Професійна мобільність фахівця як науково-педагогічна проблема

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Професійна мобільність фахівця як науково-педагогічна проблема

Вікторія Володавчик

У статті досліджується проблема формування професійної мобільності фахівців; виявлено сутність мобільності особистості та сформульована сутність поняття “професійна мобільність фахівців”. Визначено сутність професійної мобільності фахівця. Встановлено, що професійна мобільність має горизонтальний та вертикальний, висхідний та низхідний вияв.

Ключові слова: мобільність, професійна мобільність, компетентність, конкурентоспроможність, конкуренція.

В статье исследуется проблема формирования профессиональной мобильности специалистов; выявлена сущность мобильности личности и сформулирована сущность понятия “профессиональная мобильность специалистов”. Определена сущность профессиональной мобильности специалиста. Установлено, что профессиональная мобильность горизонтальный и вертикальный, восходящий и нисходящий проявление.

Ключевые слова: мобильность, профессиональная мобильность, компетентность, конкурентоспособность, конкуренция.

The problem of the formation ofprofessional mobility specialists, revealed the essence of individual mobility andformulated the essence of the concept of “professional mobility specialists”. The essence ofprofessional mobility specialist. Found that professional mobility has horizontal and vertical, upward and downward expression. Keywords: mobility, professional mobility, competence, competitiveness, competition.

Постановка проблеми. Суттєві зміни, які відбуваються останніми роками у соціокультурному та економічному житті незалежної України, стрімкий науково- технічний розвиток суспільства, наявність конкурентного середовища сприяли збільшенню можливостей задоволення потреб особистісного розвитку людини, але й викликали необхідність зростання її професіональної мобільності в інноваційному суспільстві, потреби в оволодінні новими аспектами професії. Крім того, ситуація вибору на життєвому шляху людини є тим вузловим моментом, коли виявляється мобільність. А оскільки життєвий шлях людини взаємопов'язаний з її професійною траєкторією, то в такі переломні моменти виявляється і професійна мобільність особистості.

Аналіз досліджень. Проблема формування професійної мобільності певним чином досліджена у психолого-педагогічній науці. Загальні основи та окремі аспекти феномену професійної мобільності розроблено у працях В. Безрукавої, В. Воронкової, С. Гончаренка, О. Дементьєва, Є. І ванченко, Н. Кожемякіна, Р. Пріми, О. Савченко, Л. Шевченко, М. Яценко та інших українських дослідників. Питання формування професійної мобільності майбутніх фахівців розглядались у працях російських науковців Л. Амірової, Н. Анисимової, Р. Балягової, Л. Вершинкиної, О. Герасименко, О. Дудної, О. І патової, Ю. Калиновського, Мищенко, Н. Сидорової, О. Шарової та багатьох інших. Концепція мобільності розроблена такими іноземними вченими, як Ж. Адам, М. Вебер, М. Липсет та ін.

Аналіз наукової літератури та дисертаційних досліджень засвідчує, що проблема професійної мобільності розглядається наразі в різних аспектах та стосовно різних напрямків професійної діяльності: педагогічної, інженерної, економічної, управлінської, юридичної, нафтодобувної, туристичної тощо. Однак, наявний науковий доробок потребує свого узагальнення, що дозволить на підставі загально теоретичних засад виявити особливості професійної мобільності фахівців певного напряму діяльності та створити підходи до її формування в умовах професійної підготовки.

Метою цієї статті є узагальнення підходів науковців до феномену професійної мобільності фахівця.

Виклад основного матеріалу. У науковій літературі “мобільність” розглядається, з одного боку, як соціальний процес зміни групою осіб або індивідом свого професійного статусу, з другого боку, як якість особистості, що характеризує здатність та готовність швидко й успішно оволодівати новими технологіями діяльності, набувати нові знання та уміння як основи ефективної професійної діяльності.

У “Великій радянській енциклопедії” мобільність (від лат. моЬіІ^ - рухливий) трактується як рухливість, готовність до швидкого виконання завдань. Співзвучне змісту такого визначення мобільності є тлумачення С. Ожегова, який розглядає мобільність як

готовність до швидкого пересування, дії. Подібне визначення ми знайшли в “Українській радянській енциклопедії” та “Українському радянському енциклопедичному словнику”. У “Словнику російської мови” (ред. А. Євгеньєва) поняття “мобільність” трактується як рухливість (здатність до швидкого пересування, переміщення). Тож, у всіх досліджуваних джерелах поняття “мобільність” тісно пов'язане з рухом, дією, здатністю та готовністю до швидкого виконання завдань.

