Роль духівництва Півдня України у розбудові освітнього простору ІІ половини ХІХ - початку ХХ століття

духівництво освітній релігійний етичний

Отже, можна стверджувати, що й діяльність духівництва відбувалася з урахуванням релігійної приналежності населення. Представники різних церков Півдня України другої половини XIX - початку Хх століть вважали віру у Бога невіддільною рисою моральної особистості, що суттєво впливало на поведінку та взаємостосунки. Дітей залучали до віри через вивчення молитов, читання Псалтирі, Часослову, Тори, Корану, Євангелія, через першу сповідь та причастя. Основним завданням духівництва було вивчення Закону Божого, навчання «благонравию», виховання поваги до «Государя», начальника і ближнього [3, с. 99], чого можна було досягти через залучення до навчання у школах грамоти, церковнопри- ходських школах, приходських училищах. Тобто існував нерозривний зв'язок школи для нижчих верств населення з церквою і залишався найважливішим чинником виховання. При цьому саме на духівництво покладалося прищеплення загальнолюдських цінностей та соціальних чеснот кожній особистості під час навчально-виховного процесу у церковноприходських школах, де навчали молитов, священної історії, короткому катехізису, церковному співу, письму, читанню, початковим арифметичним правилам. Цьому процесу сприяли духовні семінарії, які як навчально-виховні заклади виникли у XVIII - на початку XIX ст. До відкриття Одеської духовної семінарії, яка до 1 січня 1871 р. мала назву Xерсонської, майбутні пастирі навчалися у духовних училищах та семінаріях інших єпархій. Освітній рівень викладацького складу семінарії з самого початку був досить високим, оскільки релігійно-гуманітарна освіта, яка надавалася у семінарії, повинна була сформувати благочестивих і освічених пастирів [17, с. 276], а ті, у свою чергу, - вірнопідданих парафіян.

Рівень освіти у школах грамоти, церковноприходських школах залежав від двох чинників: від рівня освіченості священика та від матеріальних статків церковної громади, яка могла утримувати від одного до шести класів. Популярність церковноприходських шкіл пояснювалася наявністю пільг для хлопчиків, які за успішне закінчення школи звільнялися від військової служби і могли навчатися надалі в інших навчальних закладах. Школи грамоти мали надзвичайне значення суто для церковно-приходських шкіл. Вони були тим корінням, яким живилась уся церковно-приходська справа. Маленькі елементарні школи грамоти були значним етапом у підготовці для дворічного курсу однокласної церковно-приходської школи [8, с. 125]. Духівництво намагалося підтримувати основне завдання церковноприходських шкіл, визнане самим народом, і більше підняти роль шкіл як церковно-просвітницького центру. У святкові та вихідні дні дозволялось вчителю влаштовувати вечірні читання у школі для учнів та їх батьків. Читання супроводжувалось співами, які проходили під керівництвом приходського священика [7, с. 241]. З огляду на те, що регіон був полікультурним, виховання громадянина включало обов'язкове володіння державною мовою. Тому абсолютно всі національні школи вивчали російську мову і навчальний курс в однокласних церковноприходських школах тривав протягом трьох років замість двох.

За кошти конфесій навчалися як хлопчики, так і дівчатка. Церковно-приходська школа з двома рівнями - двокласна та однокласна; школа грамоти та школа для представників національних меншин. Читанню та письму дітей православного віросповідання навчали за Псалтирем, Часословом і Євангелієм; дітей юдейського віросповідання за Талмудом, Торою; німецьких, швецьких дітей - за Євангелієм та віровченням вчителів церкви. Вчителями були священики, диякони і нижчі церковнослужителі.

Таким чином, церковноприходські школи забезпечували морально-духовне виховання відповідно до віросповідання та надавали перевагу саме вихованню над навчанням.

Не залишалося поза увагою і створення бібліотек, які сприяла поширенню освіті й виховання. Перші бібліотеки створювалися при церковноприходських школах, школах грамоти, а також при гімназіях, ліцеях, училищах. Так у Херсонському, Миколаївському відділеннях бібліотеки були у 10 школах: у 4 школах Миколаєва - при Різдво-Богородицькій церкві, Скорбященській, Симоно-Агрипиненській, Олександро-Невській та у 6 сільських - Калинівській, Остапівській, Богоявленській, Привольнянській. Бібліотеки цих шкіл складалися із книг житій святих, листків для духовного читання, бесід преосвященних Сергія, Дмитрія, Никанора; Троїцьких листків, журналів «Наставление и утешение в православной вере» та інші [12, c. 87]. За архівними даними 1907 року, для народного читання при церковно-при- ходських школах було 31 110 бібліотек, для сприяння освіті народу пропонувалося до 142 267 читань у 10 856 школах [15, с. 239].

