Соціально-педагогічна робота з молоддю та неповнолітніми правопорушниками у пенітенціарний та пост пенітенціарний період

Размещено на http://www.allbest.ru/

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА З МОЛОДДЮ ТА НЕПОВНОЛІТНІМИ ПРАВОПОРУШНИКАМИ У ПЕНІТЕНЦІАРНИЙ ТА ПОСТПЕНІТЕНЦІАРНИЙ ПЕРІОД

Ю.Л. Бриндіков

Постановка проблеми. Сучасний стан подій в Україні характеризується кризовими явищами у соціально-економічній сфері, прослідковується різке розшарування населення на багатих і бідних. Такі факти деформують моральні устої та принципи, на яких тримається будь- яке здорове суспільство.

Такі прості біблейські заповіді як «не вбий», «не вкради», «полюби ближнього» залишаються книжними тезами замість того, щоб бути головними векторами у житті сучасної молоді.

Молодь та неповнолітні особи насичують свій мозок, свою свідомість культом сили, насильницькими діями як засобом здобуття авторитету та фінансових ресурсів, безкарністю за умов домовленості з недобросовісними представниками правоохоронних органів та злочинною романтикою, яку так успішно нам надають різноманітні засоби масової інформації.

Питома вага молоді у складі засуджених протягом останніх років невпинно зростає і така ситуація не може залишатись без уваги суспільства.

Проблема є надзвичайно гострою, її вирішення потребує неабияких зусиль правоохоронних органів, державних і громадських організацій, але левова частка роботи все ж дістається установам соціального спрямування (центри соціально-психологічної допомоги, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді тощо), де психологи, соціальні робітники та соціальні педагоги спрямовують свою роботу на попередження делінквентної поведінки, подолання труднощів у пенітенціарний та постпенітенціарний період [1-3].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Методи та шляхи виховання, перевиховання неповнолітніх правопорушників у своїх працях демонстрували чимало дослідників. Серед них необхідно згадати А.С. Макаренка, який зробив чималий внесок у соціально-педагогічну роботу з правопорушниками, зокрема, неповнолітніми особами. Професор Московського університету І.Я. Фойницький розробив перший курс «Тюрьмоведенье». У 20-і роки минулого століття з'явився посібник С.В. Поднишева «Основи пенітенціарної науки», в якому були виділені основні напрями соціально-педагогічного впливу на особистість правопорушника: юридичне і моральне виправлення, загальноосвітнє навчання, культурно-просвітня робота, трудове виховання. Ю.В. Василькова та Л.В. Мардахаєв, які досліджують сучасні підходи у роботі з правопорушниками теж заслуговують на увагу [4; 5].

Проблеми соціальної адаптації в різних ступенях висвітлені в дослідженнях Ю.Д. Блувштейна, В.А. Елеонського, А.Е. Жалінського, А.П.Закалюка, В.С. Потьомкіна, Ф.Р. Сундурова, Ю.М. Ткачевського. ^[6].

Мета статті. Дослідження має на меті висвітлення методів роботи соціального педагога із молодими та неповнолітніми правопорушниками, які виступали б в якості засобу зниження негативного впливу на засуджених та адаптації їх до умов позбавлення волі; допомагали неповнолітнім та молоді пройти процес ресоціалізації та соціальної адаптації після звільнення з місць позбавлення волі, знайти своє місце у житті.

Виклад основного матеріалу дослідження. Згідно з даними на кінець минулого століття кримінально-виконавча система України включала до свого складу 187 установ, у яких перебувало понад 206 тисяч осіб, з яких понад 43 тисячі знаходилися у слідчих ізоляторах. На 1 червня 1999 року загальна кількість так званого спецконтингенту уже наблизилася до 220 тисяч осіб, що склало майже половину відсотка всього населення країни [4, с. 454]. Таким чином, проблема злочинності за кількістю ненабагато відстає від проблеми, спричиненої ВІЛ/СНІДом. За сучасними стандартами військового оснащення така «армія людей» могла б гарантувати безпеку держави.

Громадяни, в переважній своїй більшості, розуміють покарання правопорушника як помсту за скоєні ним злочини. Насправді, метою покарання є гарантування безпеки суспільства та встановлення соціальної гармонії. Але гармонію потрібно відновити у внутрішньому світі самого злочинця шляхом насадження принципів гуманізму та особистісно- орієнтованого підходу.