В економічній літературі під мобільністю розуміється міра здатності фактора виробництва (у даному випадку робочої сили) до переміщення між різними сферами виробництва. Порівняно з іншими факторами виробництва праця робітника мобільна як у географічному, так і в професійному відношенні, але не завжди фахівець готовий переміститись в інше місце або навчатись іншій спеціальності. Тож, мобільність робітника має обмежений характер.

Проведений аналіз наукової літератури дає можливість нам зробити висновки:

поняття “мобільності” визначено досить повно;

думки авторів з цього приводу здебільшого збігаються, стверджуючи, що “мобільність” тісно пов'язана з рухом, дією, здатністю та готовністю до швидкого виконання завдань.

Підсумовуючи наведені погляди на поняття “мобільності”, ми зробили узагальнене визначення, що мобільність - це одна із сутнісних характеристик людини, яка виявляється в процесі праці, тобто в професійній діяльності.

Проблема мобільності пов'язана із розглядом професійної мобільності як елементу ринкової організації праці, а саме: відтворення трудових ресурсів, зміни професійного і кваліфікаційного статусу робітників як виробників і споживачів матеріальних благ. На сучасному етапі професійна мобільність розглядається науковцями як найважливіша складова кваліфікаційної характеристики спеціаліста.

Ми звернулися до тлумачення цього поняття у педагогічних словниках та енциклопедіях. На жаль, в “Українському педагогічному словнику” (С. Гончаренко) поняття “мобільність”, “професійна мобільність” ми не знайшли. У великій сучасній педагогічній енциклопедії Є. Рапацевич визначає професійну мобільність як “можливість і здатність успішно переключатися на іншу діяльність або змінювати вид праці. Професійна мобільність передбачає володіння системою узагальнених професійних способів і умінь ефективно їх використовувати для виконання

яких-небудь завдань у суміжних областях виробництва і порівняно легко переходити від однієї діяльності до іншої. Професійна мобільність передбачає також високий рівень узагальнених професійних знань, готовність до оперативного відбору і реалізації оптимальних способів виконання різних завдань в області своєї професії.

В умовах швидких змін техніки і технології виробництва професійна мобільність виступає важливим компонентом кваліфікаційної структури спеціаліста”.

На думку О. Савченко, високий динамізм виробництва, використання нових видів енергії та матеріалів, автоматизація і комп'ютерізація потребують від людей універсальної освіти, яка готує до професійної мобільності, вміння швидко переучуватися, бути фізично і психічно витривалими [1].

Професійну мобільність Є. І ванченко визначає як “інтегровану якість особистості”, що виявляється у здатності успішно “переключатись” на іншу діяльність або змінювати види діяльності, а також володінні високим рівнем узагальнених професійних знань, досвідом їх удосконалення та самостійного набуття [2]. На думку В. Безрукавої, професійна мобільність - це готовність і здатність робітника до швидкої зміни виробничих завдань, робочих місць і наявність спеціальностей у межах однієї професії та галузі, здатність швидко опановувати нові спеціальності та зміни у них, що виникають під впливом технічних перетворень [3 ].

Ми погоджуємося із твердженням Л. Сушенцевої про те, що основою професійної мобільності особистості є динамізм її мотиваційних, інтелектуальних і вольових процесів, завдяки чому створюється індивідуальне поле готовності до професійної мобільності [4].

Без сумнівів за своєю системністю та багатогранністю дослідження професійної мобільності зроблено американським науковцем П. Сорокіним [5]. Професійна мобільність трактується П. Сорокіним як зміна групою осіб або індивідом позиції, місця займаного в професійній структурі; переходи людей з одних професійних груп і верств в інші. Дослідник вказує на існування горизонтальної і вертикальної, висхідну і низхідну професійну мобільність Горизонтальна мобільність пов'язана із рівнозначними переходами фахівця без зміни соціального статусу Для фахівця це перехід з одного відділу до іншого без зміни посади в межах одного підприємства або перехід на аналогічну посаду зі зміною підприємства, а також підвищення компетентності й ефективне використання особистісних якостей у

професійному розвитку, гнучкість професійних поглядів і дій, здатність особистості до саморозвитку в конкретних професійних умовах, що змінилися.

Вертикальна мобільність пов'язана із підвищенням або зниженням соціального статусу, що може виявлятися у службовому підвищенні (висхідна мобільність), службовому зниження або звільнення (низхідна мобільність). Тобто, висхідна мобільність - це перехід до більш високого положення, який характеризується високою конкурентоспроможністю і професійною адаптацією індивіда. Можливість руху вгору означає не тільки збільшення частки отриманих соціальних благ, але й більш повну професійну реалізацію. Низхідна професійна мобільність супроводжується втратою професійного статусу, що ілюструє ситуація на ринку праці. На нашу думку, якщо індивід припиняє підвищувати свій освітній рівень, слідкувати за останніми тенденціями світового розвитку економіки, науки та техніки, політикою держави, він не самовдосконалюється, і такі тенденції можна віднести до низхідної професійної мобільності.

