Формування духовних потреб дитини в сімейній педагогіці В. Сухомлинського

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Формування духовних потреб дитини в сімейній педагогіці В. Сухомлинського

У статті висвітлюються питання щодо необхідності вдосконалення системи виховання й освіти на основі забезпечення більш тісного спілкування дітей та батьків, протиставляючи вплив старших громадським установам, що вимагає від батьків значного напруження сил, призводить не лише до гармонійного розвитку дітей, а й до самовизначення батьків, утвердження їх людської гідності. Повага до дитячої особистості, урахування інтересів, захоплень у дитячому колективі, а не безперечний вплив колективу на особистість, виховання без покарань, провідна роль слова та особистий приклад вихователя для дитини - це головне.

Ключові слова: дитина, сімейна педагогіка, виховання, гармонійний розвиток, моральні потреби.

Значним внеском у розв'язанні проблеми формування духовних потреб дитини в сім'ї в другій половини ХХ століття є науково-педагогічна спадщина Василя Сухомлинського (1918-1970) - видатного педагога, вченого, публіциста, автора багатьох праць із проблем виховання дітей та молоді.

Його спадщина досліджується як багатьма вітчизняними І. Бех, А. Богуш, Л. Бондар, О. Петренко, О. Савченко, О. Сараєва, М. Сметанський, О. Сухомлинська, так і зарубіжними вченими. Однак поза увагою дослідників поки що залишалася концепція виховання дітей у сім'ї, обґрунтована В. Сухомлинським, яку ми визначаємо як дитиноцетричну.

Учіння про формування моральних потреб сім'ї є змістовою константою багатоаспектної теоретико-практичної спадщини В. Сухомлинського, вивчення якої набуло особливої актуальності на сучасному етапі розвитку педагогічної науки. Звертаючись до проблем сімейного виховання, прямо та опосередковано розглядаючи його складові, учений був глибоко переконаний у потенційній силі виховного впливу родини, скеровував усю діяльність на узгодження виховних цілей і дій сім'ї та школи.

Особливий інтерес в умовах сьогодення становить його напрацювання в царині теорії та практики морально-духовного становлення особистості, коли «...духовність має стати постійним прагненням людини до власного самовдосконалення та саморозвитку, яка виявляється у багатстві духовного світу особи, її ерудиції, розвинутих інтелектуальних і емоційних запитах моральності».

Життя В. Сухомлинського - приклад високої моральності, глибоких духовних цінностей, діяльності на благо людини, дитини, прагнення до творення людини майбутнього. Як директор Павлиської школи, організатор учнівського, учительського та батьківського колективу, учений багато зробив для формування духовних потреб кожного учня, вважав, що педагогічне значення духовних потреб посідає провідне місце в розвитку особистості. Учення педагога підтверджує тезу про те, що «до бажаного результату веде тільки такий педагогічний вплив, який правильно (повно) враховує потреби дитини, підлітка, юнака і спрямований на виховання цих потреб через різноманітні мотиви діяльності дитини. Слід зазначити, що В. Сухомлинський у своїх працях наголошував на тому, що потреби є джерелом активності людини, а індивідуальна духовність визначається двома основними потребами: перша - пізнання нового; друга - соціальна потреба жити і діяти «для інших».

У своєму вченні Василь Олександрович виходив із того, що духовні потреби є найвищими людськими цінностями і формувати їх необхідно з народження.

Духовність - специфічно людська риса. Виявляється вона в багатстві духовного світу особи, її ерудиції, розвинутих інтелектуальних і емоційних запитах моральності.

Духовні цінності - витвори людського розуму, духу і творчої діяльності, зафіксовані в реальних здобутках і продуктах науки, літератури, мистецтва, моралі, архітектури тощо [2].