Отже, робота працівників пенітенціарної установи, соціальних педагогів та психологів полягає у тому, щоб особа, яка позбавлена волі стала на шлях виправлення і не скоїла повторного злочину.

На жаль, такі фактори як погані умови утримання в'язнів (перенаселенність, відсутність будь-якого виду діяльності для позбавлених волі, поганий стан здоров'я, зокрема, наявність інфекційних хвороб; погана підготовку персоналу впливає на ряд правопорушень щодо прав людини в місцях позбавлення волі), стереотип «страшного злочинця» ускладнюють можливість адаптації та ресоціалізації.

Не сприяє поліпшенню соціального виховання в'язнів й те, що на 100- 120 осіб припадає лише один соціальний працівник [4, с. 456].

Статистика непокоїть своїми даними: 30% сімей засуджених розлучаються, 50% спецконтингенту - це молодь до 30 років. Майже половина засуджених - підлітки та молодь. Понад 35% тих, кого звільняють, потребують спеціальної психологічної та психіатричної допомоги.

У пенітенціарних умовах молода людина, яка інколи й випадково потрапляє за грати, десоціалізується, і цей процес супроводжується моральною, психічної і фізичною руйнацією. Така проблема, з однієї сторони, потребує нагального розширення нев'язничих санкцій: примусового попередження, умовного засудження, повної чи часткової відстрочки від виконання вироку; випробування (пробації), громадських робіт, обмеження волі чи свободи дій, спеціального нагляду); опіки психіатричних та соціальних служб, відвідування центрів порядку (для осіб до 21 року), комбінованих покарань тощо. А з іншого, -- посилення соціально-педагогічного патронату над людьми, особливо молодими, які не зуміли самотужки розв'язати свій конфлікт із суспільством. Таке розв'язання проблеми можливе за умов створення пенітенціарної установи прозорою для громадського контролю і залучення суспільства, державних органів та громадських організацій до участі в процесі ресоціалізації осіб, позбавлених волі.

Робота соціального педагога здійснюється в три етапи. На першому соціальний педагог вивчає документацію та причини відхилення ув'язненого, під час його надходження в колонію. На основі цього визначаються методи і форми виховної роботи. На другому реалізується складена програма. Новачкам надається допомога в адаптації до нових умов та включення їх у ритм життя колонії. Усі вони розділяються наставником приблизно на шість груп: 1) ті, що стали на шлях виправлення, вчаться, здобувають фах, виконують усі вимоги; 2) ті, що твердо стали на шлях виправлення, ініціативні в праці та виконанні режиму, впливають на інших, беруть участь у самодіяльності, розкаюються в допущених правопорушеннях; 3) ті, що доводять своє виправлення, займаються самоосвітою і самовихованням, засуджують свій злочин; 4) ті що, згідно з визначенням А.С.Макаренка складають «болото» і мають невизначену поведінку; 5) порушники порядку, які не підкоряються вимогам адміністрації; 6) злісні порушники, лідери злочинних угрупувань.

На третьому етапі після відбуття ув'язненим покарання підбивають підсумки всієї виховної роботи колективу колонії із перевиховання. Проте оцінка вихованості може й не підтвердитися після виходу на волю, оскільки на неї впливатимуть багато чинників: дотримання правових норм стосовно звільненого; низка залежностей: від середовища, в якому йому доведеться жити; наявності житла та роботи.

Для того, щоб зрозуміти вектор направленості у роботі, соціальному педагогу необхідно з'ясувати становлення на злочинний шлях.

Отже, крім фінансових негараздів, які підштовхнули неповнолітніх і молодь до скоєння злочину, стали спекуляція на почуттях кланової належності, оманливого героїзму, «злодійської честі та благородства». Також неповнолітніх заохочують до злочину, граючи на низьких інстинктах (жадібність, скупість, примітивні захоплення), залучаючи до азартних ігор та заборонених розваг. Кримінальні групи, які втягують у злочинний світ, демонструють оманливу психологічну захищеність, повагу та довіру; впливають шляхом психологічного та фізичного насильства; проханнями, порадами, гумором, насміханнями, дорученнями; апеляцією до почуття самотності підлітка, який намагається позбутись різними шляхами відчуття незахищеності. Чималий відсоток правопорушників з'явився внаслідок відсутності духовних орієнтирів, морально-етичних норм у суспільстві.

