Активне педагогічне співробітництво в авторській навчально-виховній системі В. Сухомлинського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Активне педагогічне співробітництво в авторській навчально-виховній системі В. Сухомлинського

Ящук І.П.

У статті аналізуються ідеї педагогічного співробітництва вчителів, учнів, батьків в авторській школі В. Сухомлинського, які спричинили активне відродження гуманістичної концепції розвитку дитини та розвиток ідей педагогіки співробітництва. Увагу звернуто на відкритість, доступність школи для батьків і створення системної підтримки інформаційного психолого-педагогічного розвитку родин, можливість їх активної участі в житті школи, при цьому схарактеризовано особливості спілкування педагога в умовах взаємоповаги, доброзичливості, взаєморозуміння, взаємопідтримки на основі авторитету вчителя.

Ключові слова: школа, учень, батьки, співробітництво, колектив, міжособистісні взаємини, педагогічна освіта батьків, виховання, розвиток, культура спілкування.

За нових реалій розвитку українського суспільства, технократичного підходу до освіти значно зростає потреба відродження, інтеріоризації культурно-гуманістичних засад навчально-виховного процесу. Нова парадигма освіти, традиції, культура покладають на освітню діяльність, навчальний заклад і сім'ю, учнів конкретні завдання щодо формування світогляду особистості, індивідуального досвіду, творчих нахилів. В умовах гуманізації суспільства серед найважливіших проблем стабільного розвитку визначається й розвиток співпраці між школою, учнем та батьками. Західні науковці А. Адлер, Х. Келлі, Ч. Кулі, К. Левін, А. Маслоу, К. Оллпорт, К. Роджерс, М. Сноу вважають, що існують такі види зв'язків між людьми: на основі експресії (первинні, або міжособистісні, взаємини); на основі співпраці (вторинні, або функціонально-рольові). Водночас їх сутність розкривається у процесі взаємодії та спілкування між партнерами, в організації спільної діяльності. У цьому контексті надзвичайно важливим є вивчення й аналіз досвіду практичної діяльності школи на засадах культурно-гуманістичного підходу В. Сухомлинського. Від культури співробітництва школи, учнів та батьків, її змісту, форм, методів залежить розвиток усіх видів людської міжособистісної взаємодії, результат освіти людини.

Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI ст.) одним із принципів реформування освіти визначила принцип гуманізації. Це передбачає утвердження людини як найвищої соціальної цінності, найповніше розкриття її здібностей та задоволення різноманітних освітніх потреб, забезпечення пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонію стосунків людини і навколишнього середовища, суспільства і природи. Цей підхід передбачає розроблення та впровадження в практику нової стратегії освіти, що ґрунтуватиметься на співпраці всіх учасників навчально- виховного процесу. Аналіз стану проблеми засвідчує, що часто організація навчального процесу породжує формалізм і негативно впливає на якість освіти та виховання учнів.

Орієнтація педагогічного процесу на особистість учня, формування гуманістичної спрямованості, яка передбачає насамперед діалогічність, співпрацю між школою, учнями, батьками (Ш. Амонашвілі, І. Бех, І. Зязюн, С. Курганов, В. Литовський, А. Маслоу, К. Роджерс та ін.), сприяє вирішенню суперечностей, що існують у педагогічній практиці між творчою природою пізнавальної діяльності й репродуктивним характером навчання; зростанням обсягу навчальної інформації, яка підлягає засвоєнню, і недостатньо ефективними формами і методами її передавання.

Сьогодні є потреба в такій взаємодії, яка при всьому розходженні поглядів, установок ґрунтується на принципах діалогічного спілкування, співробітництва, співтворчості. Проблема побудови навчального процесу на принципах діалогічного спілкування, співпраці й співтворчості є особливо актуальною та висвітлювалася неодноразово у працях учених (О. Абдулліна, А. Алексюк, А. Бойко, О. Дубасенюк, Л. Кондрашова, Н. Кузьміна, О. Мороз, Г. Троцко та ін.). Можливості діалогу як форми спілкування, стилю взаємодії, засоби педагогічної співпраці висвітлювалися науковцями Г. Андреєвою, О. Бодальовим, А. Домбровичем, І. Зязюном.

