Формування професійної компетентності практичного психолога в процесі навчання в педагогічному вищому навчальному закладі

• встановлювати контакт;

• викликати симпатію, довіру;

• презентувати себе як фахівця, здатного надати допомогу;

• зацікавлювати, вести за собою;

• правильно, логічно, однозначно та переконливо висловлюватись;

• уміння генерувати ідеї, передбачати результат взаємодії з клієнтом та характер зворотної реакції на свої вимоги;

• уміння формулювати запитання, спонукати до розмірковування, складання аналітичної відповіді;

• адекватно реагувати на поведінкові прояви клієнта;

• заохочувати, підтримувати, заспокоювати, переконувати, вмотивовувати.

Комунікативні уміння характеризують, на нашу думку, будь-яку компетентність. Розкриємо їх зміст.

Комунікативні уміння:

• уміння пізнавати інших і розуміти їх, об'єктивно оцінити ситуацію й відносно неї прогнозувати свою поведінку;

• уміння активно слухати (чути), вибирати роль, адекватно передавати й сприймати емоції;

• уміння моделювати діалог, структурувати інформацію у формі діалогу;

• уміння рефлексивно управляти «Я-образом», що означає усвідомлення того враження, яке «Я» справляє на оточуючих, і вміння його змінити за власним бажанням;

• володіння правилами поведінки -- етикетом, здатність бути витриманим, доброзичливим, чуйним по відношенню до партнера у спілкуванні;

• володіння вербальною комунікацією, а саме технікою мовлення, її компонентами: голосом, дикцією, темпом, інтонацією, паузами; ознаками мовлення, якими є правильність, чистота, точність, логічність, виразність, образність, доцільність;

• володіння невербальною комунікацією, а саме: мімікою, жестами, пантомімікою, умінням триматися перед аудиторією.

Професійно значущі якості практичного психолога виступають особистісними характеристиками будь-якої складової професійної компетентності. До них ми відносимо емпатію, динамізм особистості, чарівність та емоційну стійкість. Розкриємо їх зміст.

Емпатія у практичного психолога проявляється у здатності до емоційної ідентифікації себе з іншою людиною, умінні співпереживати клієнтам, віддзеркалювати у власній психіці їхні радощі та невдачі, проблеми та інтереси, виявляти можливість поставити себе на місце інших, спроможності до довільного емоційного відгуку на переживання інших, до прийняття таких почуттів як своїх власних. На думку М. Бургіна, емпатія, будучи компонентом цілісної структури особистості, має й власну структуру, до якої входять окрім емоційного компоненту також когнітивний і поведінковий. Тому прояв емпатії може мати такі форми:

а) емоційну -- здатність збагнути особливості емоційного світу іншої людини (проявляється у формі співпереживання);

б) інтелектуальну (когнітивну) -- розумове уявлення того, що може відчувати інша людина;

в) прогностичну -- здатність уявити майбутній емоційний стан іншої людини.

Важливо, щоб у практичного психолога емпатія мала прояв у трьох формах. Прояв емпатії в зазначених формах характеризує психолога як доброзичливу, чуйну, тактовну особистість.

Динамізм особистості практичного психолога являє собою сукупність впливів на клієнтів, основою яких є тандем логіки переконання та схильності до навіювання; вимогливості та почуття гумору; самостійності в прийнятті рішення та комунікативності; винахідництва та організаційних можливостей.

Практичний психолог має володіти вмінням приваблювати до себе інших, тобто мати певний магнетизм особистості, бути наділеним чарівністю -- здатністю заражати інших людей своїми переживаннями. Складова частина чарівності психолога -- акторські вміння. Вони необхідні психологові, щоб дійти до кожного клієнта, заразити його власними почуттями. Психологові необхідно володіти такими акторськими уміннями та здібностями: здібністю транслювати власний задум через дію; вмінням рольової гри; вмінням знаходити психологічну сумісність зі співрозмовником; вмінням оперативно керувати власним психічним станом -- викликати в собі оптимістичний настрій, творче натхнення; вмінням дивитися на світ очима дітей, працюючи з ними; здібністю до продуктивної та довготривалої діяльності в умовах емоційного стресу.

Емоційна стійкість практичного психолога означає здатність до саморегуляції, володіння собою, яка проявляється у витримці, постійному самоконтролі власних дій.

З метою забезпечення ефективності формування професійної компетентності практичного психолога основною формою та механізмом навчання, на нашу думку, має бути конструктивна взаємодія у підсистемах «викладач -- студент», «викладач -- студентство», «студент -- студент», «студент -- студентство». В основі такої взаємодії активний діалог, самоуправління, взаєморозуміння, а розуміння передусім передбачає спілкування, співробітництво, рівність позицій, емпатію. Формування знань та умінь у студентів здійснюється на різних рівнях засвоєння. За допомогою лекцій та самостійної роботи організується засвоєння знань на рівні первинного сприймання навчального матеріалу. На семінарських практичних, індивідуальних заняттях, під час практики, виконання курсових та дипломних робіт здійснюється перехід знань на інший рівень -- формування умінь та навичок.