Отже, соціальному педагогу важливо не заблукати серед різноманітних факторів і визначити основні напрямки своєї діяльності, так би мовити, стратегію діяльності в умовах роботи в пенітенціарній установі: вивчити вимоги чинного законодавства, яке регулює діяльність кримінально-виконавчої системи (новий Кримінальний кодекс України, Указ Президента України від 22.04.1998 року «Про утворення Державного департаменту України з питань виконання покарань», Положення про психологічну службу установ виконання покарань), закони України, що стосуються пенітенціарної системи держави, пенітенціарної політики України та пенітенціарної опіки;

1) ознайомитися із загальновизнаними міжнародними нормами утримання засуджених у пенітенціарних установах (зокрема, Міжнародними стандартними правилами поводження із в'язнями, європейськими пенітенціарними правилами, Конвенцією проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність різновидів поводження й покарання;

2) шляхом самоосвіти поглиблювати на основі найновіших досягнень науки свої знання форм, засобів та методів соціально- педагогічної діяльності у виправних установах; поглиблювати знання основ загальної, вікової, педагогічної, кримінально-виконавчої психології; ознайомлюватися з основами психотерапії, сексології, психогігієни, сугестології, психолого-педагогічного консультування, методами саморегуляції, самонавчання і самовиховання; зміцнювати свої знання, необхідні для психолого-педагогічного патронату розвитку особистості як складно організованої системи у світлі вимог автентичної педагогіки та філософії нестабільності й глобальних проблем людства;

3) на основі вимог чинного законодавства та вивчення конкретних особливостей та умов діяльності виправної установи з допомогою адміністративних та соціально-психологічних служб розробити концепцію соціально-педагогічної діяльності в пенітенціарній установі; на її основі скласти плани перспективної та річної роботи;

4) у співдружності з психологом вивчати новоприбулих засуджених; складати їх психолого-педагогічні характеристики, на основі яких формувати картотеку соціально-педагогічної паспортизації;

5) на основі даних соціально-педагогічної паспортизації розробляти індивідуальні програми соціально-педагогічної роботи із засудженими та відповідні рекомендації обслуговуючому персоналу пенітенціарної установи;

6) взаємодіяти з персоналом виробничої служби у доборі засуджених для використання на роботах, пов'язаних із підвищеними вимогами до особистості;

7) спільно з психологічною службою здійснювати заходи щодо соціально-психологічної адаптації новоприбулого контингенту до умов відбуття покарання та нейтралізації негативного впливу перебування в умовах місць позбавлення волі на особистість;

8) на основі вивчення психологічною службою малих груп засуджених, їх структури, групових процесів та їхнього впливу на морально-психологічний клімат у середовищі позбавлених волі, розробляти педагогічні рекомендації щодо його поліпшення;

9) виявляти осіб із підвищеною психологічною напруженістю, схильних до проявів внутрішньої і зовнішньої агресії; спільно з психологом вивчати їх психологічні особливості; на основі зібраних матеріалів розробляти соціально-педагогічні заходи, спрямовані на запобігання дестабілізуючої поведінки таких людей;

10) сприяти психіатру медичної частини у виявленні засуджених із відхиленнями у психічному розвитку, спільно з психологом розробляти психолого-педагогічні програми корекції поведінки таких ув'язнених;

11) організовувати та проводити за згодою засуджених релаксопедичні сеанси з метою оздоровлення, саморегуляції, самовиховання та самонавчання ув'язнених; складати та узгоджувати з ними програми релаксопедичних занять;

12) спільно з психологічною службою складати та реалізовувати програми психолого-педагогічної підготовки засуджених до життя після звільнення;

13) проводити методичні заняття з персоналом виправного закладу, на яких пропонувати педагогічні рекомендації стосовно організації індивідуальної роботи з окремими засудженими та профілактики міжособистісних та міжгрупових конфліктів серед них;

15) сприяти створенню позитивної морально-психологічної атмосфери та обстановки взаємодовіри і взаєморозуміння між персоналом та позбавленими волі;

16) регулярно аналізувати та узагальнювати одержані результати з основних напрямів соціально-педагогічної діяльності; результати аналізів та узагальнень доводити до відома керівництва установи;

17) дотримуватися принципу конфіденційності в індивідуальній соціально-педагогічній роботі з клієнтами;

18) надавати психолого-педагогічну допомогу персоналу установи: передбачати індивідуальні та групові форми роботи з метою запобігання розчарування у роботі та суїцидальних випадків як з- поміж ув'язнених із вини персоналу, так і серед самого персоналу.

