Размещено на http://www.allbest.ru/

Організація допомоги дітям з порушенням опорно-рухового апарату

С.М. Гуменюк

Через погіршення економічної та екологічної ситуації на Україні, що обумовлено цілим рядом причин, серед яких радіаційна забрудненість, наявність у повітрі великої кількості канцерогенних речовин, використання несертифікованих продуктів харчування в раціоні багатьох сімей та інших негативних факторів збільшується число дітей, які мають набуті та вродженні патології. На теперішній час в нашій країні (за статистичними даними, отриманими в Міністерстві праці та соціальної політики), нараховується біля 55000 інвалідів дитинства, серед яких близько 18600 мають порушення опорно-рухового апарату, що складає приблизно 34,6%. Серед порушень опорно-рухового апарату провідними є патології хребта (лордоз, кефоз, сколіоз), вроджені вивихи суглобів, порушення постави тощо. Та при цьому важким інвалідизуючим фактором в більшості випадків виступає цереброорганічна патологія мозкових систем, які відповідають за рухові функції дитини. Такі відхилення в клініці прийнято називати дитячими церебральними паралічами (надалі - ДЦП). В Кам'янець-Подільському районі (за даними районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді), зареєстровано 215 інвалідів дитинства. Серед них 65 осіб з порушенням опорно-рухового апарату, з яких 20 з ДЦП, що становить 9,3% від загальної кількості.

Дитячий церебральний параліч - це патологія, яка виникає в результаті ураження головного мозку, перенесеного в пренатальний період або в період незавершеного процесу формування основних структур і механізмів мозку, що обумовлює складне поєднання неврологічних і психічних розладів. При цьому спостерігається не тільки сповільнений темп психічного розвитку в цілому, але і нерівномірний, диспропорційний характер формування окремих психічних функцій. У більшості випадків прогноз реабілітації при ДЦП негативний. Але за статистичними даними, отриманими В.І.Козявкіним, за умови ранньої діагностики (не пізніше 4-6 місячного віку) і початку активної систематичної корекційної роботи усунення дефекту досягається у 60-70% випадків. У випадку діагностування і корекції у 12-18-місяців такий результат може бути лише у 40% випадків, з періоду 2-3 річного віку - лише у 18-20% і мінімальний ступінь інвалідизації у 30-40%. За умови пізнішої діагностики та початку корекції позитивним є те, що в 60-70% випадків дитина з таким дефектом зможе пересуватись самостійно, мати достатній рівень знань та бути соціально адаптованою. Однак і в цьому випадку такого результату можна досягти лише за умови тривалого застосування комплексу реабілітаційних заходів [5].

В теперішній час проявляється тенденція до збільшення кількості осіб з церебральною патологією, що робить актуальним удосконалення медико-психолого-педагогічної допомоги дітям цієї категорії. Значна кількість досліджень в цьому напрямку ведеться як вітчизняними, так і закордонними спеціалістами (Л.О.Бадалян, М.А.Бернштейн, Л.А.Данілова, М.В.Іпполітова, І.Ю.Левченко, І.І.Мамайчук, Н.В.Сімонова В.І.Козявкін, К.А.Семенова, Л.М.Шипіцина та інші).

Результати вивчення психофізичних особливостей дошкільників з важкими проявами дитячого церебрального паралічу виявили багато порушень, що характеризуються поєднанням недоліків рухового, мовленнєвого, інтелектуального і особистісного розвитку. Вираженість цих порушень обумовлює необхідність надання комплексної медико-психолого-педагогічної допомоги щодо корекції наявних дефектів [1].

Корекція дитячого церебрального паралічу - процес тривалий, комплексний і вимагає значних зусиль та терпіння. Тільки ранній початок корекційно-відновлювальної роботи, її регулярність можуть дати позитивний результат [3]. На Поділлі створено центри ранньої соціальної реабілітації для надання допомоги дітям з порушенням опорно-рухового апарату. В цю систему входять спеціальні дошкільні заклади, де здійснюється корекція психофізичних відхилень, виховання і підготовка до школи. Важливим являється всебічний розвиток в залежності від можливостей. Основною метою спеціального дошкільного закладу для осіб з ДЦП є надання медичної, психологічної, логопедичної, педагогічної та соціальної допомоги. Важливою умовою являється узгодженість дій спеціалістів: лікарів, педагогів, вчителів-дефектологів, логопедів, вихователів, психологів. Кожен з них не тільки виконує свою роботу, але й підтримує зв'язок з колегами [4].

Навчання в реабілітаційних центрах носить корекційно-відновлювальний характер і спрямоване на подолання відхилень у фізичному розвитку, пізнавальній і мовленнєвій діяльності. Корекційно-педагогічний процес побудований з урахуванням специфіки дефекту і пов'язаних з ним особливостей розвитку дітей. При усій різноманітності вроджених і рано набутих порушень опорно-рухового апарату спостерігається подібність проблем. Це відхилення в розвитку сенсомоторних функцій і пізнавальної діяльності в цілому, що пов'язано як з органічними ураженнями нервової системи, так і з обмеженими можливостями пізнання оточуючого світу, внаслідок моторної недостатності. Це патологія розвитку мовлення, яка має органічну природу і загострюється дефіцитом спілкування. Це емоційна лабільність, що супроводжує хронічні захворювання, психологічна пасивність, що виникає внаслідок гіперопіки в сім'ї.

При визначенні специфіки корекційно-педагогічного процесу враховується не тільки характер дефекту, але і вік дитини. Відомо, що ранній початок корекційної роботи дозволяє досягнути відчутних позитивних результатів, так як функціональні системи мозку знаходяться в стадії формування. В зв'язку з цим існує можливість оптимальної компенсації порушення за рахунок активізації збережених ланок і формування обхідних шляхів [5].

