Постановка проблеми в загальному завданнями. Однією з важливих і актуальних вигляді та її зв'язок з важливими проблем сучасної методики викладання науковими та практичними української мови в початкових класах є проблема розвитку мовлення молодших школярів. Лінгводидакти говорять про комунікативно-мовленнєвий розвиток як складник цілісного розвитку особистості дитини. Комунікативно-мовленнєвий розвиток - це процес становлення форм і засобів взаємодії дитини з довкіллям, у якому відображені новоутворення емоційно - вольової, когнітивної, особистісної сфери людини як суб'єкта спілкування (Т Піроженко). За цього вказують на такі детермінанти розвитку мовлення дитини, як середовище, потреба у спілкуванні, діяльність.

Про визначальну роль у мовленнєвому розвитку учнів комунікативно-мовленнєвого принципу йдеться і в програмі для початкової школи (“Літературне читання”). Цей принцип полягає у формуванні в молодших школярів досвіду міжособистісного спілкування, комунікацію з джерелом інформації. Під час навчання відбувається інтенсивний розвиток всіх характеристик навички читання вголос і мовчки при провідній ролі смислового читання; учні опановують прийоми виразного читання, уміння будувати власні висловлювання за змістом прочитаного (прослуханого), виявляють готовність уважно слухати й розуміти співрозмовника, беруть участь у діалозі [8].

Сьогодні учитель має багато шляхів реалізації цього принципу, один із яких - аналіз мовних образів та засобів їхнього вираження. Мовний образ - це складна ментально-лінгвальна категорія, яка, з одного боку, будучи закорінена у психіку, виражає відношення між предметними реаліями у свідомості людини, а з іншого, втілюючись у словесно-знакову форму, відтворює сутність концептуальної структури [12, 13]. Це не статична, а динамічна категорія, що передбачає формування образу мовними засобами.

Образ матері - один з ключових образів української культури, словесний символ [11, 180]. Втрачаючи ознаки конкретної особи, на перший план у символі здебільшого висуваються ознаки й властивості, що створюють навколо особи певний ореол піднесення над рівнем подібних. До таких слів-образів, що утворилися на ґрунті назв осіб, в українському національно-культурному просторі відносяться, зокрема, мати, основними компонентами смислу якого є мир, злагода, щастя, родина, рідний край, Україна [5, 251 - 253].

Аналіз основних досліджень і публікацій. Актуальність дослідження культурно значущих слів (слів-символів, мовних образів, ключових концептів, констант культури) підтверджується низкою різноаспектних досліджень. Про матір не як лексико-семантичну, а як лінгвокультурологічну категорію йдеться у В. Кононенка [5], У Марчук [9], Н. Данилюк [2], А. Огар [10; 11].

Скажімо, О. Діброва зазначає, що власне концепт материнство як смислове ядро мовної особистості матері у свідомості жінки поступово набуває нових концептуальних нашарувань, збільшується його об'єм та конкретизується зміст, трансформується структура. У тематичному репертуарі матері переважають такі концептуальні сфери, які безпосередньо пов'язані з появою дитини: піклування, материнська любов, хвилювання [3].

Метою статті є з'ясування особливостей відображення мовного образу матері в підручниках для початкової школи та роль мовних засобів його вираження у мовленнєвому розвитку учнів.

Виклад основного матеріалу. У багатьох етнокультурах мати постає як символ життя, родини, злагоди, щастя. Українці глибоко пошановували своїх матерів, які охороняли домашнє вогнище, народжували спадкоємців, приносили у сім'ю турботу й затишок. Трактування матері як тієї, що продовжує рід, виховує дітей, пов'язана з чоловіком (батьком), є антиподом мачухи чи свекрухи, - це універсальні ознаки концепту мати в індоєвропейському лінгвокультурному просторі. Особливе вшанування матері, надання їй виняткового значення, статусу найріднішої - характерно для слов'янської ментальності; бачення матері як універсального джерела, початку чогось притаманне романо-германській ментальності [9]. В українській лінгвокультурі, окрім зазначених спільних рис, образ мати охоплює ще дві семантичні сфери. Перша - мати Божа, Богородиця, яка породила Христа (її ословлюють епітети на взір найсвятіша, праведна, благословенна, скорботна). Друга - рідна земля, природа, батьківщина. Саме образ землі - матері належить до тотемів давніх українців, отож зрозуміло чому статус провідного має український концепт земля. Здавна люди бачили в землі годувальницю, а біблійні тексти сприяли поширенню вчення про створення людини із землі, що надало їй особливого, божественного статусу Однак релігійні настанови подали землю і як місце гріхопадіння, страждання й суєти на противагу святому небу, тому опозиція небо - земля виявляє протиставлення сфери ідеального, духовного, доброго сфері матеріального, злого. Ці ментальні утворення - давні й винятково вагомі, про що можна судити з огляду на те, що обидва охоплюють як конкретні, так і абстрактні складники (земля - це країна, ґрунт, суша й мати, життя, духовна підвалина; небо - видимий над поверхнею землі повітряний простір у формі купола й рай, вись людського духу), тобто відбулася їхня розбудова: первинні конкретні уявлення поповнилися ще конкретними й абстрактними даними [10, 95].

