Формувaння мiжкультурної компетенції студeнтiв у вивчeннi тeкстiв крaїнознaвчого хaрaктeру

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формувaння мiжкультурної' компетенції студeнтiв у вивчeннi тeкстiв крaшознaвчого хaрaктeру

Костик Є.В.

У статті розглянуто міжкультурну компетенцію студентів у процесі вивчення текстів країнознавчого ха-рактеру. Охарактеризовано структуру міжкультурної компетенції. Детерміновано поняття «лінгвокульту- рології». Також проаналізовано лінгвокультурологічний підхід до вивчення текстів країнознавчого спря-мування студентами нефілологічних факультетів. З'ясовано, що формування міжкультурної комунікації на основі текстів країнознавчого матеріалу сприятимуть пізнанню студентами національної специфіки культури країни, мова якої вивчається.

Ключові слова: лінгвокультурологія, лінгвокультурологічний підхід, іноземна мова, міжкультурна компе-
тенція, лінгвокультурні одиниці, тексти країнознавчого спрямування, студенти нефілологічних факультетів.

Постановка проблеми. В сучасних кон-цепціях освіти іноземна мова розглядається як відображення культури народу країни, мова якої вивчається, а оволодіння іноземною мо-вою -- пов'язано з іноземною культурою та засвоєнням світових духовних цінностей. Тому, на сьогодні існує потреба в підготовці майбутніх вчителів до міжкультурної комунікації, у формуванні культурологічних знань та вмінь. Іноземна мова при цьому займає особливе місце в загальнокультурній підготовці молоді до життя та діяльності в суспільстві, та орієнтована голо-вним чином на формування практичних умінь, що має величезний потенціал можливостей для всебічного розвитку особистості.

Aнaлiз остaннiх досліджєнь і публiкaцiй дозво-ляє зазначити, що вказана проблема знайшла певне висвітлення у дослідженнях сучасних науковців. Заслуговують на увагу наукові праці, що присвячені теоретичному та практичному обґрунтуванні лін- гвокультурологічного підходу та духовно-куль-турного розвитку студентів у процесі вивчення іноземної мови (Н. Алефіренко, А. Бабушкін, М. Бол- дирєв, А. Вежбицька, С. Воркачьов, В. Воробйов, Л. Гронь, В. Карасик, В. Кононенко, Н. Красавський,

О. Ларіонова, В. Маслова, Г. Оникович, Г. Слишкін, О. Тинкалюк та ін.).

Однак зазначена проблема залишається від-критою для багатьох науковців і потребує більш детального її вивчення, зокрема: розглянути міжкультурну компетенцію як цілісну систему, охарактеризувати її структуру та лінгвокульту- рологічний підхід до вивчення текстів країноз-навчого характеру студентами нефілологічних факультетів у закладах вищої освіти. міжкультурний компетенція лінгвокультурологія студент

Мeтa статті полягає у дослідженні пробле-ми міжкультурної комунікації у вивченні текс-тів країнознавчого характеру студентами нефіло- логічних факультетів в закладах вищої освіти.

Виклад основного матеріалу дослідження. Основною метою навчання іноземної мови у педагогічному університеті є досягнення сту-дентами практичного володіння цією мовою на різних етапах її вивчення, тобто підготовка студентів до спілкування (усного та письмового) іноземною мовою. Практичне володіння іноземною мовою потребує наявності таких умінь в різних видах мовленнєвої діяльності, які після закінчення

курсу можуть читати неадаптовану літературу за фахом для отримання необхідної інформації, брати участь в усному спілкуванні іноземною мо-вою. У процесі досягнення цієї практичної мети реалізуються загальноосвітні та виховні завдання навчання мови, а саме підвищити загальноосвітній рівень студентів та розширити їх кругозір.

Для оптимізації процесу вивчення іноземної мови необхідно спиратися на лінгвокультуро- логічний підхід, включаючи лінгвокраїнознавчі аспекти, які допоможуть покращити не тільки рівень мовних знань студентів, але й їх між- культурну компетенцію, завдяки якій майбутні спеціалісти зможуть уникнути мовних та культур-них труднощів у майбутній професійній діяльності.

