Академічна комунікативна підготовка студентів у вищих навчальних закладах: компетентнісний підхід

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академічна комунікативна підготовка студентів у вищих навчальних закладах: компетентнісний підхід

кандидат педагогічних наук, доцент

Львівський національний університет імені Івана Франка

Стаття присвячена вивченню шляхів застосування компетентнісного підходу до академічної комунікативної підготовки майбутніх фахівців природничої галузі у ВНЗ. У ході дослідження з'ясовано сутність та запропоновано визначення поняття "академічна комунікативна компетентність". Розглянуто структуру цієї компетентності, яка інтегрує компоненти ключових, галузевих та спеціально-предметних компетентностей і вміщує три групи компетенций: когнітивні, власне-комунікативні та адаптивні. Обґрунтовано ефективність використання компетентнісного підходу до дисциплінарно-академічної комунікативної підготовки студентів природничих спеціальностей на підставі вивчення досвіду американської системи вищої освіти.

Ключові слова: компетентнісний підхід, компетенція, компетентність, комунікативна компетентність, академічна комунікативна компетентність.

Такі реалії сьогодення, як формування глобального наукового простору, становлення єдиних норм світової академічної культури, інтернаціоналізація науково-фахових дискурсів ставлять нові вимоги щодо комплексної підготовки майбутніх фахівців-науковців, зокрема у галузі природничих наук, де глобалізаційно-об'єднавчі процеси особливо відчутні. Сучасна наука вийшла за межі національних кордонів, а відтак формування цілісної особистості майбутнього ученого, готового реалізувати свій потенціал у співпраці з колегами з будь-якого регіону планети, передбачає не лише опанування вузькопрофесійними знаннями, уміннями і навичками, але й розвиток комунікативних та соціоадаптивних компетенцій, що є інтегральними компонентами комплексної професійної компетентності сучасного фахівця.

Комептентнісний підхід - один із ефективних методологічних підходів, спрямованих на підготовку майбутніх фахівців. На думку В. Лозової, він передбачає "аксіологічні, мотиваційні, рефлексійні, когнітивні, операційно-технологічні та інші результати навчання, які відображають розширення не тільки знань, умінь і навичок, а й досвіду емоційно-ціннісного ставлення до дійсності" [1: 98].

Дослідження шляхів застосування компетентнісного підходу в освіті проводилися як вітчизняними (О. Заболоцька, О. Овчарук, О. Пометун, Г. Терещук та ін.), так і зарубіжними (Д. Бріджес, Р. Ворхіс, І. Зимня, Р. Харріс, Г. Гасрі, Б. Гобарт та ін.) науковцями. Різноманітним аспектам вивчення сутності комунікативної компетентності, а також проблемам, пов'язаним із формуванням цієї компетентності, присвячено праці численних авторів. Зокрема, здійснювалися теоретичні дослідження цього поняття (Ю. Габермас, Д. Гаймс, І. Потюк, С. Уільсон), вивчалися особливості формування соціокультурної та міжкультурної комунікативної компетентності (Т. Колодько, О. Кричківська, В. Топалова); проблемам формування професійної комунікативної компетентності педагога присвячено праці І. Когут, Л. Козак, Г. Кошонько; шляхи формування іншомовної професійної комунікативної компетентності досліджували Н. Костенко, Н. Микитенко, Л. Морська та ін. Однак, окремих досліджень проблем формування академічної комунікативної компетентності студентів у вітчизняній педагогічній науці не здійснювалось. На нашу думку, ці питання сьогодні вимагають більшої уваги, що зумовлює мету даної праці - опираючись на прогресивний зарубіжний досвід, схарактеризувати сучасний стан академічної комунікативної підготовки майбутніх фахівців крізь призму компетентнісного підходу. Мета дослідження визначає його завдання: 1) з'ясувати педагогічну сутність поняття "академічна комунікативна компетентність", 2) виокремити її основні компоненти, 3) окреслити перспективи застосування компетентнісного підходу до академічної комунікативної підготовки фахівців природничої галузі.