Причини, які зумовлюють необхідність формування професійно мобільного фахівця, можуть бути зовнішніми та внутрішніми. Зовнішні - спричиненні об'єктивною необхідністю зміни професійної спеціалізації, статусу особистості внаслідок розвитку або реформування обраної сфери професійної діяльності. Внутрішні причини зумовлені суб'єктивними (індивідуальними) особливостями, пов'язаними з мотивацією успіху, спрямованістю особистості на удосконалення професійних навичок, саморозвиток (що можна розглядати як внутрішнє самовдосконалення особистості, яке базується на відповідних цінностях і потребах), кар'єрне зростання.

Таким чином, під професійною мобільністю ми розуміємо готовність і здатність фахівця до професійного та особистісного розвитку під впливом зовнішніх та внутрішніх умов, що дає йому змогу швидко орієнтуватися у вимогах ринку, успішно переключатися з одного виду діяльності на інший та оптимально розв'язувати різноманітні професійні завдання.

Аналіз психолого-педагогічної літератури засвідчив, що майже всі перелічені вчені акцентують увагу на необхідності підготовки професійно мобільного фахівця. Однак в умовах сьогодення стає очевидним, що система професійної освіти досить повільно реагує на соціально-економічні та науково-технічні зміни, а разом із цим і на проблему розвитку професійної

мобільності майбутніх фахівців, що незмінно призводить до зниження конкурентоспроможності фахівців на ринку праці.

Певне гальмування щодо розвитку у майбутніх фахівців професійної мобільності в системі вищої освіти пов'язано, на наш погляд із зосередженням уваги науковців на підготовці компетентного фахівця. При цьому досить часто професійна компетентність, конкурентоспроможність та професійна мобільність сприймаються як синоніми. Тому вважаємо необхідність внести роз'яснення у трактування цих понять.

У “Новому тлумачному словнику української мови” “компетентний” визначено, як такий, що: “1) має достатні знання в якій-небудь галузі; з чим-небудь добре обізнаний; тямущий; який ґрунтується на знанні; кваліфікований; 2) має певні повноваження; повноправний, повновладний”. У словнику російської мови С. Ожегова поняття “компетентний” визначено як “знаючий, обізнаний, авторитетний у певній галузі; володіє компетенцією”. У тлумачних словниках сучасної російської мови значення слова “компетентний” таке: “обізнаний, визнаний знавець з певного питання; який володіє компетенцією, повноправний”; “який має ґрунтовні знання в якій- небудь галузі; знаючий, заснований на обізнаності; вагомий, авторитетний; володіє компетенцією; правочинний”.

Як бачимо, у всіх словниках тлумаченнях “компетентність” - це оцінка досягнення (або недосягнення), характеристика особи, яка дозволяє їй (або навіть дає право) вирішувати певні завдання, виносити рішення, судження у певній галузі. Основою цієї якості є знання, обізнаність, досвід соціально-професійної діяльності людини. Цим самим підкреслюється інтегративний характер поняття “компетентність”.

Українські вчені по-різному тлумачать поняття компетентності. Найбільшого поширення набуло визначення компетентності як “сукупності знань і умінь, необхідних для ефективної професійної діяльності: вміння аналізувати, передбачати наслідки професійної діяльності,використовувати інформацію” [6]. І . Родигіна підкреслює головну особливість компетентності як педагогічного явища, а саме, “компетентність - це не специфічні предметні вміння та навички, навіть не абстрактні загальнопредметні мисленнєві дії чи логічні операції (хоча, звісно, ґрунтується на останніх), а конкретні життєві, необхідні людині будь-якої професії, віку, сімейного стану - взагалі будь-якій людині” [7].

В існуючих визначеннях підкреслюються наступні сутнісні характеристики компетентності:

ефективне використання здібностей, що дозволяє плідно здійснювати професійну діяльність згідно вимогам робочого місця;

володіння знаннями, уміннями і здібностями, необхідними для роботи за фахом при одночасній автономності і гнучкості в частині рішення професійних проблем; розвинена співпраця з колегами і професійним міжособистісним середовищем;

інтегроване поєднання знань, здібностей і установок, оптимальних для виконання трудової діяльності в сучасному виробничому середовищі;

здатність робити що-небудь добре, ефективно в широкому форматі контекстів з високим ступенем саморегулювання, саморефлексії, самооцінки; швидкою, гнучкою і адаптивною реакцією на динаміку обставин і середовища. конкурентоспроможність професійний мобільність

Тобто, професійна мобільність та компетентність мають спільні ознаки у площині здатності та готовності фахівця до саморозвитку, що завжди виявляється у самоосвітній та інноваційній діяльності особистості.

