Комунікативна культура особистості та структурні компоненти її формування

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 378. 14.03. (477)

Комунікативна культура особистості та структурні компоненти її формування

Е.М.Ященко

Анотація

В статті обгрунтовано сутність і специфіку комунікативної культури особистості. На цьому підгрунті здійснено теоретичний аналіз її структурних компонентів, а також наукові розвідки щодо ефективного впровадження у навчально-виховний процес вищих навчальних закладів. Сучасні вимоги, які поставлені перед вищою школою, а також дослідницькі зусилля у сфері виховання, передбачають наповнення ціннісним змістом окреслених компонентів комунікативної культури як сфери духовної діяльності людини.

Ключові слова: комунікативна культура, особистість, структурні компоненти, навчально-виховний процес, вищі навчальні заклади.

Аннотация

В статье обосновано сущность и специфику коммуникативной культуры личности. В таком контексте представлен теоретический анализ основных структурных компонентов, а также научные поиски с целью эффективного внедрения в учебно-воспитательный процесс высших учебных заведений. Современные требования, которые выдвигаются перед высшей школой, а также исследования в сфере воспитания, предполагают наполнение ценностным смыслом основных структурных компонентов коммуникативной культуры как сферы духовной жизни человека.

Ключевые слова: коммуникативная культура, личность, структурные компоненты, учебно-воспитательный процесс, высшие учебные заведения.

Summary

The article deals with the essence and specifications of communicative structure of personality. The author accomplished theoretical analysis of its constituent parts as well as scientific insight into efficient implementation of tuition process at higher educational establishments. The modern requirements alongside with scholarly efforts in educational sphere assume contribution of mentioned-above constituents into communicative structure of personal spiritual development.

Key words: communicative culture, personality, constituent part, educational process, higher educational process.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими та практичними завданнями.

Розвиток вітчизняної системи вищої освіти відбувається в умовах трансформацій сучасного суспільства, глобальних економічних, морально-духовних криз, знецінення культурної ідентичності. На порядок денний висувається значущість поєднання професійного й особистісного розвитку майбутнього фахівця, необхідність вибудови організації навчально-виховного процесу на засадах діалогічної паритетної педагогічної взаємодії, формування у студентів етики та комунікативної активності, ціннісного ставлення до міжособистісних відносин. Особливої уваги надається особистісному, культурному зростанню кожного студента, який має бути готовим до участі у відкритому діловому спілкуванні, вміти співпрацювати, виявляти соціально-комунікативну активність.

З'ясовано, що науковці, які займаються вивченням проблем навчання і виховання вищої школи, оптимізації навчально-виховного процесу у контексті сучасних вимог, акцентують на важливості реалізації його на засадах особистісно орієнтованого підходу. Домінантою у підготовці майбутнього фахівця економічного профілю визначено саморозвиток, який підтримується не тільки самостійністю у виборі стратегічно важливих потреб і мотивів професійної діяльності, а й у виборі способів поведінки і моделей спілкування. комунікативний культура навчальний

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання цієї проблеми і на які спирається автор. Предметне висвітлення теоретико-методологічних аспектів проблеми формування комунікативної культури базується на наукових дослідженнях психологів, педагогів і філософів.

Сучасний стан розробленості проблеми у науковій теорії та педагогічній практиці досліджено В. Тернопільською, як компонент педагогічної культури комунікативна культура розглядається І. Зарецькою, як складова психологічної культури - М. Обозовим і Л. Колмогоровою.

До обгрунтування сутності та функціонування комунікативної культури в контексті педагогіки звертаються В. Барковський, О. Кисельова, О.Корніяка, А. Курінна, В. Лівенцова, Г. М'ясоїд, В. Садова, І. Тимченко, О. Уваркіна, Т. Шепеленко, О. Шмайлова та ін.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Незважаючи на низку емпіричних досліджень, різноманітність підходів до вивчення детермінант формування комунікативної культури, це питання залишається недостатньо з'ясованим. Сучасні вимоги, які поставлені перед вищою школою, а також дослідницькі зусилля передбачають наповнення ціннісним змістом структурних компонентів формування комунікативної культури як сфери духовної діяльності людини.

