Адаптація дітей раннього віку в умовах дошкільного закладу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Адаптація дітей раннього віку в умовах дошкільного закладу

Slavina N. S. Adaptation of children of early age in the conditions of a pre-school institution / N. S. Slavina // Problems of Modern Psychology : Collection of research papers of Kamianets-Podilskyi National Ivan Ohiienko University, G. S. Kostiuk Institute of Psychology of the National Academy of Educational Sciences of Ukraine / scientific editing by S. D. Maksymenko, L. A. Onufriieva. - Issue 40. - Kamianets-Podilskyi : Aksioma, 2018. - Р 363-373.

N. S. Slavina. Adaptation of children of early age in the conditions of a pre-school institution. The article presents the scientific and theore-tical analysis of the state of development of the problem on adaptation of children of early age in the conditions of a preschool institution. It is de-termined that the problem of adaptation to the conditions of a preschool institution concerns a child aged 2-6 years. It turns out that the process of gradual entry into the world of widespread social connections and its de-velopment was called socialization. It is noted that socialization provides individualization, because only in social connections, communication, in-teraction, self-determination takes place in the socio-cultural space and self-awareness is developed. It is proved that the formation of a personality in preschool years is a progressive development of «Me» at every new stage of childhood. It is stated that the first impressions and first lessons of com-munication are taken by a child in the family: here he / she feels the atti-tude towards him / herself, observes the relationship between adults, takes over their forms of behavior, here the moral features of his / her character is formed. It is noted that the most important formation during the crisis of the third year is the emergence of a new feeling «Me». The development of a new attitude to him / herself arises as a result of the formation of a child's self-esteem under the influence of an adult's assessment of his / her achievements. It is established that personality-based development of a child is not possible without the help of an adult.

Key words: child, adaptation, development, early age, family, pre-school educational institution.

Н. С. Славша. Адаптація дітей раннього віку в умовах дошкільного закладу. У статті представлено науково-теоретичний аналіз стану роз-робки проблеми адаптації дітей раннього віку в умовах дошкільного за-кладу. Визначено, що проблема адаптації до умов дошкільного закладу стосується дитини 2-6 років. Доведено, що процес поступового вхо-дження у світ поширених соціальних зв'язків та його освоєння отримав назву «соціалізація». Зазначено, що соціалізація забезпечує індивідуа-лізацію, оскільки лише у соціальних зв'язках, спілкуванні, взаємодії відбувається самовизначення у соціокультурному просторі та розвива-ється самосвідомість. Доведено, що становлення особистості у дошкіль-ні роки - поступальний розвиток «Я» на кожному новому етапі дитин-ства. Констатовано, що перші враження й перші уроки спілкування дитина отримує в сім'ї: тут вона відчуває ставлення до себе, спостерігає взаємини між дорослими, переймає їхні форми поведінки, тут склада-ються моральні риси її характеру. Зазначено, що найважливішим ново-утворенням у період кризи третього року вважається виникнення ново-го відчуття «Я». Розвиток нового ставлення до себе виникає внаслідок формування самооцінювання дитини під впливом оцінювання дорослим її досягнень. Установлено, що особистісний розвиток дитини неможли-вий без допомоги дорослого.

Ключові слова: дитина, адаптація, розвиток, ранній вік, сім'я, до-шкільний навчальний заклад.

Актуальність дослідження. Сучасне суспільство вимагає со-ціально-грамотного розв'язання проблеми раннього дитинства. Перші роки життя є не тільки часом найшвидшого розвитку організму дитини, зокрема її мозку, а й періодом інтенсивного розвитку її нервово-психічної діяльності. Учені підкреслюють, що особистісний розвиток дитини неможливий без допомоги до-рослого. Саме відносини з дорослим презентують дитині суспіль-ство, багатство відносин у ньому й уперше включають її в соці-альну взаємодію [1; 2].

Центром уваги педагогічного персоналу має бути «реаль-на» дитина з її індивідуальними особливостями: ослабленим здоров'ям, підвищеною вразливістю, здібностями та характе-ром, інтересами й уподобаннями. Кожен вихователь намагається тепло й радісно зустрічати дитину, яка вперше переступила по-ріг дитячого садка. Але не кожна дитина йде на контакт одразу, деяких треба постійно «забавляти», якось зацікавлювати. Тому особливу увагу треба приділяти адаптації дітей до дошкільного закладу. Дбати про організацію життя дитини, особливо в пер-ші дні її перебування там повинен увесь персонал закладу: завід-увач, вихователь, помічник вихователя, медсестра і, звичайно ж, - батьки. Потрапивши в нове середовище, дитина стикається з незрозумілими для неї правилами і типами стосунків. Їй необ-хідно допомогти, і робити це треба поступово і дуже обережно. Слід перш за все створити малюкам комфортні умови, якомога більш наближені до домашніх.

