Розвиток пізнавальних потреб школярів у творах В.О. Сухомлинського

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 37.03

пізнавальний потреба школяр життєвий

В. Сухомлинський у своїх працях досить ґрунтовно показав значущість розвитку пізнавальних потреб у школярів. Він довів, що їх розвиток в учнів відбувається, в першу чергу, в ході оволодіння знаннями, вміннями і навичками. Ефективними шляхами формування пізнавальних потреб традиційно у Павлиській школі виступали: продуктивна праця, різноманітні дослідження, експерименти, самостійне вивчення життєвих явищ, літературних джерел, перші літературно-творчі спроби, творча діяльність тощо. Основоположник вітчизняної гуманістичної педагогіки наголошував на необхідності розвитку пізнавальних потреб з метою покращення підготовки школярів до реального життя в суспільстві.

Аннотация

Кузьменко В. В.

РАЗВИТИЕ ПОЗНАВАТЕЛЬНЫХ ПОТРЕБНОСТЕЙ ШКОЛЬНИКОВ В РАБОТАХ В.А.СУХОМЛИНСКОГО

В. Сухомлинский у своих работах детально раскрыл значение розвития познавательных потребностей в школьников. Он доказал, что их розвитие у учащихся происходит, в первую очередь, в ходе овладения знаниями, умениями и навыками. Ефективними путями формирования познавальных потребностей традиционно в Павлишской школе выступали: производительный труд, разнообразные исследования, эксперименты, самостоятельное изучение жизненных явлений, литературных источников, первые литературно-творческие работы, творческая деятельность и т.п. Основатель отечественной гуманистической педагогики подчеркивал необходимость развития познавательных потребностей с целью улучшения подготовки школьников к реальной жизни в обществе.

Annotation

Kuzmenko V. V.

DEVELOPMENT OF COGNITIVE NEEDS OF SCHOOLCHILDREN IN WORKS OF V.A.SUKHOMLYNSKIY

V. Sukhomlynskiy in his works in rather grounded way showed the importance of development of cognitive needs among pupils. In the life of a child cognitive needs have very important meaning because thanks to them pupil gets theoretical and practical training, understanding the causes and the consequences of actions, their interactions and so on. Received at school knowledge, skills and habits are backgrounds, bases for creation in a child systematic, general, logic, consistent world outlook. Thus it is very important to form in children generalized, integrative knowledge that give opportunity to explain big quantity of facts, events and not only to ascertain but to forecast, to manage actions and to take into account existent facts, to compare, to match, to unite them, to systemize got knowledge, to make conclusions, generalizations, to use them in their own interests. Thanks to these factors a person can act in a grounded way, to plan and to create his (her) future. Great pedagogue showed that development of needs among schoolchildren became firstly during the process of mastering of knowledge, skills and habits. Effective ways of forming of cognitive needs traditionally at Pavlysh Secondary School were: productive work, different researches, experiments, self-dependent study of life events, literary sources, first literary-creative attempts, creative activity and so on. Vasyl Oleksandrovych stressed the necessity of development of cognitive needs with the aim of perfection of schoolchildren's training for real life in society.

Вагомий внесок у психолого-педагогічне обґрунтування розвитку пізнавальних потреб школярів в навчально-виховному процесі школи зробив видатний вітчизняний педагог В. Сухомлинський. Основоположник вітчизняної гуманістичної педагогічної науки у своїх працях досить ґрунтовно показав значущість пізнавальних потреб у процесі формування особистості. Зокрема, він наголошував на необхідності розвитку пізнавальних потреб з метою підготовки школярів до реального життя в суспільстві. Ця проблема, а саме: зв'язок навчально-виховного процесу загальноосвітніх навчальних закладів з життям, залишається актуальною й сьогодні, коли значно поглибився відрив шкільної освіти від життя, а школа майже не формує потреби у дітей отримання підготовки до майбутньої трудової діяльності. У першу чергу, це відбувається через відрив викладання предметів від реальних життєвих процесів, різке погіршення викладання трудового навчання, слабку профорієнтаційну роботу тощо.

