Роль соціального педагога у вихованні культури потреб і бажань дитини

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЛЬ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА У ВИХОВАННІ КУЛЬТУРИ ПОТРЕБ І БАЖАНЬ ДИТИНИ

Анотація

потреба виховання соціальний педагог

У статті висвітлено роль соціального педагога у вихованні культури потреб і бажань дитини, розкрито значення морального виховання особистості у формуванні культури потреб і бажань дитини. Авторкою висвітлено рольовий репертуар соціального педагога. Проаналізовано різні погляди щодо визначення поняття «потреби». Акцентовано увагу на значенні спілкування соціального педагога і вихованця. Основну увагу приділено аналізу ролі майстерності педагога у вихованні культури потреб і бажань дитини. Наголошено на необхідності виховання культури потреб і бажань дитини, зважаючи на колектив оточуючих людей. Також розглядаються аспекти формування культури потреб і бажань дитини в процесі самовиховання.

Ключові слова: соціальний педагог, спілкування, виховання, дитина, потреби, бажання.

Аннотация

Савченко Т. А.

РОЛЬ СОЦИАЛЬНОГО ПЕДАГОГА В ВОСПИТАНИИ КУЛЬТУРЫ ПОТРЕБНОСТЕЙ И ЖЕЛАНИЙ РЕБЕНКА

В статье освещена роль социального педагога в воспитании культуры потребностей и желаний ребенка, раскрыто значение нравственного воспитания личности в формировании культуры потребностей и желаний ребенка. Автором освещен ролевой репертуар социального педагога. Проанализированы различные взгляды на определение понятия «потребности». Акцентировано внимание на значении общения социального педагога и воспитанника. Основное внимание уделено анализу роли мастерства педагога в воспитании культуры потребностей и желаний ребенка. Автором выделена необходимость воспитания культуры потребностей и желаний ребенка с учетом коллектива, окружающих людей, процеса самовоспитания.

Ключевые слова: социальный педагог, общения, воспитания, ребенок, потребности, желания.

Annotation

Savchenko T.A.

THE ROLE OF THE SOCIAL EDUCATOR IN THE CHILD'S NEEDS AND DESIRES CULTURE DEVELOPMENT

The article deals with a teacher and social educator's roles in child's culture needs and desires education; individual's moral education values in shaping cultural needs and desires of the child; considers two basic methods of moral education, the persuasion method in particular: practical teaching method; certain rules of moral education. The author highlights the role of social educator's repertoire; provided typology, including detail such role: a mediator, a lawyer and protector, an organizer, an assistant, a psychotherapist and mentor, conflictologist, an animator and expert. different views and scientific approaches to the definition of «needs» have been analyzed. The particular attention was paid to importance of communication and pupils' social educator; spiritual, emotional, friendly, learner- oriented, tolerant communication issues. The focus is made on the analysis of teacher skills' role in the child's needs and desires culture education. The necessity of a child's needs and desires cultural education because of the staff, the people around them. Also aspects of child's needs and desires culture self-education are considered. The author reveals cultural needs and desires education knowledge, the need for labor, social activities and other matters that do not cause harm to surrounding people need to communicate with others. The author notifies that the correction of personal desires, the child's selfidentification in the community of people, coordination own needs with the needs of a particular community goes through communication and work team.

Keywords: social educator, communication, education, child, needs, desires.

Виклад основного матеріалу

У державній національній програмі «Освіта» (Україна ХХІ століття) зазначається, що динамізм, притаманний сучасній цивілізації, зростання соціальної ролі особистості, гуманізація та демократизація суспільства, інтелектуалізація праці, швидка зміна техніки і технологій в усьому світі - усе це потребує створення таких умов, за яких народ України став би нацією, що постійно навчається. Виховання є органічним компонентом освіти й охоплює всі складові системи освіти. Пріоритетними напрямками реформування виховання є впровадження нових підходів, виховних систем, форм і методів виховання, які відповідали б потребам розвитку особистості, сприяли б розкриттю її талантів, духовно-емоційних, розумових і фізичних здібностей. Отже, у вихованні всебічно розвиненої особистості найважливіше значення має реформування змісту виховання, наповнення його культурно-історичними надбаннями українського народу.