Лекція має бути економним способом передачі інформації. Це означає, що лектор повинен відібрати з потоку наукової інформації найголовніше, тобто компенсувати відставання навчальних посібників від сучасних досягнень психологічної науки й практики; сконцентрувати увагу студентів на вузлових моментах змісту. Більшість лекцій мають бути проблемного характеру. Особливість лекції полягає в тому, що на початку лекції окреслюється певна науково-педагогічна проблема, зміст лекції представляє пошук шляхів її розв'язання, завершення лекції -- це побудова певних висновків.

Серед лекцій проблемного характеру пропонуємо застосовувати такі лекції: прес-конференцію, «лекцію удвох», лекцію-дискусію, лекцію з розбором конкретних ситуацій, лекцію-консультацію [5].

Лекції-дискусії належать до числа лекцій проблемного характеру. На таких лекціях викладач після викладу логічно завершеної порції матеріалу ставить проблемні питання. Такі запитання допомагають підвищувати пізнавальну діяльність аудиторії, організувати вільний обмін думками між студентами з метою їх переконання, подолання негативних установок і помилкових думок деяких студентів. Суть навчальної дискусії полягає в обміні поглядами щодо конкретного питання (проблеми), створенні ситуації пізнавальної суперечки. Для такої суперечки використовуються різні наукові точки зору з тієї чи іншої проблеми. Ситуація протилежних думок, наукової суперечки мимоволі повертає увагу студентів як до теми, так і до процесу учіння. Крім того, за допомогою дискусії вони набувають нових знань, вчаться їх обґрунтовувати, утверджуються у власній думці.

Для використання такого методу необхідна підготовка: попередня, коли студенти завчасно мають накопичити необхідні знання, чи формальна, коли студенти оперують щойно викладеними знаннями, спираючись на попередній досвід навчання. Тож уваги потребують педагогічні умови, дотримання яких дозволяє підвищувати результативність обраного методу. Серед них:

1) правила дискусії (говори чітко, красиво, лаконічно; обґрунтовуй, доводь власну думку; слухай, вислуховуй, поважай думку іншого; не перебивай, вмій погодитися);

2) доброзичлива атмосфера (партнерські взаємини, можливість висловитися всім бажаючим; заохочення активності та ініціативності);

3) залучення до дискусії всіх студентів;

постійний контроль процесу навчання -- це завдання викладача (актуалізація вже набутих знань встановлення міжпредметних зв'язків, формування навичок понятійного мислення тощо).

Без дотримання цих умов дискусія стає безпредметною, нецікавою, заплутаною. Тому під час лекцій-дискусій важливо заохочувати студентів до опанування мистецтва ведення дискусії, в нагоді стає використання прес-методу (захист власної позиції). Він має чотири етапи:

1) позиція: «Я вважаю, що...» (сутність, у чому полягає думка);

2) обґрунтування: «Тому, що.» (пояснення, чому саме так вважаю; аргументація);

3) приклад: «Так, наприклад.» (забарвлення відповіді);

4) висновок: «Отже.» (узагальнення вищезазначеного, логічне завершення).

Робота з книгою є одним із найважливіших методів навчання. Головна превага цього методу полягає в тому, що студент має можливість багаторазово обробити навчальну інформації в доступному для нього темпі та в зручний час. Робота з книгою має два види: самостійно та в аудиторний час. На жаль, студенти під час самостійної роботи надають перевагу інтерактивним формам пошуку джерел навчальної інформації (мережа Інтернет), які не завжди виявляються науково обґрунтованими чи достовірними. Більшість студентів не піддають критичному осмисленню матеріал, який опрацьовується. Тому ми вважаємо корисним застосовувати під час лекційних занять метод роботи з книгою. Для цього обираємо різні довідниково-інформаційні джерела: підручник (з метою чіткого тлумачення нового поняття), словники (психологічний, тлумачний), енциклопедії, довідники.

Студенти вчаться знаходити потрібну інформацію, розуміти прочитане, формується вміння виділяти головне, складати структурні й логічні схеми, відбувається розвиток поняттєвого мислення, співвідношення теоретичних знань із майбутньої практичною діяльністю.

Розглянемо на прикладі навчальної дисципліни «Психологічне консультування» (тема «Особистість консультанта. Роль і місце консультанта в психологічному консультуванні») особливості застосування методу «робота з книгою» в межах лекції. Згідно з планом лекції одним із запитань є «Вимоги до особистості консультанта. Модель ефективного консультанта».

Особистість консультанта виділяється майже в усіх теоретичних концепціях як найважливіший цілющий засіб у процесі консультування. Варто пам'ятати, що ніхто не народжується психотерапевтом чи психологом-консультантом. Ефективність консультанта визначається властивостями особистості, професійними знаннями й спеціальними навичками. Кожен з цих факторів забезпечує якісний консультативний контакт, що є стрижневою основою процесу психологічного консультування.

Серед властивостей особистості, притаманних психологу-консультанту, виділяють бажані (краще, щоб такі були наявними): чутливість до установок інших людей, здатність викликати довіру та ін, необхідні (обов'язкові, без яких важко досягти успіху в психологічному консультуванні): повагу до цінностей іншої особистості, відсутність упереджень та ін., шкідливі (такі, що перешкоджають результативному консультуванню): замкнутість, невротичну установку по відношенню до грошей та ін.