Інтерпрофесійна та інтрапрофесійна комунікація: комунікативна стратегія

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК: 811:378.147

ІНТЕРПРОФЕСІЙНА ТА ІНТРАПРОФЕСІЙНА КОМУНІКАЦІЯ: КОМУНІКАТИВНА СТРАТЕГІЯ

О.В. Дубцова

Актуальність роботи визначається сучасною роллю комунікації в житті людини, що зумовлює необхідність формування комунікативної культури в майбутніх фахівців.

Метою статті є аналіз комунікативної стратегії як складової комунікативної компетентності в межах інтерпрофесійної та інтрапрофесійної комунікації.

Комунікація є невід'ємною складовою життя людини, а відтак і найважливішим чинником соціальної організації суспільства. Будь-яке дослідження спілкування спирається на ту чи іншу модель комунікації. Зазвичай виділяють три моделі комунікації: інформаційно-кодова, інференційна та інтеракційна [17, с. 386-405]. Відмінності між цими моделями виявляються в тлумаченні інтерсуб'єктивності.

Інформаційно-кодова модель комунікації базується на примітивному розумінні інтерсуб'єктивності: комунікація розглядається як односкерований процес - від відправника до одержувача. Ролі учасників визначаються, відповідно, як відправник та одержувач; мета - як спільне повідомлення (shared message), яке містить інформацію про стан справ або думку відправника, яку він інтенціонально передає одержувачу; обоє володіють (де) кодуючими пристроями (shared code) та «процесорами», які переробляють та зберігають інформацію [5, с. 37; 10, с. 5].

Інференційна модель комунікації [13] базується на розумінні мовного виразу як інференції, тобто вивідного знання, яке адресат «добуває» не лише завдяки знанню правил мовного коду, а також керуючись постулатами Принципу Кооперації Г. П. Грайса [14] та Принципу Ввічливості Дж. Ліча [15], які є важливим компонентом «спільних знань» (shared knowledge). У інференційній моделі інтерсуб'єктивність досягається за допомогою декодування інтенцій на підставі спільних знань не лише мовного коду, а й правил комунікативної поведінки [7, с. 36].

Інтеракційна модель розглядає комунікацію як поведінку, і не лише інтенціональну. Комунікація сприймається не як трансляція інформації та маніфестація наміру, а як демонстрація смислів, які не обов'язково призначені для розпізнавання та інтерпретації адресатом. Майже будь-яка форма поведінки (дія або бездіяльність, мовлення або мовчання) може бути комунікативно значущою [19, с.48-49]. У межах інтеракційної моделі інтерсуб'єктивність трактується як психологічне або феноменологічне переживання спільності інтересів, дій тощо, і ця спільність не є постійною - це частина комунікативної «роботи», спрямованої на її відтворення та підтримання в кожному новому акті спілкування [6, с. 39].

З позиції інтеракційної моделі інтерпретація стає головним критерієм успішності та головним призначенням комунікації. Таким чином, адресат не просто сприймає інформацію, відправлену адресантом, а інтерпретує її відповідно до ситуації комунікації, пропускаючи крізь свої знання та досвід, і може вивести смисли, які мовець не вкладав у своє повідомлення [7, с. 37].

Вважаємо доцільним дотримуватися саме інтеракційної моделі комунікації, адже, як слушно зазначила А. П. Мартинюк, «вона відповідає на запитання, на яке не в змозі відповісти інші моделі: що є рушійною силою прагнення людини до лінгвальної експлікації свого досвіду» [7, с. 37]. Спираючись на інтеракційну модель, тлумачимо комунікацію як «інтерактивну міжсуб'єктну діяльність (як мовленнєву, так і немовленнєву), змістом якої є встановлення спільних орієнтирів у життєвому просторі на підґрунті вироблення комунікантами спільних смислів» [7, с. 35].

Комунікативна взаємодія може бути як вербальною, так і невербальною. Вербальна комунікація є «словесною взаємодією сторін і здійснюється за допомогою знакових систем, головною серед яких є мова» [9, с. 92].

Невербальну комунікацію можна тлумачити як у вузькому, так і широкому смислі. У першому випадку невербальна комунікація - це засіб інформації, система невербальних символів, знаків, кодів, що використовуються для передачі повідомлення». У другому випадку вона «ототожнюється з поняттям «невербальна поведінка» та означає соціально зумовлену систему взаємодії, у структурі якої панують мимовільні, неусвідомлені комплекси рухів, які виражають особистісну неповторність людини» [9, с. 126].