Мета статті - обгрунтувати сутність і специфіку комунікативної культури особистості і на цьому підгрунті здійснити теоретичний аналіз її структурних компонентів з метою розробки методичного інструментарію для ефективного впровадження у навчально-виховний процес вищих навчальних закладів.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обгрунтуванням отриманих наукових результатів. Загалом поняття комунікативної культури співвідноситься з «комунікативним потенціалом особистості», під яким розуміють: 1) набір психологічних властивостей та особливостей людини, які є не біологічно заданими чи генетично властивими, а набутими у процесі спільної діяльності з іншими людьми, у реальному міжособистісному спілкуванні; система форм, способів, шляхів, інтеграції власної життєактивності та індивідуальності у соціальній взаємодії; тобто як система, яка закріплюється у вигляді особистісних рис і потенцій і виявляється як динамічна метасистема, що розвивається і збагачується; 2) комунікативні властивості, що відображають реальні можливості особистості у взаємодії з іншими людьми та визначають глибину і повноту входження у співпрацю; 3) властивості, які виявляються як внутрішні резерви особистості й забезпечують ефективність її діяльності у ситуації підвищеної вимогливості оточення [10, с. 93 - 94].

Крім комунікативно-особистісного потенціалу, до структури комунікативної культури особистості дослідники зараховують також такі інтегральні комунікативні властивості, як комунікабельність, контактність, комунікативну сумісність, перцептивні здібності, переважання кооперативного стилю взаємодії в соціальному контактуванні, мотивацію саморозвитку комунікативної культури, комунікативні знання і вміння, комунікативні здібності, діалогічну (на ґрунті досягнення розумного консенсусу) спільну відповідальність, моральність, взаєморозуміння.

Аналіз поняття «комунікативна культура», як зазначає В. Тернопільська, засвідчує, що даний феномен є важливим компонентом загальної культури, соціального розвитку особистості [8, с. 2].

В дослідженнях В. Садової комунікативна культура розглядається як «динамічне особистісне утворення, що концентрує в собі мистецтво мовлення і слухання, об'єктивного сприйняття і правильного розуміння школяра, сприяє побудові гуманних взаємостосунків і досягненню ефективної взаємодії на основі спільних інтересів» [6, с.6].

На думку В. Барковського, комунікативна культура становить «складне духовно-практичне утворення особистості, яке охоплює засвоєні соціальні норми та вимоги щодо професійного спілкування, розвинені психологічні механізми комунікативної взаємодії, набутий практичний досвід комунікативної діяльності» [1, с.9].

С. Сарновська під поняттям «комунікативна культура» розуміє «специфічний прояв соціальної культури, що характеризується «людським виміром» суспільних і міжсуб'єктних відносин і має на меті взаємозбагачення індивідів різними засобами інформаційного обміну, взаємотрансляцію знань, розповсюдження позитивного життєвого досвіду спільного існування [7, с.7].

Сучасні педагогічні дослідження окреслюють проблему виховання соціально-комунікативної культури «як цілісного особистісного утворення, в якому інтегровані морально-духовні, соціальні, комунікативні функції, що забезпечують розвиток учня як суб'єкта соціально-комунікативної культури» [8, с. 4]; у працях В. Кравця деталізується її гендерний аспект [2, с. 24].

Узагальнення проаналізованої науково-педагогічної літератури дало змогу уточнити сутність поняття «комунікативна культура», під яким розуміємо інтегративне особистісне утворення, яке включає знання про етикетні норми спілкування, систему вмотивованих, морально зорієнтованих комунікативних якостей і вмінь людини, які мають для неї особистісний сенс і регулюють поведінкові аспекти її комунікації з іншими людьми.

Поряд з визначенням сутності комунікативної культури сучасні науковці проводили аналіз її сформованості у студентів ВНЗ різного профілю.

Так, до вивчення умов, які детермінують процес формування комунікативної культури та шляхів його впровадження в практичну діяльність вищих медичних закладів, звертається О. Уваркіна. Опираючись на результати анкетування, методику визначення комунікативних та організаторських схильностей (КОС), дослідниця з'ясувала, що студенти мають недостатній для ефективної професійної діяльності функціональний рівень сформованості комунікативної культури. Узагальнення результатів експерименту дало їй змогу стверджувати, що знання у сфері комунікативної діяльності у переважної більшості студентів перебувають на початковому рівні, недостатньо виражена мотивація до оволодіння комунікативними вміннями, більшість особистісних рис характеру, які визначають оптимальність спілкування, не сформовані. Не виявлено жодного студента, який характеризувався б високим рівнем сформованості комунікативної культури за показниками діяльнісного компонента, часто демонструється завищена самооцінка комунікативних можливостей [9, с. 5].

Дослідженню проблеми формування комунікативної культури в майбутніх працівників кримінальної міліції присвячене дисертаційне дослідження В. Барковського. Проведені ним експериментальні вимірювання засвідчили, що студенти цих закладів не мають необхідного досвіду спілкування, відповідних знань, умінь та навичок організації та здійснення різних форм комунікативної взаємодії з людьми. На думку автора, особливої уваги потребують питання педагогічного забезпечення організації та реалізації процесу формування комунікативної культури у працівників кримінальної міліції як першооснови їх професійної майстерності, набуття досвіду професійного спілкування [1].