Розмежування ключових понять компетентнісного підходу "компетентність" і "компетенція" стало предметом багатьох наукових розвідок (О. Пометун, С. Сисоєва, А. Хуторський та ін.). Окремі науковці розглядають компетенцію як певну норму освітньої підготовки, а компетентність як сформовану якість особистості. Такий підхід до інтерпретації даних понять більш розгорнуто представлено у праці С. Сисоєвої "Новий закон України "Про вищу освіту": дискусійні аспекти наукового тезаурусу", де вона стверджує, що "компетенція - це визначена норма стосовно неперервної освіти, яка задається освітніми стандартами і використовується для формування вимог до результатів навчання", а "компетентність - це інтегрована особистісна якість людини (її капітал), що формується на етапі навчання, остаточно оформлюється і розвивається у процесі практичної діяльності та забезпечує компетентний підхід до вирішення професійних завдань. Компетентність є оцінною характеристикою особи. Компетентності особи є її особистісним капіталом і результатом навчання у різних формах формальної, неформальної та інформальної освіти" [2: 266]. Нам також імпонує визначення терміну "компетенція", яке дає О. Заболоцька: "компетенція - це інтегрована особистісно-діяльнісна категорія, яка формується під час навчання в результаті поєднання початкового особистого досвіду, знань, способів діяльності, вмінь, навичок, особистісних цінностей та здатності їх застосування в процесі продуктивної діяльності стосовно кола предметів та процесів певної галузі людської діяльності" [3: 64]. Така дефініція компетенції корелює із трактуванням цього поняття групою американських учених, які досліджували можливості впровадження освітніх ініціатив, базованих на застосуванні компетентнісного підходу до навчання, у ВНЗ США в рамках проекту ініційованого Департаментом освіти США. Рис. 1 ілюструє схему ієрархії навчальних здобутків студентів на рівні вищої освіти, представлену у звіті про результати виконання згаданого проекту.

На першому рівні ієрархії знаходяться особистісні характеристики студента, які складають основу його навчально-пізнавальних можливостей і визначають напрями і темпи розвитку індивіда. Другий рівень включає знання, уміння і навички, які формуються у процесі навчання. Третій рівень складають компетенції, що є результатом інтегрованого навчального досвіду, у процесі якого знання, уміння та навички взаємодіють, формуючи "вузли", необхідні для розв'язання тих чи інших задач. Комбінація компетенцій проявляється у реальній здатності студента до виконання завдань. На найвищий щабель піраміди автори схеми ставлять демонстрацію студентом такої здатності, що є результатом активації компетенцій [4: 8].

компетентність академічний комунікативний американський

Рис. 1. Модель ієрархії навчальних здобутків студентів Р. Ворхіса та Е. Джонса

Попри певні розбіжності в інтерпретації понять компетенції та компетентності, дослідники погоджуються, що термін "компетентність" є ширшим і в опозиції до терміну "компетенція" виконує функцію гіпероніма, тобто компетентність інтегрує у собі низку компетенцій.

У контексті цього дослідження нам близьке трактування даних понять, яке пропонує Н. Микитенко. На її думку, компетенція - це "сукупність взаємопов'язаних знань, вмінь, навичок, способів діяльності, ставлення, що висуваються стосовно певного кола предметів і процесів, є необхідними для якісної продуктивної діяльності по відношенню до цих предметів та процесів, впливають на професійну діяльність, роль чи відповідальність". Поняття "компетентність" дослідниця трактує як "володіння людиною відповідною компетенцією, а також її досвід, особисте емоційно-ціннісне ставлення до предмета діяльності, до складових компетентності" [5: 33].

Аналізуючи досвід різних країн щодо реалізації компетентнісного підходу до змісту освіти, О. Пометун простежує спільні тенденції у спробах розробити певну систему компетентностей на різних рівнях змісту. Така система включає: а) надпредметні (базові, ключові, транс) компетентності, які формуються упродовж засвоєння усього змісту освіти; б) загальнопредметні компетентності, пов'язані із завданнями та змістом окремих галузей знань; в) спеціально-предметні компетентності, які набуваються у процесі вивчення конкретного предмета на певному етапі навчання [6: 21]. Комунікативну компетентність зазвичай відносять до групи ключових компетентностей [5: 34].

