Постановка проблеми. Сучасний етап побудови професійної української армії, орієнтація на якісні параметри в її подальшому розвитку висувають високі вимоги до професійної підготовки курсантів у військово-навчальних закладах. За останні десятиліття у вищих військових навчальних закладах відбулися прогресивні зміни, які справили суттєвий вплив на якість професійної підготовки офіцерського складу Збройних Сил: підвищився рівень вимог до абітурієнтів, поступово покращується навчально-матеріальна база освітнього процесу, зросла кількість кваліфікованих викладачів, в процес навчання курсантів впроваджуються сучасні педагогічні технології тощо.

Однак на сучасному етапі розвитку українського суспільства, пов'язаному із анексією Криму, окупацією частини східних територій Росією, увиразнилася проблема виховання військовослужбовців, зокрема патріотичного.

Чітко стало видно промахи і помилки, допущені при підготовці офіцерських кадрів в минулі десятиліття. Тому одним з найважливіших завдань державної політики у сфері військово-педагогічної освіти є забезпечення високої якості професійної підготовки та виховання курсантів вищих військових навчальних закладів. Для реалізації цього завдання необхідно забезпечити сучасну якість професійної освіти і виховання особистості курсанта в дусі високого почуття патріотизму; підвищити педагогічну роль всіх учасників освітнього процесу; посилити військово-професійну спрямованість підготовки курсантів тощо.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Загальні підходи до формування і розвитку особистості майбутніх офіцерів розкриті в працях В. Балашова, О. Барабанщикова, Б. Бархаєва, В. Вдовюка, В. Герасимова, П. Городова, Є. Долотова, А. Животюка, Д. Іщенка, Ю. Коровенка, О. Пометун, О. Сафіна, М. Феденка та інших педагогів і психологів.

Питання виховання, зокрема, патріотичного, військовослужбовців стали предметом досліджень В. Баранівського, В. Дзюби, Ю. Красильника, Л. Олійника та ін.

Проте актуальною залишається проблема дослідження змісту виховання патріотизму курсантів вищих військових навчальних закладів, що й стало метою статті.

Виклад основного матеріалу. Відповідно до Положення про особливості організації освітнього процесу у вищих військових навчальних закладах Міністерства оборони України та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів України від 20.07.2015 р. [7] “виховна робота. є невід'ємною частиною освітнього процесу і включає в себе організаційні, морально - психологічні, педагогічні, інформаційні, культурно - просвітницькі та військово-соціальні заходи, які проводяться з метою формування у курсантів (слухачів, студентів) морально-психологічних якостей, необхідних для військової служби, готовності виконувати завдання за будь-яких умов бойових дій на фоні високої емоційної напруженості”.

Серед основних завдань виховної роботи у вищих військових навчальних закладах МО України виділяються:

виховання у курсантів (слухачів, студентів) глибокого почуття любові до України, її народу, виховання в них бойових якостей, духовної та психологічної готовності зі зброєю в руках захищати Українську державу, формування якостей громадянина-патріота, особистої відповідальності за оборону і безпеку України;

формування в особового складу ВВНЗ (ВНП ВНЗ) поваги до Конституції України та інших законів України, свідомого виконання вимог військової присяги і статутів Збройних Сил України, наказів Міністерства оборони України і начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України;

виховання у курсантів (слухачів, студентів) високих моральних і бойових якостей, психологічної стійкості на історичних традиціях українського народу, свідомого ставлення до виконання службових обов'язків, вірності традиціям і бойовому прапору; ефективне використання з цією метою військових ритуалів;

виховання в курсантів (слухачів, студентів) якостей, необхідних майбутньому офіцеру, здатному грамотно навчати та виховувати підлеглих, зміцнювати військову дисципліну і організованість, підтримувати постійну бойову готовність, уміло згуртовувати військові колективи, працювати в умовах демократизації життя у військах (силах).