Для кожної окремої ситуації спілкування характерна власна стратегія. Комунікативна стратегія залежить від загальної інтенції мовця [2, с. 133].

М. Л. Макаров зауважує, що, з одного боку, під стратегією розуміють «низку рішень мовця, комунікативних виборів тих чи інших мовленнєвих дій та мовних засобів», у той час як стратегію пов'язують з «реалізацією набору цілей у структурі спілкування» [6, с. 193]. На думку вченого, ці два погляди не є протилежними, а навпаки доповнюють один одного, оскільки «вони в сукупності набагато повніше розкривають багаторівневу та поліфункціональну сутність природного мовного спілкування та його будову» [6, с. 193].

Кожне висловлювання або послідовність висловлювань виконує низку функцій та має на меті низку цілей, що визначає вибір мовцем мовних засобів, які б у повній мірі відповідали поставленій меті [6, с. 193]. Стратегія є когнітивним процесом, у якому мовець співвідносить свою комунікативну мету з конкретним мовним виразом [16, с. 197].

Як зазначає Ф. С. Бацевич, «у разі неконфліктного (кооперативного спілкування) його стратегію визначають пошуки «спільної мови», тобто основ діалогічного (чи полілогічного) співробітництва: добір мовних засобів представлення реального стану речей, вибір тональності спілкування, формування сприятливої атмосфери взаємодії всіх учасників комунікації тощо» [2, с. 133].

Формування комунікативної стратегії передбачає:

- «вибір глобального мовленнєвого наміру (констатувати факт, поставити запитання, звернутись з проханням тощо);

- відбір компонентів семантики речення й екстралінгвальної конситуації, які відповідають модифікаційним комунікативним значенням;

- визначення обсягу інформації, який припадає на одну тему, одну рему тощо;

- встановлення співвідношення квантів (часток) інформації про ситуацію зі станами свідомості співрозмовників і чинником емпатії;

- визначення порядку комунікативних складових;

- налаштування комунікативної структури висловлювання на певний комунікативний режим (діалогічний, режим озвучення письмового тексту, прогнозу погоди або новин), стиль (епічний, розмовний) і жанр (поезія, анекдот, лозунг, реклама)» [2, с. 133-134].

До складових стратегії можуть також належати аргументація, мотивація, висловлювання емоцій, міркування вголос, виправдання, підбурювання тощо [2, с. 134].

«Побудова стратегій та їхня реалізація великою мірою залежать від рівня знайомства комунікантів, соціальних чинників, орієнтації в психічній, когнітивній та інших сферах адресата» [2, с. 134].

«Стратегії спілкування є гнучкими й залежать від прагматичних чинників: віку комунікантів, їхньої статі, соціальних ролей, національно-культурної належності, конситуативних умов (у широкому сенсі слова) й передбачають певну комунікативну тактику» [2, с. 135-136].

Комунікативній стратегії притаманні гнучкість та динаміка, адже в процесі спілкування вона постійно коригується, безпосередньо залежить від мовленнєвих дій партнера по комунікації, а також від контексту дискурсу, який постійно розширюється та змінюється.

Інтеркомунікація - це «комунікація співрозмовників, процес спілкування й взаєморозуміння» [1]. Міжособистісний характер комунікації передбачає комунікативну взаємодію незначної кількості осіб. Інтеркомунікація являє собою «безпосередню взаємодію, коли її учасники перебувають у просторовій близькості, мають можливість легко здійснювати зворотній зв'язок; ця взаємодія є особистісно- орієнтованою, тобто передбачається, що кожен з її учасників визнає незамінність, унікальність свого партнера, бере до уваги особливості його емоційного стану, самооцінки, особистісних характеристик і зі свого боку розраховує на зворотню увагу» [9, с. 152-153].

Інтеркомунікація передбачає контакт «обличчям до обличчя». «Цей історично сформований перший вид соціальної комунікації має спонтанний та неформальний характер, залежить лише від правил, пов'язаних із соціальними звичаями, і визначається рамками міжособистісних контактів» [1]. Інтеркомунікація здебільшого є обмеженою, нетривалою, спонтанною та такою, що швидко втрачає свою актуальність [1].

Інтеркомунікація вважається успішною, якщо комунікантам вдалося досягти цілей, з якими вони вступали в комунікативний процес. «Ефективна міжособистісна комунікація постає як система конкретних дій, умінь і навичок, які не є вродженими, їх слід вивчати, відпрацьовувати та тренувати» [3, с. 339].

