Педагогічна культура у творчій спадщині Василя Сухомлинського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Педагогічна культура у творчій спадщині Василя Сухомлинського

Луцюк А.М.

Педагогічна культура як інтегрована сукупність фізичних, інтелектуальних, загальнокультурних і моральних якостей, професійних знань та умінь, необхідних для успішної виховної та навчальної роботи вихователя, вчителя, методиста, керівника освітньої установи є необхідною умовою для розвитку сучасної національної школи. Ця проблема поки що не є об'єктом належної уваги дослідників і практиків. Збагатити наші знання щодо цього дає змогу осмислення творчої спадщини всесвітньо відомого педагога- гуманіста Василя Сухомлинського. На його думку, школа стає осередком культури тоді, коли в ній панують чотири культи - Батьківщини, людини, матері й рідного слова.

Ключові слова: педагогічна система, педагогічна культура, вчительська професія, педагогічна майстерність, формування особистості, культура мови.

В Україні, яка має вийти на європейський простір, усе більше усвідомлюється необхідність суттєвих змін у системі освіти. У процесі становлення національної школи XXI століття актуалізується проблема педагогічної культури як складової загальної культури - одного з важливих чинників національного прогресу. Від учителя, його духовного багатства, кваліфікації, прагнення передати молоді досягнення попередніх поколінь залежить подальший розвиток суспільства. Тому потрібен не лише глибокий аналіз сучасної теорії і практики педагогічної культури вчителя, а й вивчення, аналіз, узагальнення та творче використання досвіду, накопиченого впродовж усієї історії.

Значний внесок у розроблення проблеми педагогічної культури вчителя зробив видатний український педагог, заслужений учитель України, директор Павлиської середньої школи Василь Сухомлинський, який багато в чому випереджав свій час. Проблеми, що його хвилювали, охоплювали майже всі аспекти теорії і практики виховання, дидактики та школознавства.

Особливий інтерес в аспекті нашої статті становлять праці М. Антонця, І. Беха, Т. Бєлоусової, Л. Бондар, М. Вашуленка, І. Зязюна, Т. Іванової, В. Кременя, Н. Ничкало, О. Лобач, О. Савченко, Т. Сидоренко, О. Сухомлинської, П. Щербаня та інших, у яких поряд із питаннями загальнопедагогічної підготовки розглядаються проблеми педагогічної культури вчителя та його професійної майстерності.

Мета запропонованої статті полягає в науковому аналізі та узагальненні теоретичної і практичної спадщини В. Сухомлинського з окремих проблем педагогічної культури учителя і творчого використання його основних положень у сучасних навчальних закладах.

Аналіз В. Сухомлинським власного педагогічного досвіду з питань освітянської культури вчителя відображено ним у багатьох працях, насамперед у широковідомих книгах «Павлиська середня школа» [5], «Серце віддаю дітям» [7], «Розмова з молодим директором» [6], «Як виховати справжню людину» [10], «Сто порад учителеві» [9] і в дисертаційному дослідженні «Директор школи - керівник навчально-виховної роботи» (1955 р.).

1966 року Василь Олександрович розпочав роботу над книгою про педагогічну культуру вчителя, яку він присвятив вірному другові, колезі - своїй дружині Ганні Іванівні. І дотепер ця книга не вийшла у світ і зберігається в особистому архіві педагога. Частину рукопису підготувала до друку його донька, академік НАПН України О. Сухомлинська й опублікувала в журналі «Радянська школа» [2].

Цінним у книзі «Педагогічна культура» є те, що в ній ідеться про педагогічну систему В. Сухомлинського, яка увібрала всю багатогранність, сукупність методів і прийомів виховного впливу особи педагога-майстра на колектив і вихованця з метою виховання всебічно, гармонійно розвиненої особистості. Це втілення положень © Луцюк А. М.* і узагальнень педагогічної теорії в конкретних стосунках учителя з вихованцями, у повсякденному їх спілкуванні в найрізноманітніших сферах духовного життя.