Мета статті - теоретико-емпіричне дослідження адаптації дітей раннього віку в умовах дошкільного навчального закладу.

Виклад основного матеріалу дослідження. Усі батьки хо-чуть, щоб їхній малюк полюбив дитячий садок, але про багатьох можна сказати, що вони ніби навмисно прагнуть зробити його покаранням для своєї дитини. Повноцінний розвиток дитини за-безпечується у процесі її активної діяльності, насамперед ігро-вої. Дитина разом із дорослим бере участь у нескладних навчаль-них і рухливих іграх.

Із цією метою варто індивідуалізувати усі режимні моменти, навіть годування. Педагог повинен бути не лише вихователем, а й матусею для дітей. Дитина повинна відчувати, що вихователь любить її і розуміє, що до нього можна звернутися коли завгодно з будь-яким проханням чи запитанням. Звичайно, дошкільний заклад не замінює родину - він повинен виховувати дитину ра-зом із її батьками.

Будь-які труднощі важче подолати, ніж попередити. А запо-бігти багатьом проблемам, пов'язаним зі звиканням малюка до дитячого садка, можна завдяки попередній роботі з батьками. Необхідно відвернути їх від неправильної позиції, що формуван-ня ставлення до дитячого садка - то виключно справа виховате-ля, і залучити до спільних дій.

Для того, щоб дати конкретні рекомендації батькам, як саме вони повинні підготувати дитину до нових умов і полегшити пристосування до них, слід з'ясувати:

- загальний стиль їхньої поведінки (чи дитина спокійна, врівноважена, чи інертна або надмірно енергійна);

- зацікавленість новою обстановкою, у якій опиняється ма-люк, іграшками, іграми;

- як поводиться дитина у присутності незнайомих дорослих (боязко, розкуто, впевнено, зацікавлено, байдуже);

- характер спілкування матері з дитиною тощо.

Правильна організація будь-якої діяльності своїх підопіч-них - важливе завдання вихователя. Від його педагогічної май-стерності, уміння допомагати, аналізувати та враховувати осо-бливості характеру й темпераменту кожної дитини, а також її потенціальні можливості залежить успіх усієї виховної роботи.

Методично правильне проведення процесів годування, вкла-дання спати, гігієнічних процедур, прогулянок, оздоровчих за-ходів має в ранньому віці особливе значення - і не тільки для фі-зичного, а й для психічного розвитку дитини. адаптація дошкільний діти соціалізація

Програма не повинна обмежувати творчість вихователя; ви-бір форм організації роботи слід залишити за педагогом, який ре- алізуватиме основні навчально-виховні завдання в іграх, під час організованих занять і в процесі індивідуального спілкування.

Здійснювати цю роботу треба послідовно, систематично, з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей розвитку кожної дитини. Не варто переносити методи роботи, розраховані на старших вихованців, у роботу з наймолодшими.

У зв'язку з цим батькам і вихователям необхідно знати осо-бливості психічного розвитку дитини у цей віковий період, її можливості, щоб урахувати у процесі виховання та підготовки малюка до дитячого садка.

Третій рік - переломний етап у житті дитини. У цей період відбуваються якісні зміни в її психіці, що забезпечують поступо-ве перетворення дитини на істоту активну, діяльнісну.

Зростають фізичні можливості малюка, розширюються по-треби, змінюються види і форми діяльності, розвиваються вольо-ва сфера, елементи свідомості та самосвідомості, ускладнюється спілкування з оточуючими. Так, відбуваються складні зміни у спілкуванні дитини з дорослими й однолітками. У неї зберіга-ється висока чутливість до емоційного спілкування, але за умо-ви спільних із дорослим предметних або ігрових дій. Дітям уже недостатньо однієї доброзичливої уваги - їм необхідно, щоб до-рослий брав участь у їхніх діях. У тісній практичній взаємодії, наслідуючи дорослого, діти засвоюють предметні дії, досягаючи певного розвитку навичок предметної діяльності.

Саме на цьому етапі переважно формується потреба дитини у спілкуванні з однолітками, виникає специфічне новоутворен-ня - якщо раніше одноліток сприймався як об'єкт дійсності, то нині дитина ставиться до нього як до рівного собі суб'єкта.