Міжкультурна компетенція в свою чергу яв-ляє цілісну систему, формуючи при цьому взаємопов'язані компоненти:

— країнознавчий (охоплює усталені знання, професійну та молодіжну тематику, що забезпечує формування системи знань про народ-носій мови, національний характер, суспільно-державний устрій, здобутки у галузі освіти, культури, особливості побуту, традиції, звичаї);

— лінгвокраїнознавчий, що характеризує здатність сприймати мову в її культуроносній функції, з національно-культурними особли-востями (охоплює знання мовних одиниць, зокрема з національно-культурним компонентом семантики, і вміння використовувати їх відповідно до соціально-мовленнєвих ситуацій);

— соціолінгвістичну компетенцію (це знання особливостей національного мовленнєвого ети-кету і невербальної поведінки та навички врахування їх у реальних життєвих ситуаціях, здатність організовувати мовленнєве спілкування відповідно до комунікативної ситуації, соціальних норм поведінки та соціального статусу комуні- кантів) [6, с. 57--58].

Зазначені компоненти міжкультурної компе-тенції тісно пов'язані культурним і соціальним контекстом. А відтак, вивчення іноземної мови із врахуванням зазначених компонентів повинно здійснюватися комплексно.

Спираючись на думку О. Ларіонової, можна зазначити, що міжкультурний і соціокультурний компоненти змісту навчання іноземної мови мають трактуватися як система знань, вмінь

і навичок, оволодіння якими забезпечує роз-виток іншомовної соціокультурної компетенції студентів, формування світогляду, моралі і поведінки, підготовку до суспільного життя в багатокультурному суспільстві [4]. Це свід-чить про те, що іноземна культура, як кож-ний вид культури, складається із чотирьох складових: знання про функції, культуру, спо-соби опанування іноземною мовою, як засобом спілкування; навчальні та мовні навички -- досвід використання знань; уміння здійснити усі мовні функції; мотивація -- досвід, звернений до системи цінностей особистості.

Міжкультурна компетенція у вивченні текс-тів країнознавчого характеру студентами немовних факультетів є цікавим для нашого дослідження, оскільки сприяє вивченню духо-вних цінностей, традицій, побуту, а також досвіду мовних особливостей певних національно- культурних спільнот із орієнтацією на виявлення взаємозв'язку мови і культури, які вміщують в собі лінгвокультурологічний зміст. Науковці по різному підійшли до визначення поняття «лінгвокультурології», зокрема як:

— галузь лінгвістики, яка виникла на стику лінгвістики і культурології;

— гуманітарну дисципліну, що вивчає втілену в живу національну мову, і яка виявлена в мов-них процесах матеріальної і духовної культури;

— інтеграційну область знань, вбираючу в себе результати досліджень в культурології і мовознавстві, етнолінгвістиці і культурної антропології;

— комплексну наукову дисципліну синтезу-ючого типу, вивчаючу взаємозв'язок і взаємодію культури і мови в його функціонуванні і відображає цей процес як цілісну структуру оди-ниць в єдності їх мовного і позамовного (куль-турного) змісту за допомогою системних методів і з орієнтацією на сучасні пріоритети і культурні встановлення (система норм і загальнолюдських цінностей);

— дисципліну, що вивчає прояв, віддзер-калення і фіксацію культури в мові і дискурсі, безпосередньо пов'язану з вивченням націо-нальної картини світу, мовної свідомості, особ-ливостей ментально-лінгвального комплексу;

— філологічну науку, яка досліджує різні спо-соби представлення знань про світ носіїв тієї або іншої мови через вивчення мовних одиниць різних рівнів, мовної діяльності, мовної поведінки, дискурсу, що повинне дозволити дати такий опис цих об'єктів, який у всій повноті розкривав би значення аналізованих одиниць, його відтінки, коннотаціі і асоціації, що відображають свідомість носіїв мови. При цьому, важливо враховувати інформацію енциклопедичного характеру, коре-люючу з власне мовним значенням, розробка принципів відбору якої є однією з проблем лінгвокультурологіі.

Узагальнюючи різні трактування поняття «лінгвокультурології», можна стверджувати, що вони не протистоять, не виключають, а взаємо-доповнюють одне одного. Тому, основним об'єктом лінгвокультурології можна назвати взаємозв'язок і взаємодію культури і мови в процесі його функціонування і вивчення інтерпретації цієї взаємодії в єдиній системній цілісності,

а її предметом, як визначає С. Воркачьов, є національні форми буття суспільства, відтворені у системі мовної комунікації і засновані на його культурних цінностях [1].

Як зауважують В. Карасик та Г. Слишкін у науковому дослідженні про лінгвокультурний концепт, поняття духовної цінності є ключовим у сучасному лінгвокультурологічному підході до концепту, вказуючи при цьому, що центром концепту завжди є цінність, оскільки концепт тісно пов'язаний з культурою, а в основі культу-ри лежить саме ціннісний принцип [3, с. 77].