Спираючись на власний педагогічний досвід, В. Сухомлинський стверджував, що виховання дітей є не лише прямим обов'язком сім'ї, але й силою, що зміцнює як кожну окрему родину, так і суспільство взагалі. «Батьків, які здатні тільки народити дитину і відразу ж прагнуть звільнитися від своїх обов'язків, треба піддавати суспільному осуду та позбавляти їх високого звання і прав батьків», - зазначав він [15, с. 84].

В. Сухомлинський підкреслював, що основи морального і трудового виховання закладаються насамперед у сім'ї, де діти з раннього віку залучаються до виконання посильної праці, усвідомлюють власну значущість, формують почуття власної гідності, набувають важливих моральних якостей - почуття обов'язку перед батьками, перед родиною, патріотизм. Постійно зазначав, що в життєвому процесі є три найважливіші цінності - добро, краса, істина, які становлять основу морального, духовного, трудового виховання. Показував, що потреби дитини формуються відповідно до етапів її розвитку.

Уперше в радянській педагогіці, після довгої перерви він обґрунтував дитиноцентричну концепцію сімейного виховання, яка базується на глибокому психологічному аналізі сімейних взаємовідносин, принципах гуманізму, визнанні дитини вищою цінністю; визначив місце сім'ї в цілісному процесі формування особистості; розробив і перевірив на практиці ідею співпраці сім'ї та школи у вихованні дітей тощо. Його наукові напрацювання, практичний досвід були, є й будуть базовими для подальшого розвитку теорії та практики виховання дітей у сім'ї.

Аналіз і характеристика поглядів ученого на проблеми виховання дітей у сім'ї дають змогу проникнути в їх сутність, оцінити новаторство ідей, співзвучність їх викликам сучасності. В. Сухомлинський теоретично обґрунтував і доклав зусилля до практичного втілення в життя дитиноцентричної концепції сімейного виховання, що становить систему закономірностей, поглядів, ідей, які розширюють і поглиблюють теорію та практику виховання дітей у сім'ї. Основне місце в її реалізації належить батькам, іншим членам родини, громаді.

Як першооснова виховання, - наголошував В. Сухомлинський, - сім'я здійснює найбільший вплив на розвиток особистості та суспільства. Усупереч позиції представників офіційної влади, які недооцінювали, інколи ігнорували роль і значення сімейного виховання в цілісному процесі становлення особистості, педагог висував власну точку зору - відмовитися від безперспективних планів і штучних експериментів і повною мірою використовував виховний потенціал сім'ї як чинник формування кращих особистісних якостей підростаючої людини. Адже саме «в сім'ї, в найтоншому дотику батька та матері до дитячого серця і розуму пишеться наймудріша, найскладніша і в той же час найпростіша... сторінка книги, яку ми всі називаємо суспільним вихованням» [12, с. 129].

Відтак, глибоко усвідомлюючи ту величезну роль, яку відіграє сім'я як осередок формування особистості, педагог надавав великого значення цій ланці суспільства, стверджуючи, що саме від міцності цих «маленьких цеглинок» - сімей «залежить цілісність і довговічність побудованого із них величезного дому - суспільства» [12, с. 129].

Виховання дітей, - наголошує В. Сухомлинський, - вимагає від батьків значного напруження сил, що призводить не лише до гармонійного розвитку дітей і до самовизначення батьків, утвердження їх людської гідності. «Є десятки, сотні професій, спеціальностей, робіт, - зазначає він у бесіді «О гражданской и моральной ответственности родителей» праці «Родительская педагогика», яка увійшла до збірки «Мудрость родительской любви», - один будує залізницю, інший зводить житло, третій вирощує хліб, четвертий лікує людей, п'ятий шиє одяг. Та є найуніверсальніша - найскладніша і найблагородніша робота, єдина для всіх і водночас своєрідна, неповторна в кожній сім'ї, - це творення людини» [10, с. 12].

