Врахування інноваційних процесів для здійснення педагогічного контролю

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

До головних завдань, поставлених перед системою освіти, є зорієнтованість на результати навчання, формування компетентного фахівця у відповідності до вимог потенційних роботодавців, суспільства, забезпечення студента уміннями адаптації до потреб ринку праці, навиками та уміннями реалізувати себе в нових економічних умовах. Обов'язком науково-педагогічних працівників є розвиток в осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, самостійності, ініціативи, творчих здібностей (Закон України «Про вищу освіту»). До головних завдань вищого навчального закладу належать забезпечення творчої діяльності учасників освітнього процесу, формування у майбутнього фахівця певних рис інноваційності.

Для виконання будь-якої діяльності людина повинна бути готова до змін. Від інноваційності людини залежить її власний успіх, успіх організації та й економіки в цілому. У контексті освіти сутність змін в освіті полягає в тому, що людина зможе здолати нові проблеми, порадить собі з новими реаліями, вимогами та викликами. Відтак серед ключових компетенцій, які є обов'язкові для повного функціонування в сучасному суспільстві, є креативність та інноваційність.

Немає єдиної узагальненого погляду на предмет інновацій в педагогіці в контексті розвитку особистостей, груп, організацій, які як створюють, так і застосовують інновації.

Інновації складно аналізувати без врахування зовнішніх умов, в яких функціонує людина, а зовнішні умови не можна аналізувати без врахування внутрішніх особливостей особистості та їх можливого впливу на поведінку соціальних груп. Акцентували увагу на врахування рис особистості у дослідженнях інновацій Т Амабайл, К. Урбан, Р Стернберг, Т Любарт. Соціологічний підхід із врахуванням історичних та соціальних чинників застосовували М. Чіксентміхайї, Д. Фельдман. Соціологічного підходу, врахування характеристик особистості та середовища дотримувалися З. Мілграм, К. Урбан.

У статті досліджуються деякі аспекти оцінювання компетентностей та результатів навчання студентів.

Сучасна педагогіка не володіє власними оригінальними методами дослідження творчості та інноваційності. Застосовується здебільшого доробок інших наук (психології, соціології), які досліджували творчий потенціал та умови творчості. Педагогіка концентрувалася на аспектах стимулювання на інгібіторів творчості з врахуванням інших аспектів творчості. У дослідженнях використовують в основному три підходи: психометричний (вимірювання творчих здібностей, характеристик особистості, особливостей продуктів творчості творчого середовища), біографічний (аналіз життя творчої особистості, вивчення умов розвитку креативності), експериментальний підхід.

Розвиток сучасних інновацій має лавинний характер, вони мають аксіологічний вимір. Людина визначає цінність інновацій та має значний вплив на них. Багато змін в освіті мають спонтанний характер та може інколи заподіяти шкоду замість піти на користь, тому є необхідність контролювати інноваційні процеси в освіті.

Залежно від підходу до предмету (інновації) є різні моделі досліджень інновацій [3, с.40], наприклад:

• модель дифузії інновацій. Інновацію розглядають як метод, ідею, які суб'єктом трактуються як нові. Дифузія означає, що збільшується кількість людей, які засвоюють інновації. Класична модель інновації містить чотири елементи: інновація, системи комунікації, які служать для поширення інформації, час передавання, соціальна система;

• модель реінвенції полягає у трансформації інновації у процесі впровадження. За допомогою емпіричних досліджень виділено типологію змін реінвенції, а саме: модифікація, адаптація, винахід.

Концепт інновації це своєрідний феномен, трактування якого зводиться до двох категорій [4; 5, с.108]:

• процесуальне розуміння інновації, тобто інновація як процес творення і піонерського присвоєння нових рішень, як планова діяльність і реалізації змін, як повний завершений цикл проектування і (або) застосування нового;

• предметне розуміння інновації, тобто як продукту творчої активності, програми зміни, як змісту інноваційних починань.

У дефініціях першого типу інновацію інтерпретують як синонім усіх довільних змін, які зроблені свідомо, з певною метою для досягнення приросту цінності (поступ). Протилежними до них є неконтрольовані, мимовільні зміни, які відбуваються самі по собі, результат яких складно виразити в категоріях «краще гірше”.

У дефініціях другого виду інновацію трактують як певний об'єкт (матеріальний або ідеальний), що є продуктом людської діяльності, яка сприймається як новий і цінний елемент суспільної практики. Цього типу дефініції принципово не відрізняються від атрибутивних дефініцій творчості (творчість розглядають як продукт). У першому (процесуальному) значенні йдеться про нове як процес зміни, а у другому як програму змін.

Можна стверджувати, що в суспільних науках інновації це, найчастіше, зразки соціальної поведінки, які впливають на розвиток життєвого середовища людини. Інновація це «здатність до нового мислення, до переосмислення стереотипів і догм» [2, с.100]. Нове застосування наукових, культурних, технічних знань, які забезпечують економічний, політичний, адміністративний успіх, є інновацією.