У житті людини пізнавальні потреби відіграють надзвичайно велику роль, адже завдяки їм особистість отримує теоретичну й практичну підготовку й на їх основі чітко окреслює можливе й не можливе, усвідомлює причини і наслідки дій, їх взаємозв'язки тощо. Наукові знання виступають підґрунтям, базою для створення в дитини системної, узагальненої, логічної, послідовної картини світу. Тому дуже важливо формувати в дітей узагальнені, інтегративні знання, які надають можливості пояснити велику кількість фактів, подій, не тільки констатувати, а й передбачати, керувати діями та враховувати існуючі факти, порівнювати, співставляти, взаємопов'язувати їх, систематизувати набуті знання, робити висновки, узагальнення, використовувати їх у власних інтересах. Завдяки цьому людина може обґрунтовано діяти, планувати й творити своє майбутнє.

Найбільш проникливі педагоги минулого (К. Ушинський, Г. Ващенко. А. Макаренко, С. Шацький та ін.) неодноразово відзначали, що, попри величезну роль викладача в навчанні, мета освіти досягається, передусім, завдяки власним зусиллям учнів. Пізнавальна потреба належить до значно вивчених проблем у психології та педагогіці. Проте, будучи предметом вивчення у працях В. Крутецького, А. Маркової, А. Матюшкина, В. Орлова, С. Рубінштейна, Ф. Харламова, Т. Шамової, Г. Щукиної та інших, за зміни соціально економічних умов вона набирає нового звучання, викликає більше зацікавлення у дослідників.

Пізнавальні потреби досить детально розглядав В. Сухомлинський. Однак на сьогодні роботи видатного педагога з цієї проблеми ще далеко не проаналізовані. Метою нашої статті є розгляд розвитку пізнавальних потреб школярів в творах талановитого освітянина.

Розвиток пізнавальних потреб в школярів відбувається в першу чергу в ході оволодіння знаннями, вміннями і навичками. Ефективними шляхами формування пізнавальних потреб традиційно виступають: продуктивна праця, різноманітні дослідження, експерименти, самостійне вивчення життєвих явищ, літературних джерел, перші літературно-творчі спроби, творча діяльність тощо. їх свого часу широко використовував у своїй роботі В. Сухомлинський.

Для Павлиської школи характерним був постійний зв'язок навчальної роботи з життям, а її учні мали широкий кругозір, ґрунтовні, свідомі знання, неабиякі практичні вміння і навички. Такий підхід до організації навчально-виховного процесу дозволяв сформувати у вихованців школи інтегровану наукову картину світу, на базі якої успішно формувався їхній світогляд.

У Павлиській середній школі, яку він очолював, досить ефективно було організовано процес оволодіння учнями знаннями. Важливо, що в ній у школярів формували відносно знань особисту життєву позицію, яка полягала в першу чергу в активному ставленні до набутих знань. Педагогічний колектив школи прагнув, щоб «дитину хвилювало все: і перші уявлення про те, що в навколишньому світі відбувається вічна взаємодія живого і неживого, і узагальнення про людство ,народ і особистість, й ідея обов'язку перед Вітчизною, перед народом» [8, с. 94].

В. Сухомлинський особливу увагу приділяв формуванню в підлітків уміння сприймати гармонійну єдність предметів як у процесі зорового сприйняття, так і при їх словесному описі. Такі вправи, на його думку, розвивали «зоро-слухо-моторний» тип уявлень. Ураховуючи, що в підлітковому віці значної ваги набуває абстрактне мислення, у дітей такого віку в Павлиській школі виробляли вміння абстрагувати, аналізувати, зіставляти, протиставляти предмети і явища навколишнього світу, знаходити причинно-наслідкові зв'язки. Підлітки також училися самоспостереженню і самоконтролю. Тобто, пізнаючи світ вони пізнавали й себе. Саме на цій основі діти осмислювали навчальний матеріал та робили його логічний аналіз [3].

Педагоги школи враховували те, що підлітки завжди прагнуть багато осягнути, зрозуміти і узагальнити і тому намагались не допустити бездумного заучування та механічного запам'ятовування навчального матеріалу. Вони допомагали їм утвердитись у власних поглядах і переконаннях, прагнули, щоб основи наукових знань про природу стали для школярів своєрідним полем для пізнання [6].