Медико-психолого-педагогічна робота в спеціальних дошкільних закладах для дітей з ДЦП здійснюється за такими напрямками:

стимуляція рухової активності;

розвиток функціональних можливостей кистей рук;

формування навичок самообслуговування;

формування конструктивних і зображувальних навичок;

розвиток мовлення і корекція мовленнєвих розладів;

розвиток пізнавальної діяльності;

формування гри.

Слід відмітити, що особлива увага приділяється формуванню рухових умінь і навичок, а також навичок самообслуговування, так як здатність до самостійного пересування і самообслуговування визначає можливість подальшого перебування дошкільника в школі. Робота обов'язково включає розвиток маніпулятивної діяльності кисті рук. При цьому використовується поетапне формування, яке починається з простих рухів, що призводить до поступового оволодіння більш складними діями. Подальше їхнє відпрацювання і закріплення здійснюється в процесі ігрової діяльності, занять з фізичного виховання, при виконанні режимних моментів.

При формуванні і удосконаленні навичок самообслуговування використовуються рамки, стенди, роздатковий матеріал, працюючи з яким діти навчаються застібати ґудзики, кнопки, гачки, зав'язувати банти, шнурівки, закріплюють вміння користуватись краном, замком. Процесом прийому їжі дошкільники оволодівають за допомогою спеціального посуду, підставок. Види робіт підбираються індивідуально, з урахуванням фізичних і розумових можливостей кожного. Необхідною умовою виконання будь-якого завдання є включення в процес роботи ураженої частини тіла [4]. Важливим при цьому є залучення батьків, які відпрацьовують і закріплюють набуті навички в домашніх умовах. Це забезпечує необхідну ефективність і прискорює процес формування та корекції.

Серед дітей з церебральним паралічем більше 70% потребують логопедичної допомоги [3]. Основною метою логопедичної роботи є формування всієї системи повноцінної мовленнєвої діяльності. Оскільки з нормальним функціонуванням мовлення значною мірою пов'язана і соціальна адаптація, то робота логопеда розглядається як важливий етап корекційно-відновлювального процесу. При цьому увага зосереджується на нормалізацію рухів мовленнєвого апарату і артикуляційного праксису при різних дефектах. З цією метою проводиться артикуляційна гімнастика і масаж.

Враховуючи специфіку розвитку пізнавальної діяльності дітей з ДЦП, корекційно-розвивальна робота здійснюється за такими напрямками: ознайомлення з навколишнім світом, розвиток просторових і часових уявлень, ігрової діяльності, пам'яті, уваги, мислення, розвиток сенсорних функцій. В зв'язку з тим, що у дошкільному віці основним видом діяльності є гра, їй приділяється велика увага. В процесі гри тренують і закріплюють набуті уміння і навички. Навчання грі проводиться з усіма дошкільниками, незалежно від ступеня дефекту, в вигляді фронтальних і підгрупових занять. В залежності від психофізичного рівня сформованості визначається зміст гри, її тематика і форми проведення.

Значну увагу в комплексі реабілітаційних заходів приділяють лікувальній фізкультурі і масажу, які є обов'язковими методами корекційно-відновлювального впливу [1, 3, 4, 5]. Відповідно стану дитини і клініки дефекту призначаються різні види масажу. Під час занять лікувальною гімнастикою нормалізуються біохімічні процеси в нервово-м'язовому апараті, збільшується рухливість суглобів, нормалізується м'язовий тонус, покращується координація, збільшується об'єм рухів [3].

Одним із ключових чинників, який значною мірою визначає ефективність корекційно-реабілітаційного процесу є підтримка сім'ї [2]. Соціологічні дослідження сімей, в яких виховуються діти з порушеннями опорно-рухового апарату показують, що батьки залишаються один на один зі своїми проблемами, вони не знають про права своєї дитини, про роль дошкільного виховання, про ефективність та напрями консультативної, діагностичної, психолого-педагогічної допомоги [1]. В зв'язку з цим, система спеціального навчання і виховання передбачає роботу з сім'єю. Важливим завданням являється визначення ролі сім'ї в вихованні і навчанні за умови наявної патології, проводиться робота з формування оптимістичних установок у батьків по відношенню до своєї дитини. Здійснюється психологічна підготовка до співробітництва з педагогами, психологом, лікарями та іншими спеціалістами. З батьками проводяться збори, індивідуальні і групові бесіди, співбесіди, семінари, психолого-педагогічні консультації.

Таким чином, підсумовуючи особливості допомоги дітям з важкими розладами опорно-рухового апарату, можна зробити висновок, що система роботи здійснюється за такими загальними принципами:

· компенсації, що передбачає проведення роботи відповідними спеціалістами;

· взаємозв'язку: кожен спеціаліст будує свою роботу з урахуванням напрямку діяльності інших працівників;

· поєднання індивідуального підходу з груповими формами роботи;

· щоденного обліку психофізичного стану дитини при визначенні об'єму і характеру знань, що з нею проводяться;

· приоритетного формування якостей особистості, необхідних для успішної соціалізації;

· поєднання в корекційному процесі роботи з розвитку порушених функцій і формування прийомів їх компенсації [5].

Корекційно-розвивальна робота з дітьми з ДЦП - процес тривалий і багатогранний, але за умови правильного навчання і виховання в дитинстві, багато осіб, незважаючи на тяжкі вади, живуть активним, незалежним життям, навчаються в технікумах та університетах, працюють тощо.

дитячий церебральний параліч пам'ять

Література