Учительська професія, - зазначав педагог-гуманіст, - особлива, її не можна порівняти ні з якою іншою, - «це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється» [9, с. 421]. Процес формування культури педагога - двосторонній, перебуває як під зовнішнім впливом, так і в результаті внутрішньої діяльності особистості. Основою для її розвитку є самоаналіз роботи. Адже вміння робити самоаналіз - це показник праці вчителя, його педагогічної культури. Неможливо сформувати творчу особистість освітянина без опори на фундаментальні положення В. Сухомлинського про творчий характер праці вчителя, складові його педагогічної культури. Тому він дає пораду вчителеві-початківцю: все життя збагачувати свою педагогічну і психологічну культуру, щомісяця поповнювати свою бібліотеку трьома книгами, одна з яких - «про душу дитини».

Аналіз теоретичної спадщини знатного педагога дає підстави стверджувати, що він глибоко дослідив професію вчителя, її особливості. В. Сухомлинський обґрунтував концепцію формування гуманістичної спрямованості особистості вчителя і сформулював умови його ефективної роботи. Основними з них є професійно- педагогічна спрямованість, теоретична підготовленість, загальна культура, усвідомлення важливості самоосвіти і систематичність, логічна послідовність, науковість у її здійсненні. Винятково важливу роль у становленні професійної культури вчителя відіграють його ідейно-політичні, моральні якості, любов до дітей, терпимість і наполегливість, вимогливість і педагогічний такт.

В. Сухомлинський добре розумів, яке велике значення для розвитку фахової майстерності вчителя має педагогічна культура. Він не міг погодитися з тією традицією, яка склалася в теорії і практиці, - обмежувати питання майстерності вчителя лише його професіоналізмом. Педагогічна майстерність, на його думку, - це наявність у фахівця професійних знань, умінь і навичок. Такий учитель у більшості випадків може непогано виконувати свої обов'язки. Але коли мова йде про виховання, цього надто мало, йому треба стати насамперед усебічно розвиненою особистістю.

Метою директорської діяльності Василя Олександровича було створення вчительського колективу майстрів і в цілому школи високої педагогічної культури. Він увів поняття «педагогічна культура вчителя» у теорію виховання і намагався розкрити зміст і структуру цього явища. На жаль, започаткована ним справа не знайшла послідовників: як і раніше, у посібниках з педагогіки автори не доходять до розгляду питань педагогічної культури. Це свідчить про те, що у вищих навчальних закладах необхідно звернути особливу увагу на цілеспрямоване формування в майбутніх учителів педагогічної культури та поглиблення її в післядипломній педагогічній освіті.

Що ж таке, за В. Сухомлинським, педагогічна культура вчителя? Насамперед це складова частина загальної культури людини. Педагогічна культура вчителя неможлива без оволодіння надбаннями загальнолюдської культури - науковими, моральними знаннями та естетичними цінностями.

Педагогічна культура становить собою певний ступінь оволодіння вчителем соціокультурним досвідом людства, глибоке знання методології науки та вміння використовувати її досягнення на практиці в різноманітних інноваційних формах, психологічну підготовленість учителя. «Це жива, творча педагогіка повсякденної праці, - писав В. О. Сухомлинський, - та педагогіка, в якій теоретичні закономірності процесу впливу на духовний світ виховання ніби зливаються з особистістю вчителя ... це, образно кажучи, техніка і технологія взаємодії майстра і об'єкта його праці ... це багатогранність, різноманітність, відточеність, зразковий стан інструментів нашої творчості, уміння володіти ними, як прекрасний музикант володіє скрипкою» [3].

Трактуючи саме поняття «педагогічна культура», Василь Олександрович не ототожнює його ні з педагогічною майстерністю, ні з педагогічною етикою. Це широка за змістом і структурою категорія, пов'язана із загальною культурою особистості та високорозвинутим педагогічним мисленням. її основу становлять: глибоке знання вчителем свого предмета, багатство методів вивчення дитини, педагогічна етика, педагогічна творчість, науково-дослідна робота вчителя, «єдність науки, майстерності і мистецтва».