Саме тому, важливим завданням мовної підготовки студентів (незалежно від фаху) є формування «полікультурної» мовної особис-тості, здатної будувати міжкультурні і міжмовні паралелі явища, які вивчаються, зіставляти універсальні принципи людського світосприй-няття і механізми, що зумовлюють ідіоетнічні та ідіокультурні особливості представників тієї чи іншої лінгвокультури. Здійснення цього завдання сприятиме вивчення лінгвокультурних одиниць на заняттях з іноземної мови.

До основних одиниць лінгвокультури нале-жать слова, словосполучення і тексти, що ма-ють етнокультурну цінність. Текст є певним відрізком мовлення чи висловлюванням (усним або писемним), що стосується специфічної сфери. У процесі виконання певного завдання він стає актом мовленнєвої діяльності і може бути як опо-рою, так і метою, як продуктом, так і процесом [5].

Тексти країнознавчого спрямування повинні базуватися на соціокультурній змістовій лінії, складовою якої є лінгвокультура. Вона повинна реалізуватися на основі дібраних культурологічних текстів, що використовуються як дидактичний матеріал мовної і мовленнєвої змістових ліній, а також передбачати детальне опрацювання цих текстів з метою опанування національних, загальнолюдських, духовно-культурних цінностей.

Для формування у студентської молоді ду-ховно-культурних цінностей необхідно перш за все застосовувати такі тексти на заняттях з іноземної мови, які б передбачали порівняльний аналіз цінностей нашого народу і народу, мова якого вивчається. Вони повинні містити ідейно- виховну та пізнавальну цінність для особистості і будуватися на фактичному матеріалі про країну та її народ, мова якого вивчається.

Традиційно чимало уваги приділяється ви-ховному наповненню викладання іноземної мови, підбираючи тексти мовою оригіналу певного змісту. Навчання іноземної мови на немовних факультетів становить певну проблему у перекладанні таких текстів, адже афоризми та фрази, які використо-вують іноземці, зокрема англійці у своїх творах є своєрідними. Проте, ми повинні ознайомити студентську молодь з їхніми традиціями, по-бутом тощо. Адже, духовні цінності, культура, звичаї та традиції кожного народу мають свої відмінності і тому, формування соціокультурної компетенції студентів повинно відбуватися не лише запам'ятовуванням розмовних фраз, але й текстовим матеріалом мовою оригіналу.

Проблема застосування країнознавчого матеріалу в значній мірі зумовлена реалізацією комунікативного підходу, що передбачає як кінцевий результат формування іншомовної

комунікативної компетенції. Студенти в процесі навчання іноземної мови повинні володіти усіма видами мовленнєвої діяльності, особливо, що сто-сується усного мовлення, тобто говорінням.

Невміння висловлюватися, передавати осно-вний зміст прослуханого чи прочитаного тексту своїми словами, спілкуватися іноземною мовою це перш за все психологічна проблема особистості. Страх того, що неправильно побудує речення (як граматично, так і синтаксично) та брак слов-никового запасу призводить до зниження рівня володіння іноземною мовою.

Особлива увага тут надається особистості педагога. Викладач іноземної мови повинен формувати у студентів вміння монологічного висловлювання. Базисні вміння організації змісту власного монологічного висловлювання, на думку Л. Гронь, повинні включати такі опорні вміння: вичленяти і викладати кульмінаційну подію адекватно її значенню та виділяти основні факти і події, які ведуть до кульмінаційної події, у тому числі експозиційні факти; встановлювати логічну послідовність викладу матеріалу на основі усвідомлення причинно-наслідкових і часових зв'язків та відношень між ними; опускати несуттєві факти, які не порушують логіку розповіді і не сприяють розкриттю теми та основної думки тексту; завершувати розповідь, висловлюючи своє ставлення до події, до вчинку персонажа. Універсальні вміння організації змісту тексту (переказу) необхідні для породження будь-якого висловлювання розповідного характеру (передача змісту побаченого, почутого, прочитаного), а специфічні вміння мовного оформлення потрібні для передачі заданого змісту і форми його вираження (наприклад, передача змісту тексту своїми словами) [2, с. 162].

