Формування міжкультурної компетенції студентів у вивченні текстів країнознавчого характеру

— філологічну науку, яка досліджує різні способи представлення знань про світ носіїв тієї або іншої мови через вивчення мовних одиниць різних рівнів, мовної діяльності, мовної поведінки, дискурсу, що повинне дозволити дати такий опис цих об'єктів, який у всій повноті розкривав би значення аналізованих одиниць, його відтінки, коннотаціі і асоціації, що відображають свідомість носіїв мови. При цьому, важливо враховувати інформацію енциклопедичного характеру, корелюючу з власне мовним значенням, розробка принципів відбору якої є однією з проблем лінгвокультурологіі.

Узагальнюючи різні трактування поняття «лінгвокультурології», можна стверджувати, що вони не протистоять, не виключають, а взаємодоповнюють одне одного. Тому, основним об'єктом лінгвокультурології можна назвати взаємозв'язок і взаємодію культури і мови в процесі його функціонування і вивчення інтерпретації цієї взаємодії в єдиній системній цілісності, а її предметом, як визначає С. Воркачьов, є національні форми буття суспільства, відтворені у системі мовної комунікації і засновані на його культурних цінностях [1].

Як зауважують В. Карасик та Г. Слишкін у науковому дослідженні про лінгвокультурний концепт, поняття духовної цінності є ключовим у сучасному лінгвокультурологічному підході до концепту, вказуючи при цьому, що центром концепту завжди є цінність, оскільки концепт тісно пов'язаний з культурою, а в основі культури лежить саме ціннісний принцип [3, с. 77].

Саме тому, важливим завданням мовної підготовки студентів (незалежно від фаху) є формування «полікультурної» мовної особистості, здатної будувати міжкультурні і міжмовні паралелі явища, які вивчаються, зіставляти універсальні принципи людського світосприйняття і механізми, що зумовлюють ідіоетнічні та ідіокультурні особливості представників тієї чи іншої лінгвокультури. Здійснення цього завдання сприятиме вивчення лінгвокультурних одиниць на заняттях з іноземної мови.

До основних одиниць лінгвокультури належать слова, словосполучення і тексти, що мають етнокультурну цінність. Текст є певним відрізком мовлення чи висловлюванням (усним або писемним), що стосується специфічної сфери. У процесі виконання певного завдання він стає актом мовленнєвої діяльності і може бути як опорою, так і метою, як продуктом, так і процесом [5].

Тексти країнознавчого спрямування повинні базуватися на соціокультурній змістовій лінії, складовою якої є лінгвокультура. Вона повинна реалізуватися на основі дібраних культурологічних текстів, що використовуються як дидактичний матеріал мовної і мовленнєвої змістових ліній, а також передбачати детальне опрацювання цих текстів з метою опанування національних, загальнолюдських, духовно-культурних цінностей.

Для формування у студентської молоді духовно-культурних цінностей необхідно перш за все застосовувати такі тексти на заняттях з іноземної мови, які б передбачали порівняльний аналіз цінностей нашого народу і народу, мова якого вивчається. Вони повинні містити ідейновиховну та пізнавальну цінність для особистості і будуватися на фактичному матеріалі про країну та її народ, мова якого вивчається.

Традиційно чимало уваги приділяється виховному наповненню викладання іноземної мови, підбираючи тексти мовою оригіналу певного змісту. Навчання іноземної мови на немовних факультетів становить певну проблему у перекладанні таких текстів, адже афоризми та фрази, які використовують іноземці, зокрема англійці у своїх творах є своєрідними. Проте, ми повинні ознайомити студентську молодь з їхніми традиціями, побутом тощо. Адже, духовні цінності, культура, звичаї та традиції кожного народу мають свої відмінності і тому, формування соціокультурної компетенції студентів повинно відбуватися не лише запам'ятовуванням розмовних фраз, але й текстовим матеріалом мовою оригіналу.

Проблема застосування країнознавчого матеріалу в значній мірі зумовлена реалізацією комунікативного підходу, що передбачає як кінцевий результат формування іншомовної комунікативної компетенції. Студенти в процесі навчання іноземної мови повинні володіти усіма видами мовленнєвої діяльності, особливо, що стосується усного мовлення, тобто говорінням.