«Щодня перед вихованцями розкривається світ істин: одні з них черпаються із життєвих явищ, інші зі знань, що їх дають учителі, книжки», - писав В. Сухомлинський [8, с. 108]. Він вважав, що в процесі формування у дітей світосприйняття вони мають уяснити, що в навколишньому світі відбувається вічна взаємодія живого і неживого, проходить постійне узагальнення знань про особистість, народ, людство та ін.

Чільне місце відводилося в Павлиській школі формуванню в учнів мовної картини світу, яка визначає багатство, широту інтелектуальних і естетичних інтересів дитини, становить основу ясності, точності й адекватного відображення дійсності, створює внутрішнє Я особистості (складний світ поглядів, переконань, істин, оцінок). З цією метою особливу увагу приділяли читанню, яке повинно було бути вдумливим, зосередженим, направленим на глибоке розуміння світу, а також відображатися в знаннях і переконаннях, у поведінці дитини.

В. Сухомлинський завжди дбав про те, щоб діти глибоко розуміли світ. Зазначене особливо стосувалося підлітків, адже в цей період життя кожен із них «замислюється над своїм місцем у житті, свідомо прагне виразити свою індивідуальність. У цей період важливо не тільки те, скільки і як працює людина, а й те, що вона думає про працю» [6, с. 569].

Значну увагу видатний педагог надавав формуванню в учнів мислення, а тому завжди відповідав на їхні запитання, намагався своїми поясненнями заповнити прогалини в дитячих знаннях. Це підтверджують такі його слова: «Я добивався піднесення великої інтенсивності мислення дітей. Вони буквально засипали мене запитаннями: Що? Як? Чому? Серед усіх поставлених запитань приблизно 80 % становили ті, що починалися словом чому? У дітей було багато незрозумілого. І чим більше в навколишньому світі було для них незрозумілого, тим яскравіше виявлялось бажання знати, тим гостріше виявлялась сприйнятливість до знань. Діти буквально «схоплювали на льоту» все, що я розповідав їм. Коли прийшов час дати перше наукове поняття про електричний струм як потік електронів, виявилося, що в підлітків - безліч запитань саме про це складне фізичне явище. Відповіді на них були, немов цеглинки для пустот у картині світу, що вже склалася в уявленні школярів на основі читання, а також на основі іншої інформації, одержаної раніше [12, с. 448].

В. Сухомлинський вважав, що необхідно не лише навчити дітей правильно мислити, а й висловлювати свої думки, ясно і точно відображати у словах істини, роздуми, логіку мислення тощо, і, що дуже важливо, мислити про свої думки. Саме тому, починаючи з дошкільного віку і до закінчення восьмого класу, у Павлиській школі проводилися спеціальні уроки мислення. На них діти досліджували, осмислювали, пізнавали природу і працю. З цього приводу педагог писав: «Діти стають дослідниками, думка постійно зв'язана з найтоншими операціями рук, і цей зв'язок (рука розвиває мозок), відіграє справді рятівну роль для тих, кому дуже важко вчитися, і хто був би приречений, якби не спеціальна скерованість навчання» [8, с. 98].

Добре коли дитина приводить у рух свої знання, думає про них, аналізує, застосовує в практиці життя, використовує для пояснення невідомого і проникнення в незрозуміле. Для того, щоб це було можливим, потрібно залучати її до творчого використання знань. У Павлиській школі із цією метою використовували творчі письмові роботи, задачі з народної мудрості, казки, пісні [8].

Ураховуючи те, що оволодіння знаннями забезпечує певний рівень загального розумового розвитку дитини, який в свою чергу впливає на здатність оволодіння нею новими знаннями, в Павлиській школі організовували навчальний процес, таким чином, щоб не тільки дати учням певну суму знань, а й розвинути їх розумові сили і здібності. Знання в школі В. Сухомлинського перетворювалися на «інструмент, за допомогою якого вихованець свідомо робить свої нові кроки в пізнанні навколишнього світу й у творчій праці» [8, с. 92].