При виборі методів індивідуального профілактичного впливу, соціальний педагог повинен звертати увагу на ставлення неповнолітнього або молодого правопорушника до праці, сім'ї, навчання, товаришів, культурно-виховної роботи.

Такими методами можуть бути стимулювання (похвала, довіра, оцінка, подяка, нагорода тощо) та гальмування (зауваження; попередження, тобто підвищення вимог до особистості правопорушника). Зазначені методи щільно переплітаються і при їх правильному застосуванні можна досягнути високих результатів у перевихованні та вихованні в людини суспільно- корисних і соціально важливих рис характеру.

Одним з ефективних засобів перевиховання молодого правопорушника є вплив на його емоційно-вольову сферу, яка по-своєму індивідуальна, динамічна, знаходиться в складних взаємодіях з усіма іншими сторонами внутрішнього світу людини. Цілеспрямований виховно-профілактичний вплив має викликати у молодої людини рух думок і почуттів, сприяти пізнанню дійсності через конкретні образи, моральні ідеали.

Форми роботи можуть бути найрізноманітніші: залучення до читання, мистецтва; введення в неформальну групу з позитивною спрямованістю; викорінення звички до запізнень, прогулів тощо.

Відомо, що у правопорушників трансформовані або малорозвинені безпосередні відносини з суспільством. Разом з тим людина потребує громадського визнання і в задоволенні почуття власної гідності. Тому важливо, щоб правопорушник міг бачити не відчуженість по відношенню до себе, а суспільне розташування, зацікавленість інших людей в його житті, допомогу йому у працевлаштуванні. Все це є важливим стимулом його активності, утвердження для себе правильних і твердих норм соціальної поведінки і повного становлення на шлях формування нормального способу життя.

Вибір методів, засобів і форм виховно-профілактичного впливу на особистість правопорушника молодіжного віку залежить від наявності багатьох обставин, частина з яких була описана вище. Індивідуальна профілактика вимагає врахування активності особистості, її бажання сприяти або перешкоджати проведенню відповідних заходів, спрямованих на усунення негативних рис поведінки, утвердження позитивних принципів саморегуляції, прискорення процесу формування загальної позитивно направленої поведінки індивіда.

Соціальна робота з неповнолітніми та молоддю, які порушили закон, складається із соціально-реабілітаційної та профілактичної роботи безпосередньо в місцях позбавлення волі (виховних чи виправних колоніях), а також із роботи на волі, після звільнення - ресоціалізації та соціальної адаптації з подальшою інтеграцією в суспільство. Спрямування діяльності соціальних працівників має такі види:

• дослідницька діяльність. У тому числі соціологічні дослідження, що мають на меті вивчення характерних проблем у сфері правопорушень та злочинності в певному регіоні, визначення першочергових проблем неповнолітніх та молоді, які перебувають у місцях позбавлення волі або звільнилися з них;

• організаційна діяльність. Поєднує планування заходів ЦССМ із залучення широкого кола організацій-партнерів до реалізації програм соціальної роботи з колишніми злочинцями, налагодження відповідних зв'язків із зацікавленими організаціями та структурами; організаційне забезпечення роботи консультативних пунктів при ЦССМ, слідчих ізоляторах, колоніях тощо;

• науково-методична діяльність. Зокрема, розробка методик профілактичного, просвітницького спрямування, психологічних, педагогічних, лекційно-тренінгових форм, методик для спеціалістів ЦССМ з питань організації роботи з неповнолітніми та молоддю, яка перебуває у конфлікті з законом;

• рекламно-інформаційна діяльність - розробка та видання матеріалів з профілактики правопорушень та підвищення обізнаності клієнтів з найбільш актуальних питань майбутнього влаштування життя;

• робота в громаді;

• безпосередня соціальна робота з клієнтами тощо.

Соціальна робота з неповнолітніми та молоддю, які порушили закон, ефективно відбувається в межах діяльності консультативних пунктів, котрі діють при ЦССМ, а також слідчих ізоляторах, колоніях тощо. Така робота передбачає психодіагностику та психокорекцію стану клієнта, тестування, тренінги тощо. Неповнолітнім, молоді, їхнім батькам надається правова та психологічна допомога у формі групових та індивідуальних консультацій.