Положення про вищі військові навчальні заклади (ВВНЗ), затверджене наказом Міністерства оборони України від 27 травня 2015 р. конкретизує: до основних завдань ВВНЗ належить, зокрема, проведення військово-патріотичного виховання молоді [6].

Патріотичне виховання військовослужбовця ЗСУ виступає як організований, планомірний і цілеспрямований процес передачі особистості воїна національних цінностей і норм культури, спрямований на формування у нього національно - громадянської самосвідомості, патріотичних переконань і поведінки, усвідомлення своїх вчинків і дії на благо народу і держави, готовності до захисту Вітчизни. Патріотизм виступає у вигляді патріотичних якостей, у кожній з яких поєднується пізнавальний, емоційний, вольовий, поведінковий компонент: патріотична самосвідомість, почуття патріотичного обов'язку і відповідальності, патріотична мужність, прихильність до національних та загальнолюдських цінностей, почуття національної гідності та гордості [8, 186].

У Концепції військово-патріотичного виховання у Збройних Силах України наведене таке визначення цього поняття: “Патріотичне виховання особового складу Збройних Сил України як складова загального виховного процесу є системною та цілеспрямованою діяльністю органів державної влади і місцевого самоврядування, органів військового управління, а також громадських організацій патріотичного спрямування з формування високої патріотичної свідомості, почуття вірності своїй Вітчизні, готовності до виконання конституційного обов'язку щодо її захисту. Патріотичне виховання передбачає формування у громадян відповідного комплексу особистісних якостей, соціально значущих мотивів поведінки, гармонійного поєднання державних та особистих інтересів, подолання негативних процесів і явищ у духовній сфері суспільства та Збройних Сил України" [2].

Дещо інший підхід до визначення поняття “військово-патріотичне виховання" наведено у Концепції ідеологічної роботи у Збройних Силах України. Відповідно до названого документа, це процес цілеспрямованого, систематичного, організованого та планомірного впливу на свідомість і поведінку особового складу щодо формування патріотизму через виховання високих громадянських, моральних, психологічних, військово-професійних і фізичних якостей, необхідних для реалізації його інтелектуального та творчого потенціалу в інтересах всебічного розвитку суспільства і Збройних Сил України, забезпечення безумовної готовності до сумлінного виконання військового обов'язку та захисту Вітчизни [3].

Систему патріотичного виховання в збройних силах України, у т. ч. й на етапі підготовки майбутніх офіцерів, Я. Романовський визначає як “сукупність закономірно побудованих, динамічно пов'язаних компонентів: мети, завдань, змісту, засобів української етнопедагогіки, умов їх реалізації та взаємодії суб'єктів, які формують патріотизм у дусі природно-історичного розвитку української нації на кожному етапі цілеспрямованого, планомірного військово-педагогічного процесу" [8, 185].

Проте яким би не був підхід до означення поняття “патріотичне виховання”, спільним для різних визначень залишається положення про його спрямованість на формування патріотичної свідомості, громадянських цінностей та морально - патріотичних якостей особистості військовослужбовця.

Серед завдань патріотичного виховання військовослужбовців є такі:

утвердження в свідомості особового складу Збройних Сил України любові до України та її Збройних Сил, глибоких національних почуттів і патріотичних переконань, поваги до української мови, культури, історичного минулого, національних і військових традицій, гордості за належність до своєї держави, віри в її процвітання, згуртування особового складу навколо ідеї незалежності України;

виховання в особового складу поваги до Конституції України і законів України, вимог Військової присяги та статутів Збройних Сил

України, високоморальних і патріотичних норм поведінки та діяльності, формування в них готовності до свідомого виконання своїх обов'язків і збройного захисту держави в цілому;

формування в особового складу Збройних Сил України гордості та поваги до державних символів України (Державного Прапора України, Державного Герба України, Державного Гімну України), бойових прапорів військових частин (з'єднань) Збройних Сил України, військових ритуалів і військової символіки;

поглиблення знань особового складу з історії України та її Збройних Сил (військових формувань українців), протидія викривленню та фальсифікації історії і турбота про її об'єктивне та неупереджене висвітлення, збереження українських військових традицій і започаткування нових [2].