Третій рік життя характеризується суперечністю між праг-ненням дитини до самостійності, що швидко зростає, бажанням брати участь у діяльності дорослих та її реальними можливостя-ми. Цю суперечність розв'язують у рольовій грі, що виявляється на цьому етапі. Досягнення дитини за цей період є вирішальни-ми для подальшого індивідуального становлення особистості.

Новоутворення кризи трьох років сконцентровані навколо «Я» дитини, їх сутність полягає у психологічному відокремленні «Я» дитини від оточуючих дорослих, яке супроводжується мов-ними специфічними виявами - упертістю, негативізмом, протес-том проти близьких дорослих.

Аналіз цих негативних явищ дав змогу дослідникам з'ясу-вати їх причину, що полягає у невдоволеності взаєминами з до-рослими, прагненні знайти свою позицію. У період «кризи трьох років» у дітей проявляється певний комплекс поведінки. Вони прагнуть самостійно досягти позитивного результату своєї ді-яльності. У разі невдачі звертаються по допомогу до дорослого; саме йому діти демонструють і свої успіхи, які без схвалення зна-чно втрачають свою цінність. Негативне чи байдуже ставлення дорослого до результату дитячої діяльності викликає у дітей пе-реживання образи, смутку. Цей період характеризується підви-щеною вразливістю й чутливістю дитини до оцінки її досягнень із боку дорослого. Цей комплекс дитячої поведінки дістав назву «гордість за досягнення».

Найважливішим новоутворенням у період кризи третього року вважається виникнення нового почуття «Я». Розвиток но-вого ставлення до себе виникає внаслідок формування самооці- нювання дитини під впливом оцінювання дорослим її досягнень. Тому кожний результат діяльності дітей, який не залишається поза увагою дорослого, стає для них утвердженням власного «Я». До кінця третього року сфера досягнень зливається зі сфе-рою ставлення до себе, що сприяє поступовому звільненню став-лення малюка до себе від думки дорослих. Це складає основу ви-никнення у дітей почуття самоповаги, що стає джерелом розви-тку дитячої самосвідомості.

На третьому році досягає свого розквіту мовлення дитини. У малюка спостерігається значний інтерес до мовлення оточу-ючих людей, особливо коли воно спрямоване на нього самого. Швидко збільшується активний лексикон, який досягає до кін-ця року 1200-1500 слів. Основну частину активного лексикону дитини складають іменники (до 60%), дієслова (близько 27%) і прикметники (10-12%). Значно змінюється пасивне мовлення дитини: вона починає розуміти не лише зміст окремих слів і ви-словлювань, які безпосередньо стосуються події, що відбуваєть-ся, а й зміст невеликих за обсягом розповідей, казок, віршів про те, що знаходиться за межами сприймання.

Активне мовлення дитини третього року життя вже нагадує мовлення дошкільника. Відбувається подальше оволодіння гра-матичною будовою мови. Діти вживають багатослівні речення, а у другому півріччі користуються складними підрядними речен-нями, майбутнім часом дієслів, прикметниками, сполучниками, прийменниками. Малюки починають помічати в мовленні ото-чуючих людей неправильність вимови слів, а іноді й відмінкових закінчень.

Поступово мова стає основним засобом спілкування дитини з дорослими й однолітками.

При створенні таких умов, у яких актуалізується потреба дитини висловлюватись, її словниковий запас поступово збага-чується. Слухання оповідань, казок збільшує пасивний словник дитини, дає пізнавальну інформацію. Увага з боку дорослих до дитячих запитань, відповіді на них розвивають у дитини потре-бу в мовному спілкуванні. Важливе значення для розвитку мов-лення має розуміння дитиною інструкцій, доручень, прохань дорослого. Вправляння у виконанні завдань дорослого сприяє становленню ділових стосунків дорослого та дитини у процесі спілкування. Мовні надбання дітей третього року життя ведуть до прогресивних зрушень в усьому їхньому психічному розви-тку, передусім, психічних процесів [5].

На третьому році життя вдосконалюються сенсорні можли-вості дитини. Діти можуть підбирати за зразком основні геоме-тричні фігури з різного матеріалу, предмети чотирьох основних кольорів і називати ці кольори. Навчившись рухатися самостій-но, дитина має змогу без допомоги дорослих ознайомлюватися з новими предметами. Інтенсивно розвивається на цьому етапі зорова, тактильна і кінестетична чутливість рук, координують-ся рухи рук та очей. Це дає дітям можливість усебічно обстежу-вати предмети, ознайомлюватися з їх властивостями (кольором, формою). Швидко розвивається фонематичний і музичний слух дитини. Дитина на третьому році життя може розрізняти різні шуми, голоси людей, тварин, звуки й тони музики.

