Розвиток почуття мови у дітей засобами штучних текстів (на матеріалі лінгвістичної казки Л.С. Петрушевської)

Ключові слова: почуття мови, мовна інтуїція, лінгвістична казка, штучний літературний текст.

Ключевые слова: чувство языка, языковая интуиция, лингвистическая сказка, искусственный литературный текст.

Key words: feeling of the language, the language intuition, linguistic story, artificial literary text.

Постановка проблеми

Одним із важливих завдань лінгводидактики є вдосконалення програм і навчальних посібників з навчання мови та розвитку мовлення дітей дошкільного віку. Його вирішення потребує не тільки розробки нових методів навчання, а й дослідження тих психічних утворень, які формуються у дітей в процесі мовного і мовленнєвого розвитку. Зокрема, мовної компетенції, яка в якості інтуїтивного компонента обіймає “почуття мови”. Ця наукова метафора використовується для позначення недостатньо усвідомлюваних або повністю інтуїтивних процесів сприйняття мовного матеріалу та/ або породження мовного висловлювання. На думку С. Караванського, це те, що часом називають “природнім мовним смаком” або “почуттям мови” її носіїв. “Почуття мови” - термін умовний, існує комплекс естетичних вимог, яких дотримуються мовці певного мовного середовища. Про тих, хто у своїй мовній практиці найповніше задовольняє ці вимоги, ми кажемо, що вони мають розвинуте “почуття мови” або “природній мовний смак” [6].

Актуальність дослідження

Про те, що спостерігається “почуття” системи мови, писав ще Ф. де Соссюр, він навіть указував на неусвідомленість цього процесу. Наявність “ граматичного інстинкту”, завдяки якому утворюються слова, показано О. Есперсеном. Граматичний інстинкт, на його думку, дозволяє застосовувати мовні навички до конкретної ситуації. На наш погляд, таке визначення долає вузькість розуміння почуття мови як реакції (О.С. Ахманова, Н.І. Імедадзе та ін.); як механізму контролю та оцінки висловлювання (М.М. Гохлернер та ін); як специфічного ставлення до мовних структур (Г.В.Ейгер); як володіння мовою (М.Р. Львів та ін.); як уміння, навичка наслідувати норми мови (Т.К. Донська, Л.П. Федоренко та ін.); як прояв інтуїції (Г.В. Рамішвілі); як здатність правильно чинити в новій мовній ситуації на підставі минулого досвіду (В. А. Артемов, Т.М. Колєснікова та ін.).

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У якості основи почуттям о вирізними дослідниками виокремлювалися асоціативні зв'язки різних ознак мовних явищ або сукупності ознак (А.М. Орлова, Д.Н. Богоявленський, С.Ф. Жуйков, Ф.О. Сохін, Б.І. Додонов та ін.), мовні узагальнення, “неусвідомлене знання” (Л.І. Божович), “дар слова” (К. Д. Ушинський), “узагальнені мовні уявлення” (Л.В.Щерба), сигнали відповідності / невідповідності мовних форм з конкретним мовним еталоном (М.М. Гохлернер, Г.В.Ейгер). У науковому обігу існує декілька точок зору на почуття мови, їх класифікацію можна звести до таких трьох позицій: почуття мови - це сукупність асоціативних узагальнень мовних фактів (Б.І. Додонов, С.Ф. Жуйков, А.М. Орлова); почуття мови - це автоматизовані сторони мовних процесів, що використовують той же механізм, що й усвідомлені процеси (М.М. Гохленрнер, Г.В. Ейгер); почуття мови - це особливий механізм мовного мислення (О.Д. Божович, Л.І. Божович, І.Т. Васильєва, Н.В. Імедадзе, Д.Н. Узнадзе). Так, І.А. Бодуен де Куртене, як творець вчення про фонеми, досить активно користувався поняттям почуття мови. Він зауважував, що існує певне “почуття мови”, яке можна підтвердити об'єктивно, довести фактами [4]. Багато дослідників шукають витоки почуття мови в ранніх періодах розвитку мови, пов'язують його зі здатністю дитини освоїти конкретну мову, вичерпуючи з потоку мовлення оточуючих системні відносини, які складаються між одиницями мови. У своїх роботах Вільгельм фон Ґумбольдт визнавав наявність двох життєдіяльних початків: зовнішніх вражень і “внутрішнього почуття” мови відповідно до загального призначення мови, що поєднує суб'єктивність з об'єктивністю у творенні ідеального, але не повністю внутрішнього і не повністю зовнішнього світу. Він вважав, що існує особлива “духовна сила”, яка лежить в основі оволодіння мовою. Ідеї В. Ґумбольдта знайшли своє відображення у творчості О.О. Потебні, який також був схильний вважати, що в засвоєнні мови має місце несвідоме почуття. Сам же процес оволодіння мовою, на думку вченого, підпорядковується участі душі.