Найбільш широко, повно і вичерпно проблему виховання підростаючого покоління розкрито в педагогічній спадщині відомого українського вченого Василя Сухомлинського.

В. Сухомлинський - найвідоміший сучасний педагог-гуманіст. Він усе життя присвятив школі, його педагогічні погляди на виховання дітей демократичні, особистісно орієнтовані і гуманістичні. Педагогічна спадщина вченого має багатогранний характер, його хвилювали проблеми виховання, сімейного виховання, батьківської педагогіки, соціалізації підростаючого покоління, виховання культури духовного життя дитини, її всебічного розвитку, розумового виховання особистості, ролі вихователя в житті дитини та ін.

Вивченню, висвітленню та творчому використанню науково-теоретичної спадщини й цінного практичного досвіду В. Сухомлинського присвятили свої дослідження Г. Бондаренко, Г. Бучківська, Н. Голова, О. Дуда, О. Дяченко, В. Засименко, Г. Калмиков, Р. Малиношевський, Ю. Новгородська, О. Сараєва, Н. Тарапака, Г. Ткаченко, Л. Ткачук та ін. Окремим аспектам педагогічної системи В. Сухомлинського присвячено кандидатські дисертації Л. Бондар, Л. Заліток, В. Кіндрата, Т. Кочубей, В. Кравцова, Л. Пархети, О. Соколовської та ін.

Незважаючи на всю багатогранність дослідження педагогічної спадщини В. Сухомлинського, проблема ролі педагога у вихованні культури потреб і бажань дитини глибоко не досліджена та недостатньо висвітлена.

Метою статті є обґрунтування ролі соціального педагога у вихованні культури потреб і бажань підростаючого покоління.

У суспільстві постійно відбуваються зміни, що потребують нових підходів до виховання та навчання дітей. Час потребує від педагогів вносити у власну діяльність прогресивні ідеї, інновації, нововведення, оскільки вони відповідальні за розвиток і виховання покоління XXI століття. На сучасному етапі розвитку суспільства педагог, учитель та соціальний педагог відіграють важливу роль у соціалізації та вихованні особистості дитини.

Роль педагогів у розвитку дитини визнається практично в усіх теоріях. Саме цей розвиток у більшості випадків розглядається як процес поступової соціалізації або адаптації дитини до зовнішніх для неї соціальних умов, пристосування до світу дорослих. Механізм такої адаптації може бути різним. Це або подолання вроджених інстинктивних потягів (як у психоаналізі), або дозрівання когнітивних структур, що підкорюють собі асоціальні, егоцентричні тенденції дитини (як у школі Ж. Піаже), або підкріплення соціально прийнятної поведінки (як у біхевіоризмі). Але в усіх випадках власна природа дитини трансформується, перебудовується, підкоряється вимогам дорослих (педагогів, батьків, вихователів та ін.).

Принципово по-іншому роль педагога постає в культурно-історичній концепції. Тут соціальний світ і навколишні дорослі (педагоги, вчителі, батьки та ін.) не перебудовують природу дитини, а є органічно необхідною умовою її людського розвитку. Суспільство й оточуючі люди не протистоять дитині і не «тиснуть» на неї ззовні, але становлять головне джерело формування її внутрішнього життя. Дитина не може жити й розвиватися поза суспільством. Вона спочатку включена в суспільні відносини, а не входить до них у процесі адаптації. Власна діяльність дитини, її людські здібності і потреби виникають у результаті привласнення зразків людської культури. Психічний розвиток людини - це насамперед культурний розвиток. Носіями цієї культури для дитини можуть бути лише дорослі, і лише вони можуть передати її дитині. Стати людиною дитина може лише разом із дорослими у процесі спільної життєдіяльності.