Авторська педагогічна система В. Сухомлинського щодо співробітництва між школою, учнями, батьками надзвичайно сьогодні актуальна та потребує аналізу та розгляду її провідних ідей та практичного їх втілення. В усіх працях видатного педагога йдеться про досвід, форми, методи, прийоми налагодження педагогічного співробітництва. Метою статті є зосередження уваги на окремих ідеях ефективності педагогічного співробітництва в авторській навчально-виховній системі великого педагога.

У статті «Гармонія трьох начал», аналізуючи досвід співпраці школи, учнів і батьків, В. Сухомлинський писав: «Без родини ми - я маю на увазі свою школу - були б безсильні. Десятиліття пішли в нас те, щоб дати батькам азбуку педагогічної культури. Сучасні батьки - це наші колишні учні; ми готували їх до батьківської місії. Безмежна повага та довіра до школи - це найголовніше для колективу наших батьків» [8]. Педагог постійно звертав увагу на якість міжособистісних взаємин - їх культуру, яка є продуктом взаємодії, взаємоспрямування, взаємовпливу, взаємовиявлення. Це «взаємо» інтегрується у співробітництво, дружбу, любов, добро, партнерство тощо. Кожна міжособистісна взаємодія має для особистості різний психологічний зміст. Це пов'язано з унікальністю людини, її домаганнями, потребами, світосприйманням. Різні види міжособистісних взаємин зумовлюють потребу враховувати ті чи інші характеристики особистості (соціокультурні, психологічні, індивідуальні тощо), які й становлять сутність взаємин. Додатковими критеріями міжособистісних взаємин можна вважати (за М. Обозовим) психологічну дистанцію між партнерами, тривалість і частоту контактів, роль суб'єктів у взаємодії та спілкуванні, моральні норми взаємин тощо.

При цьому кожен з учасників такої взаємодії робить свій внесок у рівень розвитку співробітництва. Співробітництво родини, школи та учнів - це активна інтеграція людських взаємин. В. Сухомлинський завжди приділяв увагу розвитку культури батьків. «Безумовно, - зазначав педагог, - не існує батьків, які б не бажали, щоб їх діти виросли хорошими людьми, чесними працівниками, корисними суспільству. Але біда полягає в тому, що не всі це вміють робити... Ось чому, вважається, найважливішим завданням педагогів є навчання батьків тому, як виховувати дітей» [4]. За його ініціативою була створена система педагогічного всеобучу у школі с. Павлиші, основною ланкою якої була батьківська школа.

Навчальний план Павлиської батьківської школи включав розділи з вікової психології, психологію особистості, теорію фізичного, розумового, морального, трудового та естетичного виховання, основи батьківської педагогіки, питання підготовки учнів до сімейного життя, статевого дозрівання. При цьому особливе місце відводилося й вихованню духовності в дітей [8]. Основними формами організації занять у школі були лекції та бесіди, які проводились директором, досвідченими педагогами. Популярними були батьківські дні, консультації, конференції для батьків. Знання з педагогіки та психології надавалися батькам на заняттях із сімейного виховання [5]. Створена В. Сухомлинським система педагогічної освіти батьків не перевантажувала ні вчителів, ні батьків. Зазначимо, що видатний педагог досяг того, що батьківську школу відвідували 98 % батьків; приблизно у 25 % сімей на заняття до школи приходили і батько, і матір. Завдяки таким зусиллям Павлиська школа стала відкритою, «зрозумілою», пізнавальною, потрібною як для дітей, так і для батьків. Такий підхід був однією з важливих складових налагодження педагогічного співробітництва школи, учнів, батьків. школа учень батьки співробітництво