У сфері інтелектуального розвитку дитина у віці до трьох років досягає якісно нового рівня. У неї виявляється велика здатність до спостереження, порівняння. Діти навчаються по-рівнювати предмети і явища, співвідносити властивості одних предметів з іншими, швидко помічати розбіжності, невідповід-ності. З'являються елементи абстрактного та словесно-логічного мислення. У дітей виникають перші судження про довколиш-ніх. Власна мова починає регулювати поведінку дитини, набуває функції планування щодо поставленого завдання. Розвивається допитливість, яка виявляється в дитячих запитаннях «Що?», «Коли?», «Чому?», «Навіщо?» тощо. Формуються перші уза-гальнення, що створюють передумови для розвитку символів. Це виражається в умінні замінювати у грі одні предмети іншими, бачити в лініях на папері та конструкціях із будівельного мате-ріалу зображення реальних предметів [5].

Дитина третього року життя оволодіває наочно-дійовим мис-ленням у процесі практичного і мовного спілкування з доросли-ми. Переміщуючи предмети у просторі, діючи одним предметом на інший, за вказівкою дорослого розподіляючи на частини і гру-пуючи в певну цілісність, дитина здобуває нові знання про влас-тивості предметів, їх просторові, кількісні відношення, причин-ні зв'язки. Вирішуючи нові для дитини завдання (порівняння предметів за кількісними та якісними ознаками, абстрагування кількості від інших елементів, називання кольору і форми), вона поступово навчається узагальнювати предмети, класифікувати їх за сутнісними ознаками, у неї розвивається процес абстрагу-вання.

Виховання допитливості - одна з найважливіших умов роз-витку дитячого мислення. Саме в цей період, коли діти стають «чомучками», необхідне уважне й серйозне ставлення дорослих до дитячих запитань, жодне з яких не повинно залишатися без правильної відповіді в доступній розумінню дитини формі.

До кінця переддошкільного віку стає змістовним емоційне життя дитини. Під впливом спілкування з близькими доросли-ми розвиваються емоції дітей, спостерігається стале ставлення до певних осіб (симпатії, антипатії, почуття страху, співчуття, прихильність). З'являються почуття, пов'язані з виконанням діяльності (задоволення від досягнутого результату, радість від схвалення, засмучення від невдачі). Джерелом естетичних емо-цій (подиву, захвату, радості, захоплення) для дитини є яскраві предмети, картинки, іграшки, казки, пісні, музика, танці тощо. Діти у цьому віці переживають і негативні емоції (образу, страх, заздрість, ревнощі). До кінця року емоційне життя дитини май-же не залежить від емоцій навколишніх, діти регулюють свої емоційні вияви під впливом дорослого [6].

На третьому році життя дитина досягає помітних успіхів у формуванні довільності не лише емоцій, а також і дій. У про-цесі опанування активним мовленням дитина стає спроможною визначити мету дій відповідним словом («піду», «намалюю», «побудую»). Дитина навчається долати труднощі, внутрішні й зовнішні перешкоди; її дії стають менш імпульсивними, більш контрольованими. Діти виконують доручення дорослих, при-вчаються робити те, що «треба», стримуються від дій, розуміючи слово «не можна».

Важливу роль у формуванні довільних дій відіграють дору-чення дорослих, стримуючі слова: «не роби», «не можна»; при-вчити дитину робити те, що «потрібно». Таким чином дитина на-вчається долати зовнішні перешкоди і внутрішні труднощі. Най-більшу спонукальну силу для довільних дій переддошкільників має демонстрація дій, опосередкована прямим заохоченням до активного їх наслідування і відтворення. Дуже важливо врахо-вувати, що дитині важче виконати наказ утриматися від дій, ніж наказ робити щось інше. Формування довільності дій дитини за-лежить від того, наскільки послідовно підкріплюються доросли-ми потрібні й гальмуються небажані форми її поведінки.

До трьох років у дітей закладаються передумови переходу до продуктивних видів діяльності, зокрема малювання, ліплення, конструювання. За допомогою пластиліну й олівця діти можуть зображати прості предмети, використовуючи ігровий будівель-ний матеріал, майструють прості сюжетні споруди, називають їх. У цей період починають формуватися різні види музичної діяльності. Діти із зацікавленістю слухають пісні зі знайомими образами, емоційно сприймають їх. Підвищується музично-слу-хова чутливість - діти розрізняють звуки за тембром, висотою, рухаються під музику.