Важливим у процесі виховання дитини є формування в неї культури потреб і бажань.

За визначенням О. Леонтьєва, потреба - стан внутрішньої напруги людини, який виникає через відсутність чогось необхідного для існування й розвитку. Зазначений стан є джерелом активності індивіда, яка набирає статусу мотиву його діяльності внаслідок зустрічі з «предметом потреби» [2, с. 30].

На думку Л. Борисенко та Л. Колесніченко, потреби - це переживання необхідності в певних умовах, без яких людина не буде нормально розвиватися, жити (їжа, вода, світло, затишок тощо). Потреби пов'язані з наявністю внутрішнього відчуття незадоволення, «неспокою», з об'єктивним дефіцитом того, що необхідно людині [2, с. 31].

С. Рубінштейн розглядає особистість передусім як людину, що складається з плоті і крові, потреби якої виражають її практичний зв'язок зі світом і залежність від нього. Наявність у людини потреб свідчить про те, що вона відчуває потребу в чомусь, що перебуває поза нею, у зовнішніх предметах або в іншій людині. Разом із тим потреби людини є вихідними спонуками її до діяльності: завдяки потребам людина виступає як активна істота [2, с. 32].

Отже, потреби людини - це такі емоційні переживання, відчуття, які керують нею протягом усього її життя. Завдання педагога, вихователя, вчителя полягає в тому, щоб правильно спрямувати дитину, допомогти їй зорієнтуватися в житті, щоб її потреби та бажання не нашкодили та не завадили досягти найвищої мети виховання, а саме виховання всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Подібні завдання також виконує соціальний педагог, а саме: гармонізує стосунки в соціумі, стверджуючи в кожній людині особистість, підтримуючи самоповагу дитини, турбуючись про адаптацію в середовищі та олюднення знань навколо кожної дитини [3, с. 28].

Нині в навчальних закладах, окрім педагога, учителя, вихователя з'явився ще один фахівець, який працює з дітьми, - це спеціаліст соціальної сфери - соціальний педагог. Роль учителя, який працює в навчальному закладі, суттєво відрізняється від ролі соціального педагога тому, що в останнього на першому місці стоїть не освітня, а виховна мета, соціальна допомога та захист.

Соціальний педагог - це спеціаліст, зайнятий у сфері соціально-педагогічної роботи або освітньо-виховної діяльності. Він організовує взаємодію освітніх, навчально- виховних установ, соціальних служб, сім'ї, громадськості з метою створення в соціальному середовищі умов для соціальної адаптації та благополуччя в мікросоціумі дітей і молоді, їх всебічного розвитку [1, с. 49].

На думку Р. Овчарової, Т. Шишковець та ін., соціальний педагог виконує у своїй практичній діяльності різні ролі та може змінювати їх залежно від ситуації та характеру проблеми, що вирішується. Це можуть бути ролі посередника між дітьми і дорослими, між сім'єю і державними службами, організаціями і закладами, які покликані піклуватися про духовне, фізичне й психічне здоров'я населення; адвоката, захисника інтересів, законних прав людини, її сім'ї, різноманітних категорій населення; організатора й учасника спільної діяльності дітей; помічника у вирішенні проблем клієнтів; психотерапевта і наставника сім'ї, дітей, молоді, оточуючих їх людей; конфліктолога; аніматора, експерта у встановленні соціального діагнозу, суспільного діяча тощо [13, с. 42].

Рольовий репертуар соціального педагога визначено також В. Сидоровим, а саме: вихователь, організатор вільного часу, учитель соціальних умінь, посередник, консультант, помічник у реалізації дитячо-юнацьких ініціатив, дослідник, соціальний адвокат, керівник соціально-педагогічної служби (соціальний менеджер) [1, с. 50].

Одна з найголовніших ролей соціального педагога - це вихователь усебічно й гармонійно розвиненої особистості. Тому соціальний педагог, так само як і вчитель та вихователь, впливає на формування культури потреб і бажань дитини.