На зламі століть Херсонська єпархія налічувала 730 церков і 5 монастирів, мала поліграфічну базу для випуску релігійної літератури. Основним напрямом діяльності духівництва Херсонської єпархії було поширення початкової освіти серед дітей і дорослих. За статистичними даними 1905 р., церковні школи посідали перше місце за своєю чисельністю: з 1828 шкіл Херсонської губернії 630 (34,5%) належало церкві, 532 (29,1%) - земським установам, 187 (10,2%) становили міські початкові школи, решту - школи інших відомств. Великий внесок у розвиток освітньо-виховного простору зробили монастирські господарства, які своєю діяльністю сприяли становленню і функціонуванню закладів початкової та професійної освіти [2, с. 522-530].

Слід зазначити, що у період другої половини ХІХ - початку ХХ століть основним завданням було не тільки освіта, а більше прищеплення православної християнської віри і правил благочестя. За твердженням С. Миропольского, «... у наших училищах викладалося три предмети - читання, письмо і співи; читання - релігійне, письмо - священне, спів - церковний. Це наше споконвічне trivium, яке, з'явившись при Володимирі, зберігалося у церковно-приходській школі до останніх днів її існування...» [10, с. 54].

Популярність церковно-приходських шкіл він пояснює двома причинами: «по-перше, освоєння <...> книжності було необхідним, насамперед, священикам з метою поширення православ'я, а по-друге, навчання грамоти та навчання вірі сприймалося як єдиний процес, який впливав на формування релігійної особистості» [10, с. 151].

Наведемо дані циркуляру Одеського училищного округу, в Одеському повіті налічувалося 1 двокласна церковно-приходська школа, 32 однокпасні, 23 школи грамоти, де навчалося всього 56 дітей; у Херсонському повіті існувало 7 шкіл для дівчат, 7 - для хлопців та 42 - змішаного типу, де одночасно навчали і хлопчиків, і дівчат. Миколаївське відділення мало 18 однокпасних шкіл і 14 шкіл, в яких навчалося 32 учні: 1 для хлопчиків, 4 для дівчаток і 27 змішаних. Херсонське відділення утримувало 18 одночасних шкіл і 51 школу грамоти, де всього навчалося 69 осіб: 7 - для дівчаток, 7 - для хлопчиків і 55 - змішаного типу [15].

Слід звернути увагу на те, що у Миколаївському відділенні мали змогу отримувати освіту вже і діти іновірців та інославних: 10 дітей зі штундистів: 6 хлопчиків і 4 дівчинки. В Єпархіальному училищі навчаються 13 дівчаток з єврейських родин. Всього учнів у школах інших відомств було 27 998 хлопчиків, 7951 дівчаток, всього у початкових школах єпархії навчалося 52 806, у т.ч. розкольників і штундистів - 22, інославних - 16, євреїв - 146. Не навчалося - 141 418 дітей [5].

З метою поширення освіти серед народу духовне відомство у період з 1884 по 1904 роки започаткувало велику кількість церковноприходських шкіл та шкіл грамоти. Так, у 1884 році було лише 5517, а у 1905 році - 43 842 школи, де навчалося 11 924 710 учнів. З цієї кількості функціонувало 18 церковно-учительських шкіл, де навчалося 1141 учнів, 416 двокласних - 21 181 учень, 602 двокласних - 69 514 учнів, 24 687 одночасних - 1 284 763 учнів, 18 118 шкіл грамоти - 548 111 учнів. Усього навчалося у церковноприходських школах усіх розрядів 95 926 учнів, працювало законовчителів - 44 583, учителів і учительок - 51 343, у т.ч. членів причту - 5 929, особливих учителів і вчительок світських - 45 414 [4, с. 125].

Церковно-приходські школи Півдня України зазначеного періоду мали свої земельні ділянки, загалом 11 000 десятин, причому більшу частину пожертвували церкви. Шкільний інвентар досягав суми 3 000 000 крб., книжковий фонд - 3 000 000 крб. [4, с. 127]. На початку ХХ ст. процес відкриття шкіл духовної освіти поступово уповільнюється, що пояснюється вищим рівнем освіти у більш забезпечених та впорядкованих земських училищах. У 1911 р. у Херсонській губернії духовному відомству підпорядковувалось 593 церковно- приходські школи [11, с. 2].

Окрім шкіл православного віросповідання, виховання представників інших вірян відбувалося відповідно в їх церквах. Так, центром єврейського релігійного та громадського життя були молитовні будинки та синагоги, які діяли у кожній колонії. Вони були не тільки будинками для молитви, місцем навчання хлопчиків, вивчення Тори і Талмуда, але й місцем зібрання мешканців колонії. Дотримання заповідей, вчення, святості Суботи і свят, соціальної справедливості, благодійності були головними цінностями колонії. Усі без винятку єврейські хлопчики відвідували початкову релігійну школу - хедер, де вивчали єврейську грамоту та релігію. Навчання у хедерах було платним. Перша єврейська школа була відкрита в адміністративному центрі єврейських колоній Херсонської губернії - Великому Нагартаві у 1840 році [18, с. 95-143].

