соціально-середовищний компонент не лише забезпечує можливість розвитку початкового соціально- правового потенціалу студента, але й сприяє формуванню потреб у здобутті соціально-правової компетентності як невід'ємної складової професійної компетентності фахівця соціальної сфери. Водночас, подальші дослідження мають встановити закономірності та динаміку видозміни освітнього середовища в залежності від політичних, соціально-економічних та освітніх вимог та потреб, які постають на порядку денному в той чи інший період часу.

Список використаних джерел

1. Братко М. В. Освітнє середовище вищого навчального закладу: функціональний аспект // Педагогічний процес: теорія і практика. - 2015. - № 1-2 (46-47). - С. 11-17.

2. Данилюк А. Я. Теоретико-методологические основы проектирования интегральных гуманитарных образовательных пространств: автореф. дис. ... д-ра пед. наук. - Ростов н/Д., 2001. - 36 с.

3. Новиков В. Н. Образовательная среда вуза как профессионально и личностно стимулирующий фактор // Электронный журнал „Психологическая наука и образование”. - 2012. - №1. - URL: www.psyedu.ru

4. Ясвин В. А. Образовательная среда: от моделирования к проектированию. - М.: Смысл, 2001. - 365 с.

Размещено на Allbest.ru