Інтракомунікація - це «інформаційна взаємодія, у яку люди вступають при виконанні своїх функціональних обов'язків або посадових інструкцій» [3, с. 481]. Інтракомунікація є інституціональною комунікацією, яка характеризує економічний, соціальний та політичний устрій того чи іншого суспільства. «Вона охоплює організовані та визнані співтовариства: професійне, шкільне, сімейне тощо». Цей вид комунікації є більш тривалим ніж інтеркомунікація, актуалізованим, необмеженим, та має не спонтанний, а довільний характер [1].

«Ознаки інституціональності являють собою конкретизацію конститутивних ознак дискурсу насамперед за лініями учасників спілкування (інституціональний дискурс є представницьким спілкуванням, тобто спілкуванням статусно-рольовим, а не особистісно-орієнтованим), а також за цілями Й умовами спілкування» [4, с. 294]. Загальна мета інституціонального спілкування полягає в підтримці суспільних інститутів, а якщо ширше поглянути на його призначення, то можна говорити про його роль у забезпеченні стабільності соціальної структури загалом [4, с. 294]. «Умови цього спілкування фіксують контекст у вигляді типових хронотопів, символічних і ритуальних дій, трафаретних жанрів і мовних кліше» [4, с. 294]. Однак, слід зауважити, що на практиці прототипний порядок дискурсу часто порушується.

Професійна соціалізація майбутнього фахівця передбачає формування відповідної комунікативної компетентності. Комунікативна компетентність являє собою «сукупність комунікативних стратегій і комунікативних правил, постулатів, конвенцій тощо, якими володіють учасники спілкування» [2, с. 135].

У межах інтерпрофесійної комунікації комунікативна компетентність втілюється у володінні комунікантами нормами комунікативної поведінки, що передбачають дотримання принципів міжособистісної риторики, які включають принцип кооперації Г. П. Грайса [14] та принцип увічливості (етикетності) Дж. Ліча [15], принцип релевантності Д. Спербера та Д. Вілсон [18], а також у володінні міжособистісними стратегіями комунікативної адаптації [11].

Принцип кооперації є єдністю максим, які визначають внесок учасників комунікації на певній стадії діалогу, який має відповідати його цілям [14]. Принцип кооперації включає чотири максими: повноти інформації, якості інформації, релевантності та манери.

Згідно з максимою повноти інформації, висловлювання повинно мати не менше та не більше інформації, ніж потрібно. Максима якості інформації передбачає істинність висловлювання. Максима релевантності передбачає дотримання теми, у межах якої відбувається комунікація. Максима манери зобов'язує комунікантів дотримуватись адекватних способів передавання інформації [14, с. 45-46].

Принцип увічливості (етикетності) Дж. Ліча [15] полягає в максимальному «піднятті» образу свого співрозмовника та передбачає дотримання максим Такту й Великодушності, Хвали й Скромності, Несуперечливості, Симпатії, Фатичного мовчання.

Принцип релевантності Д. Спербера та Д. Вілсон полягає в припущенні, згідно з яким під час обробки вербальних або невербальних повідомлень людина намагається обрати найбільш вірогідний спосіб їх інтерпретації, сподіваючись, що припущення, яке він/вона обробляє, є релевантним, а також намагається обрати контекст, який максимізує релевантність [18, с. 142]. Досягнення максимальної релевантності передбачає вибір найбільш оптимального контексту, у межах якого відбуватиметься обробка припущення [18, с. 144].

Під час інтерпретації повідомлення має місце обробка низки припущень, вибір яких, окрім контексту, визначається знаннями та досвідом інтерпретатора, сформованим на основі попередніх практик виведення смислів у ситуаціях комунікативної взаємодії, а також тим, що є найбільш релевантним для інтерпретатора саме під час інтерпретації повідомлення [18, с. 144]. комунікативний спілкування компетентність інтерпрофесійний

Стратегії комунікативної адаптації описуються в рамках теорії комунікативної акомодації. Засновник теорії, Г. Джайлс, визначає акомодацію як кількісно та контекстуально складний набір альтернатив, постійно доступних для комунікантів під час міжособистісного спілкування, який може сприяти досягненню єдності або роз'єднанню партнерів під час комунікації [11, с. 2].

Згідно з теорією комунікативної адаптації, комунікація є демонстрацією відносин між комунікантами й індикатором розміру соціальної дистанції між ними. Постійних рух назустріч один одному та в протилежному напрямку, що відбувається шляхом зміни комунікативної поведінки, і є акомодацією [12, с. 134].

