Методичні аспекти підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва до хормейстерської діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 378: [37.011.3-051:78]

ДВНЗ «Криворізький державний педагогічний університет»

МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА ДО ХОРМЕЙСТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Постановка та обґрунтування актуальності проблеми. Сучасний етап розвитку національної освіти висуває такі вимоги до майбутніх фахівців, як високий рівень професіоналізму; фахова компетентність; творчий підхід до реалізації форм, методів, засобів; постійний пошук та впровадження у навчальний процес інноваційних технологій тощо.

В процесі підготовки студента до майбутньої хормейстерської діяльності, йому необхідно оволодіти теорією та практикою роботи з хоровим колективом. Основи зазначеної діяльності закладаються в процесі диригентської підготовки майбутніх учителів, зокрема, на дисциплінах «Хорове диригування», «Методика викладання диригентсько-хорових дисциплін», «Хорознавство та практикум роботи з хором», «Хоровий клас», «Вокальний клас та методика викладання вокалу», «Музичний інструмент», «Методика музичного виховання», «Методика постановки голосу», «Сольфеджіо», «Гармонія» тощо. Тобто, весь комплекс фахових дисциплін, що викладаються на музичних спеціальностях вищих педагогічних навчальних закладів, спрямований на розвиток учителя музичного мистецтва, хормейстера та виконавця (інструменталіста, вокаліста, диригента).

Озвучене питання є безперечно актуальним для майбутнього вчителя музичного мистецтва, адже якість його підготовки до хормейстерської діяльності, зокрема з учнями загальноосвітньої школи, закладає фундамент його подальшого професійного становлення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питаннями розвитку диригентського апарату студентів займалися такі науковці, методисти, диригенти як Л. Амірова, Б. Асаф'єв, Л. Безбородова, С. Казачков, І. Мусин та інші.

Питання підготовки студентів музичних спеціальностей до роботи із хоровим колективом висвітлено в навчально- методичних працях В. Живова, О. Коломоєць, К. Пігрова, П. Чеснокова та інших.

Мета статті - висвітлити методичні аспекти підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва до хормейстерської діяльності.

Виклад основного матеріалу дослідження. Необхідно зазначити, що у навчальних планах не відведено достатньої кількості годин на зазначені вище дисципліни, що сприяють оволодінню студентами базовими вміннями та навичками роботи з хоровим колективом. Тому основним завданням є знаходження відповідних форм, методів, зокрема, для самостійної роботи майбутнього вчителя музичного мистецтва.

Для того, щоб здійснювати практичну роботу з хоровим колективом вважаємо, що студенту необхідно: оволодіти основами техніки диригування; набути професійних знань, умінь та навичок для глибокого аналізу хорових творів (пісень зі шкільного репертуару); вміти створювати власну інтерпретацію хорового твору та донести її слухачам за допомогою вербальних та невербальних засобів спілкування; набути навичок гри хорового твору на фортепіано, зокрема «з листа»; вміти грати на фортепіано акомпанемент пісні зі шкільного репертуару та одночасно її співати; розвинути музичний слух (вокально-хоровий, внутрішній тощо); вміти інтонаційно «чисто» співати всі хорові партії твору; набути навичок диригування як зі співом вголос, так і з беззвучною артикуляцією тексту хорового твору; володіти методикою розвитку вокально-хорової техніки співаків різних вікових категорій (уміння добирати доцільні вокально-хорові вправи з метою розігріву голосового апарату учасників хору та розвитку в них тих чи тих необхідних навичок) тощо.

Діяльність хормейстера є дуже складною. Це одночасна відповідальність і перед колективом виконавців, яким він керує і перед аудиторією слухачів. З метою донесення основного художнього образу твору слухачам, хормейстеру необхідно навчитися впливати на колектив за допомогою системи вербальних та невербальних засобів на репетиціях (та лише невербальних на концертах). «Диригент створює своє трактування музичного твору, обирає варіант конкретного звукового втілення цього трактування, точно розподіляє час звучання й контролює якість виконання. Осягаючи композиторський задум, він передає своє уявлення про ідейно-художній зміст твору виконавцям і домагається від них точного донесення задуманого до слухацької аудиторії. У необхідних випадках він по ходу виконання коригує звучання. Диригент - це і актор, і режисер виконання, а крім того - вихователь виконавської колективу», - ось такі якості диригента виокремлює Л. Безбородова [3, с. 7-8].