У сучасній американській науці сформувалися два основні підходи до інновацій. У першому, організаційно орієнтованому, інновація трактується як синонім терміна «винахід», що становить творчий процес, в якому залученим до процесу суб'єктом об'єднуються уявні образи, ідеї, об'єкти в певний особливий спосіб, щоб сформувати конфігурацію, якої раніше не було. Другий, індивідуально орієнтований, підхід зосереджений на описі процесу, в результаті якого певний новий соціокультурний об'єкт (нововведення) стає часткою набору зразків поведінки індивіда та однією зі складових його когнітивної сфери [2, с.273-274].

Інновація не означає абсолютної новизни. Це поняття означає впровадження змін, користь від яких може бути різноманітною: економічні ефекти, особистий розвиток працівників, більша згуртованість групи, краща комунікація всередині організації, вищі показники роботи організації. Основою інновації є творчість. М. Вест пропонує трактувати творчість як створення нових рішень у науковопрофесійному процесі, а інновації як застосування їх на практиці. «Творчість, що набуває форму товару, постає як інновація» [2, с.143].

Отже, інновація це здатність людини до впровадження творчих задумів у життя. «Все, що може удосконалити якість життя і процес розвитку людства, є інновацією» [2, с.19]. Інновація за сутністю і природою є синергетичним феноменом. Синергетика є підставою для ухвалення інноваційних рішень в умовах нестабільності.

У зв'язку з різноманітністю інновацій Р. Шульц [3, с.41] зробив спробу їх впорядкування у вигляді трьох моделей, відповідно до яких відбуваються зміни у плануванні в освіті. Цим моделям відповідають три концепції змін.

Згідно першої дифузії інновацій інноваційна діяльність є процесом ідентифікації і розв'язування особистістю або групою людей чи організацією адаптивних проблем. У цьому випадку система здатна самостійно і для своїх власних потреб створювати та застосовувати певні інновації, з допомогою яких можна вирішити специфічні адаптивні проблеми.

Друга модель передбачає перехід від теорії до практики, від відкриття до впровадження. Інновації створюються поза системою (наприклад, у спеціальних дослідницьких інституціях), а розв'язування проблем полягає на систематичному залученні різноманітних досягнень науки для вирішення практичних проблем. Прикладом може послужити впровадження теоретичних положень педагогічної науки, які є основним джерелом інновацій, у практику навчання. Хоча ця модель не так часто реалізується в освітніх процесах.

У третій моделі процес змін виявляється як механізм дифузії і інноваційної асиміляції. Інновації створюються поза системою і не лише в наукових інституціях. Це інновації, які опрацьовуються в інших сферах суспільної практики або освітніх системах інших країн. Тобто, інновації не обов'язково створювати, їх можна імпортувати з метою вирішення проблем, не докладаючи при цьому надто великих зусиль.

Виділено [3] атрибутивне, процесуальне і матеріальне значення інновацій. Атрибутивне значення інновації полягає у певній відповідній поведінці або діяльності, які набувають нерутинного творчого характеру. Щодо процесуального значення, то інновація трактується як певний вид, специфічна категорія діяльності. У такому розумінні інновації означає процес та програму змін. Матеріальне значення інновації пов'язане з певним продуктом, результатом діяльності, результатами навчання та є елементом культури. Інноваційна культура створює умови для розвитку креативності, сприяє асиміляції, пропагує зміни, які сприяють нормальному функціонуванню у змінному середовищі.

Інновації у педагогічній діяльності здебільшого окреслюють у термінах «педагогічна творчість», «педагогічний поступ» тощо. Набуття знань, вмінь, навиків, досвіду є тим потенціалом, що формує компетентність як кінцевий результат навчального процесу. Відтак крім поняття «компетентність» необхідно зосередитися на понятті «результати навчання», яке сьогодні широко використовується в європейському освітньому просторі. Результати навчання формуються в термінах компетентностей, тому на практиці далеко не просто їх розрізнити між собою без розуміння контексту, у якому їх сформульовано [1, с. 30]. Результати навчання у вигляді набуття компетентностей повинні задовольняти як викладачів (очікувані результати), так і студентів, роботодавців. Результати навчання сукупність знань, умінь, навичок, інших компетентностей, набутих особою у процесі навчання за певною освітньо-професійною, освітньо-науковою програмою, які можна ідентифікувати, кількісно оцінити та виміряти (Закон України «Про вищу освіту»).

На відміну від компетентностей, результати навчання повинні бути чітко визначені та оцінені для визнання факту їх досягнення студентами. Одне із основних стратегічних завдань оцінювання є «узгодження між критеріями оцінювання, які застосовують в університетах, та критеріями ринку праці» [1, с.30].