Вивчення праць і досвіду педагога й батька дає змогу стверджувати, що погляди В. Сухомлинського на сім'ю та систему виховання в ній є цілісною дитиноцентричною концепцією сімейного виховання. До її основних системоутворювальних компонентів належать: дитиноцентризм, принципи природовідповідності, народності, гуманізму, соціалізації тощо.

На його думку, кожна дитина може реалізувати свої можливості, досягти бажаної мети, задля чого має пройти складний шлях біологічного, психічного, соціального, суспільного розвитку та становлення. Успішність перебігу цього процесу забезпечує цілеспрямований виховний вплив на дитину в кожному з означених напрямків, а головне - посилену увага батьків до внутрішнього світу особистості, адже формування її мотивів, потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій напряму залежить від впливу сімейного середовища, зусиль батьків і дітей. Мудра влада виховання, - наголошує В. Сухомлинський, - виявляється в тому, що пробуджує в кожній дитині її «індивідуальну людську неповторність» [4, с. 284].

У своїх працях В. Сухомлинський довів, що потреби дитини формуються відповідно до етапів її розвитку. Він розглядає не дитину взагалі, а дитину конкретного віку, статі, соціального статусу, природних здібностей, певної спадковості й лише за такого підходу вибудовує систему педагогічних впливів на неї. Учений виокремлює особливості етапів становлення дошкільника, школяра, підлітка, юнака та дівчини. Згідно з цим батьки мають ураховувати внутрішню природу дитини та вести її природним шляхом розвитку. І в цьому процесі дорослішання сім'я посідає спочатку головне місце («Серце віддаю дітям») [5], потім стосунки в сім'ї стають партнерськими, рівними («Народження громадянина») [6] і в юності - це поради дітям, що вже стали дорослими («Листи до сина», «Лист дочці») [9; 14; 16]. духовний сімейний сухомлинський виховання

Із принципом народності учений безпосередньо пов'язував завдання морального виховання, у статті «Моральні цінності сім'ї» обґрунтовуючи, що «найголовніше моральне багатство сім'ї - це сімейні взаємовідносини, і в ранньому дитинстві людина має пройти велику школу тонких, сердечних, людяних взаємовідносин» [8, с. 440].

Сутність народності у вихованні В. Сухомлинський убачав у тому, щоб із перших днів народження в сімейному середовищі формувалося в дітей уявлення про кращі загальнолюдські, національні, сімейні цінності і, зрештою, все те, що ми називаємо менталітетом народу, нації [4].

Принцип гуманізму був стрижнем педагогіки В. Сухомлинського взагалі та його сімейної педагогіки зокрема.

Гуманізм В. Сухомлинського - це любов до кожної дитини, неуспішної, важкої, невстигаючої, проблемної в усіх обставинах і ситуаціях. І головне -він так налаштовував батьків і цього принципу неухильно дотримувався сам. Тому на питання, що в його житті було найголовнішим, без вагань відповідав: «Любов до дітей» [5, с. 7].

В. Сухомлинський провідним чинником формування моральних потреб у дітей у сім'ї вважав батьківську любов до дитини. На питання: «Якою вона має бути?», спираючись на досвід своїх попередників, результати власних наукових напрацювань і багаторічної роботи з батьками, він відповів: «Батьківська любов має бути такою, щоб у дитини пробуджувалася чуттєвість серця до навколишнього світу, до всього, що створює людина, що слугує людині і, звичайно, передусім до самої людини» [12, с. 117]. Педагог уважав, що сім'я є виховним середовищем за умови, якщо вона пробуджує в дітях людяність.

Соціалізація дитини в сім'ї, на його думку, сприяє активному входженню дитини в суспільство. У ній (сім'ї) вона засвоює перший соціальний досвід. В. Сухомлинський визначав соціалізацію як залучення особистості до суспільства, виходячи з того, що «з першого подиху свого життя вона (дитина - В.Ф.) - істота суспільна, й її суспільна сутність виявляється в її відносинах, стосунках, взаєминах із іншими людьми (з перших днів народження в сімейному середовищі), які задовольняють її матеріальні й духовні потреби, дитина включається в суспільство та стає його членом» [7, с. 448]. Цим В. Сухомлинський підкреслює, що виховання дітей у сім'ї - це соціалізація й що саме від сім'ї залежить, якою в світ вийде дитина.