У школярів у процесі навчання повинно вироблятись позитивне ставлення до знань, на основі якого виникатиме певне відношення до оточуючої дійсності. З огляду на це, В. Сухомлинський застерігав, що кожна відкрита школярами істина повинна відкриватися їм як світоглядна позиція, як певна об'єктивна частина життєдіяльності людини та пробуджувати думку дитини до аналізу, співставлення, роздумів.

І дійсно навчання не може бути простим нагромадженням знань, які діти зможуть використати тільки у дорослому житті. Треба, щоб учні бачили їх життєву необхідність та можливість використання на практиці. Школярі повинні ставати трудівниками на ниві повсякденної освітньої праці, у результаті якої вони осягають знання, бо останні є підґрунтям для формування наукових поглядів, переконань, особистої оцінки і самооцінки, об'єктивного бачення світу [3].

Вся отримана інформація у свідомості школяра об'єднуються в певну частину картини світу, але цей процес вимагає часу, а його успіх залежить від того, наскільки знання, вміння й навички доступні вікові і розвитку учнів та від організації навчання. Описуючи досвід роботи своєї школи, В. Сухомлинський писав так: «У V класі почалось вивчення систематичного курсу основ наук про природу, суспільство, людину. Ми прагнули, щоб ці три елементи освіти, органічно поєднуючись, не тільки створювали у свідомості підлітків картину навколишнього світу, а й допомагали їм утвердитись у власних поглядах на світ, на минуле, сучасне й майбутнє людства, на самих себе. Підкреслюю виняткове значення гармонійного поєднання трьох елементів освіти. Без знань про людину освіта не була б повною...» [6, с. 387].

Видатний педагог вважав, що реальний погляд на оточуюче життя формується в процесі всього періоду навчання дитини в школі. Однією з найважливіших передумов успішного здійснення цього завдання є забезпечення високого рівня знань із всіх шкільних предметів і вміння використовувати їх у практичній діяльності. Практична діяльність у Павлиській школі була основою трудового виховання [3]. Варто додати, що система трудового виховання Павлиської школи охоплювала всіх учнів молодшого, середнього і старшого віку.

Треба зазначити, що В. Сухомлинський великого значення надавав урокам трудового навчання, вважав їх важливим етапом у підготовці дітей до життя, до майбутньої трудової діяльності, наголошував на тому, що саме на цих уроках учні набувають умінь та навичок, які потрібні кожній людині в її повсякденному житті. У його школі, починаючи з першого класу, учні оволодівали елементарними вміннями та навичками, що були базовими для подальшого навчання, на основі яких відбувалося формування більш складних умінь і навичок.

Видатний педагог звертав увагу на те, щоб праця дітей будь-якого віку носила суспільно корисний характер. Наприклад, учні першого класу Павлиської школи вирізали з паперу і склеювали пакетики, в які потім збирали насіння квітів та овочів, виготовляли ялинкові прикраси, папки для зошитів тощо. Хлопчики 3-7 класів виготовляли різноманітні речі з деревини і металу: лінійки, штативи, вішалки, ящики для кролів, гайкові ключі та багато іншого. Дівчатка-старшокласниці вміли вишити українську сорочку й пошити собі сукню тощо [4].

При виконанні школярами складних робіт на уроках трудового навчання застосовувався конвеєрний метод, де кожен виконував певну операцію, що допомагало ознайомити дітей з виробничими процесами та привчало їх працювати в колективі, дбати про кінцевий результат. Окрім цього всі діти брали активну участь у роботі різноманітних сільськогосподарських і технічних гуртків, більшістю з яких керували кращі учні 8-10 класів.

Характерною рисою роботи всіх гуртків Павлиської школи був дослідницький характер їх діяльності, де поєднувалися зусилля рук і розуму [7, с. 14]. Необхідно відмітити, що саме в такій діяльності учні набували великого життєвого досвіду, бачили реальну можливість використання отриманих на уроках теоретичних знань у своїй практичній діяльності. Слід підкреслити, що в гуртковій роботі часто поєднувалася суспільна значимість праці з індивідуальною зацікавленістю школярів. Найважливішим стимулом, який зумовлював старанність в роботі, була чітка спрямованість трудової діяльності: учень повинен не просто вчитись, а зробити цінну річ. Це допомагало школярам усвідомити, що людська праця лежить в основі існування світу.

