Якість вищої освіти в контексті європейської інтеграції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Якість вищої освіти в контексті європейської інтеграції

Автор Ященко Е.М.

В статті аналізуються сучасні проблеми та перспективи покращення якості вищої освіти в контексті входження до зони європейської простору та становлення інформаційного суспільства.

Ключові слова: якість вищої освіти, Болонський процес, формування особистості фахівця, особистісно орієнтовані інноваційні технології, інформаційне суспільство, управління якістю освіти.

В статье анализируются современные проблемы и перспективы улучшения качества высшего образования в контексте европейской интеграции и становления информационного пространства.

Ключевые слова: качество высшего образования, Болонский процесс, формирование личности профессионала, личностно-ориентированные инновационные технологии, информационное общество, управление качеством образования.

The article deals with the comprehensive research of modern problems and prospects to improve the quality of higher education under process of joining EU and creation of information society.

Key words: quality of higher education, Bologna process, personality formation, ego-cantered innovation technologies, information society, education quality management.

Постановка проблеми та її актуальність. Розбудова національної професійної школи відповідно до сучасних ринкових умов, передусім повинна передбачати підвищення якості освіти майбутніх фахівців, що передбачає ефективну підготовку спеціалістів різних спрямувань відповідно до очікувань суспільства. Якість навчально-виховного процесу у ВНЗ залежить від багатьох чинників, а саме: програмно-методичного забезпечення та його змістового наповнення, форм, методів, засобів навчання і виховання, використання особистісно орієнтованих інноваційних технологій, педагогічної майстерності професорсько-викладацького складу, паритетної взаємодії викладачів і студентів, введення інновацій управління. Саме тому дослідження проблем якості вищої освіти слід зосередити як у теоретичній площині наукових досліджень, так і на практичному рівні.

Аналіз наукових праць, присвячених проблемі. Аналізуючи наукові праці, можна виокремити різноманітні взаємопов'язані аспекти дослідження щодо становлення та розвитку якості освіти в Україні загалом (Т. Волобуєва, Л. Чернікова, О.Кулешова, С.Заєць); світового досвіду моніторингу якості освіти (О. Локшина, О.Ляшенко, О.Овчарук, Л.Одерій); моніторингу якості діяльності вищого навчального закладу та якості освіти у ВНЗ (В.Горб, В.Беспалько, В.Болотов, І.Доброскок, Г. Єльникова, С.Некрасов, Д. Матрос, Г.Цехмістрова); управління якістю освіти та впровадження нових інформаційних технологій (В.Зінченко, М.Поташник, О.Майоров, Д.Полев, Н.Мельникова, О.Патрикеєва); моніторингу результатів навчального процесу та навчальних досягнень у ВНЗ (І.Булах, Н.Байдацька, А.Денисенко, Є.Хриков); стандартів та директивів Європейської асоціації гарантій якості у вищій освіті (М.Артамонова, Є.Горбунов, М.Карпенко, М.Ларіонова, Д.Суслов).

Мета статті. Мета нашого дослідження полягає у виявленні особливостей сучасного розуміння проблем і перспектив якості вищої освіти в контексті входження до зони європейської простору та становлення інформаційного суспільства.

Виклад основного матеріалу. У Законі України «Про вищу освіту» зазначено, що якість вищої освіти - це сукупність якостей особи з вищою освітою, що відображає її професійну компетентність, ціннісну орієнтацію, соціальну спрямованість і обумовлює здатність задовольняти як особисто духовні і матеріальні проблеми, так і потреби суспільства. Також у VII розділі «Організація навчально-виховного процесу» вказано, що «навчально-виховний процес забезпечує можливість... інтелектуального, морального, духовного, естетичного і фізичного розвитку особи, що сприяє формуванню знаючої, вмілої та вихованої особистості» [7]. Саме тому особливу роль відіграє якісний контекст його організації. Тому головним завданням державної освітньої політики є забезпечення впровадження, починаючи з 2011 року, національної системи моніторингу рівня якості освіти та участь української сторони у відповідних міжнародних моніторингових дослідженнях, про що сказано в урядових документах, серед Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення пріоритетного розвитку освіти в Україні (№ 926/2010 від 30 вересня 2010 року).