На третьому році життя діти починають досягати успіхів у різних видах діяльності. Поступово вони все більше цікавляться результатом своїх дій, пишаються ним. Саме тому основну час-тину звертань дорослого складають очікування (вимагання) оці-нювання процесу своєї діяльності та її результату.

До трьох років діти вміють організовувати за власною ініці-ативою спільну з дорослим ігрову та предметну діяльність. При цьому в дітей з'являються почуття спільності з дорослим, які виявляються в тому, що діти починають активніше оперувати займенником «ми». Поява у дітей третього року почуття «ми» є суттєвим кроком у їхньому психічному розвитку.

У дитини третього року життя відбуваються суттєві зміни також і в її ставленні до однолітків. Поступово зникають дії, що характеризують ставлення до іншої дитини як до цікавого об'єкта (розглядання однолітка, його одягу, смикання за вуха, волосся тощо). Натомість з'являються дії, спільні для поведін-ки щодо однолітка та дорослого: спостереження за його діями, прислухання до вокалізації, наслідування. Виникають дії, що їх дитина адресує ровеснику, які відрізняються надзвичайно яскравим емоційним забарвленням (усміхається до іншої дити-ни, радісно вокалізує при її появі, підбігає, наслідує дії одноліт-ка, підстрибує).

Отже, переважно саме в цей період формується потреба дітей у контактах з однолітками як партнерами зі спілкування.

Провідна роль у формуванні позитивних контактів, суб'єктного ставлення дітей до однолітків, засвоєнні ними засо-бів спілкування належить дорослому.

Під час спілкування з людьми, у процесі різних видів діяль-ності дитина починає точніше фіксувати свої фізичні та психічні стани, відокремлювати себе від усього іншого. Поступово форму-ється уявлення про себе, виникають елементи самосвідомості. Дитина впізнає себе у дзеркалі, на фотознімку, все частіше вжи-ває займенники «я», «мій», «мені». Одночасно діти починають усвідомлювати себе певним чином незалежними від дорослих, усе частіше їхні бажання й інтереси не збігаються з намірами до-вколишніх. Цей перелом у свідомості дитини виявляється в по-яві яскраво вираженого прагнення до самостійності («я сам!»), бажанні бути схожим на дорослих, наслідувати їх. Трирічна ди-тина вимагає поваги до себе, часто негативно реагує на надмірну опіку з боку дорослих.

Розвиток самостійності дитини, формування в неї образу «Я» пов'язані з розвитком мовлення. Однією з умов ефективного процесу збагачення словникового запасу є наочність, тобто мож-ливість безпосередньо спостерігати об'єкт, до якого належить конкретне слово. Тому для розвитку уявлень про власне тіло ди-тині необхідні заняття з моделями (ляльками, які імітують лю-дей, згодом - з однолітками). Необхідно, щоб малюк одночасно бачив себе й іншу людину. Такі ситуації можливо організувати за допомогою дзеркала.

Висновки. Знання вікових особливостей і можливостей пе- реддошкільників та їх урахування у виховному процесі як у сім'ї, так і в дошкільному закладі є запорукою правильного роз-витку дітей та їхньої підготовки до нових умов життя.

Список використаних джерел

1. Абрамова Г. С. Возрастная психология : учебник для сту-дентов вузов / Г. С. Абрамова. - М. : Академический проект, 2001. - 704 с.

2. Божович Л. И. Личность и её формирование в детском воз-расте / Л. И. Божович. - М. : Просвещение, 1968. - 464 с.

3. Валлон А. Психическое развитие ребёнка / А. Валлон. - М. : Просвещение, 1967. - 196 с.

4. Выготский Л. С. Вопросы детской психологии / Л. С. Выгот-ский. - СПб. : СОЮЗ, 1997. - 224 с.

5. Эльконин Д. П. Психическое развитие в детских возрастах / Д. П. Эльконин. - Воронеж, 1995. - 416 с.

6. Запорожец А. В. Значение ранних периодов детства для фор-мирования детской личности / А. В. Запорожец // Принцип развития в психологии. - М., 1978. - С. 243-267.

7. Люблянская А. А. Очерки психического развития ребенка /

А. А. Люблянская. - М. : Изд-во АПН РСФСР, 1959. - 545 с.

Размещено на Allbest.ru