Виховання - це насамперед постійне духовне спілкування вчителя та дитини. В. Сухомлинський підкреслював: якщо педагог тільки вчить, як виховувати, але безпосередньо не спілкується з дітьми, він перестає бути педагогом.

На переконання Василя Олександровича, одна з найважливіших якостей педагога- вихователя - це здатність відчувати духовний світ дитини. Живе, безпосереднє, повсякденне спілкування з дітьми - джерело думок, педагогічних відкриттів, радощів, негараздів, розчарувань, без яких неможливо працювати вихователем. Без постійного духовного спілкування учителя та дитини, без взаємного проникнення в світ думок, почуттів, переживань один одного неможлива емоційна культура. Найважливіше джерело виховання почуттів педагога - це багатогранні емоційні відносини з дітьми в єдиному дружньому колективі, де вчитель - не тільки наставник, але і друг, товариш. «Слово вчителя - це інструмент взаємодії на душу вихованця. Мистецтво виховання включає перш за все мистецтво говорити, звертатися до людського серця. Головне, що визначає ефективність слова вчителя - це його чесність», - писав видатний педагог [11, с. 36].

За В. Сухомлинським, у майстра-вихователя звернення до вихованця виявляє багатоманітність цілей, і одна з найголовніших - це «роз'яснення істини, понять, норми» [4, с. 44]. Таким чином, спілкування педагога (а отже, й соціального педагога) з дітьми відіграє важливу роль у їх вихованні та формуванні особистості. Духовне, емоційне, дружнє, особистісно орієнтоване, толерантне спілкування сприяє вихованню культури потреб і бажань дитини, сприяє вихованню морально вихованої особистості.

На переконання педагога, потреби та бажання однієї людини не мають перешкоджати існуванню і завдавати шкоди іншим, оточуючим тебе людям.

Мистецтво виховання, - вважав В. Сухомлинський, - полягає не так у тому, щоб учити дітей обмежувати свої бажання, як у тому, щоб почуття відповідальності за свої вчинки, обов'язку перед іншими людьми керували її бажаннями, поведінкою [9, с. 21]. «Щоб дитина відчувала серцем іншу людину», - так сформульована важливе виховне завдання, яке педагог ставив перед собою [6, с. 55].

«Соціальні, політичні, моральні норми суспільства повинні бути визначальними для щастя кожного індивіда. Однак відчуття повноти духовного, культурного, морального життя, яке визначає особистісне щастя, досягається не тільки створенням матеріального благополуччя суспільства, але і вихованням ідеалів, інтересів, потреб, схильностей, здібностей, бажань кожної людини». Інакше кажучи, за В. Сухомлинським, роль педагога полягає у вихованні культури бажань і потреб дитини, має бути орієнтована не тільки на особисті бажання, а й на інтереси й уподобання людей, які її оточують. Це становить суть морального виховання особистості [8, с. 45].

На думку педагога, з пізнання істини виховання тільки починається. Суть процесу морального виховання, за його переконанням, полягає в тому, щоб моральні, політичні ідеї ставали надбаннями кожного вихованця та перетворювалися в норми та правила поведінки, які в свою чергу будуть керувати потребами та бажаннями кожної дитини.

Справжньою людина стає тільки тоді, коли в неї в душі виникають, стверджуються благородні бажання, які стимулюють поведінку, породжують вчинки та дії, в яких людина самостверджується, в яких породжуються нові бажання. Цей процес, на думку педагога, називається ідейним життям особистості. «Треба робити якомога більше вчинків, які породжені шляхетними бажаннями, прагненнями особистості до морального ідеалу» [6, с. 67]. Це одне із золотих правил виховання підлітків від В. Сухомлинського.

Василь Олександрович виокремив два основних методи морального виховання, які може використати педагог у вихованні культури потреб і бажань дитини. Це метод переконання та метод практичного привчання.