Болонський процес (який розпочався в кінці 90-х років ХХ століття) і спричинив поступову інтеграцію української освіти в світовий освітній простір, бере початок від Сорбонської декларації («Спільна декларація про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти», 1998 рік). В ній проголошено, що «Європа знань» сьогодні є загальновизнаним пріоритетним чинником соціального та людського розвитку і саме університети «продовжують відігравати ключову роль у такому розвитку», оскільки ми «йдемо до періоду істотних змін в освіті і умовах праці, до розмаїття шляхів фахової кар'єри з очевидною необхідністю навчання й підготовки впродовж усього життя» [15, с.1]. Справді, сьогодні в педагогіці змінюється сам її стрижневий принцип, який полягає у підвищенні якості вищої освіти, в центрі якої - особистість майбутнього професіонала. Саме на гуманізацію вищої освіти спрямована державна цільова науково-технічна та соціальна програма “Наука в університетах” на 2008-2012 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2007 р. № 1155.

Якість освіти поділяють на різні категорії: а) політичну (котра акумулює в собі засади освітньої політики держави на певному етапі її розвитку й основні стратегічні лінії розвитку національної системи освіти в контексті світових тенденцій;); б) соціальну ( оскільки вона відбиває суспільні ідеали освіченості й окреслює загальні цілі освіти, законодавчо визначені й нормативно закріплені в державних стандартах); в) категорію управління (оскільки вона визначає стратегії впливу на певні показники функціонування освітньої системи та обирає можливі шляхи змін і її розвитку); г) педагогічну (що слугує квінтесенцією сутності поняття, процедур діагностування, аналізу явищ і властивостей суб'єктів освітнього процесу. У цьому сенсі вона має відповідати: особистісним і суспільним цілям освіти; політичній стратегії її розвитку в контексті вітчизняних і світових тенденцій; закономірностям менеджменту освіти на різних рівнях управління -- державному, регіональному, муніципальному, інституційному (локальному), особистісному тощо[12, с.10].

Як зазначає Б.Корольов, не можна не враховувати того, що в умовах становлення інформаційного суспільства змінилася парадигма вищої освіти. Раніше головною функцією вищої школи була підготовка фахівців до професійної діяльності за вузькою спеціальністю, а відповідно головним для студентів було засвоєння логічно побудованої системи знань у певній галузі, нагромаджених людством за попередній час. Зараз цього недостатньо, адже процес нарощування знань, інформації значно прискорився… У цих умовах при підготовці фахівців на перший план висувається проблема саморозвитку, вдосконалення людини, з тим, щоб вона могла ефективно діяти, творити в нестандартних умовах, що швидко змінюються. Такі риси фахівця з вищою освітою як здатність постійно вчитися, швидко адаптуватися до нових умов життя, самостійно приймати рішення в наш час перетворюються на ключові» [10, с.15]. Справді, якщо раніше пріоритетом був обсяг засвоєних молодим фахівцем знань та алгоритмів їх відтворення за зразком, то в останні роки акцент змістився на здатність випускника ВНЗ адаптуватися в професійному середовищі, творчо використовувати когнітивні та кредитивні здібності при розв'язанні життєвих та професійних завдань, самостійно здобувати нові знання, мати відповідальну громадську позицію, духовність, загальну культуру та правову свідомість. Саме тому якість вищої освіти трактують як комплекс характеристик результатів освітнього процесу у ВНЗ, які визначають послідовне, ефективне формування компетентності, професійної свідомості, організаційної культури, здатності до самоосвіти. Про це неодноразово наголошують українські науковці, центруючи дослідження в площині формування особистісного потенціалу студентської молоді.

В сфері оцінки якості освіти проявились нові тенденції: зміна розуміння якості освіти (котра розглядається у системі ринкових відносин якість з позицій її відповідності; комплексний розгляд проблем оцінки якості освіти, управління й забезпечення шляхом створення ключових елементів системи забезпечення якості освіти (наявність освітніх стандартів, оцінки досягнення стандартів незалежними організаціями, знецінювання автономії освітніх установ та ін.); розвиток нових елементів системи оцінки якості освіти як поєднання внутрішньої й зовнішньої оцінки; поєднання оціночної діяльності як засобу звітності, так і засобу надання підтримки освітній установі в її розвитку та ін.; використання багаторівневого системного моделювання під час планування досліджень якості освіти й аналізу результатів [16].