Ми також проаналізували підходи науковців щодо визначення сутності поняття “конкурентоспроможність”. Нажаль більшість наукової літератури присвячена дослідженню конкурентоспроможності товару, що є властивістю об'єкта, яка характеризує ступінь задоволення конкретної потреби в порівнянні з кращими аналогічними об'єктами, представленими на даному ринку; сукупність якісних і вартісних характеристик товару, яка забезпечує задоволення конкретної потреби покупця.

У словнику російської мови С. Ожегова поняття “конкуренто-спроможність” визначено як “здатність витримати конкуренцію, протистояти конкурентам”. Оскільки сутність поняття “конкуренція” - це суперництво, то виникає необхідність у використанні відносного показника - рівня конкурентоспроможності. Однак цей рівень можливо оцінити тільки на ринку при зіставленні як з характеристиками, так і з умовами продажу і сервісу аналогічних конкурентів.

Якщо таке розуміння конкурентоспроможності віднести до фахівця, то стає очевидним, що його конкурентоспроможність може бути виявлена тільки в умовах реальної професійної діяльності і потребує демонстрації своїм можливостей до гнучкого пристосування до ринку, інноваційної діяльності, тобто вияву професійної мобільності. При цьому різноманітні об'єктивні чинники не завжди дають можливість фахівцеві виявити цю мобільність у повній мірі, удосконалити свої знання. Часто конкурента ситуація взагалі не потребує професійної мобільності, а вимагає розв'язання ситуації на рівні виявлення особистих зв'язків з іншими учасниками ринку. Разом із тим, саме вияв неконкурентоспроможності підштовхує фахівця до розвитку професійної мобільності.

Висновок. Таким чином, проведене дослідження встановило, що професійна мобільність є важливою характеристикою сучасного фахівця. Наявність професійної мобільності дозволяє особистості швидко адаптуватися до різноманітних змін у професійній сфері, нестандартно мислити й діяти, ефективно вирішувати професійні завдання різного рівня, бути здатним до професійного саморозвитку та самовдосконалення. Проведений аналіз виявив необхідність розв'язання в системі вищої освіти проблеми формування професійної мобільності майбутнього фахівця. Оскільки кожна професійна діяльність має певні особливості, то це формування повинно здійснюватись в процесі фахової підготовки, що й визначає напрямки наших подальших досліджень.

Література

1. Савченко О. Удосконалення професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів / Олександра Савченко // Почат. шк. -- 2001. -- № 7. -- С. 1 -- 4.

2. Іванченко Є.А. Формування професійної мобільності майбутніх економістів у процесі навчання у вищих навчальних закладах: дис. на здоб. наук. ступеня канд. пед. наук: 13.00.04 / Іванченко Євгенія Анатоліївна; Південноукр. держ. пед. ун-т ім. К.Д.Ушинського. -- О., 2005. -- 266 с.: табл. 181 с.

3. Безрукова В.С. Педагогика. Проективная педагогика: [учеб. для индустр.-пед. техникумов и учеб. пособие для инженер.-пед. специальностей] / В.С. Безрукова. -- Екатеринбург: Деловая кн., 1996. -- 339, [3] с.

4. Сушенцева Л.Л. Проблема професійної мобільності у контексті міждисциплінарного підходу / Сушенцева Л.Л. // Професійна освіта. Проблеми і перспективи: зб. наук. пр. -- 2011. -- Вип. 2. -- Режим доступа: http:// archive.nbuv.gov. ua/portal/soc_gum/profos/ 2011_2/1/2011_1_10.pdf. -- Назва з екрана. -- Дата звернення: 20.11.13.

5. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество: пер. с англ. / П. Сорокин; под общ. ред. А.Ю. Согомонова. -- М.: Политиздат, 1992. -- 543 с.

6. Професійна освіта: словник: навч. посібн. / укладад. С.У. Гончаренко та ін.; за ред. Н.Г. Ничкало. -- К.: Вища шк., 2000. -- 380 с.

7. Родигіна І.В. Компетентнісно орієнтований підхід до навчання. -- Х.: Вид. група “Основа”, 2005. -- 96 с. -- (Б-ка журн. “Управління школою”; вип. 8(32).

Размещено на Allbest.ru