Цікаві результати щодо рівнів сформованості комунікативної культури у вчителів були одержанні В. Садовою. Виявлено, що для значної їх кількості характерний недостатньо високий рівень сформованості цього складного особистісного утворення, динаміка якого має тенденцію до зниження, а не до зростання [6, с. 2].

У дослідженнях російських науковців виокремлюється комплекс комунікативно-особистісних властивостей особистості, які є підґрунтям здатності індивідуально впливати на інших. До його потенціалу входять: легкість і навички спілкування, адаптивність, упевненість, активна позиція у взаємодії, мотив досягнення, аффілація, розуміння співрозмовника і соціальний інтелект у цілому [3, с. 167]. Загалом виділяють такі типи індивідуального особистісного впливу, як: соціальний інтелект; особистий магнетизм; фрустраційний вплив; партнерство і довіра на основі емпатії. До компенсаторних (непрямих типів впливу належать: маніпулятивна адаптивність; відповідальність і компетентність; авторитарна «добродійність» [139, с. 68].

Зарубіжні вчені П. Вацлавік, Дж. Бівін, Д. Джексон досліджували прагматичний аспект теорії людської комунікації в контексті поведінкових її елементів: повідомлення (виключно комунікація), серія повідомлень (взаємодія), паттерни комунікації. Дослідники сформулювали мету аксіоми прагматики комунікації, яка полягає в тому, що «не вступити в комунікацію неможливо загалом» [4, с.13?14]. Згідно з їхніми поглядами, комунікація є системою, яка не зводиться до простої моделі, що складається з дії і реакції, її можливо осмислити лише на транзактному рівні [4, с. 125].

На думку Р. Рюнта (Канада) і Г. Макбурні (Австрія) культура комунікацій ґрунтується на принципах діалогічних рівноправних відносин, толерантності, взаємовідповідальності, створенні нової глобальної парадигми політики вищої освіти, домінантою якої є педагогічна міжнародна етика [5].

Ґрунтуючись на визначенні комунікативної культури як складової системного багатокомпонентного утворення ? базисної культури людини загалом, ми розглядаємо її в когнітивному, емоційно-ціннісному та поведінковому структурних компонентах.

Когнітивний компонент виявляється у: а) знаннях, що подаються у поняттях, визначеннях, теоріях, закономірностях, законах, моделях, класифікаціях, категоріях, фактах, уявленнях, психологічних законах та ефектах різних рівнів, видів, функцій та сторін спілкування, в інтерпретації невербального спілкування, проксемічних засобів, пара-екстралінгвістичної системи, візуального контакту, знаків жестикуляції, певних символів, техніки слухання і говоріння (психологічні знання можуть бути і науковими, і життєвими, як практичними, так і теоретичними); б) нормах, які пов'язані з: міжособистісною взаємодією, нормативністю поведінки при спілкуванні та відображаються у правилах соціальних ролей, методиках, алгоритмах, вказівках, техніках; засвоєнням норм про позиції спілкування (домінування, рівності чи пристосування), рольовими функціями, ритуалами як формами підтримки або взаємного прийняття, соціальними очікуваннями; розвитком навичок сумісності в колективі, нормативної взаємодії у рольовій і діловій грі, саморегуляцією в ситуації конфлікту; захистом від маніпуляцій у спілкуванні в контексті майбутньої професійної діяльності; тактикою впливу в роботі з людьми; в) цінностях, що проявляються у сфері відносин, а саме: орієнтуванні на взірці публічного виступу, ідеали, розвитку мотивів, устремлінь, прагнень, вірувань, міжособистісної атракції, інтимно-особистісного спілкування, емпатії, механізмів взаєморозуміння в процесі спілкування, культури висловлювань, прояві духовності особистості, подоланні бар'єрів комунікації, у викоріненні стереотипів поведінки, настановлень, помилок першого враження, каузальної атрибуції, забобонів, професійних, національних і етнічних стереотипів, здатності до самовдосконалення.

Емоційно-ціннісний компонент охоплює ціннісно-змістову сферу людини, яка представлена в культурі загалом і виявляється в здобутках, особистісних новоутвореннях, знаннях, нормах і цінностях, мотивації до самовдосконалення, культурі спілкування, рефлексії, емпатії, толерантності, прагненні до саморозвитку, культурному зростанні.

Поведінковий компонент охоплює комунікативну компетентність особи і визначається низкою завдань та їх змістом, здатністю самовдосконалювати свою культуротворчу діяльність на основі занурення в світ культури і духовності.