До основних завдань сімейного виховання відносив В. Сухомлинський також формування розумних потреб і бажань. Як важливі новоутворення дитячого віку виникають вони на порозі свідомого життя дитини з того моменту, як вона починає відчувати, виявляти певні бажання.

Потреби вчений розглядав як головну рушійну силу людської діяльності, своєрідну форму виявлення необхідності в чомусь, що має велике значення для функціонування чи продовження певної діяльності. Із потреб випливають бажання, окультурюванню яких він надавав великого значення. Цю роботу В. Сухомлинський радив починати якомога раніше, із перших кроків свідомого життя дитини, коли її психіка вже піддається виховному впливові, коли «центром Всесвіту» для дитини є її особисті інтереси, бажання: «Як тільки людина зрозуміла своє буття, виділила себе із навколишнього світу, в його становленні, в тому, якою людиною вона стане, якого громадянина отримає Батьківщина, якого чоловіка отримає дружина, якого батька судилося мати дітям, - визначальне значення в усьому цьому має гармонія бажань, з одного боку, і обов'язку - з іншого», - зазначає В. Сухомлинський у статті «Труд и долг» [13, с. 153] і радить батькам закласти в основу формування бажань у дітей морально-етичну норму (ціннісну основу якої становить допустимість, здійснення, досягнення) [там само].

До механізмів реалізації завдань виховання дітей у сім'ї В. Сухомлинський відносить як провідний чинник працю. Зазначає, що взятий сам по собі факт залучення дитини до праці ще не вирішує справи, тому що виховний ефект визначається характером діяльності та роллю дитини в ній. Вихованню культури потреб і бажань, за В. Сухомлинським, активно сприяє лише та праця, в основі якої лежить творення добра для людей. «Дитина, що зазнала потреби робити добро для інших людей, - зазначає він у статті «Мы продолжаем себя в детях», - стає дуже проникливою, сприйнятливою, чутливою до навколишнього світу, до людей, до вчинків, подій, стосунків між людьми» [12, с. 119].

Важливим виявом мистецтва виховання дітей у сім'ї є, на думку педагога, уміння батьків збуджувати, розвивати й підтримувати «бажання дітей бути хорошими». А для цього необхідно навчити дитину орієнтуватися у розмаїтті бажань, виокремлювати з них найбільш значущі, керувати ними, розуміти слова: «хочу» - «не хочу», «можна» - «не можна», «повинен» - «не повинен».

У матеріалах, представлених у збірці «Мудрость родительской любви», педагог звертає увагу батьків на необхідності усвідомлення дітьми того, що вони не поодинокі в своїх потребах і бажаннях - навколо них вирує багатий і різноманітний світ людських бажань і устремлінь. «Нема і не може бути індивідуального бажання, яке тією чи іншою мірою не торкалося б духовного світу інших людей, не стикалося з чужими бажаннями. Ухилитися від цього зіткнення бажань неможливо. Щоб життя було узгодженою гармонією, кожна людина має іти назустріч закономірним бажанням інших людей, підкорити свої бажання гармонії життя» [11, с. 89-90]. Лише за цих умов злиття «хочу і повинен» буде морально виправданим.

До інших педагогічних умов формування культури бажань у сім'ї вчений відносив: педагогічну освіту батьків і створення сімейної атмосфери високоморальних спонукань і бажань; виховання у дітей уміння підпорядковувати свої бажання високій моральній ідеї; виховання критичного ставлення до власних думок і вчинків; розуміння суспільного характеру людських бажань.

Безумовно, принцип соціалізації був покладений ученим в основу формування такої моральної потреби, як жити в соціумі, колективі, жити «для інших».