Аналіз сутності педагогічної майстерності в творчій спадщині В. Сухомлинського дає підстави стверджувати, що вона неможлива без педагогічної культури, тобто гармонії найбільш суттєвих духовних якостей учителя і його професіоналізму. З особистісними властивостями педагога - науковим світоглядом, моральною чистотою, громадянською позицією, загальнонауковою і фаховою ерудицією, творчим розумом, почуттям нового, риторичними здібностями і культурою мови, вольовими якостями, естетичною і загальною культурою, фізичною загартованістю і працездатністю, - звертає увагу В. Сухомлинський, - необхідно тісно пов'язувати професійні якості вчителя. До таких він відносив: педагогічне покликання, любов до дітей, педагогічні знання, навички і вміння, психологічну культуру, педагогічний такт, педагогічні спостереження, мислення, уяву, інтуїцію, педагогічний оптимізм, самовдосконалення.

У постановці проблеми педагогічної культури вчителя та пошуку шляхів її розв'язання В. Сухомлинський виходив із розуміння, що центральною фігурою педагогічного процесу є вчитель, здатний викликати в процесі виховання найважливіші зміни в особистості дитини. Адже педагог має повсякденний доступ до найдорожчого, найчутливішого народного багатства - розуму, думок та почуттів дітей.

Найбільш ґрунтовно характер, механізми і закономірності педагогічної майстерності вчителя представлено в концептуальній схемі педагогічної системи В. Сухомлинського, згідно з якою педагогічна культура вчителя постає як найважливіша детермінанта розвитку особистості. На всіх рівнях людської цивілізації відчувалася потреба в новому типу зв'язку і взаємин між людьми, в основі яких лежали б не підлеглість і покора, а співробітництво, відкритість і довіра. педагогічний культура вчитель сухомлинський

Загальна культура вчителя, любов і повага до дітей, інтерес до їх життя, емоційна врівноваженість, уміння володіти своїми почуттями, зрозуміти психологію кожного учня формують таку невід'ємну рису вчителя, як педагогічний такт. Отже, обов'язок освітянина - створити сприятливий мікроклімат стосунків, бо «емоційна товстошкірість» педагога може призвести до негативних наслідків у взаєминах з дітьми. «Вкладання себе в іншого» - один з основних шляхів розвитку емоційної культури у дітей. Причому питання спілкування вчителя зі школярами нерозривно пов'язане з поняттям його емоційної культури.

У налагодженні стосунків учителя з учнями важливу роль відіграє його здатність проникати в духовний світ дитини, співчувати їй і розуміти її почуття. В. Сухомлинський радив педагогам формувати вміння відчувати себе в іншій людині й людину в самій собі. Без взаємного розуміння, допомоги, підтримки неможливе встановлення добрих стосунків учителя з учнями. «Не можна миритися і з тим, - писав Василь Олександрович, - що деякі педагоги - чи то через низьку педагогічну культуру, чи то через невміння підкорити емоції розуму, - удаються до духовного ремінця» [4, с. 425].

Поведінка вчителя, його погляди, думки, ставлення до учнів справляють вирішальний вплив на моральний розвиток дитини, формування її особистості. «Ми, вчителі, - вважав В. Сухомлинський, - маємо розвивати, поглиблювати в своїх колективах нашу педагогічну етику, утверджувати гуманне начало у вихованні як найважливішу рису педагогічної культури кожного вчителя» [6, с. 460].

Зайва суворість у взаєминах з учнями, категоричність вимог, сухість і офіційність перешкоджають досягненню вагомих результатів у навчально-виховній роботі. Дітям довподоби задушевність, справедливість у поєднанні з вимогливістю. «Мудра любов до дітей - вершина нашої педагогічної культури, думки й почуттів, - стверджує В. Сухомлинський. - Сердечність, теплота, доброзичливість у ставленні до дитини - те, що можна назвати загальним словом доброта, є наслідком великої, тривалої роботи педагога над самовихованням почуттів» [11, с. 299].