В навчально-виховному процесі вищого навчального закладу когнітивний компонент розкривається за умов діалогічних відносин суб'єктів взаємодії через презентативність наукових і гуманітарних знань як інструменту свідомості і пізнання та характеризується різними формами, засобами, методами забезпечення повноцінного інформаційного обміну завдяки пробудженню внутрішнього діалогу мислення студентів.

Поведінковий компонет ґрунтується на цілеспрямованому розвитку в процесі комунікативної взаємодії окремих особистісних новоутворень. Він допомагає у формуванні умінь, котрі лежать в основі психолого-педагогічної грамотності та компетентності; особистісних та професійних норм; культури і вихованості майбутнього фахівця через організацію навчально-виховного процесу.

Емоційно-ціннісний компонент розкриває вплив дії цілеспрямованого педагогічного спілкування на саморозвиток і самоактуалізацію студентів. На цьому рівні впливової взаємодії закладено феномен соціалізації, соціальні характеристики налагодження контактів, наслідування загальнолюдського культурного досвіду та духовних й національних цінностей. Вплив відбувається через спеціально організоване викладачем раціональне розуміння, котре, завдяки програванню на заняттях рольових і ділових ігор, тренінгових елементів, творчих робіт, дискусій, що розвивають рефлексію, ідентифікацію, інтуїцію, емпатію та закріплюється у семантичному просторі особи завдяки відповідним сенсоутворенням. Цей механізм запускає в рух саморозвиток студента і не лише зовнішньо, але й внутрішньо та детермінує його потребу у зміні, удосконаленні, прояві високого рівня культури спілкування.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок з цього напрямку. 1. На сучасному етапі дослідження комунікативної культури існує різноплановість підходів до розуміння її природи. У нашому теоретизуванні використовуємо особистісно орієнтований підхід, який дозволяє трактувати комунікативну культуру як інтегративне особистісне утворення, яке включає знання про етикетні норми спілкування, систему вмотивованих, морально зорієнтованих комунікативних якостей і вмінь людини, які мають для неї особистісний сенс і регулюють поведінкові аспекти її комунікації з іншими людьми.

2. Комунікативна культура формується у тісному взаємозв'язку взаємодії основних компонентів. Даний феномен віддзеркалює загальну культуру особистості, її соціальний розвиток є знаряддям суб'єкта спілкування, внутрішнім результатом його комунікативної діяльності.

В процесі дослідження виявлено, що особливої уваги в умовах функціонування вищих навчальних закладів різного профілю.потребують впровадження ефективних педагогічних технологій у навчально-виховний процес з метою формування високого рівня комунікативної культури.

Список використаних джерел

1. Барковський В. П. Формування комунікативної культури в майбутніх працівників кримінальної міліції : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.04 / В. П. Барковський. - Хмельницький, 2003. - 18 с.

2. Кравець В. Формування комунікативної культури школярів : гендерний аспект / В. Кравець // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. - 2006. - № 9. - С. 3 -13 . - (Серія : «Педагогіка»).

3. Куницына В. Н. Межличностное общение : учеб. [для вузов] / В. Н. Куницына, Н. В. Казаринова, В. М. Погольша. - СПб. : Питер, 2002. - 544 с.

4. Межличностное общение / [сост. и общая редакция Н. В. Казариновой, В. М. Погольши]. - СПб.: Питер, 2001. - 512 с. - (Серия «Хрестоматия по психологии»).

5. Рюнт Р. Перевиховання людства : глобалізація навчального плану і педагогічної міжнародної етики в новому столітті / Розанн Рюнт // Вища школа. - 2002. - № 6. - С. 105 - 113.

6. Садова В. В. Формування комунікативної культури вчителів початкових класів у процесі методичної роботи : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.04 / В. В. Садова. - Кривий Ріг, 2000. - 20 с.

7. Сарновська С. О. Сучасна соціальна комунікативна культура (філософсько-методологічний аналіз): автореф. дис. на здобуття наук. степеня канд. філос. наук : спец. О9.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії» / С. О. Сарновська. - Київ, 2000. - 18 с.

8. Тернопільська В. І. Система виховання соціально-комунікативної культури учнів загальноосвітньої школи у позаурочній діяльності : дис. … доктора пед. наук : 13.00.07 / Валентина Іванівна Тернопільська . - К. , 2009. - 532 с.

9. Уваркіна О. В. Формування комунікативної культури студентів вищих медичних закладів освіти в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.04 / О. В. Уваркіна. - К., 2003. - 22 с.

10. Швед О. Комунікативний потенціал сучасного студента / О. Швед // Психологія і суспільство. - 2002. - № 2. - С. 93-102.

Размещено на Allbest.ru