Для створення доцільної трактовки хорового твору, диригент має ґрунтовно вивчити та проаналізувати його нотний текст, продумати диригентські засоби (диригентський жест, міміку, артикуляцію тощо) втілення того чи того художнього образу. Важливим завданням для професійного розвитку майбутнього вчителя музичного мистецтва є навчитися чути бажане звучання певного хорового твору внутрішнім слухом (уявляючи тембральне забарвлення звуку, всі засоби музичної виразності тощо) до того, як приступати безпосередньо до його диригування. Б. Асафьєв наголошував, що «диригент, який інтонує в собі нову для нього партитуру до її відтворення і точно знає до оркестрової репетиції - явище творче, вірніше співтворче композиторству» [2, с. 298].

Диригент у процесі виконання хорового твору «має бути одночасно виконавцем, слухачем і критиком. Відповідальність диригента як виконавця визначається тим, що він виступає необхідним посередником між композитором і слухачем, перебуває у центрі ланцюга «твір - виконання - сприйняття» [3, с. 12].

Зазначимо, що для професійного розвитку майбутнього хормейстера, разом з відпрацюванням технічних засобів виконання творів на заняттях із хорового диригування достатню увагу необхідно приділяти художньо-виконавським: «Процес трансформації музичних образів у жестові пластичні образи вельми складний. Для цього необхідна наявність безлічі компонентів - тонких відчуттів динамічності та образності руху музичної «матерії», специфічних рухових відчуттів, емоційної чуйності й багато, багато іншого», - писав І. Мусін.

В процесі роботи над утіленням художнього задуму твору, майбутній хормейстер повинен вміти визначити характер диригентського жесту, що йому відповідає. Для цього його необхідно озброїти знаннями закономірностей диригентських прийомів, - відповідності внутрішнього наповнення диригентського жесту характеру музики, динамічним нюансам; амплітуди - темповим показникам тощо. Наприклад, гучним динамічним відтінкам, драматичному характеру твору відповідає вагомий, насичений, емоційний характер жесту, що досягається завдяки збільшенню рухомої маси й амплітуди рухів, зміненню диригентської позиції на більш високу та широку, віддаленню пальців одне від одного тощо. Жартівливому, ліричному характеру твору, середнім та тихим динамічним нюансам - відповідає невагомий, легкий жест, що виконується завдяки зменшенню амплітуди рухів, їхній більшій свободі та легкості, більш вузькій та низькій диригентській позиції, іншому оформленню кисті - пальці ближче один до одного тощо [5]. хормейстерський твір диригування

Непростим, цікавим та необхідним процесом підготовки майбутнього учителя до роботи з хоровим колективом є пошук бажаного звучання хорової партитури під час її гри на фортепіано. На особливому значенні такої роботи наголошував С. Казачков: «фортепіано покірливо переносить проби й помилки і не дивиться на годинник в очікуванні, коли закінчиться репетиція. Все, чого диригент по-справжньому доб'ється від свого голосу і фортепіано, він досягне і в хорі» [5, с. 174]. Для роботи з хоровим колективом майбутньому хормейстеру треба набути навичок одночасної гри хорової партитури чи окремої хорової партії в одній руці та диригування в іншій. Зазначений вид роботи є необхідним для хормейстера і навіть при відсутності концертмейстера він матиме можливість надавати фортепіанну підтримку певній хоровій партії (чи партіям). Виконання озвученої діяльності є складним завданням та потребує від студента систематичного відпрацювання.

На початковому етапі занять, в процесі диригування хорових творів, видатні педагоги, диригенти рекомендують майбутньому учителю співати ту чи ту хорову партію, що є основною мелодійною лінією. Спів під час диригування активізує студента, допомагає йому яскравіше уявляти та відчувати наявність хору, його дії, основні мелодійні лінії, фразування та основну кульмінацію хорового твору тощо. Він вчиться одночасно показувати ауфтакт та вдихати (в момент вступу хорових партій та показу цезур), співати склади та переводити їх в момент приведення руки у «точку» на площині, знімати хорове звучання голосом разом із показом прийому зняття руками. Незважаючи на названі позитивні моменти співу в процесі диригування на початковому етапі, в подальшому процесі навчання хоровому диригуванню ним не слід зловживати. Поступово спів потрібно чергувати з беззвучною чіткою артикуляцією, зберігаючи при цьому внутрішню активність, виразну міміку, що відповідає характеру, змісту та основному художньому образу твору [6]. Згодом, у підготовці студентів старших курсів до роботи з хоровим колективом, спів під час диригування виявляється навіть шкідливим фактором для розвитку їхнього внутрішнього слуху, адже в процесі майбутньої хормейстерської діяльності - спів диригента одночасно зі співом хору є неприйнятним та непотрібним, оскільки це заважатиме йому сприймати реальне звучання.