Отже, єпархіальне духівництво, представники інших культів були активно задіяні у поширенні грамоти серед населення, при цьому вони розвивали педагогічний потенціал недільних шкіл, шкіл грамоти, церков- но-приходських шкіл, єпархіальних училищ, де навчали, як зазначав К. Ушинський, «бути людиною». Через освіту створювалася можливість підтримувати інтерес до процесу пізнання, розвитку релігійних традицій. При цьому «викликати до діяльності «дремлющие силы души и сообщить направление развитию интеллекта» [16, с. 41].

Вплив духовного виховання обумовлював прояви доброчинності серед усіх верств населення. Тому у процесі просвітницької діяльності вважаємо за доречне згадати про діяльність благодійних товариств за конфесійною приналежністю, а саме: Одеське відділення Православного Палестинського Товариства, Товариство Свято-Андріївського Братства, Парафіяльне Людинолюбиве товариство при Ри- мо-католицькій церкві у Миколаєві [1].

За архівними джерелами Херсонської єпархії до Херсонської духовної консисторії від єпархіальних благочинних надійшло з 3 по 27 серпня 1887 року пожертвувань на користь потерпілих від землетрусу с. Верного і селищ Семирченської обл.: зібрано 644 крб 92 коп, із церковної каси - 154 крб 32 коп (всього 809 крб 24 коп) [14, с. 379].

Одеська школа-притулок для єврейських глухих дітей почала свою роботу у 1905 році. Викладання окремих предметів проводилось за програмами, що розроблялися педагогічним персоналом школи на основі програм існуючих шкіл для глухонімих. Також існувала школа глухонімих дітей німецьких колоністів Херсонської і Таврійської губерній. У 1887 році було відкрите училище глухонімих для німецьких колоністів у селі Ворс Одеського повіту.

Отже, духівництво проводило досить велику просвітницьку роботу, і церква, особливо православна, нагороджувала тих, хто брав участь у просвітницькій діяльності. Священики, диякони, псаломщики, зоконоучителі і завідувачі церковно-приходських шкіл нагороджувалися набедрениками, скуфіями, срібними медалями за «особливі заслуги у духовному відомстві», «особливі заслуги у царині церковної шкільної справи», «за старанну пастирські і вчительську службу». Срібними медалями нагороджували «за старанність», «за діяльність у народній освіті», за 25 років вислуги на ниві освіти.

Література

1. Бориневич А. Благотворительность. Одесса (1794-1894). Кстолетиюгорода. Одесса, 1894.

2. Ведомость Херсонского епархиального училищного совета о церковно-приходских школах за 1905 гражданский год. Статистические данные заключены в 1 ведомости. Херсонские епархиальные ведомости. Оп. 62. 1906. № 22. С. 522-530.

3. Заметки и сообщения. Прибавление к Херсонским епархиальным ведомостям. Оп. 33. 1889. № 4. С. 99-104.

4. Исторический очерк развития церковноприходских школ за истекшие 20 лет (1884 - 1904). СПб.: [б. и.], 1889. 135 с.

5. Корецька Л.О. Становлення та функціонування соціальних інституцій в умовах освітньо-виховного простору Півдня України (друга половина XIX - початок XX століть): дис.... канд. пед. наук. Херсон, 2014. 232 с.

6. Лейкина-Свирская В.Р. Русская интеллигенция в 1900-1917 годах. М.: Мысль, 1981. 285 с.

7. Лиман І.І. Російська православна церква на Півдні України останньої чверті XVIII - середини XIX століття. Запоріжжя: Тандем-У 2004. 488 с.

8. Материалы Херсонского губернского съезда учителей и учительниц начальных народных школ (Съезд в г. Херсоне учителей и учительниц начальных народных школ Херсонской губернии под упр. почет, чл. Москов. ун-та барона Н.А. Корфа, 7-21 июля 1881). Херсон: [б. и.], 1881. 196 с.

9. Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генерального штаба. Часть первая. С.Петербург. 1863.

10. Миропольский С.И. Очерки истории церковно-приходской школы: от ее возникновения на Руси до настоящего времени. М.: [б.и.], 1894. 406 с.

11. Одесский листок. 1907. 3 мая. С. 2-4. О пожертвованиях и сборах в пользу библиотек церковно-приходских школ Херсонского уезда.Херсонские епархиальные ведомости. On. 73. 1887. № 11. С. 87.

12. Религиозно-просветительские чтения в г. Одессе для интеллигенции. Херсонские епархиальные ведомости. Оп. 66. 1907. № 7. С. 238-241.

13. Херсонские епархиальные ведомости. Оп. 66. 1887. № 24. С. 379.

14. Циркуляр по Одесскому училищному округу. Оп. 192. Одесса: [б.и.], 1899. С. 105-420.

15. Чехов Н.В. Народное образование в России с 60-х годов XIX века. М.: Кн. Изд-во Польза, 1912. 41с.

16. Что сделало духовенство для народного образования за период 1884-1905гг.?: Известия и заметки. Херсонские епархиальные ведомости. Оп. 66. 1907. № 8. С. 275-277.

17. Шитюк М.М., Щукин В.В. Еврейское население Херсонской губернии в XIX - начале XX веков. Николаев: Издательство Ирины Гудым, 2008. С. 95-143.

Размещено на Allbest.ru