В. Сухомлинський вважав, що треба давати дітям спеціальні трудові завдання, спрямовані на становлення у них власної думки. Він писав: «Знання перетворюються в дійовий фактор тоді, коли особистий погляд на явища навколишнього світу охоплює всі сфери духовного життя вихованця - його мислення, почуття, волю, діяльність» [8, с. 93].

Навчання у Павлиській школі організовувалось, таким чином, щоб кожен учень виконував трудові завдання, які б мали світоглядну спрямованість. «Ця праця, - писав педагог, - вчить активно сприймати світ, вона стверджує найважливіше переконання: людина не тільки пізнає навколишній світ, але й своїм розумом, своїми творчими силами освоює, використовує сили природи, перетворюючи життя» [8, с. 93].

В. Сухомлинський особливу увагу надавав різноманітним спостереженням учнів за оточуючим життям. Результатом таких спостережень, наприклад, були письмові роботи учнів 3-4 класів на такі теми: «Як сходить сонце», «Роса на траві», Радуга на небі, «Як живуть бджоли», « Як подорожує капля води» та ін. [7, с. 5].

Ураховуючи те, що усвідомленню й інтеграції картини світу у школярів сприяють спостереження за явищами природи, за роботою людей, машин, механізмів, у Павлиській школі вчителі природничих дисциплін окрім демонстрацій, лабораторнихі практичних робіт широко залучали учнів до самостійних спостережень. «Спостерігаючи те чи інше явище, учні, звичайно, ще не можуть зрозуміти його закономірностей, причинних зв'язків, але таке завдання перед ними й не ставиться. Важливо, що учні замислюються над суттю явищ, у них виникає багато запитань, і прагнення зрозуміти ту чи іншу закономірність стає потребою,» - писав В. Сухомлинський [7, с. 6].

У творчому доробку педагога знаходимо і такий приклад: «Задовго до вивчення теми «Умови проростання насіння» викладач природознавства дав дітям таке завдання: проростити кілька зерняток бобової і зернової культури, уважно спостерігати, як з тієї чи іншої насінини розвивається корінець і росток, і коли є якась відмінність, то подумати, у чому саме вона полягає. Діти з великим інтересом виконують подібне завдання. Хоч вони самотужки ще не можуть дійти правильних висновків, проте намагаються зрозуміти причини явищ, а це прагнення і є джерелом тієї великої активності, тієї жадоби до знань, яку виявляють вони при вивченні названої вище теми» [7, с. 6].

Після проведених спостережень в учнів виникає бажання знайти певні відповіді, отримати конкретні наукові знання. Вони починають активно працювати з учителем, шукають відповіді на свої запитання. Звісно, це вносить елемент свідомого в працю учнів, допомагає заповнити прогалини в знаннях, у світосприйнятті. У той самий час під час вивчення учнями наук про природу, суспільство, людину треба не тільки створювати у свідомості підлітків «картину навколишнього світу», але й допомагати формувати власні погляди на навколишню дійсність.

В. Сухомлинський підкреслював також важливість організації спостережень при вивченні фізики, оскільки більшість отриманих на цих уроках знань покладено в основу роботи машин і механізмів. Так, перед вивченням відцентрової та доцентрової сил учні Павлиської школи отримували завдання простежити за виробничими процесами, наприклад, за роботою зерноочисних машин, що надавало можливість пов'язати теоретичні знання з їх практичним використанням, мало дуже важливе значення для успішного оволодіння учнями професією. У цій школі значна частина учнів у процесі виробничого навчання опановувала спеціальності слюсаря, токаря, тракториста, комбайнера, а вчитель фізики О. Філіппов докладно пояснював їм, які фізичні закони застосовуються при виконанні ряду операцій (наприклад, при нарізуванні різі, при обточуванні й розточуванні деталей). Він не обмежувався лише ілюструванням законів механіки, теплоти, електрики, прикладами з виробництва, а й показував як саме трудівники використовують ці закони для вдосконалення своєї професійної майстерності [3].