Для досягнення мети комуніканти використовують низку стратегій. Однією з ключових стратегій є «зближення» (convergence) із поведінкою співрозмовника, що «стосується широкого спектру лінгвістичних (швидкість мовлення, акцент), паралінгвістичних (паузи, тривалість висловлення) та невербальних параметрів (посмішка, погляд)» [12, с. 134].

Можна стверджувати, що комунікативна акомодація є невід'ємною складовою успішної комунікації. Оскільки кожна взаємодія потребує адаптації від її учасників, акомодація наявна повсякчасно та повсюди.

Окрім вищенаведених принципів міжособистісної комунікативної поведінки, інтрапрофесійна комунікація також передбачає володіння комунікантами нормами комунікативної поведінки, прийнятих у межах організації, членами якої вони є. Ці норми є частиною корпоративної культури.

Відтак, інтрапрофесійна комунікація варіюється в залежності від організації, осягнення її основних засад відбувається шляхом «занурення» у її середовище, в межах якого фахівець набуває знань, що є своєрідним кодексом цієї компанії, який мають поділяти всі її члени.

Інтерпрофесійна комунікація реалізується у вигляді ділової розмови та ділової бесіди, у межах яких учасники розкривають свій неповторний внутрішній світ.

Ієрархічна структура організації зумовлює існування вертикальної та горизонтальної комунікації. Вертикальна комунікація - це «спілкування між керівниками й підлеглими з метою прояснення завдань, пріоритетів, очікуваних результатів, обговорення проблем підвищення ефективності роботи, збору інформації про наявні та майбутні проблеми, повідомлення про майбутні зміни тощо» [9, с. 223].

Горизонтальна комунікація - це спілкування осіб з однаковим статусом. Основним завданням горизонтальної комунікації є координація завдань, розв'язання виниклих проблем та конфліктів, обмін інформацією [9, с. 223].

Інтрапрофесійна комунікація реалізується у вигляді ділових нарад, ділових переговорів, прес- конференцій, які проводяться у відповідності до статуту компанії та відображають її основні цінності.

Значущість комунікації для людини є безсумнівною і не лише в повсякденному житті, а також у сфері професійної діяльності, адже досягнення бажаного результату можливе лише за умови налагодженої соціальної взаємодії, невід'ємною частиною якої і є комунікація.

Беручи до уваги важливе значення комунікації для всіх сфер життя людини, підготовка майбутніх фахівців до професійної комунікації має передбачати оволодіння майбутнім спеціалістом базовими знаннями з теорії і практики комунікації, починаючи від теоретичних азів, законів ефективного спілкування, принципів професійної етики, та закінчуючи практичними моделями основних жанрів мовлення, що обслуговують професійну комунікацію, а також формування внутрішньої мотиваційної готовності до неї [8, с. 138].

У процесі інтерпрофесійної комунікації комуніканти не лише виробляють спільні смисли з метою встановлення спільних орієнтирів у життєвому просторі, а також сприймають, оцінюють один одного, формуючи уявлення про особистість свого партнера по комунікації.

У межах інтрапрофесійної комунікації велику роль відіграє досягнення здорової психологічної атмосфери в колективі, велике значення для створення якої має здатність комунікантів демонструвати й викликати симпатію.

«Ефективна комунікативна культура вимагає грамотно будувати тактику спілкування, управляти увагою партнера, аудиторії, власною увагою, знати стилі спілкування й грамотно їх використовувати. Ці вміння особливо необхідні під час переговорів, коли спроможність бути переконливим визначає кінцевий результат» [8, с. 138].

Комунікативна підготовка майбутніх фахівців не є результатом лише викладання окремих дисциплін, але й безпосередньо пов'язана з навчальним процесом загалом. «Чинниками становлення комунікативного потенціалу є як зовнішні впливи, так і внутрішня активність особистості, спрямована на самореалізацію» [8, с. 138]. Найбільш ефективним формування комунікативної культури майбутніх фахівців може стати в процесі особистісно-орієнтованої освіти, що «передбачає розвиток нових технологій навчання, використання інтерактивних методів, орієнтованих на ініціативний підхід, стимулювання студентської творчості на заняттях [8, с. 138].

Отже, для цілеспрямованого формування в студентів професійної комунікативної культури використовуються ділові ігри, розв'язання кейс-ситуацій, рольові ігри, презентації, самопрезентації з наступним обговоренням, елементи тренінгів».