Для визначення ефективності та якості роботи ВНЗ, велися дискусії ще з середини 1970 років. Вчені наголошують на розробки у минулому низки методик з обліку й планування, більшість котрих зводилося до визначення набору кількісних показників діяльності ВНЗ (подібна методика була покладена в основу оцінки, здійснюваної в рамках процедур ліцензування, атестації й акредитації ВНЗ). Однак «така методика придатна лише для систематичної, зовнішньої контрольної оцінки, тому що ступінь взаємовпливу й впливу використовуваних показників на кінцевий результат діяльності є спірним. Внутрішня оцінка якості вищої освіти повинна слугувати, головним чином, для аналізу шляхів підвищення цієї якості. Вона є найменш використовуваною в практиці управління ВНЗ, у той час як саме цей її вид є джерелом необхідної для прийняття рішень оперативної інформації про стан внутрішньовузівської освітньої системи» [16]. Отже, оцінка якості вищої освіти повинна розглядатися як комплексна система.

Проблеми вітчизняного моніторингу якості підготовки майбутніх фахівців пов'язані із моніторингом впровадження Болонського процесу у ВНЗ. В працях науковців вказується, що дослідження за програмами моніторингу якості освіти здійснюється впливовими міжнародними організаціями, серед яких: Інститут освіти ЮНЕСКО, Міжнародна асоціація з оцінювання шкільної успішності (IEA), Міжнародна асоціація з оцінювання якості освіти (IAEA), Міжнародний інститут планування освіти (MIPO), Організація економічної співпраці та розвитку(OECD), Міжнародний дитячий фонд ЮНІСЕФ, Інститут економічного розвитку Всесвітнього банку[4].

Українські науковці С. Гончаров та В. Мошинський зазначають, що сьогодні світа України розвивається в контексті як загальнопланетарних освітніх тенденцій, так і за обставин політичних, економічних, соціальних змін у суспільстві. Процес інтеграції вимагає при збереженні досягнень і традицій національної вищої школи, удосконалення структури, організації і управління навчальними закладами, стилів і методики навчально-виховного процесу, способів і методів підвищення якості навчання [3, с.51]. Отже, всі функції моніторингу мають бути підпорядковані загальній меті підвищення ефективності професійної підготовки і спрямовані на модернізацію освітнього процесу.

У процесі оцінки якості вищої освіти, виокремлюються суперечності, що пов'язані із: а) відсутністю тезауруса (незважаючи на різноманітність підходів і багатогранність використання, загальний поняттєво-категоріальний апарат проблеми "оцінка якості освіти" недостатньо розроблений); б) стабільністю та змінністю освіти (якість освіти належить до однієї з основних властивостей буття людини, яке, з одного боку, є системою стійких, незмінних, статичних особливостей, а з іншої - системою змінних, динамічних особливостей особистості); в) наповненням якості професійної освіти (якість професійної освіти складається, з одного боку, з окремих якісних показників, а з іншого - є системою, що призначена для вирішення конкретних професійних задач); г)протиріччями між теоретичним і практичним аспектами навчання (так, результат вивчення державних стандартів свідчить про те, що метою вивчення дисциплін є не формування потреб та вмінь майбутніх фахівців у подальшому використовувати їх науковий зміст, а лише фактографічне засвоєння наукових відомостей, найчастіше - на рівні запам' ятовування); д) стандартами оцінки викладача та кваліфікаційними вимогами до спеціаліста; е) оволодінням теорією в системі професійних дисциплін та практикою розв'язання стандартних професійних задач (студент мало забезпечений як загальною інформацією про зв'язок навчання і основних професійних задач, які йому доведеться розв' язувати в професійній діяльності, так і особистою інформацією про зміст і форми самопідготовки, організацію навчального процесу та ін.); є)задекларованим гуманістичним і фактично технологічним підходом до оцінки якості освіти студента як потенційного майбутнього фахівця (прибічники технологічного підходу основними критеріями якості освіти вважають зовнішні: успішність, умови організації навчального процесу, число наукових досліджень та ін.); ж)володінням майбутнім фахівцем вищого навчального закладу фундаментальними знаннями і слабкою психолого-педагогічною, культурною готовністю виконувати професійні обов' язки [13].