Досліджуючи у практичному досвіді питання налагодження педагогічного співробітництва, зазначимо таку важливу складову, що простежується в усіх працях педагога, - авторитет учителя. Авторитету вчителя приділяв увагу ще Платон, наголошуючи: «.Державна посада., яка полягає у всілякому піклуванні про виховання хлопчиків та дівчаток., ця посада значно важливіша від усіх найвищих посад у державі» [8]. У статті «Суспільство та вчитель» В. Сухомлинський чималу увагу приділив авторитету вчителя. У ній він зазначає, що основою співпраці між батьками учнями та вчителем має бути щира любов до вихованців та самовіддана праця. Так, у В. Сухомлинського описано чимало прикладів педагогів, які вміли виховати, навчити та розвинути таланти дитини. Співробітництво школи, учнів, родини розвивається під час взаємин у процесі навчання, освіти, виховання, а також самонавчання та самовиховання і містить сукупність моральних знань, емоційно-психологічних умінь і навичок, моральних потреб і поведінкових дій, засадою яких є гуманістичні норми, принципи та ідеали. В. Сухомлинський при цьому наголошує на здатності, бажанні особистості переживати моральні почуття, емоційно реагувати на гуманні взаємини, розмірковувати про добро і зло, обурюватися, якщо принижується людська гідність, співчувати й радіти успіхам інших людей. «Найголовніше, по-моєму, в тому, щоб учити дитину бачити і почувати, розуміти й переживати всім серцем, що вона живе серед людей і що найглибша людська радість жити для людей» [5]. При цьому В.Сухомлинський постійно наголошував та тому, що «мудра любов до дітей - вершина педагогічної культури, думок і почуттів. Сердечність, теплота, доброзичливість у ставленні до дитини - це те, що можна назвати одним загальним словом - доброта» [5].

В.Сухомлинський описав досвід учителя Павлиської школи - Леоніда Олександровича, який задумав сконструювати модель токарного та свердлильного станків. При цьому найважливіша риса педагога - уміння зацікавити найскладнішою справою учнів, об'єднати навколо себе батьків, учнів у справі в одну родину. Поруч із зацікавленням до спільної справи, знаннями, які учні отримують, виконуючи завдання, важливо виховати інтерес до праці та її результатів. Саме на прикладі вчителя праці В. Сухомлинський показав практичну ситуацію розвитку спільної справи та процес виховання творчості учнів. Досвід діяльності Павлиської школи підтверджує істину, що систематичне залучення учасників навчально-виховного процесу до взаємин дає змогу стабілізувати моральні якості й трансформувати їх у програму соціальнооцінної поведінки як складової культури міжособистісних взаємин.

Бо «справжній сенс виховання полягає у створенні таких життєвих ситуацій, залучення вихованців до такої системи взаємин, у яких виявляються найкращі якості особистості» [7]. Проте ступінь впливу цих взаємин залежить від того, «наскільки вони систематично реалізуються, набувають стану функціональних» [5].

На реальних образах учителів школи педагог показав, як авторитет тісно пов'язаний з культурою поведінки та культурою спілкування між школою, учнями, батьками. В.Сухомлинський зауважував: «Справжнє духовне спілкування народжується там, де вчитель надовго стає другом, однодумцем і товаришем дитини в спільній праці» [6]. При цьому важливим є дотримання основних вимог і правил людського співжиття, правил етикету, культури зовнішнього вигляду, уміння раціонально організовувати житло, правильно поводитися в побуті. Отже, досвід великого педагога доводить, що для культури міжособистісних взаємин характерна діалектична єдність зовнішньої та внутрішньої зумовленості формування й розвитку особистості. Знання системи взаємин особистості зі світом, зокрема міжособистісних взаємин у родині та умов їх налагоджування, дає змогу цілеспрямовано керувати процесами духовного, культурного, морального розвитку особистості, практично впроваджувати зміст, форми і методи виховання культури співробітництва школи, учнів, батьків.