З огляду на це варто звернути увагу на зміст патріотичного виховання майбутніх офіцерів, який є тісно пов'язаним із завданнями патріотичного виховання. Насамперед зазначимо, що, на наше переконання, зміст патріотичного виховання курсантів ВВНЗ - це система знань, умінь, навичок, цінностей, норм і правил поведінки, оволодіння якими забезпечує формування суспільно активної особистості громадянина - патріота України, готового стати на захист Батьківщини.

Варто зазначити, що зміст виховання патріотизму курсантів ВВНЗ повинен:

відповідати соціальному замовленню українського суспільства;

патріотичне виховання курсант патріот

спрямовуватися на реалізацію головної мети патріотичного виховання формування й розвитку патріотично налаштованої, всебічно і гармонійно розвиненої особистості майбутнього офіцера;

спиратися на загальнолюдські та національні цінності та ідеали;

сприяти єдності виховання, навчання, розвитку, психологічної підготовки та самовдосконалення майбутніх офіцерів [5, 164].

Відтак стає очевидним, що патріотичне виховання має спрямовуватися на виховання дієвої любові до Батьківщини, вірності військовій присязі, морально-бойових якостей, готовності до самопожертви в ім'я Вітчизни та її народу, розвиток національної гідності та гордості за свою Батьківщину, любові та поваги до української культури, мови, мистецтва, історичного минулого, державних символів України тощо.

Зміст патріотичного виховання майбутнього офіцера розкривається через вивчення національної історії, культури, народних традицій, звичаїв, обрядів, формування у курсантів ВВНЗ спроможності давати власну оцінку історичним подіям і фактам минулого і сучасного, забезпечення якнайповнішого задоволення національно-культурних інтересів, досягнення високих результатів у навчально-виховному процесі [8, 186].

Проте, як стверджує В. Барановський викладання історії у ВВНЗ від періоду здобуття незалежності і до другого десятиліття ХХІ ст. характеризується певними недоліками, адже". історія України, її військовий та українознавчий аспект недостатньо представлений до вивчення у вищих військових навчальних закладах держави. Скорочується кількість навчальних годин для вивчення історії України, історії військового мистецтва України, українознавства, української та світової культури у вищих військових навчальних закладах України. Досвід роботи зі слухачами, курсантами військових навчальних закладів свідчить про невисокий рівень їх світоглядної, культурологічної, українознавчої підготовки” [1,38]. На думку автора, “патріотичне виховання військових кадрів у ВНЗ має носити активний, творчий і наступальний характер. Патріотичний аспект має бути присутнім під час вивчення всіх навчальних дисциплін, під час гуманітарної (котра, відповідно до Концепції ідеологічної роботи в Збройних Силах України, заміняється воєнно-ідеологічною) підготовки, інформаційно-пропагандистських і культурно - просвітницьких заходів. Великі можливості щодо патріотичного виховання мають такі дисципліни як історія, філософія, українознавство, культура, педагогіка, психологія, виховна робота, морально - психологічне забезпечення життєдіяльності військ тощо” [1, 38].

Важливу роль у реалізації змісту патріотичного виховання відіграє позааудиторна робота: тематичні заходи з культурно-виховної та просвітницької роботи, участь у діяльності творчих колективів, шефська робота тощо. Проте, як засвідчило дослідження С. Левченка, “сучасний стан виховання у вищих військових закладах освіти характеризується безсистемністю, проведенням значної кількості різноманітних виховних заходів, які у своїй більшості не мають спільного методологічного підґрунтя і не об'єднані єдиною концепцією” [4, 7].

Висновок