Педагог-новатор був певний, що висока психологічна компетентність є складовою професійно-педагогічної культури вчителя. Ще за його життя в Павлиській школі було створено психологічний семінар. Його проводили двічі на місяць, по понеділках, і складався він з двох частин: психолого-педагогічної характеристики одного чи двох вихованців та суто теоретичного питання. Робота кожного вчителя над педагогічною характеристикою дитини - це «ази педагогічної культури». Спробуйте доручити вчителеві доповідь за темою «Педагогічна характеристика такого-то учня», «і ви побачите, яка велика педагогічна культура вимагається від нього, щоб розповісти про дитину все, що треба обов'язково знати про неї...» [6, с. 447].

Майстерність учителя на уроці В. Сухомлинський вважав передумовою високо-якісної організації навчально-виховного процесу сучасної школи. З його погляду, у творчо організованій праці дітей на уроці відображена одна з провідних закономірностей навчання й виховання - залежність знань і процесу формування особистості учнів від майстерності педагога. Тому такими актуальними є слова Василя Олександровича: «Основою педагогічної майстерності, основою її технології є урок - добре підготовлений, глибоко продуманий, розумно і культурно проведений» [1, с. 1].

Немає сумніву, що учитель покликаний бути для учнів та їх батьків не лише професійно грамотною людиною, а й людиною з високим рівнем культури мовлення. Культури мовлення може досягти кожен освітянин, якщо буде не байдужий до мови - як власної, так і своїх вихованців. Стала тривіальною істина, - стверджує видатний педагог, - що мистецтво виховання включає насамперед «мистецтво говорити», звертатися до людського серця. Слово вчителя - один із важливих засобів культури мовлення, «інструмент впливу» на душу вихованця, «це ніби той місток, через який наука виховання переходить у мистецтво, майстерність», адже без «живого, трепетного, хвилюючого слова немає школи, педагогіки» [8, с. 160].

За фахом В. Сухомлинський - учитель української мови і літератури, тому як ніхто інший він усвідомлював значення і красу рідного слова. Він вважав за необхідне постійно працювати над усіма компонентами мовлення - звуком, словом, тоном, розвивати словесну творчість дітей, активізувати розумову діяльність, збагачувати словниковий запас учнів, створювати в школі атмосферу чутливості до слова, вчити високої культури мовлення, привчати говорити чистою рідною мовою - красиво, виразно, емоційно. Василь Олександрович вимагав від учителів майстерного володіння цим мистецтвом, адже «творче слово вихователя породжує творчість учня». Його думки про мовну культуру вчителя як «дзеркало духовної культури людини» особливо актуальні тепер.

В. Сухомлинський вважав, що саме від культури слова особистість йде до «емоційної культури», «гармонії знань і моральності», почуттів і думок. Важлива думка висловлена педагогом-новатором про те, що вчитель мусить не тільки констатувати факти, а й впливати на почуття учня, досконало володіти емоційною культурою. Адже чим багатший емоційний світ людини, тим швидше розвиваються її інтелектуальні задатки, і навпаки. «Скільки разів ми виступаємо, стільки разів над нами здійснюється суд, - стверджує педагог-гуманіст, - хоч який високий буде зміст слів, що їх чує дитина, вони залишаться для неї мертвими, поки в них не займеться вогник почуття, не запульсує кров» [8, с. 162].

Аналіз педагогічної спадщини В. Сухомлинського засвідчив, що управлінська діяльність павлиського директора з формування професійної культури в педагогічному колективі цікавила керівників багатьох шкіл. Двічі на місяць сюди приїжджали директори шкіл із різних регіонів України, для яких два-три дні відводилося для бесід, відвідування уроків, перегляду учнівських робіт, зустрічей з учителями. Так виникла «Школа педагогічної культури», яка була цінною формою поширення досвіду керівництва школою. На її заняттях присутні безпосередньо спостерігали явища навчально-виховного процесу, ділилися своїми думками про взаємозв'язок і залежність між ними.