Серед численних визначень комунікативної компетентності одним із найбільш загальних є визначення І. Потюк, яка, опираючись на "Словник-довідник з української лінгводидактики", розглядає комунікативну компетентність як "здатність користуватися мовою залежно від ситуації, особливу якість мовленнєвої особистості, набуту у процесі спілкування або спеціально організованого навчання" [7: 132]. Існує багато підходів до визначення структури комунікативної компетентності. Ми, беручи до уваги праці Д. Гаймса, М. Кенейла та М. Свейн, схильні розглядати структуру комунікативної компетентності як поєднання таких компетенцій:

лінгвістичної (мовної та мовленнєвої), що включає знання про граматичну, лексичну, синтаксичну, фонетичну, орфоепічну, орфографічну та інші системи мови, а також уміння використовувати мовні засоби для сприйняття (читання, слухання) та створення (говоріння, письмо) висловлювань;

соціокультурної, яка проявляється в умінні правильно інтерпретувати соціальний контекст комунікації та характер взаємовідносин комунікантів; знанні та умінні застосовувати норми вербальної та невербальної поведінки, відповідно до ситуації;

дискурсної, яка передбачає вміння застосовувати адекватні мовні моделі для реалізації відповідних мовленнєвих функцій, а також здатність структурувати мовлення та керувати ним за допомогою тематичної організації, зв'язності, стилю, реєстру, риторичної ефективності;

стратегічної, яка включає вміння використовувати належні стратегії для розв'язання комунікативних задач, а також бажання спілкуватись і розуміти інших [7: 130-131; 8: 32-34].

Розглядаючи професійну комунікативну компетентність, О. Низовець характеризує це поняття як "здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми в рамках професійної діяльності ..., яка є інтегральним, відносно стабільним, цілісним утворенням, що проявляється в індивідуально-психологічних властивостях та особливостях спілкування, включає сукупність знань, досвіду, якостей, здібностей особистості, які дають змогу ефективно виконувати професійні комунікативні функції" [9: 8]. Академічна комунікативна компетентність (АКК) тісно пов'язана з професійною комунікативною компетентністю. Поєднання цих компонентів особливо важливе у формуванні комплексу професійних компетентностей майбутнього фахівця природничої галузі, потенційного науковця.

У вітчизняній науково-педагогічній літературі не знаходимо дефініції поняття "академічна комунікативна компетентність". Тому, опираючись на наше визначення академічної комунікації як соціально-риторичної взаємодії між індивідами в межах дискурсної академічної спільноти університету, що "спрямована на досягнення цілей, пов'язаних із освітньою та науково-дослідницькою діяльністю" [10: 13] та численні визначення педагогічної категорії "комунікативна компетентність", пропонуємо розглядати академічну комунікативну компетентність як інтегральну якість особистості учасника академічної дискурсної спільноти, з допомогою якої він може провадити ефективну навчальну, науково-дослідницьку та науково-професійну діяльність, здійснювати обмін інформацією, думками, судженнями та міркуваннями з іншими членами академічного середовища та виконувати відповідні ролі і функції у цьому середовищі.

На нашу думку, АКК інтегрує компоненти ключових, галузевих та спеціально-предметних компетентностей, що включають наступні компетенції: навчальну, дослідницьку, інформаційну, рефлексійну, мовну, мовленнєву, дискурсну (риторичну), соціокультурну та стратегічну. Пропонуємо систематизувати названі компетенції, об' єднавши їх у 3 групи:

- когнітивні - пов'язані із здійсненням навчальної та дослідницької діяльності, рефлексії, самооцінки;

- власне-комунікативні - такі, що включають знання уміння і навички, пов'язані із використанням засобів мови і мовлення для досягнення комунікативних цілей;

- адаптивні - такі, що передбачають здатність індивіда до соціалізації у відповідні комунікативно-діяльнісні спільноти, уміння пристосовуватись до нових соціокультурних умов (див. Табл. 1).

Таблиця 1. Зведена таблиця компонентів академічної комунікативної компетентності