Основною складністю на заняттях з хорового диригування є відсутність хорового колективу. Його роль частково виконує концертмейстер, який намагається максимально передавати особливості хорової звучності на фортепіано. У зв'язку із зазначеним вище, студентам з перших курсів необхідно привчатися керувати виконанням концертмейстера - визначати характер твору, випереджаючи звучання чіткими та зрозуміліми ауфтактами показувати його темп, зміну динамічних відтінків, вступи всіх хорових партій тощо [6].

Щоб мати право керувати виконанням, майбутньому вчителю обов'язково необхідно здійснити попередній глибокий аналіз хорового твору, в бажаній трактовці впевнено грати партитуру на фортепіано та співати хорові партії, враховуючи всі засоби музичної виразності. Також, треба заздалегідь визначитися з диригентськими засобами та прийомами передачі художнього образу твору та відпрацювати їх у процесі самостійної роботи.

Навіть досконала гра концертмейстера, яка майже незалежна від диригування студента є не завжди корисною для його диригентського розвитку. Тому, ми цілком згодні з відомими диригентами, які націлюють концертмейстера керуватися показами майбутнього

хормейстера, а педагогу у цьому процесі, насамперед, робити наголос не на технічних помилках, а на невідповідному характеру, змісту, засобам музичної виразності звучанні хорового твору. Свідченням озвученого вище є слова С. Казачкова про те, що викладачі часто «замість того, щоб звернути увагу учня на непереконливість реального звучання й музичні неточності, кажуть йому про недоліки жесту. Так безнадійно переплутуються причини й наслідки» [5, с. 153].

Свідомий та цілеспрямований процес занять з хорового диригування допомагає студентові відчувавати реальне управління звучанням, глибоко розуміти взаємозв'язок характеру жесту та виконання, значення чітких ауфтактів та зняття хорового звучання, міміки, артикуляції тощо. Майбутній учитель на власному досвіді розуміє одне з основних правил хормейстера, що процес диригування завжди повинен випереджати реальне звучання хору.

Якщо на початковому етапі навчання студент не може самостійно робити аналіз хорового твору, обирати диригентські засоби втілення змісту твору, такі види діяльності здійснюються на заняттях під керівництвом викладача. Результативним, особливо на перших порах вважаємо власний показ педагогом того чи того хорового твору із глибоким аналізом доцільності диригентських прийомів, що він використав. Ми згодні з думкою І. Мусіна, що процес навчання диригуванню має бути спрямований не на копіювання та заучування жестів і рухів, які показує педагог, а на розвиток самих здібностей студентів, що лежать в основі мануальних засобів диригування. Тому, завданням студента є не переймання зовнішньої технічної форми диригентських прийомів, а формування та розвиток власних здібностей, завдяки яким стає можливим виконання будь-якого технічного або виразного прийому диригування.

Таким чином, вирішення проблеми підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва до хормейстерської діяльності, на наш погляд, можливе завдяки запропонованим формам та методам навчальної та самостійної роботи, яка повинна виконуватися систематично та цілеспрямовано на дисциплінах диригентського та вокальнохорового циклу.

Наше досліження не вичерпує усіх аспектів підготовки студентів до роботи з хоровим колективом. Подальшої розробки потребують інноваційні форми, методи та прийоми самостійного хормейстерського розвитку майбутніх учителів музичного мистецтва.

Список джерел

1. Амирова Л. Т. Дирижирование и чтение хоровых партитур: практическое пособие / Л. Т. Амирова. - Уфа: Изд-во БГПУ, 2010. - 60 с.

2. Асафьев Б. Музыкальная форма как процесс / Б. Асафьев. - Книги первая и вторая. - Ленинград: Музыка, 1971. - 376 с.

3. Безбородова Л. А. Дирижирование: учебное пособие / Л. А. Безбородова. - Москва: Просвещение, 1990. - 159 с.

4. Живов В. Л. Методика управлением хором / Л. Живов. - Москва, 2003. - 321 с.

5. Казачков С. А. От урока к концерту / А. Казачков. - Казань: Издательство Казанского университета, 1990. - 342 с.

6. Кокарева Е. О. Основи диригентської підготовки: навчально-методичний посібник / Е. О. Кокарева. - Кривий Ріг: КПІ ДВНЗ «КНУ», 2015. - 232 с.

Размещено на Allbest.ru