Невміння висловлюватися, передавати основний зміст прослуханого чи прочитаного тексту своїми словами, спілкуватися іноземною мовою це перш за все психологічна проблема особистості. Страх того, що неправильно побудує речення (як граматично, так і синтаксично) та брак словникового запасу призводить до зниження рівня володіння іноземною мовою.

Особлива увага тут надається особистості педагога. Викладач іноземної мови повинен формувати у студентів вміння монологічного висловлювання. Базисні вміння організації змісту власного монологічного висловлювання, на думку Л. Гронь, повинні включати такі опорні вміння: вичленяти і викладати кульмінаційну подію адекватно її значенню та виділяти основні факти і події, які ведуть до кульмінаційної події, у тому числі експозиційні факти; встановлювати логічну послідовність викладу матеріалу на основі усвідомлення причинно-наслідкових і часових зв'язків та відношень між ними; опускати несуттєві факти, які не порушують логіку розповіді і не сприяють розкриттю теми та основної думки тексту; завершувати розповідь, висловлюючи своє ставлення до події, до вчинку персонажа. Універсальні вміння організації змісту тексту (переказу) необхідні для породження будь-якого висловлювання розповідного характеру (передача змісту побаченого, почутого, прочитаного), а специфічні вміння мовного оформлення потрібні для передачі заданого змісту і форми його вираження (наприклад, передача змісту тексту своїми словами) [2, с. 162].

У сучасних умовах комунікативна культура практично незначуща, якщо вона непідкріплена високими духовними особистими якостями самого педагога, його моральною зрілістю. Уміння володіти іноземною мовою розглядається не тільки як здобуття переваги з інструментальної точки зору, оскільки збільшуються можливості спілкування особистості, але як дійсне культурне й особисте її збагачення. Це означає, що гуманітаризація процесу засвоєння іноземної мови допоможе утвердити в свідомості та поведінці студентської молоді норми і правила загальнолюдської моралі, які базуються на загальнолюдських цінностях.

Таким чином, враховуючи особливості формування іншомовної комунікативної діяльності на основі культурологічного підходу вважаємо, що вивчення текстів країнознавчого характеру буде ефективним за таких умов: створення позитивного мікроклімату, психологічного комфорту в академічній групі на заняттях з іноземної мови (тобто, зняття психологічного бар'єру спілкування іноземною); дотримання принципів навчання щодо формування іншомовної мовленнєвої компетенції (принцип комунікативності, принцип урахування рідної мови (дозволяє спрогнозувати труднощі у навчанні вимовної, лексичної і граматичної сторін іншомовного мовлення, у навчанні графіки, орфографії, семантизації), принцип апроксимації (оцінюючи мовлення ігноруються незначні помилки в іншомовному спілкуванні, які не порушують комунікативний аспект мовлення); внутрішньої та зовнішньої мотивації студентів до вивчення іноземної мови спираючись на матеріали країнознавчого характеру; бажання удосконалювати, відшліфовувати власне мовлення (володіння екстралінгвістичними засобами спілкування); прагнення підвищити якість власної мовленнєвої культури (використання мовних засобів відповідно до мети, умов, ситуацій спілкування); реалізація комунікативно-діяльнісного підходу (передбачає органічне поєднання свідомих та підсвідомих компонентів у процесі навчання іноземної мови, тобто засвоєння правил оперування іншомовними моделями відбувається одночасно з оволодінням їх комунікативно-мовленнєвою функцією); застосування активних (інтенсивних) методів навчання у процесі ознайомлення із лінгвокультурними одиницями, які сприятимуть розвиткові внутрішньої мотивації вивчення іноземної мови (підвищують пізнавальну мотивацію, прагнення до самоосвіти, посилюють самодетермінацію та саморегуляцію).

Із вище викладеного можна зробити висновок, що міжкультурна комунікація у вивченні студентами текстів країнознавчого характеру на заняттях з іноземної мови повинно будуватися на таких лінгвокультурних аспектах: ознайомлення з культурою, історією, із естетичними ідеями та ідеалами країни, мова якої вивчається; усвідомлення студентами суті мовних явищ, іншої системи світогляду; формування особистого ставлення до мови, історії, поглядів, культури, мистецтва, країни, мова якої вивчається, порівняння культури іноземної та рідної мови, виховання студентської молоді до самостійного вивчення та удосконалення іноземної мови. Все це сприятиме пізнанню студентами національної специфіки культури країни, мова якої вивчається, та залученню їх до діалогу культур.

Список літератури

Размещено на Allbest.ru