На думку В. Сухомлинського, важливо, щоб учні спиралися на теоретичні знання під час набуття практичного досвіду й навпаки - спиралися на свій практичний досвід у процесі набуття теоретичних знань з основ наук. Він писав, що «вивчення розвитку зернових і овочевих культур завжди ґрунтується на конкретному матеріалі: діти розповідають, як вони готували ґрунт під посів, які добрива вносили, як доглядали за рослинами, як спостерігали за їх розвитком, який урожай зібрали. При вивченні матеріалу, зв'язаного з тваринництвом, вони розповідають на уроках про догляд за молодняком великої рогатої худоби на колгоспній фермі» [7, с. 7].

Усвідомлення школярами необхідності свідомого використання знань у практичній діяльності, а набутого досвіду при вивченні наук, створює в них цілісну картину світу, допомагає зрозуміти значення праці в житті людини. У дітей виникає бажання вдосконалювати свою працю, працювати творчо, отримувати задоволення від роботи. Цінним є те, що у Павлиській школі «викладачі фізики, хімії і природознавства, виходячи з власного досвіду, склали певний мінімум таких практичних умінь і навичок, якими повинні оволодіти учні в процесі вивчення теоретичного курсу того чи іншого предмета» [7, с. 8].

Тут велика увага приділялася чіткій організації навчальної роботи учнів, а одним із правил стало, щоб усі самостійні, лабораторні та практичні роботи, передбачені програмою, кожен учень виконував індивідуально [там само]. Значну увагу самостійній роботі учнів приділяли вчителі математики, які прагнули, щоб діти самостійно розглядали умови задачі, пояснювали отримані результати. Знання, набуті на їхніх уроках, школярі вміло використовували під час проведення на місцевості практичних робіт з географії. При цьому, що дуже важливо, математичні знання у свідомості школярів інтегрувалися зі знаннями, отриманими на уроках географії, біології та інших навчальних дисциплін.

Педагог рекомендував у процесі вивчення нового матеріалу не вимагати від учнів заучування його, а поступово підводити їх до осмислення фактів, явищ. Осмислення, на його думку, і буде запам'ятовуванням фактів, істин в узагальненому вигляді. А чим свідоміше знання, тим краще учень може використати їх на практиці. Звідси можна зробити висновок, що ефективність застосування знань на практиці залежить від того, як саме школяр прийшов до їх запам'ятовування - через заучування чи через осмислення.

У Павлиській школі зв'язок навчання з життям здійснювався не через механічне поєднання фізичної й розумової праці, а в «єдності творення руками й розумом». У процесі праці відбувався перехід від конкретного до абстрактного, а прості, звичні, добре відомі учням речі ставали основою наукових світоглядних істин.

Видатний педагог стверджував, що якби руки не були мудрим учителем розуму, то в учнів не було б інтересу до знань. Він був переконаний, що пізнання світу і самого себе неможливі без самоутвердження в праці. Навчання і праця - це не тільки засвоєння і перевірка отриманих знань, а й глибока взаємодія. Важливо, щоб учень «думав працюючи й працював думаючи», бо розумовий розвиток краще відбувається в процесі праці.

З огляду на те, що основним завданням розумового й трудового виховання є введення людини в світ творчості на основі розвитку її розумових сил і здібностей, педагоги Павлиської школи намагались, щоб через злиття думки і фізичної праці учні ставали мудрими мислителями і дослідниками, а не «споживачами готових знань». Для єдності праці та інтелектуального життя в школі, як уже зазначалося, було створену значну кількість різноманітних гуртків практичного спрямування. Це дозволяло кожному учневі проводити свідомий вибір на основі «шукання самого себе». У них була можливість за власним бажанням переходити від однієї справи до іншої, змінювати свої захоплення й поступово знаходити те, що найбільш відповідало б їхнім задаткам [6].