Особливістю освіти є більш складна, ніж для продукції, структура споживачів результатів освітньої діяльності - освітньої продукції. Споживачами освітніх послуг та продукту освітньої діяльності є як самі студенти, їхні батьки, підприємства, на яких будуть працювати фахівці, так і суспільство та держава в цілому, які використовують (ефективно чи неефективно) цей потенціал. Відповідно до цього визначають якість освіти як: сукупність властивостей та характеристик освітнього процесу, які надають йому здібність формувати такий рівень професійної компетентності, який задовольняє потреби, які є або які будуть, громадян, підприємств і організацій, суспільства і держави [1, с. 10].

Основними чинниками, які впливають на якість освіти і процес надання освітніх послуг, виокремлюють основні, об' єднані у три групи, а саме: якість суб' єкта отримання освітніх послуг; якість об' єкта надання освітніх послуг: якість управління; якість проекту послуг, що надаються; якість ресурсного забезпечення процесу надання освітніх послуг (матеріально-технічного, методичного, кадрового, фінансового); якість процесу надання освітніх послуг: якість організації та реалізації вживання технологій надання освітніх послуг; якість контролю за процесом їх надання; якість контролю результатів надання освітніх послуг [9, с.29].

Для оцінки якості освіти, зауважує І.Доброскок, використовують внутрішні та зовнішні механізми. До внутрішніх механізмів належать: використання різних методів самооцінки в межах діяльності вищого навчального закладу; залучення студентів до процесу оцінки якості освітніх послуг, які надає вищий навчальний заклад; створення у вищому навчальному закладі відділів внутрішньої якості. Зовнішніми механізмами оцінки якості освіти є: проходження процедур акредитації та атестації (у тому числі і в міжнародних організаціях); залучення роботодавців і батьків студентів до оцінки якості освіти [5].

При визначенні якості освіти важливо виокремити її головні показники, які можна діагностувати в ході проведення моніторингових досліджень як на проміжних етапах, так і при завершенні навчання учнями (студентами), а саме: якість суб'єктів освітнього процесу, якість організації навчального процесу, якість навчальних досягнень студентів, якість технічного та інформаційного забезпечення освітнього процесу, якість управління ВНЗ (формування професорсько-викладацького складу, сприяння міжвузівському обміну досвідом та ін.), кількісні та якісні показники працевлаштування випускників ВНЗ після закінчення навчання. Цей перелік може буде продовжений в залежності від напряму підготовки студентів вищого навчального закладу[14].

Чисельність чинників, які впливають на навчальний процес, як зазначає В.Зінченко, а також тривалий термін підготовки фахівців потребують організації моніторингових досліджень, які б дозволили оцінити особливості організації навчального процесу у ВНЗ та якість підготовки фахівців на всіх етапах перебування студента у ВНЗ: абітурієнт- студент - випускник. У зв' язку з цим виникає необхідність застосування такого виду моніторингу, який би дозволив оцінити процесуальні та результативні сторони навчального процесу, а саме такого виду, як управлінського[8].

Під моніторингом управління якістю навчального процесу вищого навчального закладу розуміють елемент системи управління якістю навчального процесу ВНЗ, а також систему збору, обробки, збереження та розповсюдження інформації про стан навчального процесу чи окремих його елементів з метою інформаційного забезпечення управління та прийняття оптимальних управлінських рішень щодо підвищення ефективності функціонування складників навчального процесу, їхній взаємодії з метою досягнення очікуваних учасниками навчального процесу й запланованих результатів навчання, а також інноваційного розвитку навчального процесу[8].

Відповідно до цього, моніторинг управління якістю навчального процесу у вищому навчальному закладі характеризується як можливість здійснювати багаторівневу оцінку ВНЗ у сфері забезпечення якості професійної підготовки своїх випускників та як основа для визначення стратегії забезпечення високої якості навчального процесу й подальшого розвитку ВНЗ.