Три смислові лінії поняття “матір” відображають лексикографічні джерела, зокрема: мати - жінка, що народжує дітей; мати - рідна земля, природа, батьківщина; мати - Матір Божа [1, 193 - 194]. Кожну із цих ліній ословлює відповідно певна низка епітетів, за кожним з яких національна картина світу, відбиті в означуваності умови соціального й духовного життя народу. Перший епітетний ряд (мати - жінка, що народжує дітей) - найрозгалуженіший охоплює різноаспектні характеристики: зовнішній вигляд (чорнобрива, гарна, сива, смуглява, худа, висока, сухенька, змарніла), вік (молода, стара, древня), риси характеру (добра, недобра, побожна, правдива, чуйна, мила, ніжна, всещедра, сувора), психологічний стан, психологічне сприйняття (безпомічна, безталанна, безщасна, бідна, бідолашна, божевільна, блаженна, весела, всеблаженна, виснажена, втомлена, грішна, животворна, журлива, зажурена, заклопотана, заплакана, засмучена, згорьована, многострадна, невсипуща, невтішна, нещасна, обезуміла, оніміла, печальна, покинута, праведна, сердечна, сердобольна, скорбна, скорботна, стомлена, стривожена, сумна, сумноока, сумночола, турботлива, усміхнена, щаслива, ясноока). Навіть побіжний погляд виокремлює серед останньої низки епітетів сильне смислове ядро “страждання, заклопотаність”. Саме такою постає українська мати на основі аналізу ілюстративного матеріалу - української художньої літератури та сучасних газет [1, 6].

Підручники для початкової школи, зокрема “Літературне читання”, пропонують чимало творів про матір, у яких в образі матері на перший план проступають такі характеристики, як рідна, найдорожча, добра, турботлива, сонячна, завжди готова прийти на допомогу, досвідчена, берегиня сім'ї:

1. Тільки без мами не можна нізащо,

бо найдорожче стоїть за словами:

в світі усе починається з мами. (А. Костецький)

2. Г арна писанка у мене,

Мабуть, кращої нема.

Мама тільки помагала,

Малювала ж я сама (К. Перелісна).

3. Мамо, іде вже зима,

Снігом травицю вкриває,

В гаю пташок вже нема.

Мамо, чи кожна пташина

В вирій на зиму літає? -

В неньки спитала дитина (Леся Українка).

4. В снах літаю до зірок.

Час вставати, сину. - Тільки мама збудить так лагідно дитину (В. Лучук)

5. Як бачу - мати готувала скриню в дорогу. Складала одежу. Поклала якесь насіннячко, зілля, а тоді й мій буквар та батькову сокиру. Ще розглянулась по хаті, зняла зі стіни образ святий і довго-довго дивилась на нього (І. Боднарчук).

6. Найдорожче в світі слово Так звучить у рідній мові:

Мати, Матінка, Матуся,

Мама, Мамонька, Мамуся!

Називаю тебе я,

Рідна ненечко моя! (В. Гринько)

У фольклорі зафіксовано розвинутий синонімічно-варіантний ряд на позначення матері: мати, матінка, матіночка, матуся, матусенька, матусечка; мама, мамка, мамуненька; неня, ненька [2, 15]. До нього входить чимало пестливо-зменшених утворень, з якими автори підручника пропонують ознайомитись школярам у поетичній формі. Значення кровної близькості наголошено за допомогою займенників моя, прикметника рідна та його пестливих форм рідненька, ріднесенька, ріднесечка. Асоціації мати - діти (дитина, дочка, син) знаходять свій вияв у двох семантичних площинах: “дітям добре з матір'ю" - “дітям дуже погано без матері”: Сидить мати на скрині сумна, як осінь. Посідали ми на скриню, обсіли маму, як курчата квочку, та й плачемо (І. Боднарчук).