Результати навчання можуть бути пороговими твердженнями (мінімальні вимоги для отримання заліку, іспиту) або визначені як референтні (опорні) точки, що описують типові вимоги (визначають очікуваний рівень досягнень). Сумативне оцінювання спрямоване на результат (досягнення певної навчальної мети), на вимірювання рівня навчальних досягнень. Формативне оцінювання є більш інформативним методом і виконує функції дидактичного засобу, призначення якого є відстеження якості навчального процесу з акцентом уваги не на кінцевий результат, а на процес навчання з метою його корегування. Формативне оцінювання передбачає обізнаність учасників навчального процесу як з результатами навчання, так і з критеріями їх досягнення, своєчасність зворотного зв'язку, активізацію навчального процесу та комунікацій між суб'єктами навчального процесу. Враховуючи важливість підходу до результатів навчання випускника вищого навчального закладу у категоріях «придатності до працевлаштування», що означає не лише наявність сукупності знань, умінь, навичок, але й володіння підходами до вирішення виробничої ситуації, здатність і бажання до неперервного удосконалення та професійного розвитку, відкритості до інновацій, до їх впровадження та створення.

Для реалізації усіх функцій педагогічного контролю за процесом та якістю навчання необхідно не лише виявляти рівень навчальних досягнень студентів за допомогою, наприклад, тестового контролю, але й створювати такі завдання для формативного оцінювання, які дають можливість виявити готовність студентів до самостійної успішної інноваційної діяльності, сформованість умінь вирішувати професійні проблеми. Для цього необхідно наповнювати зміст навчання практичними професійними проблемами, створювати такі умови навчального середовища, які сприятимуть становленню інноваційної особистості, здатної до самоактуалізації, самореалізації, до постійного розвитку і виявлення творчого потенціалу, адаптації до умов життєдіяльності. Таким умовам найбільше відповідає тренінгові форми навчання. Тренінгам притаманна невимушена атмосфера, яка допомагає розв'язати багато конкретних завдань, вони характеризуються створенням певного емоційного піднесення, застосуванням різноманітних технологій, засобів, вільних асоціацій у груповій діяльності, концентрацією уваги на завданнях. Тренінгові схеми із відповідним навчальним змістовим наповненням без додаткових матеріальних та часових затрат можна застосовувати у процесі навчання, стимулюючи інноваційну діяльність студентів, здатність до конструктивного, нестандартного мислення та поведінки. З допомогою тренінгових форм навчання відбувається на когнітивному рівні, на якому студенти оцінюють ситуації з урахуванням власного досвіду, встановлюють зв'язки, будують гіпотези, набувають нові уміння та інноваційні підходи до розв'язування завдань. Цьому рівню переважно відповідає інноваційний та дослідницький когнітивні стилі навчання. Тренінги чергуються із контрольним тестуванням, завдання для яких побудовані у вигляді відкритих питань, що дозволяє здійснювати педагогічний контроль як для самооціювання, так і для реалізації діагностико-коригувальної функції контролю.

Тренінгові тестування є частиною навчального процесу і здійснюються, насамперед, з метою набуття знань, умінь, навичок та здатностей, тобто набуття відповідних компетентностей. Крім того, це урізноманітнює форми оцінювання результатів навчання студентів, доповнюючи сумативне оцінювання. Хоча головним завданням тренінгового тестування не є оцінювання рівнів навчальних досягнень студентів у балах, однак його результати можуть формально враховуватися у підсумковому оцінюванні.

Таким чином, з метою забезпечення відповідного рівня результатів навчання студентів та набуття відповідних компетентностей необхідно змінювати підхід до оцінювання, тобто, здійснювати системний підхід до побудови багаторівневого контролю, до якого варто залучати тренінгові тестування, які мають навчально-діагностичний характер та сприяють набуттю знань, умінь студентами у процесі вирішення конкретних професійних завдань, ситуацій тощо, реалізуючи як навчальну, діагностико-коригувальну, оцінювальну, так і розвивальну функції педагогічного контролю. Умови тренувального середовища чинять ефект соціальної фасилітації, що виявляється у підвищенні активності студентів у процесі знаходження правильних та ефективних професійних рішень.

Література

освітній тестування компетентнісний

1. Рашкевич Ю.М. Болонський процес та нова парадигма вищої освіти: монографія / Ю.М. Рашкевич. Львів: Вид-во Львівської політехніки, 2014. 168 с.

2. Феномен інновацій: освіта, суспільство, культура: монографія / [наук ред. В.Г. Кремень]. К.: Педагогічна думка, 2008. 472 с.

3. Przyborowska B. Pedagogika innowacyjnosci / Beata Przyborowska Torun: Wydawnictwo Naukowe Uniwersytetu Mikolaja Kopernika. -2013. 304 s.

4. Schulz R. Teoretyczne podstawy tworczomci pedagogicznej / Roman Schulz. Warszawa: Centrum Doskonalenia Nauczycieli, 1990. 219 s.

5. Schulz R. Tworczosc pedagogiczna. Elementy teorii i badan / Roman Schulz. Warszawa: IBE, 1994. 238 s.

Размещено на Allbest.ru