Підтвердження необхідності таких наукових досліджень знаходимо у С.Кретовича, котрий наголошує на основних проблемах у сучасних ВНЗ, де: майже не зустрічаються моніторингові дослідження умов організації діяльності вищого навчального закладу; немає досліджень, об' єктом яких є рівень управління навчальним закладом, якість ресурсів, інформаційно-освітнього середовища; поза увагою при організації моніторингу якості освіти залишається дослідження зовнішніх впливів на діяльність вищого навчального закладу (аналіз ринку праці, освітні потреби учасників навчально-виховного процесу, розвиток системи освітніх послуг); на рівні навчального закладу не досліджуються такі питання, як відстеження ефективності напрямів стратегічного розвитку навчального закладу, систематичність та ґрунтовність налагодження зовнішніх і внутрішніх зв'язків із соціальними установами, політики якості й стратегії розвитку навчального закладу, розвиток кадрової політики (безперервність навчання педагогічних працівників), управління фінансовими, матеріальними ресурсами, іміджеві аспекти діяльності навчального закладу; - немає цілеспрямованого відстеження впливу вищого навчального закладу на розвиток суспільства (соціальних установ), відстеження якості соціальної відповідальності вищого навчального закладу[11].

Розглядаючи аспекти підвищення якості вищої освіти в Україні, сучасні вчені пропонують заходи для покращення підготовки фахівців у вищих навчальних закладах. Не залишаються поза увагою спільноти результати роботи Уряду, Міністерства освіти і науки та НАПН України в якості презентації нового переліку спеціальностей спеціаліста і магістра, в якому спеціальності сфери інформаційно-комунікаційних технологій гармонізовано з міжнародними рекомендаціями, а розроблені та затверджені впродовж 2010-2012 років галузеві стандарти вищої освіти відповідають міжнародним рекомендаціям та навчальним програмам провідних університетів світу. За останні два роки Міністерством освіти і науки за участю представників роботодавців розроблено і затверджено Урядом Національну рамку кваліфікацій, яка забезпечуватиме ефективний взаємозв'язок між сферою освіти та ринком праці, наступність між рівнями освіти, реалізацію стратегії навчання впродовж життя. Також вперше у 2012 році в Україні запроваджено у повному форматі Єдину державну електронну базу з питань освіти [2].

Такі кроки в майбутньому виправдають очікування щодо позитивних зрушень в якості вищої освіти загалом. Зокрема, М.Сметанський дієвими важає такі: зміну умов зарахування абітурієнтів, поетапний контроль за їх навчанням у ВНЗ, введення державно-суспільної системи оцінки якості вищої освіти [17, с.18]. Серед рекомендацій міжнародних експертів з питань якості вищої освіти, наприклад, в економічному ВНЗ, С.Заєць виокремлює наступні: забезпечення якості покликане бути чутливим до контексту (тобто індивідуалізованим), а це передбачає, що ВНЗ та акредитаційні агентства зобов'язані враховувати характеристики освітніх програм за відповідними напрямами підготовки, історію вищого навчального закладу, регіональні та національні особливості; в центрі всіх заходів, що складають зовнішнє і внутрішнє забезпечення якості, повинна знаходитися лінія на вдосконалення (розвиток) здатності ВНЗ до змін, а це вимагає, щоб навчальні заклади використовували у процесах забезпечення якості підхід, що враховує розвиток; забезпечення якості вибудовується як процес, до якого залучається весь колектив, а акредитаційні агентства повинні спонукати ВНЗ до прийняття подібного підходу; агентствам спільно з вищими навчальними закладами слід прагнути до залучення та розкриття можливостей ключових фігур (керівництво, викладачів, студентів, співробітників) у процесах забезпечення системи якості мають давати право ВНЗ на ризик і помилки, тобто зовнішнє забезпечення якості повинно бути націлене на перевірку здатності ВНЗ реагувати на неправильні обставини, а не на застосування санкцій за випадкові невдачі [6].

Існують ідеї щодо системного підходу в управлінні якістю ВНЗ, в результаті якого створюватимуться стандартизовані системи менеджменту якості, що становлять сукупність документованих методик і засобів планування, забезпечення і контролю якості, виконуваного спеціально призначеними структурними одиницями організації. Управління якістю у ВНЗ, на думку науковців, має включати такі базові блоки: якість механізмів управління, якість структури організації, якість процесів управління та споживача послуг[18]. В умовах ефективного функціонування системи управління якістю необхідно мати об'єднаний блок постійного удосконалення якості управління.