Порівняння із компонентом як мати, у яких нерідко наявна лексема дитина (діти), реалізують контекстуальні значення “дуже чекати”:

І до білої хатинки,

Немов мати до дитинки,

Вийшло сонце, засвітило І хатинку звеселило (Леся Українка)

Як бачимо, продиктований важкими українськими реаліями образ сумної, прибитої горем матері не відбивають підручники для початкової школи, що виправдано, зважаючи на аудиторію. Натомість дібрано твори, у яких образ матері обрамлено ореолом щастя, радості, добра. Насамкінець зазначимо, що в підручниках “Літературне читання" 2 - 4 класів [5 - 7] до мовного образу матері апелюють Анатолій Костецький, Борис Грінченко, Василь

Скуратівський, Варвара Гринько, Ганна Чубач, Леся Українка, Михайло Стельмах, Дмитро Білоус, Дмитро Павличко, Андрій Малишко, Михайло Стельмах. Уважаємо, що можна було б до кола читання учнів початкової школи залучати більше творів про матір, приміром казки Л. Храпливої-Щур, І. Мацко тощо.

Друга смислова лінія “мати - рідна земля, природа, батьківщина”. Не дивно, що багато означень також об'єднуються довкола семи “страждання”: бездольна, безталанна, заплакана, зчорніла, скривавлена, чорна. Однак цей ряд зрівноважують епітети оптимістичного плану: благословенна, життєдайна, ласкава, мила, ніжна, пречиста, рідна, щира. Саме в такій іпостасі постає рідна земля у творах для дитячого читання:

Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе як є - дорога, явори,

усе моє, все зветься Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори. (Л. Костенко)

Нема без кореня рослини,

а нас, людей, без Батьківщини (М. Чернявський)

Батьківщина - це труд і свято,

Батьківщина - це мама і тато, це твої найщиріші друзі і бджола у веснянім лузі (А. Костецький) Остання смислова лінія “мати - Матір Божа” - найменш презентабельна - усього 9 одиниць: благословенна, горда, найсвятіша, пишна, праведна, свята, скорбна, скорботна, хороша. Хоча, скажімо, семантична паралель Мати - Богородиця виразно представлена в багатьох творах Т. Шевченка. Атрибутивні одиниці високого стилю, взяті з Біблії, слугують поетові для зображення Матері Ісуса Христа: Божа, благословенная, праведна, преправедна, свята, напр.: Божа Мати! /1 заступи нас, і укрий! (“Неофіти (Поема) ”); Та плаче праведная мати /Колиску тую плетучи (“Марія (Поема) ”); Благословенная в женах / Святая праведная мати / Святого сина на землі (“Неофіти (Поема) ”); Од гіршого ж тебе спасла / Твоя преправедная мати (“Во Іудеї, в они дні. ”); Бо за сином / Святая мати всюди йшла (“Марія (Поема) ”). До них долучено тавтологічні вислови метафоричного змісту, як-от: Все упованіє моє / На тебе, мати, возлагаю. / Святая сило всіх святих (“Марія (Поема) ”) [2, 17].

Отож мати для дитини є першоджерельним та незмінним носієм соціокультурних якостей. З образом матері пов'язане формування менталітету як певного образу мовомислення, що психогенетично та лінгвістично формується з дитинства. Дитячі віршики, казки, колискові пісні усе це дитина сприймає від матері [3], тому учням найближчим є саме образ матері.

Метою роботи над мовним образом матері у початковій школі, окрім мовленнєвого розвитку, є вдосконалення навички свідомого виразного читання; розширення і поглиблення знань учнів про значення матері в житті людини; формування у дітей культури почуттів; виховання шанобливого ставлення до матері; формування навичок виразного декламування віршів; розширення знань учнів про святкування Дня Матері в Україні; виховування почуття чуйності та ввічливості до матерів, бабусь, жінок.

Висновки