Таким чином, на думку В. Сухомлинського, майстерність морального виховання полягає в тому, щоб дитину з перших років свого шкільного життя переконували власні вчинки, щоб в словах педагога вона знаходила власні думки, переживання, які також народжуються в процесі активної діяльності. Багатство духовного життя людини починається там, де благородна думка і моральне почуття поєднуються та співіснують у високоморальному вчинку. Цей метод педагог назвав спонуканням до активного вияву думок і почуттів.

Педагог, на думку В. Сухомлинського, виконує ролі вчителя, який дає знання, та друга дітей і керівника їх багатогранного духовного життя. У книзі «Сто порад вчителеві» він дає певні рекомендації педагогу щодо морального виховання особистості: учити вимогливості в питаннях моралі; учити своїх вихованців контролювати самих себе, свої бажання, вчинки, дії [11, с. 34].

Учений виокремив певні правила морального виховання особистості:

1. »Ти живеш серед людей. Твої бажання, твої вчинки - це радість або сльози твоїх близьких. Роби так, щоб людям, які оточують тебе, було добре».

2. »Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Будь вдячним, плати їм за це добром».

3. »Усі блага й радощі життя створюються працею і тільки працею. Праця - корінь моральності».

4. »Поважай батька і матір».

5. »Проявляй нетерпимість до зла. Допомагай слабким та беззахисним, будь чутливим до чужого горя» [12, с. 175].

Отже, педагог (учитель, соціальний педагог) у вихованні культури потреб та бажань дитини має орієнтуватися на певні моральні норми, правила, які сприятимуть правильному вихованню культури потреб і бажань дитини.

В. Сухомлинський звертав увагу на те, що педагоги мають виховувати потребу в оволодінні знаннями вихованцями. Він писав: «Виховання цієї духовної потреби - дуже важлива умова гармонії здібностей та інтересів». Педагог зазначив, що в цьому велика відповідальність покладається на вчителів, педагогів [7, с. 55].

У праці «Павлиська середня школа» він писав, що педагог повинен мати вміння педагогічної майстерності та застосовувати їх для виховання правильних потреб дитини в оволодінні нею певною діяльністю.

Педагог вважав, що важливий елемент шкільного виховання - самовиховання. На його думку, майстерність педагога полягає в умінні пробудити виховну силу до життя і в подальшому керувати нею. Під виховною силою педагог розумів багатогранність усього духовного життя вихованців - працю, моральний, інтелектуальний та естетичний розвиток, суспільну діяльність.

Самовиховання полягає в тому, щоб вивчаючи оточуючий світ - природу, працю, суспільну діяльність, вихованець пізнавав і самого себе, оцінюючи свої переконання, поведінку, потреби, бажання з точки зору найвищих ідеалів - норм моралі [5, с. 67].

Ураховуючи вищезазначене, можна констатувати, що соціальний педагог має також сприяти самовихованню культури потреб і бажань дитини. Потреби і бажання дитини формуються під час її зайняття певними видами праці.

Пізнання самого себе, на думку В. Сухомлинського, у кожної дитини починається з вимірювання всього єдиним еталоном - особистим бажанням. Корегування особистих бажань, самовизначення дитини у спільноті людей, узгодження власних потреб з потребами конкретної громади відбувається саме через спілкування і діяльність колективу, де велике виховне значення має вміння підкорювати свої потреби, бажання і прагнення інтересам самого колективу чи окремим його членам, які є виразниками такого інтересу. Підкорення - один із проявів активного духовного життя людини.

Відомий педагог писав, що майстерність і мистецтво виховання колективу та колективізму починається з глибокої уваги педагога до індивідуальності кожного вихованця, до його інтересів, запитів, схильностей, бажань, потреб та здібностей. Духовні багатства колективу народжуються і розквітають лиш там, де між вихованцями розвиваються духовні зв'язки, які потім стають джерелом людської потреби - потреби в людині. Духовний світ колективу і духовний світ особистості формуються завдяки взаємному впливу. Людина багато чого черпає з колективу, але й самого колективу немає, якщо немає багатогранного, духовного світу людей, які його складають [10, с. 199].