Висновки

якість вищий освіта болонський

Отже, проблема якості освіти є однією з найбільш актуальних для сучасної системи освіти, і зокрема, вищої. Здійснюючи наукові розвідки, нами підтверджено, що в контексті входження до зони європейської простору та становлення інформаційного суспільства дослідження якості вищої освіти потребують системного висвітлення на різних рівнях, що фіксуватимуть і якісні зміни в системі знань, вмінь, навичок та норм майбутнього професіонала впродовж всіх етапів навчання і виховання, і умови організації діяльності вищого навчального закладу, і рівень управління ним, і якість ресурсів інформаційно-освітнього середовища, і ринок праці тощо.

Література

1. Булах І. Моніторинг якості освіти медичного спрямування /. І.Булах Моніторинг якості освіти: світові досягнення та українські перспективи / За заг. ред. О.І. Локшиної. - К.: К.І.С, 2004. -С.85-101

2. Гончаров С. М. Вища освіта в Україні і Болонський процес / С. М. Гончаров, В. С. Мошинський. - Рівне, 2005. -141 с.

3. Денькович І.В. Аналіз моніторингу якості підготовки у вищих навчальних закладах відповідно до вимог Болонського процесу/ І.В.Денькович // Вісник Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. - Черкаси, 2011. - № 211.- Ч. II. - С.48-55 (Серія Педагогічні науки")

4. Доброскок І. Моніторинг якості вищої освіти: дефінітивний аналіз / І.Доброскок // Гуманітарний вісник Переяслав-Хмельницького держ. пед. ун-т ім. Григорія Сковороди. -- Переяслав-Хмельницький, 2008. -Вип. 16. - С.50-57

5. Заєць С. Якість вищої освіти в контексті тенденцій розвитку Болонського процесу / С.Заєць //Вісник МНТУ, 2011. - №3(7). - С.223-229 Серія «Економіка»

6. Закон України «Про вищу освіту» // Вища школа. - 2002. - № 6. - С. 74-121.

7. Качалов В. А. Стандарти ИСО - 9000 и проблеми управления качеством в вузах / В. А. Качалов. - М., 2001.- 126 с.

8. Корольов Б. Вища школа України на зламі епох // Б.Корольов. Вища освіта України в умовах трансформації суспільства: стан, проблеми, тенденції розвитку, 1991 - 2006 рр.: Наук.-допом. бібліогр. покажч. / АПН України. ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського; Упоряд.: Л. О. Пономаренко, І. П. Моісеєва, Л. І. Ніколюк, О. С. Микитенко; Наук. ред. П. І. Рогова; Наук. консультант Б. І. Корольов; Бібліогр. ред. Л. О. Пономаренко. - К., 2008. - С.14-41

9. Кретович С. Моніторинг розвитку вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації як проблема педагогічної практики С.Кретович // Теорія та методика управління освітою : Електронне наукове фахове видання. - 2011. - №6.

10. Ляшенко О. І.Стратегія якості як основа освітньої політики країн світу/ О. І. Ляшенко // Моніторинг якості освіти: світові досягнення та українські перспективи / За заг. ред. О.І. Локшиної. - К.: К.І.С, 2004. -С.9-15

11. Некрасов С. Д. Проблема оценки качества профессионального образования специалиста / С. Д. Некрасов // Университетское управление : практика и анализ. - 2003. - № 1. - С. 24-28

12. Ніколаєва Л. Освітній моніторинг: сутність, зміст, функції та етапи проведення / Л.Ніколаєва // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. - 2010. №5(7). - С. 284-29

13. Сафонова В. Вдосконалення методологічних піходів до оцінки якості вищої освіти як загальнодержавного пріоритету / В.Сафонова // Економіст. - К, 2011. - №1 (291). - С.54-60

14. Сметанський М. Деякі аспекти підвищення якості вищої освіти в Україні / М.Сметанський // Вища освіта України: темат. вип. «Інтеграція вищої школи України до європейського простору». - К. : Педагогічна преса, 2012. - №1. - С.18-24

Размещено на Allbest.ru