Щоб досягти вершин педагогічної культури, потрібно багато працювати над собою. Як вимога до кожного вчителя звучать такі слова Василя Олександровича: «Знати набагато більше, ніж треба передати учням». Адже коли світогляд учителя незмірно ширший від шкільної програми, «лише тоді він справжній майстер, художник, поет педагогічного процесу» [6, с. 450]. Чим більше знає педагог, тим більшу допитливість і жадобу до знань проявляють діти. Він дає таку пораду: «Читання і ще раз читання». Бо книга - це «скарбниця людської культури». Загалом у павлиських педагогів було близько 50 000 книг, зокрема у В. Сухомлинського - понад 20 000. Він домагався, щоб основою духовного життя колег було спілкування з книгою. Особиста бібліотека вчителя - «дзеркало його культури».

Відродження національної школи в незалежній Україні робить проблему педагогічної культури особливо актуальною для теорії і практики навчання та виховання. Школа має ростити громадян на національному ґрунті, історії, культурі, на традиціях свого народу і виховувати українську молодь відповідно до загальнолюдських цінностей. Тому на сучасному етапі розвитку педагогічної науки про школу погляди практиків і вчених усе частіше спрямовуються до педагогічної спадщини В. Сухомлинського. Це зумовлено і пошуками дійових методів, і змістом виховання, і процесом національного відродження, і гуманно-особистим підходом педагога до дітей, який у своїй основі сягає невичерпних джерел народної мудрості.

Зазначимо, що процес становлення національної школи відбувається повільно, долаючи безліч суперечностей, застарілих догм, проблем, які не вирішуються роками. Сучасні дослідження діяльності школи констатують загальнопедагогічні недуги навчально-виховної роботи: перевантаження вчителя, загальне падіння інтересу учнів до результатів навчання, спад рівня знань, вихованості і тощо. Робота з учителями у школі нині в більшості випадків планується так, що педагог у цілому залишається сам на сам.

Тому в сучасних умовах ідеї та досвід В. Сухомлинського з проблеми педагогічної культури набувають особливої актуальності й заслуговують на творче усвідомлення та практичну реалізацію у школі на основі співпраці науковців і вчителів. Перспективи подальших розвідок у цьому напрямку можуть бути пов'язані з аналізом упровадження ідей педагога-новатора в практику сучасних навчальних закладів.

Література

1. Сухомлинський В. О. Аналіз уроку : стаття / Сухомлинський В. О. // ЦДАВО України, ф. 5097, оп. 1, спр. 249, 39 арк.

2. Сухомлинський В. О. Моя педагогічна система / В. О. Сухомлинський // Рад. шк. - 1988. - № 6. - С. 87-91; № 7. - С. 79-84; № 8. - С. 37-91. № 9. - С. 86--91.

3. Сухомлинський В. О. Наша «скрипка» / В. О. Сухомлинський // Рад. освіта. - 1966. - 21 трав.

4. Сухомлинський В. О. Обережно: дитина! / В. О. Сухомлинський // Вибр. твори : в 5 т. - К. : Рад. шк., 1976-1977. - Т. 5. - С. 422-426.

5. Сухомлинський В. О. Павлиська середня школа / В. О. Сухомлинський // Вибр. твори : в 5 т. - К. : Рад. шк., 1976-1977. - Т. 4. - С. 7-390.

6. Сухомлинський В. О. Розмова з молодим директором / В. О. Сухомлинський // Вибр. твори : в 5 т. - К. : Рад. шк., 1976-1977. - Т. 4. - С. 393-626.

7. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям / В. О. Сухомлинський // Вибр. твори : в 5 т. - К. : Рад. шк., 1976-1977. - Т. 3. - С. 7-279.

8. Сухомлинський В. О. Слово про слово / В. О. Сухомлинський // Вибр. твори : в 5 т. - К. : Рад. шк., 1976-1977. - Т. 5. - С. 160-167.

9. Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві / В. О. Сухомлинський // Вибр. твори : в 5 т. - К. : Рад. шк., 1976-1977. - Т. 2. - С. 410-653.

10. Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину / В. О. Сухомлинський // Вибр. твори : в 5 т. - К. : Рад. шк., 1976-1977. - Т. 2. - С. 149-416.

11. Сухомлинський В. О. Як любити дітей / В. О. Сухомлинський // Вибр. твори : в 5 т. - К. : Рад. шк., 1976-1977. - Т. 5. - С. 292-308.

Размещено на Allbest.ru