Отже, можна зробити висновок, що потреби й бажання дитини виховуються і в колективі, під впливом потреб інших його членів. Роль соціального педагога полягає в тому, щоб сприяти спілкуванню, взаємодії всіх членів того колективу, до якого належить дитина, при цьому збагачуючи духовний світ кожної дитини, виховуючи людяність, повагу, підтримку, утверджуючи людську гідність особистості.

Таким чином, соціальний педагог (як і будь-який інший педагог або вихователь) відіграє важливу роль у вихованні культури потреб і бажань дитини. Дуже важливо виховувати потреби і бажання дитини, зважаючи на людей, які оточують дитину, на той колектив або декілька колективів, до яких вона належить. Треба багато уваги приділяти спілкуванню з дитиною. Спілкування соціального педагога та дитини має бути відкритим, щирим, емоційним, що в подальшому сприятиме налагодженню щирих і довірливих відносин. Він має володіти вміннями та навичками особистісно орієнтованого спілкування, бо від цього залежить сам процес виховання культури потреб і бажань дитини. Виховання культури потреб і бажань дитини відбувається під час морального виховання особистості. Моральне виховання особистості включає в себе дотримання певних моральних норм, якими має керуватися дитина у своєму житті. Важливо виховати всебічно і гармонійно розвинену особистість, яка має багатий духовний світ, яка бачить потребу у знаннях, потребу у праці, суспільній діяльності та інших справах, які не завдають шкоди оточуючим людям, потребу у спілкуванні з іншими людьми. Соціальному педагогу треба сприяти процесу самовиховання дитини, вихованню усвідомлення дитиною своїх потреб, бажань, інтересів, схильностей та здібностей.

Роль соціального педагога у вихованні культури потреб і бажань дитини вимагає подальшого дослідження та обґрунтування. Це може стати можуть предметом подальшого наукового пошуку.

Література

1. Міщик Л. І. Вступ до спеціальності «Соціальна педагогіка»: навчальний посібник / Л. І. Міщик, О. П. Демченко. К.: ВД «Слово», 2013. 328 с.

2. Психологічний довідник учителя: в 4 кн. / [упоряд. В. В. Андрієвська; ред. С. Д. Максименко]. К.: Главник, 2005. Кн. 3. 96 с.

3. Рассказова О. І. Професійний довідник соціального педагога / О. І. Рассказова. Х.: Вид. група «Основа», 2012. 223 с.

4. Сухомлинський В. О. Духовний світ школяра / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори: в 5 т. К.: Рад. школа, 1976. Т. 1. С. 209-400.

5. Сухомлинський В. О. Сто порад вчителеві / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори: в 5 т. К.: Рад. шк., 1976. Т. 2. С. 447-698.

6. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори: в 5 т. К.: Рад. шк., 1976. Т. 3. С. 7-300.

7. Сухомлинський В. О. Розмова з молодим директором школи / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори: в 5 т. К.: Рад. шк., 1976. Т. 4. С. 413-628.

8. Сухомлинський В. О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори: в 5 т. К.: Рад. шк., 1976. Т. 5. С. 59-220.

9. Сухомлинский В. А. Методика воспитания коллектива / В. А. Сухомлинский - К.: Рад. шк., 1971. 233 с.

10. Сухомлинський В. О. Мудра влада колективу / В. О. Сухомлинський. К.: Рад. школа, 1981. 189 с.

11. Сухомлинский В. А. О воспитании / В. А. Сухомлинский, С. Соловейчик. М.: Политиздат, 1982. 270 с.

12. Сухомлинский В. А. Павлышская средняя школа: обобщение опыта учебновоспитательной работы в сельской средней школе / В. А. Сухомлинський. М.: Просвещение, 1979. 393 с.

13. Шишковец Т. А. Справочник социального педагога: 5-11 классы / Т. А. Шишковец. М.: ВАШ, 2007. 336 с.

Размещено на Allbest.ru