Мета статті - з'ясування вікового діапазону, який визначає (впливає) розуміння штучного літературного тексту та можливостей створення подібного на матеріалі лінгвістичної казки Л.С. Петрушевської “Пуськи бятиє”.

Виклад основного матеріалу. Майже всі автори пишуть про те, що рішення, які диктуються почуттям мови, людиною погано усвідомлюються. Тому, ймовірно, психологічний зміст почуття мови слід шукати серед неусвідомлюваних механізмів (Т.М.Ушакова). Механізм цього почуття формується спонтанно тільки в рамках мовної практики. Це говорить, у якійсь мірі, про низький ступінь довільності в його роботі: він не може бути розпочатий за довільним бажанням людини (на відміну від відпрацювання правила) і тому неможливі спеціальні окремі тренування. Можна й далі продовжувати огляд точок зору науковців, які переймаються проблемами почуття мови, але він не допоможе виробити ані єдиного поняття, що відображає сутнісні сторони обговорюваного явища, ані дати єдиного визначення, яке б задовольнило більшість психолінгвістів. Не випадково один з розділів монографічного дослідження О.Д. Божович, присвяченого вивченню мовної компетенції школярів, називається: “Почуття мови” - термін чи наукова метафора” [5]. Автор пропонує такий вихід: “Доти, поки ми не домовимося про будь-яке обмеження змісту цього виразу (мається на увазі “почуття мови”), воно залишиться метафорою; ним неможливо буде користуватися як терміном. Більше того, не зможемо впевнено співвіднести цей вираз із тим чи іншим поняттям в психології, наприклад, - із поняттям “інтуїція” [5, с.124]. Науковець визначає три умови, а саме: 1) коли несвідомо використовується актуально не усвідомлене знання чи навичка, 2) коли “почуття мови” виступає як почуття і замінює знання, 3) коли носій мови не може не діяти “за почуттям”, так як йому неможливо дати однозначно сформульоване знання. Також автором підкреслюється: “виходячи з розрізнення цих ситуацій домовимося розуміти під “почуттям мови” механізми вибору мовних одиниць, контролю за їх використанням та прогнозу висловлювання, коли співвідношення семантичного та граматичного носить об'єктивно неформалізований характер, варіативний характер. Таке співвідношення найбільш чітко проявляється на вищих рівнях мови ... лексико - фразеологічному, синтаксичному, стилістичному” [5, с.124-125]. Саме цим визначенням ми послуговувалися у своєму дослідженні.