В. Сухомлинський вважав, що слід формувати і розвивати у школярів уміння критично аналізувати і оцінювати свою працю, навчати розмірковувати, приймати рішення, а також дбати про те, щоб вони робили висновки не тільки на основі споглядання, а й на основі логічного умовиводу. А для цього потрібно навчати дітей думати в процесі праці. Учні повинні подумки аналізувати трудові процеси й передбачати результати своєї діяльності. Вони повинні чітко уявляти конкретну взаємодію і взаємовплив різних механізмів, предметів, законів до початку практичної діяльності. Наявність такої технічної уяви - результат взаємодії роботи рук і мислення. Аналізувати трудові процеси учень може навчитися під час конструювання, моделювання та в процесі творчої праці, коли потрібно весь час продумувати наперед свої дії. Тільки в ході роботи, яка має дослідницьку мету, формується критичне ставлення до своїх суджень, оцінок, рішень.

Отже аналіз педагогічної спадщини В. Сухомлинського дозволяє констатувати, що він зробив значний внесок у розв'язання проблеми розвитку пізнавальних потреб школярів. їх розвиток широко використовувався в навчальному процесі для розширення уявлень про світ як через слово вчителя, так й через спостереження, споглядання тощо. У зв'язку із цим, на першому місці в навчальному процесі не може стояти заучування. Учня потрібно націлювати на самостійне пізнання світу, речей, явищ, предметів, а також широко використовувати творчість дитини. Джерелом натхненнядля школярів повинно бути слово вчителя, яке має націлити дитину на творчість власної думки, на засвоєння знань в ході їх глибокого осмислення і практичного застосування. Велике значення для самостійного пізнання учнями світу має наявність у них відповідального ставлення до здобуття знань. Школярі повинні самостійно здобувати знання, спираючись на ті, які вже мають. Таке добування знань про світ ґрунтується на відкриванні істин, причинно-наслідкових та інших зв'язків. З цією метою вчитель повинен чітко визначити, яка частина матеріалу може бути незрозуміла учневі і що саме йому необхідно обов'язково засвоїти для подальшого навчання. Тому подальші дослідження можливі саме в цих напрямках.

Література

1. В. А. Сухомлинский об умственном воспитании. - К. : Радянська школа, 1983. - 224 с.

2. Кузьменко В. В. Відповідальне ставлення школярів до оволодіння знаннями як підгрунття формування у них наукової картини світу / В. В. Кузьменко // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка. - Випуск 6 (45). - Полтава: Видавництво «Фірма «Техсервіс», 2005. - Серія «Педагогічні науки». - С. 134-141.

3. Кузьменко В. В. Формування наукової картини світу учнів: від витоків до сьогодення : монографія / В. В. Кузьменко. - Херсон : РІПО, 2007. - 600 с.

4. Сухомлинский В. А. Воспитание коммунистического отношения к труду / В. А. Сухомлинский. - М. : Изд-во АПН РСФСР, 1959. - 440 с.

5. Сухомлинський В. О. Духовний світ школяра / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : у 5 т. - К. : Рад. школа, 1976. - Т. 1. - С. 209-400.

6. Сухомлинський В. О. Народження громадянина / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : у 5 т. - К. : Рад. школа, 1976. - Т. 3. - С. 283-582.

7. Сухомлинський В. О. Підготовка учнів до трудової діяльності / В. О. Сухомлинський. - К. : Рад. школа, 1957. - 22 с.

8. Сухомлинський В. О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : у 5 т. - К. : Рад. школа, 1976. - Т. 1. - С. 55-206.

9. Сухомлинський В. О. Розум і руки / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : у 5 т. - К. : Рад. школа, 1976. - Т. 5. - С. 69-80.

10. Сухомлинський В. О. Розумова праця і зв'язок школи з життям / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : у 5 т. - К. : Рад. школа, 1976. - Т. 5. - С. 53-69.

11. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : у 5 т. К. : Рад. школа, 1976. - Т. 3. - С. 7-279.

12. Сухомлинський В. О. Сто порад вчителеві / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : у 5 т. К. : Рад. школа, 1976. - Т. 2. - С. 419-654.

13. Сухомлинський В. О. Урок і знання / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : у 5 т. - К. : Рад. школа, 1976. - Т. 5. - С. 366-371.

14. Сухомлинський В. О. Формування комуністичних переконань молодого покоління / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : у 5 т. - К. : Рад. школа, 1976. - Т. 2. - С. 7-146.

Размещено на Allbest.ru