У статтях «Слово учителя в моральному вихованні», «Слово про слово» В.Сухомлинський зазначає, що головним у вихованні культури міжособистісних взаємин є культура спілкування, яка має два компоненти - моральний і психологічний. Моральний виявляється в єдності моральної свідомості та відповідної поведінки - розкривається у діях і вчинках, здійснюваних людьми згідно з їхніми потребами, інтересами, ідеалами, життєвими цілями, стимулює створення системи моральних цінностей. Гуманістичний зміст спілкування, олюдненість взаємин є віддзеркаленням культури міжособистісної взаємодії. Гуманістичний чинник у спілкуванні виявляється в тому, що спілкування немислиме без взаємного визнання свободи й унікальності, гідності і суверенності. Культура спілкування передбачає атмосферу взаємної поваги, уваги до іншого і виявляє моральні якості особистості. У процесі спілкування виявляються моральні якості людей, відбувається обмін моральними цінностями між учасниками. Психологічний компонент культури спілкування складають психологічні знання, уміння розпізнавати психологію учасників взаємодії. Досвід В. Сухомлинського переконливо доводить, що фундаментом розвитку культури спілкування є гуманне ставлення людей одне до одного. Гуманні взаємини - чинник виховання культури співробітництва.

Структурними компонентами гуманних взаємин є потреби, мотиви, інтереси, ідеали, моральні переконання, ціннісні якості особистості. Такі взаємини ґрунтуються на принципах відповідальної залежності, їм притаманні специфічні ознаки, зокрема доброзичливість, турбота, повага, готовність допомогти, чесність, совість, чуйність, тактовність, делікатність, терпимість, великодушність. Вони становлять морально- ціннісну засаду особистості. Відносини є сутністю ставлення людини до людини через моральні, гуманістичні норми життєдіяльності, які «передбачають набір гуманістичних цінностей, що закріплюють за певних умов у взаєминах людей повагу людської гідності, милосердя, терпимість, взаємну турботу, вміння прощати, не заподіювати зло і протистояти йому» [6].

На цьому наголошує послідовниця ідей В. Сухомлинського - О. Савченко, яка зазначає, що на формування і розвиток особистості впливає багато психолого- педагогічних чинників. У своїх працях вона доводить, що це загальний мікроклімат сімейного життя, його тональність, загальна спрямованість, добрі сімейні взаємини. За гармонійних взаємин усі проблеми розв'язуються без роздратувань та приниження людської гідності дорослих і дітей. Взаємоповага, взаємопоціновування одне одного підтримують авторитет дорослих - батька й матері, дідуся та бабусі і визначають статус дитини. Тон сімейного життя - це наслідок дії багатьох чинників - морального рівня батьків, характеру взаємин між членами сім'ї, побутової культури, організованості сімейного колективу, його традицій тощо [2].

Вона зауважує, що гуманність - це зумовлена моральними нормами і цінностями система настановлень особистості на соціальні об'єкти (людину), що представлена у свідомості переживаннями співчуття і співрадості... реалізується в спілкуванні й діяльності в аспектах сприяння, співучасті, допомоги. У структурі культури співробітництва важливе місце посідає емоційний компонент - емоційне ставлення (почуття). За В. М'ясищевим, сфера почуттів (емоцій) «охоплює три різнорідні групи явищ - емоційні реакції, емоційний стан та емоційне ставлення» [1]. Критерієм гуманних якостей у міжособистісних взаєминах, важливим механізмом регуляції цих взаємин, як зазначав В.Сухомлинський, є емпатія. Передумовою й умовою виховання культури міжособистісних взаємин є розвиток в особистості моральних потреб співчувати, турбуватися про іншу людину й допомагати їй, поважати тих, хто поруч. Людині властива особлива психологічна «відкритість», вона здатна до співчуття, «співучасті». Надійним механізмом усвідомлення й виховання культури педагогічного співробітництва, як переконує досвід Павлиської школи, є здатність співпереживати і співчувати один одному. У процесі розвитку співробітництва між школою, учнями, батьками емпатія не лише супроводжує діяльність, а й передує їй.