Соціальна робота з клієнтами насичена різноманітними заходами щодо здорового способу життя, поінформованості щодо правових знань, соціально - прийнятої поведінки та статевого виховання. ЦССМ надають допомогу адміністраціям установ кримінально-виконавчої системи в організації дозвілля та відпочинку засуджених. Здійснюється соціальний супровід після звільнення з місць позбавлення волі.

Основними показниками ресоціалізації та соціальної адаптації неповнолітніх та молоді, які повертаються з місць позбавлення волі можуть бути:

• проживання (постійне, тимчасове);

• юридичні документи;

• матеріальний стан;

• працевлаштування, навчання;

• соціально-психологічний стан;

• життєві плани, очікування.

Людина дорослішає і робить висновки щодо своїх дій, вчинків та життя. Переважна більшість молодих людей, які відбули покарання потребують підтримки соціуму. Сприяння процесу ресоціалізації та соціальної адаптації є основним засобом надання можливості неповнолітнім та молоді повернутись у суспільство та віднайти себе [1; 4; 5; 9].

Гуманізація та педагогічність виховного процесу повинна будуватись на реалістичному аналізі обстановки, тобто система покарання має досить гнучкою, створювати підґрунтя для реального встановлення в закладах атмосфери людяності, поваги до закону та етичних норм.

Одна з альтернатив виховної роботи - це робота виховних центрів, до складу яких повинні входити слідчий ізолятор для утримання підслідчих неповнолітніх; служба, яка забезпечує виконання покарань у вигляді короткострокового арешту; служба по виконанню покарань у вигляді позбавлення волі (виховна колонія); відділ соціальної адаптації для осіб, які готуються до звільнення від покарання; соціальний гуртожиток для звільнених, які не мають постійного місця проживання; служба соціального контролю, яка забезпечує роботу із засудженими після звільнення.

Діяльність таких центрів створюватиме комплексний вплив та рятуватиме неповнолітніх осіб від негативного впливу дорослих злочинців.

Необхідно впроваджувати децентралізацію управління органами, які здійснюють покарання і надати більшої самостійності місцевим органам влади. В такому випадку питання виправного характеру щодо неповнолітніх злочинців, призначення і виконання покарань могли б вирішуватись більш оперативно та дієво.

Досягнення бажаного ефекту у профілактиці правопорушень та рецидивів злочинної діяльності молоді та неповнолітніх осіб можливе за умов роботи соціальних педагогів-професіоналів. Адже плідно працювати зі спецконтингентом можуть тільки люди грамотні, досвідчені та духовно багаті, які віддають цей цінний багаж своїм підопічним.

соціальний педагог неповнолітній правопорушник

Список використаних джерел

1. Капська А.Й. Соціальна педагогіка: Підручник. 4-е вид. виправ. та доп. / А.Й. Капська. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 488 с.

2. Соціальна педагогіка: навч. посіб. / [О.В. Безпалько, І.Д. Звєрєва, Т.Г. Веретенко]; за ред. О.В. Безпалько. - К.: Академвидав, 2013. - 312 с. - (Серія «Альма-матер»).

3. Капська А.Й. Соціальна педагогіка: Підручник./ А.Й. Капська - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - 256 с.

4. Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка: Навчальний посібник / С.С. Пальчевський - К.: Кондор, 2005. - 560 с.

5. Василькова Ю.В. Методика и опыт работы социального педагога: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений/ Ю.В. Василькова - М.: Издательский центр «Академия», 2002. - 460 с.

6. Общая теория социальной адаптации освобожденных от отбывания наказания (правовой и социально - психологический анализ уголовно - исполнительной политики по реабилитации осужденных) [А.М.Бандурка, Т.А.Денисова, В.М Трубников] - Харьков - Запорожье: НУВД, ЗГУ, 2002. - 440с.

7. Управление тюрьмами в период изменений. Международный центр тюремных исследований. 8^th floor 75-79 York Road London SE 1 7 AW United Kingdom 2002.

8. Борсученко С.А. Контроль за соблюдением прав и законных интересов осужденных к лишению свободы Уполномоченным по правам человека в Российской Федерации / С.А. Борсученко М.: PRI, 2005. - 178с.

9. Социальная педагогика: Курс лекций: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / [М.А.Галагузова, Ю.Н.Галагузова, Г.Н.Штинова, Е.Я.Тищенко, Б.П.Дьяконов]; Под общей ред. М.А. Галагузовой. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. - 416 с.

Размещено на Allbest.ru