У сучасних умовах комунікативна культура практично незначуща, якщо вона непідкріплена високими духовними особистими якостями самого педагога, його моральною зрілістю. Уміння володіти іноземною мовою розглядається не тільки як здо-буття переваги з інструментальної точки зору, оскільки збільшуються можливості спілкування особистості, але як дійсне культурне й особисте її збагачення. Це означає, що гуманітаризація процесу засвоєння іноземної мови допоможе утвердити в свідомості та поведінці студентської молоді норми і правила загальнолюдської моралі, які базуються на загальнолюдських цінностях.

Таким чином, враховуючи особливості форму-вання іншомовної комунікативної діяльності на

основі культурологічного підходу вважаємо, що вивчення текстів країнознавчого характеру буде ефективним за таких умов: створення пози-

тивного мікроклімату, психологічного комфорту в академічній групі на заняттях з іноземної мови (тобто, зняття психологічного бар'єру спілкування іноземною); дотримання принципів навчання щодо формування іншомовної мовленнєвої компетенції (принцип комунікативності, принцип урахування рідної мови (дозволяє спрогнозувати труднощі у навчанні вимовної, лексичної і граматичної сто-рін іншомовного мовлення, у навчанні графіки, орфографії, семантизації), принцип апроксимації (оцінюючи мовлення ігноруються незначні по-милки в іншомовному спілкуванні, які не пору-шують комунікативний аспект мовлення); внут-рішньої та зовнішньої мотивації студентів до вивчення іноземної мови спираючись на матері-али країнознавчого характеру; бажання удоско-налювати, відшліфовувати власне мовлення (воло-діння екстралінгвістичними засобами спілкування); прагнення підвищити якість власної мовленнєвої культури (використання мовних засобів відповідно до мети, умов, ситуацій спілкування); реалізація комунікативно-діяльнісного підходу (передбачає органічне поєднання свідомих та підсвідомих компонентів у процесі навчання іноземної мови, тобто засвоєння правил оперування іншомовними моделями відбувається одночасно з оволодінням їх комунікативно-мовленнєвою функцією); засто-сування активних (інтенсивних) методів навчання у процесі ознайомлення із лінгвокультурними оди-ницями, які сприятимуть розвиткові внутрішньої мотивації вивчення іноземної мови (підвищують пізнавальну мотивацію, прагнення до самоосвіти, посилюють самодетермінацію та саморегуляцію).

Із вище викладеного можна зробити висно-вок, що міжкультурна комунікація у вивченні студентами текстів країнознавчого характеру на заняттях з іноземної мови повинно будуватися на таких лінгвокультурних аспектах: ознайомлення з культурою, історією, із естетичними ідеями та ідеалами країни, мова якої вивчається; усвідомлення студентами суті мовних явищ, іншої системи світогляду; формування особистого ставлення до мови, історії, поглядів, культури, мистецтва, країни, мова якої вивчається, порівняння культури іноземної та рідної мови, виховання студентської молоді до самостійного вивчення та удосконалення іноземної мови. Все це сприятиме пізнанню студентами національної специфіки культури країни, мова якої вивчається, та залученню їх до діалогу культур.

Список літератури

1. Воркачев С.Г. Счастье как лингвокультурный концепт / С.Г. Воркачев. - М.: ИТДГК «Гнозис», 2004. - 236 с.

2. Гронь Л.В. Формування іншомовної компетенції в монологічному мовленні студентів мовних факультетів ВНЗ з використанням творів художньої літератури / Л.В. Гронь // Наукові записки. Серія «Філологічна». - Острог: Нац. універ. «Острозька Академія». - Вип. 25. - 2012. - С. 161-162.

3. Карасик В.И. Лингвокультурный концепт как единица исследования / В.И. Карасик, Г.Г. Слышкин // Методологические проблемы когнитивной лингвистики : научное издание / Под ред. И.А. Стернина. - Воронеж: Изд-во Воронежского гос. ун-та, 2001. - С. 75-80.

4. Ларіонова О.І. Особливості формування соціокультурної компетенції у немовному вузі на матеріалі іноземної мови [Електронний ресурс] / О.І. Ларіонова. - Режим доступу: шшш.гиБпаика.сот/12_КР8К_2009/.../ 44439.doc.htm.

5. Оникович Г. Новітні терміни лінгводидактики [Електронний ресурс] / Г. Оникович. - Режим доступу: http:// essuir.sumdu.edu.ua/bitstream/123456789/10872/1/4.docx.

6. Тинкалюк О. Сутність і структура іншомовної комунікативної компетенції студентів немовних спеціальностей ви-щих навчальних закладів / О. Тинкалюк // Вісник Львівського ун-ту. Серія педагогічна. - 2008. - Вип. 24. - С. 53-63.

Размещено на Allbest.ru