Розглядаючи педагогічне співробітництво, зазначимо, що категорія «відносини» є однією з основних у психології та педагогіці. Вона виконує гносеологічну функцію під час опрацювання проблем змісту і характеру ціннісних орієнтацій, соціально- психологічного клімату в різних людських спільнотах, формування цілісної картини світу, гармонізації життєдіяльності дітей тощо, пов'язаних із виявом суб'єктивних якостей людини.

Таким чином, В. Сухомлинський у теоретичних напрацюваннях та в педагогічному досвіді масової загальноосвітньої школи зумів показати цілісну педагогічну взаємодію між учителем, учнем та батьками. На основі власного тривалого дослідження та вивчення результатів педагогічної практики визначив основні, ключові характеристики та особливості такої співпраці на засадах гуманізму, індивідуалізації, всебічного вивчення та розвитку школяра [6]. Саме на такій основі регулюються, удосконалюються, виховуються стосунки у системі: «учні - учителі - батьки».

Гуманістично спрямоване, особистісно орієнтоване виховання дітей молодшого шкільного віку в сім'ї та школі можливе лише за умови спеціальної фахової кваліфікації вчителів початкових класів, підвищення педагогічної освіти і виховної майстерності батьків молодших школярів. Активне співробітництво школи, учнів, батьків вимагає цілісного аналізу проблеми, опрацювання механізмів утворення моральних якостей і цінностей та вивчення їх впливу на культуру взаємин батьків і дітей. Саме теоретико- педагогічні основи сутності і змісту, характеру й особливостей цього педагогічного, соціокультурного явища, як ми вважаємо, потребують додаткового, глибокого, подальшого наукового вивчення.

Література

1. Бричок С. Б. Проблема вивчення особистості школяра у педагогічній спадщині Василя Сухомлинського / С. Б. Бричок // Педагогічний дискурс. - 2011. - № 10. - С. 76-79.

2. Дуткевич Т. В. Практична психологія : Вступ до спеціальності. 2-ге вид. : навч. посіб. / Т. В. Дуткевич, О. В. Савицька. - К. : Центр учб. л-ри, 2010. - 256 с.

3. Сухомлинський В. О. Любов до знань, школи, учителя // Вибрані твори : в 5-ти т. - Т .2. Формування комуністичних переконань молодого покоління. Як виховати справжню людину. Сто порад учителеві / текст і примітки підгот. В. З. Смаль; ред. кол. О. Г. Дзеверін (гол.) та ін. / В. О. Сухомлинський. - К. : Рад. шк., 1976. - С. 334-361.

4. Сухомлинский В. А. Мудрость родительской любви / В. А. Сухомлинский : [сост. А. И. Сухомлинская]. - М. : Молодая гвардия, 1988. - 303 с.

5. Сухомлинський В. О. Особа вчителя, педагогічний колектив і колектив вихованців // Вибрані твори : в 5-ти т. Т. 1. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості. Духовний світ школяра. Методика виховання колективу / текст і примітки підгот. В. З. Смаль; ред. кол. О. Г. Дзеверін (гол.) та ін. / В. О. Сухомлинський. - К. : Рад. шк., 1976. - С. 588-637.

6. Сухомлинський В. О. Передмова // Вибрані твори : в 5-ти т. Т. 1. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості. Духовний світ школяра. Методика виховання колективу / текст і примітки підгот. В. З. Смаль; ред. кол. О. Г. Дзеверін (гол.) та ін. / В. О. Сухомлинський. - К. : Рад. шк., 1976. - С. 7-8.

7. Сухомлинський В. О. Школа радості // Вибрані твори : в 5-ти т. Т. 3. Серце віддаю дітям. Народження громадянина. Листи до сина / текст і примітки підгот. В.З.Смаль; ред. кол. О. Г. Дзеверти (гол.) та ін. / В. О. Сухомлинський. - К. : Рад. шк., 1976. - С. 9-98.

8. Сухомлинський В. О. Етика відносин у педагогічному колективі школи, В. О. Сухомлинський [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.dnpb.gov.ua/ id/482/?PHPSESSID=bc188b7934fecf891607fb102bfaf3a1.

Размещено на Allbest.ru