Література

1. Баранова Т. А. Социальные коммуникации / Т. А. Баранова // Международнополитические коммуникации в современном мире: основные тенденции и перспективы развития : [учеб. пособие для бакалавров 031600.62 «Связи с общественностью и реклама»] / [под общ. ред. Колобова О. А.]. - Н. Н. : ФГБОУ ВПО «Нижегородский государственный университет им. Н. И. Лобачевского», 2012. - 240 с.

2. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики : [підручник] / Ф. С. Бацевич. - [2-е вид., доп.]. - К. : ВЦ «Академія», 2009. - 376 с.

3. Василик М. А. Основы теории коммуникации : [учебник] / М. А. Василик. - М. : Гардарики, 2003. - 615 с.

4. Карасик В. И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс : [монография] / В. И. Карасик. - Волгоград : Перемена, 2002. - 477 с.

5. Кибрик А. E. Лингвистические предпосылки моделирования языковой деятельности / А. E. Кибрик // Моделирование языковой деятельности в интеллектуальных системах. - М. : Наука, 1987. - С. 33-52.

6. Макаров М. Л. Основы теории дискурса / М. Л. Макаров. - М. : ИТДГК «Гнозис», 2003. - 280 с.

7. Мартинюк А. П. Словник основних термінів когнітивно-дискурсивної лінгвістики / А. П. Мартинюк. - Харків : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2012. - 196 с.

8. Мейтарчан С. Ю. Розвиток комунікативної компетентності у ході професійної соціалізації майбутніх менеджерів / С. Ю. Мейтарчан // Вісник НТУУ «КПІ». Сер. : Філософія. Психологія. Педагогіка. - 2010. - № 3. - С. 136-139.

9. Николаева Ж. В. Основы теории коммуникации : [учеб.-метод. пособие для студентов спец. 350400 «Связи с общественностью»]. - Улан-Удэ : ВСГТУ, 2004 - 274 с.

10. Почепцов О. Г. Основы прагматического описания предложения : [учеб. пособие] / О. Г. Почепцов. - К. : Высшая школа, 1986. - 115 с.

11. Giles H. Accommodation theory: communication, context, and consequences / H. Giles, J. Coupland, N. Coupland // Contexts of Accommodation: Developments in Applied Sociolinguistics / [ed. by H. Giles, J. Coupland, N. Coupland]. - Cambridge : Cambridge University Press, 1991. - P. 1-68.

12. Giles H. Accommodation and institutional talk: communicative dimensions of police-civilian interactions / H. Giles, C. Hajek, V. Barker, M.-C. Lin, Y. B. Zhang, M. L. Hummert, M. C. Anderson // Language, Discourse and Social Psychology / [ed. by A. Weatherall, B. M. Watson, C. Gallois]. - Houndmills, Basingstoke, U.K. : Palgrave MacMillan, 2007. - P. 131159.

13. Grice H. P. Meaning / H. P. Grice // Readings in the Philosophy of Language. - Englewood Cliffs, NJ : Prentice Hall, 1971. - P. 436-444.

14. Grice H. P. Logic and conversation / H. P. Grice // Syntax and Semantics. - N.Y. : Academic Press, 1975. - Vol. 3. Speech acts. - P. 25-69.

15. Leech G. Principles of pragmatics / G. Leech. - L. : Longman, 1983. - 250 p.

16. Levy D. M. Communicative goals and strategies: Between discourse and syntax / D. M. Levy // Syntax and Semantics. - N.Y. : Academic Press, 1979. - Vol. 12. Discourse and Syntax. - P. 183-210.

17. Schiffrin D. Approaches to discourse / D. Schiffrin. - Oxford : Blackwell Publishers, 1994. - 460 p.

18. Sperber D. Mutual knowledge and relevance in theories of comprehension / D. Sperber, D. Wilson // Mutual Knowledge. -L., Oxford : Oxford University Press, 1982. - P. 61-131.

19. Watzlawick P. Pragmatics of human communication : a study of interactional patterns, pathologies and paradoxes / P. Watzlawick, J. Beavin, D. Jackson. - N.Y. : Norton, 1967. - 296 p.

Анотація

Ключові слова: інтерпрофесійна комунікація, інтрапрофесійна комунікація, комунікативна компетентність, комунікативна стратегія.

Ключевые слова: интерпрофессиональная коммуникация, интрапрофессиональная коммуникация, коммуникативная компетентность, коммуникативная стратегия.

Keywords: interprofessional communication, intraprofessional communication, communicative competence, communication strategy.