Потреби є джерелом активності людини, при цьому індивідуальна духовність визначається двома фундаментальними потребами - ідеальною потребою пізнання; соціальною потребою жити і діяти «для інших» [2].

Також у науково-довідковій літературі мова йде про те, що розрізняють біологічні потреби, властиві живим організмам, і соціальні, що мають суспільно-історичний характер і зумовлені розвитком матеріального виробництва. Педагогічне значення потреб випливає з їхньої ролі в розвитку особистості. Тому до бажаного результату призводить лише такий педагогічний вплив, який правильно враховує потреби дитини, підлітка, юнака і спрямований на виховання цих потреб через різноманітні мотиви діяльності дитини [1].

Духовність людини - це постійне прагнення до власного самовдосконалення та саморозвитку, і в цьому постійному життєвому процесі три цінності - добро, краса, істина - є найважливішими.

Теоретичні, методичні та організаційні новації В. Сухомлинського випередили свій час і в умовах сьогодення є основою, на якій має розвиватися теорія і практика виховання дітей.

Література

Гончаренко С. Український педагогічний словник / Семен Гончаренко. - К. : Либідь, 1997. - 376 с.

Педагогічний словник / за ред. дійсн. члена АПН України М. Д. Ярмаченка. - К. : Педагогічна думка, 2001. - 516 с.

Словарь по соц. пед-ки : учеб. пособ. для студ. выс. учеб. заведений / авт-сост. Л. В. Мардахеев. - М. : Издательский центр «Академия», 2002. - 368 с.

Сухомлинський В. О. Духовний світ школяра / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : у 5 т. - К. : Радянська школа, 1976. - Т. 1. - 1976. - С. 207-400.

Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : у 5 т. - К. : Радянська школа, 1977. - Т. З. - 1977. - С. 7-279.

Сухомлинський В. О. Народження громадянина / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : у 5 т. - К. : Радянська школа, 1977. - Т. З. - 1977. - С. 283-582.

Сухомлинський В. О. Методика виховання колективу / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : у 5 т. - К. : Радянська школа, 1976. - Т. 1. - 1976. - С. 403-637.

Сухомлинський В. О. Моральні цінності сім'ї / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : у 5 т. - К. : Радянська школа, 1976. - Т.5. - 1976. - С. 436-440.

Сухомлинський В. О. Листи до сина / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : у 5 т. - К. : Радянська школа, 1977. - Т.3. - 1977. - С. 583-657.

Сухомлинский В. А. Родительская педагогика // В. А. Сухомлинский Мудрость родительской любви / сост. А. И. Сухомлинская. - М. : Мол. гвардия, 1988. - С. 5-32.

Сухомлинский В. А.Осторожно: ребенок! // Сухомлинский В. А. Мудрость родительской любви / сост. А. И. Сухомлинская]. - М. : Мол. гвардия, 1988. - С. 61-99.

Сухомлинский В. А.Мы продолжаем себя в детях // Сухомлинский В. А. Мудрость родительской любви / сост. А. И. Сухомлинская]. - М. : Мол. гвардия, 1988. - С. 99-148.

Сухомлинский В. А.Труд и долг // Сухомлинский В. А. Мудрость родительской любви / [Сост. А. И. Сухомлинская]. - М. : Мол. гвардия, 1988. - С. 149-177.

Сухомлинский В. А.Письма к сыну // Сухомлинский В.А. Мудрость родительской любви / [Сост. А. И. Сухомлинская] . - М. : Мол. гвардия, 1988. - С. 178-287.

Сухомлинский В. А.К вопросу об организации школ-интернатов / В. А. Сухомлинский // Советская педагогика. - 1988. - № 12. - С. 82-88.

Сухомлинський В. О. Лист дочці / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : у 5 т. - К. : Радянська школа, 1977. - Т. 5. - 1977. - С. 371-378.

Размещено на Allbest.ru