На думку Г.М. Богомазова, мовне почуття - це певний стан цього розвитку, тобто синхронний зріз, момент динамічної рівноваги цього розвитку. Відомо, що на різних етапах розвитку мовного мислення носій мови буде володіти різним рівнем сформованості мовного почуття. Отже, почуття мови має своєю динамікою розвитку, пов'язану з розвитком мовного мислення, але особливості цих двох взаємопов'язаних процесів не тотожні один одному [3, с. 34]. За такого розуміння почуття мови немає необхідності робити його аспектуальним, одномірним, застосованим лише до певного класу випадків, тим більше що в процесі мовного мислення використовуються всі рівні мови як цілісного утворення. Усе це дозволяє, на думку автора, розглядати почуття мови в межах мовних, а не психологічних категорій, точніше як явище психолінгвістики, якщо враховувати сучасний розвиток мовознавства. На нашу думку, найбільш точним критерієм виділення наявності (не сформованості) почуття мови може бути служить критерій, пропонований О.Д. Божович, а саме: наявність особливого (інтуїтивного) механізму мовного мислення, що відрізняє почуття мови від раціонально-логічного мислення і вступає в дію, коли характеристики і відношення в мовному матеріалі не піддаються суворої формалізації. Спираючись на цей підхід, ми намагалися визначити, які саме аспекти сприйняття штучного тексту здійснюються механізмами, відмінними від раціонального, усвідомлюваного мислення. Наше дослідження проводилося на матеріалах зв'язного тексту, що відноситься до художнього жанру. Здатність вживати форми, яких ми не могли чути, поєднувати слова за певними законами їх сполучуваності, на думку Л.В. Щерби, базується на граматичному інстинкті, в основі якого лежить мовна організація, що має психофізіологічні коріння. Інтерес до штучних текстів почався з відомої фрази Л. В. Щерби: “Глокая куздра штеко будланула бокра и курдячит бокренка” [10]. Ми використали сучасний штучний літературний текст, автором якого є Л.С. Петрушевська [9]. Т.М. Маркова зазначає, що ігрова атмосфера, артистизм оповідної організації, найширші інтертекстуальні можливості казки Л.С. Петрушевської “роблять її надзвичайно привабливою зоною художнього експерименту, тому літературна казка набуває глибокої взаємодії з літературною традицією” [7, с. 194]. За Л.С.Петрушевською, казка “Пуськи Бяті” написана загадковою напівдитячо - напівбожевільною говіркою. Автор так пояснила її походження: “Наталочці був рік, і вона ніяких казок не розуміла. Співала їй матуся на ніч, співала, а одного разу подумала і вирішила розповісти їй казку її ж мовою і почала: “Сяпала Калуша по напушке и увазила бутявку” [9, с.13].

Письменниця проводить експеримент у жанрі навмисної словесної нісенітниці, поєднує звуки в слова, а слова - у фрази за принципом гротеску. Традиція створення казок на основі граматичних і фонетичних форм мови без традиційної семантики слова сходить до Льюїса Керролла, дадаїстів, футуристів; а в теоретичному плані - до академіка Л.В. Щерби. Гротескні образи народжуються на з'єднанні традиційної граматичної форми і нульовий семантики слова. Цей гротескний прийом змусив “працювати” маргінальні рівні поетичного образу (звукову, граматичну форми), актуалізувавши принципи дитячої мови, де важливий не стільки сенс, скільки інтонація сенсу, не значення, а звукоряд, власне вони і стають семантикою “дитячої мови”. Отже, для експериментального дослідження нами використано широко відому лінгвістичну казку “Пуськи бятиє” (зі збірки Л.С. Петрушевської “Дикі тварини”). Часто-густо її згадують як просто кумедний інтуїтивно зрозумілий текст зі словами, яких немає в жодній мові. Деякі слова з казки (“некузяві”, “зюмо-зюмо некузяво”) увійшли в розмовне мовлення і навіть у нові словники. Для коректності отримання результатів нами було підготовлено два тексти - російською та українською мовами для дітей 3-8 років. Наведемо зміст цих текстів:

Пуськи бятые

Сяпала Калуша по напушке и увазила бутявку. И волит: - Калушата, калушаточки! Бутявочка!

Калушата присяпали и бутявку стрямкали. И подудонились. А Калуша волит: - Оёё, оёё! Бутявка-то некузявая!

Калушата бутявку вымучили. Бутявка

вздребезнулась, сопритюкнулась и усяпала с напушки. А Калуша волит: